Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Література укр романтизму Поети-романтики Гулак-Артемовський Гребінка Костомаров Забіла Петренко

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Література укр. романтизму. Поети-романтики. П. Гулак-Артемовський, «Рибалка»; Є. Гребінка, «Українська мелодія»; М. Костомаров, «Соловейко»; В. Забіла, «Соловей», М. Петренко, «Небо»



Література українського романтизму.
Наприкінці XVIII — на початку XIX ст. в Україні соціальна, економічна, культурна ситуація викликала незадоволення й протест як широких народних мас, так і творчої частини суспільства, передових кіл дворянства. Немов перед бурею, над народом висіло відчуття несумісності високих ідеалів людства, проголошених просвітителями, з реальною дійсністю; помітним став крах ілюзій на рівноправні відносини козацької України з царською Росією; несумісними були кріпосницька дійсність та овіяне легендами про козацьку волю історичне минуле України.



     Саме за таких умов утвердився романтичний тип художньої творчості, який відіграв важливу роль у формуванні національної свідомості та становленні української літератури.
Романтизм
Романтизм — це художній напрям у літературі й мистецтві, який виник наприкінці XVIII ст. майже одночасно в країнах Західної Європи, а в Східній Європі розвинувся на початку XIX ст. Цей напрям став цілковитим запереченням класицизму. Український романтизм розвивався під впливом популярної творчості європейських письменників-романтиків: Скотта, Байрона, Шеллі (англійська література), Шиллера, Гейне, Ґете (німецька), Гюго (французька), Шафарика, Ґанки, Коллара (чеська), Міцкевича, Словацького (польська), Петефі (угорська), Жуковського, Пушкіна, Лєрмонтова (російська).
Український романтизм як складова частина слов'янського національно-культурного відродження та романтизму західноєвропейських літератур виявив спільні з ними риси, хоча мав і свої істотні особливості. На ранньому етапі утвердився фольклорний, або народний, романтизм, із властивими йому ознаками:
•    незадоволення реальним життям, зосередження уваги на розкритті внутрішнього світу людини;
•    поєднання просвітительських і романтичних ідейно-естетичних засад;
•    ідеалізація патріархальних відносин, людських почуттів, наявність релігійної свідомості;
•    посилення уваги до проблеми літературної мови, національно-історичної тематики;
•    особливо тісний зв'язок із фольклором (сюжет, герої, художні засоби, стилістичні фігури);
•    наявність символів, антитез, персоніфікацій, метафор для вираження тужливих настроїв;
•    піднесена, емоційна, насичена яскравими народнопоетичними засобами художньої виразності мова.
Прикметними особливостями героя у творах романтизму є такі:
•    ліричний герой перебуває в гармонії з природою, у центрі — незвичайні, часто фантастичні обставини;
•    романтичний герой пов'язує свою долю з долею народу, з боротьбою за національну незалежність;
•    це люди сильної волі, мужні, духовно багаті (часто це самотня, але сильна особистість, яка протистоїть жорстокому світу).

У цей період особливо посилився інтерес до дослідження фольклору після виходу у світ великої кількості різножанрових збірників усної народної творчості українців і фольклористичних нукових праць, адже, за словами М. Гоголя, «пісня для України все: і поезія, й історія, і батьківська могила».

     Харківська школа романтиків була найчисленнішою. її представники — І. Срезневський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, О. Корсун, Й. Бодянський, О. Афанасьєв-Чужбинський, П. Гулак-Артемовський, В. Забіла, М. Петренко — збагатили українську літературу різножанровими творами. Серед них значного поширення й популярності набула романсова лірика, а також лірика особистої журби (елегії, послання, посвяти, медитації). У цих ліричних жанрах якнайповніше розкривався внутрішній світ людини, її душевні переживання, настрої смутку, меланхолії.

У 20-40-х роках XIX ст. склалася концепція романтичного історизму у зв'язку з національно-визвольними рухами народів у складі Російської та Австро-Угорської імперій. Українські романтики утвердили усвідомлення українського народу як нації з власною історією, особливим складом душі, самобутньою мовою, естетичними й етичними принципами, власною культурою та історичним призначенням. Особливого значення в цей час набула праця М. Костомарова «Книга буття українського народу», у якій викладені романтичні ідеї виразного національно-політичного забарвлення, покладені в основу Кирило-Мефодіївського братства.

