KNOWLEDGE HYPERMARKET



2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Конституційне право України. Україна – суверенна держава

Гіпермаркет Знань>>Правознавство>>Правознавство 11 клас>> Правознавство: Конституційне право України. Україна – суверенна держава

Конституційне право — провідна галузь національного права України
Конституційне право України слід розглядати як галузь права і законодавства, як науку і навчальну дисципліну, що має свій предмет і метод, характеризується особливими правовими нормами і відносинами та принципами правового регулювання.
Конституційне право України як галузь права (законодавства) являє собою систему правових норм і нормативно-правових актів та інших джерел, що регулюють відносини народовладдя. Через них забезпечується організаційна й функціональна єдність суспільства України як цілісної соціальної системи. При цьому закріплюються основи конституційного ладу України, загальні засади правового статусу людини і громадянина, територіальний устрій, система державних органів, основні положення і принципи організації місцевого самоврядування в Україні.


Отож, предметом конституційного права України є особливе коло суспільних відносин, що виникають у процесі організації та здійснення публічної влади в Україні — державної та місцевої (місцеве caмоврядування). Ці відносини характеризуються певною специфікою, а саме: стосуються всіх найважливіших сфер життєдіяльності суспільства; виступають як базові в політичній, економічній, духовній, соціальній та інших сферах життя суспільства. Саме тому можна стверджувати, що структуру предмета конституційного права України складають: відносини політичного характеру (наприклад, форма правління, форма державного устрою); найважливіші економічні відносини (скажімо, регламентація існуючих форм власності та механізмів її захисту); відносини, що стосуються правового статусу людини і громадянина (громадянство, основні права, свободи, обов'язки та ступінь їх гарантованості з боку держави); відносини, що складаються в процесі реалізації права народу України на самовизначення і пов'язані з державно-територіальним устроєм України; відносини щодо організації та діяльності державного апарату України; відносини, які визначають діяльність органів місцевого самоврядування.


Отже, конституційно-правові відносини — це суспільні відносини, врегульовані конституційно-правовими нормами, суб'єкти яких наділяються взаємними правами та обов'язками, згідно з котрими вони повинні функціонувати.
Виходячи з цього, а також із викладеного вище, можна стверджувати, що вони: мають специфічний, тільки їм притаманний, зміст; характеризуються особливими суб'єктами, тобто певні їх учасники не можуть вступати в деякі інші види правовідносин. Так, приміром, Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також здійснювати іншу оплачувану чи підприємницьку діяльність або входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Такі відносини порівняно з іншими галузевими правовідносинами мають найбільш загальний характер.
Під принципами конституційно-правового регулювання розуміють найзагальніші нормативно-регулятивні правила поведінки, у яких відображаються сутність і соціальне призначення конституційного регулювання суспільних відносин.

До них відносять принципи: верховенства права; верховенства і прямої дії Конституції та законів у системі нормативно-правових актів; загальної демократії; політичного, економічного та ідеологічного плюралізму; поділу влади; гуманізму; пріоритетності норм і принципів міжнародного права порівняно з вітчизняним законодавством; державного та іншого гарантування прав, свобод і обов'язків людини і громадянина» народовладдя, захисту суверенітету й територіальної цілісності України і т. д.


Конституційно-правова норма — загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання та охорони певних суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права. їхніми специфічними ознаками є те, що вони:
•  регулюють особливе, з огляду на його важливість, коло суспільних відносин, що безпосередньо стосується здійснення народовладдя;
•  встановлюють порядок створення інших правових норм, який є обов'язковим для інших галузей права;
•  мають вищу юридичну силу щодо інших правових норм;
•  відрізняються особливою структурою в тому розумінні, що для них не є характерною тричленна структура (гіпотеза, диспозиція та санкція). Деякі конституційно-правові норми (норми-принципи, норми-декларації) взагалі мають лише диспозицію.
Метод конституційно-правового регулювання — сукупність способів і засобів, із допомогою яких упорядковуються суспільні відносини, що становлять предмет конституційного права. Він характеризується: найбільшою загальністю; максимально високим юридичним рівнем; імперативністю; універсальністю; доцільністю; поєднанням прямого та опосередкованого регулювання.

