Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


СРСР у 30-х роках. Індустріалізація. Колективізація. Масові репресії

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>>Всесвітня історія: СРСР у 30-х роках. Індустріалізація. Колективізація. Масові репресії

1.Перемога в боротьбі за владу Й. Сталіна.

В. Леніну керувати Радянським Союзом судилося недовго. Уже з кінця 1921 р. він тяжко захворів, а наприкінці травня 1922 р. в нього трапився перший напад, внаслідок якого стався параліч правої руки і правої ноги, а також розлад мови. В. Леніна було відправлено в селище Горки за декілька кілометрів від Москви й оточено щільним кордоном лікарів, медсестер, прислуги та охорони, ретельно підібраних Й. Сталіним. Біля ліжка помираючого, але ще живого вождя, його найближче оточення розпочало запеклу боротьбу за владу.

Головними претендентами вважалися члени політичного бюро ЦК РКП(б) Л. Троцький та Й. Сталін, якого активно підтримували Г. Зінов'єв та Л. Каменєв. Саме завдяки ним Й. Сталіна було призначено посередником у спілкуванні В. Леніна з ЦК. У Москві поширювалися чутки, що в Горках живе людина, яку єднає з вождем лише ім'я, і що В. Ленін став усього лише тінню самого себе, що хвороба позначилася на його розумових можливостях і жити йому залишилося зовсім мало. Незадовго до XII з'їзду партії (квітень 1923 р.) В. Ленін продиктував (сам він писати не міг і, до того ж, це було йому заборонено) своєму секретареві нотатки - так званий «Лист XII з'їзду», відомий як «заповіт» В. Леніна. Окрім інших питань, у цих нотатках було схарактеризовано до того ж не надто доброзичливо, практично всіх видатних більшовиків. Лист так і не було зачитано делегатам з'їзду, але сам факт його існування становив для групи Й. Сталіна серйозну небезпеку. Відносини між В. Леніним і Й. Сталіним тим часом різко загострилися, а лист до Л. Троцького, продиктований В. Леніним своїй дружині Надії Крупській, став приводом до конфлікту між ним і Й. Сталіним.

21 січня 1924 р. помер В. Ленін. Його смерть стала сигналом для нової фази боротьби всередині комуністичної верхівки. Зручним для Й. Сталіна та його прихильників приводом до атаки на Л. Троцького - наркома з військових і морських справ, голови Реввійськради СРСР - стали його книга «Про Леніна» та стаття «Уроки Жовтня», в яких серед героїв Жовтня 1917 р. і друзів В. Леніна для Й. Сталіна та його висуванців місця не знайшлося. Проте, як засвідчили подальші події, Л. Троцький переоцінив власні сили і, навпаки, - недооцінив «трійцю» у складі Й. Сталіна, Г. Зінов'єва, Л. Каменєва. За їхньою вказівкою партійна преса розпочала кампанію з дискредитації Л. Троцького, а з Реввійськради було звільнено відданих йому людей. На пленумі ЦК у січні 1925 р. Л. Троцького спочатку примусили «покаятися», а потім все ж таки зняли з посади.

Майже відразу на перший план висунулися протиріччя вже між самими спільниками в боротьбі проти Л. Троцького. У 1925 р. на XIV з'їзді партії, перейменованої у Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків) (ВКП(б), «нова опозиція» на чолі з Г. Зінов'євим та Л. Каменєвим виступила проти Й. Сталіна з питання про темпи і засоби проведення в СРСР індустріалізації та колективізації сільського господарства.

Під час теоретичної дискусії, що розпочалася напередодні XIV з'їзду РКП(б) (грудень 1925 р.), в партійному керівництві утворилося два табори, між якими лавірував Й. Сталін.

«Ліві комуністи» (Л. Троцький, Л. Каменєв, Г. Зінов'єв та ін.) виступали за «надіндустріалізацію» за рахунок села. Зокрема, Л. Троцький вважав цілком реальним штучним заниженням цін на сільськогосподарську продукцію («ножиці цін») щороку збільшувати випуск промислової продукції на 20 %.

