Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Грецькі міста -держави на території України

Античні міста Північного Причорномор’я— міста-держави, засновані греками в 7 — 5 століттях до н. е. на узбережжі Чорного моря в межах сучасної території України. Найбільшими з них були Тіра (на місці сучасного Білгорода-Дністровського), Ольвія (біля села Парутино, на правому березі Бузького лиману), Керкінітіда (на місці сучасної Євпаторії), Херсонес (біля сучасного Севастополя), Феодосія, Пантікапей (на місці сучасної Керчі).


Головною причиною колонізації була примусова еміграція частини вільного населення з рабовласницьких держав Греції. Найбільше переселялося сюди греків з Мілета та інших малоазійських грецьких міст. Пізніше відбувалося переселення з деяких острівних міст та з метрополії, зокрема з Афін. Північне Причорномор'я вабило греків своїми хлібними, рибними та іншими багатствами. В розвитку торгівлі була зацікавленна також місцева знать, яка одержувала предмети розкоші, зброю, вино, оливкову олію, тканини, художній посуд та інше.


Найдавнішим на території України було грецьке поселення на острові Березань, засноване в 7 столітті до н. е. Виникнувши як колонії грецьких міст-метрополій, античні міста скоро стали самостійними рабовласницькими містами-державами. Ольвія, Тіра, Херсонес і деякі інші протягом усього свого існування були самоврядними містами (полісами). Міста, засновані на узбережжі Керченської протоки, в 5 столітті до н. е. ввійшли до складу Боспорського царства.


В містах розвивалися металургійне, каменярське, деревообробне, гончарне, ювелірне, косторізне та інші ремесла, а також риболовний промисел і виноробство. В міста Греції, Малої Азії, Єгипту з цих міст вивозили хліб, рибу, хутра, продукти тваринництва тощо.


Населення античних міст складалося з греків і виходців з місцевих племен. Міста мали постійний економічний і культурний взаємовплив і зв'язки з місцевими племенами — скіфами, сарматами, таврами, фракійцями та іншими.


З початку 3 століття н. е. у зв'язку з кризою рабовласницького ладу почався занепад усіх античних міст, а навала гунів у 4 столітті призвела до загибелі їх. Проте деякі грецькі міста, зокрема Херсонес (Корсунь руських літописів), існували до 15 століття.


Ніконій 

Назва міста походить, можливо, від імені Ойкіста.


Розташовувалося воно на лівому березі Дністровського лиману, поблизу сучасного с. Роксолани.


Заснований переселенцями з Іонії в останній третині 6 ст. до н. е., Ніконій являв собою невеликий поліс що складався із власне міста і близько десятка лівобережних сільських поселень із землянковою забудовою. Основу економіки становило землеробство.
На відміну від Тіри власної монетної чеканки не мав. В 1-6 ст. до н. е. основним платіжним засобом на внутрішньому ринку Ніконія були істрійські мідні литі монети. Але можливо, що в 5 ст. до н. е. Ніконій вже випускав власну литу монету із зображенням сови.
Підтримував торгівельні зв'язки з містами Іонії, Антіки, острівною Грецією, з Істрією, Ольвією.


В 6 — першій половині 5 ст. дон. е. забудовувався землянковими житлами, які згодом змінювалися будинками звичайного грецького типу.


На другу половину 5-4 ст. до н. е. припадає розквіт міста, коли, зокрема, зводяться оборонні споруди.


Близько третьої чверті 4 ст. дон. е. Ніконій занепадає. В 3-2 ст. до н. е. занепад посилюється, а з нашестями гелатів та інших варварських племен місто остаточно гине.


В 1-4 ст. н. е. життя в ньому відновлюється, але цей період майже не досліджений.


Тіра
Назва міста походить від грецької назви Дністра — Тірас. Місцерозташування залишків Тіри — околиця сучасного Білгорода-Дністровського Одеської області.


Колонія заснована вихідцями з Мілета наприкінці 6 ст. — початок 5 ст. до н. е.


В розвитку Тіри виділяють два основні періоди: еллінський (від заснування міста до середини першого століття до нашої ери) і римський (середина 1 ст. до н. е. — 70-ті роки 4 ст.), які розділяє гетська навала під проводом Буребісти.


Час першого розвитку починається з 5-го ст. до н. е. і триває до 3-го ст. до н. е.


Тіра карбувала власну монету з кінця 2-го ст. дон. е. і до 70-х років 1 ст. до н. е. можливо входила до складу Понтійської держави Мітрідата Євпатора.


