Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Початок промислової революції. Міста. Розвиток внутрішньої торгівлі. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Початок промислової революції. Міста. Розвиток внутрішньої торгівлі. Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії


ПОЧАТОК ПРОМИСЛОВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ. ФОРМУВАННЯ ФАБРИЧНО-ЗАВОДСЬКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ. МІСТА. РОЗВИТОК ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ. ОДЕСА. МІСЦЕ УКРАЇНИ В ЗОВНІШНІЙ ТОРГІВЛІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ


ПРОМИСЛОВИЙ РОЗВИТОК УКРАЇНИ в першій половині XIX ст.
Кому ви довірите складну техніку: людині, залежній і байдужій до результатів праці, чи робітникові, зацікавленому в її результатах?

Переддень промислової революції

На початку XIX ст. промисловість в Україні була в основному представлена дрібними ремісничими майстернями. Одночасно з ними діяли нечисленні мануфактури. Проте ці підприємства не можна ставити в один ряд із тодішніми мануфактурами Західної Європи. Перші українські мануфактури відрізнялися від них примітивною технікою, а головне, робочою силою в них були не вільнонаймані робітники, а залежні селяни, які відробляли панщину.

Дослідники економічної історії називають такі мануфактури «монстрами». Адже за формою ці підприємства були ніби капіталістичними, але за своїм внутрішнім змістом — феодальними, кріпосницькими. Такі мануфактури слугували поміщикам для підтримки їхнього панівного становища. Своєю діяльністю вони перешкоджали утвердитися новій суспільній верстві — буржуазії, зацікавленій у розвитку промислового виробництва. Вони перетворювали кріпака на дармовий додаток, живе устаткування на мануфактурі.

Історичний факт. Особливості кріпосницьких виробничих відносин на таких феодальних мануфактурах яскраво передає епізод із життя молодого приписного кріпака-коваля Степана Кузьмина. У 1813 р. його засудили за втечу з Київської державної арсенальної майстерні. Військовий суд ухвалив середньовічний вирок: «Бити батогом, вирвати ніздрі й заслати на довічну роботу на галери». Демонструючи «милосердя», начальник Київського арсеналу попросив суд пом'якшити покарання. Він звернув увагу на те, що «Кузьмин ще літ молодих, а тому подає надію на виправлення». Колишній начальник коваля-втікача вважав за достатнє покарати коваля шпіцрутенами прогоном через тисячу чоловік п'ять разів, а потім заслати «на службу в далекі гарнізони».

З початком нового століття в промисловість поступово почав проникати купецький капітал. Купці вкладали кошти в будівництво підприємств із таким розрахунком,  щоб,  виробляючи  й  продаючи  готову продукцію, не лише повернути, а й примножити їх. Кошти, які вкладаються в промислово-торговельну справу заради отримання прибутку, називаються капіталом

КАПІТАЛ (від латин, capitalis - головний) - головне майно, головна сума; у XIX ст. — багатство (власність, гроші),  що використовується для створення ще більшого багатства.

Історичний факт. Промисловий переворот в Англії відбувся протягом останньої третини XVIII ст. — першої половини XIX ст.; у Франції він тривав з початку XIX — до кінця 60-х років XIX ст.; у Німеччині він здійснювався протягом 30-70-х років XIX ст.; у США (північні штати) протягом 90-х років XVIII — середини XIX ст.

Формування фабрично-заводської промисловості

Протягом першої половини XIX ст. українська промисловість розвивалася стрімкими темпами. Так, якщо наприкінці XVIII ст. в Україні налічувалося 200 промислових підприємств (без урахування ґуралень), то в 1860 р. — 2330, тобто в 11,5 раза більше. Унаслідок промислової революції в 1860 р. 15 % промислових підприємств України (без урахування ґуралень) були вже підприємствами фабрично-заводського типу.