Відповідно до конституційно-правового регулювання існує наука конституційного права. її можна визначити як галузеву юридичну науку, що являє систему знань про конституційно-правові норми, відносини та інститути, конституційно-правове регулювання загалом. Предметом цієї науки є: власне галузь конституційного права; суспільні відносини, що підлягають конституційно-правовому регулюванню; історія (іноземна й вітчизняна) становлення галузі конституційного права. А джерелами науки конституційного права слід визнати: праці вітчизняних і закордонних учених, які безпосередньо чи опосередковано стосуються З-х проблем; правові акти (чинні й такі, що вже втратили чинність), які містять конституційно-правові норми. Наука конституційного права має і свої методи, основними з яких є історичний, порівняльний, системний, статистичний, структурно-функціональний і конкретно-соціологічний.


Історичні передумови розвитку конституційного процесу в Україні
Витоки українського конституційного процесу мають давні історичні традиції. Ще за часів Київської Русі на віче укладалися договори між князем і народом, князем і його дружиною, що відображено в різних редакціях "Руської Правди".
У новий час особливу роль у формуванні конституційних ідей в Україні відіграла Конституція Пилипа Орлика 1710 p., яка, хоч і не розглядала Україну як цілком самостійну державу, водночас установлювала низку демократичних для тієї доби державних інститутів.
У подальшому в Україні розроблялися такі конституційні проекти, як "Начерки конституції республіки" одного з членів Кирило-Мефодіївського товариства Георгія Андрузького (1827) та більш докладний проект Конституції України під назвою "Вольный союз" (Вільна спілка). Його розробив 1884 р. український вчений і політичний діяч Михайло Драгоманов (1841—1895).


Значно радикальніший проект Конституції України було опубліковано у вересні 1905 р. в першому числі часопису Української народної партії "Самостійна Україна" під назвою "Основний закон "Самостійної України" спілки народу українського". Цей проект передбачав повну самостійність України, територія якої мала складатися з дев'яти земель.
Реальний конституційний процес в Україні розпочався з поваленням самодержавства та організацією у березні 1917 р. Української Центральної Ради. І Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності й розглядався як "статут автономії України".
Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття 3 липня 1917 р. II Універсалу Української Центральної Ради, що його можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. У II Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.
Важливим політико-правовим кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. ПІ Універсалу, який проголошував установлення вже не автономних, а федеративних відносин із Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. було прийнято IV Універсал Центральної Ради, в якому проголошувалося: "... однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".
Віддаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, правової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 p., яка, на жаль, так і не набрала чинності, позаяк саме в день її прийняття до Києва увійшли німці та почалася доба українського Гетьманату Павла Скоропадського.


Серед державно-правових актів Гетьманату насамперед слід згадати гетьманську "Грамоту до всього українського народу" від 29 квітня 1918 p., яка скасувала всі акти, прийняті Центральною Радою, в тому числі й Конституцію, проголосила право приватної власності фундаментом культури й цивілізації, цілковиту свободу приватного підприємництва та ініціативи. Того самого дня, 29 квітня 1918 p., було прийнято установчий правовий акт під назвою "Закони про тимчасовий державний устрій України", у якому вирішувалися питання "про гетьманську владу", "про віру", встановлювалися "права і обов'язки українських козаків і громадян", у спеціальному розділі "Про закони" наголошувався особливий правовий статус цього закону. Йшлося також "про Раду Міністрів і про міністрів", "про фінансову Раду", "про Генеральний Суд".
Після падіння Гетьманату в листопаді 1918 р. до влади дісталася Директорія у складі п'яти членів на чолі з В. Винниченком. Фактично провідну роль у Директорії відігравав С Петлюра, який перегодом і став її головою. Серед правових актів Директорії, які мали конституційне значення, слід назвати Декларацію Української Директорії від 26 грудня 1918 p., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці, Закон про Державну Народну Раду Української Народної Республіки. Особливо слід зазначити, що за доби Директорії було розроблено розгорнутий   проект   Конституції   УНР   під   назвою  "Основний державний закон Української Народної Республіки".