За римськогоімператора Доміціана увійшла до складу Нижньої Мезії; з 2 ст. дон. е. в Тірі розміщуються підрозділи 5 Македонського і 11 Клавдієвого легіонів .


В середині 3 ст. н. е. Тіра виходить із провінції Нижня Мезія, й римський гарнізон залишає місто. Тоді воно зазнає руйнування готами .


Населення Тіри займалося посередницькою торгівлею, сільським господарством, скотоводством, міншою мірою — ремеслами. Тіра мала сільську округу (хору). Тут вирощували зерно, ловили рибу, випасали худобу.


Розкопками знайдено залишки житлових кварталів 6-го ст. до н. е. та оборонних споруд кінця 4-го ст. до н. е.


Борисфеніда
Назва походить від грецької назви Дніпра — Борисфен.


Грецьке поселення на півострові (нині острів) Березань, найраніша в Північному Причорномор'ї айпокія, заснована грецькими переселенцями у другій половині 7-го ст. до н. е.


На певній стадії свого розвитку це поселення було полісом, який згодом був перенесений до поселення, що одержало назву Ольвія.


В 1 половині 6-го ст. до н. е. на берегах Березанського лиману виникають численні невеликі поселення, котрі становили сільську округу Борисфеніди.


Остання існує й у 5 ст. до н. е., а з кінця 4 ст. до н. е. життя в ній завмирає на тривалий час і відроджується лише в 1 ст. н. е.
Починаючи з останньої чверті 7 ст. до н. е. Борисфеніда входила до складу Ольвійської держави й загинула разом з Ольвією.
Площа населення, що зберіглася, становить близько 10 га.


Місто в окремих своїх районах мало прямокутне планування.


Розкопанно залишки апсидального храму, некрополь 5 ст. до н. е.


Ранні культурні шари Борисфеніди багаті на знахідки грецького посуду .


Ольвія
Ольвія — давньогрецькою мовою означає -"щаслива".


Розташована на правому березі Південнобузького лиману.


Рельєф місцевості зумовив форму міста у вигляді неправильного трикутника.


Єдиної точки зору на дату заснування Ольвії досі нема. Більшість істориків схиляється до заснування Олвії на рубежі 7-6 ст. до н. е. чи в першій половині 6 ст. до н. е. вихідцями з району Мілета і проіснувала до середини 3 ст.


Топографічно Ольвія складалася з трьох частин — Верхньої, Терасної та Нижньої. Остання вже після загибелі міста була зруйнована водами лиману. На етапі розквіту наприкінці 4-3 ст. дон. е. Ольвія займала територію площею близько 55 га, численість її мешканців становила близько 20 тисяч.


В історії міста й держави простежуються два великі періоди.


Перший період охоплює час від заснування тут колонії до середини 1 ст. до н. е. Забудована в другій половині 4 ст. до н. е. однокамерними землянками та напівземлянками, в 5 ст. до н. е. Ольвія набуває звичайного для старогрецького міста вигляду. В 5 ст. до н. е. в ній, за Геродотом, уже існували укріплення та палац скіфського царя Скіла.


Житлові споруди Ольвії — звичайно одноповерхові з підвалами. Відкрито залишки агори (площі , навколо якої зосереджувалися торгові ряди, будинки суду, магістратури). Виявленно священні ділянки.


Деякий час Ольвія входила до Афінського морського союзу. Мала розвинуті торгівельні та культурні зв'язки, мала свої гроші — спочатку це були литі «дельфінчики», трохи пізніше аси, а з середини 5 ст. до н. е. карбує звичайні для античного світу монети.
Економічну базу поліса становило сільське господарство, розвивалися ремесла й торгівля. В період з останньої третини 4 по середину 3 ст. до н. е. Ольвійська держава досягла найвищого економічного піднесення. Виник новий тип сільських поселень у вигляді колективних садиб. Проте з кінця 3 ст. до н. е. починається поступовий занепад.


У 2 ст. до н. е. Ольвія опиняється під протекторатом царя Малої Скіфії Скілура. З кінця 2 ст. до н. е. по 70 роки 1 ст. до н. е. перебувала під владою Мітрідата VI Євпатора — царя Понтійської держави.


Після цих подій місто остаточно занепало й було добите гето-дакійськими племенами.


