Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Пригоди і захоплення твоїх ровесників

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 4 клас>>Українська література: Пригоди і захоплення твоїх ровесників

     Читаючи твори цієї теми, зверни увагу, хто їх головні герої, до яких наслідків призводять їхні вчинки. У творах значне місце належить діалогам, словам автора, які передають його ставлення до дійових осіб.


ПАЛИЧКА-РЯТІВНИЦЯ
     Поміркуй, про що може йти мова у цьому творі?


Був собі на світі ледар. Звичайнісінький ледар. Мабуть, і тобі траплялося бачити такого. Звали його Миколою.
А сталося це тоді, коли на деревах та кущах із малесеньких буро-жовтих бруньок визирнули зелені язички першого листя. Хлопці ганяли надворі м'яча. А Микола занудьгував: мати зачинила його в помешканні, щоб він як слід вивчив уроки.
«Ото  б  добре  було,—  мріяв  Микола,—  знайти чарівну паличку-рятівницю. Щоб замість мене й до-машні завдання робила, й усе інше. За такою паличкою на край світу піти не страшно!» І раптом сталося чудо...
—    Навіщо ж на край світу? — почув Микола чийсь добрий й тихий голос. Хлопчик озирнувся. Посеред кімнати стояв малесенький дідусь — удвічі нижчий за Миколу. На ньому були червоні шаровари з білими ятками й білий ковпак з червоними зірочками. Довга
сива борода зникала десь аж за спиною.
—    Навіщо на край світу йти? — повторив дідусь.— можна мати те, що бажаєш, і тут.
—    Вибачайте,— пробурмотів Микола розгублено,— хто ви такий?
Дідусь відповів:
—    Я — Головний охоронець чарівної палички-ря-
тівниці!
Микола мовчав, зачарований. Виходить, що в каз-ках усе правда, й чарівники — таки є!
—    Ви справді дасте мені чарівну паличку? — спитав
н недовірливо.
Дідусь відповів дуже поважно:
—    Якщо ти заслужиш — звичайно! Але ти маєш виконати три моїх завдання. Згода?
Микола про всяк випадок кивнув. Може ж таки завдання не дуже важкі?..
—    Слухай перше завдання! — голос у дідуся ще
більше споважнів*.— Тиждень ти, Миколо, маєш сам
прибирати свою постіль і допомагати матері!
«У-у,— хотів був викрутитись Микола,— не хочу!» Але якийсь голос прошепотів йому: «Почекай, не тікай, адже в нагороду ти дістанеш чарівну паличку-рятівницю!»
—    Я згоден,— тихо сказав Микола.
—    От і добре,— весело кивнув дідусь, поправив на
голові ковпак і... розтанув у повітрі, наче його й не було.
Цілий тиждень Микола прибирав у кімнатах, допомагав матері мити посуд і навіть до крамниці двічі бігав. Мати й раділа, й дивувалася — звідки б то все? Ох, якби знала вона, певно, не мала б такого доброго настрою. Адже син був такий запопадливий* тільки тому, щоб опісля нічого не робити, а мати на послугах чудесну паличку.
Якраз за тиждень Головний охоронець чарівної па-лички-рятівниці з'явився перед Миколою.
—    Як твої справи, чи виконав, що я тобі звелів?
Микола розповів про все.
—    Початок непоганий,— погладив свою пишну бо
роду старий.— Перший крок до чарівної палички ти зробив. А тепер слухай друге завдання: щоб ти аж де
десять днів не чіпав і не кривдив малюків — я ж знаю, з тобою таке буває. Та це ще не все: як старші хлопчики кривдитимуть малих, щоб ти їх боронив... Добре?
Дідусь поправив свій ковпак і зник...
—    Ото вскочив у халепу*! — свиснув Микола.—
Сашко Дубина, певно, роз'юшить мені носа!
Але іншої ради не було. Треба було ставати хоробрим і справедливим.
