Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці


Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 10 клас>> Українська література: «Ольга Кобилянська. Огляд життя і творчості письменниці. О.Кобилянська – реформатор прози. Участь у феміністичному русі, відображення жіночих питань у творчості»

'Ольга Кобилянська'(1863 — 1942)


26-04-03.jpg

                                                                                                                          Усі мої думки тобі, народе вільний,
                                                                                                                         і пісня серця, музика душі тобі!
                                                                                                                         Ольга                                                                                                                                                                                    Кобилянська



                                                                                                                         Ольга Кобилянська була великою
                                                                                                                         письменницею, бо час нічого не
                                                                                                                         заподіяв її творам, а тільки                                                                                                                                      утвердив
                                                                                                                         їх у нашому народі...
                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Василь Земляк
 
    Іван Франко, характеризуючи новий напрям, що заявив про себе в українській літературі на межі XIX і XX ст., одним з його яскравих представників назвав Ольгу Коби-лянську. Феноменально, що дівчина, вихована на німецькій літературі, дівчина, яка зростала в найглухіших закутках відсталої Австро-Угорської імперії, в оточенні мадяризованих або понімечених міщан, знайшла дорогу до українського письменства, заявила про себе новаторськими пошуками в прозі. За спостереженням Дмитра Павличка, ми й сьогодні приходимо до творчості Коби-лянської «по естетичну насолоду і по знання жіночого характеру, адже ж вона створила цілу енциклопедію жіночої душі».

Горда і сильна духом.
Ольга Юліанівна Кобилянська народилася 27 листопада 1863 р. в невеликому містечку Гура-Гумора Кимпу-лунзького повіту в Південній Буковині (тепер Румунія). Батько, українець з Галичини, залишившись сиротою в 14 років, самотужки домігся посади урядовця-правника, тому й виховував дітей у пошані до праці, прищеплював акуратність при виконанні будь-якого завдання. Від матері, що походила з німецько-польської родини, дівчина успадкувала лагідність, ніжність, музичне обдаровання.
Дитинство Ольги минуло серед розкішної природи Карпат,   яка  вплинула  на  формування  естетичних  смаків.


Через переведення батька по службі родині довелося жити в кількох містечках карпатського передгір'я — Сучаві, Садгорі, а згодом у Кимпулунзі, де Ольга здобула початкову освіту німецькою мовою. Батько подбав, щоб дочка приватно вивчала й українську мову.


     Формування Кобилянської як особистості відбувалося в складних умовах. Доводилося жити в німецько-румунському оточенні, і хоч у сім'ї й лунали польська та українська мови, проте поза стінами хати спілкувалася німецькою. Дівчина брала участь в аматорських виставах, співала, грала на фортеп'яно, багато читала — переважно твори німецьких і швейцарських письменників: Йоганна Готфріда Гердера, Йоганна Вольфганга Ґете, Фрідріха Шіллера, Готфріда Келлера, Генріха Гейне, Фрідріха Шпільгаґена, Євгенії Марліт. Кобилянська почала писати вірші й оповідання німецькою мовою.


Пізніше письменниці дорікали за німецький спосіб мислення, залежність від німецької класики. Тому мав рацію Дмитро Павличко, який, відкинувши несправедливі обвинувачення окремих критиків, зазначав, що в тогочасних умовах німецька мова для Кобилянської була єдиним виходом у широкий духовний світ, без якого трудно піднестися на верхів'я мистецтва. «Німецька мова — це та вода, що повертала могутнє колесо душевного млина письменниці, де в кошах була засипана тверда і перлиниста пшениця почуттів і мислей з українського поля*.


Завдяки самоосвіті, постійному самовдосконаленню Кобилянська ознайомилась з визначними явищами європейської культури. На її зростання вплинула й Софія Оку-невська, яка переконала вісімнадцятирічну Ольгу писати українською мовою, працювати для рідного народу. Тепер поряд з творами Федора Достоєвського, Івана Тургенєва, Єнса Петера Якобсена, Генріка Ібсена в її життя ввійшли поезія Тараса Шевченка, проза Івана Франка, публіцистика Михайла Драгоманова.


