Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


О. Генрі «Останній листок». Взаєморозуміння та прагнення зробити добро іншому

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 7 клас>>Зарубіжна література: О. Генрі «Останній листок». Взаєморозуміння та прагнення зробити добро іншому як засіб подолання життєвих негараздів.

Zar59.jpg



У більшості творів художньої літератури увага авторів зосереджена на зображенні різноманітних людських взаємин. Читачів завжди приваблюють благородні вчинки, герої, які за будь-яких обставин залишаються людьми мужніми, чесними, чуйними, здатними прийти на допомогу тим, хто потрапив у біду, підтримати їх у складних життєвих ситуаціях, відгукнутися на прохання близьких і навіть незнайомих людей. Письменники майстерно розкривають особливості людських характерів, мотиви вчинків різних персонажів, причини непорозумінь, шляхи їх подолання.


Проблема людських взаємин розглядається в багатьох літературних творах різних жанрів — романах, повістях, оповіданнях, новелах. Саме такій проблемі присвячено вміщені до цього розділу підручника прозові твори малої форми — новела О. Генрі «Останній листок» та оповідання Джеймса Олдріджа «Останній дюйм». Із жанром оповідання ви вже знайомились у попередніх класах, розглядаючи його змістову та художню специфіку на прикладах творів Антона Чехова, Джека Лондона та інших майстрів цього жанру. Американський письменник 0. Генрі виявив особливий хист у написанні різноманітних новел — як гостросюжетних на соціальну тематику, так і гумористичного характеру.


ЗАПАМ'ЯТАЙТЕ !
Новела (італ. novella, від латин, novellas — новітній) — невеликий за обсягом прозовий твір про незвичайну життєву подію з динамічним, напруженим сюжетом та несподіваним фіналом.

Новелам властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів, зведення до мінімуму кількості персонажів. Автори концентрують увагу на змалюванні незвичайних життєвих обставин, в які потрапили головні герої, на висвітленні їхніх настроїв і переживань. Характерні ознаки цього жанру малої прози ви визначатимете, аналізуючи й обговорюючи новелу О. Генрі «Останній листок».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1.    Пригадайте, які твори ви вивчали або читали самостійно про красу чистих людських взаємин — вміння дружити, допомагати іншим, бути вірним.
2.    Що таке новела? У чому своєрідність цього жанру?


Zar60.jpg

[ 1862-1910]


Треба прагнути бути людиною, незважаючи на всю жорстокість навколишнього світу, і це можливо.
                                                                   О. Генрі
Американський письменник О. Генрі (Вільям Сідні Портер) увійшов у літературу як майстер короткого оповідання та гостросю-жетної новели з динамічною дією і несподіваною рд^'язкою. Народився він в Грінзборо в родині лікаря. Схильність до літератури успадкував від матері, яка захоплювалась мистецтвом і писала вірші, та від діда, редактора місцевої газети.


Після смерті матері вихованням Вільяма займалася його тітка Евеліна Портер, у приватній школі якої хлопець провчився до 1876 року. Одним з її улюблених завдань було — скласти продовження оповідання, початого нею. За спогадами однокласників, Вільям краще за всіх вигадував незвичайні кінцівки. Однак навчання в школі йому довелося покинути й піти працювати до свого дядька в аптекарському магазині; там він здобув диплом фармацевта. У 1882 році у Вільяма з'явилися грізні ознаки туберкульозу, і друзі, сім'я Холлів, відвозять його на ранчо у Техасі, де він намагався навчитися всього, що вміли мешканці Заходу, і навіть пройшов почесний обряд «посвячення в ковбої». Самостійно він опанував іспанську, німецьку і французьку мови, вдосконалював англійську, зокрема захопився вивченням лексики і читанням тлумачного словника Вебстера. У 1884 році
 родина Холлів продає ранчо, і Вільям Портер переїжджає до Остіна, працює то креслярем, то клерком, то касиром банку, а весь вільний час присвячує читанню книжок. У 1887 році Вільям Портер познайомився й одружився з Етол Естес, яка підтримувала його в перших літературних спробах. Майбутній письменник поки що писав гуморески і надсилав їх в різні редакції. У 1889 році він отримав перший гонорар за публікації в місцевій газеті. І того ж року народилася його донька, яку назвали Маргарет Ворз.


