Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Григорій Квітка-Основ'яненко-батько української прози Маруся

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Григорій Квітка-Основ'яненко — батько укр. прози. Гуманістичний пафос, християнські ідеали, етнографічне тло творів. «Маруся» — перша україномовна повість нової укр. літератури. Головні персонажі твору. ПГЛ: літературний напрям, течія, поняття про сентименталізм, реалізм.


'Григорій Квітка-Основ'яненко.'(1778-1843)

...А ти, батьку, Як сам здоров знаєш; Тебе люде поважають, Добрий голос маєш... Утни, батьку, щоб нехотя На весь світ почули, Що діялось в Україні...
Т. Шевченко

Життєпис письменника
Перший український прозаїк Григорій Федорович Квітка-Основ'яненко народився 29 листопада 1778 р. на хуторі Основа поблизу Харкова в родині знатних поміщиків-дворян Федора Квітки та Марії Квітки (Шидловської, теж із багатого роду). Родовий маєток майбутнього письменника був його улюбленим місцем, яке він майже ніколи не покидав (у молодості побував у Києві й Москві, а з часом — далі Харкова нікуди не виїжджав). Жив скромно й розважливо, писав здебільшого після обіду, а ввечері читав написане дружині, Ганні Григорівні, яка, за його словами, була першим критиком і власним цензором. Із вдячністю за щирість і любов письменник присвятив дружині свої найкращі повісті — «Марусю» й «Сердешну Оксану».
Григорій здобув початкову освіту під наглядом свого дядька, священика Паладія Квітки, а згодом закінчив Курязьку монастирську школу. Батько хотів, щоб син став військовим, тому в 1793 р. його записали на військову службу в кінний полк, проте хлопця не вабила така кар'єра. Згодом юнак іде у відставку в чині капітана, який отримав як дворянин. У 1804 р. він подав заяву до Старо-Харківського Преображенського монастиря, але, розчарувавшись у чернецтві, через півроку покинув його, нікого не попередивши про своє рішення.
У книжці «Григорій Квітка-Основ'яненко» І. Ільєнко описує Хутір Основа. Сучасне фото цікавий і вражаючий епізод із дитинства майбутнього письменника, який трапився на шостому році життя: «Коли був ще дитиною, няня необачно зірвала на оці ячмінь, і його обсіла золотуха. Хворобу вилікували, та зору врятувати не змогли. Хлопчик осліп...
     Одного разу Гриць поїхав із матір'ю в Куряж поклонитися відомій на всю Слобожанщину іконі Озернянської Богоматері, про яку йшла слава як про чудотворну.
Того пам'ятного дня в церкві Гриць несподівано відчув, що з очей спадає поволока. Спочатку замиготіли мінливі зеленувато-бурі плями, потім пішли кругами рожеві й жовтаві хвилі, і нараз у голубому тумані загойдалися людські постаті й ошатне вбрання церкви. Туман поволі розвіявся, погляд ковзнув по оздобленій золотом іконі.
Грицеві стало моторошно: а раптом це видиво зникне і знову все поглине темрява? Він боязко сіпнув матір за рукав і прошепотів:
—    Мамо, хто це?
—    Де, сину? Про кого ти?
—    Хто це? Хто це? — залепетав хлопчик, показуючи рукою на ікону.
—    Пресвята Богородиця... А ти що, бачиш? — сплеснула руками, аж озирнулися передні.
Синові ж карі, чисті й допитливі, як і раніше, очі були осяяні якимось вогнем і вже не смутні, не мертві, а живі, грайливі.
—    Прозрів! Прозрів!
Мати впала на коліна і в нестямі простягла руки до ікони:
—    Воістину чудотворна, воістину! Зглянулася на наше безталання...»
Предки Г. Квітки обіймали високі старшинські посади в українських козацьких полках Слобожанщини. Батько служив харківським городничим, був у дружніх стосунках із кошовим отаманом Чорноморського козацького війська Антоном Головатим. У родині Федора Квітки любив бувати Григорій Сковорода. За спогадами Г. Квітки-Основ'яненка, він із старшим братом Андрієм (у майбутньому генерал-губернатором) і сестрами вивчали напам'ять твори філософа, виконували їх під час різних урочистих подій.
