Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Василь Стефаник. Огляд життя і творчості. Формування світогляду

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>>Василь Стефаник. Огляд життя і творчості. Формування світогляду. Творча співдружність з Марком Черемшиною та Лесем Мартовичем

'Василь Стефаник'(1871 — 1936)

26-04-04.jpg




                                                                                                        Людський   біль   цідиться   крізь   серце
                                                                                                       моє, як крізь сито, і ранить до крові.
                                                                                                                                              Василь Стефаник

                                                                                                       Дух Стефаникового бунтарства, а в


                                                                                                       ньому й весь гуманізм його треба


                                                                                                       шукати не тільки в сценах, де


                                                                                                       ллється кров, але й у малюнках


                                                                                                       тріщин селянської душі, в невидимій,


                                                                                                       але животворній, як повітря, любові                                                                                                                          письменника


                                                                                                       до тої душі.
                                                                                                                                                    Дмитро Павличко
 
     Василь Стефаник — неперевершений майстер соціально-психологічної новели. Ця істина міцно утвердилася в нашому літературознавстві.


Менше знаємо про нього як про людину. А така інформація теж важлива для глибшого розуміння творчості письменника, для проникнення в таємниці його майстерності. Цікавим видається спогад Василя Коетащука, який добре знав Стефа-ника: «Гарна класична будова тіла, приємні риси обличчя та благородні рухи творили з нього непересічний тип чоловічої краси. Був незрівнянним психологом. Інтуїція, якою володів, давала змогу йому відкривати наитаємніші думки й бажання свого співбесідника, вбирав у слова те, що інші лише відчували, але назвати того не могли. Коли говорив, всміхався якоюсь дивною усмішкою: то дивився з-під брів, то в очі глядів, ніби зазирав у душу. А як оповідав про щось гірке, то чоло морщив і хмурився; тоді здавалося, що от-от з буйної чуприни вилетить іскра і запалить світ».


     Оце вміння спостерігати і глибоко переживати бачене й почуте надало новелам письменника того болю, що гримів, як музика Бетховена. А уривчаста, нервова фраза зближує його творчість з експресіонізмом — літературно-мистецьким напрямом, що розвивався в перші десятиріччя XX ст.

Цей хлопець буде сонечком села гріти і землю дощиком росити
Так образно схарактеризував долю Стефаника його побратим Марко Черемшина у ліричному нарисі  «Добрий вечір, пане-брате!»  (1927), підкреслюючи значення його творчості, відданої повністю темі селянської долі.


     Василь Семенович Стефаник народився 14 травня 1871 р. в с. Русів, тепер Снятинського району Івано-Франківської області. Допитливий розум вбирав народні пісні, казки, легенди, деталі селянського побуту, звичаїв, обрядів мешканців Покуття. Як підріс, пас овець, їздив з батьком у поле.


Три роки відвідував школу у рідному селі, а потім ще три роки навчався у Снятині, де вперше відчув на собі погорду з боку вчителів і паничиків. Знущання стали ще нестерпнішими, коли в 1883 р. вступив до Коломийської гімназії. Ховаючись від учителів-шовіністів, разом з Лесем Мартовичем організував вшанування пам'яті Шевченка, відкрив у рідному селі читальню, входив до таємного гуртка гімназистів, де знайомилися з українськими книжками, обговорювали факти селянської недолі.


Уже в ці роки Стефаник брав діяльну участь у громадському радикальному русі, публікував статті у львівському журналі «Народ». Це привело до виключення з гімназії, і юнак змушений був закінчувати гімназію в Дрогобичі, де познайомився з Іваном Франком.


З 1892 р. навчався на медичному факультеті Краківського університету. У Кракові почав писати, з 1897 р. його новели з'являються у чернівецькій газеті «Праця», львівському журналі «Літературно-науковий вісник». Одна за одною виходять збірки новел «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901). Його твори були прихильно зустрінуті українським читачем, позитивно оцінені критикою, їх перекладають іншими мовами — німецькою, польською, російською. Ці роки життя Стефаника позначені щирою дружбою з родиною польського лікаря Вацлава Морачевського та його дружини Софії з українського роду Окуневських, польським поетом Станіславом Пшибишевським, листуванням з Ольгою Кобилянською, зустрічами з Іваном Франком, Осипом Маковеєм.


