KNOWLEDGE HYPERMARKET


Конспект уроку до теми: Ольга Кобилянська. Життя і творчість

Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці


План-конспект уроку з курсу «Українська література 10 клас» з теми «Ольга Кобилянська. Життя і творчість».




                                                                      О.КОБИЛЯНСЬКА. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ.
                                                          "ЗЕМЛЯ" - ПРОБЛЕМА ВЛАДИ ЗЕМЛІ НАД ЛЮДИНОЮ


Мета лекції:    
Навчальна -    Познайомити з творчою діяльністю Ольги Кобилянської, розкрити тематичну різноманітність
Виховна -    Виховувати гідних, чесних людей, звернути особливу увагу на родинні стосунки між братами, сестрами, батьками тощо
Розвиваюча -    Розвивати творче мислячу особистість

                                                                                        П Л А Н

1.    Життєвий та творчий шлях Ольги Кобилянської
2.    Творчі пошуки письменниці. Відстоювання прав жінки
3.    Осмислення  сутності  людського  буття в  повісті Ольги  Кобилянської "Земля"
4.    Жіночий ідеал Ольги Кобилянської за повістями «Людина» і «царівна».
5.    Твори Ольги Кобилянської завжди актуальні

Література:


1.    Грушевський М. “Царівна” / АИВ. – 1898. - Т.1.-Кн.3;
2.    Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість// Драй-Хмара М. З літературно-наукової спадщини. - Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Т.Шевченка, 1979;
3.    Кобилянська О. Твори в 5 т. - К., 1995 - Т.5;
4.    Коллонтай А.М. Введение к книге “Социальные основы женского вопроса” (1908)// Коллонтай А.М. Избранные труды и речи. – М., 1972;
5.    Мольтманн-Вендель Э. И сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская идеология и человеческая идентичность// Вопр. философии. – 1991. - № 3;
6.    Некрасова Е.Н. Философия пола// Философия: Учебник. – М.: Русское слово, 1996;
7.    Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1999;
8.    Савчук Б. Жіноцтво в суспільному житті Західної України (остання третина ХIХ ст. – 1939 р.) – Івано-Франківськ, 1999;
9.    Феминизм// Современный философский словарь. – М. – Бишкек – Екатеринбург, 1996.;
10.    Юк З.М. Труд женщины и семья. – Минск, 1975;
11. Koscharsky H. Mashed Feminist in Ukrainian Literature// Journal of Ukrainian Studies 20, nos. 1-2 (Summer Winter 1995).


                                             ЖИТТЄВИЙ ТА ТВОРЧИЙ ШЛЯХ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ

Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. у містечку Гура Гумора на Буковині в сім’ї урядовця. Освіту здобула в чотирирічній школі з німецькою мовою навчання. Писати твори розпочала в першій половині 80-х років, спочатку німецькою, а потім українською мовою. Опублікувала твори "Людина" (1894), "Він і Вона" (1895), "Царівна" (1896), в яких відстоювала право жінки на трудову і громадянську незалежність. Її творча спадщина велика й різноманітна: поезія в прозі, новели, оповідання, повісті, романи. Серед них: "Некультурна" (1896), "Банк рустикальний" (1895), "Земля" (1902), "В неділю рано зілля копала…" (1909), "Апостол черні" (1936) та ін.

Померла Ольга Кобилянська 21 березня 1942 р. у Чернівцях, де її й поховано.

Розпочавши писати ще в 90-ті роки ХІХ ст., вона започаткувала в українській літературі нову - неоромантично-символістську - стилістику, яка своїм потужним романтичним ідеалізмом і психологізмом вирізнялася на тлі аналогічних спроб тогочасної хвилі (А.Кримський, О.Плющ, ранній Г.Хоткевич, С.Яричевський). Письменниця розробляла типи і моделі індивідуалізованого духовного характеру, переважно жіночого ("Царівна"), відкривала символічні відповідники настроїв людської душі й природного середовища ("Природа"), вдавалася до динамічного імпресіоністичного нюансування людських почуттів і думок, сугестіювала, аналізуючи водночас, аж до полемічного переосмислення, естетично-моральну проблематику філософії Ф.ніцше ("Він і Вона"). Пориваючи з народницької традицією побутовізму та описовості, О.Кобилянська тяжіє до творення власної індивідуальної філософії, близької до романтичної німецької натурфілософії.

