Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. Громадсько-політична діяльність Франка

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:«Іван Франко. Життєвий і творчий шлях. Багатогранність та енциклопедичність його творчої діяльності. Громадсько-політична діяльність Франка. Розширення жанрово-тематичних обріїв рідної літератури, порушення важливих морально-етичних проблем » Іван Франко. (1856 — 1916)

А як, мільйонів куплений сльозами,

День світла, щастя й золі засвітає,

То чень в новім, великім людськім
храмі Хтось добрим словом і мене згадає.
Іван Франко


Франкова любов до рідного народу

загальнолюдська своїм змістом, пов'язана

з безнастанною працею, «кривавою в серці раною»,

що завжди болить і весь час змушує

його думати про добро народу.
 Симон Петлюра
 
     Ще в 1940 р. Микола Бажан образом могутнього дуба, який вкоренився на карпатських узгір'ях і не зламався під ударами стихії, хоч було йому «важко зростати, міцніти й цвісти», яскраво передав життєвий подвиг великого українського письменника:

                                     Я бачу й дивуюсь. Радіючи, я пізнаю В нагірному

                                     Ядубі твою незабутню й єдину, Твою міцнотілу,

                                     Яуперту подобу твою, Карпатський поете,

                                     Яковальський прославлений сину!

Називаємо його Каменярем, який прокладав рідному народові шляхи в краще майбутнє, називаємо титаном праці, що високо підніс українське слово. В його особі щасливо поєдналися великий письменник, глибокий уче-ний-гуманітарій, активний громадський діяч. Жив і працював в ім'я народу і для народу. До останніх днів вірив у неминучість його національного відродження, у створення власної держави. Здійснення високої мрії мільйонів українців бути господарями у «своїй хаті» і на «своїм полі» забезпечить їм почесне місце «у народів вольних колі» — цими сподіваннями жив автор «Мойсея», цього, за словами Юрія Шереха, «другого «Заповіту» української літератури». Тому й шанує незалежна Україна свого великого поета-громадянина.
 "Лиш в праці варто і для праці жить"

З вогнем батьківської духовності.
    Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім'ї коваля з околиці Гора села Нагуевичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область). Тут серед мальовничої підкарпатської природи минуло дитинство хлопця, пізніше відбите в оповіданнях «У кузні», «Малий Мирон», «Під оборогом». Саме з батькової кузні, куди щоранку сходилися селяни, де точилися розмови на різні теми, взяв Іван у свою душу «на далеку мандрівку життя» отой вогонь повсякденної невсипущої праці, вогонь честі й правди, який допомагав йому вистояти у бурях суспільних зрушень. Мати ж передала йому в спадок душевність і теплоту, любов до народної пісні. Пізніше поет заявить: «Пісняі праця — великі дві сили! їм я до скону бажаю служить...»

Власне, кристалізація духовності відбувалася в письменника впродовж усього життя, але її основи сформувалися вже в часи юності. Навчався Франко спочатку в школі села Ясениця Сільна (1862 — 1864), потім у так званій нормальній школі нри василіанському монастирі у Дрогобичі (1864 — 1867) та Дрогобицькій гімназії (1867 — 1875), У багатьох оповіданнях («Грицєва шкільна наука», «Олівець») художньо передано окремі моменти з цієї пори життя автора. З них довідуємося, як важко було навіть обдарованому селянському хлопцеві, що на дев'ятому роді втратив батька, свого найближчого порадника, здобувати освіту. Доводилося жити на квартирі у далекої родички на околиці Дрогобича, нерідко спати у трунах, які виготовлялися в її столярній майстерні («У столярні»).

    Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми.

Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок і українською, й іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликають у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулюють запис її зразків.

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. Франко, виконуючи письмові завдання з різних предметів, вдавався до їх художнього викладу.

Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. У 1874 р. його ранні вірші надрукували на сторінках львівського студентського журналу «Друг». Так в українській літературі з'явилося нове ім'я.


