Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Радикальний рух у Галичині. І. Франко. Утворення УНДП та УСДП. Українці в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 9 клас>> Історія України: Радикальний рух у Галичині. І. Франко. Утворення УНДП та УСДП. Українці в Галицькому сеймі та Австрійському парламенті


РАДИКАЛЬНИЙ РУХ У ГАЛИЧИНІ. «НОВОЕРІВСЬКА» ПОЛІТИКА НАРОДОВЦІВ. О. БАРВІНСЬКИЙ ТА О. КОНИСЬКИЙ. УТВОРЕННЯ ПЕРШОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ПАРТІЇ В УКРАЇНІ (РУРП). І. ФРАНКО. УТВОРЕННЯ УНДП ТА УСДП. САМОСТІЙНИЦЬКА ПОЗИЦІЯ ПАРТІЙ ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ. УКРАЇНЦІ В ГАЛИЦЬКОМУ СЕЙМІ ТА АВСТРІЙСЬКОМУ ПАРЛАМЕНТІ


СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНИЙ РУХ У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ПРОТЯГОМ 70-90-х РОКІВ XIX ст.


Після поразки на виборах у 1879 р. з рядів народовців висунулися нові лідери. Усі вони належали до світської інтелігенції: учитель гімназії Юліан Романчук, юристи Олександр Огоновський та брати Барвінські. Душею нової організації народовців став Олександр Барвінський (1847-1926). Він народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині в родині священика. Вищу освіту здобув у Львівському університеті, співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Займався педагогічною діяльністю, тривалий час був членом Крайової шкільної ради, у 90-х роках очолював Українське педагогічне товариство. Одночасно О. Барвінський працював заступником голови товариства «Просвіта». Із 1886 р. видавав «Руську історичну бібліотеку» (24 томи). Протягом 1892-1897 pp. очолював Наукове товариство імені Т. Шевченка. Брав активну участь у громадсько-політичному житті, у різні роки був депутатом віденського парламенту й галицького сейму. Це був юрист із досконалим знанням економічних і соціальних питань, яскравий публіцист, людина, сповнена енергії та відданості громадській справі.

барвінський

Нові провідники українства усвідомлювали й визнавали, що польські шляхтичі витіснили їх із галицького сейму, а москвофіли — з усіх колишніх українських установ. За цих умов народовцям залишалося або припинити своє існування, або йти в народ, працювати з ним. У 1879 р. вони почали видавати для селян політичний часопис «Батьківщина». Наступного року заснували зорієнтований на інтелігенцію часопис «Діло». Цією назвою вони наголошували, що їхня позиція протилежна ідеям русофілів, чия газета називалася «Слово». Щоб краще зрозуміти становище й потреби українського суспільства, вони цього ж таки 1880 р. скликали перші масові українські збори, або віче. У ньому взяли участь майже 2 тис. селян. На вічі обговорювалося політичне становище українства, економічні справи, шкільні проблеми та ін. Віче 1880 р. стало першою вдалою спробою народовців зв'язатися з народними масами. У 1885 p., очолювані Юліаном Романчуком, вони створили політичне товариство — Народну раду, яка мала на меті продовжувати справу Головної руської ради 1848 р. Відтоді народовці виступали як самостійна політична сила в галицькій політиці, а Народна рада стала прообразом Української політичної партії.

Поступово, до кінця 80-х років народовці стали провідною силою в українському середовищі, відтіснивши москвофілів на другорядні позиції.

Новоерівська політика народовців

Національний рух у Західній Україні розвивався не лише під дією внутрішніх чинників. Наприкінці 80-х років він опинився в центрі протистояння таких потужних учасників міжнародних відносин, як Пруссія, Австро-Угорщина та Росія. Дві імперії ніяк не могли домовитися про сфери впливу на Балканському півострові, через що виникла реальна загроза війни. У ній на боці Австрії готова була взяти участь Пруссія. Щоб ослабити Російську імперію, німецькі політики запропонували після воєнної перемоги над нею створити з українських підросійських земель так зване «Київське королівство». У німецькому журналі «Gegenwart» («Сучасність») була опублікована на цю тему велика стаття. План відокремлення України від Росії серйозно зацікавив Габсбургів. Вони сподівалися взяти новостворене королівство під свій контроль.

