Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 4 клас>>Українська література: М. Познанська. Грім. М. Вінграновський. Грім.В Чухліб. Деснячки

ГРІМ
Зелен-гай і синя річка

стали темними, як нічка,

стихла вся земля.
Вітер трави не колише,

задрімали, сплять у тиші

луки і поля.
Раптом в небі,

там, де хмари,

хтось немов з гармати вдарив:

то озвався грім!
Дощові упали бризки.

Від дощу шумлять берізки

листячком своїм.
І, злякавшись громовиці,

стрепенувся на травиці

коник-стрибунець.
Грав на скрипочку він зранку,

щиру пісеньку-веснянку

обірвав гравець.
Марія Познанська

Прочитай, як описано природу в очікуванні дощу.  3 чим у вірші порівнюється грім?
З якою інтонацією треба читати виділені рядки?

ГРІМ
Була гроза, і грім гримів,

він так любив гриміти,

що аж тремтів, що аж горів

на трави і на квіти.
Грім жив у хмарі, і згори

він бачив, хто що хоче:
умив озерам очі.
налив грозою грім яри,
А потім хмару опустив
на сад наш, на щасливий,
і натрусив зі сливи слив,
щоб легше було сливі.   
Та тут до грому навздогін
заговорила груша:   
«Трусніть і грушу, дядьку грім,
бо важко мені дуже...»
І дядько грім сказав собі:

«Потрушу я і грушу,

бо небеса вже голубі 

я покидати мушу».
Микола Вінграновськии

Яким ти уявляєш грім, описаний у вірші? Які рядки доводять, що він сильний і добрий? Як ти розумієш виділені слова?
 