У вирі громадського життя.
     Восени 1875 р. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету, увійшов до складу редакції «Друга». Під впливом листів Михайла Драгома-нова до редакції цього журналу Іван Франко, Михайло Павлик, Іван Белей, Володимир Левицький та інші їхні однодумці стали змінювати напрям часопису, демократизувати його, виступати за заміну штучного «язичія», яким він друкувався, живою українською мовою. З цією метою Франко публікує в журналі статті, в яких обґрунтовує необхідність творення літератури на засадах народності.

Молоді ентузіасти розвою рідної культури видають літературний альманах «Дністрянка» (1876), де побачили світ реалістичні оповідання Франка «Лесишина челядь» і «Два приятелі».

Цей альманах, виданий народною мовою, став справді одним з перших демократичних видань у Галичині після тривалого періоду застою, викликаного засиллям у духовному житті консервативних ідей, пропагованих москвофільською пресою. Тоді ж з'явилася й перша збірка віршів Франка «Баляди і розкази». У 1877 р. молодий автор почав друкувати оповідання з широко задуманого циклу «Борислав», які збагатили українську прозу художньою реалізацією нової теми.
Активна громадська діяльність стала приводом до арешту й ув'язнення Франка у червні 1877 р. А в січні наступного року власті організували суд над Франком і його однодумцями, звинувачували їх у належності до насправді неіснуючої таємної соціалістичної організації.

Дев'ять місяців ув'язнення стали для Франка великим випробуванням на громадянську стійкість. І під час слідства, і на суді він тримався мужньо, викривав соціальну несправедливість. У тюремній камері написав нищівну сатиру «Сморгонська академія», епіграми на реакційних москвофільських лідерів — Богдана Дідицького, Венедик-та Площанського.

     Хоч від Франка і його товаришів після їхнього виходу з тюрми відсахнулися, ніби від зачумлених, «добропорядні» керівники львівських громадських організацій, він не опустив рук. Розуміючи значення демократичної преси у суспільному поступі, він з Михайлом Павликом засновує новий журнал «Громадський друг» (у 1878 р. вийшло тільки два номери), а після його заборони видає у цьому ж році два збірники журнального типу — «Дзвін» і «Молот», які, власне, були своєрідним продовженням часопису. В цих виданнях побачили світ такі його твори, як «Товаришам з тюрми», «Каменярі», «Воа сопвігісіог», гостро полемічні статті «Критичні письма о галицькій інтелігенції», «Література, її завдання і найважніші ціхи».

Франко в цей час також багато перекладає з різних літератур, публікує ці переклади в серії книжок «Дрібна бібліотека» (1878 — 1880). Утомлювала повсякденна праця, перервалася довголітня дружба з Ольгою Рошкевич, яка змушена була під тиском батьків вийти заміж за іншого. Драматичне розгортання взаємин з дівчиною відбилося в ліричному циклі «Картка любові» (1878 — 1880).

     Інтенсивна діяльність Франка була несподівано перервана другим арештом у березні 1880 р. і тримісячним ув'язненням у коломийській тюрмі, Письменника звинувачували у підбуренні місцевих селян проти «законного порядку». В нестерпних тюремних умовах Франко написав поетичний цикл «Думи пролетарія», в якому мовою художніх образів показувалося, що причини суспільного зла — не в людях, «а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами». Ліричний герой циклу мужньо заявляв несправедливим суддям, що він і його однодумці прагнуть «перевернуть... суспільний лад», бо «паном в нім багач, а гнесь слугою люд німий».

1880 рік запам'ятався Франкові на все життя. З коломийської тюрми його було доставлено етапом через Станіслав і Стрий до Дрогобича, а звідти пішки, важко хворого, приведено до рідного села. Невдовзі Франко вирішив повернутися до Нижнього Березова на Коломийщині, щоб відпочити у приятеля. Та в Коломиї його знову було затримано, поки не надійде з Дрогобича паспорт. Хворий, без грошей, письменник пролежав кілька днів у темній кімнатці готелю, чекаючи смерті. Незабаром з Березова жандарм веде його пішки до Коломиї; «Тяжка це була дорога,— згадував пізніше письменник у листі до Михайла Драгоманова,— після котрої мені на обох ногах повідпадали нігті на пальцях». Враження від коломийського ув'язнення передані у творі «На дні».