Прихильники «правого ухилу» (М. Бухарін, О. Риков, М. Томський) виступали за продовження НЕПу й за «вростання черепашачими темпами СРСР в соціалізм». Опоненти Й. Сталіна вважали, що сама постановка питання про можливість побудови «справжнього» соціалізму в одній країні (СРСР) була хибною. Опозиціонери, а також партійна організація м. Ленінграда (після смерті В. Леніна таку назву було присвоєно Петрограду; тепер - м. Санкт-Петербург) здійснили спробу усунути Й. Сталіна з посади генерального секретаря ЦК ВКП(б), але зазнали поразки. У цілому до 1925 р. ні Й. Сталін, «ліві комуністи», ні будь-хто інший не мали уявлення про те, як у СРСР здійснити індустріальний прорив. Ці дискусії були не стільки сутичкою економічних поглядів, скільки боротьбою за владу між Й. Сталіним та групою Л. Троцького - Л. Каменєва - Г. Зінов'єва.

Опозиційність коштувала Г. Зінов'єву посади в політбюро партії, але це не припинило критики з боку «троцькістсько-зінов'євської» групи внутрішньої та зовнішньої політики країни, зокрема авторитарних порядків у партії. У 1927 р. з партії були виключені понад 70 опозиціонерів, зокрема Л. Троцький, Г. Зінов'єв, Л. Каменєв, Г. П'ятаков та ін. Більшість із них швидко схаменулася й «покаялася», але Л. Троцький продовжував боротьбу. На початку 1928 р. його було вислано під конвоєм до Казахстану, а наступного року - за межі СРСР.

Ця перемога сприймалася одними як продовження курсу В. Леніна, а іншими - як заперечення зробленого ним, відхід від теорії та практики ленінізму. Дискусії довкола цієї проблеми не вщухли й дотепер.

2.Індустріалізація.

Наприкінці 20-х рр., коли в СРСР загострилася боротьба за владу в комуністичній верхівці, ускладнилося міжнародне становище СРСР через військову слабкість країни, її неспроможність розрахуватися за борги, технологічну відсталість (наприклад від США - на 50 років), існувало щонайменше два варіанти розвитку країни.

Ліберальний шлях розвитку

  • За умови продовження НЕПу ситуацію можна було б виправити продовженням ринкових реформ, підняттям сільського господарства через кооперацію та механізацію, зміцненням фінансової системи
  • Відмовитись від унітарного федералізму устрою СРСР і дотримання закладеного в конституцію 1924 р. принципу державного суверенітету країн, що увійшли до складу СРСР
  • Ці заходи дали б змогу поступово індустріалізувати економіку СРСР, не знижуючи життєвого рівня населення


Адміністративний шлях розвитку
   - Згорнути НЕП як шлях розвитку, що ставив під сумнів доцільність монополії РКП(б) на політичну й економічну владу
   - Повернутися до методів жорсткого адміністративного контролю часу «воєнного комунізму».
   - Відмовитися від поступального розвитку й зробити «стрибок» в соціалізм
   - Зміцнившись економічно й збройно, вистояти проти Заходу до настання світової комуністичної революції. У разі, якщо вона затримається, чи не відбудеться взагалі, продовжувати будівництво соціалізму самотужки

Перший шлях був можливий лише за умов одночасного проведення політичних реформ, просування країни шляхом парламентської демократії. Але тоді постало б питання про правомірність диктатури пролетаріату, диктатури однієї партії й однієї особи. Тому був обраний другий шлях, який давав комуністам значний виграш у часі.

У 1926 р. ВКП(б) проголосила курс на те, щоб «наздогнати і перегнати» країни Заходу за економічними показниками. Цього результату мало бути досягнуто під час виконання п'ятирічних планів. До початку Другої світової війни відбулося дві п'ятирічки (1928-1932 рр. - перша, 1933-1937 рр. - друга) виконання третьої (1938-1942 рр.) перервала війна.

Під час п'ятирічок їхні плани неодноразово змінювалися у бік підвищення показників, проте країні бракувало сил виконати навіть нижчі завдання. Причини невдач влада пояснювала протидією «шкідників» та інших «ворогів народу». Над ними влаштовувалися показові судові процеси, звинувачуваних змушували обмовляти себе та інших, часто навіть незнайомих їм, людей.

Так, у 1928 р. був проведений так званий «шахтинський процес» над «шкідниками» у вугільній промисловості, з яких 5-х засудили до розстрілу, а 6 отримали по 10 років ув'язнення.

