KNOWLEDGE HYPERMARKET



2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 8 клас>>Історія України: Лівобережна Гетьманщина та Слобідська Україна в другій половині XVII ст

Господарське життя та політичний устрій Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України


Пригадайте:

1. Коли і як утворилася Лівобережна Гетьманщина? 2. Яким був адміністративно-територіальний устрій Української козацької держави за гетьмана Б. Хмельницького?
Адміністративно-територіальний    устрій
Лівобережної Гетьманщини. У другій половині XVII ст. територія Гетьманщини неодноразово змінювалася, але незмінним залишався полково-сотенний устрій. По смерті Б. Хмельницького в Гетьманщині після обрання І. Виговського утвердилась республіканська форма правління, яка вже незабаром стала республікансько-олігархічною. Змінилась також і форма державного устрою. У першій половині 60-х рр. XVII ст. з єдиної держави Гетьманщина перетворюється на нестійке об'єднання (конфедерацію), що складається з Правобережної Гетьманщини, Лівобережної Гетьманщини і Запорожжя. У першій половині 70-х рр. XVII ст. козацький устрій на Правобережжі було ліквідовано, а Запорожжя фактично вийшло з підпорядкування гетьмана. Таким чином, започаткований Б. Хмельницьким устрій зберігся лише на Лівобережній Гетьманщині, а також частково поширився на новоосвоєні землі Слобідської України. На Лівобережжі існувало 10 полків, які у свою чергу, поділялися на сотні.
Органи влади. Створений Б. Хмельницьким державний апарат упродовж другої половини XVII ст. не зазнав суттєвих змін. Вища законодавча, виконавча й судова влада перебувала в руках гетьмана. У той же час відновилась практика скликання генеральних рад, які суттєво впливали на перебіг подій. Зросла роль старшинської ради, яка регулярно збиралася та розв'язувала всі важливі поточні справи. Керівні посади обіймала генеральна старшина, яка прагнула обмежити владу гетьмана. Генеральна канцелярія виконувала функції центрального органу управління державою. На місцях діяли полкові й сотенні органи влади. Судочинство залишалося без змін. Розпад Гетьманщини на три утворення негативно позначився на збройних силах. На початок 70-х рр. XVII ст. загальна кількість козаків Лівобережної Гетьманщини сягала ЗО тис, тоді як за Б. Хмельницького їх було 100 тис. Запорожжя могло виставити кілька тисяч козаків. Армія складалася з піхоти, кінноти та артилерії. Розпочалося створення підрозділів найманців.
Від кінця 50-х рр. XVII ст. посилилося втручання Московії у внутрішні справи козацької України для того, щоб зменшити повноваження й самостійність її державних органів влади. У 1662 р. московський уряд створив Малоросійський приказ, який давав згоду від імені царя на проведення виборів гетьмана, міг забороняти призначення на посади генеральної старшини й полковників, не дозволяв самостійних відносин з іншими державами, перебрав на себе вищу судову владу, контролював дії духівництва. Від кінця 50-х рр. XVII ст. розпочалося впровадження воєводської системи правління.
Соціальний устрій. Після Національно-визвольної війни соціальна структура козацької України істотно змінилася. Зникли польські магнати, шляхта, католицьке духівництво. Українська шляхта злилася з козацькою старшиною, утворивши привілейований прошарок суспільства. До нього слід також віднести і верхівку православного духівництва.
В останні десятиліття XVII ст. селяни, міщани, козаки стали втрачати завойовані ними соціальні й майнові права. Попри зміни, суспільство продовжувало зберігати становий характер. Воно поділялося на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані прошарки.
До привілейованого соціального стану належали:
ш козацька старшина, що виокремилась із козацтва й посіла панівне становище в суспільстві, мала політичну владу, землі та маєтності, які отримувала за свою службу, а з часом також спадкові маєтки;
- українська шляхта — панівний стан українського суспільства — швидко злилась із козацькою старшиною внаслідок поширення на неї старшинських прав і привілеїв;
- духівництво.  Верхівка духівництва мала великі  земельні володіння і залежних селян і суттєво відрізнялася за своїм становищем від простого духівництва — парафіяльних священиків;

