Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


СРСР у 30-х роках. Індустріалізація. Колективізація. Масові репресії.Повні уроки

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: СРСР у 30-х роках. Індустріалізація. Колективізація. Масові репресії.Повні уроки

Тема:  СРСР у 30-х роках. Індустріалізація. Колективізація. Масові репресії.

Мета: висвітлити основні події 30 років ХХ ст , охарактеризувати політичний режим, встановлений в СРСР і УСРР , висвітлити основні напрями і наслідки модернізації країни у зазначений період, з’ясувати основні причини голодомору 1932-1933 рр., 


Структура уроку:

1. Опитування дошнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання


ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

  1.1 Соціально-економічні перетворення.

З метою перетворення СРСР на індустріальну державу, створення матеріальної бази нового суспільного ладу, зміни соціально-класової структури на користь робітничого класу як авангарду соціалістичного будівництва у грудні 1925 р. ХІV з’їзд РКП(б) проголосив курс на індустріалізацію. Передбачалося прискорення промислового росту Радянського Союзу і досягнення ним у короткі терміни (приблизно 10 років) рівня розвитку економічно розвинутих країн світу. Індустріалізацію передбачалося здійснювати плановими методами (п’ятирічками).



Якщо до 1929 р. індустріалізація відбувалася прискореними темпами, то з 1929 р. – форсованими. На 1929 р. було заплановано 32% приросту промислової продукції, на 1930 і 1931 рр. – по 45%. Ці плани явно були нереальними. Вони стали наслідком волюнтаризму, політичного свавілля, нерозуміння економічної ситуації. Щорічний приріст промислової продукції щорічно складав 15,7%. Індустріалізація передбачала не пропорційний розвиток економіки, а максимальне нарощування важкої промисловості за рахунок легкої і харчової та сільського господарства.

Селяни подають заяви про вступ до колгоспу (1930 р.)

Селяни подають заяви про вступ до колгоспу (1930 р.)

Особливо високі темпи розвитку важкої індустрії були заплановані для України. Зокрема, завдання з видобутку вугілля підвищили з 27 до 80 млн тонн (фактично було піднято на-гора 45 млн), а план виплавки чавуну в Україні – з 2,4 до 6,6 млн тонн (фактично – 4,3 млн).

Поряд з цим “пролетарська” держава безсоромно експлуатувала робітничий клас, насамперед методами примусу та залякування. Експлуатувалися і справжній ентузіазм трудящих, їхня довіра до влади, віра у “світле майбутнє”. Матеріальні стимули, які наочно продемонстрували свої переваги в період непу, були замінені моральними, політико-ідеологічними.

Радянські методи стимулювання до кращої праці

Радянські методи стимулювання до кращої праці

Індустріалізація здійснювалася екстенсивним шляхом, тобто не за рахунок нових технологій, а шляхом будівництва великої кількості підприємств, збільшення кількості працюючих. Були збудовані “Запоріжсталь”, “Азовсталь”, Дніпрогес, Краматорський машинобудівний, Харківський тракторний заводи тощо. Наприкінці першої п’ятирічки в Україні підприємства союзного підпорядкування виробляли 69,8% продукції, республіканського – 20,3%, місцевого – 9,9%. З середини 30-х років більш чітко виявлявся курс на мілітаризацію народного господарства, створення могутнього військово-промислового комплексу. Змінилося співвідношення між промисловістю та сільським господарством у загальній структурі економіки. Суттєво скоротилися усі види приватного підприємництва. Ліквідувалися іноземні концесії. Утверджувалася планова адміністративно-командна система управління економікою.

колхоз

карикатура


Політика прискореної індустріалізації призвела до тяжких соціально-економічних і політичних наслідків. По-перше, вона здійснювалася за рахунок сільського господарства. Для селян збільшувався продподаток, заборонялося вільна торгівля. По-друге, індустріалізація обумовила перехід до насильницької колективізації, результатом якої мало стати забезпечення промисловості дешевою робочою силою, а країни – дешевими продуктами харчування.