    Стефаник важко пережив смерть матері. Леся Українка, зустрівшись з ним у 1901 р. в Чернівцях, відзначала хворобливий настрій новеліста, «так наче що згубив і думає, де б його шукати».


У 1903 р. Стефаник побував на Наддніпрянщині. Оглянув Київ, милувався Дніпром і задніпрянськими даля-ми. На відкритті пам'ятника Івану Котляревському в Полтаві познайомився з Михайлом Старицьким, Борисом Грінченком, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським, Гнатом Хоткевичем, Володимиром Самійленком, Христею Алчевською, Миколою Вороним. Виступаючи на урочистостях від імені західноукраїнської делегації, відзначив, що автор «Енеїди» поєднав прогресивні західноєвропейські ідеї з національними українськими традиціями. Повертаючись додому, відвідав Канів, де вклонився могилі Шевченка.


Одружившись у 1904 р., Стефаник шість років провів у с. Стецевій, поблизу Русова, займався хліборобством. У 1908 р. селяни обрали його депутатом віденського парламенту, і він захищав їхні інтереси аж до розвалу Австро-Угорщини. З 1910 р. разом з дружиною й трьома синами переїхав до рідного села.


Важким для нього був 1914 р., коли померла дружина, а потім вибухнула війна. Всенародна трагедія стала новим імпульсом у творчій діяльності: він пише низку новел («Діточа пригода», «Вона — земля», «Марія», «Сини»), в яких відбито криваве лихоліття, порушено гострі проблеми національної долі українців.


Ці твори склали збірку «Земля» (1926).


     Фронти кілька разів перекочувалися через Снятинщину.
Гинули люди, дощенту руйнувалося їхнє господарство. Померли Михайло Павлик, Лесь Мартович, Іван Франко. Письменник у роки війни жив і в селі, і якийсь час — у Відні. Уважно стежив за наростанням національно-визвольного руху в Україні, покладав великі сподівання на розбудову української державності. Він входив до складу урядової делегації Західно-Української Народної Республіки, яка приїжджала в січні 1919 р. до Києва в зв'язку з об'єднанням ЗУНР й УНР. На жаль, ідея соборності України не могла втілитися в життя через іноземні вторгнення на нашу землю, які спровокували руїнницьку громадянську війну. Письменник з болем переживав крах своїх сподівань.


Східна Галичина була окупована Польщею, Буковина — Румунією, Закарпаття ввійшло до складу Чехо-Словаччини. Шовіністична політика окупантів, утиски української культури, освіти, науки пригнічують письменника, порушують душевну рівновагу. Скаржився, що його мало читають, що «нікому з публіки не хочеться класти пальців на червоне серце, коли воно розривається, всі тоді тікають і кличуть попа, щоби вмираючому дав перепустку». Відрадою були звістки з Харкова, Канади, де публікувалися його твори, з Праги, де вони перекладалися чеською мовою. Громадськість Львова, Києва у 1926 — 1927 рр. відзначає 30-річчя літературної діяльності Стефаника.


Виступаючи 26 грудня 1926 р. у Львові на ювілейному вечорі, Стефаник сказав, що в своїх новелах показав безрадісне життя рідного народу, «страшне» в ньому, передав свої болі, писав, «горіючи, і кров зі сльозами мішалася». Якщо при цьому знайшов такі слова, що «можуть гриміти, як грім, і світити, як зорі», то й безрадісні теми виконали оптимістичну роль. У своєму привітанні Станіслав Пши-бишевський назвав Стефаника «великим, із землі зродженим творцем».


Василь Бобинський присвятив ювілярові вірш «Орач».


