Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Культурне життя

Гіпермаркет Знань>>'Історія України>>Історія України 11 клас'>>Історія України: Культурне життя


КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 40-х  — НА ПОЧАТКУ 50-х РОКІВ
Згадайте:
1. Яких збитків було завдано культурі України в роки війни? 2. Які зміни в ідеологічному житті відбувалися в період війни?


Відродження культурного життя в Україні у відродження повоєнні роки проходило з великими труднощами. В умовах, коли на першому плані стояла відбудова важкої промисловості і нарощування військового потенціалу, на інші сфери життя, зокрема й на культуру, не вистачало коштів. У першу чергу кошти надавалися на відродження та утворення нових шкіл і вузів, науково-дослідних установ. Без налагодження їхньої роботи відбудова економіки була неможлива. Що ж до клубних установ, кінотеатрів, драм-театрів, філармоній, бібліотек, радіомережі та інших культурно-освітніх об'єктів, то з цим, на думку керівництва, можна було зачекати. Була ще одна обставина, що справила негативний вплив на культурно-ідеологічну ситуацію в Україні в повоєнні роки.


Перемога у Другій світовій війні, до якої український народ доклав величезних зусиль, сприяла зростанню його національної самосвідомості, гордості. Суттєвий вплив на світосприйняття українців справило перебування їх за кордоном у складі Радянської армії, участь у русі Опору в Україні та в інших країнах Європи - Чехо-Словаччині, Італії, Франції тощо, знайомство з життям народів цих країн. В народі побутувало переконання, що після величезних жертв і перемоги українці заслуговують поліпшення матеріального життя і справедливого демократичного ладу.
Подібні настрої поширювалися і в Росії та інших республіках СРСР. Сталінський режим відреагував на них посиленням ідеологічного тиску на всі верстви населення, особливо на інтелігенцію, жорстоким терором.
В Україні, як і в інших національних республіках, особливе занепокоєння режиму викликало зростання національної свідомості. Не останню роль у цьому відіграла і особиста неприязнь Сталіна до України і українців. Нарешті тоталітарний режим не міг почуватися в безпеці, поки в Україні тривала боротьба УПА.
Народна освіта Тривала розпочата ще наприкінці війни відбудова системи народної освіти. У 1950 р. у повному обсязі відновлюється довоєнна мережа шкіл, у яких навчалося 6,8 млн дітей. Для матеріальної підтримки тих, кому батьки не могли забезпечити необхідного мінімуму для навчання, створювався фонд всеобучу. В 1948/49 навчальному році з цього фонду одержали допомогу для придбання одягу та взуття, на харчування тощо 140 тис. дітей.


Як і в довоєнні роки, більшовицька партія прагнула перетворити школу на знаряддя збереження і посилення свого контролю над учнівською молоддю. Було відновлено роботу піонерських та комсомольських організацій, зростала їхня чисельність. Виховання відданості більшовизму, і особисто Сталіну, оголошувалося найвищим, найважливішим покликанням школи.
У повоєнні роки значного поширення набули вечірня, а потім і заочна форми навчання. У вечірніх школах освіту здобували представники робітничої й селянської молоді, які не мали можливості навчатися в роки війни або мусили рано розпочати трудову діяльність.
Об'єктивні потреби розвитку господарства, науки, необхідність збереження високого військового потенціалу диктували політику держави в галузі освіти і в наступні роки. У 1953 р. в Україні в основному було впроваджено обов'язкове семирічне навчання дітей. Для цього довелося додатково побудувати Шкільних приміщень на 400 тис. учнівських місць. На середину 50-х років у республіці налічувалося понад 300 тис. учителів. В Україні працювали видатні майстри педагогічної справи. Серед них -директор Павлиської середньої школи на Кіровоградщині В. Сухомлинський. Його педагогічний досвід став надбанням світової педагогічної науки.
Нові історичні умови не змінили державного курсу на русифікацію шкіл та освіти. Сфера вживання української мови постійно звужувалася.


