KNOWLEDGE HYPERMARKET


Роман «Злочин і кара» як втілення нового, поліфонічного типу художнього мислення

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Роман «Злочин і кара» як втілення нового, поліфонічного типу художнього мислення


ЖИТТЯ ЯК ДЗЕРКАЛО ЛІТЕРАТУРИ
У Ґете — «Фауст», у Шекспіра — «Гамлет», у Данте — «Пекло», — у кожного великого письменника є книга, в яку він вклав усю душу. Така книга у Федора Достоєвського — «Злочин і кара». Ведучи мову про неї, ми будемо говорити разом із тим про «найвищі вершини творчості, яких коли-небудь сягав його геній», — скажемо ми услід за видатним російським письменником кінця XIX — початку XX століть Дмитром Мережковським.


Роман «Злочин і кара» написано за півтора року і надруковано 1866 року в журналі «Русский вестник». Пропонуючи видавцеві журналу М.Каткову свій новий (ще тільки задуманий) твір, Достоєвський писав йому, що ідея роману «не може ні в чому суперечити» напрямку журналу — і далі розгорнув саму ідею:
Зло — психологический отчет одного преступления. Действие совре-менное, в ньінешнем году. Молодой человек, исключенньїй из студен-тов университєта, мещанин по происхождению и живущий в крайней бедности, по легкомьіслию, по шаткости в понятиях, поддавшись некотормм странньїм, «недоконченньїм» идеям, которьіе носятся в воздухе, решил разом вьійти из скверного своего положення. Он ре-шился убить одну старуху, титулярную советницу, дающую деньги на проценти... «Она никуда не годна?», «для чегоона живет?», «полезна лн она хоть кому-нибудь?» и т.д. — зти вопросьі сбивают с толку молодого человека. Он решает убить ее, обобрать, с тем чтоб сделать счастливою свою мать, живущую в уезде, избавить сестру, живущую в компаньонках у одних помещиков, от сластолюбивьіх притязаний главьі зтого помещичьего ссмейства — притязаний, грозящих ей гибелью, — докончить курс, уехать за границу и потом всю жизнь бьіть честньїм, твердим, неуклонньїм в исполнении «гуманного долга к человечеству» — чем уже. конечно, «загладится преступление»... Ему — совершенно случайньїм образом — удается совершить своє преступление и скоро, и удачно... Тут-то и развертьівается весь психологический процесе преступления. Неразрешимьіе вопросьі восетают перед убийцею, неподозреваемьіе и неожиданньїе чувства мучают его сердцо. Божия правда, земной закон берет своє, и он кончает тем, что принужден сам на себя донести... Налагаемое юридическое наказание за преступление гораздо меньше устрашает преступника, чем думают законодатели, отчасти потому, что он и сам его нравственно требует. Зто видел я даже на самьіх неразвитьіх людях... Вьіразить мне зто
хотелось именно на развитом, на нового поколений человеке, чтобьі бьіла ярче и осязательнее видна мысль.


Під час написання «Злочину і кари» Достоєвському було 44-45 років. Щойно перед цим його спіткало горе — дві смерті найближчих людей — дружини і брата Михайла. Закінчуючи написання і публікацію роману, він несподівано закохався, зустрівши дівчину Ганну Сніткину, яка невдовзі стала його дружиною і морально підтримувала письменника до кінця життя.
На той час Федір Михайлович був відомим у літературних колах як професійний письменник, тож редакція «Русского вестника» погодилася друкувати його роман з радістю.


Перші дві частини «Злочину і кари» побачили світ у січневому та лютневому номерах журналу і захопили увагу численних читачів. (Коли восени того ж року стенографістка Ганна Сніткина — майбутня дружина письменника — входила до будинку Достоєвського, щоб писати під його диктовку роман «Гравець», — вона, за її власним свідченням, жахнулася від того, що будинок — «той самий», в якому «мешкав» Расколь-ников. Отже, вона, як багато інших людей, розпочала читати «Злочин і кару» в журналі.) Коли Достоєвський завершував роботу над черговими частинами роману для нового числа «Русского вестника», що мав вийти на початку квітня, стався замах на життя царя: 4 квітня в Олександра II стріляв молодий терорист, студент Дмитро Каракозов.


Постріл Каракозова став початком цілої серії замахів, останній з яких таки призвів до загибелі Олександра II (до речі, чи не наймудрішого з усіх російських царів, який здійснив одну з перших в Росії ліберальних реформ, зокрема 1861 року скасував кріпацтво). Ця подія глибоко вразила Достоєвського, а ім'я Дмитра Каракозова з того часу не полишало свідомості митця (останній, незакінчений роман, в якому Достосвський спробував дати синтез усіх подій та ідей свого часу, називається «Брати Карамазови», а одного з братів звуть Дмитром).
Та якщо самого письменника вразив збіг його думок про убивство «з ідейних міркувань» із замахом на життя царя, що відбувся насправді, то редакцію «Русского вестника» цей збіг налякав. І замість продовження роману в березневій книжці була додрукована сторінка з повідомленням про замах Каракозова, а на обкладинці вміщено повідомлення: «Продовження роману «Злочин і кара» відкладається до наступної книжки, оскільки хвороба не дозволила автору переглянути рукопис перед друком, як він того бажав».