    З недавно опублікованих щоденників Кобилянської за 1883 — 1891 рр. постає багате внутрішнє життя творчої особистості, в якій щасливо поєдналися здібності письменника, музиканта, маляра, жінки тонкої душевної організації, людини гордої і сильної духом. їй нелегко велося в задушливому світі вузьких меркантильних інтересів містечкових обивателів, звідси — висока туга за красою, пориви у світ гуманістичних ідеалів, які проймають усю її творчість.
Кобилянська писала, що в її творчій праці важливу роль відігравали особисті переживання і враження» Справді, і в ранніх німецькомовних оповіданнях та повістях («Гортенза», «Картина з життя Буковини», «Видиво», «Вона вийшла заміж»), і в пізніших, уже україномовних творах («Людина», «Царівна», «Некультурна», «Ніоба», «Через кладку»),— всюди просвічується образ авторки, багатий світ її спостережень і почуттів, винесених з реальної дійсності.


З 1891 р., коли сім'я оселилася в Чернівцях, Коби-лянська входить у коло прогресивної інтелігенції, глибше знайомиться з українським літературним життям. З середини 90-х років друкуються ЇЇ твори, на них відгукується критика, їх перекладають німецькою, польською, чеською мовами. Осип Маковей відзначав поєднання в прозі Кобилянської реалістичного й романтичного прийомів письма. Для неї багато важила поїздка до Львова на відзначення Франкового ювілею у 1898 р. Тоді вона познайомилася з багатьма діячами української культури.


     Наступного року Кобилянська відвідала Київ, де зустрічалася з Миколою Лисенком, Михайлом Старицьким, Михайлом Коцюбинським. Незабутнє враження справила на неї поїздка до Канева, де вклонилася могилі Тараса Шевченка. За запрошенням родини Косачів гостювала на їхньому хуторі Зелений Гай, поблизу м. Гадяча на Полтавщині, щиро здружилася з Лесею Українкою. Велика поетеса високо оцінила новаторську прозу Кобилянської, познайомила з нею українську громадськість.


З цього часу образ «великої, пишної», але «пригнобленої, скованої» України назавжди ввійшов у серце письменниці. Вона мріяла про нові подорожі на Наддніпрянщину, проте цим планам не судилося здійснитися. На заваді ставали напружена творча праця (на початку XX ст. були написані повісті «Земля», «Ніоба», «В неділю рано зілля копала», «Через кладку», «За ситуаціями»), хвороба та смерть матері, хатні обов'язки, розрив з близькими людьми, а головне — важка недуга внаслідок простуди. «Хороба ця,— писала вона в 1927 р.— держиться мене й досі та не дозволяє брати участі в діяльності українського суспільства».


     Важкими для Кобилянської були трагічні роки першої світової війни. Жила вона в Чернівцях, тремтіла душею за рідних та близьких, бо один брат попав у російський полон і страждав десь у Сибіру, а про долю другого не було жодної звістки. Матеріальні злигодні, постійне напруження, вічна тривога —  «ох, як се все торгає нерви, підкошує здоров'я, а як ще до того пристане турбота о насущний хліб — ляг би в труну і навіки з утоми заснув! — писала Кобилянська в ті дні.— Поет в мені заховався. Лиш часом, як я присяду на лавочку під своєю хатою і дивлюся на чисте сине небо, мене така шалена туга опановує за тишиною і пером, що забуваю тоді все страшне теперішнє і сліджу душевними очима за тими картинами, що здіймаються десь із закутків душі».


Як і Василь Стефаник, Марко Черемшина, Степан Васильченко, Осип Маковей, Кобилянська гнівно засудила криваву бійню. їй особливо боліло, що у війні гинули не тільки солдати, а й мирні люди. Про це йдеться в її новелах «Назустріч долі», «Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Сниться». Наснажені антимілітаристським пафосом, вони й сьогодні зберігають виховне значення.


Після розвалу Австро-Угорщини в листопаді 1918 р. Північна Буковина була окупована румунськими військами. Кобилянська важко переживає посилення національного гніту, насильницьку румунізацію краю. В 1922 р. були закриті кафедра української філології в Чернівецькому університеті, вчительські семінарії, українські гімназії, фахові школи. «Нема сонця в наших вікнах, нема і в душі»,— пише Кобилянська. Вона терпить скруту, живе в найманих помешканнях, проте намагається підтримувати зв'язки з місцевими літераторами, з чеськими видавництвами, де друкуються в перекладах окремі її твори.


     Відрадою для Кобилянської було відзначення громадськістю Чернівців 35-річчя її літературної діяльності, вихід у Харкові в 1926 — 1929 рр. дев'ятитомного зібрання творів. У цей час було написано й кілька нових творів — оповідання «Вовчиха», «Любов до рідної землі», роман «Апостол черні». Коли в червні 1940 р. Північна Буковина возз'єдналася з Великою Україною, письменницю відвідали Микола Бажан, Петро Панч, Юрій Яновський, Андрій Малишко та інші київські літератори.