Іншою складовою сталінського курсу була так звана соціалістична колективізація сільського господарства. За більшовицькою доктриною, шлях до соціалізму був пов’язаний із переходом селянства до колективного виробництва. Сталінське керівництво прагнуло завдяки колгоспам повністю підпорядкувати сільське господарство державі, отримати кошти для індустріалізації і ліквідувати дрібнотоварний селянський уклад, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, ліквідувати “куркульство як клас”. Курс на колективізацію сільського господарства був визначений у 1927 р. на XV з’їзді ВКП(б). Єдиною формою організації виробництва на селі повинні були стати колгоспи й радгоспи. Все це мало здійснитися за три-чотири роки. Тих, хто виступив проти “лінії партії”, оголосили “ворогами народу” і репресували (М. Бухарін, М. Риков, О. Томський, О. Чаянов, К. Кондратьєв та ін.).

У 1929 р. на Заході почалася світова економічна криза, яка призвела до падіння цін на хліб. У таких умовах більшовицькому керівництву для отримання промислового устаткування потрібно було збільшити експорт зерна. Листопадовий (1929 р.) пленум ЦК ВКП(б) прийняв курс на суцільну колективізацію. Україна як основний постачальник зерна на ринок займала у цих планах особливе місце. Тут колективізацію планували закінчити восени 1931 р. – навесні 1932 р. місцеве керівництво скоротило цей термін ще більше. Менш ніж за рік у республіці належало колективізувати всі селянські господарства.

Прискорення темпів колективізації означало фактичне оголошення війни селянству, яке не бажало йти в колгоспи. У хід йшли погрози, наклеп, примус. Той, хто не вступав до колгоспу, прирівнювався до ворога радянської влади і злочинця.


Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та продуктивно працювати на ній. Для того, щоб зламати опір заможних селян, в Україні проводилася політика “ліквідації куркульства як класу”, при чому поняття “куркуль” окреслювалося дуже приблизно. До цієї категорії відносили тих, хто використовував найману робочу силу, мав у господарстві будь-який двигун. Тому до “куркульства” могли потрапити інваліди першої світової війни і революції,вдови і малодітні сім’ї. Якщо у 1929 р. влада визнала в Україні куркульськими майже 72 тис. селянських господарств, то 1932 р. було розкуркулено близько 200 тис. господарств, тобто туди потрапила частина середняцьких і навіть бідняцьких господарств, які після революції одержали землю і не бажали розставатися з нею. Жертвами репресій у процесі розкуркулювання стали понад 1 млн осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру. У 1932 р., запровадивши паспортну систему в містах, влада фактично прикріпила селян до колгоспної землі, зробила їх державними кріпаками. У ході колективізації було знищено найбільш працездатних і заможних господарів, що негативно вплинуло на подальший розвиток сільського господарства.

З метою забезпечення високих темпів колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські робітники, комсомольці, солдати і молодші командири, які пройшли спеціальні курси для проведення колективізації. Їм доручалося керувати новоствореними колгоспами, хоча більшість з них не мала уявлення, як вести сільське господарство.

В Україні та на Північному Кавказі колективізація наштовхнулася на сильний опір. Селяни відмовлялися йти в колгоспи, нищили майно, яке підлягало усуспільненню, відбувалися “бабські бунти”, коли селянки вдиралися у колгоспи і забирали здане зерно, коней, реманент, били місцеву адміністрацію. Нерідко бунти переростали у відкриті збройні повстання. Для боротьби з ними залучалися міліція, війська НКВС, Червона армія і навіть авіація. У Чернігові червоноармійці приєдналися до повстанців.

