Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Особливості стилів мовлення


Особливості стилів мовлення
   
  План.
1.Вступ. Поняття стилю.
2.Публіцистичний стиль.
3.Науковий стиль.
4.Офіційно-діловий стиль.
5.Стиль художньої літератури.
6.Уснорозмовний стиль.
7.Конфесійний стиль.
8.Епістолярний стиль.


1. Одним із основних понять лінгвостилістики є функціональний стиль. На формування стилю впливають як мовні, так і позамовні чинники. Сфера суспільно-виробничої діяльності мовців, форма суспільної свідомості, мета і зміст мовлення станровить позамовну основу функцвонального стилю, а сукупність певним чином узгоджених інформативно значущих мовних одиниць, яка відповідає характерові, типові мислення в кожній сфері мовної діяльності, — його мовну основу. Мовні та позамовні чинники визначають диференційні ознаки кожного функціонального стилю, його жанрово-стильові різновиди. Отже, стилі різняться за кількісними показниками вживаних мовних одиниць, принципами їх відбору і поєднання відповідно до сфер спілкування, а також за функціями, які виконують мовні засоби у конкретних текстах. Функціональні стилі не є замкненими системами, вони перебувають у постійній взаємодії, тому кожен із них містить елементи іншого. Основу кожного стилю становлять стилістично нейтральні засоби сучасної літературної мови, з якими взаємодіють марковані елементи.




  Стиль має суспільну природу — він формується у процесі мовного розвитку нації і є невід’ємною частиною загальнонародної мови, а не витвором окремого індивіда. Кількість і структура функціональних стилів й особливості їх використання тісно пов’язані з історичними умовами розвитку і функціонування самої літературної мови.




  Сучасна українська літературна мова поєднує системи книжного (писемного) й усного літературного мовлення. Функціональна розгалуженість мови породжує стилі літературної мови.




 Стиль ( від лат. stylus- загострена паличка для писання) — система мовних елементів способів відбору й уживання їх об’єднаних певним функціональним призначенням. Основою виділення стилів мови є організація мовних елементів відповідно до настанови- спілкування, повідомлення, вольового впливу. Наприклад, розмовне мовлення проектується, головним чином, на спілкування (діалог, полілог), в основі публіцистичного стилю лежить повідомлення, хоча тут наявний і фактор волевиявлення.
  Чим багатша мова за своїм суспільними функціями, тим розвиненіші її стилі. Композиційно-мовленнєва структура стилів зумовлена соціальними завданнями функціонального розрізнення мовленннєвої комунікації в сферах діяльності людини- науки, техніки, політики, діловодства, у мистецтві, в побуті.




  Розрізняють книжній  уснорозмовні стилі літературної мови.
 
До книжних стилів української літературної мови належать: публіцистичний, науковий, офіційно- діловий, художній.

 
2.● '''Публіцистичний стиль'(від лат. publicus- суспільний) – це функціональний різновид літературної мови, який використовується в газетах, періодичних громадсько-політичних виданнях, агітаційно-пропагандистських та інших засобах масової комунікації.




Основна настанова — популярний виклад фактів, подій, агітаційно-пропагандистська спрямованість і націленість на досягнення результативного впливу. Це зумовлює доступність, яскравість і чіткість викладу, наприклад, у жанрі політичного трактату, доповіді, нарису, передової статті в газеті, статті громадсько-політичного журналу; полемічність, образність, експресивність, наприклад, у памфлеті, фейлетоні, відозві, листівці, звертанні.це сприяє широкому використанню на тлі загальновживаної лексики слів суспільно-політичного звучання, термінів, емоційно забарвлених слів, фразеологічних зворотів.





З синтаксичних засобів типовими є: використання імперативних (наказового способу) форм дієслів, спонукальних і риторичних речень, уведення звертань, модальних слів і часток, перифраз, цитат. Яскраво виражена в окремих публіцистичних творах експресивність наближує публіцистику до стилю художньої літератури, а полемічність і логіка викладу думок — до наукового стилю.




  3. ● Науковий стиль обслоговує сферу науки, призначенням якої є передача наукової інформації аргументовано і доказово, що зумовлює відбір і широке використання науково-термінологічної лексики, слів та інтернаціоналізмів; речень, ускладнених дієприкметниковими і дієприслівниковими зворотами (відокремлення), вставними словами, словополученнями і реченнями (ділогізація, персуазивність, поділ на логічні частини і підсумок); складних синтаксичних конструкцій; підкріплення положень за допомогою схем, діаграм, карт, таблиц, реєстрів та ін. На фоні наукового стилю виділяється його підстиль – науково-популярний, якому властива настанова на доступність викладу наукової інформації, коментування явищ.