Падіння Директори на початку 1919 р. і створення українського радянського уряду ознаменувало початок нового етапу в розвиткові конституційного процесу в Україні. Радянська Конституція України, прийнята ВУЦВК у березні 1919 p., здебільшого лише повторювала Конституцію Російської Федерації
1918  p., а також положення про основи державного устрою, проголошені в Маніфесті Тимчасового робітничо-селянського уряду України на початку січня 1919 р.
Створення 1922 р. Союзу радянських соціалістичних республік і прийняття в 1924 р. Конституції СРСР зумовило необхідність внести в Конституцію УСРР 1919 р. відповідні зміни, пов'язані головно з розподілом компетенції між союзною та республіканською владою.
У грудні 1936 p., тобто в розпал сталінських репресій, було прийнято нову Конституцію СРСР, проголошену "найдемократичнішою у світі". Конституція Української РСР, прийнята 1937 р. на основі "сталінської Конституції", повністю дублювала її основні положення.
Засудження "культу особи" Сталіна, певне розширення повноважень союзних республік наприкінці 50-х pp., декларування того, що Радянський Союз із держави "диктатури пролетаріату" перетворився на загальнонародну державу, деякі кроки в бік поширення демократичних інститутів, виникнення у країні відверто опозиційних рухів — усе це вимагало принаймні косметичних конституційних змін. За таких умов почався новий етап розвитку конституційного процесу в Україні. Його повністю було зорієнтовано на норми й положення Конституції СРСР 1977 р. Загалом Конституція України 1978 р. не внесла принципових змін у державне та громадське життя України.


Після розпаду СРСР і здобуття нашою країною незалежності розпочався новий етап у розвитку конституційного процесу в Україні. Його вихідним пунктом стало проголошення Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 р, Важливе конституційне значення мав Акт проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 p., який дістав всенародну підтримку на референдумі 1 грудня 1991 р., та деякі інші правові акти, що їх слід охарактеризувати детальніше.
Почнімо з Декларації. Насамперед зазначимо, що загалом суверенітет означає зверхність і незалежність влади. Розрізняють три види суверенітету: державний, національний і народний.
Державний суверенітет — верховенство державної влади всередині країни та її незалежність у зовнішньополітичній сфері.
Національний суверенітет — повновладдя нації, її реальна можливість вільно вирішувати всі питання свого національного життя аж до створення самостійної держави.
Народний суверенітет — повновладдя народу, який здійснює свою невід'ємну й неподільну владу самостійно й незалежно від інших соціальних сил.
У різних країнах юридичне закріплення та реальне існування цих трьох видів суверенітету різне. Так, нині в Україні всі три види суверенітету знайшли юридичне закріплення в розглядати Декларації.


Поняття  "державний суверенітет", висвітлене в преамбулі Декларації, розкривається в десяти її розділах.
Розділ І. Самовизначення української нації. — Україна як суверенна національна держава розвивається в існуючих кордонах на основі здійснення українською нацією свого невід'ємного права на самовизначення.
Розділ II. Народовладдя. — Громадяни Республіки всіх національностей становлять народ України.
Народ України є единим джерелом державної влади в Республіці.
Розділ III. Державна влада. — Україна є самостійною у вирішенні будь-яких питань свого державного життя.
Розділ IV. Громадянство Української РСР. — Українська РСР має своє громадянство... Всі громадяни мають гарантовані права та свободи, передбачені Конституцією України і міжнародним правом. Українська РСР забезпечує рівність перед законом всіх громадян Республіки.
Розділ V. Територіальне верховенство. — Українська РСР здійснює верховенство на всій своїй території. Територія Української РСР в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Розділ VI. Економічна самостійність. — Українська РСР самостійно визначає свій економічний статус і закріплює його в законах. Народ України має виключне право на володіння, користування та розпорядження багатством України.
Розділ VII. Екологічна безпека. — Українська РСР самостійно встановлює порядок організації охорони природи на території Республіки та порядок використання природних ресурсів.
Розділ VIII. Культурний розвиток. — Українська РСР є самостійною у вирішенні питань науки, освіти, культурного і духовного розвитку української нації, гарантує всім національностям, що проживають на території Республіки, право їх вільного національно-культурного розвитку.
Розділ IX. Зовнішня і внутрішня безпека. — Українська РСР має право на власні Збройні Сили. Українська РСР має власні внутрішні війська та органи державної безпеки...
Розділ X. Міжнародні відносини. — Українська РСР як суб'єкт міжнародного права здійснює безпосередні зносини з іншими державами,., бере участь в діяльності міжнародних організацій... Українська
РСР виступає рівноправним учасником міжнародного спілкування... Українська РСР визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права.
Декларацію було покладено в основу нової Конституції, низки прийнятих законів України; вона визначає позиції республіки під час укладення міжнародних договорів.
Необхідно вказати, що Декларація, прийнята ще за часів СРСР, була спрямована на забезпечення суверенітету України у складі СРСР, тому окремі її положення застаріли, хоча в цілому вона не втратила свого значення й дотепер.


