Закриті вправи до предмету Українська література, 11 клас
Тема: «Збірка «Сонячні кларнети» - епохальне явище в українській поезії початку ХХ ст.»

«Ви знаєте, як липа шелестить?»

Ідейно-художній аналіз

Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини. 1911 рік - це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста.

Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

За жанром – це шедевр інтимної лірики.

Темою вірша є вираження емоцій, які народжуються в душі юного ліричного героя, перших і тендітних емоцій відчуття кохання

Ідейне навантаження вірша не чітке, тут змішані хвилюючі ноти передчуття щастя і глибинне злиття з природою, отже, уславлення гармонії.

Ліричний герой сповнений почуттів, він звертається з риторичними запитаннями до уявних опонентів, які теж мають відчувати те, що і він, він закликає до рішучості, проте сам, не виявляє рішучості, лише щира, закохана душа здатна бачити символічні образи природи, а закохані, очевидно, бачать спільні образи. І тому риторичне питання початку вірша трансформується в риторичне ствердження. Ліричний герой знайшов однодумців, він не самотній у своїх почуттях!

Головних героїв тут цілий ряд. Безперечно, спочатку варто відзначити кохану, яка абсолютно не візуальна, вона навіть бездіяльна, бо просто спить... але і у своєму сні вона – це все для ліричного героя. (Чи не буде збоченням будити вночі дівчину, яка мирно спить?! але хіба дії закоханого можуть бути логічними?

Композиційно вірш поділяється на дві частини. Обидві починаються риторичними питаннями. Спочатку простір обмежений лише липою, яка шелестить, у другій частині простір ширшає – це вже гаї, вони сплять, але „все бачать крізь тумани”. Простір враз стає глобальним – місяць, зорі... а потім швидше звуковий образ ..”солов’ї” (цікаво, хто бачив вночі солов’я?!), але як же вночі вони співають..))

Навіть у такого красномовного лірика , як наш герой не вистачило слів виразити , як же вони співають: „А солов’ї ...” Красномовні три крапки, чи не так?
Художні засоби , які наявні в цьому вірші традиційні для інтимної лірики. Але головне -  протиставлення. Природа-людина, в даному контексті повна співзвучність. Риторичне запитання, риторичне ствердження, звичайно ж, епітети, метафори. Присутня синекдоха „дідугани” (дерева)

Римування:
Яскраво виражений чотиристопний ямб з незакінченою стопою, жіноча рима чергується з чоловічою, римування паралельне
«Арфами, арфами...»

Учитель (починає аналіз). Критик Леонід Новиченко про вірш «Арфами, арфами...» сказав, що до збірки «Сонячні кларнети» епіграфом «слід було б взяти цю чудову за своїм «золотим» мажором пісню юності, цей широкодзвонний, неначе й справді виконаний на арфі, гімн весні».

Далі учні продовжують аналіз вірша за опорною схемою (фрагменти виступу):

— У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована і поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси живописний портрет її: «Йде весна запашна, квітами-перлами закосичена».

Друга строфа віщує грозу картиною хмар-дум, якими вкривається небо. У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками і співом жайворонка. В останній строфі в артистичній асоціативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закликом відкрити своє серце весні.

— Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших (у змістовому і художньому планах) слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення і віршованого рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровий), символічні за змістом і важкі в евфонічному відношенні, а до того ж ще займають інверсійні позиції.

Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, наповнюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, розкотистості поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмімо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:

«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лункості, розложистості. Звуки а і о — музичні крила цієї поезії.

Характерно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначалися ще літературознавцями 20—30-х років.

«Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків, а й чарівними живописними картинами, змальованими талановитим митцем. Передусім дивної краси портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квітки-перли») переплітається з голубим кольором, що допомагає ліричному вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «перламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтінками, допомагаючи відтворювати складний спектр почуттів юної закоханої душі.

Газета "Нова Рада", 1918, ч.38 (Київ).
Вірш присвячений бійцям київського Студентського Куреня, що в кількості 300 чоловік полягли у нерівнім бою під Крутами з 6000 війська Совєтської Росії 29 січня 1918.
30 знайдених пізніше тіл полеглих поховано 19 березня 1918 року на Аскольдовій Могилі над Дніпром у Києві. На табличке могилы-памятника надпись «Студентам и гимназистам вспомогательного студенческого куреня сичевых стрельцов, замученных большевиками под Крутами 29 января 1918 г. Перезахоронены правительством УНР 19 марта 1918 г.» и имена погибших.


Надіслано вчителем міжнародного ліцею „Гранд” Коваленком Р.Р.