Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


М.Старицький – драматург, перекладач, поет, прозаїк, театральний діяч. Життя і творчість. Провідні мотиви лірики Старицького

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література:М.Старицький – драматург, перекладач, поет, прозаїк, театральний діяч. Життя і творчість. Провідні мотиви лірики Старицького. Погляди автора на призначення митця-громадянина у циклі сонетів «Поету».

Михайло Старицький.

(1840—1904)


На вас, завзятці-юнаки,

Що возлюбили Україну,

Кладу найкращії гадки,

Мою сподіванку єдину.

Михайло Старицький


Старицький був переважно співцем

громадянських настроїв, але бриніли

у нього — правда, зрідка — й чисто

ліричні тони небуденної краси, що до

самого серця доходять і проймають

його   відповідними   почуваннями.
 Сергій Єфремов


     Письменник, що залишив помітний слід на ниві лірики, драматургії й прози, будівничий літературної мови, один з організаторів і керівників славетного театру корифеїв, активний громадський діяч — таким сприймаємо Михайла Старицького. Вся його багатогранна творча діяльність була підпорядкована високим завданням піднесення української національної культури на світові рівні, розбудженню приспаних національних почуттів усіх верств українського суспільства.


Життєва доля митця.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840 р. у селі Кліщинці, тепер Чорнобаївського району Черкаської області в дрібномаєтній поміщицькій родині. Рано залишившись сиротою, виховувався в сім'ї Віталія Лисенка, двоюрідного брата його матері, батька славетного українського композитора Миколи Лисенка. Здобувши вдома початкову освіту, далі навчався у Полтавській гімназії та Харківському (1858—1860) і Київському (1860— 1866) університетах.

Навчаючись у Києві, Старицький активно працює в недільних школах, театральних і народознавчих гуртках. Коли у травні 1861 р. домовину з тілом Тараса Шевченкапідвезли до Дніпрового лівого берега, група київських студентів (серед них поряд з Михайлом Драгомановим, Миколою Лисенком, Петром Косачем, Тадеєм Рильським, Павлом Житецьким був і Михайло Старицький) впряглася у траурний повіз і Ланцюговим мостом, а потім Дніпровською набережною доправила його до церкви Різдва на Поштовій площі. Цей факт промовисто свідчить про свідомий прихід Михайла Старицького до «українства».

    Уже в середині 60-х років Старицький починає активно займатися літературною діяльністю: він пише низку оригінальних поезій, частина з яких друкується у львівському журналі «Правда», перекладає ліричні твори Олександра Пушкіна, Михайла Лєрмонтова, Миколи Огарьова, Генріха Гейне, створює лібрето «Гаркуша» за однойменною п'єсою Олекси Стороженка. Ця праця з роками розширюється, набирає громадського резонансу. Оселившись з 1871 р. в Києві, він поєднує літературну творчість з театральною діяльністю, бере активну участь у роботі Південно-Захід-ного відділу Російського географічного товариства, який тоді очолював талановитий учений-народознавець, автор пісні «Ще не вмерла Україна» Павло Чубинський.

У перекладах Старицького окремими виданнями з'являються «Казки» Андерсена (1873), «Байки» Івана Кри-лова (1874), «Пісня про купця Калашникова» Михайла Лєрмонтова (1875), «Сербські народні думи і пісні» (1876), «Гамлет» Уїльяма Шекспіра (1882). Він видає двотомну збірку власних поезій «З давнього зшитку. Пісні та думи» (1881, 1883). Намагаючись пожвавити українське літературне життя, Старицький видав два випуски альманаху «Рада» (1883, 1884), де, крім власної драми «Не судилось», опублікував дві перші частини роману Панаса Мирного «Повія», повість Івана Нечуя-Левицького «Микола Дже-ря», твори Пантелеймона Куліша, Данила Мордовця, Ганни Барвінок, Олени Пчілки, Бориса Грінченка, Івана То-білевича та інших. Високо оцінюючи зміст альманаху та його значення в літературному процесі, Іван Франко писав: «Се був мов перший весняний грім по довгих місяцях морозу, сльоти та занепаду».

     Болісно відчуваючи обмеженість українського сценічного репертуару, Старицький пише низку п'єс за сюжетами інших авторів. Так, за мотивами творів Миколи Гоголя на українські теми були створені п'єси «Різдвяна ніч», «Сорочинський ярмарок», «Тарас Бульба», лібрето опери «Утоплена, або Русалчин Великдень». Він інсценізував твори Елізи Ожешко «Зимовий вечір», Юзефа Кра-шевського «Хата за селом» (переробка Старицького одержала назву «Циганка Аза»), удосконалив, пристосувавши до театральних вистав, малосценічні п'єси Якова Кухаренка «Чорноморський побит на Кубані» (під новою назвою «Чорноморці»), Івана Нечуя-Левицького «На Кожум'яках» (у Старицького — «За двома зайцями»), Панаса Мирного «Перемудрив» (під назвою «Крути, та не перекручуй»).