Сфера використання наукового стилю – наукова діяльність, науково-технічний прогрес суспільства, освіта, навчання.




  Головне призначенння наукового стилю – сиситематизування , пізнання світу, служити для повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обгрунтування гіпотез, класифікацій, розяснення явищ, систематизація знань, виклад матеріалу, предстаслення наукових даних суспільству.




 Головні ознаки наукового стилю: інформативність, понятійність і предметність, обєктивність логічна послідовність, узагальненість, однозначність, точність, лаконічність, доказовість, преконливість, аналіз, синтез, аргументація, прояснення причиново-наслідкових відношень, висновки.




 Головні мовні засоби: абстрактна лексика, символи, велика кількість термінів, схем, таблиць, графіків, зразків-символів, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення), цитати, посилання, однозначна загальновживана лексика, безсубєктивність, безособовість синтаксису, відсутність свього того, що вказувало б на особу автора, його уподобання (емоційно-експресивних синонімів, суфіксів, багатозначних слів, художніх тропів, індивідуальних неологізмів).




  Наукові тексти мають типові композиції жанрів. Для текстів наукового стилю характерним є послідовне членування на розділи, параграфи, пункти, підпункти. Науковий стиль має яітко організований синтаксис. В ньому переважають речення складної, але “правильної” будови счасто ускладнені зворотами, нанизуванням іменних форм. У реченнях багато іменників і відносних прикметників, мало дієслів, зокрема особових. 




  Науковий стиль має такі підстилі: власне науковий (монографія, стаття, наукова доповідь, повідомлення, тези); науково-популярний(виклад наукових даних для нефахівців – книги, статті у неспіціальних журналах); науково-навчальний (підручники, лекції, бесіди тощо).Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів іжанрів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів.  



   
  4. ● Офіційно-діловий стиль обслуговує сферу стосунків ділових (місцевого, галузевого, державного діловодства) та юридично-правових, виробнично-економічних і дипломатичних.




  Офіційно ділові папери (протокол, заява, акт, анкета, характеристика, закон, указ, договір, міжнародний пакт, комюніке, нота) відзначаються чітким і лаконічним викладом змісту, факту; однозначністю формулювань, несуперечливою аргументацією викладеного в документі. У зв’язку з цим в офіційно діловому мовленні спостерігається стандартизація в оформленні документів, штампи (слухали... ухвалили- у протоколі; ...уповноважений заявити... – у ноті; ми, що нижче підписалися...- в акті); використання соів з нейтральним значенням і відмова від займенниково-вказівних слів – він, вона, вони. (у юридичних протоколах).



У синтаксичному оформленні тексту ділового паперу (наказ, закон, ухвала, інструкція) поширені інфінитивні інструкції спонукання та складні речення із відношеннями з’ясувальними, причиновими, умови і наслідку.

 



5. ● Стиль художньої літературивиділяється за функцією естетичною, яка накладається на комунікативну функцію. Усі жанрові різновиди художньої літератури – епос, лірика, драма та інші – характеризуються емоційністю, еспресивністю, естетичною мотивованістю мовних засобів, образністю. 




 Специфіка художнього мовлення полягає в тому, що в мові художньої літератури беруть участь елементи усіх стилей, передусім усно розмовного, у тому числі й ті, що не належать до літературної норми, діалектні, просторічні, арготизми та інші. Включаючись в індивідуально-образну систему художнього мовлення, усі засоби взаємодіють для вираження естетичного змісту твору через систему художніх образів.




  На лексичному рівні стиль художньої літератури широко послуговується словами з переносним значенням, що стають основою тропів, емоційно забарвоеними словами, фразеологічними одиницями, фолькльорними джерелами, прислівями і при казками, Єванглієим та іншою церковно-релігійною літературою.




 Естетичні функції здатні виконувати в художньому тексті фонетичні, словотворні, морфологічні і синтаксичні засоби мови. Звукопис у поезії, новотвори і суфікси емоційної оцінки, проекція граматичних категорій на семантику тексту, уведення звертань, обівваних речень, слів-речень, періодичне мовлення – усе це сприяє нарощенню на комунікативну функцію художньої літератури естетичного смислу.




