Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Організація козацької держави

Організація української козацької держави Б.Хмельницького

У ході Національної революції XVII ст. була відновлена Українська держава під офіційною назвою Військо Запорозьке (розбудова державної структури відбувалася на основі традиції Війська Запорозького). У літературі також усталена назва Гетьманщина або Гетьманська держава. Серед різних прошарків населення побутувала також назва Україна. У царських офіційних документах вона називалася не інакше, як Малоросією.

Держава існувала до 1782 р. Столицями її були в різний час: Чигирин (1648-1660 рр.), Гадяч (1663-1668 рр.), Батурин (1669-1708, 1750-1764 рр.), Глухів (1708-1722, 1727-1734 рр.). Функції державного герба виконував символ Війська Запорозького: козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі. Спеціального прапора як символу держави не було. Частково його роль виконували гетьманські прапори, яких було кілька й різних кольорів. Першим із них став прапор 1648-1649 рр. — полотнище білого кольору з колом, усередині якого розміщався хрест в обрамленні восьми (по чотири з кожного боку) золотих та двох червоних зірок; під хрестом знаходився півмісяць, обернений рогами догори. Полки і сотні мали військові корогви з різними емблемами та багатим поєднанням барв (із переважанням жовтої, синьої, білої, червоної).

Програма створення незалежної держави була висунута гетьманом Б. Хмельницьким і його соратниками. Ідея державності вперше в історії української суспільно-політичної думки була сформульована під час переговорів Б. Хмельницького з посольством коронного гетьмана М. Потоцького на початку березня 1648 р. Перша згадка про плани створення козацької держави зустрічається у вимогах Війська Запорозького, переданих Б. Хмельницьким у травні 1648 р. захопленому в полон у битві під Корсунем М.Потоцькому. Важливе значення для розбудови держави мали ухвалені в червні "Статті про устрій Війська Запорозького".

Протягом першої половини 1649 р. Б.Хмельницький завершив в основних рисах розробку програми державного будівництва. Засадничі принципи української державної ідеї були висловлені ним під час переговорів із польським посольством А. Кисіля та російським посольством Г. Унковського: 1) Право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання; 2) Незалежність новоутвореної держави від Речі Посполитої; 3) Соборність Української держави; 4) Спадкоємність державної традиції Київської Русі. Сформульована Б. Хмельницьким національна державна ідея стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних століть аж до кінця XX ст.

Інтенсивний процес становлення національної держави розпочався на визволених територіях у липні 1648 р. і завершився влітку 1649 р. За умовами Зборівського договору Українська держава обмежувалася територіями Брацлавського, Київського, Чернігівського воєводств (Західний регіон було втрачено). На площі близько 200 тис. кв. км тоді проживало близько 1,6-2,0 млн. чоловік. Державний кордон проходив: на заході (з Молдавією і Польщею) — по річках Дністер, Мурафа, Мурашка, Случ; на півночі (з Великим князівством Литовським) — уздовж р. Словесна (на Правобережжі) та вздовж р. Іпуть і по кордону Чернігівського воєводства (на Лівобережжі); на сході (з Росією) — по лінії старого польсько-російського кордону; на півдні (з Османською імперією та Кримським ханством) — по нижній течії Дніпра і Дикому полю.

Протягом 1654-1657 рр. межі держави розширилися: на заході — до річок Немія й Горинь; на півночі й північному сході — за рахунок Пінського, Стародубського, частин Бихівського, Могилівського й Кричевського повітів. Дослідники вказують на вразливість кордонів: позбавлені природних бар'єрів, вони були відкритими для агресії з боку сусідніх держав, чим ті неодноразово користувалися.

Формування національного адміністративно-територіального устрою відбувалося протягом 1648-1650 рр. Органи влади Речі Посполитої — воєводства й повіти — було скасовано. Замість них утворювалися полки і сотні (становили одночасно військову одиницю й адміністративну округу). Кількість полків у різний час коливалась від 16 до 36. Козацька Україна була унітарною державою: Запорожжя не відігравало самостійної політичної ролі, з 1650 р. гетьман призначав туди кошового й старшину.
Державний апарат Української держави формувався за прототипом демократичних республіканських установ, які існували на Запорозькій Січі. Від початку формування держави в ній утверджується республіканська форма правління, яка влітку 1657 р. замінюється монархічною: спадковим гетьманатом. Вищі органи влади складали: 1) Генеральна рада; 2) Гетьман; 3) Старшинська рада; 4) Генеральна (військова) канцелярія. У полках і сотнях верховним органом влади були відповідні військові ради.

Однак уже з 1649 р. діяльність генеральної й полкових рад згортається; на чільне місце виходить гетьман, якому належала вища законодавча, виконавча й судова влади. Він же очолював державний апарат. Водночас зростає роль старшинської ради, до складу якої входили генеральна старшина й полковники: саме вона стала вирішувати основні внутрішньо - і зовнішньополітичні питання. Спираючись на заслужений авторитет, Б. Хмельницький неухильно зміцнював прерогативи гетьманської влади, висловлюючись про неї не як виборну, а самодержавну. Поступово склалася практика вшанування Б. Хмельницького як українського монарха. У свідомості населення зміцнювалася харизматичність постаті Богдана.