Коли про австро-німецькі плани стало відомо В. Антоновичу і О. Кониському — лідерам «Старої громади», вони вирішили підтримати німецький проект, але за умови задоволення ширших національно-культурних прав українців Галичини. Вони сподівалися, що це дасть можливість Галичині утвердитися в ролі провідника національного руху та в майбутньому зіграти роль «українського П'ємонту», який возз'єднає незалежну Україну.

Помітна роль у поєднанні національно-визвольного руху в Наддніпрянщині та Галичині належала Олександру Кониському (1836-1900) — українському письменникові, публіцистові, педагогу, громадському діячеві. Він народився у с. Походівці (тепер Чернігівської обл.). Працюючи в Полтаві, організовував недільні школи, писав для них підручники. Брав участь у роботі Київської громади. Як член Київської міської ради домагався введення в школах викладання українською мовою.

кониський

Ще на початку 60-х років О. Кониський налагодив зв'язок з учасниками національно-визвольного руху в Галичині. 1863 р. був засланий царським урядом у Вологду, потім — у Тотьму. Протягом 1865-1872 pp. жив за кордоном. Повернувшись до Києва, працював у газеті «Київський телеграф». Був одним із фундаторів Літературного товариства імені Т. Шевченка у Львові (згодом — Наукове товариство імені Т. Шевченка). Олександр Кониський — автор ґрунтовної біографії Т. Шевченка.

Під тиском Київської громади на галицьких народовців і віденського уряду на польських політиків, галичани пішли на компроміс, який полягав у тому, що українці отримають кілька місць у парламенті, уряд надасть допомогу українським культурним установам: здійснить осучаснення учительських семінарій, відкриє третю українську гімназію, збільшить кількість українських кафедр у Львівському університеті, започаткує кафедру української історії, визнає український правопис, запровадить українські написи на всіх державних установах, залізницях, поштових скриньках і т. п. У свою чергу, українці обіцяли підтримувати політику австрійського уряду, піти на поступки польській шляхті. Компроміс було укладено 25 листопада 1890 р. лідерами галицьких народовців і тогочасним намісником Галичини графом Казимиром Бадені, який представляв польську сторону.

Відтоді, запевняли обидві сторони, мала розпочатися «нова ера» в польсько-українських відносинах. Проте в обох суспільствах «новоерівська» політика не знаходила широкої підтримки. Уже наступного року граф Бадені так провів вибори до парламенту, що українці втратили майже половину своїх мандатів. У 1892 р. від підтримки компромісу відійшла «Народна рада», очолювана Ю. Романчуком. Остаточно від «новоерівської» політики обидві сторони відмовилися в 1894 p., заявивши про це офіційно з трибуни галицького сейму.

Незважаючи на такий сумний фінал першої спроби порозуміння, «нова ера» все-таки справила позитивний вплив на український рух. Польська адміністрація Галичини дозволила відкрити ще одну українську гімназію (усього лише третю) та кафедру української історії у Львівському університеті.

Історичний факт. Щоб уникнути назви «Кафедра руської історії»,австрійське міністерство освіти затвердило довгу й недоладну назву:«Кафедра всесвітньої історії з особливим наголосом на історії Східної України». За рекомендацією В. Антоновича її очолив 28-річний київський історик Михайло Грушевський. Він керував кафедрою до початку Першої світової війни, успішно розвиваючи українську історичну науку.

Радикальний рух у Галичині

У середині 70-х років XIX ст. в Галичині сформувалася група молодої інтелігенції, яка критично ставилася до діяльності москвофілів і народовців. Вона прагнула надати українському громадсько-політичному рухові сучасного європейського змісту. До цієї групи належали молоді українські політичні діячі Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін. Під впливом Михайла Драгоманова вони стали прихильниками соціалістичного вчення.