     Головним гаслом української літератури, навколо якого об'єднувалася боротьба за національне й соціальне визволення, стала ідея народу. На перший план було висунуто патріотичну проблематику (значення національної мови та літератури). Особливу роль у цьому відігравав Харків, як це підкреслював Л. Білецький, «у тих часах ні одне місто України порівняно з Харковом не виявило такої сильної любові до українського народу й народності». На таких позиціях стояли українські поети-романтики: І. Срезневський, Л. Боровиковський, А. Метлинський, М. Костомаров, Й. Бодянський, на західноукраїнських землях — М. Шашкевич, Я. Головацький, І. Вагилевич (основні представники славнозвісної «Руської трійці»). Провідна роль в утвердженні романтичного типу творчості належить М. Гоголю, Т. Шевченку й П. Кулішу.

Елегія, романс
Романтизм утвердив у літературі лірику особистої журби, розвинув нові поетичні жанри: романс, елегію, послання, посвяту, медитацію.
Романс (з ісп. romance, від латин, romanice — по-романськи) — невеликий за обсягом вірш і музичний твір про кохання, призначений для сольного співу з інструментальним акомпанементом. У давні часи так називали пісні народною мовою в Іспанії на противагу пісням, складеним по-латинськи. Ці пісні виконували мандрівні співаки-оповідачі під супровід гітари. Пізніше романси поширилися в інших країнах. Зібрання романсів називають романсеро.
Український романс гідно представлений творами цього жанру — справжніми світовими шедеврами: «Дивлюсь я на небо» М. Петренка; «Нащо мені чорні брови» Т. Шевченка; «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи, соловейку» В. Забіли; «Повій, вітре, на Вкраїну» С. Руданського; «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» М. Старицького (вірш «Виклик»); «Стоїть гора високая» Л. Глібова (вірш «Журба»); «Сміються, плачуть солов'ї» Олександра Олеся; «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» І. Франка та ін.
Елегія (з грец. eleqeia — журлива пісня, скарга) — один із жанрів лірики медитативного, журливого, меланхолійного змісту. Елегія зародилася в Стародавній Греції як твір певної форми з патріотичними й інтимними мотивами. З часом елегія набуває іншого змісту: переважають філософські роздуми, змішані почуття смутку й радості. Елегійними настроями пройнята лірика українських поетів-романтиків першої половини XIX ст.: А. Метлинського, М. Петренка, В. Забіли, Є. Гребінки, пізніше — Т. Шевченка.

Творчість поетів романтиків.
Петро Петрович Гулак-Артемовський (справжнє прізвище Артемовський) (1790-1865) народився в містечку Городищі Київської губернії (нині Черкаська обл.) у сім'ї священика. Навчався в Києво-Могилянській академії, викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, працював домашнім учителем у сім'ях польських поміщиків. Свою долю пов'язав із Харківським університетом — справжнім центром освіти й науки. Після закінчення університету молодий науковець захистив магістерську дисертацію, викладав польську словесність, історію, географію, статистику, працював деканом словесного факультету, потім ректором.
Визначним літературним досягненням П. Гулака-Артемовського стала поява першої віршованої байки в українській літературі «Пан та Собака», блискучого зразка сатиричного твору. У ній автор порушив актуальне питання сучасності — безправне становище кріпаків, жорстокість і самодурство поміщиків.
Петро Гулак-Артемовський започаткував романтичний тип художньої творчості в українській літературі українською баладою «Твардовський» за сюжетом твору польського поета-романтика А. Міцкевича «Пані Твардовська».

     З метою передачі ніжних людських почуттів П. Гулак-Артемовський переспівав німецьку баладу Й. В. Ґете «Рибалка» («Der Fischer»). Сюжет романтичного твору Гулака-Артемовського «Рибалка» побудований на українській народній демонології: міфічна водяна істота русалка застає парубка за звичним заняттям: «На березі рибалка молоденький //На поплавець глядить і примовля:// — Ловіться, рибочки, великі і маленькі». Дівчина-русалка зачаровує рибалку за допомогою відомих засобів принади: «косу зчісує, і брівками морга», «морга й співа», — зваблює юнака таємничим підводним світом, у якому він безслідно й зникає.

Твір пройнятий елегійним настроєм, насичений народнопісенними мотивами, фантастичними елементами, експресивною лексикою. Усе це підкреслює неповторний національний колорит у змалюванні романтичного поривання мрійливого юнака в незвіданий чарівний світ.
Органічний зв'язок балади з українським фольклором забезпечив їй тривале життя, авторові ж — визнання.