І коли на великій перерві Сашко Дубина штовхнув якогось первачка і той гепнувся та ще й носа набив, Микола підскочив до Сашка й гукнув:
—    Ану, підійми його зараз та попроси пробачення, бо буде погано. Второпав?
Сашко з несподіванки пробурмотів розгублено:
—    Почекай, зараз!..
Усі десять днів Микола був у школі найхоробрішим і найсправедливішим. Про нього навіть написали в класну газету велику замітку.
—    Ти на правильній дорозі,— сказав Головний охоронець чарівної палички-рятівниці, коли минув і другий строк.— Але це не все. Останнє завдання — найважливіше!
Микола навіть дихати перестав.
—    Я знаю,— вів далі дідусь,— що ти погано вчишся.
Тепер весна. Незабаром кінець останньої чверті. Коли закінчиться навчальний рік, покажеш мені табель. Ти зрозумів мене?
У Миколи навіть серце тьохнуло.
—    Зрозумів.  Треба,  щоб у ньому були хороші
оцінки...
Ось у яку біду вскочив Микола. Але відступати було вже нікуди.
Миколина мати дивувалася:
—    Сину, чого це ти все з книжками сидиш? Іди хоч трохи у футбол пограй.
—    Не можу,— відказував Микола, хоч йому й дуже
кортіло побігти на вулицю до друзів,— скоро ж іспити.
Повторювати треба!
Але хлопчик став помічати, що йому хочеться працювати не тільки заради чудесної палички...
І ось пролунав останній дзвінок. Микола одержав табель і побіг швиденько додому, щоб показати його батькам та ще з більшим хвилюванням-нетерплячкою — Головному охоронцеві.
Дідусь у червонозоряному ковпаку був, як завжди, точний.
Тільки-но батьки хлопчика пішли з дому, він зараз же з'явився.
Поглянув на оцінки і сказав весело:
—    Молодець, Миколо! Передаю тобі свій скарб!
І Головний охоронець простягнув Миколі чарівну паличку-рятівницю.
Та ось яка вона! І не подумаєш, що чарівна. Така юбі жовтенька паличка, трохи більша за учнівську ручку та й усе. Ніхто й не здогадається, що це справжній казковий скарб.
—    Щоб паличка виконувала твої бажання,— вів
далі Головний охоронець,— треба наказати їй:
Паличко-рятівнице, Паличко-рятівнице! Зроби те, вірний друже, Чого хочу я дуже!
А далі додай, чого саме бажаєш. Чого б ти хотів?  
—    Ну... морозива!
За мить перед Миколою стояла гарна кришталева ваза, а в ній — полуничне морозиво. Микола, вражений, спитав:
—    А що можна звеліти паличці?
—    Все. Окрім того, що проти совісті.
—    А звідки береться те, що бажаєш,— з нічого?
Очі в дідуся стали ласкаві, добрі.
—    Звісно, ні, Миколо. З нічого навіть у казці ніщо не з'являється. Просто тобі дурно буде діставатися усе що зробили інші люди.
Микола задумано крутив у руках паличку. Ось як; ти, рятівнице...
В одних забираєш, а іншим даєш. Але я зроблю, як совість підказує.
І Микола дзвінко звелів:
Паличко-рятівнице, Паличко-рятівнице! Зроби те, вірний друже, Чого хочу я дуже!
Хай усім ледарям руки до роботи свербітимуть! Потім Микола простяг паличку Головному охоронцеві і сказав:
—    Самому цікавіше все робити. Візьміть паличку!
—    Здоров   будь, Миколо! — весело сказав дідусь,
— Ти правильно вирішив.
Він торкнувся свого червонозоряного ковпака й зник, наче ніколи і не з'являвся отут у кімнаті.
Ніколи?!
Перед Миколою на столі лежав табель з хорошими оцінками.
І мати більше не гнівалася. Ніхто не називав Миколу ледарем.
А надворі хлопці кричали, ганяли м'яча. І Микола вистрибом побіг до них.
Юрій Ярмиш