З 1881 р. у Львові за найактивнішої участі Франка виходить журнал «Світ». У ньому друкується його роман «Борислав сміється». Матеріальна скрута змусила письменника прибути влітку до Нагуєвичів і допомагати вітчимові по господарству. В селі він живе й у наступному році. Писати міг тільки вночі; у таких умовах створює повість «Захар Беркут», перекладає трагедію «Фауст» Йо-ганна Вольфганга Ґете, поему «Німеччина» Генріха Гейне, рецензує збірку «Хуторна поезія» Пантелеймона Куліша, пише низку статей про Тараса Шевченка.

З 1883 р. Франко працює у львівському журналі «Зоря», входить до складу редакції газети «Діло». І згадані народовські часописи, й польсько- та німецькомовну пресу він використовує для поступу загальнонародної справи, для пропаганди радикальних ідей.

У 1885 — 1886 рр. Франко відвідує Київ, знайомиться з Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, зустрічається з Олександром Кониським, Володимиром Антоновичем. Він планує організувати видання часопису «Братство», який би об'єднав творчі сили обох частин української землі, підносив загальноукраїнське національне самопізнання. На жаль, ця ідея не була реалізована.

У травні 1886 р. Франко одружився в Києві з курсисткою Ольгою Хоружинською, дівчиною освіченою, прогресивно настроєною. Ще до шлюбу Франко писав їй: «Мені здається, що з нашої тихої й скромної хати повинна виходити струя нового, могутнього руху...— руху реального і розумного народолюбства». Ольга справді стала тією жінкою, що завжди була поруч, стала другом і помічником письменника. Саме їй поет присвятив збірку «З вершин і низин» (1887).


Зрілість.
     Дні письменника були наповнені невсипущою працею. Скрутні матеріальні умови змушували його працювати у польськомовній газеті «Кигіег Ьлуо\узкі». У 1889 р. Франкові довелося пережити ще один арешт і понад двомісячне ув'язнення за зв язок з групою київських студентів, що прибули до Галичини. У 1890 р. з ініціативи Франка та Михайла Павлика засновується Русько-українська радикальна партія. Зі сторінок її органу — двотижневика «Народ» — Франко веде просвітницьку працю серед селянства.

У Чернівецькому університеті Франко виконав навчальні завдання останнього семестру, у 1892 р. прослухав у Віденському університеті курс лекцій з класичної філології, після чого захистив докторську дисертацію «Варлаам та Йоасаф», старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Хоч Франко з успіхом прочитав пробну лекцію «Наймичка» Тараса Шевченка» студентам Львівського університету, однак консервативні суспільні сили не допустили його до викладацької праці.

При допомозі дружини Франко у 1894 — 1897 рр. видає журнал «Житє і слово», а потім організовує «Літературно-науковий вісник», котрий об'єднав навколо себе письменників, критиків, публіцистів з усієї України. Ця праця якоюсь мірою відвертала його увагу від того морального терору, якого завдавали письменникові австрійські чиновники, польська шляхта та й землячки, котрі любили говорити про «народну справу», але насправді дбали про власну кишеню.
Та були й щасливі години, коли виходили нові книжки поезій — «Зів'яле листя» (1896), «Мій Ізмарагд» (1897), коли друкувалися прозові й драматичні твори. Передова громадськість відзначила у 1898 р. 25-річний ювілей творчої праці славетного письменника і громадського діяча.

Потрібно сказати й про інтенсивну наукову працю Франка в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, історії, філософії, соціології, економічної теорії. Його численні статті, огляди, нариси з'являлися в українських та зарубіжних часописах і збірниках.