Так в українському громадсько-політичному середовищі сформувалася ще одна течія — радикальна. Вона відкидала консерватизм мислення народовців, його обмеженість культурництвом, а тим більше реакційність москвофілів. Порівняно з попередніми течіями, радикали започаткували у свідомості українства справжню інтелектуальну революцію. У 1876 р. І. Франко та М. Павлик розпочали редагувати русофільське студентське видання «Громадський друг». Вони негайно відкинули «язичіє» і розгорнули широку пропаганду своїх поглядів. Згодом робота продовжилася в альманахах «Дзвін», «Молот», «Світ». Радикали розпочали пропагандистську роботу й серед українських селян і робітників.

Захищаючи інтереси селянства, вони виступали за ліквідацію залишків кріпацтва, передачу селянам поміщицьких земель, сервітутних угідь. Радикали роз'яснювали робітникам, як їх експлуатують капіталісти, а тому переконували їх у необхідності й неминучості соціалізму — ладу, що забезпечить соціальну справедливість. Їхня діяльність не залишилася непоміченою властями. У 1877-1878 pp. проти перших українських соціалістів було влаштовано судовий процес, який завершився незначними покараннями. Це відштовхнуло від радикалів-соціалістів українців старшого покоління, проте посприяло зростанню симпатій серед молодших патріотів. Кількість прихильників соціалізму зростала. У жовтні 1890 р. на з'їзді радикально-деморатичних сил було створено першу українську політичну партію — Русько-українську радикальну партію (РУРП). Пізніше почали використовувати назву Українська радикальна партія (УРП), яка стала першою партією не лише в Галичині, а й в усій Україні. Її програма була розроблена І. Франком та М. Павликом і ще кількома іншими партійцями. Вона передбачала зміни економічного життя на засадах «наукового соціалізму», здобуття демократичних прав і свобод, уключаючи й право кожного народу на культурний розвиток. Головним засобом визначених завдань УРП вважала парламентську роботу, тобто здобуття якомога більшого числа місць у парламенті, щоб мати змогу приймати відповідні закони. Своєю опорою в суспільстві партія вважала селянство, яке в Галичині на 80 % було мало- або й зовсім безземельним.

СОЦІАЛІЗМ (від латин, sosialis — суспільний) — лад, який, за вченням соціалістів, мав прийти на зміну капіталізму та грунтуватися на спільній власності на засоби виробництва та владі трудящих.

ПАРТІЯ (від латин. pars (partis) — частина, галузь, відділ) - політична організація яка представляє інтереси певної групи чи верстви й прагне здобути владу чи впливати на неї.

Партія об'єднала як ветеранів — І. Франка, О. Терлецького, М. Павлика, які сформувалися під впливом драгоманівського «громадівського соціалізму», так і представників молодшого покоління — В. Будзиновського, М. Ганкевича, В. Охримовича, які стояли на марксистських позиціях. Між «старими» й «молодими» велася гостра полеміка, але це була не руйнівна, а творча теоретична суперечка. У її ході було висунуто й обґрунтовано ідею політичної самостійності України. Уперше сформулював і розвинув цю ідею член партії Юліан Бачинський в 1895 р. в книзі «Україна irredenta» («Україна поневолена»).

Іван Франко

Визнаним лідером радикальної партії був Іван Франко (1856-1916). Він походив із сім'ї сільського коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, потім у Львівському, Чернівецькому та Віденському університетах.

франко

Титанічна праця І. Франка гідна подиву. Він був письменником (прозаїком, поетом, драматургом, публіцистом), дослідником з історії, філософії, етнографії, економіки. Разом із тим був ще й блискучим політиком і невтомним провідником українського національного руху.

Іван Франко першим в українській літературі порушив тему життя та соціально-політичної боротьби робітників в умовах первісного капіталізму. Як ніхто інший, він звеличував соціальну й національну визвольну боротьбу. У поезії «Вічний революціонер» він закликав: «Неридать, а добувати //Хоч синам, а не собі // Кращу долю в боротьбі».

Поряд з оригінальними художніми творами Франкова спадщина містить велику кількість перекладів фольклору і творів давньої літератури часів стародавніх Вавилона, Індії, Персії, Греції, Риму; епохи Середньовіччя — Англії, Шотландії, Норвегії, Ісландії, Іспанії, Португалії, Італії, Албанії; Нового часу — Німеччини, Росії, літератури майже всіх слов'янських народів.