Старицький збагатив українську драматургію й такими відомими оригінальними драмами, як «Не судилось» (1881), «У темряві», «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці» (1892), «Талан» (1893). З метою ознайомлення сучасників з героїчним минулим України він пише драми «Богдан Хмельницький» (1887), «Маруся Богуславка» (1897), «Оборона Буші» (1898), «Остання ніч» (1899). Йому належать також водевілі «Як ковбаса та чарка, то минеться й сварка» (1872), «По-модньому» (1887), «Чарівний сон» (1889).

Українська історія стала об'єктом змалювання в трилогії «Богдан Хмельницький» («Перед бурею», «Буря», «Біля пристані»), створеній у середині 90-х років, в повісті «Облога Буші» (1891), у романах «Молодість Мазепи» (1898), «Руїна» (1899), «Останні орли» (1901). У романі «Розбійник Кармелюк» (1903) створено романтизований образ народного месника, що діяв на Поділлі в перших десятиріччях XIX ст.

Усе життя Старицького було віддане розбудові української національної культури, Виснажений працею, він помер 27 квітня 1904 р. Коли опускали тіло митця у могилу на Байковому кладовищі в Києві, Микола Лисенко у прощальному слові мав усі підстави сказати, що невсипуща праця покійного не загинула, що молодь понесе в життя віру в справедливість тих ідеалів, які він сповідував.


Художній світ поезії.
     Старицький належав до того покоління української інтелігенції, яке вступало у громадсько-культурне життя під могутнім впливом Шевченкової музи. Він перейняв від геніального поета образ України, ідею визволення рідної землі й служив цій великій справі впродовж усього свідомого життя.

З смертю Тараса Шевченка завершився цілий період у розвитку української поезії, відійшла в історію та художньо-стильова манера, яка була властива йому.

За зауваженням Івана Фюанка, тим шляхом, який проклав Шевченко і яким він уперше пройшов, далі йти було нікуди. Однак у поезії 60-х років продовжували з'являтися твори, написані «під Шевченка»: в них часом порушувалися важливі проблеми, однак з художнього погляду вони не вносили чогось істотно нового у розвиток лірики чи лі-ро-епосу. І от з'явився Старицький, який, вирвавшись з-під впливу Шевченкової манери, заговорив справді по-новому. Він перестав дивитися на світ «очима співучого селянина, афектувати селянську наївність», «перескакувати» від горя народного до власного горя або щастя.

Старицький відкинув ту стилізовану образність, якої було чимало в поетів-«основ'ян», скажімо, у Василя Кулика, Олександра Кониського, Олександра Навроцького, Петра Кузьменка та Пантелеймона Куліша. Вже перші поезії Старицького засвідчили, що їх ліричним героєм став український інтелігент, який зі своїми болями став звертатися не до народу взагалі, а до інтелігентів, заговорив про «свої інтелігентські погляди та почування».

     Розмаїтим був образний світ лірики Старицького, широкий діапазон її тональності — від мінорних, елегійних, скорботних роздумів до світлих, оптимістичних почуттів, навіть енергійних, бадьорих закликів. Ліричний герой поета розуміє тягар колоніального гніту, який придушує всі суспільні верстви, сковує душу навіть мистецьких, творчих особистостей. Поет образно передає широку гаму почуттів і переживань людини, яка виступила на герць з консервативно-реакційними силами, в руках яких перебували не тільки каральні, репресивні інституції, а й такі знаряддя зміцнення «стабільності» державної системи, як вірнопідданство чиновництва, слухняна покірність селянства, облудність проголошуваних проповідей, а найголовніше — повна відсутність почуття людської гідності й національної гордості в мільйонів «рабів незрячих, гречкосіїв».

     У вірші «Ізнов нудьга...» передано гірке усвідомлення мислячою особистістю духовного рабства, до якого вже звикли й знедолені низи, й освічена верхівка. Героєві боляче, що «одурено гадки», «оббрехано» світлі ідеали, «знесилено кайданами заміри й столочено найкращії квітки». Підтекст твору зрозумілий: авторові, який прагнув живого діла, який сподівався, що після знесення кріпосництва суспільний розвиток піде так, як у країнах Західної Європи, що відбудуться зміни в ставленні уряду до національних культур народів імперії, було болісно усвідомлювати, що кардинальних змін не відбувалося.