- козацтво було особисто вільним, звільнялося від усіх державних податків і повинностей, крім несення військової служби за власний кошт, мало право на становий суд і спадкове землеволодіння.
Напівпривілеиованим соціальним станом було міщанство, що мало права і привілеї на самоврядування, становий суд, мало право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, але було зобов'язано сплачувати податки і виконувати повинності на користь держави.
Непривілейованим соціальним станом було селянство, що в результаті Національно-визвольної війни здобуло особисту свободу і право змінювати місце проживання. Однак через те, що селяни не мали спадкової власності на землю, вони змушені були працювати на козацьку старшину, шляхту і монастирі, а також сплачувати по¬датки натуральними продуктами і грошима. У Слобідській Україні селяни сплачували податки до царської казни.
У середині кожного зі станів існував ще й майновий поділ.
Система землеволодіння. Господарський розвиток. Національно-визвольна війна суттєво вплинула на систему землеволодіння і, відповідно, на господарський розвиток українських земель, оскільки основою господарства залишалося землеробство.
У результаті Національно-визвольної війни селянство стало користуватися козацькими вольностями. Землі й угіддя, які були в ко¬ристуванні селян, із займанщиною включно вони вважали своєю власністю. Оскільки козацька держава проголосила своєю власністю всі землі старостів, вигнаних панів і католицьких храмів, які перейшли до військового Скарбу, то селяни і держава стали співвласниками землі. На Лівобережжі села, розташовані на землях військового Скарбу, почали називатися вільними військовими селами, їхні жителі могли продавати, купувати, дарувати, закладати, передавати у спадок землю. Одночасно вони належали державі, на користь якої виконували повинності й сплачували податки.
Землі козаків не підлягали військовому Скарбу, і тому вони не сплачували податків, але натомість власним коштом мали нести військову службу на користь держави. У разі ухилення козаків від служби вони виключалися з козацького стану і втрачали право на землю.
Крім індивідуального землеволодіння селян, міщан і козаків, зберігалися і колективні форми — земельні володіння сільських громад. У власності громад перебували переважно угіддя. Орні землі переходили в приватне володіння.
На Лівобережжі почала формуватися старшинська форма землеволодіння, яка за своєю суттю нагадувала шляхетську, дворянську. Старшинська земельна власність існувала у двох формах: ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій). Рангова формувалася з царських і гетьманських пожалувань старшині на час обіймання нею посад; приватна — із пожалувань «на підпору дому» чи «ку¬польне» (повне) володіння.
У цей час зміцнювалися позиції гетьманського і монастирсько¬го землеволодіння. Протягом 1657—1672 рр. старшина, шляхта і монастирі отримали у володіння 275 сіл і хуторів. У маєтках старшини і шляхти селяни втрачали свободу, потрапляли в судову залежність, виплачували різні податки й виконували повинності, у монастирських — іноді відбували панщину.
Таким чином, на Лівобережжі фактично відбувалася поступова ліквідація здобутків Національно-визвольної війни і відновлення феодального землеволодіння. Новими феодалами-землевласниками ставала козацька старшина.
У другій половині XVII ст. на Лівобережжі загалом спостері¬гається піднесення господарського життя. Провідну роль, як і раніше, відігравало землеробство. Цьому сприяли природні й кліматичні умови. Старшинські, монастирські господарства і господарства заможних козаків вирощували товарний хліб. Розширювалися посіви під технічні культури, зокрема коноплю. Товарного характеру поступово набувало садівництво і городництво. Важливе місце в господарстві посідало і тваринництво. Розводили велику рогату худобу, коней, овець, свиней.
У господарстві старшин, заможних козаків переважно вико¬ристовувалася наймана праця, але все частішими ставали випадки використання праці підлеглих селян. Наприкінці XVII ст. панщина поступово набувала постійного характеру.
У цей час також швидко розвивалися і міста, перетворюючись на центри ремесла, промислів і торгівлі. Загалом на Лівобережжі налічувалося близько 50 міст. Такі великі міста як Київ, Ніжин, Переяслав, Стародуб мали магдебурзьке право, менші — ратушне. Поступово ремесло набирає рис дрібнотоварного виробництва.
Ремісники починають використовувати вільнонайману працю. Виникають та розвиваються розсіяні мануфактури.
Досить помітним стає і розвиток торгівлі, формуються центри ярмаркової торгівлі. Основним торговельним партнером стає Московська держава.
Виникнення та розвиток Слобідської України.