1930 р. відбувся процес над «Промпартією». До заарештованих застосовували моральні й фізичні тортури, вимагаючи зізнання в тому, що, буцімто, вони мали намір зірвати радянську індустріалізацію. За такого судочинства на суді звинувачені зізналися навіть у зв'язках із засновником газети «Утро Россіи» П. Рябушинським, який помер ще в 1924 р.

Хоча Радянському Союзу й не вдалося досягти запланованого, проте результати перших трьох п'ятирічок були вражаючими. Постали нові потужні електростанції (Штерівська, Волховська, Дніпровська), тракторні заводи (Харківський, Челябінський, Сталінградський), було збудовано Уральський машинобудівний завод (Уралмаш), підприємства важкої промисловості в Ростові, Керчі, Краматорську, автомобільні заводи в Москві та Нижньому Новгороді, металургійні - у Магнітогорську й Кузнецьку.

При цьому, з одного боку, помітним було трудове завзяття багатьох людей. Так, у країні масового поширення набув рух за перевиконання планів, пов'язаний з ім'ям донбаського шахтаря Олексія Стаханова, який в 1935 р. перевиконав виробничу норму в 14 разів. Його приклад наслідували машиніст П. Кривонос, коваль О. Бусигін, ткачихи сестри Виноградови та ін. Для морального стимулювання стахановців (послідовників О. Стаханова) було затверджено державні нагороди за трудові досягнення: ордени Трудового Червоного Прапора, Леніна та «Знак Пошани». Щодо матеріального рівня життя, то, за винятком стахановців, він залишався вкрай низьким, адже перевиконання планів не супроводжувалося підвищенням оплати праці. Навпаки, рекорди одинаків відразу запроваджувалися як норма для всіх інших при збереженні тієї ж заробітної плати.

Умови праці були дуже тяжкими, адже багато об'єктів зводилися в тундрі, відкритому степу; бракувало техніки, житла, найнеобхідніших продуктів тощо. При цьому багато працівників свідомо йшли на жертви, щиро прагнучи зробити свій внесок у загальну справу створення індустріальної країни.

У СРСР також широко застосовувалися найрізноманітніші методи примусу, як-то: запровадження паспортного режиму, невиправдано жорсткі методи боротьби з порушниками трудової дисципліни тощо. Також використовувалась праця в'язнів ГУТБу (Головного управління трудових таборів і трудових поселень). Політичні та кримінальні в'язні видобували до 50 % золота і хромонікелевих руд, понад 30 % платини й деревини. В'язні збудували міста Ангарськ, Магадан, Норильськ та інші, Біломорсько-Балтійський канал та канал Москва-Волга, спорудили тисячі кілометрів залізниць та автошляхів.

Наприкінці II п'ятирічки до ладу вступили 4500 нових підприємств, а валова продукція зросла в 2,2 раза. На початку III п'ятирічки промисловість у цілому стала прибутковою, а СРСР за обсягами виробництва посів друге місце у світі після США, значно поступаючись західним країнам за рівнем життя людей. За ці успіхи було заплачено дорогу ціну, насамперед селом.

3.Колективізація.

Здійснення індустріалізації потребувало значних коштів. На закордонні позики СРСР не міг розраховувати, оскільки Росія відмовилася повернути довоєнні борги, отож джерелом фінансування було обране сільське господарство. Для придбання на Заході машин, обладнання, технології важкої промисловості необхідні були товарні ресурси. І хоч Й. Сталін стверджував, що в країні є необхідні для індустріалізації ресурси, реальним джерелом валюти був лише хліб. Але він був у руках селян, які за роки НЕПу звикли до вільної торгівлі, й зголошувалися віддати хліб лише в обмін на потрібні їм промислові товари. їх же в держави якраз і не було.

Щоб розірвати це замкнуте коло, було вирішено відібрати хліб у селян силою, для чого спочатку об'єднати їх у колективні господарства (колгоспи), а потім уже звідти вилучати хліб.

Наступ на приватних сільських господарів розпочався майже відразу після взяття влади більшовиками. Улітку 1918 р. з цією метою було створено «комбіди» («комітети бідноти»), які за півроку свого існування відібрали у господарів, яких радянська влада називала не інакше як «куркулями», 50 млн га землі з 75-80 млн га. У роки НЕПу сільське господарство відродилося. Та наприкінці 1927 р. в СРСР через «ножиці цін» сталася хлібозаготівельна криза - селяни відмовлялися задарма віддавати хліб. Мобілізувавши близько 30 тис. комуністів, Й. Сталін особисто виїхав до Сибіру й організував насильне вилучення хліба в селян. Спеціальні «продовольчі загони» по всій країні відбирали хліб, на дорогах стояли загороджувальні загони, суди ледь встигали виносити вироки. У відповідь лише в 1929 р. вибухнули близько 1300 селянських повстань, які були жорстоко придушені.