Перші ознаки промислового перевороту в Україні проявилися в харчовій промисловості. У 1824 р. польський поміщик граф Понятовський у с. Трощині на Київщині збудував перший цукровий завод. Наступного року ще один завод спорудив князь Безбородько (виходець із козацької старшини) у с. Макошині на Чернігівщині. У виробництві цукру використовувалися машини для подрібнення буряків, гідравлічні преси для віджимання соку. Це засвідчило, що Україна зробила перші кроки на шляху промислового перевороту. Із 20-х років XIX ст. з'явилися й перші парові ґуральні. Парова техніка прискорила виробництво, збільшила вихід готової продукції.

Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XIX ст. українських поміщиків охопила «цукрова лихоманка». Нового імпульсу промисловому перевороту в цукровій галузі додало торговельне підприємство «К. М. Яхненко та Ф. С. Симиренко». Воно відкрило три перші парові цукрові заводи в імперії Романових. Завдяки промисловому перевороту в цукровій галузі на середину XIX ст. в Україні діяло майже 70 % цукрових заводів імперії, які випускали понад 80 % цукру.

Промисловий переворот поступово охоплював і сукняну промисловість. На початку століття провідну роль тут відігравали поміщицькі кріпосницькі мануфактури, якими опікувався царський уряд заради забезпечення сукном армії та флоту. Завдяки проникненню в цю галузь купецького капіталу стали виникати капіталістичні мануфактури. На Поділлі в Дунаївцях та на Чернігівщині в Клинцях сформувалися два центри українського сукнарства. На початку 40-х років тут усе ширше стали використовувати парові машини. Наприкінці 50-х років в Україні діяло 20 сукняних фабрик. А загалом українське сукнарство протягом півстоліття збільшило своє виробництво в 7,5 раза.

Машинобудування

У зв'язку зі зростанням попиту на машини в 30-х роках XIX ст. зароджується українське машинобудування. Це означало, що промислова революція в Україні, отримавши власну основу, ставала безповоротним фактом. Перше машинобудівне підприємство в Україні в 1835 р. заснував у Катеринославі купець А. Заславський. Перші заводи виробляли парові котли, гідравлічні преси та інше устаткування для цукрових заводів і ґуралень. Одночасно українські заводи почали виготовляти «паровики» — парові двигуни, які приводили в дію машини й механічні пристрої.

металургійний завод

Поступово при великих цукрових заводах підприємці організовували механічні майстерні з ремонту та виготовлення заводського устаткування. Згодом вони також перетворилися на самостійні заводи, продукцію яких купували навколишні підприємці. Водночас надзвичайно швидко почало розвиватися сільськогосподарське машинобудування.

Напередодні реформи 1861 р. в Україні вже діяло 20 машинобудівних заводів і майстерень. Однак цього було ще надто мало, а тому значна частина машин завозилася в Україну з-за кордону.

Металургійна та паливна промисловість

Винайдення парового двигуна, виробництво і ремонт машин різко збільшили потребу в паливі та металі. Протягом першої половини XIX ст. глибокі зміни відбулися в металургійній галузі. Поступово занепадала залізорудна промисловість, яка ґрунтувалася на переробці болотяної руди київського Полісся. Вона не витримувала конкуренції з уральськими й тульськими заводами Російської імперії. Натомість почав формуватися новий центр української металургії на Півдні. Він базувався на залізній руді Криворіжжя та кам'яному вугіллі Донецького кряжу. У 1800 р. на Луганському ливарному заводі запрацювала перша доменна піч. Наприкінці 50-х років XIX ст. в Україні діяло не менше 32 залізоробних і 10 чавуноливарних заводів. Одночасно зароджувалася й постійно нарощувала обсяг продукції кам'яновугільна галузь.

Історичний факт. Із початку століття до 1860 р. видобуток вугілля зріс у 41 раз, досягнувши 6 млн пудів. На середину XIX ст. за кількістю видобутого вугілля Донбас вийшов на друге місце в Російській імперії, поступившись лише Сілезькому вугільному басейну (Польща).

Протягом першого етапу промислового перевороту в Україні намітилася перевага Півдня. Темни промислового розвитку тут були найвищими. У 20-50-х роках XIX ст. чисельність промислових підприємств у південних губерніях зросла в 6 разів. Це було зумовлено меншим поширенням кріпосництва, прискореними темпами заселення та господарського освоєння краю.