Та через рік Чернівці знову були захоплені румунськими військами. Воєнна жандармерія встановлює нагляд за Кобилянською. Окупанти готують над нею судову розправу, і тільки смерть, що настала 21 березня 1942 р., врятувала письменницю від ганебного судилища. Окупаційні власті заборонили опублікувати некролог українською мовою та промови над могилою.


У 1944 р. в будинку, де жила Кобилянська, відкрито меморіальний музей- У 1963 р. було широко відзначено 100-річчя з дня народження письменниці, її ім'я присвоєно Чернівецькому театрові, вулицям у містах Буковини. У 1973 р« відкрито також музей Кобилянської у с. Димка, де вона влітку відпочивала і на основі реальної події братовбивства написала славнозвісну повість «Земля». Український народ береже пам'ять про свою талановиту дочку: твори Кобилянської постійно перевидаються, досліджуються літературознавцями, вивчаються учнями та студентами.

Свіжість і сила таланту на теми духовного розкріпачення жінки.
    З іменем Кобилянської в нашій прозі пов'язане опрацювання нової теми — долі освіченої дівчини, яка не може змиритися з бездуховністю міщанського середовища. У ранніх неопублікованих творах з'являється образ начитаної дівчини-мрійниці, котра прагне до самовдосконалення («Гортенза»), порушується питання про право жінки на гармонійний розвиток, рівність з чоловіком у сімейному житті («Доля чи воля»). Свобода людини асоціюється в авторки з можливостями творити свою долю. Під впливом Софії Окуневеької (Морачевської) та Наталі Кобринської на початку 80-х років Кобилянська захопилася ідеєю емансипації жінки, намагалася її художньо реалізувати в перших літературних спробах.

Царівна
Проблема, порушена в «Людині», продовжується і глибше розкривається у повісті «Царівна» (1895). її новизну Франко вбачав у тому, що тут вперше в українській прозі інтимна тема розкривалася  «не на інтригах та любовних пригодах, а на психічній аналізі буденного життя пересічних людей».


Композиційна своєрідність твору полягає в тому, що він написаний у формі щоденника героїні Наталки Веркович. А це дало можливість авторці всебічно дослідити внутрішній світ інтелектуальної дівчини ніби зсередини. Не випадково критики називали «Царівну» то повістю почуттів (Осип Маковей), то «великим психологічним романом» (Леся Українка). У повісті письменниця знову вдається до протиставлення Наталки, її мрій і прагнень, її діяльності безкрилому, але агресивному обивательському оточенню.


     Наталка, перебуваючи під опікою родини свого дядька, зазнає безліч принижень і утисків, але в опорі середовищу, яке всіляко прагнуло нівелювати її як особистість, гартується характер дівчини. Відстоюючи свої переконання, Наталка знаходить силу залишити родину, піти всупереч міщанській моралі служити, власними руками заробляти свій хліб і, зрештою, перемогти. Вона зуміла пережити зраду близької людини, не зломилася в поєдинку з світом лицемірства. Духовне зростання дівчини відбувається поряд з досягненням особистого щастя. Так героїня стала царівною своєї долі.


     Впадає в око й інший цікавий момент: героїня власне самовдосконалення не мислить поза духовним відродженням людини взагалі. Тоді й починає виразніше окреслюватися ідея боротьби за нову людину, за торжество благородних етичних ідеалів. Давалося це дівчині нелегко, що тонко помітила Леся Українка: «Читаючи історію думки Наталчиної, я немов бачила перед собою історію цілого нещасливого нашого інтелігентного жіноцтва». Це висновок слушний, адже особиста перемога Наталки не означала подолання суспільної несправедливості. Залишається точним й інше спостереження Лесі Українки, яка красу повісті вбачала насамперед у глибокому і водночас тонкому дослідженні психіки молодої інтелігентної жінки.

Природа і мистецтво в житті людини.Духовно обдарована від народження, Кобилянська глибоко відчувала багатство і красу природи рідного краю, розуміла її вплив на людину. Згадуючи роки юності, вона писала, що бували цілі місяці, коли не пропускала жодного дня, щоб не піти чи не поїхати верхи в гори, відкрити там якийсь новий чарівний закуток, сполохати птаха, перебрести босими ногами спінений потік. Не дивно, що тема природи і людини стала наскрізною в її творчості.


