KNOWLEDGE HYPERMARKET


Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Óскар УÁЙЛЬД (1854–1900). Життєвий і творчий шлях письменника. Уайльд — письменник англійського раннього модернізму

ОСКАР УАЙЛЬД
(1854 -1900)

АПОСТОЛ СКЕПТИЦИЗМУ
Ім'я Оскара Фінгала О'Флаерті Уайльда (Вайльда) налелсить до митців, яких спочатку називають «забутими» і «невизнаними», а потім «поверненими», «культовими». Причини забуття можуть бути різними: політичними, як у трагічній історії «Розстріляного Відродження» в Україні, естетичними або етичними, як у життєвій і творчій історії Оскара Уайльда. Епатуючою була поведінка письменника, трагічною — його смерть, незвичними й не прийнятими суспільством — його твори. Не визнане сучасниками англійського майстра слова, нині ім'я Оскара Уайльда стає знаком обраності, вишуканості, аристократизму, естетичного смаку. У витонченому інтелектуальному товаристві сьогодні прийнято маніпулювати назвами, темами, сюжетами, висловами, афоризмами, іменами героїв його творів, натяками на нетрадиційну біографію письменника. Як і всяка мода, «мода на Оскара Уайльда» має позитивні моменти. Вона змушує читати й осмислювати його твори, пов'язувати їх із сучасністю, усвідомлювати їх актуальність. Чого ж іще може бажати письменник? Перетворившись на бестселлер, «Портрет Доріана Грея» залишається одним з перших зразків інтелектуального роману в європейській літературі.
Ім'я Оскара Уайльда в історії літератури міцно пов'язане з літературно-мистецькою течією, що отримала назву «естетизм». Підґрунтям естетизму, як і взагалі концепції «чистого мистецтва», є визнання краси найвищою цінністю буття. Представники цього літературного напряму вважали мистецтво, створене за законами краси, не відображенням життя, а альтернативною до буття дійсністю, може, навіть вищою, ніж сама реальність.
 
Сам вираз «мистецтво заради мистецтва» виник в Англії. Його приписують поетові Алджернону Чарлзу Суїнберну. Уолтер Пейтер, Джон Раскін, Метью Арнольд протиставляли своє мистецтво самовдоволеності вікторіанської епохи. їхніми опонентами були письменники-натуралісти Д. Гіссінг, Джордж Еліот, які вважали, що перетворити суспільство може тільки фактографічне, достовірне відображення в мистецтві усієї складності людського життя.
Наприкінці 70-х років в англійській пресі та літературі з'являється новий прихильник теорії «чистого мистецтва», якому судилося стати наизначнішим виразником естетизму у світовій культурі. Його ім'я — Оскар Уайльд. «Я був символом мистецтва та культури свого століття. Я зрозумів це на світанку своєї юності, а потім змусив і своє століття зрозуміти це». І це було правдою.
Він був ірландцем за походженням. Народився Оскар Фін-гал О'Флаерті Уайльд в Дубліні у сім'ї відомого лікаря-офталь-молога, який одержав дворянське звання. Крім медицини, глава родини мав широке коло інтересів: фольклор, література, археологія. Матір майбутнього митця, поетеса, пристрасна ірландська націоналістка, була жінкою екстравагантною, яка обожнювала театральні ефекти і на сцені, і в житті. Аристократизм і театральність прищепили Оскару з дитинства. До того ж, пані Уайльд була напрочуд освіченою для вікторіанської епохи жінкою — опанувала давні мови і передала свої знання синові.