     Ще змалку Гриць полюбив народні пісні, захоплювався музикою. Майбутній письменник посилено займався самоосвітою, самовдосконаленням, завдяки чому з часом став членом «Товариства наук» при Харківському університеті, предводителем дворянства, совісним суддею, головою харківської палати карного суду, ініціатором багатьох важливих починань. Був активним учасником майже всіх важливих культурно-освітніх заходів Харківщини. Йому навіть було надане звання члена Королівського товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген) за фольклорну та етнографічну роботу. Сучасники відзначали Григорія Квітку як людину енергійну, дотепну, веселу, повну нових ідей, яка володіє майстерністю оповідача. Культурно-просвітницька діяльність, художня творчість стали головною справою його життя.
Григорій Квітка — багатогранна творча особистість. У 1812— 1816 рр. він був директором Харківського театру, керував танцювальним клубом, добре грав на флейті, фортепіано, поклав на музику чимало власних романсів, зокрема мелодійну «Кадриль», а його знаменитий «Марш» був надзвичайно популярним у роки війни з Наполеоном.
     Сучасники розповідають про особливу роль Г. Квітки в прем'єрі п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» в Харкові. Царська цензура не дала дозволу на постановку цього твору. Григорій Квітка-Основ'яненко порадив М. Щепкіну схитрувати: призначити якусь іншу п'єсу, а перед спектаклем зіслатися на хворобу головного актора й просити замінити цю виставу на дозволену вже в Полтаві малоросійську оперу «Наталка Полтавка». Так у Харкові відбувся бенефіс знаменитої п'єси І. Котляревського.
Письменницьку діяльність Г. Квітка-Основ'яненко розпочав російськомовними творами. Особливу славу йому принесли прозові твори, написані українською мовою й видані в Москві в 1834 р. під заголовком «Малороссийские повести, рассказываемые Грицьком Основьяненком». Він першим в історії української літератури утвердив оповідну манеру письма, за що Т. Шевченко назвав його «батьком». Пізніше ці слова поширилися й закріпилися надовго: «батько української повісті» (С. Єфремов). За словами І. Франка, Квітка — «творець людової повісті, один із перших того роду творців у європейських письменствах».
Григорій Квітка-Основ'яненко увійшов в історію вітчизняного красного письменства як «фундатор нової української прози й визначний драматург, популярний російськомовний письменник» («Історія української літератури»). Кращі твори письменника були опубліковані в російських перекладах у Петербурзі й Москві; у Парижі 1854 р. французькою мовою вийшла друком «Сердешна Оксана». Пізніше його твори було перекладено польською, болгарською та чеською мовами.
Помер Г. Квітка-Основ'яненко 20 серпня 1843 р. після тяжкої хвороби в м. Харкові, похований на Холодній Горі.
Історичний контекст
Українська дворянська еліта в час Великої Руїни асимілювалася в імперську російську культуру й державну службу. Пани свідомо втратили свою національну належність: їхньою рідною мовою стала російська, вони активно впроваджували французьку мову, європейські традиції та звичаї у своє життя. Більшість із дворян вважала українську мову «мужицькою», непридатною для створення серйозної літератури, а лише для написання творів бурлескного, гумористичного, жартівливого характеру, усіляко принижуючи українську мову, уважаючи її діалектом великоруської. «Зусилля воскресити малоросійську мову й створити малоросійську літературу майже даремні», «малоросійські музи і в прозі, і в поезії говорять чудернацькою мовою, не схожою на жодну людську», «малоросійську словесність... даремно намагається створити дехто з уродженців Малоросії» — це деякі фрагменти з тогочасної періодики.
Григорій Квітка-Основ'яненко, активно заперечуючи думки про обмеженість української мови, своєю творчістю довів її великі можливості для вираження найпотаємніших людських почуттів: «Мова, яка має свою граматику, свої правила, свої звороти в мовленні, котрі не можна наслідувати, пояснити іншою мовою; а його [народу] поезія? Хай спробують передати всю силу, усю велич, вишуканість іншою мовою! Тепер про малоросійську літературу. Вона розвивається і буде жити».