Потім був суд над Каракозовим, і терориста-невдаху було засуджено до страти. Що нестерпне очікування страти — це
страшне покарання, Достоєвський відчув на собі, тож сподівав ся на помилування юнака, однак даремно: студента було таки страчено, за іронією долі, / вересня того ж року. Достоєвський вважав страту невиправданою жорстокістю, до того ж дії Кара-казова не завдали цареві шкоди — як і революційні заклики петрашевців колись...
А якби замах удався?..


Достоєвський, звісно, засуджував будь-яке вбивство, до того ж був палким прихильником Олександра II. Проте розумів і аргументи терористів, які прагнули знищити не стільки царя, як саму ідею самодержавства. Таке специфічне вбивство — ідеологічне, заради ідеї — характеризує політичних чи релігійних фанатиків.
Однак Достоєвський навів усі аргументи для подібного вбивства до замаху Каракозова (і тепер, може, з жахом думав: а чи не вплинув Раскольников своєю аргументацією «вбивства заради людства» — на Каракозова?!!). Адже злочин Раскольни-кова — саме ідеологічний.


Це не заважає творові Достоєвського за своєю жанровою формою бути детективним романом. Є там і розумний детектив Порфирій Петрович, який веде цю справу — «фантастичну, похмуру, справу сучасну, нашого часу випадок, коли мутилося серце людське... Вбили за теорією»,-- одразу підозрює слідчий.


У цій-бо теоретичності злочину,— зауважував з цього приводу Д. Ме-режковський,— і полягає весь жах, весь нескінченний трагізм становища Раскольникова. Для нього закритий останній вихід грішника — каяття, для нього нема каяття, бо й після вбивства, коли його терзають сумніви, він продовжує вірити в свої переконання, що виправдовують убивство... Найбільш руйнівна з-поміж пристрастей — фанатизм... Жоден з пороків не заглушає до такої міри голосу совісті... Є щось справді жахливе і майже нелюдське в таких фанатиках ідеї... Життя, страждання людей - для них ніщо, теорія, логічна формула   — усе.
Ось ми і підійшли впритул до головного парадоксу роману «Злочин і кара». Даючи великому роману ту ж назву, яку він планував дати невеличкій повісті, Достоєвський свідомо провокував читача звинуватити автора в «абстрактному психологізмі»: мовляв, наївно гадати, що будь-який злочинець згодом каятиметься, підсвідомо бажатиме кари...
Це, справді, було недоліком повісті, задуманої Достоєв ським. Усвідомивши це, письменник не обмежився повістю, а вирішив написати великий роман. До речі, кожен з романів Достоєвського пов'язаний з авторською самокритикою. Висунувши  якусь тезу,  автор,  розгортаючи її в  розгалужений сюжет, виявляє логічну хибність початкової тези. З урахуванням уточнень і будується сюжет, постає роман.


Авторська самокритика тісно пов'язана із зображенням самокритичного героя. Порівнюючи Раскольникова з іншими «ідейними» злочинцями світової літератури (у творах Байрона, Лєрмонтова, Стендаля), Д. Мережковський доходить висновку: Корсар, Печорін, Жульен постійно хизуються, ніби роль грають, наївно вірять у свою правоту і силу. А герой Достоєвського вже сумнівається, чи мас він рацію. Ті вмирають непримиренними, а для нього цей стан гордої самотності й розриву з людьми — лише тимчасова криза, перехід до іншого світогляду.


Отже, у процесі написання роману Достоєвськии поступово відмовився від ідеї про муки совісті, що нібито очікують кожного злочинця. Остаточна ідея роману полягає у моральній необхідності покарання саме злочину Раскольникова — покарання не зовнішнього, а внутрішнього. Достоєвськии переконався у тому, що як художник він не має права покладатися лише на власний життєвий досвід; для художника має існувати якийсь інший, важливіший .закон.


«ЦЕ ТИПОВО»
Йдеться про реалізм Достоєвського. Сам він моделював Раскольникова як типовий образ.
Може, правильно було б визначити «Злочин і кару» як «антинігілістичний» роман — найкращий, найпереконливіший з-поміж інших, але на тому й завершується його ідейне та художнє значення? Так, Достоєвськии доповів, що «нігілісти» загалом непогані хлопці, і якби хтось вчасно переконав їх у хибності тих засобів, що нібито виправдані кінцевою метою, і тих цілей, які давно скомпрометовані притаманними для них засобами,— вони б, можливо, не тільки зупинились, а й визнали, що «лихі були їхні вчинки» — і прийшли до світла!..
Ми могли б йти до іншого, полярного тлумачення образу Раскольникова — порівняно з тим, як інтерпретував його бунінський герой. Той сприймав його просто як ілюстрацію думки письменника (причому хибної), що злочину без кари взагалі не буває. Проте взагалі — слово не із словника реалізму, писати взагалі намагалися попередники реалістів у мистецтві слова (і в мистецтві взагалі).


Однак і зводити реалізм, зокрема реалізм Достоєвського, до змалювання чи прояснення конкретної ситуації в певному суспільстві — значить виносити цей художній метод за межі мистецтва. Адже мистецтво — не аргумент в політиці, не ілюстрація до підручника з історії (хоч би і з історії літератури). І злочин Раскольникова, і його особиста кара насправді мають відношення не до його «нігілізму» чи авторського «антині-гілізму». Вони типові, тому що віддзеркалюють один із типових шляхів у людському серці — і до людського серця.

Зарубіжна література. 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського 

Вислано читачами з інтернет-сайту 


Планування уроків з зарубіжної літератури, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, домашнє завадання та робота для 10 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.