  6. ● Уснорозмовний стиль виявляє себе як усне літературне мовлення та розмовно- побутове на наддіалектному і діалектному рівнях української мови.




  Оскільки усне мовлення ситуативне і за основною функцією мови виникає як потреба у спілкуванні, тобто діалогічне, то, природно, розмовний стиль має свою специфіку. Усне літературна мовлення грунтується на дотриманні орфоепичних норм – правильної літературної вимови звуків, звукосполучень, дотримання правил постановки в словах нагшолосу, словесного і фразового наголосу, інтонаційного оформлення речень відповідної модальності, дотримання словопорядку і логічних пауз, що відповідають закономірностям мелодики української мови.




  У розмовно-побутовому мовленні спостерігається відсутність чіткої регламентації літературних норм. Таке мовлення характеризується деякої довільністю у відборі лексичнизх засобів. Літературно-нормативні правила можуть порушуватися вживанням русизмів, діалетизмів, просторічних слів, вульгаризмів, жаргонізмів. Порушуються закономірності чергування звуків, наголосу, вимови,голосних або приголосних звуків також і під впливом говірки, іншої мови, через незасвоєність літературної норми та з причин неуважного ставлення до побутового спілкування




  Різновидом усного стилю вважають ораторський, особливістю якого є монологічне мовлення із застосуванням прийомів ораторського мистецтва. Оратор повинен бути добре обізнаним, знати предмет розмови, психологію і рівень підготовки та сприйняття повідомлюваного аудиторії, уміти переконати і навязати свою волю, досягти поставленої мети. В ораторському мовленні елементи доказовості часто гіперболізовані, виступ супроводжується закликами, насиченим лексичними (синтаксичними) повторами, перифразами, афоризмами, текст має логічно наголошену кінцівку.



  
 7. ● Конфесійний стиль (від. лат. confessio –визнання, сподівання) виник як стильове запозичення у зв’язку з прийняттям християнства у Київській Русі. Культові книги почали переклалати з грецької мови старослов’янською і використовували в релігійних обрядах додаючи окремі українські вимовні і граматичні риси. Вчені вважають, що тексти у 14 ст. вже читали по-українському. Відомо що в 16 ст. в церквах використовували і давню українську мову, про що свдчать численні переклади фрагментів з Біблії, учительних євангелій. Про становлення конфесійного стилю в українській мові свідчить і той факт, що палкий захисник церковнослов’янської мови Іван Вишенський частину своїх послань написав простою українською мовою. У 16-17 ст. в давній українській літературній мові склався і функціонував конфевійний стиль, що задовольняв релігійні потреби українського суспільства. З 1686 р. Росія підпорядкувала українську православну церкву російській, а служба Божа і церковні книги українською мовою були заборонені. У 1690 р. Собор російської православної церкви наклав прокляття й анафеми на київські книги видатгних укоаїнських проповідників і талановитих письменників Симеона Полоцького, Петра Могили, Кирила Ставровецького , Іоаникія Галятовського, Лазаря Барановича та інших і вилучив їх з ужитку. Складалися суцільні заборони на все українське. У 1753р. було заборонено викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії, яка готувала проповідників вищого духовенства, і далі на цідлі століття конфесійний стиль був вилучений з контексту української мови.З того часу з невеликою перервою (1918-1928рр.) і аж до проголошення України незалежною соборною державою конфесійний стиль з відомих причин не мав можливостей для вільного розвитку на етнічних українських територіях.




  Однак розвиток нової української мови, зокрема її художньго стилю, на початку 19 ст. стимулює і розвиток конфесійного стилю. У 40-х роках 19 ст. зявляється український переклад Євангеоія Маркіяна Шашкевича, поширюються українською мовою псалми, Псалтир. Філософсікі- поетично трансформує біблійні сюжети й образи Тарса Шевченко. У 60-х роках 19-го ст. переклад Євангелія зробив П.Мурачевський. Разом з Іваном Пулюєм Біблію перекладав Пантелеймон Куліш, а після його смерті працю завершував Іван Нечуй-Левицький. У1821 році Я.Левицький переклав Новий Завіт І частину Старого Завіту. Інтенсивніше став розвиватися конфесійний стиль у звязку з діяльністю Української автокефальної православної церкви під орудою Василя Липківського (1920-1928рр).