     Франко не обминув жодного більш-менш помітного імені в рідному письменстві, оглядав шляхи його розвитку в синтетичних -розвідках. Такими фундаментальними науковими працями, які витримали іспит часу, є «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», дослідження «З остатніх десятиліть XIX віку», двотомні «Студії над українськими народними піснями», численні літературознавчі статті, есе.

Високий громадянський пафос художньої й публіцистичної творчості, глибина й універсальність наукових досліджень принесли Франкові заслужену популярність і славу не тільки Б слов'янському світі, а й за його межами. Він підтримував тісні взаємини з Михайлом Грушевським, Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Володимиром Гнатю-ком, молодшою українською культурною генерацією,
Останні десять років Франко тяжко хворіє. Однак, долаючи недугу, продовжує працювати. Коли перестали слухатися руки, диктує синові Андрієві художні твори і наукові розвідки. Працював гарячково, розуміючи, що недовго залишилося жити. Прагнув виконати задумане, а плани його були широкими, різноманітними. Франка не полишали думи про долю поневоленого рідного народу, його майбутнє. Ідея визволення України з-під колоніального гніту проймає його поему «Мойсей» (1905), вірші із книжки „Ветрег ііго!” (1906).

У 1906 р. Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності. Видатні вчені Олександр Шахматов і Федір Корш, оцінюючи внесок Франка у філологічну науку, висувають його кандидатом у члени Російської академії наук, правда, імперські реакційні сили перешкодили цьому обранню.

     Письменник кілька разів виїздив на лікування, зокрема на береги Адріатики та до Одеси. Повертаючись з Одеси, побував у 1909 р. в Києві на виставі своєї драми «Украдене щастя» в театрі Миколи Садовського. Інтенсивно перекладав, зокрема з Данте. «Передача чужомовної поезії, поезії різних віків і народів рідною мовою,— писав він,— збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми і вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між ними і далекими людьми, давніми поколіннями».

Франко у цей час виїжджав у різні міста Галичини, де на зустрічах з інтелігентами, молоддю читав поему «Мойсей».

У 1913 р. українська громадськість Львова відзначає 40-річчя творчої діяльності Франка, а наступного року виходить ювілейний збірник «Привіт Іванові Франкові», серед авторів якого була Леся Українка, Микола Сумцов, Лесь Мартович, Уляна Кравченко, Тимофій Бордуляк, Максим Горький, Володимир Короленко, вчені Олександр Шахматов, Ватрослав Ягич, Петко Тодоров, Альфред Єн-сен, Бодуен де Куртене, Василь Щурат, Михайло Возняк.
Видаючи в 1914 р. збірку «Із літ моєї молодості», Франко у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам    рідного народу та загальнолюдського поступу. «Тим двом провідним зорям я, здається, не спроновірився досі, ніколи і не спроновірюся, доки мойого життя». Він вірив, що ці «високі духові прикмети будуть розвиватися чимраз краще серед нашого народу».

     Трудними були останні роки письменника. Світова війна принесла лихо мільйонам, зруйнувала й Галичину, й Наддніпрянщину. Війна розкидала і його родину: синів забрали до цісарського війська, дочка опинилася по другий бік фронту, в Києві, дружина лежала з нервовою хворобою в лікарні. Часто залишався сам, хворий і одинокий, правда, українські студенти організували чергування біля ліжка письменника, опікувався ним і сімнадцятирічний племінник. До фізичних страждань додавалися й моральні, адже після окупації Львова російською армією люто переслідувалися будь-які вияви українського національного життя.
Серце Франка зупинилося 28 травня 1916 р. Його поховано на Личаківському кладовищі Львова. У 1933 р. на могилі було споруджено знаменитий пам'ятник з символічним образом каменяра, що розбиває скелю, прокладаючи шлях у нове життя.

Український народ свято береже пам'ять про свого великого сина. Ім'я Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні зібрання спадщини. Широко відзначаються пам'ятні дати, пов'язані з роковинами народження письменника, організовуються міжнародні наукові симпозіуми й конференції. Вчені глибоко вивчають неоціненний внесок Франка у розвиток всесвітньої культури. Слава великого українця йде світами.