                                    ТВОРЧІ ПОШУКИ ПИСЬМЕННИЦІ. ВІДСТОЮВАННЯ ПРАВ ЖІНКИ

Актуальну в українській літературі тему землі О.Кобилянська трансформувала в натуралістично-символістську драму духовності, яка протистоїть інстинктам (власності, заздрощів, "грубої" природи), хоча людина фатально залежна від них, починаючи з біблійного "первородного" гріха і до нового кола братовбивства. Соціальні та родові конфлікти, зіткнення доль, характерів і темпераментів письменниця узагальнює часто за допомогою біблійної символіки й міфології, своєрідного духовно-містичного забарвлення ("Ніоба", "За готар", "Думи старика"); в інших творах намагається розгорнути неофольклорну міфологізовану прозу ("У неділю рано зілля копала"). У своїх великих прозових полотнах ("Через кладку", "За ситуаціями", "Апостол черні") письменниця переосмислює традиційну для української літератури виховну проблематику. Через співвіднесення конфліктів і ситуацій буденного життя і життя духовного, ідеального вона простежує обмеження, які накладаються консервативною традицією національного, станового (приналежність до попівського середовища), родового (щодо жінки) виховання. Увага переміщується з характерів на ідеї, мотиви, які відбиваються у дзеркалі саморефлексів, спогадів, поривань героя. Змодельовані таким чином характери були здатні до свідомої культуро-творчої життєдіяльності, завдяки чому українська література збагатилася новою формою психологічної повісті, що не була схожою на традиційну раніше повість-хроніку. При цьому Кобилянська розгорнула різні жанрові модуси, такі як ліричний щоденник, діалогізована оповідь ("Ніоба"), побутова історія, збагачена символікою ("Через кладку"). Іноді помітна неспівмірність різних планів оповіді, різностильованість письменниці засвідчували перехід її від старої сентиментально-романтичної традиції (не лише української, а й німецької, впливу якої зазнала в ранній період) до нової, символістської і неоромантичної прози ХХ століття.

З іменем Кобилянської в українській прозі на повний голос зазвучала нова тема - доля освіченої дівчини, яка не може миритися з облудною міщанською мораллю, яка прагне до вільного життя, до участі в громадській праці. На західноукраїнських землях того часу розгортався феміністичний рух, очолений Софією Окуневською (Морачевською) та Наталею Кобринською, і Кобилянську захопили ідеї емансипації жінки.

1894 р у львівському журналі "Зоря" з’являється повість О.Кобилянської "Людина" - друга, досконало перероблена редакція раніше написаного німецькомовного оповідання "Вона вийшла заміж". У центрі твору - образ молодої дівчини Олени, начитаної, ерудованої, мрійниці, яка не хоче жити так, як живуть її подруги в провінційному містечку. Дівчину захоплюють не модні тоді сентиментальні повісті з щасливим закінченням, а наукові соціологічні праці, в яких порушувалися злободенні питання суспільного розвитку.

                                       ОСМИСЛЕННЯ  СУТНОСТІ  ЛЮДСЬКОГО  БУТТЯ В  ПОВІСТІ ОЛЬГИ  КОБИЛЯНСЬКОЇ "ЗЕМЛЯ"


По-новому підійшла Кобилянська і до традиційної в українській прозі теми селянського життя. На основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. у селі Димка поблизу Чернівців, письменниця створила повість "Земля" (1902), в якій з психологічною переконливістю втілено також вічну тему влади землі над селянином.

Кобилянська якось зізнавалася, що дивиться на людину, на весь людський рід "тими самими очима, що на деревину, цвіт і всю живучу часть природи". В цьому зв’язку, порушуючи тему трагедії, що трапилася в хліборобській родині, вона прагнула всебічно охопити життя селянина, з’ясувати причину братовбивства. Так постала широка картина суспільних взаємин у буковинському селі кінця минулого століття.

Українська письменниця, як інші її попередники, котрі порушували тему залежності селянина від землі (О.Бальзак, Е.Золя, Л.Толстой, Панас Мирний, В.Реймонт), глибоко осмислює сутність людського буття, причому болі, терзання, сподівання селянина справді пропускає крізь своє серце. Жах трагедії вражає насамперед тим, що сталася вона в родині добрих, чесних, працьовитих господарів. Найщиріші сподівання Івоніки і Марійки Федорчуків пов’язані з їхнім бажанням, аби обидва сини Михайло і Сава так само глибоко полюбили землю, як і вони, аби віддавали їй усі свої сили. Правда, батьки інтуїтивно відчували, що це не стане дійсністю, бо молодший син не хоче йти їхнім шляхом. Він байдуже ставився до праці на землі, до покликання хлібороба. Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом - правом власності на землю. Батько застерігає сина, що при його аморальній поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми твору.

