KNOWLEDGE HYPERMARKET


«Мишка (казка для дітей: для малих і великих)». Істинні та фальшиві цінності в житті людини.

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 7 клас>>Українська література: «Мишка (казка для дітей: для малих і великих)». Істинні та фальшиві цінності в житті людини. Роль трагічної і комічної ситуації в розкритті моралі, головної думки.

Мишка.
Казка для дітей: для малих і великих
Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик.
У самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору. Мешкання не розкішне, але безпечне.
Ніхто з людей не заглядав туди.
О, люди — це дуже цікаві створіння!
Мишка боялася людей.
Коли на хаті не видно було ані одного чобота, ні одної ноги, висувала головку, зиркаланаправо й наліво, і скоренько, скоренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну у двері.
Шу-усть! — і вже на подвір'ї.
Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута1, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею2, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, — нікого!
Бігла на поле.
Там стрічалася зі своїми сестрами із міста.
Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві3. Ледве хвостики волокли за собою. Розказували, що тепер у них у городі страх погані часи. Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. їм просто пропадай! Ніде ні крушин-ки хліба, ні одної крупинки, нічого. Господиня, як крає хліб, то над тарілкою, а крає так тонко, що руку крізь краянку видно. Як пряче зі стола, то кришки на долоню згортає і дитині до рота несе, щоб з голоду не вмерло... кажуть, війна. Люди людей мордують, не мають часу працювати на хліб...
А наша мишка на те до них:
—    У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо в норі скучно. Усе з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний. Його всі бояться. Колись ту двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м'ясо їдять. Добре їдять. Уночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші. Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м'ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить...
—    Не говори, сестричко! — перебивають городські мишки. — Не говори, бо нам млісно стає. Ми вже й забули, як сало виглядає.
Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше:
—    А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його по-
левою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату. Тиче жінці гроші під ніс і каже:
«Що, гарно пахнуть? Ха-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться. Перше
ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо». І ховає гроші у ящик під ліжко. У цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи, і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато.
—    А господиня? — питають цікаві мишки.
—    Господиня ходить тепер, як паня. Які в неї сорочки, які кружева — пфу! Пахучим милом вимивається.
Городські миші вірити не хочуть.
—    Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми...
Наговорившися доволі, мишка вертає домів.
Перетиснеться крізь двері, як тінь, майже попід стіну і — шу-усть! — до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко.
їм не до того.
Раз якось вертає наша мишка і чує в хаті чужим духом пахне. Знялася на задні лапки — заглядає. Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. «Це одна з тих, із міста, — погадала собі мишка. — Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо».
А жінка говорила, мовби за труною ішла:
—    Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках
не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати? Най би хоч перед
смертю напилося. Совісті нема на тую муку дивитися. Я ж — мати. Я вам цьо
го, спасителько моя, вовіки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені
Боже, дай спокійно сконати, що принесу...
А господиня:
—    Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не за
пустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити. Спитайте
в наших сусідів. Може, продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька прода
ли б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б.
Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чимскорше побігла до нори.
«Добре, що діти сплять, а то б ще навчилися брехати, як люди. І як цим людям язик на таку брехню повертається? Погані люди. Одні з голоду гинуть, а другі папір у ящик ховають. Хіба ж папір важніший від життя? Але я їм!»
І в маленькій мишачій голові зродилася велика ідея. Знищити, поторощити цей папір, що його кривдою людською чути, поганий папір.
Вона припала до деревляного ящика, і гризла, і гризла, і гризла. Зразу ящик, а там і гроші. Працювала цілу ніч. У днину відпочивала, а на ніч дальше до роботи. Так кілька діб, аж не було що гризти.
Одної днини каже господар до своєї жінки:
— Я чоловік праці. У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок,   двоє-троє  телят,   підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати тільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна.
Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко. Добув ящик, відчинив і... очі йому пішли в стовп, брови підлізли вгору, волосся дубом стало.
—    Погризли, погризли, погризли!
—    Що? Де? Коли? — питалася жінка.
—    О, дивися! О!
І вона теж встромила ніс у ящик:
—    А-а-а!
—    Це ти тому винна, це ти!
—    Усьому я винна, всьому я... — плакала жінка. А господар кричав:
—    Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, а ти
ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!
І кинувся на неї з кулаками.
Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей — і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле. Краще там, ніж у такій хаті.

О.М. Авраменко "Українська література 7 кла
с"

Вислано читачами інтернет-сайту

Планування літератури, підручники та книги з української літератури, курси та завдання з української літератури для 7 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.