У переліку ознак «куркульських» господарств, видрукуваному в 1930 р., визначалися наявність млина, крупорушки, олійниці та інші підприємства і пристрої, де застосовувався механічний двигун; постійне здавання у найм складної сільськогосподарської техніки з механічним двигуном, заняття торгівлею тощо. «Куркульськими» вважалися господарства, які мали хоча б одну з цих ознак, а також якщо розмір прибутку становив більше 300 рублів у рік на одного члена сім'ї, але не менше 1 500 рублів на господарство.

Влада не тішила себе ілюзіями, що селянство не чинитиме опору, тому було прийнято «антикуркульське» законодавство й прийнято рішення про «розкуркулювання» села. Ще в 1928 р. Й. Сталін переконував, що в країні «куркульські» господарства становлять 5 %, з них 2-3 % - дуже заможні.

У період «розкуркулювання», яке, одночасно з проголошенням курсу на суцільну колективізацію, розпочалося в 1929 р., було ліквідовано щонайменше 3 млн господарств і репресовано понад 10 млн сільських жителів. Отож було знищено не 5 %, а 11-12 % найпрацьовитіших, умілих і старанних хліборобів.

Так було покладено початок першій і найтрагічнішій сторінці «розселянювання», тобто знищення селянства як численної соціальної, якісно відмінної від інших групи населення, з її особливим місцем у виробництві, особливим складом соціальної психології, особливим укладом селянського життя. У 1929 р. було запроваджено надзвичайні «трійки», які вершили скорий суд над «куркулями». Для проведення колективізації на село були направлені понад 25 тис. комуністів («двадцятип'ятитисячники»); колгоспам надавалася державна підтримка технікою, посівним матеріалом.

Колективізація та «розкуркулення» здійснювалися поспіхом. Потрібно було створити атмосферу страху, щоб послабити опір селянина, і якнайшвидше, поки цей страх тримався, сформувати колгоспи. Відповідно до вказівок Й. Сталіна, людей насильно заганяли до колгоспів, усуспільнювали їхній реманент, худобу, а коли це спричинилося загальним обуренням, Й. Сталін у статті «Запаморочення від успіхів» усю відповідальність переклав на місцевих керівників. Та вже через півроку він висунув гасло: колективізацію за два роки. Колгоспників перетворили з господарів у найманих працівників, для свого споживання вони отримували не свою долю в спільно вирощеному врожаї, а лише оплату праці. Так, у 1931 р. за трудовий день колгоспники отримували щонайбільше 1,5 кг хліба.

З осені 1932 р. радянська влада розпочала справжню війну проти селянства. За законом, названим «законом про п'ять колосків», 55 тис. селян були засуджені до 10 років в'язниці та концтаборів та до смертної кари за спробу «крадіжки» зерна чи худоби. Продовольчі загони за сприяння місцевих комуністів відібрали у селян практично всі продукти харчування. За таких умов селяни намагалися забивати худобу для власного споживання, щоб вижити в умовах голоду, який настав з 1931 і тривав до 1933 р. Небачений в історії голод охопив Україну, Нижнє Поволжя, Північний Кавказ, степові райони Дону й Кубані. Випадки людиноїдства й смерті цілих сіл були настільки частими, що це нікого не дивувало. Масштаби голоду були катастрофічними, й дотепер не відома точна кількість померлих. Так, щодо України називаються цифри від 3 до 12 млн людей.

У 1937 р. колективізацію було в основному завершено. На кінець 30-х рр. у колгоспи було об'єднано майже 97 % селянських господарств.

4. Внутрішня політика радянського режиму.

У результаті прискореної індустріалізації та суцільної колективізації в Радянському Союзі суттєво змінилася не лише економіка, а й саме суспільство.