Юридичне закріплення повної самостійності України поза СРСР було здійснено Актом проголошення незалежності України, прийнятим Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Сутність цього документа полягає в закріпленні трьох головних положень:
■  Проголошувалася незалежність України і створення самостійної Української держави з офіційною назвою "Україна".
■ Встановлювалося, що територія України є неподільною (єдиною) і недоторканною.
■   Закріплювалося, що (з моменту прийняття Акта) на території України діють виключно Конституція і закони України.
З огляду на проголошення незалежності України і створення самостійної Української держави необхідно було визначити долю державної території; державно-правових закладів; законодавчих нормативно-правових актів; міжнародних майнових прав та обов'язків України; громадянство. З цією метою 12 вересня 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Про правонаступництво України". Він складається з дев'яти статей і містить такі основні положення.

3 моменту проголошення незалежності України вищим органом державної влади на Україні є її Верховна Рада.
До прийняття нової Конституції України діяла Конституція УРСР. Закони УРСР та інші акти діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, прийнятим після проголошення незалежності України.
Органи держави, сформовані на основі Конституції УРСР, діють до створення органів держави на основі нової Конституції України.
Державним кордоном України є її колишній кордон у складі СРСР за станом на 16 липня 1990 р.
Україна підтверджує свої обов'язки за міжнародними договорами, укладеними УРСР до проголошення незалежності України, і є правонаступницею прав та обов'язків за договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.
Україна дала згоду на обслуговування зовнішнього боргу СРСР за станом на 16 липня 1990 р., в частині, визначеній державною угодою.
Україна не несе відповідальності за кредитні договори СРСР, укладені після 1 липня 1991 р. без згоди України.
Всі громадяни СРСР, які постійно проживали на момент проголошення незалежності України на її території, є громадянами України.
Виходячи з Декларації про державний суверенітет, Акта проголошення незалежності України, Верховна Рада 1 листопада 1991 р. прийняла


Декларацію прав національностей України. Вона складається з невеличкої преамбули (введення) і семи статей.
Стаття 1 встановлює рівноправ'я всіх народів і націй України.
Стаття 2 гарантує національностям збереження їх традиційного поселення.
Стаття 3 надає всім народам і національним групам право вільного користування рідною мовою в усіх сферах життя.
Стаття 4 встановлює, що будь-яка національність має право сповідувати свою релігію, використовувати свою національну символіку, відзначати національні свята та відправляти традиційні обряди своїх народів.
Стаття 5 закріплює, що пам'ятки історії та культури народів і національних груп на території України охороняються законом.
Стаття 6 гарантує всім національностям право створювати свої культурні об'єднання.
Стаття 7 встановлює, що національні культурні об'єднання, представники національних меншин мають право на вільні стосунки зі своєю історичною батьківщиною.
Отже, з вищевикладених нормативно-правових актів випливають такі головні положення, що потім стали конституційними і сутність яких убачається в тому, що "... громадяни Республіки всіх національностей складають народ України". Вказується також, що "... народ України є єдиним джерелом державної влади в Республіці". Це означає, що виключно народ формує державну владу. Тільки народ має невід'ємне право визначати і змінювати форми та зміст свого державного життя, себто створити чи ліквідувати інститут президентства, вводити парламентаризм і т. д.
Поряд із прийняттям цих нормативно-правових актів в Україні велася робота з підготовки Конституції незалежної України. Основними віхами конституційного процесу в Україні після здобуття нею незалежності були: підготовлення кількох нових проектів Конституції України; створення конституційних комісій та їхніх робочих груп, які впродовж 1991—1996 pp. підготували й розглянули кілька проектів Конституцій України; укладення в червні 1995 р. Верховною Радою України і Президентом