Починаючи від
другої половини XVI ст., а особливо з 30-х рр. XVII ст., Слобожанщину поступово заселяють українські селяни й козаки з Лівобережної та Правобережної України, які тікали від польсько-шляхетського гноблення.
У 1638 р. сюди переселилися учасники козацького повстання на чолі з Я. Острянином (вони оселилися в Чугуєві). У 1652 р. велика група селян і козаків Чернігівського та Ніжинського полків на чолі з І. Дзиковським заснувала Острогозьк, а переселенці з містечка Ставищі Білоцерківського полку на чолі з Г. Кондратьєвим заснували Суми. У 1654 р. на городищі, де зливалися річки Лопань і Харків, було засновано місто Харків. Подібну історію заснування мали й такі міста як Салтів, Мерефа, Охтирка, Балаклея, Ізюм та багато інших. Разом із містами виникали й нові села.
Масове переселення українського населення на Слобожанщину в другій половині XVII ст. було пов'язане з добою Руїни. У верхів'ях Сіверського Дінця, Ворскли, Псла та басейнах інших річок переселенці заснували чимало нових поселень. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині налічувалося 232 населені пункти (у 1657 р. — 64), де жило близько 250 тис. людей, серед яких більшість складали українці (80 %).
Засновані на нових землях поселення звільнялися від податків і тому називалися слободами (звідси й назва Слобідська Україна). Права українських поселенців закріплювалися царськими жалуваними  грамотами.  Визнання  поселенцями  влади  царя виявлялося в складанні присяги.
Підпорядкування Української провоеппнної церкви Московському патріархату. Із часу прийняття Української держави під царську протекцію московський уряд не залишав спроб підпорядкувати Українську православну церкву владі московського патріарха. Попри всі намагання здійснити цей акт українське духівництво чинило йому опір, розуміючи, що воно фактично втратить існуючу незалежність (константинопольський патріарх мало впливав на життя Київської митрополії). Найбільшим противником був київський митрополит Йосип Тукальський, який уеіляко підтримував гетьмана П. Дорошенка. Після його смерті в 1675 р. Москва активізувала свої намагання підпорядкувати Київську митрополію. Переломними стали події першої половини 1680-х рр. У 1684 р. Києво-Печерська лавра була вилучена з-під влади константинопольського патріарха й підпорядкована московському. Московський уряд надіслав константинопольському патріарху Якову царську грамоту з пропозицією дозволити Московській патріархії висвячувати київських митрополитів. Не чекаючи відповіді (вона була негативною), цар наказав І. Самойловичу провести вибори київського митрополита і відрядити його на висвячення до Москви. Самойлович не наважився суперечити волі царя, і Собор, скликаний у липні 1685 р. обрав митрополитом київським луцького єпископа Гедеона (князь Святополк-Четвер-тинський). Від'їзду Гедеона на висвячення до Москви передувало посольство українського духівництва, яке прохало підтвердити давні права і вольності Київської митрополії. Московський патріарх це прохання задовольнив. Тоді Гедеон виїхав до Москви, де в грудні 1685 р. одержав дозвіл на митрополію. Він офіційно отримав титул «митрополит Київський, Галицький і Малия Росії», а традиційна частина титулу Київських митрополитів — «і всія Росії» була вилучена. Тим часом московські дипломати залагоджували цю справу в Стамбулі (Константинополі). Заручившись підтримкою великого візира Порти й щедро обдарувавши константинопольського патріарха
Діонісія, Московія в 1686 р. домоглася від нього згоди на передачу Київської митрополії Московському патріархату.
Ця акція стала для Української православної церкви катастрофою. Вона втратила колишню самостійність. Московський патріарх започаткував процес відділення від митрополії окремих єпархій (першою стала Чернігівська) і монастирів (Києво-Межигірський і Києво-Печерська лавра), які стали безпосередньо підпорядковуватися патріарху. Але найголовнішим було те, що українська церква почала втрачати свою самобутність.


Висновки
■    Адміністративно-політичний устрій Лівобережної Гетьманщини ґрунтувався на засадах, що утвердилися в період утворення Української козацької держави. Проте відбулися зміни в ролі деяких органів, обмежувалася влада гетьмана.
■    У Лівобережній Гетьманщині та на Слобожанщині суспільство зберігало становий характер. Активно формувався панівний прошарок суспільства з козацької старшини, шляхти і вищого духівництва. Швидко зростало велике землеволодіння.
■    Протягом другої половини XVII ст. відбувається швидкий розвиток сільського господарства, що був зумовлений зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію, збільшенням кількості населення та освоєнням нових земель.
■    Масова колонізація Слобожанщини українським населенням була зумовлена воєнними лихоліттями другої половини XVII ст. Наприкінці XVII ст. на Слобожанщині існували десятки міст і містечок. У них успішно розвивалися ремесла, промисли і торгівля.
■    Підпорядкування Київської православної митрополії Московському патріархату послабило політичні позиції гетьманського уряду і мало далекосяжні наслідки для Української держави, культури, церковного життя.
 



Історія України 8 клас.
Вислано читачами інтернет-сайту

Календарно-тематичне планування історії України, завдання школяру 8 класу, курси учителю історії України 8 класу Гіпермаркет знань,Історія України, Історія України 8 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з історії України 8 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння історії України 8 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.