Звичайнісінький, споважнів, запопадливий, нетерплячкою, червонозбряному.
Споважнів — тут: набув поважної інтонації. Запопадливий — тут: ретельний, дбайливий. Халепа — неприємність.


     Скільки разів Микола зустрічався з чарівником?
     Які завдання Головного охоронця палички-рятівниці
виконував хлопчик?
     Як змінювалось ставлення Миколи до роботи, навчання?
Коли він відчув задоволення від своєї праці?
Поміркуйте     разом!Прочитайте твір в особах.
Зверніть увагу на виділені речення. Яку думку передають слова дідуся? Про що міркував Микола? Чи схвалюєте ви його рішення?
Якого жанру цей твір — оповідання чи казка? Доведіть свою думку.
Пофантазуйте!  Уявіть, що Микола залишив паличку
в себе. Яким тоді могло бути закінчення казки?


ЧОРНА КІШКА, АБО МАГІЧНЕ ЧИСЛО «СІМ»
Поміркуй, про що може йти мова у цьому творі.
Відтоді, як у дворі з'явилася Пума — так звали чорну кішку з третьої квартири,— Василькові Моргайлу перестало щастить. Та воно й не дивно; адже ще колись бабуся застерігала: перебіжить дорогу чорна кішка — чекай невдачі!
І точно. Збирається оце Василько до школи, виглядає у вікно — не видно Пуми. Ага! Моргайло за портфеля — і бігом! Та тільки-но з під'їзду вискочить, аж тут Пума... Ніби навмисно підстерігає хлопця. Чорну шерсть наїжачить, хвоста задере і перебіжить дорогу. Все! Невдача. А яка невдача може бути в учня? Звісно двійка — погана оцінка!
—    Знову ти, Моргайле, не вивчив відмінки імен-
ників,— докірливо каже Олена Михайлівна.
—    Та вчи-ив...— тягне Василько.— Тільки мені
чорна кішка дорогу перебігла... От і не пощастило.
У класі — сміх, а Васильку, звісно, не до сміху, якось він, повертаючись додому, взяв та подзвонив третю квартиру. Двері йому відчинила незнайома жінка — висока, сувора на вигляд, в отакезних окулярах.
—    Чого тобі, хлопчику?
Василько посопів і каже:
—    Тьотю, не пускайте свою чорну кішку, коли я до школи йду, бо вона мені дорогу перебігає.
Сувора жінка уважно подивилася на Моргайла і головою похитала:
—    Не щастить, мабуть? Двійки хапаєш?
—    Ага, за правила.
Жінка подумала якусь мить, а тоді з сумнівом запитала:
—    А ти хоч правила вчиш?
—    Та вчу, вчу,— квапливо запевнив Василько.—
Але ваша кішка як перебіжить мені дорогу, так я і за буваю правила. І родовий відмінок з називним плутаю.
—    Твоїй біді можна зарадити.
Жінка запросила Василька до кімнати, всадовила на стілець, а тоді запитала: — А скільки разів ти правила повторюєш?
—    Ну... ну... раз...
—    Я так і знала!— сплеснула жінка руками.—
Слухай мене, хлопчику, уважно. Чорна кішка і справді може наврочити, якщо правила повторювати лише
один раз. Бо число «один» зовсім просте. А ось коли ти
знатимеш магічне число, то хай хоч і всі чорні коти нашого міста перебіжать тобі дорогу — відмінну оцінку
здержиш.
—    А яке маг... магічне число? Скажіть, будь ласка.
—    Тс-с-с... — Жінка приклала палець до вуст і, озирнувшись, зашепотіла: — Скажу, але тільки для тебе, ти нікому анічичирк! Добре? Бо це — велика таємниця. Слухай мене уважно. Як тільки чорна кішка перебіжить дорогу, треба відразу ж тричі підстрибнути
на правій нозі, потім — тричі на лівій. Запам'ятав?

—    Ага,— прошепотів Василько.— Тричі на правій
тричі — на лівій. А далі?
—    А далі треба швидко проказати:
Щоб чорна кішка не зурочила і голови мені не заморочила,
повторюю правила разів сім — назовсім!
Тьху, тьху, тьху, щоб мені допомогло «сім» — магічне число!
—    І все? — зрадів Василько.
—    Все, хлопчику. Тільки не забудь: сім разів треба повторювати правила, адже сім — магічне число, чорні коти перед ним безсилі.
Василько так і зробив. Тільки Пума перебігла йому дорогу (а це сталося наступного ранку), Василько одразу ж підстрибнув тричі на правій нозі, потім — тричі на лівій, швидко проказав усі слова і сім разів повторив правило.
І що б ви думали: найвищу оцінку одержав!
—    Молодець, Моргайле! — сказала Олена Михайлівна. — Сьогодні тобі, я бачу, не перебігала дорогу чорна кішка!
А Василько мовчить. Таємниця ж!
«От воно що! Виходить, число «сім» і справді магічне! Сім разів повторив правило, і навіть чорнюща Пума не зурочила».
Валентин Чемерис


     Знайди речення, в яких описано хазяйку Пуми. Як вона підкреслила таємничість своїх порад?
    Знайди діалог Василька з учителькою. Які інтонацію, темп читання добереш, читаючи слова хлопчика?
    Які слова підказують інтонацію розмови із сусідкою?
Поміркуйте    разом! Що насправді допомогло Василькові?