     У німецько- й україномовному варіантах відоме оповідання «Природа» (1895) написане на основі вражень від виходів у гори, отже, автобіографічне. Показуючи зустрічі міської панночки і гуцульського леґіня серед пишної карпатської природи, заглиблюючись у психіку героїв, письменниця показує відмінність між ними, зумовлену умовностями виховання дівчини і нічим не спотворенимі життям сина диких гір. Хоч життя гуцула зовні одноманітне, проте в ньому більше змісту, ніж у вилощених, проте внутрішньо порожніх містечкових паничів.


Така ідея оповідання відтінюється й пейзажними описами. Героїня зізнається, що в горах набиралася сили й терплячості, святкувала свої «золоті години побіди», коли вибиралася на небезпечні, стрімкі скелі, «придивлялася зблизька вірлові, його чорним, іскристим, ворожим очам, його чатуючій, наперед нахиленій поставі».


Про «чудову жінку, вірну, чисту дитину природи, що, мов сестра смерік», поміж ними проживала, йдеться у новелі «Некультурна» (1897). Гуцулці Парасці ніколи не сумно, навіть взимку, коли тижнями людей не бачить, а сніг січе по вікнах хатини, вітер завиває за стінами. Навпаки, у кожну пору року «багата гірська зелень» додає їй сили, зміцнює здоров'я, збагачує духовно.


     З живих темних очей жінки «б'є безжурність, з кож-дого руху, з інтонації голосу сила непригнетеного життя, гумору, а заразом — дитяча наївність». Десятки років прожила вдовиця в самотині, не здобула ніякої .освіти, щодня працювала, проте зберегла не тільки силу духу, а й зовнішню привабливість. Параска вражала внутрішньою красою, «повною дикого, невиробленого артизму і вічної молодості, що пробивалися ще дотепер однаково сильно в кождім її слові, в погляді її мудрих блискучих очей, в кождім руху її стрункої постаті, а найбільше в живих рухах її голови, що все прибрана кокетливо в червоно-квітчасту хустку».


Леся Українка писала, що ліс і гори є рідною стихією Кобилянської, саме при їх зображенні вона «дає повний розмах крилам своєї фантазії» і цим самим створює відповідний  настрій.  У слушності спостереження  критика переконуємося при знайомстві з новелою «Битва» (1896), може, одним з найкращих творів нашої прози, де подано одухотворені картини гірської природи.


Знищення промисловою фірмою могутнього лісу в Буковинських Карпатах передано з винятковою силою художньої персоніфікації. Перший удар сокири по старій смереці покотився луною підгір'ям. Дерева спочатку затамували дихання, а потім між ними прошелестів «стривожений шепіт, зітхання, врешті піднявся шум, немов від вихру». Голоси дерев наповнили повітря, що «аж ставало лячно», піднялися під хмари, «загуркотіли бурею». З неба досипалися «тяжкі краплі дощу», блискавиці «летіли в смереки», а «грім пробував розсаджувати гори». Як бачимо, Кобилянська майстерно використовує прийоми імпресіоністичної образності, чим досягає глибшого реалістичного змалювання трагічної картини загибелі лісу. Сили природи не зупинили вбивць: одне за одним падали столітні дерева, гори були «обсіяні їх трупами», «одні коло одних, голова об голову, групами або одне верх другого».


     Донесенню задуму письменниці до читача сприяє жанрово-композиційна структура твору. Новела складається з дванадцяти фрагментів, кожний з яких несе самостійне образне навантаження, водночас розділи органічно поєднані емоційною тональністю. Тому й відносила Леся Українка «Битву» до «симфонічного» жанру, де змальовані картини постійно супроводжуються ліричними відступами. Персоніфіковані пейзажні описи і душевні переживання автора зливаються в новелі «в одну нероздільну гармонію».


Новела й сьогодні не втратила виховного значення: це один з кращих творів, що всім своїм пафосом спрямований на захист природи. «Битва» справедливо вважається перлиною лірики в прозі, одним з найкращих зразків цього жанру у всесвітньому письменстві.


Письменниця знаходила душевну рівновагу також у малярстві та музиці, намагаючись «усіма силами заспокоїти в собі ненаситну жадобу краси». Роздуми про мистецтво вона певною мірою втілила в новелах «Ітрготілі рЬапіазіе» (1895), тобто фантазія-експромт, та «Уаіве те-Іапсоіідие» (1898), в перекладі — меланхолійний вальс.