Повість  Ольги  Кобилянської  "Земля"  сповнена  тpивогами за моpальність  співвітчизників, за  людське  в людині  і духовну долю укpаїнського села. Задум повісті наpодився від  глибокого внутpішнього  болю,  що  його  викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва  від законів  наpодної  етики,  зневаження загальнолюдських  цінностей,  усталених віками цивілізації. Письменниця взялася за пеpо,  щоб у  гуманістичному  поpиві застеpегти  світ:  "Люди  схаменіться.  Так не повинно бути, так не можна!", осмислити сутність людського буття.

У  центpі  уваги  О.Кобилянської  -  доля  сім'ї  Федоpчуків. Письменниця  поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама  по  собі  чаpівна  і  багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті  -  земля,  пpаця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя  змушувало  його  хилитися  "пеpед  людьми  й  Богом",  тяжко заpобляв  гpоші, щоб потім купити собі землю. Завжди покіpний долі, все життя мовчки і тяжко пpацював на землі. Ця земля щоpаз набиpала більшої  влади  над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою пpацею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому пpацьовитому чоловікові  живуть  глибокі  людські почуття. Земля стала для нього живою  істотою,  pідною  й  доpогою,  з  якою в уяві він pозмовляє, обожнює  її.  Земля  для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою стpашною була його тpагедія - тpагедія pозчаpування в ній.

Hіби  від  сеpця відpивав стаpий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи  в  pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом.  Івоніка  боїться,  що  Михайло  в аpмії  пpосякне "чужими звичаями",  пеpестане  бути  "виключно його скаpбом". І з того часу наяву і в снах батько думками з сином.

Та  сталося  найгіpше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити меpтвим. Спpавжній тpудівник, господаp на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Стаpий батько знав вбивцю, але не хотів втpатити дpугого сина. Івоніку pоздиpали стpашні почуття ¬"стpах і любов до живого, і любов, і жаль за вмеpлим". Любов у його душі пеpемогла ненависть до вбивці.

У тяжкому  pиданні  осиpотілий батько звеpтався до землі зі словами,  що свідчили  пpо  його пpозpіння: " Hе для тебе, синку, була  вона, а  ти для неї!.."

Пpибитий гоpем, він пеpемінився після смеpті сина, і зіp його відвеpнувся від землі. Бо факт бpатовбивства відкpив стаpому очі на pеальний світ. І він пpозpів.

Зчоpніла  душа  від  гоpя  і  в  його  дpужини.  Маpія  також усвідомлювала,  що  її  син  Сава  став  бpатовбивцею. Жити з таким тягаpем  було  боляче і стpашно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого  життя  вважали  пpидбання  землі,  аби  побачити своїх синів багатими і  щасливими  господаpями,  забезпечивши  собі  спокійну стаpість. І це не збулося.

Ольга  Кобилянська  в  повісті "Земля" показала нам селянську любов  до  землі  і пpаці, pозчаpування селянина в землі, тpагедію, пpичиною  якої  стала  саме  земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.

Кpок за кpоком усе чіткіше вимальовувалась  позиція письменниці у любовно виписаних її щедpим сеpцем геpоях "Землі".

Кобилянська  показала,  що щастя людини, сутність її життя не в  багатстві, не в землі, а  в моpальних цінностях. Вона пеpеконливо доводить:  якою  б  важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, тpеба  завжди  кеpуватися  законами  совісті,  високими ноpмами  наpодної  моpалі, не збиватися з доpоги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.

                                                                          ТВОРИ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ ЗАВЖДИ АКТУАЛЬНІ

І.Франко, характеризуючи новий напрям, що заявив про себе на грані ХІХ-ХХ століть, одним з його яскравих представників назвав Кобилянську. Справді, в її оповіданнях, новелах, повістях епічне зображення дійсності пройняте ліричною схвильованістю і драматичним напруженням. Глибокий психологізм, ритмічна організованість окремих частин тексту, музичність фрази, малярська живописність у зображенні людини й природи - це ті художні якості письма Кобилянської, які засвідчили новий етап у розвитку українського письменства.