Опір селянства змусив Сталіна дещо пригальмувати темпи колективізації. 2 березня 1930 р. у газеті “Правда” з’явилася його стаття “Запаморочення від успіхів”, в якій він переклав вину за “перегиби” на місцеву владу. Селянам дозволили покинути колгоспи. Вихід з них став масовим явищем. Проте вже у вересні 1930 р. наступ на селян-одноосібників поновився через введення непомірного оподаткування. Проти тих, хто очолював вихід з колгоспів, застосовувався терор. Розпочалася руйнація сільськогосподарського виробництва. Селяни, не бажаючи здавати до колгоспу худобу, почали її різати, що ускладнило проблему з тягловою силою у господарстві. В той же час виробництво тракторів було явно недостатнім. Індивідуальні господарства руйнувалися, а колгоспи були слабкими. У зв’язку з цим наростали кризові явища в сільському господарстві: зниження продуктивності праці, падіння валових зборів зерна та інших сільськогосподарських продуктів. Така ситуація зберігалася до середини 30-х років ХХ ст.

До цих негараздів додалася посуха, що 1931 р. охопила південні регіони республіки. Але не вона була причиною голоду. Він припав на 1932-1933 рр. Щоб забезпечити виконання плану заготівель проти колгоспів і селянських господарств застосовувалися жорсткі заходи: тотальна конфіскація продовольства, райони, які не виконували план, переводилися на блокадне положення, для вилучення зерна у селян надсилалися війська і міліція.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п’яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. 7 cерпня 1932 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову “Про охорону соціалістичної власності” згідно з якою за “присвоєння” навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни каралися розстрілом або позбавленням волі на строк не менше 10 років. До кінця 1932 р. було засуджено 55 тис. осіб, у тому числі до розстрілу – 2,1 тис. осіб. Серед засуджених було чимало жінок і дітей. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

Жорстокість, з якою проводили хлібозаготівлю у 1932 р., стала безпосередньою причиною голодомору. План хлібозаготівель був надмірний. У 1932 р. лише 1,5 тис. колгоспів виконали його, а решта – 23 тис. не виконали. Тоді розпочинається примусове вилучення хлібних ресурсів. Цим займалися надзвичайні хлібозаготівельнікомісії. На Україні її очолював голова уряду СРСР В. Молотов, на Кубані – Л. Каганович, на Поволжі – П. Постишев. Результатом їх діяльності став голод у цих районах. Він розпочався восени 1932 і тривав до літа 1933 р. За невиконання планів знімали з роботи голів колгоспів, що тягнуло за собою засудження, конфіскацію майна, вислання, а іноді і розстріл. Під час голоду держава не тільки не зменшила планів заготівель, а й домагалася їх стовідсоткового виконання. До тих, хто не виконував план здачі зерна, застосовувалися натуральні штрафи. Спочатку вилучали такі продукти харчування, як м’ясо, сало, картопля, а потім і продукти тривалого зберігання (сухофрукти, соління (консерви), квасоля, цибуля тощо). Причому сплата натуральних штрафів не йшла у залік з виконання хлібозаготівель. Таке становище можна визначити як терор, оскільки людей взагалі позбавляли продуктів харчування.

Найбільшого розмаху голод сягнув після завершення роботи хлібозаготівельної комісії, весною-літом 1933 р. Люди вимирали цілими селами. У багатьох місцевостях були зафіксовані випадки канібалізму. Аби компенсувати нестачу у колгоспах робочої сили, у порожні села направляли студентів, військові частини, жителів міста. На Україну переселялися селяни з центральних регіонів Росії. Їм видавали спеціальні харчові пайки, дозволяли оселятися у спорожнілих хатах.

Отже, внаслідок колективізації село стало колгоспним. На кінець 1937 р. було колективізовано 96% селянських господарств. На селі утвердилася командна економіка з повним підпорядкуванням колгоспів державі, що призвело до тривалої дезорганізації і деградації аграрного сектора. Фізично й економічно було ліквідовано куркульство як клас. Страшним наслідком колективізації став голодомор 1932-1933 рр. Держава, отримавши кошти для реалізації індустріалізації, забезпечила індустріальний стрибок. Незважаючи на заходи щодо зміцнення матеріально-технічної бази села, зменшення податкового тиску на колгоспи, ефективність господарювання наприкінці 30-х років залишалася низькою. Командно-адміністративна система управління сільським господарством фактично стала гальмом для його розвитку.