На другому місці було Лівобережжя — кількість підприємств тут зросла в 4,5 раза. Цьому сприяло вигідне географічне положення і наявність значної кількості державних селян.

Найповільніше розвивалася промисловість Правобережжя, де феодальні відносини були найміцнішими. Кількість підприємств тут зросла в 2,3 раза.

Розвиток транспорту

Протягом першої половини XIX ст. основна частина вантажів перевозилася гужовим транспортом — возами (хурами або мажами), запряженими волами чи кіньми. Перевезенням на договірних засадах займалися чумаки. У транспортуванні вантажів брали участь і селяни-кріпаки, які відбували транспортну повинність («подорожчизну») на користь поміщиків. Хоча основна частина товарів перевозилася суходолом, шляхи, насамперед ґрунтові, перебували в поганому стані.

На Поліссі дерев'яні колеса возів буксували в піску, далі на південь дороги розкисали від вологи. Щороку, після завершення весняних робіт, селяни виходили на шарварки (повинність з ремонту доріг). Проте їхньої роботи вистачало до першого літнього затяжного дощу. Шосейними дорогами були з'єднані лише Харків із Москвою та Київ із Брестом.

Розвиток транспорту також стримувала відсутність мостів через річки. Замість них діяли державні та приватні переправи. Однак їм було важко задовольнити потреби чумаків, кількість яких постійно збільшувалася. Так, наприклад, між Бериславом (колишній Кизикермен) та Каховкою діяли 10 державних і 70 приватних поромів. Незважаючи на це, на берегах Дніпра іноді скупчувалося по кілька тисяч возів, які чекали перевозу більше місяця.

Історичний факт. Що чумакування було дуже нелегкою справою, свідчать етнографічні описи О. Афанасьєва-Чужбинського. По-перше, перевізники вимагали надто високу плату: доходило навіть до карбованця сріблом за один віз. При цьому чумаки самі навантажували, гребли або й тягли пороми гужем. Поромник лише стояв за кермом. Дніпро між Бериславом і Каховкою під час розливу сягав у ширину на 4 версти, і якщо віяв зустрічний вітер, то за день із величезними труднощами вдавалося провести лише одну переправу. Траплялося, що вітер і течія зносили пороми далеко вниз і чумакам доводилося тягти їх проти течії, що перетворювало переправу на цілу добу виснажливої праці. Під холодними й заливними весняними чи осінніми дощами чумаки втрачали сили, а худоба голодувала.

пристань

Чимдалі розвивалася промисловість, тим менше українська економіка задовольнялася традиційним транспортом. Промисловий переворот в Україні насамперед позначився на розвитку річкового і морського транспорту. У 1823 р. в м. Мошнах на Черкащині в маєтку графа Воронова українські майстри-кріпаки спорудили перший на Дніпрі пароплав «Бджілка». Майстер Вернигора встановив на ньому паровий двигун потужністю 6,5 кінських сил. Пароплав успішно буксирував вантажні барки.

У 40-х роках XIX ст. пароплави курсували не лише Дніпром, а й Південним Дністром, Десною. У 50-х роках на Дніпрі та притоках діяли вже дві пароплавні компанії, яким належали 17 пароплавів. У 1828 р. миколаївські суднобудівники започаткували створення морського пароплавства, спустивши на воду дерев'яний пароплав «Одеса» з паровим двигуном потужністю 60 кінських сил. Він з'єднав морськими трасами Одесу з містами Криму. На 1860 р. чорноморський паровий флот уже мав 43 судна.

Історичний факт. Річкові пароплави значно покращили роботу поромних переправ і посприяли розвитку капіталістичної конкуренції. Так, у 1860 р. на переправі Берислав- Каховка курсував куплений в Англії пароплав, який пропонував чумакам свої послуги по ЗО коп. за навантажений віз і по 25 — за порожній. Незважаючи на стрімку течію та сильний вітер, він на повному ходу легко буксирував по 2 пороми відразу. Поромники змушені були знизити ціну за перевіз до 20-15 коп., але чумаки не хотіли й дивитися в їхній бік.

Сухопутний транспорт протягом першої половини XIX ст. залишався гужовим. Першу залізницю розпочали прокладати від Балти до Одеси лише в 1863 р.