У 1894 році Вільям Портер став редактором і видавцем газети «Рол-лінг Стоун». Більшість коротких оповідань, опублікованих у ній, являли собою пародії на відомі літературні штампи. Чимало з них своїми темами, героями і стилем стали попередниками майбутніх популярних новел письменника. Через брак коштів газета проіснувала лише один рік. Наприкінці 1894 року ревізія виявила у банку, де Вільям Портер працював касиром, нестачу, і його звинуватили в розтраті, за що він мав постати перед судом. Спочатку він переховувався в Новому Орлеані, потім виїхав до Гондурасу. Враження від перебування у цій тропічній країні Портер використав для написання оповідань з пригодницькою фабулою, з яскравими замальовками природи, культури та побуту мешканців Латинської Америки. Згодом, за порадою видавця з Нью-Йорка, двадцять із цих оповідань він переробив і об'єднав у книзі «Королі і капуста».


Дізнавшись про тяжку хворобу дружини, Вільям повернувся до Остіна. Відразу ж після смерті Етол його заарештували і в березні 1898 року засудили до п'яти років ув'язнення. Працюючи у в'язниці аптекарем, Портер користувався довідником Естена Оссіана Генрі; він узяв собі його прізвище та першу літеру його імені. Так з'явився псевдонім О. Генрі. Ним письменник уперше підписався під оповіданням «Різдвяний подарунок Свистуна Діка», гонорар за який був використаний для придбання подарунка доньці. Вийшовши на волю, О. Генрі деякий час жив у Піттсбурзі, а в 1902 році переїхав у Нью-Йорк.


О. Генрі видав десять збірок новел. Вершина його творчості — новели про Нью-Йорк, об'єднані у збірці «Чотири мільйони»; у них зображено життя мешканців чотирьохмільйонного міста. Популярні також й інші збірки новел О. Генрі: «Серце Заходу», «Палаючий світильник», «Дороги долі», «Ділові люди». Герої цих творів — люди найрізноманітніших професій і соціальних верств.


Симпатії автора — завжди на боці «маленької людини», часто невдахи. Життєві випробування герої новел О. Генрі переносять мужньо і зберігають у своїй душі кращі людські якості — здатність любити своїх близьких, співчувати чужій біді. Письменник відкрив своєрідний психологічний закон «ланцюгової реакції добра»: добрі вчинки одного героя породжують добрі дії інших людей. О. Генрі стверджував, що в людині відкриваються найкращі якості тоді, коли вона робить щось добре заради іншого. Він не переставав повторювати: «У кожного із вас є величезні скарби, які ви мало цінуєте».


О. Генрі також збагатив жанр новели введенням двох розв'язок. Причому друга розв'язка доповнює першу або протиставляється їй. У цьому можна переконатись на прикладі новели «Останній листок», в якій яскраво відтворено красу людських взаємин.
Сьогодні О. Генрі — один з найпопулярніших письменників у світі.