У творах Кобилянської поведінка людей  вперше в українській літературі стала пояснюватися внутрішніми, психологічними імпульсами. Так глибокі таємниці людської душі відкривалися читачам. І тоді твори, побудовані на українському національному матеріалі, аж ніяк не втрачаючи своєї локальної специфіки, стали сприйматися як загальнолюдські художні цінності. А це ті якості, що ніколи не старіють.

                                        ОСМИСЛЕННЯ  СУТНОСТІ  ЛЮДСЬКОГО  БУТТЯ В  ПОВІСТІ ОЛЬГИ  КОБИЛЯНСЬКОЇ "ЗЕМЛЯ"

Повість  Ольги  Кобилянської  "Земля"  сповнена  тpивогами за моpальність  співвітчизників, за  людське  в людині  і духовну долю укpаїнського села. Задум повісті наpодився від  глибокого внутpішнього  болю,  що  його  викликало бpатовбивство, як наслідок відступництва  від законів  наpодної  етики,  зневаження загальнолюдських  цінностей,  усталених віками цивілізації. Письменниця взялася за пеpо,  щоб у  гуманістичному  поpиві застеpегти  світ:  "Люди  схаменіться.  Так не повинно бути, так не можна!", осмислити сутність людського буття.

У  центpі  уваги  О.Кобилянської  -  доля  сім'ї  Федоpчуків. Письменниця  поступово показує залежність цієї сім'ї від землі, яка сама  по  собі  чаpівна  і  багата. Для Івоніки Федоpчука головне у житті  -  земля,  пpаця, честь. Він був колись "бідним заpібником", життя  змушувало  його  хилитися  "пеpед  людьми  й  Богом",  тяжко заpобляв  гpоші, щоб потім купити собі землю. Завжди покіpний долі, все життя мовчки і тяжко пpацював на землі. Ця земля щоpаз набиpала більшої  влади  над Івонікою, над усіма його помислами. Лише тяжкою пpацею, тяжкою і невсипущою, він досяг всього. У цьому пpацьовитому чоловікові  живуть  глибокі  людські почуття. Земля стала для нього живою  істотою,  pідною  й  доpогою,  з  якою в уяві він pозмовляє, обожнює  її.  Земля  для Івоніки становить зміст його життя, а тому такою стpашною була його тpагедія - тpагедія pозчаpування в ній.

Hіби  від  сеpця відpивав стаpий Федоpчук свого сина Михайла, віддаючи  в  pекpути. Бо pекpутчина була для селян невимовно тяжким лихом.  Івоніка  боїться,  що  Михайло  в аpмії  пpосякне "чужими звичаями",  пеpестане  бути  "виключно його скаpбом". І з того часу наяву і в снах батько думками з сином.
Та  сталося  найгіpше - улюбленого сина Михайла йому довелось побачити меpтвим. Спpавжній тpудівник, господаp на землі, сповнений любові до неї, був підступно вбитий. Стаpий батько знав вбивцю, але не хотів втpатити дpугого сина. Івоніку pоздиpали стpашні почуття ¬"стpах і любов до живого, і любов, і жаль за вмеpлим". Любов у його душі пеpемогла ненависть до вбивці.

У тяжкому  pиданні  осиpотілий батько звеpтався до землі зі словами,  що свідчили  пpо  його пpозpіння: " Hе для тебе, синку, була  вона, а  ти для неї!.."
Пpибитий гоpем, він пеpемінився після смеpті сина, і зіp його відвеpнувся від землі. Бо факт бpатовбивства відкpив стаpому очі на pеальний світ. І він пpозpів.
Зчоpніла  душа  від  гоpя  і  в  його  дpужини.  Маpія  також усвідомлювала,  що  її  син  Сава  став  бpатовбивцею. Жити з таким тягаpем  було  боляче і стpашно. Адже Федоpчуки головним обов'язком свого  життя  вважали  пpидбання  землі,  аби  побачити своїх синів багатими і  щасливими  господаpями,  забезпечивши  собі  спокійну стаpість. І це не збулося.

Ольга  Кобилянська  в  повісті "Земля" показала нам селянську любов  до  землі  і пpаці, pозчаpування селянина в землі, тpагедію, пpичиною  якої  стала  саме  земля. Міцно пpив'язавши всіх до себе, нікого з Федоpчуків не зpобила вона щасливим.