     Євген Павлович Гребінка (1812-1848) зростав у дворянській сім'ї на хуторі Убіжище Гребінківського району на Полтавщині. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук, де навчалися М. Гоголь і В. Забіла. Тут були написані перші його твори. Після служби в 3-му Малоросійському козачому полку працював чиновником у Петербурзі, а з 1834 р. почав викладати російську словесність у військових навчальних закладах столиці. У Петербурзі створив гурток мистецької й літературної інтелігенції. У той час надзвичайної популярності набули літературні вечори Євгена Гребінки. Письменник узяв безпосередню участь у вирішенні життєвої та творчої долі Тараса Шевченка: у викупі його з кріпацтва, у першому виданні «Кобзаря» 1840 р.; в альманасі «Ластівка» надрукував окремі твори Т. Шевченка, допомагав у самоосвіті, матеріально сприяв його першій подорожі в Україну.

Помер Є. Гребінка в Петербурзі ще зовсім молодим (у 36-річно-му віці від туберкульозу). Похований у с. Мар'янівці на рідній Полтавщині.
Видатним явищем для української літератури стала поява альманаху Є. Гребінки «Ластівка» (1841), у якому були надруковані українські народні пісні, приказки, загадки, а також твори Т. Шевченка, І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли.
В історію української літератури Є. Гребінка увійшов насамперед як прославлений байкар зі своєю збіркою «Малороссийские приказки» (1834, 1836). Іван Франко відзначав, що «як байкопис, Гребінка посідає перше місце в нашім письменстві. Його байки відзначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором», наприклад: «Ведмежий суд», «Віл», «Ячмінь», «Рибалка», «Мірошник», «Дві пташки в клітці». Євген Гребінка писав також і прозові твори російською мовою — оповідання, нариси, повісті («Ніжинський полковник Золотаренко»), історичний роман «Чайковський», вірші, пісні, романси.

Усесвітньо відомими стали романси Є. Гребінки «Очи чёрные» і «Ні, мамо, не можна нелюба любить» («Українська мелодія»).
До речі, його знаменита пісня «Очи чёрные», завдяки неповторному голосу Федора Шаляпіна, облетіла весь світ і стала загальнолюдським надбанням.
Щоб продемонструвати широкі можливості української мови, Є. Гребінка написав кілька віршів рідною мовою, передаючи найтонші, найніжніші порухи людської душі, сумні роздуми, настрої смутку, туги за щастям, нездійсненність мрій, один з яких — «Українська мелодія».

     В історію української культури Микола Іванович Костомаров (1817-1885) увійшов як письменник (поет, прозаїк, драматург), публіцист, історик, фольклорист, професор Київського та Петербурзького університетів (літературний псевдонім Ієремія Галка). Захистив магістерську дисертацію на тему «Про історичне значення української народної поезії» (1844). Для нього минуле України — не екзотичний матеріал для балад, легенд, а «живі літописи», з яких він черпав дух епохи, історичні закономірності розвитку.
Як поет, М. Костомаров заявив про себе в ранній період творчості. Дві збірки віршів («Украинские баллады Иеремии Галки», 1839; «Ветка. Малорусские стихотворения Иеремии Галки», 1840) виразно представляють Костомарова-романтика. У зв'язку з його арештом за участь у Кирило-Мефодіївському братстві в 1847 р. збірки було заборонено й вилучено з продажу.
Елегійними настроями пройнятий вірш М. Костомарова «Соловейко». Тут наявний внутрішній сюжет — думки, переживання, прагнення до ідеалу героя-співця, який асоціюється з образом соловейка, центральним в елегії. Головні мотиви поезії — самотність, творчість, нерозділене кохання.
Головний композиційний прийом елегії — художній паралелізм: спів соловейка в саду й на могилі та творчість народного поета, який «віршами люб'язними // Кохання й радість розділя // З серцями приязними». Риторичними запитаннями посилюється незрівнянний солов'їний спів: «Хто гласи їх розлічить? Хто зорі перелічить?» Призначення народного співця благородне, вагоме: він «біди оплакує людськії», за що «ніхто йому // 3 душі не кине квітку!», тільки «одно серденько пісня та // Співцева розрушила» — пісня співця зворушила серце самотньої дівчини, яка сиділа на одинокій могилі й слухала спів солов'я. Нечисленні пестливі слова (соловейко, любенько, серденько) відіграють визначену їм роль у створенні позитивної емоційної тональності елегії. Зате вражає розмаїття дієслівних синонімів, що характеризують спів солов'я і створюють привабливий, улюблений образ птаха, який у народній поезії символізує співучу душу українця, красу й любов, радість і молодість, неповторну майстерність співака: засвистить, співає, затьохка, застогнав, терликнув, залився. Інші народнопоетичні образи-символи допомагають розкрити зміст поезії, поглибити її емоційне звучання: весна — символ молодості, початку життя, розквіту; зірки, зорі — дівчина-красуня, кохання, добра душа, нове щасливе життя, вічність, очі Бога. Цікаво, що в одній строфі поет доречно використав головні рослинні символи українців:



Той на тополі, ті в кущах,


Ті в вербах, ті в калині...


Один біля могили сам


Співає на ялині.
     Як зазначено в «Словнику символів», у народній поезії ці дерева та кущі мають такі символічні значення: тополя — символ дерева життя, добра і зла, сумної дівчини, матері, краси, стрункості, весни; верба — символ прадерева, пробудження природи, весни, засмученої жінки, батьківщини; калина — символ дівочої чистоти й краси, вічної любові, кохання, вірності, гармонії життя і природи, материнства, нескореності та стійкості; ялина — символ зажури, смутку, смерті.
Отже, поезія «Соловейко» — класичний зразок української романтичної лірики з усіма характерними її ознаками.
Мало не до смерті М. Костомаров зберіг феноменальну пам'ять. Він цитував напам'ять окремі місця з літописів, цілі акти й документи. Декламував великі уривки Шевченкових творів, вірші інших улюблених поетів — Байрона, Шиллера, Ґете, Міцкевича. Найбільше йому подобались українські думи: поет-учений пам'ятав не тільки тексти всіх дум, а й усі відомі їхні варіанти.
Костомаров дивував усіх чудовим знанням квітів і трав. Під час мандрівок Україною збирав не тільки фольклор, а й гербарії. Він дуже любив польові квіти, оспівував їх у своїх поезіях («Квіточка», «Рожа», «Кульбаба», «Явір, тополя і береза»).


Про народну поезію слов'ян

Нині будь-який народ прагне залишатися тим, ким він є, ким він може стати... Прагне бути собою, жити своїм корінним життям, мислити своєю головою, відчувати своїм серцем, бажати своєю волею, чинити самостійно й безпосередньо і, таким чином, жити всіма силами свого буття...
Різноманітне побічне, чужорідне, що сприймається нами ззовні, повинне перетворитися в нашу природу, щоб ми й потім залишалися ми, ...такі, що відновлюємо живу традицію, живий зв'язок між минулим і сучасним, захисники історичної пам'яті; будівничі державного і народного життя не на піску, а на міцній основі органічного, свідомого саморозвитку, самоповаги (Й. Бодянський).
     Віктор Миколайович Забіла (1808-1869) народився на хуторі під Борзною на Чернігівщині в родині дрібного поміщика. Навчався в Ніжині, служив у Київському драгунському полку, потім жив на хуторі.
Із творчого доробку поета-романтика, який І налічує майже сорок творів, за життя письменника було опубліковано лише п'ять, зокрема його знаменитий «Соловей» («Не щебечи, соловейку»). Свій біль, тугу за щастям, гіркі роздуми про майнову нерівність поет виливав у романтичних творах.

Пантелеймон Куліш згадував, що В. Забіла в українські пісні «улив стільки душі, що співались вони або читались у рукописі геть широко по Україні між панами, а деякі чував я й між простацтвом». Декілька власних пісень поет сам поклав на музику і співав їх під супровід бандури. Відомо, що до кількох його віршів дібрав мелодії Т. Шевченко, які стали відомими піснями.
До віршів «Соловей» і «Гуде вітер вельми в полі» написав музику російський композитор М. Глинка, після чого пісні набули широкої популярності.
Поезія «Соловей» («Не щебечи, соловейку») у формі уявного монологу ліричного героя із соловейком оспівує не згасле до кінця життя кохання, його страждання через втрату милої дівчиноньки. Протиставний паралелізм розкриває мотив приреченості на страждання в коханні, в особистому житті: «...Ти щасливий, спарувався // І гніздечко маєш! // А я бідний, безталанний, // Без пари, без хати». Через образ природи (особливо соловейка), на тлі якої змальовано стан душі юнака, посилюється психологізм твору.
Неповторний спів соловейка лунає навесні повсякчас: і «на зорі раненько», і «в темну ніч...,// І як сонце зійде», і «як сонце пригріє», «і як вечоріє». Через нагромадження обставин часу підкреслено органічну єдність людини й живої природи, яка облагороджує щоденне життя, прикрашає будні:
Як затьохкаєш, як свиснеш,
Неначе заграєш;
Так і б'ється в грудях серце,
Душу роздираєш.
Для вірша «Соловей» характерні народнопоетичні образи-символи, змальовані більшою чи меншою мірою і в інших творах поетів-романтиків: соловейко, зоря, ніч, гніздечко, пісня, серце, пугач.
Багата мова, наспівний ритм, близькість поетики до народної пісні, глибокий ліризм твору В. Забіли «Соловей» сприяли тому, що він став улюбленим народним романсом «Не щебечи, соловейку», який прикрашає репертуар багатьох усесвітньо відомих співаків.
 