Першим перекладачем творів О. Генрі українською мовою був Остап Вишня; у 1924 році вийшла в його перекладі збірка новел О. Генрі. Твори О. Генрі перекладали також В. Мисик, М. Дмитренко, О. Логвиненко, О. Терех та інші.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1.    Що вас вразило у життєвій і творчій долі американського письменника О. Генрі?
2.    Коли Вільям Портер розпочав писати оповідання?
3.    Розкажіть, як Вільям Портер склав свій псевдонім.
4.    Із чого складається творчий доробок О. Генрі? Наведіть назви збірок новел письменника.
5.    Перечитайте епіграф до статті про життєвий і творчий шлях О. Генрі та поміркуйте над його змістом.
6.    Поясніть, що означає «ланцюгова реакція добра» в новелах О. Генрі.
7.    Якими рисами наділені головні герої новел О. Генрі?
8.    Чим збагатив О. Генрі жанр новели?
9.    Які твори О. Генрі ви читали або які екранізації їх дивилися? Поділіться своїми враженнями.
10.   Які українські перекладачі сприяли тому, що ми маємо змогу читати новели О. Генрі рідною мовою?

    ОСТАННІЙ ЛИСТОК
В невеличкому районі на захід від площі Вашингтона вулиці пока-зилися й розбились на вузькі смужки, що називаються проїздами. Ці проїзди утворюють химерні кути й повороти. Там одна вулиця перетинає навіть сама себе разів зо два. Якомусь художникові пощастило відкрити надзвичайно цінні властивості цієї вулиці. Уявімо собі, що збирач боргів з рахунком за фарби, папір та полотно, йдучи цим маршрутом, раптом стрічає самого себе, коли він уже повертається назад, не діставши в оплату жодного цента!
Отож люди мистецтва незабаром налетіли в старий чудернацький Грінвіч-Вілідж у пошуках вікон, що виходять на північ, гостроверхих дахів XVIII століття, голландських мансард і низької квартирної платні. Потім вони притягли туди з Шостої авеню2 кілька олов'яних кухлів та одну-дві жаровні й утворили «колонію».


Студія Сью і Джонсі містилася на горищі присадкуватого триповерхового цегляного будинку. Джонсі — пестливе від Джоанна. Одна дівчина приїхала з штату Мен, друга — із штату Каліфорнія. Вони познайомилися за табльдотом у місцевому «Дельмоніко», ресторанчику Восьмій вулиці, поба-чили, що їхні погляди на мистецтво, салат з листя цикорію та широкі рукави цілком збігаються, і вирішили найняти спільну студію.


Це було в травні. А в листопаді холодний, невидимий прибулець, якого лікарі називають Пневмонією, почав бродити по колонії, торкаючись то одного, то другого своїми крижаними пальцями. По Іст-Сайду цей зарізяка розгулював сміливо, ішов швидко, вражаючи десятки жертв, але тут, у лабіринті вузьких, порослих мохом проїздів, насилу переставляв ноги.
Містера Пневмонію не можна було назвати благородним старим джентльменом. Для цього підтоптаного, задишкуватого бовдура з червоними кулацюрами мініатюрна дівчина, недокрівна від каліфорнійських зефірів5, навряд чи була тією дичиною, на яку дозволялося полювати. Проте він напосівся на неї, і тепер Джонсі, нездатна й поворухнутись, лежала на фарбованому залізному ліжку, дивлячись крізь невеличкі шибки голландського вікна на глуху стіну сусіднього мурованого будинку.
Одного ранку заклопотаний лікар порухом кошлатої сивої брови запросив Сью в коридор.


—    У неї один шанс... ну, скажімо, з десяти, — повідомив він, збиваючи ртуть у термометрі. — І цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити. Та коли люди починають діяти в інтересах гробаря, то вся фармакопея — марнота. Ваша маленька подруга вже вирішила, що ніколи не одужає. Які в неї були наміри на майбутнє?
—    Вона... вона хотіла намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку, — сказала Сью.
—    Намалювати? Дурниці! Чи нема у неї чогось такого, про що справді варто було б думати, наприклад, якогось хлопця?
—    Хлопця? — перепитала Сью голосом, схожим на звук натягнутої струни. — Хіба хлопець вартий... ні, докторе, нічого такого немає.
—    Ну, тоді це просто занепад сил, — підсумував лікар. — Я зроблю все, що тільки може наука, знаряддям якої я є. Але коли мій пацієнт починає рахувати карети в своїй похоронній процесії, я скидаю з цілющої сили ліків п'ятдесят процентів. Якщо вам удасться, щоб вона хоч раз спитала, який буде цієї зими новий фасон рукавів у пальтах, я зможу поручитися, що в неї буде один шанс не з десяти, а з п'яти.