      В українських часописах було вміщено чимало статей про письменника, в яких критика ставила Стефаника в один ряд з кращими європейськими прозаїками XX ст. Зокрема, Г. Гребенюк у харківському журналі «Червоний шлях» (1929, № 4) писав про нього: «Вирве іскорку страждань і кине в людські душі. А вона запалює там цілі стаї думок та почуттів, і вогонь дужче палахкотить, аніж од стопудових описово-сентиментальних романів».


Вдруге громадськість вшановувала Стефаника у 1931 р. з нагоди 60-річчя з дня народження. Одна з покутських сільських громад відзначала в привітанні, що письменник показав усьому світу життя хліборобів, підніс їхню душу «до таких висот, які належаться синам землі». Про «свіжий подих покутського села» в творах новеліста писав Антін Крушельницький.


Останні роки Стефаника затьмарені недугою: він, колись такий енергійний і жвавий, тепер ходить поволі, переносить серцеві приступи. А 7 грудня 1936 р. серце письменника зупинилося назавжди. В останню дорогу Стефаника проводжали не тільки делегації громадськості з Львова, Коломиї, Тернополя, Снятина, Косова, а й тисячі селян, цим самим віддаючи честь вірному синові рідної землі, її великому поетові.

Я створоив собі свій світ
У зв'язку з ювілеєм письменника Марко Черемшина написав у грудні 1926 р. етюд «Стефаникові мужики», в якому назвав його «поетом мужицької розпуки». Такий погляд Стефаника на селян відбивав найістотніше в їхній недолі: «Всі вони у розпуці, бо земля не тільки скорчилася, але і спісніла та не родить, а лише з'їдає мужицьку силу, а весь світ хоче, щоб мужик йому дав харч і одежину, та рівночасно жалує йому землі і вільності».


Цей роздум доброго приятеля передає найістотніше в новелістиці одного з представників «покутської трійці». Якщо Лесь Мартович висміював консервативні моменти селянського побуту, а Марко Черемшина показував селянина крізь фольклорно-етнографічну призму, то Стефаник відбив трагізм щоденних буднів хлібороба.


В автобіографічній новелі «Моє слово» Стефаник зазначав, що буде гострити слово на кремені душі. Він відчував солоний піт і тихі пісні, що «снувалися за орачем, за плугом і за погоничем». Селянські будні підкидали йому невигадані істерії, село ж обдаровувало новеліста і своїм словом, але, за образним визначенням Марка Черемшини, не тим, яке «легенькою ластівкою під сонцем літає», а тим, що «мужикові у горлі застрягає і білим каменем кам'яніє».


Новина
Це один з найхарактерніших зразків української соціально-психологічної новели саме стефаниківського типу. Драматично-трагічна загостреність конфлікту, психологізм у розкритті внутрішнього світу людини, лірична схвильованість, акцентування характерної деталі, надзвичайна стислість зображення — ось її найголовніші якості.


     Тема твору — вбивство батьком своєї дитини — була взята Стефаником з самого життя. В сусідньому з Русовим селі сталася жахлива подія: селянин-вдівець, не маючи змоги доглянути, прогодувати двох малолітніх дочок, вчинив жахливий злочин, утопивши в річці Прут меншу з них. Страшна новина облетіла всю місцевість. Письменник побував у селі, розмовляв з старшою дівчинкою Ґандзею (це ім'я залишилося й у новелі), яка вмовила батька не вбивати її, повідала авторові окремі подробиці тієї події. Стефаник у листах до Ольги Кобилянської та Вацлава Морачевського, розповідаючи про почуте, пережите, дав перші художні узагальнення жахливого вчинку селянина.


Незабаром була створена й новела, в якій головну увагу зосереджено на психологічному вмотивуванні дій Гриця Летючого. Порушуючи усталені прийоми композиції, Стефаник першою фразою повідомив про страшну новину дітовбивства, інакше кажучи, розпочав твір з розв'язки, бо для нього було головним вмотивувати злочин батька. Власне, сюжет новели й оснований на показі тих змін, що відбуваються в психіці селянина.