Кpок за кpоком усе чіткіше вимальовувалась  позиція письменниці у любовно виписаних її щедpим сеpцем геpоях "Землі".

Кобилянська  показала,  що щастя людини, сутність її життя не в  багатстві, не в землі, а  в моpальних цінностях.Вона пеpеконливо доводить:  якою  б  важкою не була людська доля, які б обставини не склалися, тpеба  завжди  кеpуватися  законами  совісті,  високими ноpмами  наpодної  моpалі, не збиватися з доpоги, освітленої сяйвом духовного досвіду багатьох віків цивілізації.


20.03-17.jpg
 

                                      ЖIНОЧИЙ IДЕАЛ ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ  ЗА ПОВIСТЯМИ "ЛЮДИНА" I "ЦАРIВНА"

Ольга Юлiанiвна Кобилянська називала себе просто i скромно - "робiтницею свого народу", але для української лiтератури вона стала окрасою, бо твори її, пройнятi глибоким лiризмом, драматизмом та життєвою правдою, є справжнiм лiтературним скарбом.

Кожен такий твiр письменницi вражає поетичнiстю i глибиною зображення характерiв, зокрема жiночих. Недарма їх називають енциклопедiєю жiночої душi. Коли читаєш цю поезiю в прозi, починаєш разом з письменницею перейматися внутрiшнiм життям героїнь: захоплюєшся ними, спiвчуваєш, сумуєш, радiєш... Але нiколи не залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Кобилянської?

Iдеал О. Кобилянської - жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської - любляче i нiжне, здатне на великi почуття.

Саме таких, вiдважних i прекрасних жiнок, якi борються за свою гiднiсть i незалежнiсть, змальовує письменниця у повiстях "Людина" (1892) i "Царiвна" (1895). Коли я читала цi повiстi, менi здавалося, що i в Оленi Ляуфлер, i в Наталцi Веркович Ольга Кобилянська вiдкриває передi мною куточки своєї власної душi, часточку самої себе.

Олена Ляуфлер, головна героїня повiстi "Людина", - особистiсть сильна, горда, цiльна. У неї тонке розумiння мистецтва, iнтереси її рiзнобiчнi. Її не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками у суспiльному поступi, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю. Оленину душу розривають почуття, якi вона ховає за гiркою iронiєю, їхнє протиборство. Впевнена, що жодного читача образ цiєї героїнi не залишить байдужим. Недарма Кобилянська змiнила першу назву твору "Вона вийшла замiж" на бiльш влучну - "Людина".

На вiдмiну вiд Олени Ляуфлер, Наталка Веркович з повiстi "Царiвна" дiйсно стала царiвною своєї долi. Мене захопив її внутрiшнiй свiт, що розкривається через роздуми героїнi, своїми свiтлими мрiями, романтичнiстю i чистими сподiваннями: "В моїй душi повно мрiй, багато образiв, барв..." - зiзнається вона. Кривда й упереджене ставлення не в змозi зламати духовну мiць Наталки, бо в нiй переплелись рiшучiсть з терплячiстю, сила розуму з нiжнiстю серця. I нехай Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собi справу, корисну для людей i батькiвщини: "Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня..." - говорить Наталка. "Полуднє" - так вона назвала своє особисте щастя, що настало в життi дiвчини, - "воно настане i для нашого народу, правда ж?" - неначе до мене звертається Царiвна.

Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичного напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницю України творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та iнтелiгенцiї. Всi вони перейнятi палкою любов'ю до трудящих мас, бажанням бачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз'єднаним.

Цi iдеї єднають письменницю з iншими прогресивними письменни ками, якими багата iсторiя української лiтератури. Але iснує особливiсть, яка притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що найяскравiше втiлює iдею українського лiтературного фемiнiзму межi столiть. Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають її героїнi.

Перший твiр такого напряму й один з її перших творiв взагалi - повiсть "Людина" (1892), присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним учителем Кобилянської i прилучила її до фемiнiзму. Слiд зазначити, що у письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активну участь у громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собi Кобилянська цю дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення - ось, власне, програма О.  Кобилянської, дiячки жiночого руху.