До генеральної старшини належали: обозний (відав артилерією, постачанням війська), два осавули (складали козацькі реєстри, вирішували питання боєздатності й дисципліни війська, розглядали апеляції, що надходили з полкових і сотенних судів), писар (очолював військову канцелярію, виконуючи обов'язки державного секретаря), підскарбій (керував фінансами й організацією збору податків).

На території полку вищу військову, адміністративну й судову владу здійснював полковник, котрий зазвичай призначався гетьманом. До полкових старшин належали: обозний, два осавули, суддя, писар.

На території сотні влада належала сотникові, котрий обирався козаками або призначався полковником. Сотенну адміністрацію складали: писар, осавул і отаман. Найнижчу ланку адміністрації становили курінні отамани й війти. Отамана обирали у містечках і селах (куренях) козаки, а війта -—селяни та міщани.

Міста, що зберігали магдебургію, очолювалися війтами; до складу міського управління входили бурмістри, райці й лавники. Інші міста й містечка, що мали самоврядування, називалися ратушними; водночас у них владу мали козацькі старшини.
Суд у містах і містечках здійснювали колегії лавників та ратуші, у селах — війти й отамани. Козаки (а в справах розбою і вбивств також міщани й селяни) підлягали козацьким судам — генеральному, полковому й сотенному. Існувала власна податкова і фінансова система (є дані, що український уряд карбував власну монету). Надзвичайно важливу роль у державі відігравали збройні сили, розбудові яких приділялася особлива увага.

Україна мала одну з найсильніших у Європі армій, яка налічувала 80-100 тис. досвідчених вояків-козаків і 40-50 тис. селян і міщан, які переважно використовувалися для виконання обозної служби. Ударну силу армії становила піхота, яка вважалася однією з кращих у світі й була озброєна найсучаснішою вогнепальною зброєю.
Вчені відзначають, що новостворена українська держава мала перспективи самостійного розвитку, причому як буржуазна республіка. Монархічна форма правління не мала твердої соціально-політичної опори в тогочасному суспільстві, тримаючись переважно на авторитеті Богдана. У своїй масі українська еліта відкидала монархію, домагаючись утвердження республікансько-олігархічної (старшинської) форми правління. За життя Б. Хмельницького вона не наважувалася відкрито виступити проти його курсу на утвердження спадкового гетьманату, але після смерті почала боротьбу за гетьманську булаву, відсунувши від влади династа Юрія.

Дехто закидає Б. Хмельницькому нерозуміння об'єктивних тенденцій суспільного розвитку, пов'язаних із переходом до нового прогресивного капіталістичного ладу. Проте аналіз політичного устрою, характеру соціально-економічних відносин, що склалися на території козацької України, засвідчує ґрунтовні зрушення саме і в такому напрямі. Але ми бачимо що українська козацька демократична республіка істотно відрізнялася від монархій європейського континенту. Так само соціальна структура населення козацької України не була схожою на соціальну структуру феодальних суспільств.

Унаслідок Селянської війни (яка, на думку деяких дослідників, тривала з 1648 по 1652 рр. і, на відміну від інших, завершилася не поразкою, а компромісом із молодим панівним станом Української козацької республіки), а також політики гетьманського уряду, в соціально-економічних відносинах відбулися революційні зміни. Було ліквідовано велику й середню земельну власність (за винятком монастирської), фільварково-панщинну систему господарства й кріпацтво. Основна частина земель перейшла до скарбу Війська Запорозького, тобто стала державною власністю. Значна частина земель перейшла у володіння селян, які одержали право на спадкове володіння землею й особисту свободу. Завершився процес становлення козацької земельної власності, яка еволюціонувала в господарство фермерського типу.

Панівний стан Української держави становили козацька старшина, заможне козацтво, дрібна шляхта, верхівка духовенства, міський патриціат, причому у класичному розумінні вони не були феодалами-землевласниками, визискувачами селян і міщан. До того ж цей стан був відносно відкритий, його могли поповнювати вихідці з інших станів і груп українського суспільства. Лише після договору з Росією 1654 р. окреслилася тенденція збільшення роздачі земельних володінь шляхті і старшинам у ранговій (тимчасовій) і приватній (спадковій) формах, причому деякі старшини почали домагатися їх у московського уряду за спиною гетьмана.

Перетворення в політичному устрої й соціальній структурі мали прогресивний характер і створювали умови для розвитку буржуазних відносин. І як вважають деякі дослідники, відлік історії нового часу міг початися, поряд з Англійською, з Української буржуазної революції середини XVII ст.

Реалізації сприятливих перспектив зашкодили не внутрішні, а зовнішньополітичні умови. Переважна більшість дослідників відзначає, що саме останні зіграли трагічну роль в історії Української держави. Жодна з країн Центральної, Східної і Південно-Східної Європи, включаючи найбільші тоді Річ Посполиту, Оттоманську Порту, Кримське ханство і Московське царство, не бажали появи в цьому регіоні нової сильної держави.

Предмети > Історія України > Історія України 8 клас > Тема 16. Передумови Національно-визвольної війни. Б. Хмельницький, його сподвижники > Тема 16. Передумови Національно-визвольної війни. Б. Хмельницький, його сподвижники. Додаткові доповнення
Предмети > Історія України > Історія України 8 клас > Тема 17. Битви на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями. Визвольний похід українського війська в Галичину > Тема 17. Битви на Жовтих Водах, під Корсунем та Пилявцями. Визвольний похід українського війська в Галичину. Додаткові доповнення