Героїня першого твору з дитинства відчувала незбагненну силу згармонізованих звуків. Урочисті церковні дзвони, дзижчання бджіл над вуликами, гуркіт громовиці — ці образи викликали в її уяві картини пережитого.


     Особливо вразила дівчину справжня, висока музика. У новелі простежується зміна естетичних переживань героїні. Виконуючи фантазію-експромт, піаніст спочатку ніби бавився з інструментом. «Тони звучали, немов здавлений, пристрасний сміх, так, немов сміх жіночий, одначе не сміх щасливий,.. Опісля — обидвома руками. І тепер розляглися тони пориваючої, неописаної, якоїсь немов морозячої краси...» Висока музика назавжди ввійшла в пам'ять героїні: досить їй почути цю п'єсу, як душа сповнювалася слізьми.


Другий твір викликає інтерес постатями нових жінок-інтелектуалок, що почали з'являтися в західноукраїнському житті на зламі століть. Пристрасна, неврівноважена художниця Ганнуся, що мріє про Італію, де зосереджені незрівнянні витвори мистецтва. Багата внутрішнім духом Марта, яка хотіла б бути вчителькою, вихователькою дітей, зрештою, доброю господинею в своїй хаті. Талановита піаністка Софія, мрії якої про навчання в консерваторії не здійснилися. Долі цих жінок яскраво відтінюються мелодією меланхолійного вальсу.


     Новела засвідчує демократизм світоглядних позицій письменниці. Малярка з деякою погордою ставиться до Марти, яка, мовляв, може стати «стовпом родини», але їй не зрозуміти «нюанси артизму». Із твору випливає, що саме звичайна дівчина глибше сприймає все духовне, бо наділена якостями і жіночності, і високої інтелектуальності. Взагалі ж у новелі створено образи нових жінок, яких ще було небагато в тогочасній Буковині.
Розкриваючи таємниці творчої лабораторії, письменниця зазначала, що всі «дрібні поезії в прозі» — це «краплі» її крові. Виникали ті фрагменти, етюди, новелетки тоді, коли авторка гостро відчувала несправедливість не тільки в ставленні до себе, а й до інших. Правда, ніколи не висловлювала обурення, протесту, скарг, хоч їй часто кривди дуже боліли, а тільки «плакала поезіями в прозі*,
ВІЧНА ТЕМА ВЛАДИ ЗЕМЛІ
Хрестоматійним твором нашої літератури стала повість «Земля» (1902), в якій Кобилянська на основі реальної трагедії братовбивства, що сталася восени 1894 р. в селі Димка поблизу Чернівців, порушила вічну тему влади землі над селянином.


З'ясовуючи причини виникнення і кристалізації задуму твору, письменниця відзначала, що дворічне життя в згаданому селі дало їй змогу глибше зрозуміти селянську душу, і навіть страшний злочин, що стався в родині хлібороба, не похитнув її віри в селянина. «В суті речей — гей, яке багатство, яка свіжість, яка глибінь криється, який гарний матеріал на будучність»,— так вона характеризувала селянство.


Реалізовуючи незвичайну життєву тему, Кобилянська всебічно зображувала життя хлібороба. Трагедія в конкретній родині привернула увагу письменниці до з'ясування її причин, до глибокого дослідження внутрішнього світу і дітей, і батьків. Так постала широка картина суспільних і родинних стосунків у буковинському селі, так на українському матеріалі реалізовувалася одвічна глобальна тема залежності селянина від землі.


     Ще до появи повісті Кобилянської Іван Франко в статті «Влада землі в сучасному романі» (1891) писав, що обрана ним дослідницька тема і тема, опрацьовувана в літературі, була гострою, пекучою, завжди живою. В ній узагальнювався широкий спектр болісних суспільних взаємин, які мають загальнолюдське значення. Історія літератури свідчить, що при змалюванні хлібороба в поле зору письменників потрапляє безліч питань, які стосуються людини взагалі.


На думку критика, діапазон відчуттів митця, який реалізовує цю тему, масштаби його спостережень мають бути дуже широкими. Він покликаний охопити найрізноманітніші ситуації, з'ясувати причини конфліктів, відтворювати в деталях усе, що стосується певної події, узагальнити роздобуте «чи то з власних спостережень, чи добуте з книжок». Кобилянська, як і інші її попередники, котрі писали про селянина (Оноре де Бальзак, Еміль Золя, Лев Толстой, Іван Франко, Владислав Реймонт), глибоко осмислює сутність людського буття, причому болі, терпіння, сподівання хлібороба пропускає через власне серце.