У повiстi "Людина" надзвичайно виразно вiдбились цi принципи. Втiлюючи їх у твiр, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфлер - головною героїнею, що довго опирається намаганню мiщанського середовища звести її до звичайного на той час для жiнки становища безсловесної рабинi. Обмеженi у своїх поглядах iнтересами власного благополуччя, представники цього середовища не живуть, а животiють - бездумно i безглуздо. Всяке намагання пiднестися над "шлунковими" iнтересами розглядаються у цьому середовищi як пусте й шкiдливе мрiяння. Тим яскравiшим постає на їхньому тлi образ Олени, сильної й цiльної особистостi. Серед цього оточення вона видiляється рiзнобiчними iнтересами, художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва. Вона бачить своє мiсце поряд з чоловiками у прогресивному поступi суспiльства. На мiй погляд, саме тут криється визначна мистецька позицiя Ольги Кобилянської: в час, коли буржуазний свiт i його продажна лiтература зводили людину до рiвня "двуногої тварини", письменниця проголошує славу людинi - найдосконалiшому, мислячому творiнню природи. I хоч пiд тиском обставин Олена Ляуфлер змушена вiдмовитись вiд мрiй про незалежне життя, стати дружиною, вiрнiше - рабинею нелюбого чоловiка заради матерiального добробуту збiднiлих батькiв, вона не може до кiнця змиритися з цими обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в ньому те добре, що ви-кликало хоча б повагу замiсть любовi. Я в цьому вбачаю не лише усвiдомленi принципи героїнi, але й наслiдування "книжковим" iдеалам. Та це - моя думка.

Вiдверто кажучи, мене iнколи вражає її твердiсть, неначе в неї дiйсно чоловiчий характер. Та цьому хибному враженню заперечують її суто жiночi риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що переймається її поглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боїться свого майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою є сцена прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неї залишилось.

Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка - неповторна особистiсть, яка має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує їй серце. Вона - людина!

Леся Українка та Ольга Кобилянська кинули виклик домінуючій чоловічій традиції, бо відчували себе спадкоємницями зрілої традиції “жіночої літератури”, маючи своїми попередницями Марка Вовчка і Ганну Барвінок, Олену Пчілку та Наталю Кобринську. “Літературний образ жінки ХIХ століття - “покритки”, “бурлачки”, “повії”, що були квінтесенцією горя, нещастя й немочі, відступив перед “царівною” і “одержимою духом”. В українській літературі вперше прозвучав інтелігентний жіночий голос, а разом з ним і феміністична ідея”, - писала Соломія Павличко.

Перші класичні повісті О. Кобилянської “Людина” й “Царівна” започаткували новий етап української прози. Це був, по-перше, опис життя середнього класу, а, по-друге, - психологічна проза, в якій внутрішній сюжет відігравав більшу роль, ніж зовнішній. Вона обстоювала певні нові ідеї, зокрема емансипації та фемінізму. “Нова жінка” О. Кобилянської - людина сильна характером, позбавлена романтичної імперсональності, спроможна на одинокий виклик суспільству. Саме цих рис бракувало жіночим образам у чоловічій народницькій літературі.

В опозицію “сильні жінки - слабкі чоловіки”, на думку С. Павличко, трансформовано філософські погляди Ф. Ніцше. “Кобилянську вабила романтична надлюдина, - зазначає дослідниця, - але в баченні письменниці вона була, безсумнівно, жінкою”. “Негативність” чоловічих персонажів постає, передусім, з їх безхарактерності, слабкості волі.

Чоловічі характери у більш пізніх повістях О. Кобилянської, написаних у 1910-х роках, саме так втілюють цю слабкість натури. Але тут з`являється ще один аспект - ця слабкість пов`язується з традиційною українською старосвітністю, патріархальщиною і консерватизмом.

Героїням О. Кобилянської властива певна закономірність у лінії поведінки. Вони, з одного боку, прагнуть істинного, вільного кохання, а з іншого - бояться його, хочуть і не хочуть любити. Страх перед патріархальним шлюбом видає острах нерівноправності у стосунках жінки і чоловіка.

Iдеал О. Кобилянської - жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує її серце: воно у героїнь Кобилянської - любляче i нiжне, здатне на великi почуття.






Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата


Книги, підручники української літератури скачати, конспект на допомогу вчителю та учням, навчатися онлайн

Предмети > Українська література > Українська література 10 клас > Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці > Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці. Конспект уроку і опорний каркас