Прийнята в 1936 р. нова «сталінська» конституція заклала зовні демократичний фасад радянської влади: парламент (Верховна Рада), місцеві ради, з'їзди, всезагальні, рівні й прямі, таємні вибори, інші демократичні права і свободи. Проте в реальному житті положень конституції не дотримувалися, оскільки все вирішувала єдина з існуючих у країні партій - комуністична.

Партійні органи по суті підміняли органи державної влади, а керівник ВКП(б) Й. Сталін був фактичним керівником держави, хоч формально ним вважався голова Верховної Ради Михайло Калінін. Пропаганда стала возвеличувати Й. Сталіна як єдиного послідовника В. Леніна, мудрого й всезнаючого вождя, закладаючи цеглини до підмурка культу особи генерального секретаря.

Внутрішня політика режиму базувалася на загальних для будь-якої тоталітарної моделі засадах, які включали в себе підкорення державі господарства, освіти, культури, приватного життя людей, централізацію управління й політичні репресії проти дійсної та надуманої опозиції.

Серйозним конкурентом нової влади у формуванні світогляду людей була церква, тому релігію було оголошено «опіумом для народу», церковне майно значною мірою вилучене державою, а коштовності здебільшого продані за кордон для фінансування індустріалізації. У 20-30-х рр. було репресовано лідерів Російської православної церкви й організовано церковний розкол, коли більшовики стали на бік «обновленців» - прихильників радянської влади серед священиків.

З огляду на необхідність ведення пропагандистської роботи та впровадження нових технологій в СРСР значна увага приділялася підвищенню освітнього рівня населення. У середині 30-х рр. у СРСР сталася заміна політичних гасел: натомість «Техніка вирішує все» було висунуто гасло «Кадри вирішують все». Досвід попередніх років засвідчив, що в країні гостро бракувало кваліфікованих кадрів. Початкову ж освіту (чотирикласну) було запроваджено лише в 1930 р. Навіть у 1939 р. 20 % населення старше 10 років ще не вміли ні читати, ні писати. Фахівців з вищою освітою взагалі налічувалося не більше 1 млн. Для розширення доступу до вищої освіти було узаконено переваги для вихідців з робітників і селян при вступі до вузів.

Сталінська теза про те, що у міру просування СРСР до соціалізму класова боротьба загострюватиметься, була зручним прикриттям для переслідування будь-кого, кого влада вважала «неблагонадійним» чи «ворогом народу». При цьому багато людей, які виросли в злиднях і чий рівень життя поступово підвищувався, щиро підтримували такі порядки, оскільки вірили в те, що репресії дійсно мають на меті захистити країну від внутрішніх і зовнішніх ворогів. Інші не вірили цьому, але страх за себе та своїх рідних змушував їх займати споглядальну позицію, чи навіть брати участь у репресіях.

Поступово формувався режим особистої влади Й. Сталіна, якому приписувалися всі заслуги в досягненнях країни. Серйозним випробуванням для нього став XVII з'їзд ВКП(б) 1934 р. На цьому з'їзді, який назвали «з'їздом переможців», при підрахунку голосів, поданих на виборах до ЦК, було виявлено близько 300 бюлетенів проти кандидатури Й. Сталіна. У кулуарах партійного форуму велися розмови про те, щоб обрати керівником партії і держави іншу людину, хоч би, наприклад, керівника ленінградської парторганізації Сергія Кірова. Проте саме С. Кіров виступив на з'їзді на підтримку Й. Сталіна, а делегатів з'їзду згодом було показово покарано: з 1966 чоловік 1100 були розстріляні як «вороги народу».

Наприкінці 1934 р. при загадкових обставинах було вбито й С. Кірова. Відразу після вбивства з'явилася постанова ЦВК СРСР про боротьбу з тероризмом. Того ж року Особливе державне політичне управління (ОДПУ) перейменували в Народний комісаріат внутрішніх справ (НКВС), розширивши його повноваження. Проте за умов політичного терору навіть його провідники не могли почуватися в безпеці. Наприклад, 10 з 15 перших наркомів внутрішніх справ, зокрема віддані Й. Сталіну Г. Ягода та М. Єжов, також були розстріляні. Фаворитом Й. Сталіна на посаді наркома НКВС став Лаврентій Берія.

У 1937 р. дія постанови була поширена на «шкідників» і «диверсантів», максимальний строк тюремного ув'язнення збільшили з 10 до 25 років, а справи з політичними звинуваченнями стали розглядатися в позасудовому порядку із застосуванням розстрілу. Для прискорення виконання смертних вироків було запроваджено осудження списками.