Жах трагедії вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів. Іво-ніка і Марійка, поки стали власниками свого поля, багато витерпіли. Тепер вони також важко працюють, але втома поєднується й з радістю, бо хліборобство приносить достаток, заспокоює серце.


Селянин щасливий, бо сусіди називають його добрим господарем. Тому Федорчуки навіть гадки не мають про якийсь спочинок, вони, «наче чорні воли», тягнуть свого плуга з ранку до ночі, лиш би віддячити землі-годувальниці за хліб і щастя, які вона дає. Праця на землі — це сенс їхнього життя.


     Найщиріші сподівання батьків пов'язані з тим, щоб і обидва сини так само шанували землю, ревно працювали на ній. Та вони серцем відчувають, що цим надіям не здійснитися, бо молодший Сава не хоче йти їхнім шляхом. Помітивши, що Сава байдуже ставиться до господарювання, до покликання хлібороба (він думає про хату тоді, «коли мамалиґа на кружок вивернеться», тягнеться не до своїх, а до чужих та ще й негарних людей, став красти), батько переймається тривогою. Все ж він плекає надію, що син помудрішає, навернеться до землі.


Відповідно до вироблених селянством моральних, соціальних норм Івоніка намагається вплинути на непутящого сина найголовнішим стимулом — правом власності на землю. Батько застерігає Саву, що при такій його поведінці він може залишитися без власної ниви. Так настає рішучий поворот у розвитку теми. Хоч Сава, енергійний, розбишакуватий, охочий до блукання з рушницею полями й лісами, не міг навіть в уяві побачити себе в щоденній одноманітній праці хлібороба, проте добре розумів, що легкого життя без землі в нього не буде. Так у його свідомості визріває план: якщо залишиться єдиним сином, то батькова земля перейде йому в спадок, що б там не було.


    Письменниця поступово, але неухильно обґрунтовує можливість злочину, акцентуючи на відповідних психічних якостях Сави. Той без будь-яких хвилювань міг застрелити зайця чи птаха, вбити без будь-якої потреби, отже, звикав до пролиття крові. Докори брата Михайла за зв'язок із злодійкуватою Рахірою розлютовують Саву. Він тягнувся до Рахіри не тільки тому, що її любив, а й тому, що в її сім'ї не трусилися над копійкою, вели розгульне життя. Все ж Рахіра прямо заявила парубкові, що без землі їхнє щастя неможливе.


Тепер Сава опинився перед вибором. Щоб не втратити Рахіри, він іде на страшний злочин братовбивства. Ясно, що трагедія одним махом зруйнувала родину Федорчуків, принесла всім нечувані страждання. Влада землі жорстоко поглумилася над господарями. Як не дивно, але безмежне горе викликало в батька вибух гніву проти обожнюваної землі: йому здалося, що земля глузує з нього, сміється «страхітливим сміхом». І тоді Івоніка «ревнув нараз страшним голосом, погрозивши п'ястуком: «Не смійся!!.»


     З головною темою пов'язана тема солдатчини, досліджувана в повісті у традиційному річищі, прокладеному народними піснями, творчістю Тараса Шевченка, Марка Вовчка, Юрія Федьковича, Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного. Звістка про «цісарську службу» приголомшила батька. Щоб відкупити сина, свою єдину надію, він продає воли, дає хабара урядовцеві, та все ж не врятовує Михайла від солдатчини. Важко переносить службу парубок: «Щохвилі чути — там один умер, тут побив кінь якогось на смерть... Там якийсь стратився... Ми нічого іншого як собаки!» — гірко скаржиться батькові Михайло на свою недолю.


Кобилянська з винятковою силою психологізму передає виболене упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. Тому Івоніка не вірить словам чиновника, що цісарське військо допоможе юнакові побачити світ і набратися «науки». Батько серцем відчуває, що віддати сина в солдати означає «стратити його» якщо не назавжди, то на довгі роки, означає приректи його на страждання. Справді, людина, досі вільна у своїх вчинках, потрапивши до казарми, змушена була ламати себе у всьому, звикати до «машинальності касарняного життя».


     Багато творів написано про селянство. З повістей і романів французьких, російських, польських письменників, з творів попередників Кобилянської в українській літературі хлібороб висловлював свої болі й сподівання. Та тільки в «Землі» було всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба, тільки в цьому творі вперше було висвітлене його нелегке життя в триєдиному вимірі — соціальному, національному й психологічному.