Коли Оскар був школярем, його батька судили, звинувативши у зґвалтуванні своєї пацієнтки у стані гіпнозу. Але пацієнтка виявилася досить сумнівною особою, так що невідомо було, хто кого намагався використати. Міщанська «доброчесність» зводила рахунки з непересічною особистістю. Най-дивнішим було те, що ця історія з батьком майже буквально повторилася через багато років з сином, якого було засуджено за «аморальність» поведінки. Молодий поет лорд Альфред Дуглас, що розбив серце і вкоротив віку Оскарові Уайльду, був, як і пацієнтка Уайльда-старшого, розбещеною, зіпсованою та корисливою істотою, людиною з порожнім серцем. Він викачував з письменника гроші, а коли той опинився у в'язниці, нічим не допоміг, навіть жодного разу не відвідав свого покровителя. Найцікавіше те, що почалася судова справа за позовом самого письменника проти батька Альфреда, маркіза Квінсберрі, за образу в листах. Але спритний батечко, який давно покинув власну сім'ю напризволяще, нічим не допоміг безпорадній та афектованій матері у вихованні сина, тепер скористався демагогічною міщанською мораллю і сам звинуватив Уайльда у розбещенні юнака. Суд визнав винним письменника. Це було для  нього  потрясінням,  що прискорило смерть митця.   Він  помер через три роки після звільнення із в язниці у сорока-шестирічному віці. Так пуританське англійське суспільство розправилося із своїм найоригінальнішим письменником. В авторитарному суспільстві яскрава особистість через несхожість на інших часто підлягала загальному осуду та ізоляції. Але поки Оскар вчився у школі, він був далекий від усвідомлення цих проблем. Йому подобалися античні автори, поезія Бодлера та Суїнберна, а твори Діккенса він не сприймав. Згодом Уайльд навчався в ірландському коледжі Святої Трійці та Сент-Мадлен-коледжі в Оксфорді. «Оксфорд, — писав пізніше Уайльд, — це столиця романтики». Для нього Оксфорд був країною-міфом, островом старовинної культури серед промислової вікторіанської Англії. Тут, уздовж галасливої Хай-стріт, розташувалися середньовічні коледжі-замки. За їхніми мурами — довгі галереї, лабіринти коридорів, внутрішні зелені подвір'я з напівзруйнованими статуями. Сади Оксфорда залишаються недоторканими, хоча земля тут завжди дуже цінувалася, адже це — серце Англії. Тут майбутній письменник слухав блискучі лекції з естетики професора Джо-на Раскіна, відомого теоретика мистецтва, який виступав на захист митців-прерафаелітів, котрі сповідували ідеї щирості, безпосередності у мистецтві, близькості до природи. Свій ідеал вони вбачали у творчості майстрів раннього Відродження — до Рафаеля. Прерафаеліти поєднували середньовічний містицизм та ідеалізм з культом земної чуттєвості, що був породжений їхнім схилянням перед природою. На відміну від них, Раскін вважав, що в середні віки культивували свободу особистості, творчої індивідуальності. Але ці погляди не вдовольняли Уайльда. «Ми, представники школи молодих, відійшли від вчення Раскіна, тому що в основі його естетичних суджень завжди лежить мораль... В наших очах закони мистецтва не збігаються із законами моралі». Справжнім улюбленцем студентів став не Раскін, а інший викладач, Уолтер Пейтер, який відкидав етичний бік естетики, хоча він же пізніше засудив автора «Портрета Доріана Грея» за зневагу до моралі, нібито висловлену в романі.


1878 року Уайльд завершив навчання в Оксфорді. Неприйняття англійської дійсності підштовхнуло молодого митця, на той час відомого автора поеми «Равенна», замість кар'єри вченого обрати сумнівну роль «апостола естетизму». Оскільки предок письменника був ірландським королем, юнак вирішив, що повинен стати королем «золотої» молоді Європи, зачарувати всіх своїм артистизмом та оригінальністю. Ексцентричність поведінки, екстравагантність в одязі митця привертали загальну увагу. Черевики із срібними пряжками, коротенькі оксамитові бриджі, шовкові панчохи, жилет у квіточки, берет  набакир, волошка, фіалка або соняшник у петельці — неодмінні атрибути образу денді. У пошуках заробітку 1882 року Уайльд їде до Сполучених Штатів, де читає лекції. Його успіх був вельми двозначним: натовп кидався дивитися на молодого естета як на диво. Студенти Гарварда вирішили над ним посміятися і з'явилися до аудиторії в костюмах, що пародіювали лектора: у коротеньких бриджах, із зеленими краватками, із соняшниками у петельках. А він цього дня одягнувся у звичайнісінький костюм...
Сміялися над одним з найосвіченіших людей Європи в галузі історії та теорії мистецтв. А Уайльд викладав свої ідеї у формі парадоксів, каламбурів, дотепів.