Зі студентських років він тяжів до громадської роботи, прагнув змінити пригноблене становище свого народу. Під впливом М. Драгоманова шукав шляхи розірвання і соціальних, і національних пут народу в соціалістичному вченні. Захищаючи інтереси селян і робітників, І. Франко та його соратники не раз зазнавали судових переслідувань і покарань (І. Франка двічі ув'язнювали — на 9 і на 2,5 місяці). За свої ліві переконання він не був допущений до австрійського парламенту, куди балотувався як депутат від селянства.

Визнаючи економічне вчення марксизму, І. Франко завжди критично ставився до політичного марксизму. Проаналізувавши погляди його засновників, він дійшов висновку, що пропонований ними політичний устрій «народної держави» призвів би до втрати свободи. «Люди виростали б і жили би в такій залежності, під таким доглядом держави, про який тепер у найабсолютніших поліційних державах нема й мови. Народна держава сталась би величезною народною тюрмою».

Із роками І. Франко критично поставився й до положень свого вчителя М. Драгоманова, зокрема до ідеї українсько-російської федерації, у якій Україні відводилася другорядна роль. Зустріч у 1894 р. з М. Грушевським та тісна співпраця з ним у Науковому товаристві імені Т. Шевченка спричинила остаточний відхід його від радикалізму. Франко відкинув марксизм як «релігію, засновану на догмах ненависті й класової боротьби».

Проте, як відомо, розчарування соціалістичними поглядами не привело до відмови від політики — І. Франко став одним із засновників УНДП.

Не згасав геній Франка і як митця. Його збірки поезій та романи, драми здобули світове визнання. У 1916 р. Франко був висунутий на здобуття Нобелівської премії, але смерть викреслила його зі списків претендентів на цю високу міжнародну нагороду.

Утворення УНДП та УСДП

Наприкінці 90-х років XIX ст. у середовищі радикалів сформувалося декілька течій. На партійній конференції у Львові в 1899 р. партія розділилася. Ліве соціалістичне крило на чолі з М. Ганкевичем, С. Вітиком, В. Охрімовичем утворило Українську соціалдемократичну партію (УСДП), яка стояла на соціалістичних позиціях. УСДП організовувала страйки, захищала українських робітників від полонізації, проводила культурно-освітню роботу. Головним засобом утілення своїх програмних засад партія вважала парламентську роботу. Тому вона домагалася здійснення виборчої реформи, яка б поставила всі стани і суспільно-політичні сили в рівні умови. Брала участь у парламентських виборах.

ганкевич

У грудні 1899 р. у Львові за ініціативою М. Грушевського, І. Франка та інших членів РУРП було засновано Українську національно-демократичну партію (УНДП). У ній об'єдналися праве (національне) крило РУРП та переважна більшість народовців. УНДП посіла провідне місце в українському політичному русі. Вона об'єднала українських інтелігентів, духівництво, міщан і селянство. Першочерговим завданням партія вважала здобуття автономії українських земель у складі Австро-Угорщини. Стратегічною метою вона мала здобуття Україною соборності й незалежності. Щоб досягнути цього, партія обрала тактику щоденного виборювання прав українців у парламенті та адміністративних установах. У національно-політичне русло вона спрямовувала й страйковий рух.

Самостійницька позиція партій Західної України

Партії Західної України, сформувавшись в умовах протистояння української та польської громад Галичини, не вважали національні питання другорядними, які, мовляв, лише відвертають увагу справжніх революціонерів, соціалістів, демократів від здійснення задумів, що принесуть визволення «усьому людству». Вони наголошували, що поки існують нації, питання української національної культури, самосвідомості, державності є обов'язковими складовими політичної боротьби. До речі, такі погляди спонукали їх підкреслювати навіть у своїх назвах, що вони українські партії.

Тому програма РУРП у 1895 р. була доповнена окремим пунктом про те, що втілення в життя соціалістичних ідеалів можливе лише за повної політичної самостійності народу України.

УСДП також поділяла самостійницькі погляди українських партій, борячись із полонізацією українських робітників, домагаючись відкриття українського університету.

На твердих самостійницьких позиціях стояла УНДП. Від часу її створення в 1899 р. керівний орган партії — Народний комітет — виступив із закликами до українців боротися за незалежну і соборну Україну.