України Конституційного договору,  який діяв до прийняття нової Конституції України, і т. ін.
Отож, джерелами сучасного конституційного права України, під якими розуміють чинні нормативно-правові акти, що містять конституційно-правові принципи і норми, слід визнати:
• Конституцію України — основне джерело права;
• конституційні закони — закони, що вносять зміни й доповнення до Конституції;
• звичайні закони, що містять конституційнв-пра-вові принципи і норми;
•  інші акти Верховної Ради України та акти всеукраїнського референдуму;
• певні нормативні акти Президента України;
•  деякі нормативні постанови Кабінету Міністрів України;
•  окремі акти представницьких органів місцевого самоврядування, скажімо, їхні регламенти.
Безперечно, з утворенням Конституційного Суду України джерелами конституційного права є деякі його акти.
Як уже підкреслювалось, особливе місце в системі джерел конституційного права України посідає Конституція.
Термін "конституція" походить від лат. constitu-tio — установлення, устрій. Конституція є таким законом, що встановлює форму держави, систему державних органів, визначає порядок їх формування й діяльності, основні права та обов'язки громадян. Іншими словами, конституція встановлює та закріплює устрій держави, саме за це її називають основним законом.
Конституцію України було прийнято Верховною Радою України на її п'ятій сесії 28 червня 1996 р. Цей день тоді ж було проголошено державним святом українського народу, оскільки Конституція є Основним Законом держави, який визначає та закріплює підвалини всього суспільного життя, статус людини й громадянина, основи організації та принципи діяльності державного апарату України.
Конституція України є основою правової системи нашої держави. Під останньою розуміють сукупність усіх правових явищ, що існують у суспільстві з приводу його створення, реалізації та охорони. Вона зміцнює державу, сприяє її політичному єднанню, соціально-економічному розвиткові суспільства в цілому.


Визначальні риси сучасних конституцій такі:
•  зазвичай пов'язані з закріпленням демократичного ладу, хоч історія знає і винятки з цього правила (конституції тоталітарних держав);
• спрямовані передусім на закріплення прав і свобод людини й громадянина;
• народ визнається основним джерелом влади в суспільстві;
• державна влада діє на основі принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки;
• найважливішим принципом суспільного життя вважають принцип порозуміння, розумного компромісу між різними соціальними верствами населення та політичними угрупованнями;
•  закріплюється принцип ідеологічної багатоманітності, яка звільняє особистість від диктатури панівної думки.
Отже, Конституція України є водночас основним законом і держави, і всього суспільства. Звідси й поняття "конституційний лад" передбачає об'єднання суспільного й державного начал у єдине ціле. Особливо це притаманно новим конституціям, що були прийняті після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору. Прикладом у цьому плані можуть служити Конституція Чеської Республіки 1992 p., Конституція Республіки Хорватія 1990 p., Конституція Республіки Болгарія 1991 р. та основні закони багатьох інших держав.
Неважко побачити, що Конституція має як правові, так і політичні ознаки. Отже, Конституція є рівночасно і політичним, і правовим актом. Причому цей правовий акт має найвищу юридичну силу, тобто настановам і вимогам Конституції повинні відповідати всі без винятку правові акти, що видаються і діють у країні (ст. 8 Конституції України).
Конституція України складається з преамбули, 15 розділів (161 стаття). Конституція починається зі вступної частини, яка традиційно іменується преамбулою. В ній проголошено, що Конституція приймається Верховною Радою "від імені Українського народу", що його складають "громадяни України всіх національностей", що її основою є здійснення "українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення". У преамбулі зафіксовано завдання забезпечення в Україні прав і свобод, гідних умов життя людини, зміцнення громадянської злагоди, розвитку і зміцнення демократичної, соціальної, правової держави.


Загальні засади демократичного конституційного ладу України
Розділ І Конституції України має назву "Загальні засади" і складається з 20 статей. У ньому закріплено основні принципи конституційного ладу нашої держави, які є базою для конституційного регулювання найважливіших суспільних відносин.
Стаття 1 Конституції проголошує Україну суверенною, незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенність і незалежність держави означають, що її влада є верховною, повною;, самостійною і неподільною у відносинах, які мають місце в межах кордонів цієї держави, а також її незалежність і рівноправність у взаємовідносинах з іншими державами. Такі підвалини забезпечують у державі повноту законодавчої, виконавчої та судової влади, а також непідпорядкування і непідзвітність цієї держави іноземним державам у міжнародних відносинах.