В Америці митець інсценізував свою п'єсу «Віра, або Нігілісти» (1880) з життя російського народництва, та вистава не мала успіху. Повернувшись до Дубліна з лекціями, він познайомився із міс Констанцією, яка незабаром стала дружиною письменника, народила двох синів.
З 1887 року Уайльд — редактор часопису «Жіночий світ». У 1891 році вийшли друком збірка статей «Задуми», роман «Портрет Доріана Грея». 1892 року митець написав французькою мовою п'єсу «Саломея», опубліковану в перекладі на англійську з малюнками видатного графіка Обрі Бердслі. П'єсу було заборонено до постановки в Англії, але інсценізовано в Парижі. Великий успіх випав на долю п'єси «Віяло леді Уїндермір» (1892), першої з чотирьох комедій Уайльда. П'єси «Ідеальний чоловік» та «Як важливо бути серйозним» написано влітку 1894 року. Художній простір комедій Уайльда — вузький світ аристократичних віталень, де цінують майстерність світської бесіди. Самі герої — інтелектуально порожні люди, зайняті влаштуванням особистих справ, але їхні розмови сповнені блискучих дотепів і парадоксів, що належать самому авторові. Дотепне, влучне слово героїв парадоксально викриває хибність, нещирість світу віталень, до якого вони самі належать. Наприклад: «Він каже неправду? Мій племінник Алджернон? Не може бути! Адже він оксфордець».


П'єси Уайльда з'явилися саме тоді, коли у світових театрах стверджувалась нова драма. Ібсен був її основоположником. Недаремно Уайльда називали «ібсеністом». Він теж доводив лицемірство суспільної моралі, але робив це не серйозно, як Ібсен, а легко, жартуючи. Створювалося враження, що так легковажно писати дуже просто, що це може кожен. Мистецтво дотепного парадоксу видається легким лише на перший погляд. Автор такого твору має бути наділений яскравим художнім даром, вишуканим смаком, гнучким розумом. Стосовно Уайльда великий англійський драматург Бернард Шоу захоплено сказав: «Він просто видобуває з мистецтва саму квінтесенцію і дістає п сси, які є до того сценічними, що ними захоплюються усі театрали, якщо вони мають хоча б краплину розуму».
Комедії Уайльда напрочуд афористичні. Його сентенції виявляються парадоксами, актуальними в усі часи. Наприклад, у п'єсі «Як важливо бути серйозним» читаємо: «Всі теорії сучасної освіти є хибними в зародку. На щастя, принаймні у нас в Англії, освіта не залишає ніяких слідів». Або: «Всі жінки з часом стають схожими на своїх матерів. У цьому їхня трагедія. Жоден чоловік не буває схожим на свою матір. У цьому його трагедія».
Своє творче кредо Уайльд висловив в кінці збірки критичних праць «Задума». Пристрасний прибічник «чистого мистецтва», він не лише був переконаний, що мистецтво розвивається за власними законами, а й ставив життя у залежність від мистецтва. Так, на його думку, песимізм був вигаданий Гамлетом, а за ним весь світ піддався меланхолії. Нігіліста винайшов Тургенєв, а Достоєвський довершив цей типаж. Все XIX століття було вигадане Бальзаком.
Винесення етики за межі мистецтва викликало роздратування прибічників виховної функції поезії. «Немає книг моральних чи аморальних, — стверджував Оскар Уайльд. — Є книги добре написані або написані погано. Ось і все». Ця парадоксальна теза погано прислужилася йому на власному судовому процесі. Дотепний письменник на запитання «Чи є це оповідання аморальним?» — легковажно відповів: «Гірше, ніж аморальним. Воно є погано написаним». Суворий судовий вирок — два роки ув'язнення — був для нього великою несподіванкою. На ім'я письменника було накладено табу, книжки конфісковано з бібліотек, п'єси знято з репертуару театрів. Звільнений 1897 року з-за ґрат, Уайльд був пригнічений ворожим ставленням до нього англійського суспільства. Він виїхав до Парижа, де в рідкісні хвилини натхнення продовжував писати. Його лебединою піснею стала поема «Балада Редінгської в'язниці» (1898). В останній день осені 1900 року Оскар Уайльд помер — в чужій країні, у забутті й злиднях.