Запитання і завдання.
Пригадайте твори Франка, вивчені вами у попередніх класах.
В яких із них відображені моменти життя письменника? Які враження викликають у вас ці твори? Чим запам'яталися персонажі оповідань, прототипом яких був сам автор?
Як формувалися переконання Франка? Які суспільні й духовні чинники впливали на становлення поглядів письменника? Яку роль у кристалізації світогляду Франка відіграли батьки, художня і наукова література?
Розкажіть про журналістську діяльність Франка. Які твори письменника побачили світ у львівських журналах і збірниках 70-х років? З'ясуйте їхні мотиви й ідейний пафос. Що нового внесли ці твори в українську літературу?
Розкажіть про арешти й ув'язнення письменника. Чи відбилися ці події на його творчості? Проілюструйте відповідь прикладами з творів.
Висвітліть багатогранність творчої діяльності письменника. В чому виявляється її зв'язок з його громадською працею? Яку течію в політичному житті Галичини репрезентували Франко та його однодумці? Чи були точки зіткнення діяльності Франка і народовців? Що спільного і відмінного у радикальному і народовському громадському русі?
Назвіть збірки поезій Франка, поясніть їхні назви. Продекламуйте ваші улюблені вірші з цих книжок. Які прозові й драматичні твори Франка ви читали, що запам'яталося з них?
Чи знайомі ви зі спогадами сучасників про Франка? Як характеризується в них діяльність письменника? Що ви читали з художньої біографічної Франкіани? Розкажіть про свої враження від прочитаного.
Напишіть твір на тему «Іван Франко у колі своїх сучасників».


Оповідання про дітей.
Михайло Коцюбинський, характеризуючи Франка як письменника-новатора, наголошуючи на темі відбиття народної недолі, водночас помітив й іншу сторону таланту прозаїка: «Здавалось би, що авторові грізної, понурої картини життя працюючих у «поті чола» недоступні ясні й ніжні образи. А подивіться, з яким теплим, сердечним чуттям, з якою любов'ю малює він дітей». Назвавши низку оповідань, казок, віршів, Михайло Коцюбинський робить висновок, що «борець вміє бути голубом: Франко наче спочиває на дітях од моря сліз і горя, співцем яких він зробився».

Франко вказував, що його твори про дітей більшою мірою, ніж інші, мають автобіографічний характер, що виникли вони на основі особистих спогадів, які «в оповіданнях «Отець-гуморист» та «Гірчичне зерно» переходять майже зовсім у мемуари». Водночас письменник застерігав, щоб не сприймалися ці твори як частини його автобіографії, бо в них наявні також «виразні артистичні змагання, що домагалися певного групування й освітлення автобіографічного матеріалу».

Франкові оповідання передають хід виховання селянської дитини «від перших проблисків власного думання» до найвищих ступенів середньої школи.
Оповідання «У кузні» (1902) розпочинається щирим авторським зізнанням: «На дні моїх споминів, десь там у найглибшій глибині, горить огонь. Невеличке огнище неблискучого, але міцного огню освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі. Се огонь у кузні мойого батька». В оповіданні передаються найперші життєві враження дитини: весь хід думання малюка, його поведінка психологічно достовірні. Хлопчик, як губка воду» вбирає в себе все, що бачить і чує, і всьому вірить.

Франко постійно наголошує на важливості найраніших дитячих спостережень для майбутнього формування громадянських почуттів. Запас батьківського вогню герой твору взяв у свою душу навіки.

В оповіданні «Малий Мирон» (1885) письменник роздумує над майбутнім сільського п'ятирічного хлопчика, Що крок за кроком входить у таємничий світ природи.