Творчий доробок Григорія Квітки-Основ'яненка
   Справжнє своє покликання — літературну творчість — Григорій Квітка-Основ'яненко знайшов у сорокарічному віці. За 25 років творчої праці він написав російською та українською мовами майже 80 творів різних жанрів: фейлетони, листи, комедії, оповідання, романи, історично-художні нариси, літературно-публіцистичні статті.
Літературну діяльність Г. Квітка-Основ'яненко розпочав із співробітництва в започаткованих ним у Харкові журналах «Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», альманахах «Утренняя звезда» і «Молодик». Протягом 1816-1817 рр. він надрукував під іменем Фалалея (пізніше Фалурдена) Повинухіна російськомовні сатиричні «Письма к издателям» — фейлетони, статті, жартівливі вірші, перші акровірші.
Драматургія. Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XIX ст. Г. Квітка збагатив українську літературу сатиричними викривальними драматичними творами — написав одинадцять п'єс російською та українською мовами, серед яких комедія «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе». Написаний 1827 р. і опублікований лише в 1840 р., цей твір надзвичайно співзвучний із комедією М. Гоголя «Ревізор» (1836). У п'єсі висміюються чиновники повітового міста, які чекають приїзду зі столиці високопоставленої особи й помилково приймають за ревізора іншого — «титулярного» радника Пустолобова.
Комедія у двох частинах «Дворянские выборы» мала шалений успіх, її тираж розкупили в Москві за два місяці. За основу сюжету взято вибори предводителя дворянства в повітовому місті. Красномовними є прізвища персонажів: Ненаситін, Вижималов, Забойкін, Драчун, Підтрусов, Лупілін та ін. Як справжній мистецький шедевр, п'єса актуальна і в наш час.
Епізодичний персонаж другої частини комедії «Дворянские выборы» — аморальний пройдисвіт і шахрай Шельменко — став головною дійовою особою знаменитої дилогії Г. Квітки-Основ'яненка: «Шельменко, волостной писарь» і «Шельменко-денщик» — іскрометних п'єс, які не сходять зі сцени й сьогодні. Твір «Шельменко-денщик» учені вважають найвищим досягненням Квітки в драматургії, найбільш репертуарною його п'єсою. Це двомовна комедія: написана російською, а головний персонаж Шельменко говорить по-українськи. Драматург створив захоплюючий сюжет про те, як хитрий слуга втручається в життя панів і пошиває їх у дурні.
Українською мовою Г. Квітка-Основ'яненко представив жанри комічної опери, драми, водевіля. «Сватання на Гончарівці» — перша п'єса серед «малоросійських опер» після «Наталки Полтавки» І. Котляревського. В основі сюжету — соціальний конфлікт: багач Кандзюба хоче одружити свого придуркуватого сина Стецька з Уляною, донькою Прокопа Шкурата й Одарки. У тканину п'єси органічно введені українські пісні, обряди, танці. Широке використання фольклору, обряду сватання, сцен народного життя надало комедії неповторного національного колориту. Музику до цієї опери написав композитор Кирило Стеценко.
Проза. Поштовхом до написання прозових творів російською мовою Г. Квіткою-Основ'яненком був неймовірний успіх земляка М. Гоголя, який з романтичним захопленням змальовував життя й побут українців російською мовою. Не наслідуючи славетного письменника, Квітка вибрав свій шлях, створивши цікаві реалістичні повісті, романи з рисами сентименталізму або гумористично-сатиричні: «Пан Халявский», «Жизнь и похождения Петра Степа-нова, сына Столбикова», «Ярмарка», «Ганнуся» та ін.
     Кращим художньо-історичним нарисом Г. Квітки-Основ'яненка вважають твір «Головатий», присвячений запорозькому військовому судді, кошовому отаманові Чорноморського козацького війська Антонові Головатому. Тарас Шевченко, прочитавши твір, був надзвичайно вражений і під впливом нарису написав послання «До Основ'яненка» (1839), у якому величає письменника «батьком».
Поява творів українською мовою була обумовлена потребою, життям народу, розвитком національної культури, коли велися гострі суперечки про право на існування української мови й літератури. Пізніше, коли повісті письменника здобули визнання й славу, він зазначав: «Щоб довести одному панові, який не вірив, що малоросійською мовою можна написати ніжне, зворушливе, я написав "Марусю"».

Україномовні твори Г. Квітки-Основ'яненка за способом зображення поділяють на дві групи: сатирично-гумористичні та сентиментально-реалістичні.