У «Передмові» до роману «Портрет Доріана Грея» — естетичному маніфесті письменника — Уайльд використовував образ мистецтва-дзеркала з роману Стендаля «Червоне та чорне». Пригадайте порівняння Стендаля: роман — це дзеркало, яке несуть вздовж битого шляху і в якому відбивається весь придорожній бруд. Для Оскара Уайльда мистецтво — люстро, що віддзеркалює лише того, хто в нього дивиться, а не загалом життя. Вічно молодий Доріан Грей зі страхом дивився на власний зачарований портрет, як у дзеркало. Адже портрет відбивав ті жахливі зміни, що мали б спотворювати гарне обличчя самого героя, але відбувалися лише на полотні. Процес власного старіння навіть на картині нестерпний для Доріана. Знищивши портрет (розбивши «дзеркало»), герой тим самим вбиває себе.
Уайльд був чудовим оратором, що вмів заворожити слухачів магією слова. Це знайшло відображення в його оповіданнях і романах. І хоча починав він свою письменницьку діяльність як поет (збірка «Вірші», 1881) і завершив її вже згаданою поемою, найяскравіше, найповніше його талант розкрився в галузях прози та драматургії.


Ви вже знаєте, що Уайльд був майстром парадоксу. Парадокс з грецької мови перекладається як «несподіване», «дивне» . Це — вислів, що суперечить загальноприйнятій точці зору або й здоровому глузду, це — міркування, що призводять до наслідків, внутрішньо суперечливих чи несподіваних. У формі парадоксу можуть бути висловлені як слушні, так і хибні думки. Літературний парадокс — це фігура, де думка висловлюється у формі, що суперечить загальноприйнятим нормам, але дивує та захоплює. В історії письменства є відомий твір, побудований на наскрізному парадоксі. Це — розробка Жаном Жаком Руссо теми, запропонованої Діжонською академією: «Чи сприяло відродження наук та мистецтв поліпшенню моралі?». Руссо дає негативну відповідь.
Сила Уайльда — в несподіваних поворотах думки. Свою творчу майстерню митець розкриває в романі «Портрет Доріана Грея», пояснюючи парадоксалізм свого героя: «Він дав волю буйній фантазії і заходився жонглювати своєю думкою, змінюючи її раз у раз до невпізнання: то відкладаючи її, то переймаючи, то примушуючи її веселково іскритися в спалахах своєї уяви, то окрилюючи її парадоксами».
Найбільшою помилкою у сприйнятті парадоксу було б ставлення до нього як до реального факту життя. Світ парадоксів створює штучну художню дійсність, що не лише не збігається з життєвими реаліями, а й суперечить їм. Це немовби альтерна--тива життю. Назва комедії Уайльда — «Як важливо бути серйозним», хоч у підтексті прочитується парадоксальне: «Як не можна бути серйозним». Так само не можна сприймати твори Уайльда з погляду звичайної моралі. Всі добре знають, що вбивати людину — аморально. А в оповіданні Уайльда «Злочин лорда Артура Севіла» молодий чоловік робить замахи на життя своїх родичів, врешті, вбиває літню людину, після чого одружується з коханою дівчиною і живе щасливо. Якщо сприймати зміст цього оповідання як життєвий факт, то і головного героя, і письменника можна звинуватити в аморальності. Насправді ж цей твір — витончений, вишуканий мистецький парадокс, жарт генія. Якщо оповідання сприймати саме так, його персонажі вже нагадуватимуть не справжніх людей, а швидше театральні маски, амплуа для акторів, маріонетки. Чому, сидячи в театрі, ми добре розуміємо, що це не життя, а читаючи книжки, переважно вдаємося до ілюзії справжності описаних подій? Коли Гамлет у Шекспіра посилає на смерть своїх однокурсників — Розенкранца та Гілденстерна, — ми не вважаємо його аморальним. А герой Уайльда кидає з моста в Темзу хіроманта, який напророкував йому роль вбивці. Парадокс — у тому, що герой твору не може бути щасливим, поки когось не вб'є. Дві невдалі спроби лорда звести в могилу родичів залишилися для всіх таємницею. Зустрівши несподівано чоловіка, який втрутився в його життя зі своїм віщуванням, навіявши думку про неминуче вбивство, Артур водночас і пророцтво здійснив, і помстився за свої страждання.