Який цвіт розів'ється з такого пуп'янка: чи здобуде Мирон ширшу освіту і допомагатиме іншим, чи злидні й забобони приглушать незвичайні задатки дитини. Розвиток цього образу продовжується в оповіданні «Під оборогом» (1905), в якому школяр Мирон, повернувшись з міської школи до батьківської хати, поспішає на зустріч з лісом, який ще раніше увійшов у його душу, Він розуміє гомін дубів, тремтіння осик, відчуває шелест листя; не може відірвати погляду від квіточок, які красуються в діамантовому намисті роси. Автор переконує, що кожна людина має відчути змалку красу і багатство природи, зрозуміти її життя, навчитися співчувати, співпереживати.

     Педагогічна спрямованість дитячих творів Франка очевидна: в цьому глибоко переконує оповідання «Мій злочин» (1898). Майстерне проникнення в психіку хлопчика, який у приступі егоїстичної затятості -згубив життя спійманої пташки, надає творові виразної виховної мети. Протиприродність вчинку підкреслюється красою ясного весняного дня, коли так безглуздо, безцільно, по-насильницькому було вчинено злочин.

Письменника хвилювали безправність і приниження трудівників, дітям яких фактично була неприступною широка освіта, його обурювали стан навчання у початковій школі, мізерність знань, які вона могла дати своїм вихованцям. Ці проблеми висвітлюються в оповіданнях «Гри-цева шкільна наука» (1883), «Олівець» (1879), «Отець-гуморист» (1903). Письменник висміює схоластичну методику навчання, засуджує паличну дисципліну, показує невігластво вихователів. Це відбиває в дітей охоту до навчання, притуплює їхній розум.
Автобіографічна повість «Борис Граб» (1903) — це твір про гімназиста* Тут Франко завершує спостереження над становленням юної особистості, формуванням її характеру. Образом обдарованого від природи незвичайними здібностями, феноменальною пам'яттю, ясним розумом школяра, що відзначався також працьовитістю, ретельністю у виконанні завдань, письменник підносив ідеал активної, свідомо мислячої людини. Борис уміло поєднував шкільні заняття з гімнастикою, фізичною працею, опануванням ремеслами, що для того часу було справжньою дивовижею.

Юний герой творів Франка цього циклу проходить шлях складного, суперечливого розвитку, шлях неухильного зростання. Дитина з роками переглядає свої погляди на світ, початкові уявлення про стосунки між людьми, узагальнює колишні спостереження. Ця конкретно розкрита еволюція юної особистості — одна з найцінніших якостей автобіографічної прози письменника.

На дні.
     Тема суспільного «дна» також значною мірою художньо досліджується на фактах, винесених автором із власних спостережень під час триразових арештів і ув'язнень у цісарських тюрмах. Про це Франко писав у спогадах «Як це сталося», пояснюючи причину появи, за його ж жанровим визначенням, «суспільно-психологічної студії» «На дні». Перебуваючи в тюрмах, він пройшов «високу школу дна суспільства, пізнав страшні ями, одну з яких старався вірно змалювати в своїй новелі».

Твір був написаний хворим письменником упродовж трьох червневих днів 1880 р. в темній кімнатці коломийського готелю. «Моя уява.— зазначав Франко,— допомогла мені при цьому дуже мало. Я був тут, так сказати, редактор з допомогою ножичок супроти дійсності і мусив тільки прикроювати і зшивати з матеріалу, який доставив мені багатющий досвід в обсязі цього дна».

    За жанрово-композиційними параметрами ця невелика повість (у традиційному розумінні літературного епічного виду) водночас відповідає авторській дефініції: в ній справді наявне художнє соціально-психологічне дослідження жахливої події, що сталася в тюремній камері. Студія здійснена в кількох аспектах; вивчення психіки і поведінки в'язнів, які представляють різні національні й станові групи галицького суспільства; розкриття внутрішнього світу інтелектуала-демократа, зумовленого об'єктивними соціальними чинниками; дослідження деградації вбивці, намагання пояснити його злочин.