Коли лікар пішов, Сью вибігла в майстерню й плакала в японську паперову серветку, аж доки та геть не розмокла. Потім узяла креслярську дошку і, насвистуючи веселий мотивчик, незалежно ввійшла до кімнати.
Джонсі, майже непомітна під ковдрою, лежала, повернувшись обличчям до вікна. Сью перестала насвистувати, подумавши, що Джонсі заснула.
Вона прилаштувала дошку й почала малюнок тушшю — ілюстрацію до журнального оповідання. Молоді художники мусять мостити свій шлях у Мистецтво, малюючи ілюстрації до журнальних оповідань, які молоді автори пишуть для того, щоб вимостити собі шлях у Літературу.
Малюючи героя оповідання, ковбоя із штату Айдахо в елегантних штанях, з моноклем7, Сью почула тихий шепіт, що повторився кілька разів. Вона швидко підійшла до ліжка.
Очі у Джонсі були широко розплющені. Дівчина дивилась у вікно й лічила — лічила в зворотному порядку:
—    «Дванадцять», — мовила вона і трохи згодом: — «одинадцять», — потім: — «десять» і «дев'ять», — а тоді, майже одночасно: — «вісім» і «сім».


Сью стривожено подивилась у вікно. Що там лічити? Адже перед очима лише порожніє безмежно похмуре подвір'я та глуха стіна цегляного будинку на відстані двадцяти футів. До половини тієї стіни видряпався старезний плющ, вузлуватий і під гнилий біля коріння. Холодний подих осені струсив з нього листя, й було добре видно, як майже голі галузки рослини чіпляються за потріскані цеглини.
—    Що там таке, серденько? — спитала Сью.
—    Шість, — ледь чутно мовила Джонсі. — Тепер вони падають швидше. Три дні тому їх було майже сто. Аж голова боліла рахувати. А сьогодні вже легко. Он іще один упав. Тепер лишилося тільки п'ять.
 
—    П'ять чого, серденько? Скажи своїй Сьюді.
—    Листків. На плющі. Коли впаде останній, я помру. Я знаю це вже три дні. Хіба лікар нічого тобі не сказав?
—    Таких дурниць я іце ніколи не чула, — пирхнула Сью, чудово вдаючи зневагу. — Яке відношення має листя старого плюща до твого одужання? А ти ж, капосне дівчисько, так любила цей плющ! Не будь дурненькою. Бо ж іще сьогодні вранці лікар мені казав, що твої шанси одужати, та й то скоро... стривай, як же він сказав?.. Він сказав, що в тебе десять шансів проти одного! А це майже стільки, як у кожного з нас у Нью-Йорку, коли їдеш у трамваї або проходиш повз новий будинок. Спробуй-но тепер з'їсти бульйону і дай твоїй Сьюді докінчити малюнок, щоб можна було продати його редакції і купити своїй хворій дівчинці портвейну, а собі, ненажері, свинячих котлет.
—    Не треба більше купувати вина, — мовила Джонсі, не відриваючи погляду від вікна. — Он іще один полетів. А бульйону я не хочу. Залишилось усього чотири листочки. Я хочу, поки не стемніло, побачити, як одірветься останній. Тоді помру і я.
—    Джонсі, люба, — сказала Сью, схиляючись над ліжком, — ти можеш пообіцяти мені, що заплющиш очі й не дивитимешся у вікноТ поки я закінчу роботу? Я повинна здати ці малюнки завтра. Мені потрібне світло, інакше я опустила б штору.
—    А чи не могла б ти малювати в другій кімнаті? — холодно спитала Джонсі.