Українці в галицькому сеймі й австрійському парламенті

Після поразки 1859 р. у франко-італо-австрійській війні австрійський імператор змушений був 1860 р. скликати парламент у Відні, а кожна провінція отримала власний крайовий сейм. У зв'язку з тим, що в Галичині провідну роль у суспільно-політичному житті посіли поляки, на яких, як на католиків, вирішив опертися Відень, вони зуміли і відтіснити українців на другорядні ролі. Це позначилося й на участі українців у галицькому сеймі та австрійському парламенті. Хоча українці становили половину населення Галичини, від 1861 р. і до розпаду Австрійської імперії на долю українців припадало не більше третини депутатів.

Так було, наприклад, 1861 p., коли українці із 150 місць здобули всього 49, та 1914 р. — відповідно з 228 — 66 депутатських місць. У інші роки частка українських депутатів у галицькому сеймі, як правило, не перевищувала 15 %. Цього було недостатньо, щоб захищати інтереси українства.

У палаті депутатів віденського парламенту українці в кращі роки мали щонайбільше 25 % місць, закріплених за Галичиною (найбільшого успіху було досягнуто 1907 p.: 27 із 106 місць). Справа не в тому, що народ не бажав мати своїх представників. Цьому перешкоджала система виборів, що надавала перевагу польським шляхтичам, які були соціальною верхівкою і в східній (українській) частині Галичини. Якщо для одного депутата від поміщиків було достатньо 52 голоси, то за одного депутата від селян мали проголосувати 8764 виборці. Польським кандидатам у депутати активно сприяли й польські адміністратори, які від часів А. Ґолуховського прийшли на зміну австрійським.

Працюємо з джерелами

Проаналізуйте уривок із виступу І. Франка на ювілейному вечорі 1898 р. Як він розумів зв'язок загальнолюдського, національного й особистісного?

«Головну вагу клав я завсіди на здобування загальнолюдських прав, бо знав, що народ, здобуваючи собі загальнолюдські права, тим самим здобуває собі й національні права. І сам я в усій своїй діяльності бажав бути не поетом, не вченим, не публіцистом, а перед усього чоловіком».

Перевірте свої знання
1. Поясніть причини виникнення УНДП і УСДП.
2. Дайте характеристику першій українській політичній партії РУРП.
3. Які обставини національного руху привели до виникнення течії радикалів?
4. Доведіть, що в питанні української державності всі західноукраїнські партії залишалися одностайними.
5. Назвіть етапи розгортання українського національного руху в Західній Україні.
6. Опишіть громадсько-політичний портрет І. Франка.


О. К. Струкевич, Історія України, 9 клас
Вислано читачами з інтернет-сайтів  


Матеріали з історії України, планування з історії України, завдання та відповіді по класам, плани конспектів уроків з історії України для 9 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас
1236084776 kr.jpg презентація уроку
1236084776 kr.jpg інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg акселеративні методи навчання

Практика
1236084776 kr.jpg тести, тестування онлайн
1236084776 kr.jpg задачі та вправи
1236084776 kr.jpg домашні завдання
1236084776 kr.jpg практикуми та тренінги
1236084776 kr.jpg питання для дискусій в класі

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg відео- та аудіоматеріали
1236084776 kr.jpg фотографії, малюнки
1236084776 kr.jpg графіки, таблиці, схеми
1236084776 kr.jpg комікси, притчі, приказки, кросворди, анекдоти, приколи, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg шпаргалки 
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg статті (МАН)
1236084776 kr.jpg література основна та додаткова
1236084776 kr.jpg словник термінів

Удосконалення підручників та уроків
1236084776 kr.jpg виправлення помилок в підручнику
1236084776 kr.jpg заміна застарілих знань новими 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg календарні плани
1236084776 kr.jpg навчальні програми
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації
1236084776 kr.jpg обговорення

New2.jpg Ідеальні уроки-кейси

Якщо у вас є виправлення або пропозиції до даного уроку, напишіть нам.

Якщо ви хочете побачити інші корективи і побажання до уроків, дивіться тут - Освітній форум.