Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 9 клас>> Українська література: Оригінальна література княжої Руси-України. Літописи як історико-художні твори. «Повість минулих літ» — історична книга і збірка епічних творів. Києво-Печерський патерик. Зміст оповідання про Прохора-чорноризця

Оригінальна література княжої Руси-України лятописи як історико-художні твори.

«Повість минулих літ»

     Література Руси-України, пройшовши період використання й перекладу релігійних книг, збагачувалася й оригінальними творами, стаючи на самостійний шлях розвитку. Найдавнішими пам'ятками оригінальної світської літератури Київської Русі є літописи. Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва. Автор був очевидцем подій або міг дізнатися про них із письмових джерел, почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами: «В літо...» — саме від цих слів жанр і дістав свою назву.

«Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.

Хто такий Нестор Літописець? Нестор походив, мабуть, з багатої родини, адже він був дуже освіченою людиною (добру освіту в той час могли здобути лише заможні люди). У сімнадцятирічному віці його прийняли до Києво-Печерського монастиря — найбільшого культурно-освітнього й політичного центру Київської Русі. Цей монастир (сьогодні — лавра (Лавра — великий православний чоловічий монастир)) відомий як центр перекладів і переписування книг, саме тут писали житія святих, тож, імовірно, що Нестор став Нестор Літописець, Гравюра ченцем, аби займатися улюбленою справою. Дослідники знайшли в монастирській бібліотеці опис зовнішності Нестора: «Подобою сивий, борода не роздвоювалася, на плечах клобук (Клобук — високий головний убір циліндричної форми із покривалом, що його носять православні ченці.), у правій руці перо, а в лівій — чотки...» Установлено, що літопис має кількох авторів, але відомо, що саме Нестор упорядкував його, ведучи розповідь до 1113 р., і художньо довершив.

     Нам, читачам XXI ст., цікаво дізнатися, про що йдеться в одному з найдавніших оригінальних творів нашого народу. Як уже зазначалося, розповідь у творі ведеться з найдавніших часів, від Ноя. Автор уважає, що саме від його нащадків, Сима, Хама та Яфета, утворилися народи. «Слов'янське плем'я єдине, і мова в нього одна, — пише літописець, — а назва "Русь" походить від варягів». Отже, якщо наші предки за походженням від Яфета, то це означає, що вони нащадки нашої цивілізації. Далі мовиться про історію розселення слов'ян, зокрема східних, про їхні звичаї, мову. Літопис розповідає нам про початок створення української держави, про перших наших князів.

Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагорбах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог».

Докладно автор розповідає про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги.

     Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше взято за основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на ви!» став афоризмом, ці слова князь промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомими також стали слова Святослава, які він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе».

З-поміж найвідоміших сюжетів літопису радимо прочитати такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум з приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.

Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках (Список — рукописна копія чого-небудь) — Лаврентіївському (Лаврентіївський — ця назва походить від імені ченця Лаврентія, який у 1337 р. переписав «Повість минулих літ» за дорученням суздальсько-нижегородського князя) та Іпатіївському (Іпатіївський (Іпатський) — ця назва походить від Іпатського монастиря, що біля міста Костроми (нині — Російська Федерація), де було знайдено список «Повісті минулих літ»).

     «Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних і епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всім, мертві сорому не мають). Мова твору — жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов'янізми, і народно-розмовні елементи.

За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII ст.) і Галицько-Волинський літописи (про події XIII ст.). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII ст.

Літопис руський:

Повість минулих літ - від початку світу до 1113 р.

Київський літопис - 1118 - 1200 р.

Галицько-Волинський літопис - 1201 - 1292 р.

     Ім'я Нестора Літописця в наукових розвідках має кілька варіантів написання, найпоширенішими є два: Нестор Літописець (тут другий компонент сприймається як частина імені — пор.: Ярослав Мудрий) і Нестор-літописець (тут друга частина виконує роль прикладки, яка вказує на рід діяльності).

Виникнення Києво-Печерського монастиря

Виникнення Києво-Печерського монастиря було обумовлене політичними, економічними й культурними наслідками хрещення Київської Русі в 988-989 рр.

«Повість минулих літ» розповідає, що подвижник Антоній, повернувшись до Києва із Святого Афону, довго ходив по монастирях рідної землі, проте не знайшов для своєї душі гідного місця, тому й вирішив усамітнитися в давній печері, що недалеко від княжого села Берестове. Нестор Літописець писав: «Прийшов він на пагорб і возлюбив місце це і став жити тут, молитися Богу». Чутка про аскетичний (Аскетизм — надзвичайна стриманість, відмовлення від життєвих благ) спосіб життя ченця в печері швидко поширилася київськими землями. До нього почали приєднуватися однодумці, яких Антоній постригав у ченці. Він став їхнім духовним отцем. Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, Антоній поставив ігуменом Варлама, а сам переселився на сусідній пагорб, викопавши в ньому нову печеру. Так виникли печери, які пізніше назвали Ближніми й Дальніми.

Коли число братії досягло ста осіб, князь Ізяслав на прохання Антонія подарував ченцям гору над печерами. Згодом тут було збудовано першу дерев'яну церкву. Із цього часу ченці активно розбудовують наземну частину монастиря й майже всі переселяються в келії, а печери перетворюються на місце поховання. Життя засновників Києво-Печерського монастиря сприймалося як моральний подвиг, адже вони відвернулися від мирських спокус. Цим монахи здобули прихильність і від влади: князі й бояри підтримували їх, дарували їм землю з підданими селянами, угіддя, срібло й золото.