Наприкінці 1 ст. до н. е. починається поступове відродження Ольвії, що стає початком другого періоду, який проходить під знаком римських впливів. У цей час територія городища скоротилася майже втроє його забудова була скупченою і бідною.
Близько середини 1 ст. до н. е. Ольвія потрапляє в залежність від скіфських або сарматських царів, проте незабаром звільняється.
В середині 2 ст. до н. е. місто увійшло до складу римської провінції Нижня Мезія.


2 ст. — перша половина 3 ст. н. е. стали періодом найвищого розвитку Ольвії римської доби.


В 40-і й потім 70-ті роки 3 ст. н. е. Ольвія зазнає навал готів. Життя в місті остаточно завмирає не пізніше 2-ї четверті 4 ст. н. е.
Некрополь Ольвії займає територію загальною площею близько 500 га, проте його межі на різних етапах життя міста змінювалися, а в перші століття поховання почали розміщувати навіть на залишках самої Ольвії еліністичної доби у звичайних ґрунтових прямокутних у плані ямах — на дні або в підбоях вирізуваних у стінках цих ям. На земній поверхні над похованням звичайно встановлювалися кам'яні надгробки у вигляді стел, антропоморфних зображень, вівтарів. У 4 ст. дон. е. з'являються земляні склепи, що складалися з поховалльної камери та дромоса (вхідного похилого коридору). Пізніше починають ховати в кам'яних склепах, над якими зводились ґрунтові насипи. Найвищої досконалості споруди цього типу досягають у 3 ст. н. е., коли будувались монументальні кургани з кам'яними крепідами. Саме тут використовувались напівциліндричні розпірні склепіння й високоякістні кам'яні мури (найвидатнішими зразками цієї архітектури є склепи курганів — Зевсового, Еврисівія та Арети).


Херсонес Таврійський

Назва походить від грецького слова «півострів».


Руїни міста розташовані на околиці сучасного Севастополя.


Херсонес заснований у 422—421 році до н. е. вихідцями з Гераклеї Понтійської.


Розквіт держави припадає на кінець 4-3 ст.до н. е.


Це одне з трьох великих античних північнопричорноморських міст, які дожили до пізнього середньовіччя.


Територія досягала 33 га, а населення становило не менш, як 15 тисяч жителів.


Місто мало єдине прямокутне планування та було обнесене міцними захисними стінами, що збереглися до нашого часу, мало добре укріплений порт, а в римські часи — цитадель.


Наприкінці 4 ст. до н. е. Херсонес підкорив Керкінітіду, заснував нове місто — Калос Лімен. Тоді до складу Херсонеської держави увійшло узбережжя практично всього Західного Криму.


У 179 році до н. е. Херсонес уклав угоду з царем Понтійської держави Фарнаком I про «дружбу». Однак уже в середині 2 ст. до н. е. Північно-Західний Крим опинився під владою скіфів. У боротьбі проти них Херсонес звернувся по допомогу до Мітрідата VI Євпатора. Під час його походів на скіфів (110—108 рр. до н. е.) Херсонес було звільнено від скіфської залежності. Але після цього місто потрапляє під зверхність Боспорської держави, якої позбавляється за поміччю Риму лише в другій половині 1 ст. н. е.
Після походу Плавтія Сільвана в 60-ті роки 1 ст. н. є в Північному Причорномор'ї в Херсонесі розміщується римський гарнізон. Неподолік від Херсонеса, в Хараксі, римські війська будують фортецю, від якої до наших днів збереглися рештки фортечних мурів, терми, німфей.


Після економічної кризи, перенесеної на рубежі, розпочинається новий етап піднесення: розвиваються торгівля, виноробництво, соляний і рибальський промисел. Але уже у третій четверті 3 ст. н. е. справи погіршуються: з Херсонеса виводяться римські війська, припиняється карбування своєї монети, в економіці спостерігається повний занепад.


У 70-ті роки 4 ст. н. е. Херсонес зазнав гунської навали, після чого продовжує існувати у складі Візантійської імперії.


Некрополь Херсонеса оточує місто з усіх боків. Основний тип поховальних споруд — прямокутні ями. В середині 4 ст. до н. е. з'являються могили, обкладені черепицею, у 2 ст до н. е. — ком'яні ящики й вирубані в скелі склепи з нишами — лежанками.


Література:
1. Українська радянська енциклопедія

2. Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.

3.Нариси стародавньої історії Української РСР. К., 1957;

4.Античные города Северного Причерноморья. Очерки истории и культури, т. I. М— Л., 1955.