З 1948 по 1954 р. число українських шкіл зменшилося з 26 до 25 тис, а російських — збільшилось з 2720 до 4051, або в 1,5 раза. До того ж російськомовні школи були значно численнішими. У 1953 р. в українських школах навчалося 1,4 млн, а в російських і змішаних — 3,9 млн дітей.
Закривалися національні школи. Майже вдвічі зменшилося число молдавських, угорських і польських шкіл. Зникли румунські, узбецькі та вірменські школи. Усі вони перепрофілю-валися на російські.
Протягом четвертої п'ятирічки було відновлено роботу всіх вузів України, яких у 1950 р. налічувалося 160. На стаціонарних відділеннях цих вузів навчалося 200 тис. студентів. Усього за 1946-1950 рр. в Україні було підготовлено 126 тис. спеціалістів із вищою освітою.


У першій половині 50-х років зросла кількість студентів переважно за рахунок вечірніх і заочних відділень інститутів та університетів. При цьому кількість вузів в Україні дещо зменшилася, бо деякі невеликі інститути було об'єднано з більшими. Викладання в більшості вузів велося російською мовою.
Наука    У перші повоєнні роки відновилася робота науково-дослідних установ України, переважна більшість яких перебувала у роки війни в евакуації. У 1950 р. їхня кількість у республіці становила 462, а чисельність працівників досягла 22,3 тис. чоловік. Головною науковою установою України залишалася Академія наук УРСР, яку очолював біолог зі світовим іменем О. Палладій. Учені України досягли значних успіхів у дослідженні фундаментальних наук, використанні наукових відкриттів для потреб народного господарства. У республіці 1946 р. було запущено перший експериментальний атомний реактор.


Завдяки подвижницьким зусиллям видатного українського вченого С. Лебедєва, якого власті підозрювали в «буржуазній лженауковості», в Інституті електротехніки АН УРСР було створено лабораторію моделювання та обчислювальної техніки, що започаткувала дослідження в галузі кібернетики. У 1948-1951 рр. тут створюється перша в СРСР мала електронно-обчислювальна машина «МЕОМ».
Учені Інституту електрозварювання АН УРСР удосконалили і запропонували для масового впровадження у виробництво автомати зварювання металу під флюсом. Цей метод, розроблений під керівництвом Є. Патона, докорінно змінив технологію багатьох галузей виробництва, сприяв підвищенню продуктивності праці, збільшенню випуску металопродукції. Нова технологія була з успіхом застосована при спорудженні газопроводу Дашава-Київ, де 80 % стиків труб було зварено цим способом. Він успішно застосовувався при зварюванні труб магістральних водогонів тощо.


Поряд з об'єктивними труднощами в розгортанні наукових досліджень, спричиненими відсутністю найнеобхіднішого, надзвичайно ускладнювала наукові пошуки тоталітарна система. Вона ізолювала радянських науковців від передових тенденцій розвитку світової науки, десятиліттями насаджувала у свідомості вчених фальшиві стереотипи, спотворювала їхнє світосприйняття. Людство вступало в епоху науково-технічної революції. Але Радянський Союз був неспроможний встигати за її швидким темпом.
Існуюча в УРСР система керівництва наукою створювала умови для засилля авантюристів, корисливців (так званих організаторів науки). Унаслідок цього деякі перспективні напрями наукових досліджень, зокрема генетику, було оголошено ідеалістичними, «лженауковими». Так, на серпневій (1948) сесії Всесоюзної академії сільськогосподарських наук ім. Леніна (ВАСГНІЛ), підтриманий верхами, у тому числі й Сталіним, невіглас і шахрай Т. Лисенко після тривалої боротьби, розпочатої ще в 30-ті роки, здобув остаточну перемогу над своїми науковими опонентами-генетиками. Почалися переслідування й розправи, жертвами яких стали також учені, що працювали в Україні. У Харкові було звільнено з роботи завідуючого кафедрою генетики і дарвінізму Харківського університету професора І. Полякова і професора сільськогосподарського інституту С. Де-лоне. Така ж доля спіткала ряд учених і в інших наукових центрах республіки. Розгром генетики став однією з ганебних сторінок в історії радянської науки. Він спричинив відставання Радянського Союзу в цій галузі протягом наступних десятиліть.