Вплив промислової революції на суспільну структуру

Промислова революція зумовила глибокі соціальні зміни, несумісні з феодально-кріпосницькими відносинами. Нові машини й технології вимагали навчених робітників, зацікавлених у результатах своєї праці. Власники фабрик насамперед брали на роботу вільнонайманих робітників. їхня питома вага серед робітництва постійно зростала. Якщо в 1825 р. вона становила 25 %, то в 1861 р. — майже 74 %. Умови життя та праці робітників були надзвичайно важкими. Робочий день тривав 13-18 год. Заробітна плата була мізерною. До робітників застосовували тілесні покарання, великі штрафи. На підприємствах не існувало ніякої охорони праці, техніки безпеки. Робітничі сім'ї жили в надзвичайно тяжких побутових умовах.

Змінилася й буржуазія. У ході промислового перевороту активно формувалася верства підприємців. Вона поступово виростала з власників промислових підприємств, купців, скупників, заможних селян, міських і сільських ремісників, частини поміщиків, які перетворювалися на буржуазію.

Характеризуючи верству фабрикантів, потрібно підкреслити, що в Україні українські капіталісти перебували в меншості. Водночас активно займалися підприємництвом російські, єврейські, західноєвропейські купці й промисловці. У їхньому середовищі українські підприємці швидко втрачали свої національні риси й зросійщувалися.

Працюємо з джерелами
Прочитайте уривок з листа П. Симиренка до Т. Шевченка. Які риси фабриканта XIX ст. залишаються суспільно значущими для нашого часу?

«Ми всі часто згадуємо про Ваше перебування в нас і душевно бажали б ще скористуватися Вашим товариством... Ви своїми поетичними розповідями так захоплювали мене, що, бувало, про все забуваєш... Ваше здоров'я потрібне для всіх».


 
УКРАЇНСЬКІ МІСТА І ТОРГІВЛЯ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX ст.
1. Пригадайте, на виробництві якої продукції спеціалізувалися ті чи інші регіони України.
2. Як спеціалізація регіонів може сприяти розвитку торгівлі?

Міста в українській економіці

Розвиток промислів і сільського господарства, розширення торгівлі позначилися на становищі міст. До середини 40-х років XIX ст. майже 3/4 підприємств належали поміщикам і споруджувалися в селах і містечках, ближче до джерел сировини та підневільної робочої сили. Із початком і розгортанням промислової революції розпочався промисловий розвиток міст. Нові підприємці (купці, багаті міщани й селяни) прагнули розміщувати свої підприємства безпосередньо в містах, які були ринками збуту їхньої продукції і одночасно місцями зосередження найманої робочої сили.

Залишаючись осередками адміністративного управління, губернські й повітові міста поступово перетворювалися на центри промисловості й торгівлі. Насамперед таких перетворень зазнали Київ, Харків, Катеринослав, Полтава, Житомир, Чернігів,  Єлизаветград,  Миколаїв,  Одеса, Луцьк,  Рівне.  Історики вважають, що в 1825 р. у містах України налічувалося 528 промислових підприємств, а в 1861 р. їх було вже 1474 (майже втричі більше).

катеринослав

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Загалом, перетворення в цих містах відбувалися повільно. І тому спостерігач лише протягом тривалого часу міг помітити деякі зміни. Так, побувавши в Катеринославі в 1861 р. О. Афанасьєв-Чужбинський писав: «Я пам'ятаю Катеринослав років дванадцять тому, коли його ще можна було назвати містечком і досить непривабливим як за його будівлями, так і через страшну непролазну грязюку, що наливалася навіть у дрожки. За три роки Катеринослав змінився, але, стоячи над Дніпром, майже біля порогів, не мав найменших ознак великої торгівлі... Я зустрів бруд, ту ж мертву тишу на вулицях і ту ж пилюку, що піднімається навіть від єврейської одноколки та виїдає очі.