Виявляється, що Гриць страждає з недоглянутими дітьми вже два роки. Ніхто йому не допомагав у біді, не цікавився його життям. А було воно нестерпним, минало в голоді й холоді. Про це переконливо свідчать художні деталі, які несуть значне емоційне навантаження. Коли батько кинув дітям шматок хліба, «вони, як щенята коло голої кістки, коло того хліба заходилися». Діти такі худі, що викликало здивування, як їхні кісточки тримаються разом. Здавалося, що живими в них залишилися тільки очі, котрі «важили би так, як олово, а решта тіла, якби не очі, то полетіла би з вітром, як пір'є».


     Впадає в око майстерність у поєднанні погляду автора і точки зору батька на страждання дітей. Гриць жахнувся від їхнього вигляду, все його єство пронизала страшна думка: «Мерці». Його аж холодним потом обсипало, на груди ніби хтось поклав важкий камінь. Тепер нав'язлива думка про мертвих дітей не полишає батька. Він ревно молився, боявся заходити в хату, від журби аж почорнів, «очі запали всередину так, що майже не дивилися на світ, лиш на той камінь, що давив груди». Як бачимо, інша деталь — важкий камінь — стає визначальною вже в характеристиці селянина.


При зіставленні реальної події з її художнім осмисленням стає помітною глибина художнього узагальнення конкретних фактів. Новеліст пояснює трагедію безпросвітністю голодного існування бідняка, акцентує на тому, що від холоду батько з дітьми рятувався тільки на печі. Та найголовнішим є показ моральних страждань Гриця, котрий не зміг визволитися від нав'язливої ідеї про мертвих дітей і скотився до злочину.


Великою силою емоційності позначений фінал твору. Одного вечора батько виходить з дітьми надвір. «Довгий огневий пас» пік у серце й голову, камінь давив на груди, він «скреготав зубами, аж гомін лугом розходився». Кинувши дитину в річку, він відпустив старшу Ґандзуню, порадив стати в людей за няньку ще й бучок дав у руки, щоб могла захиститися від собак. А сам пішов до міста, щоб заявити про злочин, вчинений з любові до страждаючих дітей.


Так на площі в дві сторінки розкрито людську трагедію, яка хвилювала й хвилюватиме всіх, хто ознайомиться з новелою.

Марія
Світлій пам'яті Івана Франка була присвячена ця новела, написана 1916 р. В ній знайшли художнє втілення роздуми письменника про долю народу, про його складні шляхи до визволення з-під колоніального гніту.


     Жахи світової війни, яка впродовж кількох років несла смерть і мирному населенню Галичини, хвилювали Ольгу Кобилянську, Осипа Маковея, Марка Черемшину, Осипа Турянського. Не обминув цих подій і Стефаник. У його новелі виведено образ селянки, трьох синів якої забрала кривава хуртовина. Думи Марії зосереджені навколо синів — міцних і здорових від народження, дітей, що були її невимовним щастям. Пригадує їхнє дитинство, коли з чоловіком брали їх на ніч у поле, коли, повертаючись ранком додому, «гралася ними, як дівка биндами». Уява переносить матір у часи юності хлопців, коли їздила до Львова визволяти їх з-під арешту й була щасливою, що відчула себе рівною з іншими матерями, сини яких боролися проти кривди.


Марія пишається синами, в гості до яких приїжджали приятелі, і хата наче б ширшала від молодечого гомону. «Співали, розмовляли, читали книжки, ласкаві до простого народу», і люди до них горнулися. Марія, як і героїня новели Степана Васильовича «Чайка», разом із синами, під їхнім впливом зростає духовно.
Тяжким випробуванням для неї стала війна. Просиділа ніч у головах синів, прощаючись з ними, і посивіла. Сподівалися юнаки, що впадуть, розваляться імперії, які гнітили наш народ, і прийде нарешті жадане визволення. Кидаються сини у вир визвольної боротьби, створюють національні з'єднання, над якими замайоріли рідні прапори, загримів «спів про Україну».


Ті хвилини національного пробудження навіки увійшли в пам'ять матері. Минув час, а вона й досі карається, що в ті дні просила в синів, аби залишився з нею хоч найменший. І відчула, образила своїм проханням усіх трьох, відштовхнула від себе, адже йшлося про найсвятіше — про Україну, яка покликала своїх дітей. Тільки одна ніч минула після тієї розмови з синами, та Марія відчула свою провину.