В усіх сферах науки насаджувалася імперська ідеологія. Російські вчені проголошувались відкривачами більшості фундаментальних законів фізики, включаючи закон збереження енергії та хіміко-фізичних властивостей металів. Незаперечною визнавалася першість російських винахідників, що «дали світові» паровоз, трансформатор, електричну лампочку, радіо тощо. Люди не без гумору ставилися до такого нестримного славослів'я на адресу вітчизняних винахідників і науковців: «Рос-сия - родина слонов!» - ця фраза невідомого жартівника стала крилатою й ілюструвала справжнє ставлення народу до офіційної пропаганди.
 
 Перемога у війні з нацизмом викликала емоційне піднесення в суспільстві, яке діячі літе-
  ратури і мистецтва намагалися відобразити у своїх творах. Але жорстокі реалії війни, труднощі повоєнного лихоліття на сторінки літературно-художніх видань не пробилися. Усі митці зобов'язані були творити в рамках так званого соціалістичного реалізму, який зводив функції мистецтва до коментування і прославляння діяльності Сталіна та створеного під його керівництвом тоталітарного режиму.

Але навіть за цих несприятливих умов українським письменникам вдалося створити чимало яскравих і колоритних творів. У другій половині 40-х років з'являється трилогія О. Гонча-ра «Прапороносці», перша частина роману М. Стельмаха «Велика рідня» під назвою «На нашій землі», «Київські оповідання» Ю. Яновського, прозові твори, гумористичні оповідання О. Вишні. Вдосконалювали творчу майстерність М. Рильський, П. Тичина, В. Сосюра, А. Малишко. Творчість саме цих письменників визначила характер літературного процесу в Україні і, так би мовити, рівень художньої майстерності національної школи «красного письменства» повоєнних років.
Помітним явищем у літературному житті України повоєнного часу стало видання колишнім фронтовиком, киянином Віктором Некрасовим однієї з кращих книг про Другу світову війну - «В окопах Сталінграда».
Максим Рильський читає свої вірші дігям сільської школи. Новомилятинський район на Львівщині. 1950 р.
 
На традиційно високому рівні стояло театральне мистецтво. Захоплення глядачів викликали вистави творчих колективів за участю видатних майстрів сцени Б. Гмирі, С. Козака, В. Огневого, М. Литвиненко-Вольгемут, Н. Ужвій, Г. Юри та багатьох інших. Розвивалося музичне мистецтво, живопис, графіка, скульптура.

 У своєму прагненні створити талановиті твори, використати нові засоби, прийоми худож-
тоталітаризму ньої творчості, опанувати нові теми, запропонувати їхнє нетрадиційне висвітлення діячі
мистецтва неминуче вступали у суперечність із тоталітарною системою, її прагненням до всеосяжного контролю, дріб'язкової регламентації всього, у тому числі й духовної творчості. Все, що виходило за рамки «соціалістичного реалізму», неминуче вступало в конфлікт з політичною системою. Вибух творчої активності покоління переможців, яке пережило найжорстокішу в історії війну і важко піддавалося бюрократичному контролю, надзвичайно наполохав сталінське керівництво. Воно відчувало непевність свого становища в Україні, у західних областях якої все ще горіло полум'я національно-визвольної боротьби. Влада знову вдасться до випробуваного методу тотального контролю над літературно-художнім процесом - до так званого класового підходу та принципу партійності в оцінці діяльності митців.