     Віктора Забілу вважають поетом нещасливого кохання. 25-річний гусар, середнього зросту, стрункий юнак, закохався у випускницю Інституту шляхетних панянок Любов Білозерську, рідну сестру Віктора Білозерського (видавця «Основи») та письменниці Ганни Барвінок (дружини П. Куліша). Молоді полюбили одне одного й заручилися за згодою батьків. У цей час до Білозерських зачастив багатий пан, якому приглянулася дівчина, і почав свататися, намагаючись сподобатися батькові, який примусив дочку вийти заміж за «статки та маєтки».
Безталанного Забілу охопила розпука. Тоді він почав писати вірші, два з яких — «Соловей» і «Гуде вітер вельми в полі» — стали знаменитими народними піснями. Дівчина вийшла заміж за нелюба. З горя Забіла прогайнував маєток. Свою любов не зміг забути до смерті, а його колишня суджена примирилася з долею і прожила довге й спокійне життя (Вал. Шевчук).
Михайло Миколайович Петренко (1817 — рік смерті невідомий) народився в м. Слов'янську Харківської губернії (тепер Донецька обл.). Біографічні дані про нього дуже скупі, навіть не зберігся портрет. Закінчив юридичний факультет Харківського університету.
Із спадщини М. Петренка збереглося майже двадцять поезій, написаних протягом нетривалої творчої діяльності поета. Перші його твори під назвою «Думки» були надруковані в альманасі «Сніп» ще під час навчання в Харківському університеті. Ні за життя поета, ні після його смерті не вийшло друком жодної збірки віршів.

Найвідоміший його твір — поезія «Небо» («Дивлюсь я на небо») — покладений на музику Людмилою Александровою, випускницею Варшавської консерваторії, дочкою харківського поета й військового лікаря Володимира Александрова. Вірш набув широкої популярності як українська народна пісня літературного походження.
Тема недолі, скарги на життя, незадоволення земним буттям, бажання заховатися від сирітського горя — усім цим наповнений вірш. Тут переважають мотиви втечі від реалій, пошуку щастя. Ліричний герой, одинокий сирота, скаржиться на долю, для якої він чужий, змалку нелюбий, наймит, хлопцюга приблудний. Риторичні фігури («Чому мені, Боже, ти крижів не дав?», «Хіба ж хто кохає нерідних дітей?»), тавтології («Чужий я у долі, чужий у людей»), розлогі метафори підкреслюють приреченість на самотність.

     Герой поезії виступає частиною природи й прагне злитися з нею, поривається до неба, хоче втекти від земних буднів: «Я б землю покинув і в небо злітав!// Далеко за хмари, подальше од світу, // Шукать собі долі...» Тугу за гармонією реального життя й ідеалу, їхню несумісність автор передав через народнопоетичні образи-сим-воли, характерні для романтизму: космічні символи (небо — високість, недосяжність; сонце — вища космічна сила, осяяння, слава, велич; місяць — символ циклічного ритму часу, вічності, постійного оновлення; аналізовані раніше образи-символи зірки, зорі), земні символи (земля — мати-годувальниця, багатство, щедрість, родючість, гріхопадіння; світ — приземленість, буденність), абстрактні символи (крила — символ мрії, творчості, натхнення), птахи (сокіл, орел — символ відваги, сміливості, гордості, чоловічої краси, далекоглядності, духовного злету).
Твір пронизаний романтично-меланхолійним смутком, журливим настроєм нездійсненної мрії життя.


Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту


Скачати календарно-тематичне планування з української літератури, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з української літератури 9 класу




Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.