Я І МІЙ ТЕЛЕВІЗОР
Поміркуй, про що може йти мова у цьому творі.
Вітя Таран мерщій ускочив до кімнати, швиденько роздягнувся, гупнув на стілець біля свого столу й ухопився за ручку. Коли мати глянула з-за дверей, він уже щось писав, низько схилившись над зошитом і голосно сопучи. Мати пильно подивилася на сина, підозріливо спитала:
—    Ти що, тільки-но од Митька? Знову весь день дивився телевізор?
Вітя не одразу підвів голову, мовби не чув материних слів, цілком поринувши у працю. Нарешті глянув.
—    Еге, таке скажеш — тільки-но! Лише перед твоїм
приходом заскочив на хвильку до Митька, щоб порадитись, як писати твір. Нікуди ви зі мною на канікулах
не їздили, не ходили, надворі дощ утюжив, про що ж писати? — сумно мовив.— Спасибі Митьку, дещо підказав...
Мати мовила примирливо:
—    Ну, пиши, не буду заважати. Та не засиджуйся довго за столом, бо ж завтра до школи.
Вітя вхопив вухами її слова, що завтра до школи, решту пропустив повз них. А таки ж завтра. І кров з носа треба написати твір.  Не хочеться завдавати кривди своїй учительці. Олександра Іванівна аж зіщулиться, мов од холоду, коли ти не виконав домашнього завдання чи мекаєш-бекаєш біля дошки. Тоді так прикро стає на душі... Зате після гарної відповіді вона все одно гладить по голові своєю теплою шовковистою долонею. Тоді стає так приємно й чомусь ніяково... Вітя труснув головою, для чогось посмикав носа. > що писати? Справді, нічогісінько цікавого не було цього на канікулах. Може, вигадати? Он скільки захоплюючих історій бачив він по телевізору. Цілий зошит можна ними заповнити. Вітя приплющив очі, перед його внутрішнім зором наче кінострічка побігла... Рішуче опустив ручку на папір. <На другий день канікул ми поїхали з татом в аеропорт, сіли на літак і полетіли в Сухумі, де на волі живуть мавпи. Скільки їх там! З одною я познайомився, а заговорила до мене людським голосом», ручка спіткнулася. Та не повірить у те Олександра Іванівна. На Вітю з майже чистого аркушика паперу є глянули вчительчині очі, вони мовби казали кором: «Нащо ж ти брехати узявся?» $ін сердито подивився на телевізор, котрий байду-блимав на нього з кутка великим оком. Наче він сам не винен, що Віті нічого писати про канікули, н, він у всьому винен! От хай і сварить його Олександра Іванівна...
Я встав уранці, вмився, поснідав і хотів іти гуляти, аз сонце зазирнуло до кімнати. Просто так, щоб пе-вірити, чи працює, увімкнув телевізор. А там саме показують мультиплікаційні фільми. Один за одним, один  за одним... Коли вони скінчилися, пішло кіно про пригоди хлопців Павлуші та Яви і їхньої корови Контрибуції. Таке смішне, що я впав зі стільця й коліно забив... і од нього відірвешся? А тут і обідати час настав». Вітя задоволено всміхнувся: чиста правда лягає на папір. Хіба думають дядьки й тітки там, під височенною телевежею, щоб діти нормально відпочили: побігали подвір'ю, пограли в футбола, у квача, їм аби весь екран не був порожній.
 «Пообідавши, я твердо вирішив піти у двір. Вже навіть пальто надів і став шнурки зав'язувати на черевиках. Аж гульк — подзвонив у двері мій товариш Митько. Виявляється, його мати на роботі захворіла й прийшла додому. Прийшла, вимкнула телевізор і попросила Митька з квартири. Мовляв, ще грип від мене перехопиш, краще піди на свіже повітря. А Митько саме дивився фільм про гангстерів. Як же йому не дізнатися, чим він закінчиться? То я знову натис на вмикач. Хіба відмовиш гостеві й товаришеві? Самому довелося сісти поруч...»
На хвильку замислився. Чи писати про той вечір всю правду? Рішуче махнув рукою — правду й тільки правду!
«Митько подався від мене перед самим приходом моєї мами. Мені було соромно, що я не виконав обіцянки, даної матері, — не стирчати перед телевізором, а сходити погуляти й купити хліба. Щоб не засмутити її, та й батька також, миттю одягнувся, зганяв до магазину, а потім ще й пройшовся по калюжі, аби мати подумала, що я довго гуляв, і вернувся додому. Звичайно ж, мати була впевнена, що я набігався по подвір'ю донесхочу».
Вітя скорботно похитав головою. Бо ж і третього, і четвертого дня телевізор не відпускав його від себе. Одне, що на канікули зібрали для дітей найкращі передачі, мабуть, весь рік їх копичили, а друге — Митько приходив щодня до них. Бо його мати все хворіла.
Під вечір четвертого дня телевізор по-людськи охнув, клацнув і замовк. Поволі згас екран, тільки яскрава зірочка невблаганно танула на ньому. Митько зітхнув на повні груди, навіть сльозу розтер на щоці, мовби втратив найкращого друга. Вітя також мимоволі зітхнув. Знічев'я друзі підійшли до вікна, визирнули. А надворі дощ припинився, сонце купається в калюжах. Десь глухо гупнув м'яч. Скалатнулися їхні озерця — надвір, негайно надвір!
Вітя плямкнув губами — еге, не так сталося, як вдалося. Коли він одягавсь, а Митько вже стояв на порозі, різко пролунав дзвінок. Відчинили — Митькова мати. Вона, звичайно, здогадалася, де її син і що
любить, однак не сварила, тільки попрохала побути годинку вдома, бо їй треба в поліклініку на виписку, має телефонувати батько. Стривожиться, коли ніхто не візьме трубку... Хлопці похнюпилися, та ненадовго: його ж через годину ноги винесуть їх надвір!
Але ж у Митька був великий кольоровий телевізор. До то вже за краса! І Вітя як сів на стілець біля нього, з наче прилип. Звичайно, Митько був біля гостя.
Митькова мати повернулася надвечір. Бідкалась, що грип зібрав велику чергу. Хлопці було піткнулися надвір, і й вернулися — сонце закрилося хмарами, знову задощило, загув холодний вітер, стали пролітати сніжинки. Наступного дня Митькова мати зраночку подалася і роботу,  тож телевізор цілий день не відпускав хлопців од себе. Вітя описав усе це, зиркнув на німий та сліпий телевізор, журно подумав: «Невже на цьому тижні ні прийде майстер з ремонту?»
І дописав останнє речення: «Отак телевізор позбавив мене й Митька канікул».
За Віктором Кавою