Гумор полягає в тому, що втоплений віщун і справді виявився шарлатаном і вимагачем грошей у аристократки, яка ним захопилася. «Вищий світ», що розважається нісенітницями, вигадками лжехіромантів, виявляється таким же штучним та пустопорожнім, як театральні маски, маріонетки. Лорд Артур та його щасливе сімейне життя на цьому тлі виглядають значно привабливішими. Тобто об'єктом сатири в парадоксі стає штучність форм суспільного життя. А «штучні люди» і смерть мають не серйозну, а штучну. Та й замахи на життя родичів, які вчинив герой, виглядають теж несерйозними, нібито існуючими лише в уяві героя. Тітка, якій він приносить таблетку з отрутою, про неї забуває, і помирає власною смертю. Дядько-декан, якому Артур надсилає годинника з динамітом, використовує невеличкий вибух, що не завдав нікому шкоди, як тему виховної проповіді у просвітницькому дусі. Як бачимо, зусилля героя твору призводять до парадоксальних, несподіваних результатів.
Одне з найвідоміших парадоксальних оповідань Уайльда — «Кентервільська примара», яке має підзаголовок «матеріально-ідеалістична містерія». Сім'я американського посла купує англійський родовий старовинний будинок з примарою давнього предка, що вбив власну жінку. Але нова нація наскрізь прагматична і позбавлена жаху перед невідомим. Маленькі матеріалісти з країни «вождя червоношкірих» знущаються над нещасною примарою, цькують її. Лише п'ятнадцятирічна донька посла пожаліла стару потвору і погодилася піти з нею до Ангела Смерті, щоб випросити вічний спокій цьому грішному створінню. Якби перед нами було звичне, традиційне оповідання, воно могло б завершитися тим, що примару з будинку виганяють, довівши її непотрібність та нікчемність у новому світі. Але парадоксаліст Уайльд змушує товаришувати кілька-сотрічну примару і добру молоду дівчину, яка, до речі, має хлопця-нареченого з аристократичної англійської родини. Це нонсенс, неможливо, з точки зору здорового глузду. Але з точки зору милосердя — звичайна річ. І взаємини Вірджинії з дивною істотою зовсім не одновимірні: дівчина назавжди зберігає до духа-старигана вдячність за те, що він відкрив їй, «що таке Життя і що таке Смерть, і чому Любов сильніша за Життя та Смерть». їхні стосунки поступово стають приятельськими. Вірджинія закидає духові, що він вбив свою дружину, а той виправдовується тим, що вона була дуже негарною і зовсім не розумілася на приготуванні їжі. «Хоч я і вбив свою жінку, на мій погляд, не дуже люб'язно з боку моїх шуринів заморити мене голодом». Парадокс полягає в тому, що примара-дідуган за життя справді вмер від голоду, замкнений в одній із кімнат будинку. Ця історія така ж неправдоподібна, як і попередня, про вбивство хіроманта. Але і в ній цінністю, вищою за карнавальні життя і смерть, стає Любов.


Любов є також центральною темою відомих казок Уайльда: «Щасливий принц», «Соловей та троянда», «День народження інфанти», «Рибалка та його душа». Оскар Уайльд пише не про звичайну любов між чоловіком та жінкою. Його фантазія не знає меж, всі в його казках самовіддано люблять одне одного, і немає значення, на кого саме спрямована ця любов. Найважливіше — те, що любов його героїв справжня, кожен з них здатний до самопожертви заради коханого, згодний віддати все, навіть життя. Скажімо, у письменника мандрівний птах — Ластівка — закоханий у Статую Прекрасного Принца і гине заради любові. Серцем рибалки заволоділа Морська Діва. Соловей любить троянду і гине, вколовши серце колючкою троянди. А сам автор закоханий у стиль — вишуканий, доволі манірний, штучно красивий, як колекція коштовностей, дорогоцінних каменів у доброго ювеліра. Казки Уайльда трохи сентиментальні, але ніхто не може звинуватити письменника у байдужості до моралі, адже крізь красивості витончених фраз завжди проглядає істина: «Тільки Любов, якою б вона не була, може пояснити той неймовірний надлишок страждання, яким переповнений світ». Цитату взято з останнього твору Уайльда — «Сповіді з в'язниці», написаного у формі листа до молодого зрадливого друга. Інша назва цього твору —  «З глибини». Це — початок одного з най-трагічніших псалмів: «З глибини, о Господи, до Тебе я волаю...» Людина, що стоїть на краю безодні, з глибини могили, з темряви смерті звертається до Бога з каяттям. Цю назву дав творові Роберт Росе, друг письменника, бо вона якнайкраще відповідає характерові цієї сповіді, що сповнена вистражданою доброчесністю. Все ж автор п'єси «Саломея» залишився сином своєї доби і нічим двозначним не заплямував себе у творчості.