Тепер... я знайшов у ньому невеличку зміну: побудовано кілька будинків на головній (Олександрівській) вулиці й уздовж цієї широкої, майже як Невський проспект вулиці, зверху протягнуто шосе до казенного саду. Шосе це обведено з двох сторін тротуарами, осадженими акаціями, бузком і деякими іншими деревами. Більше змін непомітно. На пристані така ж сонливість: життя ніякого, а тільки млява робота».

Ріст економічної потужності міст відобразився на збільшенні числа мешканців. Протягом 1811-1858 pp. населення міст України зросло майже втричі — від 512,9 до 1456,8 тис. Це становило 11 % від загальної чисельності всього населення 9 українських губерній. Зазначимо також, що зростання відбувалося не за рахунок зайнятих працівників у сільському господарстві. Число міщан примножували ремісники, купці, промисловці, дрібні торговці та ін.

Повсякденне життя в місті

У містах проживали люди різного походження, достатку та суспільного стану. Проте можна з певністю сказати, що життя абсолютної більшості їх було сповнене щоденною працею та клопотами.

Жителів міста об'єднували насамперед питання благоустрою. На відміну від минулих часів у XIX ст. на нього розпочали звертати цілеспрямовану увагу. Перш за все почали турбуватися озелененням міст. Нові забудови оточували бульварами, уздовж магістралей та проспектів, навколо торговельних та ярмаркових майданів насаджували алеї, сквери, виділяли зони зелених масивів, парків, засновували ботанічні сади.

У містах приділяли увагу покриттю вулиць. У Києві з 1824 р. почали замінювати бруківкою дерев'яне покриття вулиць. У 1830-і роки вже вимощували вулиці каменем і в інших містах. Тоді ж запровадили освітлення вулиць і майданів ліхтарями, у яких горіло сало, конопляна олія або спирт. Для зв'язку між вулицями та районами міст зводили мости — спочатку дерев'яні, а потім муровані.

У південних містах уживали особливих заходів щодо поліпшення водопостачання. Тут копали колодязі, мурували підземні цистерни, до яких збиралися дощові й весняні води, споруджували водогони. У Києві, Сімферополі й Феодосії спорудили кілька фонтанів. Майдани почали прикрашати пам'ятниками.

У містах першої половини XIX ст. почав розвиватися театр. Вистави «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ'яненка та інші стали надзвичайною культурною подією в повсякденному житті міщан, поштовхом до їхнього національного самоусвідомлення.

Зростання морських портів. Особливо швидко зростали портові міста: Херсон — порти в нижній течії Дніпра, Миколаїв — біля гирла Південного Бугу. Головним містом морської торгівлі стала Одеса. Чисельність міщан у них протягом першої половини XIX ст. зросла в 4,5 раза. Кількість міського населення в південних губерніях стала найвищою, а в Херсонській губернії досягла аж 27 %. Своїм прискореним ростом ці міста завдячували освоєнню українських степів, переважно на основі вільного господарювання і вільного найму на роботу. Це давало можливість людям обирати для себе місце проживання.

Вагому роль відіграло будівництво морських портів, які мали загальноімперське значення в Одесі, Миколаєві, Херсоні та інших містах. Прагнучи якнайшвидше зміцнитися на південно-західному напрямі, російський уряд створював найсприятливіші умови для розвитку економіки в цьому регіоні.

У 1817 р. Одеса була проголошена на З0 років відкритим, вільним портом. Це означало, що до міста дозволялося безмитне ввезення іноземних товарів і безмитний їх продаж. Унаслідок цього в 1840-х роках за чисельністю населення Одеса перевершила Київ, а із середини XIX ст. стала третім містом Російської імперії за кількістю мешканців.

одеський порт

Південні міста ставали також центрами військової промисловості. Так, у Херсоні з кінця XVIII ст. діяв ливарний завод, де відливалися гармати та ядра для морського флоту. У Миколаєві та Херсоні були споруджені суднобудівні заводи, на яких будували військові й торговельні кораблі.

Імперська політика російської монархії щодо України призвела до заселення міст переважно неукраїнцями: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками й торговцями, представниками багатьох інших національностей. На Правобережжі ще від часів Речі Посполитої в містах проживало багато поляків. Через це частка українців у міському населенні поступово зменшувалася. Отже, у містах України українці були перетворені на національну меншину, ущемлену і соціально, і культурно.