Сатирично-гумористичні твори
Сентиментально-реалістичні твори
«Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «Конотопська відьма», «Пархімове снідання», «Підбрехач», «На лущення — як зав'язано», «Малоросійська биль» («Купований розум»), «От тобі й скарб»
«Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Перекотиполе», «Козир-дівка», «Божі діти»


Іван Франко зазначав про особливе, перше місце Г. Квітки-Основ'яненка у світовій прозі, героями якої стали вихідці з народу: «Аж коло 1840 р. починають майже в усіх літературах Європи появлятися твори, у котрих мужик є героєм, життя його стається головним предметом, канвою талановитих творів літературних». Критик називає ці твори, присвячені простим людям: у Франції — Жорж Занд («Чортове болото», «Франсуа-знайда»), у Німеччині — Бертольд Ауербах («Шварцвальдські сільські історії»), у Польщі — Ю. Крашевський («Уляна»), у Росії — І. Тургенев («Записки охотника»), Ф. Достоєвський («Бедные люди»).

Поняття про сентименталізм, реалізм
Бажання довести недоброзичливцям можливість творити українською мовою «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полезне», щоб розчулити читача, спонукало Г. Квітку-Основ'яненка утвердити в українській літературі сентименталізм як мистецький напрям. Письменник звернувся до основних мовно-стилістичних засобів сентименталізму: ліризму, пестливих форм слів, прекрасних укра¬їнських пейзажів, чутливих і ніжних натур, зворушливих драматичних ситуацій, народних обрядів і звичаїв.
     У світовій літературі сентименталізм виник у другій половині XVIII ст. і замінив класицизм як його заперечення: замість королів, рицарів, імператорів героями творів стали вихідці з низів — селяни, ремісники; поглиблюється зв'язок з усною народною творчістю. Для сентименталізму характерні такі ознаки:
•    підвищений інтерес до людських почуттів, співчутливий тон розповіді, який змушує читача розчулитися й плакати над долею героїв;
•    проста композиція твору, у якій сюжет розгортається послідовно;
•    герої ідеальні, наділені зовнішньою і внутрішньою вродою, позбавлені негативних рис;
•    персонажі з простого народу;
•    змалювання побуту й звичаїв простих людей, акцент на їхній моральній вищості над панами;
•    нездоланні перешкоди на шляху закоханих;
•    увага до описів природи;
•    наявність пророчої деталі чи епізоду, що натякає на трагічний кінець;
•    дуже часто смерть героя від стихійного лиха, хвороби, нещасного випадку.
В українській літературі сентименталізм представлено більшою чи меншою мірою повістями Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся», «Щира любов», «Сердешна Оксана», «Добре роби, добре й буде», «Козир-дівка», «Перекотиполе», «Божі діти»; романом Є. Гребінки «Чайковський»; п'єсою І. Котляревського «Наталка Полтавка».


     Григорій Квітка-Основ'яненко теоретично осмислив і практично застосував у власній художній творчості новий на той час літературний напрям — просвітительський реалізм: «Пиши про людей, бачених тобою, а не вигадуй характерів небувалих, неприродніх, дивних, диких, жахливих».
Як вам відомо, основною ознакою реалізму, одного з найпоширеніших ідейно-художніх напрямів у світовій літературі XIX ст., є зображення конкретної дійсності, суспільних проблем буття — моралі, економіки, політики, побуту, взаємин людини й суспільства, середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу, характеру особистості, героя художнього твору.
Теми й прототипи образів Г. Квітка-Основ'яненко брав із народного життя: «Пишу, що зустрінеться мені; ...от і виходять мої Марусі, Оксани, Науми, Мирони, Сотниківни...» Письменник першим реалістично, із сентиментальними відтінками або в бурлескному стилі змалював життя простих селян, їхній побут, звичаї, використовуючи живу розмовну народну мову, фольклор, сатиричним пером викривав недоліки суспільного життя, людські вади.
«Маруся»
«Маруся» (1834) — перша україномовна повість нової української літератури, взірець сентименталізму. За жанром — це соціально-побутова сентиментально-реалістична повість.
Тема твору — життя українського селянства, праця, побут і звичаї народу. Джерела повісті — реальне життя українців і усна народна творчість: українські балади, пісні про кохання, весільні пісні, традиційні народні обряди, народні голосіння, фольклорні мотиви любові, розлуки, смерті закоханих.
Основа сюжету повісті — чисте, вірне і разом з тим нещасливе кохання молодої дівчини Марусі, дочки заможних селян, і бідного міського ремісника-рекрута Василя, якого чекає двадцятип'ятирічна солдатська служба. Розповідь побудована через передачу глибоких почуттів героїв. Конфлікт має соціальний характер — на перешкоді одруженню закоханої пари стоїть майнова нерівність: багатий селянин Наум Дрот не хоче віддавати єдину доньку за бідного парубка-рекрута. Проте він дає згоду на шлюб тоді, коли Василь змушений іти на службу в місто до купця, щоб заробити гроші й знайти собі заміну в солдати.