Демократизм в Україні передбачає створення найсприятливіших умов для широкої та реальної участі громадян в управлінні справаеми держави й суспільства, забезпечення багатоманітності політичного та культурного життя тощо.
Говорячи про Україну як соціальну державу, слід узяти до уваги її орієнтацію на здійснення широкомасштабної та ефективної соціальної політики, що діставала б вияв у реальному забезпеченні прав людини і громадянина, створенні доступних систем освіти, охорони здоров'я і соціального захисту, належній підтримці малозабезпечених верств населення тощо.
Правова держава — це держава, в якій панує право, де діяльність держави, її органів та'посадових осіб здійснюється на основі та в межах, визначених правом, де не тільки особа відповідає за свої дії перед державою, але й держава несе реальну відповідальність перед особою за свою діяльність та її наслідки.


Стаття 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою, тобто державою, в межах якої немає інших утворень, що мають ознаки суверенітету і право самостійно вступати у відносини з іншими державами, а також право виходу зі складу України.
Україна, як унітарна держава має єдині: а) державні органи; б) систему законодавства; в) територію; г) громадянство; д) символіку та ін.
В Україні встановлено республіканську форму правління (ч. 1 ст. 5 Конституції). Тому носієм суверенітету і єдиним джерелом влади визнається лише народ.
Державні символи — це встановлені конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки конкретної держави, які уособлюють її суверенітет, а в деяких випадках сповнені й певного історичного або ідеологічного змісту. Конституція України визначила такі символи нашої держави: Державний Прапор, Державний Герб, який встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького, і Державний Гімн. Наведено їх загальні описи.
Столицею України, тобто адміністративно-політичним центром і місцеперебуванням загальнодержавних законодавчих, виконавчих і судових органів, є місто Київ.
Відповідно до ст. 6 Конституції "державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову". Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як засвідчує історичний досвід, призводить до свавілля у керівництві державою і суспільством.


Говорячи про конституційне визнання і гарантування місцевого самоврядування (ст. 7), треба усвідомлювати, що мається на увазі право місцевих територіальних громад (жителів села, селища, міста), а також обраних ними відповідних рад самостійно і незалежно від органів держави, але в порядку і в межах, передбачених чинним законодавством, вирішувати питання місцевого значення.
У статтях 8, 9 і 19 Конституції України закріплено такі основні принципи побудови та функціонування національної правової системи:
• верховенство права, що передбачає неухильне дотримання правових принципів незалежно від міркувань стосовно їхньої політичної доцільності;
•  найвища юридична сила Конституції. Згідно з цим принципом закони та інші нормативно-правові акти мають прийматися на основі Конституції та відповідати їй. В іншому разі прийняті акти мають визнаватися недійсними і не підлягають виконанню;
•  визнання положень Конституції нормами прямої дії. Цим зумовлено, що конституційні приписи впливають на суспільні відносини безпосередньо.


Норми, визначені статтями 10—12 Конституції України, покликані врегулювати основи національного розвитку та міжнаціональних відносин, вони випливають із положень відповідних міжнародно-правових актів і деталізуються в актах національного законодавства, наприклад, у Законі України "Про мови в Україні" від 28 жовтня 1989 р.
Основні засади економічних відносин в Україні закріплено у статтях 13, 14, 16 Конституції. Саме ними визначено об'єкти, які є "власністю Українського народу", від імені якого права власника щодо цих об'єктів "здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування". До таких об'єктів належать земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси.
Стаття 15 Конституцїї України гарантує побудову суспільного життя "на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності".
У розділі І Конституції України закріплено засади національної безпеки та зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Під національною безпекою мається на увазі стан захищеності життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства від існуючих та можливих внутрішніх і зовнішніх загроз в усіх сферах суспільних відносин. З метою забезпечення належного рівня захищеності цих інтересів у ст. 17 Конституції визначено вихідні положення захисту суверенітету і територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України.
Стаття 18 Конституції закріплює спрямування зовнішньополітичної діяльності України на забезпечення її національних інтересів та безпеки через "підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з іншими країнами за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права". Ці норми і принципи закладено в деяких міжнародно-правових актах, зокрема у Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права.


Правознавство. 11 клас. Колодій А.М., Опришко І.В. За заг.ред. Ковальского В.С.


Підручники та книги по всім предметам, плани конспектів уроківз правознавства, реферати та конспекти уроківз правознавства 11 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.