Тема сповіді, зовсім не схожої на стилістично вишукану прозу письменника, — страждання і любов. Він звертається до постаті Христа, тому що Син Божий «знав, що любов — це загублена таємниця Всесвіту, яку марно розшукують всі мудрі...» Ісуса Христа митець вважав попередником романтичної течії в мистецтві. Власне, весь лист присвячено доведенню тези, що страждання — найвище з почуттів і водночас тема творів великих митців. Якщо зважити, що такого висновку дійшла людина, яка все життя сповідувала культ насолоди життям, то її відкриття стає ще ціннішим.
Колишні радянські ідеологи насаджували думку, що страждання не потрібні, бо нібито вони принижують людину, хоча насправді тоталітарна влада кинула цілі народи у вир страждань — моральних і фізичних. Як би знадобився тоді, та й сьогодні не завадить використати досвід страдника Редінгської в'язниці! «Мені необхідно зробити так, щоб все, що зі мною відбулося, обернулося для мене на добро, я повинен все використати для звеличення душі», — писав Уайльд. Така психологічна настанова рятує у тяжких випробуваннях не тільки тіло, а й душу. Поет збагнув, що для цього він будь-що повинен зберегти в серці любов, інакше що станеться з його душею?
Так своєрідно переплітаються три головні для Уайльда теми: страждання, любов, творчість.


У «Баладі Редінгської в'язниці» Уайльд-естет несподівано втручається в полеміку стосовно скасування смертної кари. Герой поеми, гвардієць, вбив свою кохану, і за це був повішений у тій самій в'язниці, де відбував покарання автор твору. Три тижні перед стратою сприймалися всіма в'язнями як очікування Страшного Суду. Неможливість подібної ситуації з точки зору людяності підкреслює Уайльд. Його головний аргумент — «коханих вбивають всі», та не всі приймають за це смерть. У цьому останньому афоризмі великого парадоксаліста є багато особистого, адже і самого митця вбило кохання. Але якщо сприймати тезу Уайльда ширше, то з підтексту зрозуміло, що судді не мають права засуджувати грішника, бо й самі ВРІННІ в тому ж. У «Сповіді з в'язниці» Уайльд згадує євангельський сюжет про грішницю Марію-Магдалину, яку суворі тогочасні закони прирікали на страшну смерть — побиття камінням. Ісус під час судилища щось креслив палицею на піску і не одразу відповів, коли люди до Нього звернулися за порадою. Він відповів фразою, що за змістом перегукується з рефреном «Балади Редінгської в'язниці»: «Хто без гріха, нехай першим кине в неї камінь». Через кілька хвилин біля жінки вже нікого не зосталося...
Оскар Уайльд пішов з життя на зламі століть. Хоч біографічно він належить XIX століттю, та своїми естетичними уподобаннями і характером творчості — цілком у XX столітті. Англійського письменника вважають попередником літературного напряму, що визначив обличчя європейського письменства новітньої доби — модернізму.


1.    Чому п'єси  Оскара  Уайльда  з  життя  Англії часів  королеви Вікторії знаходять свого глядача у сучасних театрах України?
Чим ці твори актуальні?
2.    Які чинники вплинули на формування світоглядних переконань і  художніх уподобань Уайльда?
3.    Чи згодні ви з парадоксальним твердженням Уайльда, що все XIX  століття  вигадане автором   «Людської комедії»?  Як  саме слід
розуміти цю тезу? Чи змінюються наші історичні уявлення про XIX століття зі зміною історичних шкіл, концепцій і уподобань?
4.    Що означає слово парадокс? Чому не можна сприймати літературні парадокси як відображення реального життя? Наведіть приклади парадоксів з роману «Портрет Доріана Грея».
5.    Чому  Оскара   Уайльда  проголосили   «апостолом   естетизму», «страдником Прекрасного»? Чим письменник шокував англійське суспільство?
6.    Чи вважаєте ви Оскара Уайльда сентиментальним? Відповідаючи, посилайтесь на тексти його творів.
7.    Чим «Балада Редінгської в'язниці» та «Сповідь з в'язниці» відрізняються  від попередніх творів  митця? Який сенс вкладено у вислів: «Коханих вбивають всі»?

Зарубіжна література 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського

Вислано читачами з інтернет-сайту


Збірка конспектів уроків по всім класам з зарубіжної літератури, реферати з української мови, книги та підручники згідно каленадарного плануванння 10 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.