Стефаник передає ті дні патріотичного піднесення галицької молоді, не вдаючись до докладних описів, але характерні деталі дають відчути урочистість моменту, створюють настрій. Гриміла над лавами стрільців «січова пісня», єднала юнаків. І мати відчула неповторність моменту, його історичне значення в житті всього народу. І крикнула найменшому, якого тримала біля себе: « — Біжім, синку, за ними, аби-м їх здогонила, най мені, дурній мужичці, простять. Я не знала добра, я не винна, що моя голова здуріла, як тота Україна забирає мені діти...»


     У такому незвичному для нашої прози, справді новаторському аспекті розвивається в новелі патріотична тема, пов'язана із зростанням національної свідомості селянки. Спогади Марії зливаються з сприйманням сучасності, а вона невесела, бо російська армія, вступивши в Галичину, нищила осередки українського національно-культурного життя. Марія вже зустрічалася з рушниками, які називали себе «козаками». Але трапилися цього разу інші козаки — українці в царській солдатській уніформі. Вони з теплотою озвалися до жінки, прикрасили вишиваними хустками портрет Шевченка, і зрозуміла мати, що це ті брати з Великої України, про яких з любов'ю говорили колись її сини.


Новеліст знаходить такі яскраві образи, які, розкриваючи патріотичну тему, створюють емоційний настрій. Коли козаки заспівали, рідна пісня, отеплюючи серце Марії, повернула її до щастя минулих років. Пісня виймала з душі матері «все чарівне і ясне», розгортала перед нею її життя, і «надивитися вона не могла сама на себе в дивнім світанні».


Так новеліст сягає вершин художньо-філософського узагальнення.


Пісня гоїть серце жінки, вона відчуває, як сини єднаються з нею, вона чує їхні патріотичні кличі «за Україну». Перед Марією постають панорамні обшири рідного краю, що піднявся проти поневолювачів: «Блискотять ріки по всій нашій землі і падають з громом у море, а нарід зривається на ноги. Напереді її сини, і вона з ними йде на тую Україну, бо вона, тая Україна, плаче й голосить за своїми дітьми: хоче, щоби були всі вкупі».

 Сини

     Тема національно-визвольних змагань не полишала письменника. У новеллі «Сини (1922) передано горе старого батька, який благословив обох синів на боротьбу «за Україну» і втратив їх назавжди. Через спогади Максима зринають ті дні, коли Андрій, прощаючись з ним, сказав, що йде визволяти рідну землю, Син піднімає шаблею грудку землі та й каже: «Оце Україна, а тут,— і справив шаблею у груди,— отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати».
Завжди хвилюватимуть слова батька, який, усвідомлюючи небезпечність свого кроку, піднявся до розуміння ідеї державотворення: «Сину,— кажу,— та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю у ту нашу землю, аби воріг з цего коріня її не віторгаз у свій бік».


Громадянський подвиг саможертовності батька (втратив і дружину, втратив і обох синів) має бути виписаний золотом на скрижалях нашої історії. Безсмертний той народ, який ще може народжувати таких людей — у цьому пафос твору Стефаника. Словами болю героя закінчується новела. Змучений і морально, і душевно, вклякає старий Максим до землі й ревно молиться: «А ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; Ти з своїм Сином посередині, а коло Тебе Андрій та Іван по боках... Ти дала Сина одного, а я двох». Справді, щемкий кінцевий акорд твору.

Се найвищий тріумф поетичної техніки.
Творчість Стефаника — яскраве свідчення засвоєння українською прозою найновіших досягнень європейських літератур.


За спостереженням Франка, нове літературне покоління, яке з гідністю представляв і Стефаник, намагалося «цілком модерним європейським способом зобразити своєрідність життя українського народу».