Розвиток внутрішньої торгівлі

Однією з яскравих ознак того часу став розвиток внутрішньої торгівлі. Це було пов'язано з відходом української економіки від натурального господарства, усе більшим розгортанням товарно-грошових відносин, посиленням спеціалізації окремих територій, розвитком промисловості й ростом міст.

Жваво розвивалася щоденна торгівля в численних постійних міських крамницях. Протягом 1825-1861 pp. їхня кількість зросла з 3,6 до 15 тис. (тобто в 4 рази). Потреби невеликих місцевих ринків задовольняли щонедільні торги та базари, на яких велася роздрібна торгівля один-два рази на тиждень. Наприкінці 50-х років XIX ст. їх було понад 10 тис.

Проте найістотніший вплив на економіку справляли ярмарки, на яких відбувалася оптова (гуртова) торгівля. Лише в 1858 р. на території України відбулися 1953 ярмарки, що становило 40 % від їхньої загальної кількості в Російській імперії. Протягом першої половини XIX ст. Україна перетворилася на один із найбільших центрів ярмаркової торгівлі Східної Європи. Це було зумовлено розвитком української промисловості, сільського господарства, а також зручним географічним становищем. Україна знаходилася на перехресті торговельних шляхів Східної Європи.

ярмарок

Особливою популярністю серед купців і промисловців користувалися Контрактовий ярмарок у Києві, Троїцький та Успенський у Харкові, Введенський у Сумах, Іллінський у Ромнах, Онуфріївський у Бердичеві та десятки інших. Ярмарки зазвичай розпочинали свою роботу на великі релігійні свята й тривали по декілька тижнів. Головним їхнім призначенням була не стільки святкова роздрібна торгівля, скільки укладання домовленостей, контрактів між купцями і промисловцями про постачання великих партій товарів на підприємства, у міста й регіони. Звідси й назва найбільшого українського ярмарку —  «Київський контрактовий». Потреба в ярмарках виникала насамперед через спеціалізацію окремих регіонів України у виробництві чи вирощуванні певного виду продукції.

КОНТРАКТ (від латин, contractus — угода) — договір, письмова угода сторін.

Ярмарки об'єднували українську економіку в єдиний український національний ринок. Торгівля та обмін між різними населеними пунктами й регіонами сприяла зближенню мешканців територій, незважаючи на їхні особливості в побуті, матеріальній і духовній культурі та мові. Торгівля допомагала людям усвідомити, що в них більше спільного, аніж відмінного, й одночасно сприяла формуванню рис, властивих для більшості українського народу.

Історичний факт. Важко назвати ярмарки лише проявом торгівлі. Вони вносили велике пожвавлення, ставали надзвичайною подією для мешканців міст і їхніх околиць. Український етнограф О. Афанасьєв-Чужбинський яскраво описав такі ярмарки у своїй праці «Подорож у Південну Росію». Так, наприклад, у Катеринославі щороку відбувався вовняний Петропавлівський ярмарок, де торгували не лише вовною. Користуючись нагодою, сюди привозили товари купці з великих міст і влаштовували «панський ряд». Тут міг «відшукати все навіть найвибагливіший покупець, який ходив у вишуканому пальті і, дивлячись крізь скельце, голосно говорив: «У нас, у Петербурзі». Тут же «з ранку до вечора можна було зустріти всю вищу публіку, середню і нижчу, окрім простонароддя». Поміщики приїздили на ярмарки зі своїми сімействами: «Нехай повеселяться». Серед покупців особливо виділялися поміщиці зі своїми дочками. Вони «вдягалися нібито на бал, щодня показуючи нові костюми», і перетворювали «панський ряд» на «виставку наречених».

У декілька ліній ставилися намети з дешевим крамом для «простонароддя».

На ярмарок обов'язково приїздила театральна трупа і влаштовувала вистави. Місцеві та приїжджі музиканти організовували музичні концерти. За містом відбувалися кінні перегони: «Іподром постійно був укритий хмарами пилюки».