Повість Кобилянської стала подією в українському літературному житті. Коцюбинський писав авторці: «Я просто зачарований Вашою повістю — все, і природа, і люди, і психологія їх — все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи Вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу». А на думку Франка, «Земля» зберігатиме «тривале значення і як документ способу мислення нашого народу».

Гімн високому людському почуттю
Перше десятиріччя XX ст. у творчій діяльності Кобилянської позначене листуванням і особистим знайомством з болгарським письменником Петком Тодоровим. Саме він зорієнтував Кобилянську на глибше вивчення народної поезії, на освоєння її скарбів у художній творчості. А побувавши на виставі драми Старицького «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці», письменниця захопилася глибоким психологізмом однойменної пісні, що була покладена в основу твору. Мотив і образність пісні легендарної Марусі Чурай наштовхнули її на створення повісті «В неділю  рано   зілля  копала» (1909).


У повісті простежується мотив пісні, власне, одна з її сюжетних ліній, пов'язана з коханням Гриця до двох дівчат і його трагічною смертю перед весіллям. Проте в повісті важливу роль виконує й життєва історія матері Гриця — циганки Маври, що дало авторці змогу висвітлити морально-етичні норми, якими керувалися в циганському таборі. Так у повісті переплелося життя двох народів — українських гуцулів і циган, і такий ракурс художнього бачення письменниці забезпечив новизну в інтерпретації відомого фольклорного сюжету, відмінність її повісті від інших, основаних на ньому літературних творів.


Повість Кобилянської побудована на буковинському матеріалі. «Особи,— як зазначала письменниця в автобіографії «Про себе саму»,— це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронатого, її батька, Гриця, одного молодого знаного мені одинака-гуцула, а решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір».


Повість за характером окреслення персонажів, розгортанням конфліктів, змалюванням природи є твором романтичним, в якому широко використовується імпресіоністична поетика. Трагічність любові Гриця пояснюється роздвоєністю його натури, зумовленої циганською вдачею, душею, яка постійно «хитається». Парубок, що зріс у горах вільним, як птах, що успадкував од діда любов до музики, палко закохався в таку ж волелюбну дівчину. Та Гриць не зміг зрозуміти душевне багатство Тетяни, і в цьому — драматично-трагічне забарвлення образу.


Непостійність Гриця, роздвоєність його почуттів у ставленні до гордої, одчайдушної Тетяни і м'якої, ніжної Настки — ось ті причини, що привели парубка до передчасної смерті. Тетяна полюбила Гриця, бо вважала, що він гідний її високих почуттів. Однак сподівання не здійснилися, і дівчина, оберігаючи свою любов, намагаючись подолати те лихо, що «в нім сховалось», мимо своєї волі стала причиною загибелі коханого.


Помер Гриць, стали нещасними і його мати, й обидві дівчини. Своєрідним поясненням трагедії звучить у творі думка про «гріх», що зумовив нещастя, яке впало на всіх. Це «гріх» Маври, яка породила «незаконного» сина і каралася за нього все життя. Мати впродовж багатьох років нічого не знала про свого сина, вона ж певною мірою спричинилася до його передчасної смерті. Материн «гріх* позначився й на поведінці Гриця, бо зростав без її повчань, її науки, а отже, й не сприйняв понять про добро і зло, вироблених народною етикою.


     Твори Кобилянської, зокрема й повість «В неділю рано зілля копала», засвідчують властиве літературі явище дифузії, тобто взаємопроникнення всіх трьох способів художнього зображення — епічного, ліричного і драматичного. В епічних творах, де предметом змалювання є безупинний рух життя, де все тримається на сюжетній організації художнього матеріалу, виразно виявляється лірична емоційність у показі поведінки персонажів. Автор переживає, змальовуючи події, які його схвилювали. Взаємопроникнення лірики й епосу особливо відчутне в авторських відступах, пейзажних картинах, при передачі почуттів і роздумів людей.
Важливу роль в епічному творі виконують також драматичні елементи — внутрішні монологи, діалоги, полілоги, їм може належати одне з чільних місць, але це кардинально не змінює жанрової природи розповідного твору, бо в ньому драматичні компоненти завжди підпорядковані особі автора, присутність якого й визначає належність твору до епосу. У творах Кобилянської, наприклад, за допомогою монологів, діалогів, полілогів передаються гострота соціально-психологічних конфліктів, складності й суперечності переживань персонажів, їхніх вчинків.