—    Краще я побуду біля тебе, — відповіла Сью. — До того ж я не хочу, щоб ти весь час дивилась на ті дурні листки.
—    Тоді скажи мені, коли закінчиш, — заплющуючи очі, попросила Джонсі, бліда й непорушна, мов повалена статуя, — бо я хочу побачити, як упаде останній листок. Я стомилася чекати. Стомилася думати. Мені хочеться розслабитись, ні за що не триматися й полетіти — дедалі нижче й нижче — як один з отих нещасних, виснажених листків.
—    Спробуй заснути, — порадила Сью. — Мені треба покликати сюди Бермана, щоб намалювати з нього відлюдька-золотошукача. Я вийду на хвилинку, не більше. А ти лежи й не рухайся, поки я не повернуся.


Старий Берман був художником і жив на першому поверсі під ними. Йому вже перевалило за шістдесят, і борода в нього, як у скульптури Мікеланджело «Мойсей», кільцями спускалася з його голови сатира на тіло карлика. В мистецтві Берман був невдахою. Сорок років тримав він у руках пензель, але й на крок не наблизився до своєї Музи, щоб хоч торкнутися краю її мантії. Він весь час збирався створити шедевр9, але навіть не почав над ним роботи. Уже кілька років, як він не малював нічого, крім якоїсь мазанини — вивісок та реклам. На шматок хліба він заробляв, позуючи тим молодим художникам з колонії, які не могли платити натурникові-професіоналу. Він занадто багато пив і ще не облишив балачок про свій майбутній шедевр. Що ж до всього іншого, то це був буркітливий дідок, який нещадно знущався з усякої делікатності, в кому б вона не виявлялась, і дивився на себе як на сторожового пса, спеціально поставленого захищати двох молодих художниць у студії нагорі.
Сью застала Бермана, від якого дуже тхнуло ялівцівкою, в його тьмяно освітленій комірчині внизу. В кутку стояв мольберт з підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п'ять років чекало перших штрихів шедевра. Сью розповіла старому про химери Джонсі й про свої побоювання відносно того, як би її подруга, легенька й тендітна, немов листок, не відлетіла від них, коли зв'язок із світом у неї ще послабшає.


Старий Берман з червоними очима, які помітно сльозилися, галасливо виявив свою зневагу, знущаючись із таких ідіотських вигадок.
—    Що, — кричав він з жахливим німецьким акцентом, — хіба ще є такі дурні, щоб умирати через листя, яке осипається з клятого плюща? Вперше чую. Ні, не хочу позувати для вашого йолопа відлюдька! Як це ви дозволяєте їй забивати голову такими дурницями? Ах, маленька бідолашна міс Джонсі!
—    Вона дуже хвора й зовсім знесилена, — сказала Сью, — а від високої температури ще наче й схибнулася, бо в голові у неї повно всяких химер. Гаразд, містере Берман, якщо не хочете позувати мені, то й не треба. Просто я думаю, що ви гидкий старий... старий базіка.
—    Ви справжня жінка! — загорлав Берман. — Хто каже, що я не хочу позувати? Ану вперед. Я йду з вами. Півгодини я намагаюся повнити, що готовий позувати. Боже мій! Тут зовсім непідходяще місце хворіти такій гарній дівчині, як міс Джонсі. Колись я намалюю шедевр, і ми всі виберемося звідси. їй-бо, виберемося!
Джонсі спала, коли вони піднялися нагору. Сью опустила штору аж до підвіконня й знаком веліла Берманові пройти в другу кімнату. Там вони зупинилися біля вікна й з острахом подивилися на плющ. Потім мовчки перезирнулись. Надворі вперто йшов холодний дощ із снігом. Берман у старій синій сорочці, зображаючи відлюдька-золотошукача, всівся на перекинутому догори дном чайнику, що правив за скелю.