  В Західній Україні греко-католицька церква використовувала спочатку для окремих жанрів, а потім і для всіх інших українську мову. У 30-х – на початку 40-х років українська мова широко використовувалася як культова. Після ліквідації в Україні комуністичним режимом греко-католицької церкви конфесійний стиль української мови функціонував тільки за кордоном, де були українські релігійні громади. Там видавалися катехізиси, молитовники, проповіді і послання, а в 1962р. вийшла українською мовою Біблія у перекладі Івана Огієнка.




  Сфера поширення конфесійного стилю – культові установи: уеркви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.




  Головне призначення конфесійного стилю – допомагати віруючим у спілкування їхніх душ з Богом, зберігати і продовжувати культові ритуали, обєднувати віруючих одним почуттям щиросердної віри в Бога.




 Головні контститутивні ознаки конфесійного стилю: урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти, благозвуччя, символізм та стійкість (стандартність) стильової норми.




  До основних мовних стильових засобів конфесійного стилю належить маркована лексика, яку в національній літературній мові називають конфесійною.Це стилістеми Ісус, Різдво, Великдень, Паска, Трійця, піст, архангел, катехізис, хрещення, чернець, гріх, амвон , херувими тощо. 




  Отже, конфесійний стиль сучасної української літературної мови (в супереч колишнім заборонам і нинішнім конфесійним незгодам церков) зберігає основні риси класичної сакральної мови: урочистість, канонічність словоформи конструкцій, сталість жанрів (Біблія, Євангеліє, проповідь, молитва, псалом) тощо.




  8. ● Епістолярний стиль. Сфера використання епістолярного стилю мови не має чітко окреслених меж – це побут, інтимне життя, виробництво, політика, наука, мистецтво, справоведення.




  Основне призначення епістолярного стилю – обслуговувати заочне, у формі листів, спілкування людей у всіх сферах їхнього життя. Листи (від гр.epistole-лист, звідси епістолярний) – це писемно- оформлені монологи, звернені до певної особи чи осіб.




  Тематикою й змістом листи можуть бути найрізноманітнішими залежно від сфериїх використання та іниересів алресатів. Всу листування поділяється на два типи: офіційне (службове) та неофіційне (приватне). 




  Крім листів до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.



  Офіційним є листування між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки. Таке листування входить до сфери офіційно-ділового стилю.



  Неофіційне (приватне) листування ведеться між особами, які мають неофіційн істосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії уснорозмовного стилю. Тому не всі стилісти визначають епістолдярний стиль, вважаючт його писемним різновидом (підстилем) усно-розмовного .



  Крім функціональних стилів літературної мови, виділяють експресивно-стилістичні різновиди мовлення: урочистий, офіційний, фамільярний, інтимно-ласкавий, жартівливий, насмішкуваитй (іронічний). Розрізняють також високий стиль та його різновиди - патетичний і знижений (аж до просторікування).



  Функціональні та експресивні стилі називаються об’ективними. Проте в мові існують також суб’єктивні стилі – індивідуальні стилі та ідіолекти. Вони творяться сукупністю мовно-виражальних засобів, які вирізняють мову окремого індивіда з-поміж інших. Поняття “ідіолект” та “ідіостиль” близькі, але не тотожні. Виразність ідіолекту визначається співвідношенням загальних та індивідуальних ознак, особливістю функціонування загальнонародних мовних засобів у мовленні окремої людини. Це сукупність структурно-мовних особливостей мовлення окремої людини. Поняття "індивідуальний стиль" пов’язують насамперед з мовотворчістю письменника, проте воно може вживатися і щодо стилю журналіста, науковця. Ідіостиль являє собою сукупність текстових характеристик окремо кожної особистості. Дослідження ідіолекту письменників – один з актуальних напрямів сучасної лінгвостилістики.



Література:


  1. Дзюбишина-Мельник Н. Ще один стиль української літературної мови // Культура слова. — 1994. — №45.


  1. Сучасна українська літературна мова. Стилістика / За заг. ред. І. Білодіда. — К., 1973.


  1. Сучасна українська літературна мова. За ред. М. Плющ. — К.:Вища школа, 1994.


  1. Стилістика української мови:Підручник / Л.Мацько, О. Сидеренко, О. Мацько; За ред. Л. Мацько. — К.:Вища школа, 2003. — 462 с.


  1. Пономарів О. Стилістика сучасної української мови. — Т., 2000.