Пишна трояндаа в саду Української літератури.
Так образно визначив Михайло Старицький місце Кобилянської в літературному процесі. Ця характеристика вказує на особливості індивідуального стилю видатної письменниці — неповторну шляхетну жіночність у змалюванні найрізноманітніших, навіть звичайних, буденних, в то й трагічних сторін дійсності; яскраву метафоричність художнього бачення; високий пієтет у ставленні до людини, схиляння перед її духовністю; широкий політ думки. Справедливо писала критика про  «талант, свідомий своєї мети, тобто обдарованість письменниці, повністю підпорядковану завданням возвеличити рідний народ, піднести культуру його художнього слова.


     Іван Франко не випадково поставив Кобилянську на чолі «нової школи» в українській літературі: в її творах вперше поведінка людини пояснювалася внутрішніми, психічними імпульсами. Глибока таємниця людської душі під пером письменниці відкрилася читачеві. Й тоді буденний потік життя отеплився щирим почуттям, що надало її творам емоційної схвильованості. Завдяки цьому твори Кобилянської, засновані на українському національному матеріалі, піднесли загальнолюдські цінності. А це ті якості мистецьких витворів, які переживають свого автора надовго, може, й навічно входять у всесвітню художню скарбницю.


Закінчується XX століття. Змінилися естетичні смаки й уподобання читачів, проте проза Кобилянської зберігає свою естетичну цінність. її кращі зразки були інсценізовані й побачили світло рампи. Любов і шана визначають ставлення наших сучасників до спадщини «гірської орлиці».

Запитання та завдання.
Як ви розумієте вислів Кобилянської: «Де є народ, там і культура, й сила буде...»?
Які фактори сформували Кобилянську як творчу індивідуальність? Відповідаючи, використайте автобіографічні свідчення письменниці.
В чому ви вбачаєте творчий перегук між Юрієм Федьковичем й Ольгою Кобилянською? Проілюструйте відповідь цитатами з творів обох письменників.
У роки першої світової війни Кобилянська писала: «Ми не мертві. Ми будемо». Яку думку письменниця висловила цими фразами? Чи відбилися такі ідеї в її творчості?
Чому письменниця розпочала свою творчість з теми емансипації жінки? Як ви розумієте сутність цієї проблеми? Чому перші твори Кобилянської одержали назви «Людина», «Царівна»?
Як розкривається в творчості письменниці тема людини, природи, мистецтва? Хто з попередників і сучасників Кобилянської порушував цю проблему? Як вона розв'язується в творчості українських письменників?
Чому Кобилянська звернулася до теми влади землі над селянином? В чому новаторство письменниці у художньому дослідженні порушеної проблеми?
З'ясуйте  характер  психологічного  аналізу  поведінки  персонажів повісті «Земля». У відповідях використовуйте текст твору, оперуйте думками літературознавців.


У чому виявилося новаторство Кобилянської в інтерпретації пісенного мотиву, покладеного в основу повісті «В неділю рано зілля копала»? Назвіть письменників, які зверталися до опрацювання мотиву пісні Марусі Чурай.
Покажіть конкретно взаємопроникнення різних способів художнього зображення в повісті «В неділю рано зілля копала».
Чому повість «В неділю рано зілля копала» відносимо до неоромантичної стильової течії в українській літературі початку XX ст.? В чому виявляються прийоми і засоби імпресіоністичного письма у цьому творі?
З'ясуйте своєрідність індивідуального стилю Кобилянської. Визначте місце письменниці в історії української літератури XX ст.


Список рекомендованої літератури.

1. Гузар 3. Вивчення творчості Ольги Кобилянської.— К., 1978.
2. Кобилянська О. Слова зворушеного серця: Щоденники. Автобіографії. Листи. Статті та спогади.— К., 1982.
3. Лещенко М. Ольга Кобилянська: Літ. портрет.— К., 1973.
4. Павличко Д. Туга і непокора // Павличко Д. Магістралями слова.— К., 1977.
5. Панчук Е. Гірська орлиця: Спогади.— Ужгород, 1976.
6. Томашук Н. Ольга Кобилянська: Життя і творчість.— К., 1976.
7. Українка Леся. Малорусские писатели на Буковине // Леся   Українка. Твори: У 10 т.— К., 1965.— Т. 8.
8. Хоткевич Г. «Земля»: Повість Ольги Кобилянської (Критична оцінка) // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / Вст. стаття Погребенника Ф.— К., 1963.
9. Черненко О. Імпресіонізм та експресіонізм // Українське слово: — Кн. 1.

 
Українська література для 10 класу, підручники та книги з української літературискачати, бібліотека онлайн


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.