Над поетами, прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в некритичному підході до «реакційної буржуазної культури», «низькопоклонстві перед Заходом», «відступі від марксизму-ленінізму», «українському буржуазному націоналізмі», у безлічі інших «гріхів». Досвід 20—30-х років нагадував, чим можуть завершитися такі звинувачення. В колах творчої інтелігенції знову стало наростати взаємне недовір'я, підозрілість, утверджувалося донощицгво, підтримуване і навіть заохочуване режимом.
 Ініціаторами повоєнної ідеологічної «проробки» художньої інтелігенції у серпні 1946 р. виступили Сталін та головний ідеолог (або, як його тоді називали, «ідеологічний заспівувач») ВКП(б) А. Жданов. Цього року  інтелігенцію раптом посипалися грізні постанови ЦК ), у яких безапеляційно і брутально шельмувалися видатні діячі різних галузей культури. Жодна форма творчої діяльності не залишилася поза увагою: критикувалися письменники, композитори, художники, актори, драматурги тощо.
Зрозуміло, що репресії і утиски творчої інтелігенції не могли Не зачепити українських митців. Заповзятливі сталінські прислужники в ЦК КП(б)У, відповідно до рішень ЦК ВКП(б), прийняли свої постанови: «Про перекручення і помилки у висвітленні історії української літератури в «Нарисі історії української літератури», «Про журнал сатири і гумору "Перець"», «Про журнал "Вітчизна"», «Про репертуар драматичних і оперних театрів УРСР і заходи його поліпшення». Кожна з цих постанов супроводжувалася численними критичними статтями в газетах і журналах, зборами митців, на яких звинувачені у «відступі від партійного розуміння мистецтва» піддавалися принизливій «проробці». Чекали й на гірше, але до ув'язнень і розстрілів не дійшло, хоча всіляких стягнень накладалося чимало, а цілий ряд ділянок «літературно-мистецького фронту» було «зміцнено» вірними режимові людьми.


Першим під вогонь нищівної критики потрапив відомий український письменник-гуморист Остап Вишня, який тільки-но повернувся зі сталінських таборів. В опублікованій 26 серпня 1946 р. статті у газеті «Правда» його звинувачували в політичних помилках, відході від радянської ідеології, класових позицій. Письменник знову опинився під загрозою арешту. На багатьох зборах, що пройшли в республіці, 0. Вишню звинувачували в тому, що він пише твори «шкідливі за своїм ідейним змістом», ще різкіше було засуджено «ідеологічні помилки» його «Мисливських усмішок». Лише в жовтні 1955 р., за десять місяців до смерті, всі звинувачення з письменника було знято як безпідставні.
З появою у березні 1947 р. в Україні Л. Кагановича, «вірного помічника Сталіна» (і такого ж україноненависника), кампанія ідеологічних атак на талановитих діячів української культури посилилася. Під час її проведення «відзначився» і драматург О.  Корнійчук, який закликав до боротьби з «бацилами націоналізму», що «подекуди ще живуть у середовищі деяких українських літераторів».
22 серпня 1947 р. через газету «Комсомольское знамя» літературні критики С. Адельгейм та І. Стебун звернулися до Л. Кагановича із відкритим листом стосовно обстановки у Спілці письменників України. Особливо гостро критикувався письменник
1.    Сенченко. Його звинувачували як послідовника М. Хвильового та у «ворожості радянському ладові нових повістей письменника — «Кінчався вересень 1941 року» і «Його покоління».
П'ять днів тривав пленум Спілки письменників України (вересень 1947 р.). Обговорювалося питання про виконання постанови ЦК ВКП(б) щодо журналів «Звезда» і «Ленинград». О. Корнійчук виступив з доповіддю, в якій критикував М. Рильського, І. Сенченка, Ю. Яновського, редколегію журналу «Дніпро» та його редактора А. Малишка. Слідом за ним Л. Каганович, котрий у той час був першим секретарем ЦК КП(б)У, звинуватив Рильського в «націоналізмі», «петлюрівщині». Він заявив, навіть вираз поета «Я син Країни Рад» може служити прославленню Центральної Ради.
19 вересня засідання пленуму перенесли до приміщення ЦК КП(б)У. Із двох з половиною годин свого виступу Каганович півгодини присвятив Ю. Яновському та його роману «Жива вода», де у «весняному десанті птахів» Кагановичу ввижалося вороже вторгнення. «Перший комуніст України» поставив категоричну вимогу переробити роман (згодом він вийшов під назвою «Мир»).
Після пленуму в пресі почалися відкриті нападки на М. Рильського, І. Сенченка та Ю. Яновського. До партійних «ясновидців» приєдналася ціла низка недоброзичливців; «відробляли хліб» і літературні критики. У 1961 р. М. Рильський писав про ті часи:

Братопродавці з білими руками
Із чорними серцями — ось вони,
Що вслали анонімними листами
Дорогу у кар'єри і чини.
І ходять ще і ще - земля їх носить,
І ми їм досі руку подаєм,
І піт кривавий їм чола не росить
Під каяття нестерпним тягарем.


Пошуки націоналістичних «збочень» поширилися і на історичну науку. Зокрема, «серйозні перекручення буржуазно-націоналістичного характеру» компартійні «слідопити» виявили в працях колишнього директора Інституту історії України АН УРСР М. Петровського, в «Короткому курсі історії України», який вийшов ще в 1941 р. за редакцією С. Білоусова, К. Гуслис-того, М. Супруненка, Ф. Ястребова, в інших працях українських істориків. Під безпосереднім контролем Л. Кагановича здійснювалася підготовка «Короткого курсу історії України».
Є підстави стверджувати, що наприкінці 1947 р. в Україні готувалася великомасштабна акція, спрямована на боротьбу з «націоналізмом». її реалізації перешкодило звільнення в грудні 1947 р. з посади першого секретаря ЦК КП(б)У Л. Кагановича та призначення замість нього М. Хрущова. Однак ситуація у сфері культури так і не нормалізувалася.
Суперечливі тенденції проявлялися у післявоєнні роки і в театральному мистецтві. На 1950 р. у республіці працював 81 професійний театр. Результатом ідеологічного тиску на театри стало прийняття в жовтні 1946 р. ЦК КП(б)У постанови на виконання аналогічного документа ЦК ВКП(б) «Про репертуар Драматичних театрів і заходи до його поліпшення». Відтепер обов'язковим для театрального репертуару стало переважання вистав на сучасні теми, які оспівували будівництво соціалізму.
Аналогічні процеси відбувалися і в кіномистецтві. Основу продукції тодішнього кінематографа складали революційно-патріотичні твори. Серед них виділялася поставлена у 1948 р. С. Герасимовим картина «Молода гвардія». Вона, як і опера Ю. Мейтуса (1947) з аналогічною назвою, була створена за мотивами відомого роману російського письменника О. Фадеєва. В умовах жорсткого контролю реалізував свій кіносценарій «Життя в цвіту» видатний український кінорежисер О. Довженко. Фільм вийшов на екрани під новою назвою — «Мічурін».
У 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими космополітами, яка поширилася і в Україні. Цього разу в поле зору партійних ідеологів потрапили літературні й театральні критики, переважно євреї за національністю.


Серед них С. Адельгейм, А. Кацнельсон, Я. Саков, І. Стебун, котрих стали називати «безрідними космополітами», «нікчемами» і т. ін., звинувачували в антипатріотизмі, у низькопоклонстві перед реакційною буржуазною культурою Заходу, у замовчуванні зв'язків української культури з російською тощо. У березні 1949 р. відбувся пленум правління Спілки письменників України. На порядку денному стояло одне питання: «До кінця розгромити космополітів-антипатріотів». У 1950 р. було ліквідовано Кабінет єврейської історії Академії наук УРСР. Роком раніше заарештували його провідних співробітників. Протягом 1948-1952 рр. у зв'язку з так званою справою Єврейського антифашистського комітету було репресовано 19 єврейських письменників України.


