Українська література 11 клас

Тема 10. Григорій Косинка. «На золотих богів», «Мати».

Презентація уроку до теми "Григорій Косинка. «На золотих богів», «Мати»." 

ГРИГОРІЙ КОСИНКА 
Григорій Михайлович Стрілець (1899—1934)
Григорій Косинка народився 29 листопада 1899 р. в селі Щербанівка Обухівського району Київської області в родині малоземельних селян.             У 1908 р. родина виїхала на Далекий Схід, оселилася на березі Амуру, але скоро повернулась назад.

Жити було дуже важко. Тому Григорію як найстаршому довелося працювати (він полов буряки, тягав плуга, був чорноробом на цукроварні), після закінчення двокласної школи працював писарчуком у волості.
У 14 років вирушив до Києва на заробітки
Працював чистильником чобіт, канцеляристом і закінчив вечірні гімназіальні курси.
Про «революційний» період у житті Григорія Косинки майже нічого невідомо.

Брав участь у громадянськiй вiйнi, сидiв три мiсяцi в тюрмi (можливо, це була муравйовська тюрма, зображена пiзнiше письменником у новелi "Фавст")
Протягом 1919-1922 рокiв учився (закiнчив три курси) в Київському iнститутi народної освiти.
Першi зарисовки i статтi опублiкував 1919 року в газетi "Боротьба"; тут же вмiщена була i перша новела письменника "На буряки". 
1920 року входив до творчої групи "Гроно", яка видала альманах пiд такою ж назвою, опублiкувавши в ньому три етюди Г.Косинки — "Пiд брамою собору", "Мент", "За земельку".
Вже після розпаду групи 1922 року з’явилася перша збірка  оповідань Григорія Косинки «На Золотих Богів», яка відразу ж принесла визнання.



У цей час він друкувався й працював у редакції газети «Вісті Київського губревкому», журналах «Нова Громада» та «Всесвіт», диктором Харківського та Київського радіокомітетів. 
Належав до літературних об’єднань АСПИС (1923-24), «Ланка» й «МАРС». Листувався з Василем Стефаником.

1923 року в журналі «Нова Україна» (Берлін – Прага) поряд із творами Тодося Осьмачки та Валер’яна Підмогильного з’явилося оповідання Григорія Косинки «Анархісти», що в ньому відтворено пореволюційну ситуацію на селі – протест проти насильницької більшовицької політики.
Літературне об’єднання ”Ланка”(згодом — МАРС — Майстерня революційного слова).
Зліва направо:Борис Антоненко-Давидович, Григорій Косинка,Марія Галич, Євген Плужник,Валер’ян Підмогильний, Тодось Осьмачка.Київ, вулиця Володимирська 49. 1925 рік.
1924 року він познайомився зі своєю майбутньою дружиною, студенткою операторського факультету Київського кінотехнікуму Тамарою Мороз. Вона залишалася вірною йому до смерті, зберегла пам’ять про нього, впорядковувала посмертні видання його творів та спогади про нього. 
Зі спогадів Тамари Михайлівни Мороз-Стрілець про чоловіка:

«дуже любив квіти..., а серед них... червоні косинці». Квітка ця по-науковому названа «плакун верболистий», має чимало народних назв: «залізняк червоний», «болотний бурячок» та інші. Від неї й походить літературний псевдонім Григорія Михайловича Стрільця – «Косинка».
 
Тамара Михайлівна розповіла це, щоб знали: письменник узяв його від квітки.
Щоб не думали, що то хустинка.
В їхньому помешканні часто збиралися найталановитіші київські літератори, що об’єдналися в «Ланці». Особливо Григорій Косинка товаришував із Осьмачкою, також сином бідного селянина. Жартома їх називали Косьмачкою.
У цей час були опубліковані нові збірки письменника:
«В житах» (1926),
«Політика» (1927),
«Вибрані оповідання»(1928, 1929).

Восени 1929-го року, у публічному виступі вождь українських більшовиків Станіслав Косіор назвав Косинку буржуазним націоналістом, і вже на початку 30-х років ситуація різко змінилася — цензура заборонила розповсюджувати надруковану вже збірку «Серце».
Пiсля лiквiдацiї лiтературних органiзацiй у 1932 роцi був позагруповим. Косинка починає займатися перекладацькою діяльністю (переклав українською «Мертві душі» М. Гоголя), писати сценарії для фільмів, які так і не вийшли на екран.


У червні 1934 року, у Харкові, відбулася конференція письменників, на якій обговорювали успіхи колективізації. Після стандартних промов виступив Косинка, сказавши буквально таке: «Ми стаємо не інженерами, а міліціонерами людських душ». 


В. Домонтович згадує:

«Замість обмежитися трафаретними словами вимушених заяв, як це робили інші, він вибухнув зливою скарг, нарікань, протестів. З різкою й запальною люттю він почав говорити на тему: «Братья писатели, в вашей судьбе что-то лежит роковое».
Він говорив про те, що в умовах «соціального замовлення», коли людину взяли за горлянку, вона не може творити.Це була не промова. Це була істерія. Крик одчаю в самотній порожнечі пітьми. Комуністи зустріли промову Косинки свистом і вигуками обурення, в сутінках галереї письменника привітали бурхливими оплесками.
4 листопада 1934 він був заарештований.


Г. Косинку засудили за звинуваченням у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії та Радянської влади .

Керуючись відповідною постановою ЦВК Союзу РСР, виїзна сесія Військової колегії присудила Григорія Косинку-Стрільця «розстріляти».
Вирок було виконано 15 грудня 1934 року.
Перед смертю він встиг передати дружині листа:

Пробач, що так багато горя приніс тобі за короткий вік. Прости, дорога дружино, а простивши — прощай. Не тужи, кажу: сльозами горя не залити. Побажаю тобі здоров'я. Побачення не проси, не треба! Передачу, коли буде можливість, передай, але не часто. Оце, здається, все. Я дужий, здоровий 
18 грудня 1934 газети повідомили про страту Г. Косинки. У 1956 році Андрій Малишко присвятив йому вірша:

Григорію Косинці
Ми тебе шукаєм по росинці
В Щербанівці, серед тополин,
І виходить мати у косинці
Виглядає, чи не прийде син.
Не приймав ти підлості нітрохи,
Прогримів, немов весняний грім,
І стоїть замучена епоха
Над безсмертним іменем твоїм.

Письменника було реабілітовано 19 жовтня 1957 року посмертно.

Надіслано вчителем Міжнародного ліцею Гранд Колюченко О.А.