«У двох місцях на ярмарку стояли майданні балагани — лялькова комедія. Паяц закликав народ, і треба сказати правду, що тут ніколи не було нестачі в глядачах».

картини

Чумацький промисел в українській торгівлі. Важливу роль у формуванні національного ринку відігравали й чумаки. Чумацтво із селянського промислу виросло до водночас вагомої торгової та транспортної складової українського національного ринку. Особливо сприятливі умови для свого розвитку отримало воно у зв'язку з розвитком товарно-грошових відносин, приєднанням Правобережжя та ліквідацією загрози турецько-татарських набігів.

Чумаки купували випарену й кам'яну сіль у Криму, Бессарабії, Бахмацькому і Слов'яносербському повітах, сушену, в'ялену й солену рибу на Дону, Волзі, Азовському й Чорноморському узбережжях, а звідти розвозили й продавали все це в Україні та в багатьох місцевостях Росії. Вони почали торгувати також різними сільськогосподарськими продуктами, промисловими виробами й будівельними матеріалами: хлібом, медом, воском, цукром, дьогтем, смолою, прядивом, горілкою, кам'яним вугіллям, крейдою, алебастром тощо. Торгуючи, чумаки перевозили величезну кількість товарів на далекі відстані.

Історичний факт. На одну чумацьку мажу (віз, який тягнула пара волів) можна було навантажити 60 пудів хліба, майже 100 пудів солі або 70 відер спирту. Протягом 40-50-х років XIX ст. чумацькі валки щорічно перевозили 60-80 млн пудів вантажів, використовуючи для цього 600-800 тис. маж або возів.

Чумаки охоплювали торгівлею й перевезеннями величезну територію від азовських і чорноморських портів до кордонів Польщі на Заході, Москви, Нижнього Новгорода, Уралу та Середньої Азії на Сході. Чумацький промисел давав можливість накопичувати капітали й ставати власниками чумацьких валок — власне кажучи, транспортних підприємств, у яких працювали за наймом власники однієї-двох пар волів.

Колоніальне підпорядкування української торгівлі. Зміст контрактів, укладених на ярмарках, яскраво засвідчував, що російський уряд перетворив Україну на сировинний додаток імперії.

До Росії вивозилася сільськогосподарська продукція: пшениця, жито, ячмінь, овес та інші зернові культури, насіння льону, мед, тютюн, продукти харчування, а також сировина для російської промисловості — тонкорунна і проста вовна, пряжа, сирі шкіри, коні, вівці, свині та велика рогата худоба, птиця, дерев'яні вироби, посуд, смола, дьоготь, свіжа, сушена й солена риба. Вивозилася також і промислова продукція, виготовлена із сільськогосподарської сировини: полотно, горілка, цукор, поташ тощо.

До України ввозилися російський текстиль, готовий одяг, взуття, тобто продукція з її ж сировини, яка могла б успішно перероблятися й на місцях. Майже не відчуваючи конкуренції, продавалися російський метал, чавун та вироби з них. І це при тому, що Україна мала базу для розвитку власної металургії.

Колоніальний характер української торгівлі засвідчував і склад купецтва, яке торгувало в Україні. 52,6 % його становили російські купці (переважно    найпривілейованіші — першої та другої гільдій). Українське купецтво становило лише 22,2 % (здебільшого третьої гільдії). На всіх одинадцяти великих об'єднання купців ярмарках України домінували товари з російських губерній. 

ГІЛЬДІЯ (від. нім. gilde — об'єднання, корпорація) — у Російській імперії певним рівнем багатства.

ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО
Іван Аксаков — дослідник торгівлі на українських ярмарках писав: «Не кажемо про Суми й Харків, міста створені російськими торговцями, але і в Полтаві, Лохвиці та Лубнах скрізь заправляють „фундаментальною", за купецьким висловом, торгівлею росіяни...»

Місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії

Протягом першої половини XIX ст. Україна посідала чільне місце в загально-російській зовнішній торгівлі. Якщо протягом XVIII ст. українські купці мусили вивозити свої товари за кордон через Петербург, Ригу, Ґданськ, то тепер, опанувавши Чорноморське узбережжя й колонізувавши південні степи, це можна було робити через азовсько-чорноморські порти.