     З ім'ям Стефаника в українську прозу входить така манера письма, яка характеризувалася пошуками в передачі найтонших, найскладніших почуттів душі людини. Письменник художньо осмислював певні сторони психіки людини, як це засвідчує, зокрема, новела «Новина», з різких точок зору, говорив кількома голосами — і від себе, і від імені збудораженого трагедією села. А новели «Марія»,  «Сини» переконують у майстерності автора самим компонуванням художньої фрази, специфічними засобами синтаксичної побудови речення, нервовою експресією мовлення передати сум'яття особистості. Не випадково їх автора називають експресіоністом у мистецтві слова.


Новелістика Стефаника дала змогу Франкові узагальнити новаторство молодих прозаїків, які ніби засідали «в душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою», висвітлювали їхнє оточення. «Се найвищий тріумф поетичної техніки, а властиво, ні, — зазначав теоретик літератури,— се вже не техніка, се спеціальна душевна організація тих авторів, виплід високої культури людської душі».


     Надзвичайний лаконізм, драматично-трагічне напруження психологічних конфліктів, дух співчуття автора людині, яка страждає під тягарем соціальної несправедливості,— такі характерні особливості індивідуального стилю Стефаника. їх новеліст зберіг упродовж десятиріч літературної діяльності. В цьому зв'язку промовистим є спостереження Вацлава Морачевського, висловлене у 1926 р. після ознайомлення з книжкою «Земля»: «Те, що говорите в «Землі»,— писав він авторові,— є знову та ясна, чиста правда і та одинока краса, що родиться на світанку, коли «червоне сонце кидає довгі тіні по землі». Як той кінцевий образ, так і Ваша думка доступна тільки для тих, що оглядають світ не з одного року або одного місяця, але зі становища непроминаючої й незмінної вічності».


Завдяки такому підходові до змалювання життя, такому світовідчуттю і світосприйманню новели Стефаника зберігають свою новизну й донині. Не помилимося, коли скажемо, що до них звертатимуться читачі й наступних поколінь, адже краса не старіє.


Запитання і завдання.
Що ви знаєте про Стефаника, його громадську діяльність і художню творчість? Назвіть тих культурних діячів, письменників, з якими перебував Стефаник у творчих взаєминах.
Розкрийте сенс думки письменника, висловленої такою фразою: «Людське щастя пересівається крізь душу, як сонце крізь хмару, і до неба мене зносить. Сто раз спадати з неба у сором людський — болюче».
Чи можна говорити про художній світ Стефаника? Якщо так, то що ви розумієте за цією естетичною категорією? Чим відрізняється художній світ Стефаника від аналогічних світів інших письменників його часу?
З'ясуйте сутність конфліктів творів Стефаника. Чи правомірно твердити про песимізм його новел?
Чому письменник назвав «Камінний хрест» студією? Що ви вкладаєте в зміст цього терміна?
Розкрийте патріотичний пафос новел «Марія», «Сини».
Визначте місце творчості Стефаника в історії української літератури. Хто з українських письменників XX ст. зазнав впливу його манери?



 Список рекомендованої літератури
1. Василь Стефаник: Життя і творчість у документах, фотографіях, ілюстраціях.— К., 1987.
2. Василь Стефаник у критиці та спогадах.— К., 1970.
3. Гнідан О. Василь Стефаник: Життя і творчість.— К., 1991.
4. Грицюта М. Художній світ В. Стефаника.— К., 1982.
5. Жук  Н. Василь Стефаник: Літ. портрет.— К., 1960.
6. Костащук В. Володар дум селянських.— Львів, 1959.
7. Лепкий Б. Присвяти Василеві Стефаникові: Збірник.— Тернопіль, 1997.
8. Лесин В. Василь Стефаник — майстер новели.— К., 1970.
9. Погребенник Ф. Сторінки життя і творчості Василя Стефаника.— К., 1980.
10.Рудницький М. Письменники зблизька: Спогади.— Львів, 1958.
11.Співець знедоленого селянства: Відзначення сторіччя з дня народження Василя Стефаника.— К., 1974.
 



Українська література 10 клас, Петро Хропко

Календарно-тематичне планування, завдання школяру 10 класу з української літературискачати, Українська література онлайн




Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.