Зображуючи суспільне дно, автор досягнув індивідуальної виразності окремих в'язнів. Серед арештантів виділяється кілька спролетаризованих люмпенів: плечистий, кремезний чоловік, колишній селянин, що втратив на війні ногу, працював у Бориславі, через хворобу був вигнаний підприємцем і пішов у жебри («дід»); старий хворий єврей, заарештований через відсутність документів; «учений чоловік» з попівського роду Стебельський, що раніше писарював у старостві, але не витерпів крючкот-ворства урядників, залишив службу і пішов наймитувати: кишеньковий злодійчук.

     Майстерно користуючись прийомами морально-психологічного самоаналізу, повістяр створює переконливий образ інтелігентного «пролетаря» Андрія Темери, Круглий сирота з дитинства, він усе ж зумів закінчити гімназію, став студентом університету. Додавало сили Андрієві кохання до Гані, вони були захоплені високими гуманістичними ідеями, прагнули жити для інших, боротися за «свободу народу від чужовладства, свободу людини від пут... свободу праці, думки, науки, свободу серця і розуму». Та через політичний арешт Андрія батьки дівчини перервали їхні взаємини, а Ганю видали заміж за іншого. Власне, тут відчуваються автобіографічні мотиви, пов'язані з дружбою автора, його коханням до Ольги Рошкевич» Доля Андрія Темери, відданого ідеалам «правди і поступу», пройнятого надіями на кращу долю людства, свідчить, що Франко, як і інші українські письменники — Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Борис Грінченко, Олена Пчілка,— не обминув злободенної проблеми «нових людей», зокрема з різночинного середовища, їх місця і ролі в суспільному житті.

Показовою, правда, в іншому плані, є життєва історія Бовдура — жорстокого садиста, вбивці Андрія. З дитинства зазнавав насмішок, бо «байстрюк», «знайда». Знущалися з нього в наймитстві, тільки в Бориславі й наївся, бо все, що заробляв при корбі, те й проїдав. Впадає в око натуралістичне трактування жорстокості, озвіріння Бовдура. Навіть дівчину, яка його полюбила, він всіляко обзивав, ще й бив. Таке ж його брутальне ставлення до арештантів, з якими звела його доля. Він накидається на них з лайкою, відбирає хліб, вчиняє жорстокі бійки. Зрештою, він зарізав ні в чому не винного Андрія, хоч той був єдиним, хто в камері поставився до нього по-людському.

     Одне слово, в образі Бовдура, при всій натуралістичності показу його дій, вчинків, способу мислення, мовлення, навіть зовнішності, символічно узагальнюється найвища міра людського падіння й звироднілості. Останні епізоди твору з не дуже переконливим духовним прозрінням Бовдура є виявом гуманістичних ідеалів письменника.

Загалом же, повість «На дні» — це своєрідна притча про падіння людини і водночас про невмирущість людського духу. Ця «студія» розширила не тільки тематичні, а й жанрові обрії української прози.

Запитання і завдання.
Чи можна вважати прозу Франка своєрідною художньою панорамою тогочасної галицької дійсності? Які твори письменника ви знаєте, що ви останнім часом прочитали з його прозової спадщини? З'ясуйте їхню тематику та проблематику, своєрідність стилю.
Чи можна вважати Франка новатором у розвитку нашої прози? Якщо так, то доведіть свою думку спостереженнями над його творами.
На матеріалі аналізу роману «Борислав сміється» з'ясуйте основний характер його конфлікту.
Чи існує зв'язок між творами Франка бориславського циклу й попередніми тематичними пошуками українських прозаїків?
Як показував Франко світ дитини?
Проведіть зіставлення його оповідань з творами Панаса Мирного, Бориса Грінченка про дітей, покажіть спільне, що єднає їх.
З'ясуйте автобіографічну основу окремих оповідань Франка. Використайте спогади сучасників про Франка, його автобіографію.
Чому Франко назвав повість «На дні» суспільно-психологічною студією? Уривками з твору аргументуйте свою відповідь.



Українська література 10 клас, Петро Хропко

Книги та підручники згідно календарного плануванння з української літератури літератури 10 класускачати, допомога школяру онлайн

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше
Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.