На початку XIX ст. через Одеський порт вивозилися товари переважно з Поділля, Київщини, Волині й Херсонщини, через Таганрозький — із Катеринославщини, через Бердянський та Маріупольський порти — із Таври та південно-східної Катеринославщини.

Головною статтею експортування з України були зернові культури, особливо пшениця. Вона становила 90 % від зернового експорту імперії. Український хліб продавався в Туреччину, Грецію, Італію, Францію, Англію. Разом із ним з України експортували насіння льону, конопляне прядиво, тютюн, вовну, шкіру, смушки, олію, смалець, щетину, худобу, птицю, мед, віск, рибу та іншу сільськогосподарську продукцію. Крім того, в Австрію, Пруссію, Царство Польське, Молдову успішно продавали худобу.

ДУМКА ВЧЕНОГО
Павло-Роберт Маґочій звернув увагу дослідників на те, що виробництво і продаж збіжжя зі Східної України працювали здебільшого на експорт. Це допомагало Росії сплачувати міжнародні позики. Отже, експорт зерна став основним джерелом валюти, якої гостро потребувала Російська імперія, щоб купувати за кордоном техніч¬не обладнання та накопичувати капітали для подальшої розбудови своєї промисловості.

Обсяг імпорту (ввезення) товарів через чорноморсько-азовські порти був набагато меншим за експорт (вивезення). Із-за кордону в українські порти ввозили переважно речі та продукти: вишукані меблі, дорогий одяг, взуття, вина, какао, каву, тютюн, чай, прянощі, тропічні фрукти й овочі. Із початком промислової революції через чорноморські порти надходила техніка: парові двигуни, машини, фабрично-заводське устаткування.

Українські губернії посідали дуже важливе місце в загальноімперському імпорті. Наприклад, через Одеський порт щорічно завозилося товарів на суму 8-10 млн рублів. Із них в Україні їх продавалося на 5-6,5 млн. У регіони Російської імперії збували товарів на 3-3,5 млн рублів.

Перевірте свої знання
1. Що таке капітал? Хто такий капіталіст?
2. Визначте типові риси промислового перевороту в Україні.
3. Охарактеризуйте галузі, які визначили сутність промислового перевороту, утверджували промислове виробництво в Україні.
4. Порівняйте розвиток промисловості України в різних регіонах.
5. Охарактеризуйте стан транспорту в Україні протягом першої половини XIX ст.
6. Чому дослідники економічної історії називають кріпосні мануфактури справжніми «монстрами»?
7. Чому мануфактури виявилися безсилими порівняно із заводами і фабриками?
8. Чому проникнення купецького капіталу в промисловість було явищем набагато прогресивнішим порівняно з поміщицьким промисловим виробництвом?
9. Які галузі українського виробництва промисловий переворот охопив першими?
10. Як промислова революція вплинула на соціальну структуру українського суспільства?
11. Чому українські підприємці в Україні поступово зросійщувалися?
12. Подумайте, чому на Дніпрі утворилися дві пароплавні компанії.
13. Охарактеризуйте етнічний склад українських міст. Чим він зумовлювався?
14. Назвіть причини розвитку внутрішньої торгівлі.
15. Назвіть і охарактеризуйте різні форми тогочасної української торгівлі.
16. Якими історичними обставинами пояснювався швидкий розвиток українських портових міст?
17. Визначте місце України в зовнішній торгівлі Російської імперії, окремо розглянувши імпорт і експорт.
18. Чим був зумовлений промисловий розвиток міст у першій половині XIX ст.?
19. Які нові риси повсякденного життя спостерігалися в містах у першій половині XIX ст.?
20. Яке місце в українському національному ринку посідало чумацтво?
21. Проаналізувавши особливості української торгівлі, доведіть, що Україна знаходилася в колоніальній залежності від Росії.
22. Які вигоди мала Російська імперія від розвитку експорту з України?

О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  


Скачати календарно-тематичне планування з історії України, відповіді на тести, завдання та відповіді школяру, книги та підручники, курси учителю з історії України для 9 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.