Сюжет повісті поданий послідовно, без екскурсів у минуле и майбутнє:
•    розлога експозиція (знайомство з головними героями, сім'єю Наума Дрота — дружиною Настею та донькою Марусею, їхніми позитивними характеристиками);
•    щаслива зав'язка (кохання з першого погляду Василя й Марусі);
•    стрімкий розвиток дії (Василь просить руки дочки в Наума Дрота, який йому відмовляє; хлопець іде на заробітки; Маруся в гаю потрапляє під зливу, застуджується й раптово помирає за день до повернення коханого);
•    уражаюча кульмінація (Василь, повернувшись із заробітків вільним від рекрутчини, застає Марусю мертвою);
•    логічна розв'язка (тяжко переживаючи втрату, хлопець постригся в ченці й незабаром також помер, а батьки Марусі знаходять утіху в праці, молитвах, смиренні й спілкуванні з Богом).
Головні герої твору — уособлення високих морально-етичних якостей простої людини. Автор наділяє їх ідеальними позитивними рисами: чесність, слухняність, повага до батьків і добрих людей, працьовитість, співчутливість до бідних, покірність і віра в Бога. Так, Наум Дрот, «хоч би трохи біда чи радість є йому яка, зараз до Бога»; він вважав, що «гріх лежачи хліб їсти; поки здужаю, довжон робити і бідним помагати».
Естетичним ідеалом Г. Квітки-Ос-нов'яненка став образ головної героїні — Марусі, у якому втілено найкращі риси української дівчини-селянки. її неймовірна казкова зовнішня і внутрішня врода ідеалізована й змальована в народнопоетичному ключі: «Та що то за дівка була! Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, бровоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте...»
 
     У зображенні Марусі, крім ознак сентименталізму, письменник широко використав ліризм народної пісенності, засоби фольклорного зображення внутрішнього світу дівчини, сильних і піднесених почуттів.
Мова героїні пересипана пестливою лексикою, опоетизованими звертаннями, емоційними вигуками, прислів'ями, порівняннями (Василечку, голубчику, соколику мій! мій козаченьку; матінко моя рідненька! утінко моя, перепілочко, голубочко).


В образі Василя найяскравіше втілені риси сентименталізму — психологічний стан закоханого хлопця, віщування серця під час розставання пари на кладовищі, переживання смерті Марусі, добровільний відхід від мирського життя.
Повість насичена позасюжетними елементами: українські народні звичаї, обряди — весілля, сватання з усталеним текстом, емоційними піснями, дотепними примовками. Вражає сцена похорону, народні голосіння в устах батьків виписані з етнографічною точністю. Майстерно змальовані в традиціях сентименталізму чудові пейзажі української ночі, елегійна картина ранку, що стали взірцем для багатьох поколінь письменників.


Розлогі портретні характеристики персонажів, насичені фольклорними елементами, повчальні авторські відступи, репліки — усе це є етнографічним тлом твору.
Пройнята гуманістичним пафосом, повість «Маруся» утверджує вічні християнські ідеали: жити, «як Бог дасть»; трудитись чесно, не думаючи про корисливість; не вдаватись у тугу, коли спіткає горе; бути смиренним; поважати батьків, старших за віком людей.
Твір мав надзвичайну популярність у читачів. Про це писав сам Г. Квітка-Основ'яненко: «Бачачи, що моїх Марусь читають наші добрі земляки за прилавками, продаючи перець, тютюн і др., читають по хатах, у колі родин у місті й селищах, мавши депутацію з подякою, що пишу по-нашому... я вирішив написати для цього класу людей що-небудь повчальне».

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

Підручники та книги по всім предметам , домашня робота, онлайн бібліотеки книжок, плани конспектів уроків з української літератури, реферати та конспекти уроків з української літератури 9 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.