Після розгрому більшовиками справжніх і уявних ворогів розпочалася нова фаза боротьби - тепер вже між самими більшовиками. У цьому сенсі 30-і рр. - це період суцільних політичних процесів над так званими ухилами: «право-лівацьким блоком» (1930), «союзним бюро меншовиків» (1931), «Союзом марксистів-ленінців» (1932-1933), процес у справі «Московського центру» (1935), «троцькістсько-зінов'євського терористичного центру» (1936), «антирадянського троцькістського центру» (1937), «антирадянського правотроцькістського блоку» (1937) та багато інших.

При цьому звичним явищем були взаємні доноси репресованих, зізнання їх у злочинах, котрих вони не скоювали, «щиросердне каяття».

Головні положення постанови ЦВК СРСР про боротьбу з тероризмом:
   - Слідство повинно бути завершене не пізніше як за 10 днів
   - Прокурор не брав участі в судовому процесі
   - Підсудний не мав права на адвоката
   - Вирок суду не міг бути оскаржений
   - Підсудний не міг розраховувати на помилування
   - Смертний вирок суду (розстріл) виконувався негайно

Значна кількість видатних ленінців, тих, хто не стовідсотково погоджувався з Й. Сталіним чи міг становити загрозу його становищу в партії і державі, були виключені з керівних партійних органів (С. Сирцов, М. Рютін та ін.), сіли на лаву підсудних, доведені до самогубства (С. Орджонікідзе, М. Томський, Я. Гамарник), загинули при загадкових обставинах (С. Кіров), були розстріляні (М. Бухарін, О. Риков, X. Раковський, Г. Зінов'єв, Л. Каменєв, Г. П'ятаков, К. Радек та ін.). Л. Троцький загинув у результаті замаху на нього агента НКВС у 1940 р. у Мексиці.

Не обминув репресій і командний склад Червоної армії. Суд над Михайлом Тухачевським - активним учасником громадянської війни, талановитим військовим теоретиком і практиком, але водночас і безжальним погромником селянських повстань і Кронштадтського повстання 1921 р., який відбувся в червні 1937 р., поклав початок винищенню командного складу Червоної армії.

Під час «чистки» армії від «троцькістів», «шпигунів», «агентів іноземних розвідок», «диверсантів» було знищено И. Якіра, О. Єгорова, І. Дубового, Корка, І. Федька та багатьох інших.

Масштаби репресій у Червоній армії (за даними генерал-лейтенанта О. Тодорського)
   - Усього було репресовано 579 вищих військових чинів з 733 (80 %), зокрема:
   - 34 бригадні комісари з 36;
   - 221 командир бригади з 397;
   - 79 дивізійних комісарів з 97;
   - 136 командирів дивізій зі 199;
   - 3 маршали з 5;
   - 9 заступників наркома оборони;
   - 3 заступники начальника Генерального штабу та начальники усіх відділів Генштабу;
   - 2 наркоми та перший заступник наркома Військово-морського флоту СРСР;
   - командувачі бронетанкових військ та авіації усіх військових округів

Зловісні спеціальні автомобілі НКВС, прозвані в народі «чорними воронками», щоночі забирали все нових «ворогів народу» - від простого робітника до маршала, - везучи їх на смерть, чи, у кращому разі, до ув'язнення. На підставі архівних матеріалів деякі дослідники вважають, що лише за 1939 р. тюрми, колонії і концтабори пройшли понад 2 млн чоловік, з яких загинули не менше 525 тис.

Стан психозу, який охопив Червону армію, засвідчує сумна статистика зростання самогубств серед військовослужбовців. Так, лише за квітень-червень 1937 р. кількість таких випадків у Київському військовому окрузі зросла на 50 %, а в Харківському - на 150 %. Усього було знищено близько 44000 кадрових військових Червоної армії, з яких понад 15 тис. - в Україні. Відтак кожні два з трьох командирів Червоної армії перебували на своїх посадах менше одного року.

У цілому в СРСР запанував тоталітарний режим, що базувався на однопартійній диктатурі й авторитарному правлінні однієї людини - Й. Сталіна.


Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.


Календарно-тематичне планування з історії всесвітньої, завдання та відповіді школяру онлайн, курси учителю з історії всесвітньої скачати

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.