ДЕСНЯЧКИ
Зараз Тимка і самого сміх розбирає, як згадає про свою зустріч з Десною. А тоді йому було не до сміху.
Тільки прокинувся після першої ночі в новій оселі, а від розчиненого вікна:
—    Ну й сплюх же ти! Я вже чекати стомився, поки прокинешся. — На підвіконні сидить веснянкуватий хлопчина з рудим, аж вогнистим, чубчиком, усміхається до Тимка усіма веснянками.
—    Та не тушуйся*! Я — Валерка, сусід твій. Знаю, що ви до бабусі Катрі приїхали й будете жити в неї. То гайда на Десну!
А Десна, як виявилося, поруч. Злетіли з косогору, промчали через городи, відмахуючись від шорсткого соняшникового листя, і зупинилися на кручі.
Тимкові аж подих перехопило. Оце так річка! Протилежний берег далеко-далеко, ледь біліє піщаними висипами. Вдалині все гаї та ліси. Вода тиха, як дзеркало, а над нею чайки шугають.
—    А то що за хатки? — спитав у Валерки, який встиг уже роздягнутися і переступав з ноги на ногу, мов кінь.
—    Де,  на косогорі?  —  перепитав Валерка. — То ж село наше, Соколівка.
—    Ні, на річці он гойдаються. Білі, червоні...
—    А-ха-ха!
—    О-хо-хо!
—    Ги-ги-ги!
Тимко тільки тепер помітив, що у нього за спиною збилися гуртком хлоп'ята, що прибігли до Десни купатися.
Одні реготали стоячи, інші — качаючись по траві. Та ще й приказували, підщипували:
—    Ой, держіть мене, бо впаду!
—    Та ти хоч таке слово чув коли — ба-кен?
—    У їхньому селі, мабуть, і річки немає. Він —
сухопутний моряк!..
—    А якщо і є, то, либонь, там жабі по коліна.
Тимко насурмонився.
—    Ну, досить! — обірвав ті вигуки Валерка, що спершу теж було розсміявся.— Моряки мені знайшлися! Ану, хто до того бакена допливе!
Сміливців виявилося небагато. І хлоп'ята притихли. Вони розпитували Тимка, звідкіля він приїхав, і він розповідав їм про степове село, де справді немає річки, лише ставок, та й той у велику спеку майже висихає. Але поля там — кінця-краю не видно.
—    А в нас лани невеличкі. А ліс — такий, що й заблудитися можна.  Партизанський. І Десна ось.
Сподобалася тобі?
—    Ще б пак!
Тепер без Десни Тимко жити не може. Так само, як і Валерка, і Дениско, й Варочка, й інші соколівські дітлахи. Від ранку до вечора вони на річці. Бабуся Катря іноді й докоряє:
—    Хіба можна стільки купатися? Не діти, а водола
зи якісь!
Та вони ж не тільки купаються й загорають. Ловлять рибу, а її не так просто упіймати, бо рибалок зараз розвелося більше, ніж риби, як каже Валерка. По берегах он дачників скільки — намет на наметі. І кругом спінінги розставлені — не пройдеш. Сільські ж хлоп'ята спінінги не дуже полюбляють — більше вудочками рибалять, взабрід. Тимко вже знає, в якому місці краще поплавчанкою вудити, а в якому — донкою. А ще на яку наживку та чи інша риба ласіша — на черв'яка, на тісто, на горох. А Валерка — той іноді умудряється і на голий гачок рибину зловити.
У Валерчиного тата — великий човен.
—    Без діла нічого посудину ганяти, а якщо для
діла — беріть,— каже дядько Павло.
«Альбатрос» — голубою фарбою вймальовано на борту човна. Так називався корабель, на якому плавав Валерчин тато. Постійна команда на «Альбатросі»: Валерка — капітан, він же стерновий, Тимко і Дениско — механіки-гребці, Варочка — матрос-сигнальник.
—    Повний вперед! — подає команду Валерка, виру
ливши човна з тихої затоки на Десну.
І їхній корабель пливе — ні, не в далекі незнані <раї, а на той бік Десни, де квітучі луки, густі верболо-ш, столітні задумливі верби. Там команда рве щавель їдя борщу чи збирає ожину, від якої у гаю аж синьо. А то завантажать човен травою — для кролів, для телят,— і хто гляне з берега, дивується: пливе по Десні копиця.
—    Дивіться ж тільки мені: не пустуйте на воді,—
застерігає  хлоп'ят бакенщик дядько  Назар.—  Бо ж Десна і широка, й глибока, колись вона тихша була, а тепер стільки барж за день проходить і «Ракета» — уранці й увечері.
Дядька Назара хлоп'ята слухаються, бо він на річці хазяїн. І річку наскрізь бачить: де мілина, де корч під водою. Розставляє на Десні бакени, засвічує на них вогники, і вказують вони путь великим теплоходам, маленьким катерам, повільним, неповоротким баржам і стрімким «Ракетам».
—    Чимало світа я побачив, хлопці,— розговориться іноді бакенщик.— І річок усяких чимало переплив, убрід перейшов. Та кращої від нашої Десни ніде не ба
чив. І всі її люблять, красунею називають. Та ні, не всі.
Бо є й такі, що забруднюють річку, верби над нею ру бають, рибу винищують. А ви, хлопці, будьте на Десні господарями, допомагайте їй.
—    А ми й допомагаємо,— хвалиться Валерка.—
Джерельце он прочистили, яке в Десну біжить.
—    А ще Вадько-дачник кручу розкопував, печеру йому забаглося рити. Так ми заступець у нього відібрали,— додає Тимко.
—    Ну, заступи  , може, й не треба було відбирати. Пояснили б, що берег не слід руйнувати, від того річка міліє.
—    Та ми Вадькові про це казали. А він тільки посміявся. А тепер ходить по берегу і груддя у воду кидає. Дивний якийсь. Неначе діла собі не знайде.
Валерка з Тимком та їхні друзі знаходять собі діло. А вже як купаються вони, то веселка коромислом стає над водою. Бо аж до неба злітають бризки, а захоплені вигуки хлоп'ят чути і в селі. Коли ж рибалять хлопці, то ніхто не заговори, не хлюпни. Такий рибальський закон. Бо риба усе чує.
Того дня рибалили вони навпроти Довгої коси. Поплавки пірнали раз по раз; Тимко, Валерка й Дениско вправно підсікали то сріблясту густеру, то червоноперого окуня. Варочці тільки встигай розкладати рибу по лозяних кошульках.
—    Шубовсь! Бульх! — раптом сколихнулася вода біля самих поплавків, бризнула фонтанами.
Тимко від несподіванки завмер. Що воню таке? Риба не риба?
—    Ага, старий знайомий! — вигукнув Валерка.—
Ти що, спросоння? Чого рибу полохаєш?
На  березі  стояв  Вадько-дачник,   опецькуватий, у червоних плавках, і кривлявся:
—    А що це, ваша річка?
—    Наша! — сказала Варочка.
—    І риба ваша?
—    Наша! — сказала Варочка.
—    І, може, й купатися тут усім, окрім вас, заборонено?
—    Усім, окрім нас! — сказала Варочка.
—    Та що ти з ним ще й розмовляєш! — зневажливо кинув Дениско.— Ходімо звідси, бо вже кльову не буде! — І почав змотувати вудочку.
А Вадько — набундючений і весь червоний, як його плавки,— спустився до річки і плюхнувсь у воду.
—    Бач, роздратувати нас хоче! — гнівався Тимко.
—    Хизується! — махнув рукою Валерка.— Ей ти, там бистрина*, гляди!
Вадько чахкав по воді, як паровоз.
Хлоп'ята зайшли за прибережні лози, Варочка все ще обурювалась з Вадькової поведінки, і тут почулося розпачливе:
—    Рятуйте!
—    Розігрує нас,— мовив Тимко.
—    А якщо ні? — на те Валерка й кинувся до річки.
А за ним Тимко і Дениско.
Вони з усіх сил тягнули Вадька до берега, він був важкий, як грудка. Та враз їм полегшало, незрозуміло від чого. Ага, то це ж дядько Назар, це його голос гримкотить:
—    За борт хапайтеся, за борт!
На березі хлоп'ята знеможено попадали на пісок. Схвильована Варочка присіла біля них, мовчала. У мо-торці сидів Вадько, тремтів і схлипував. Дядько Назар походжав по берегу туди-сюди, пихкав люлькою:
—    Добре, що тільки переляком обійшлося,— казав
він.— Чую: нібито Вароччин голос — на допомогу кличе.
То я хутенько сюди. А ви спритні хлопці! — підійшов до трьох друзів,  що  вже  підвелися,   побадьорішали  й усміхалися до Варочки.— Справжні деснячки!
Василь Чухліб

Савченко О.Я. Читанка 4 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.