Наступного ранку, прокинувшись після короткого сну, Сью побачила, що Джонсі не зводить сумних, широко розплющених очей із опущеної зеленої штори.
—    Підніми її, я хочу подивитися, — пошепки наказала Джонсі. Сью стомлено послухалась.
Неймовірна річ! Цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер, а на цегляній стіні ще виднів листок плюща. Один-єдиний. Темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі.
—    Це останній, — мовила Джонсі. — Я думала, він неодмінно впаде вночі. Я чула, який був вітер. Сьогодні він упаде, тоді й я помру.

—    Та Бог з тобою! — сказала Сью, схиляючись змученим обличчям над подушкою. — Подумай хоч би про мене, якщо не хочеш думати про себе. Що буде зі мною?
Джонсі не відповіла. Душі, яка лаштується вирушити в далеку таємничу подорож, усе на світі стає чуже. Невідчепна думка про смерть опановувала Джонсі дедалі дужче в міру того, як одна по одній слабшали ниточки, що зв'язували її з подругою і всім земним.
День повільно минув, але навіть у присмерку вони бачили на тлі цегляної стіни, що самотній листок плюща тримається на своїй ніжці. А потім, коли настала ніч, знову зірвався північний вітер, знов у вікна періщив дощ, тарабанячи по низьких голландських карнизах.
Коли розвидніло, Джонсі безжально звеліла підняти штору.
Листок плюща був ще на своєму місці.


Джонсі лежала й довго дивилась на нього. А потім озвалася до Сью, яка на газовій плитці розігрівала для неї курячий бульйон.
—    Я була поганим дівчиськом, — сказала Джонсі. — Щось примусило цей останній листок залишитись там, де він є, щоб показати, яка я була противна. Це гріх — хотіти вмерти. Тепер ти можеш дати мені трохи бульйону й молока з портвейном... Або ні, принеси спочатку дзеркало, потім обклади мене подушками — я сидітиму й дивитимусь, як ти готуєш їсти.
Через годину вона сказала:
—    Сьюді, я сподіваюсь намалювати коли-небудь Неаполітанську затоку.
Удень прийшов лікар, і Сью, проводжаючи його, знайшла привід вийти в коридор.
—    Шанси рівні, — сказав лікар, потискуючи худеньку тремтячу руку Сью. — Гарний догляд — і ви виграєте. А тепер я повинен навідатися ще до одного хворого, тут унизу. Його прізвище Берман, здається, він художник. Теж пневмонія. Він старий, немічний, а хвороба в тяжкій формі. Надії ніякої, але сьогодні його заберуть до лікарні, там йому буде зручніше.
Наступного дня лікар сказав Сью:


—    Небезпека минула. Ви перемогли. Тепер харчування й догляд — і більше нічого не треба.
А надвечір того ж дня Сью підійшла до ліжка, де лежала Джонсі, умиротворено плетучи дуже синій і зовсім не потрібний вовняний шарф, і однією рукою — разом з подушками та плетивом — обняла подругу.
—    Мені треба щось тобі розповісти, біле мишенятко, — сказала вона. — Сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер Берман. Він хворів тільки два дні. Позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. Його черевики й одяг геть промокли й були холодні як лід. Ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі. Потім знайшли ліхтар, який ще горів, драбину, перетягнуту в інше місце, кілька розкиданих пензлів і палітру, на якій було змішано зелену та жовту фарби. А тепер подивись у вікно, люба, на останній листок плюща. Тебе не дивувало, що він ні разу не затремтів і не колихнувся від вітру? Ах, сонечко, це і є шедевр Бермана, він намалював його тієї ночі, коли впав останній листок.
Переклад Миколи Дмитренка


Н.І. Дорофеєва, С.П. Касьянова

"Зарубіжна література 7 клас"

Вислано читачами інтернет-сайту

Онлайн бібліотека з підручниками та посібниками на скачку безкоштовно, зарубіжна література тести, планування літератури 7 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.