     Засиджуйся, зіщулюється, мультиплікаційні, стривожиться, піткнулися, гангстерів.
     Коли і де відбувались описувані події? Як довго вони тривали у часі? Назви дійових осіб оповідання. Хто головний герой твору? Простеж за текстом, як змінювався задум Віті щодо написання твору? Про що це свідчить? Перечитай текст Вітіного твору. Чи погоджуєшся ти з його висновком? Які думки хлопчика викликають посмішку?

Попрацюйте    разом!Якими ви уявляєте Вітю і Митька? Що схвалюєте, а що засуджуєте у поведінці головного героя?


ЯК МИКОЛКА СТАВ ХОРОБРИМ
Миколка прийшов сьогодні до школи дуже рано. На лавці під високою тополею сиділо двоє дівчаток. Вони дивилися на дерево. Щось зацікавило їх там. В очах дівчаток хлопчик помітив тривогу.
Коли це знялася пташка, забилася, запищала тривожно. І тої ж миті перед лавкою щось упало.
Миколка зрозумів: пташеня випало з гнізда, а мати його тепер у розпачі.
Одна дівчинка взяла пташеня й каже:
—    Якби ж це хто сміливий був зараз у школі... він би поліз на дерево й поклав пташеня в гніздо.
Миколка був дуже боязкий, але слова дівчинки вразили його. Невже вона вважає його боягузом?
—    Я полізу,— сказав Миколка.
—    Ти? — запитали дівчатка й з подивом глянули на хлопчика.
Миколка поклав пташеня за пазуху й поліз на тополю. Від страху в нього тремтіли руки й ноги, але він ліз усе вище й вище. Поклав Миколка пташеня в гніздо, а сам спустився додолу.
Дівчатка дивилися на нього захоплено.
Василь Сухомлинський
 
     Чи легко було Миколці врятувати пташеня? Як же йому  вдалося це зробити? Які почуття переживав хлопчик? Пофантазуйте! Як можна продовжити оповідання?


Савченко О.Я. Читанка 4 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту


Для поліпшення ефективності навчання користуйтесь конспектами уроків на Гіпермаркеті Знань

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.