     У монастирі розвивається образотворче мистецтво, зокрема іконопис/медицина. Відомо, що саме тут було збудовано першу лікарню в Київській Русі. Печерський монастир став також центром підготовки православного духівництва.

Нєстор Літописець канонізований (канонізований — занесений до числа святих) православною церквою, його тіло знаходиться в Києво-Печерській лаврі.
Нині мощі літописця відкриті для відвідувачів. У підземних лабіринтах цього монастиря покоїться 123 нетлінних тіла святих, яким майже тисяча років. їх порівнюють із муміями єгипетських пірамід, тому й не дивно, що київський монастир став місцем паломництва людей з усього світу.

Києво-Печерський патерик

     Патерик — збірка, що містить житія святих отців (звичайно, монахів якого-небудь монастиря).

Ще однією визначною оригінальною пам'яткою давньоукраїнської писемності є Києво-Печерський патерик. Ця книга належить до житійних, тобто до творів про життя осіб, яких церква оголосила святими.

До патерика ввійшли твори, присвячені історії Києво-Печерського монастиря, його ченцям, подвижникам і святим. Автори цієї пам'ятки намагалися показати читачеві всю велич духовних устремлінь своїх персонажів, їхню смиренність і жертовність, боротьбу з підступними темними силами.

Коли був написаний Києво-Печерський патерик і про що він?
Написання основного тексту пам'ятки вчені датують другою половиною XI — першою половиною XIII ст. Воно тісно пов'язане із становленням давньоукраїнського літописання, вітчизняними оповіданнями про життя ченців, яких церква оголосила святими, а також із сюжетними мотивами з іноземних патериків. За основу твору взято листування між ченцем Києво-Печерського монастиря Полікарпом і володимиро-суздальським єпископом Симоном. Полікарп скаржиться своєму другові Симону, що в монастирі принижують і зневажають його талант. У відповідь Симон наводить кілька оповідей із життя печерських ченців, які стали святими завдяки аскетизму, смиренності й постійній праці, чим і вражає Полікарпа, який згодом доповнює листування низкою інших оповідей.

     Одним із найцікавіших у Києво-Печерському патерику є оповідання «Про Прохора-чорноризця, котрий молитвою з лободи робив хліб, а з попелу сіль». У ньому автор повідав нам історію чоловіка, який прийшов із Смоленська до Києва й постригся в ченці, ігумен монастиря назвав його Прохором. Той віддав себе служінню Богові, вів аскетичний спосіб життя, відмовившись навіть від хліба. Харчувався лише лободою, яку збирав і заготовляв на цілий рік. «Бачачи ж терплячість і велику повстримність, Бог перетворив йому гіркоту на солодкість». Коли настав великий голод, Прохір наділяв хлібинами з лободи неімущих. Потім у складний час для Києва Прохір почав роздавати попіл нужденним, у руках яких після молитви він перетворювався на чисту сіль. Це викликало заздрість у торговців сіллю, які хотіли в цей важкий для держави час нажити багатство. Тож вони поскаржилися Святополкові. Князь намагався догодити торговцям, аби припинити їхні ремствування і розбагатіти самому. Він наказав відібрати сіль у Прохора, але коли йому привезли її, то сіль перетворилася на попіл. Уражений, князь засоромився скоєного й покаявся.

Художні особливості оповідання «Про Прохора-чорноризця...» типові також для релігійних творів княжої доби:
•    широке використання релігійної лексики («Бог, Отець, Господь, ігумен, євангельський, проскурка»);
•    повторення службових слів («І заготовляв він собі її на рік... І так усе життя своє вдовольнявся... І прозвали його Лободником...»);
•    широке використання тропів, особливо порівнянь, символів, епітетів (солодкий, наче мед; гіркий, мов полин; хліб, сіль; преславні чудеса, небесні птахи);
•    інверсії («На неораній землі хліб несіяний був йому»);
•    урочистий тон мовлення.

     «Житіє Феодосія Печерського» й «Житіє Антонія Печерського» розкривають біографічні факти засновників Києво-Печерського монастиря, а також цінні відомості про побут, вірування й політичну ситуацію в Київській Русі.

Києво-Печерський патерик відіграв велику роль у розвитку українського мистецтва. Упродовж століть він зазнавав доповнень і переробок. На основі сюжетів цієї книги сформувалася багата іконописна традиція, а цикли видань Патерика стали етапними віхами в розвитку української графіки. В «Історії української літератури» М. Грушевський зауважив: «Не "Слово о полку Ігоревім", не "Закон і благодать", не літопис, а Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства — неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, "золотою книгою" українського письменного люду».

Києво-Печерський патерик містить легенди й оповідання про будівництво нашої святині — Успенського собору Києво-Печерської лаври. Цей храм по-варварськи був зруйнований у роки Другої світової війни, як і багато інших українських святинь у період тоталітарного режиму. Саме такі пам'ятки, як Патерик, несуть у вічність нашу історію й духовність.

Авраменко О. М., Дмитренко Г. К., Українська література, 9 клас
Надіслано читачами інтернет-сайту

_{Повний перелік тем з української літератури, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, домашня робота, курси та завдання з української літератури 9 класу}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.