Пік кампанії ідеологічного шельмування українських митців припав на 1951 р. 2 липня у редакційній статті газети «Правда», що називалася «Проти ідеологічних перекручень у літературі», було вказано, що написаний ще у 1946 р. і читаний з багатьох трибун вірш В. Сосюри «Любіть Україну» «викликає почуття розчарування, протесту... Не таку Україну оспівує у своєму вірші В. Сосюра. Під такою творчістю підпишеться будь-який недруг українського народу з націоналістичного табору, скажімо, Петлюра, Бандера та ін.».
Автором статті був Л. Каганович, який тим самим хотів компенсувати запланований, але не проведений ним у зв'язку з відкликанням до Москви пленум ЦК КП(б)У з порядком денним: «Боротьба проти націоналізму як головної небезпеки в КП(б)У». Два дні на партійних зборах письменників тривала «проробка» поета. 12 липня в листі до редакції «Правди» В. Со-сюру примусили «визнати свої помилки і каятися». Високі слова талановитого поета:
Любіть Україну, як сонце, любіть, як вітер, і трави, і води, в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди!..
— влада хотіла підмінити єдиною тезою - любіть Сталіна! Вірш «реабілітував» лише XX з'їзд КПРС.
На початку 50-х років тривали гострі критичні нападки за «серйозні ідеологічні помилки» на М. Рильського, була рішуче засуджена опера К. Данькевича «Богдан Хмельницький». Як і раніше, в немилість властей міг потрапити кожен митець, будь-хто з майстрів пензля чи слова.
На цей раз жорстоко було розкритиковано О. Корнійчука та його дружину В. Василевську, які раніше виступали в ролі заспівувачів у боротьбі з «буржуазним націоналізмом». їх звинуватили в тому, що в написаному ними лібрето опери «Богдан Хмельницький» недостатньо показувалась «прогресивна роль у житті українського народу російського царя і бояр».
У задушливій атмосфері тотальної несвободи митці змушені були продукувати відверто апологетичні, славослівні твори, далекі від життєвих реалій, які, втім, забезпечували авторам відносно спокійне життя та вщповідне матеріальне становище.
Смерть Сталіна і початок політичної «відлиги» відкрили перед українською національною культурою перспективи активного відродження, нерозривно пов'язаного з ліквідацією тоталітарного режиму, здобуттям Україною реального суверенітету.


ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ   
1. Як історичні умови повоєнних років впливали на розвиток освіти і науки в Україні? 2. Чим, на ваш погляд, був викликаний ідеологічний наступ тоталітарного режиму на культуру («жданов-щина») наприкінці 40-х - на початку 50-х років? 3. У чому полягали особливості «ждановщини» в Україні? 4. Як розгорталися кампанії ідеологічних «проробок» української інтелігенції? 5. У чому виявилася згубність «лисенківщини» для біологічної науки, зокрема генетики? Як це позначилось на розвитку останньої?