Так само в поезії «На спомин Т. Г. Шевченка» (1881) йдеться про те, що за двадцять років після смерті Кобзаря не настала очікувана свобода. Не здійснилися рожеві мрії про поліпшення життя людини і нації, не вдалося реалізувати Шевченкові заповіти, і гіркий біль звучить з вірша: «вже й посивіли ми, а ждемо все слушної надії, що розтануть сніги вікової зими». У часи юності віри лося, Що скресне крига, зашумує вільне духовне життя краян. Однак не заспівали «німі у гурті» псалом побратання, не засяяло «над убогим селом світло правди, любові, науки». Більше того, поборники високих ідеалів, що «терновий вінок понесли за сльозу ту криваву», не досягли бажаного, самі загинули, навіть загубилися їхні «німі могилки». Незважаючи на мінорність звучання, вірш стукав у серця нових поколінь, закликав до нових змагань, до праці.

Поет у віршах, адресованих насамперед сучасникам, зокрема особисто йому знайомим громадським і культурним діячам («До І. Білика», «До Миколи Лисенка», «Артисту М. К. Садовському»), постійно закликав зберегти вірність світлим заповітам, долати перешкоди на шляху розбудови національної культури. Автор відкидав гадку, що «сердечні наші муки» не розбудять інших, йому імпонував подвиг Миколи Лисенка, що залишився вірним народній пісні. З щирим болем прощався поет з Михайлом Драгомановим, який змушений був навіки покинути рідну землю («На проводи другу»).

     Вірш «Поету» акумулював у собі заповітні сподівання Старицького, став, як і аналогічні поезії Івана Франка, Павла Грабовського, Лесі Українки, Олександра Олеся, своєрідною художньою декларацією у гнітючих умовах переслідування рідного слова імперськими колонізаторами. Можна зрозуміти важкі настрої митця, «коли кругом в дочасні труни борців лягає гурт тісний, коли юнацька сила в'яне», і все ж він покликаний своєю творчістю підтримувати ослаблих у боротьбі. Поет зобов'язаний іти з «святим вогнем» туди, де його чекають: «Співай, ридай і будь готовий замість лаврового — терновий вінець узяти на чоло».

     Одне слово, різноманітні мотиви лірики Старицького концентруються навколо головного образу, ім'я якому Україна. Цей образ генетично пов'язаний з фольклорним і шевченківським. Очевидним є патріотичний пафос лірики Старицького: про що б поет не говорив, яку б тему не  порушував,   завжди  перед  його  очима стояла рідна земля, поневолена й знедолена, зруйнована й обікрадена. її недоля втілилася в образі халупи з дірявою покрівлею, де страждає з дрібними дітьми «сердешна мати» («Край коминка»). Це образ типово народницький, аналогічних йому можна знайти чимало в Бориса Грінченка та Олександра Кониського, Якова Щоголіва та Івана Манжури. Проте впадає в око й ота совісність інтелігента, котрий страждає від думки, що в його помешканні «тепло, сухо й палають весело дрова», а там десь доводиться «голоті сидіть в нетопленім хліві».

Образ України в поезії Старицького конкретизується у різних вимірах, різних площинах. Тут і минуле рідної землі («Гетьман», «На спомин Котляревського»), і її гірка сучасність («Місто спить», «Швачка», «За лихими владарями»), тут пейзажні малюнки («Весна», «Сумно і темряво...») і медитації про місце рідного народу серед європейських («Поклик до братів слов'ян», «До броні»). Не випадково тема слов'янського єднання, породжена визвольною боротьбою болгарів та сербів проти турецького панування, також розгортається через українську призму. Старицький хоче донести українські болі й тривоги до всього світу.

     У «Поклику до братів слов'ян » поет звертається до росіян і поляків, чехів і словаків, до сербів, просить зрозуміти ту велику неправду, яка спотворила одвічні змагання українців за свободу і незалежність. Мовою художніх образів поет переконує, що його народ ніколи й нікому не чинив кривд і насильств. Українці прагнули зберегти свої звичаї й обряди, бажали, щоб «дума славутня і мова співоча ширіли й пишались в народі...»
1 сьогодні звучать актуально промовисті рядки поета, в яких акумульовано багатовікові прагнення української нації:

                                            Ми тільки боролись за власную хату,

                                            За те, що нам дорого й нині;

                                            Бажаємо ми і тепер небагато:

                                            Рідного розвою родині...


Українська література 10 клас, Петро Хропко

Календарно-тематичне планування з української літератури, відео з української літературионлайн, Українська література в школі скачати


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.