ДОКУМЕНТИ   
1. О. Довженко про русифікацію вищої школи 07.11.56
На сороковому році будівництва соціалізму в столиці сорока-мільйонної УРСР (повністю) проводиться російською мовою викладання наук, так же, як і в інших вузах УРСР. Такого нема ніде в світі. Згадую листи Леніна по національному питанню і думаю: не говоріть мені більше нічого. Я все зрозумів і переповнений вщерть. Якщо мій народ не спромігся на власну вищу школу - вся абсолютна решта, себто, ну ніщо вже інше не має ціни. Яка нечу-вана аморальність. Який жорстокий обман... і жаль, і сором...
Довженко О. Із щоденникових записів // Дніпро. - 1990. -N211.-0.24.
 2.    З виступу О. Корнійчука у Спілці письменників України (1948)
Візьміть ви нашого видатного радянського вченого Трохима Ли-сенка, творча діяльність якого розпочалася у нас, на Україні... Все це відбувалось на наших очах, але, на жаль, не привернуло серйозної уваги українських радянських літераторів. І тільки тепер, коли ми всі стали свідками тріумфу під проводом більшовицької партії і особисто товариша Сталіна нашої передової агробіологічної науки... - багато хто з наших письменників жалкують, що вони досі не створили художніх творів про такого справжнього героя українського народу, як Трохим Денисович Лисенко. А між тим для нас всіх очевидно, що коли б уважніше і пильніше придивлялися до нашої української партійної матеріалістичної теорії, ми б ніколи не упустили цієї теми, ми показали б у своїх творах значення мічурінської школи і цим самим зробили б велику справу для нашої партії, для нашого народу. Це було обов'язковим саме для нас, українських письменників, земляків Трохима Лисенка.
Літературна Україна. - 1990. - 26 квітня.
3.    З доповіді М. Хрущова «За тесную связь литературьі и искусства с жизнью народа»
27 августа 1957 г.
Мне с большим трудом удалось оградить от разносной критики такого заслуженного писателя, каким является Максим Рыльский, за его стихотворение «Мать», полное глубоких патриотиче-ских чувств. Главньїм поводом для необоснованньїх обвинений против Рьшьского и нападок на него послужил тот факт, что в зтом стихотворении, воспевающем Советскую Украйну, не бьіло упомянуто имя Сталина. И т. Каганович, которьій подхалимничал и все делал для раздувания культа личности Сталина, стал изоб-ражать Максима Рьільского как украинского буржуазного нацио-налиста. Он играл на слабьіх струнах Сталина, не думая о тех тя-жельїх последствиях для украинской, да и не только украинской, литературьі, к которьім могли бьі привести необоснованньїе об-винения по адресу уважаемого украинского писателя-патриота Максима Рьшьского. Надо сказать, что зто могло бьі привести к тяжельїм последствиям и не только для литературьі.
Правда. - 1957. - 28 августа.
4.    Фрагменти  виступу Л.  Кагановича  на  пленумі Спілки письменників України 19 вересня 1947 р. стосовно оцінки
роману Ю. Яновського
Это не живая вода, а мертвая. Это плохо... Откуда у автора столь-ко желчи? Нет любви к людям. Человеческие отношения трактует цинично, без уважения к людям.
Книга переполнена инвалидами. Зачем вьі любуєтесь человечес-ким несчастьем, что шесть инвалидов шло на 6 ногах? ...Здесь налицо противопоставление города деревне. Дарина приезжает к сестре одетая и обутая, а село - голое и босое. ...Кончает книгу страшно ззоповский язьїк... Что зто за стихотворение в прозе? Зто ззоповский язьїк. Каких парашютистов вьі ждете из-за моря после войньї? Что зто за безобразне?
Літературна Україна. - 1990. - 26 липня.
 
ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ   
Документ № 1.
Чим, на вашу думку, пояснюються вболівання О. Довженка за долю української мови? Документ № 2.
Спираючись на фрагменти  виступу О. Корнійчука,  спробуйте визначити його ставлення до особи і оточення Т. Лисенка. Документи № 3, № 4.
Прочитайте фрагменти доповіді М. Хрущова та виступу Л. Кага-новича. Чим пояснюється негативне ставлення Л. Кагановича до творчості М. Рильського та Ю. Яновського?


Історія України. 11 клас. Турченко Ф.Г., Панченко П.П., Тимченко С.М.
Вислано читачами з інтернет-сайту


Планування уроківз історії України 11 класу, завдання та відповіді по класам, домашнє завадання та робота з історії України для 11 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.