Прояв культу особи Сталіна

Прояв культу особи Сталіна

1.2 Доба великого терору

Наприкінці 20-х років ХХ ст. після розгрому різних “ухилів” та “опозицій” у партії та зміцнення влади Сталіна накреслилася різка зміна у внутрішній політиці партії, яка означала повернення до методів “воєнного комунізму” та масового терору. Радянський Союз, зберігаючи зовні атрибути демократії, фактично перетворювався на тоталітарну державу, що базувалася на монополії більшовиків на політичну владу, ідеологію, керівництво економікою.

Згортання ліберального курсу виявилося у переслідуванні старої інтелігенції. Влітку 1928 р. у Москві відбувся судовий процес над спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю: дезорганізовували виробництво, руйнували шахти. “Шахтинська справа” була сфабрикована Державним політичним управлінням (ДПУ) з метою звалити на старих спеціалістів відповідальність за невміння партійного керівництва управляти промисловістю. Сталін використав цей судовий процес для обґрунтування тези про посилення класової боротьби у міру будівництва соціалізму і необхідності проведення репресивної політики.

Далі репресії торкнулися ієрархії Української автокефальної православної церкви. Заарештували не тільки єпископів, але і рядових священиків, що призвело до самоліквідації церкви у 1930 р.


Праця у ГУЛАГу

Праця у ГУЛАГу


Зазнали репресій представники суспільних наук, зокрема, історики М. Яворський, С. Семковський, В. Юринець. Атаки велися проти провідників політики українізації насамперед проти М. Скрипника, М. Хвильового. “Чистка” української інтелігенції набула масового характеру. З 259 українських письменників, які друкувалися у 1930 р., після 1938 р. залишилося лише 36. Таких же втрат зазнали й інші галузі наукової і культурної діяльності.


1.3 Голодомор 1932-33 років. Масові репресії. карикатура

Найтяжчим злочином Сталіна проти українського народу було влаштування голодомору 1932-1933 рр. З одного боку, голодомор був методом суцільної колективізації: за допомогою терору селян примусово загнали в колгоспи, ліквідували куркуля як клас, змусили селян працювати у суспільних господарства за допомогою голоду. З іншого боку, голодомор став методом політичного упокорення українців. Між переписами 1926-1939 рр. кількість українців скоротилася на 15 млн. людей, тоді як росіян і білорусів збільшилася. Під час голодомору припиняється політика українізації як в УРСР, так і на Кубані. Поряд з цим відбувається масове знищення національної інтелігенції. Партія побоювалася впливу інтелігенції на громадську свідомість. У 1929-1931 рр. в Україні було заарештовано 115 тис. осіб, 1932-1933 рр. – 199 тис., 1934-1936 рр. – 71 тис. осіб. 

Радянське керівництво тривалий час заперечувало факт існування голоду. Тому кількість жертв обчислити важко. Він майже знищив старе українське село з його багатими традиціями. Замість нього з’явилося колгоспне село.

Незважаючи на величезні жертви, голод не став останньою хвилею масового терору в Україні. У листопаді 1933 р. заарештували і відправили до табору Леся Курбаса. Згодом у Києві розстріляли 26 членів так званого Білогвардійського терористичного центру – українських письменників, діячів Центральної Ради. 1935 р. ДПУ “викрило” боротьбистську змову на чолі з М. Кулішем, шпигунську групу під керівництвом М. Зерова. У 1937 р., як заявляло ДПУ, в усіх українських містах існували троцькістські групи.

Тотальний терор торкнувся всіх категорій населення. Українська нація зазнала величезних демографічних втрат. За підрахунками М. Максудова, прямі людські втрати в УРСР від репресій у 1927-1938 рр. становили щонайменше 4,4 млн осіб. Репресій в Україні зазнали німецькі протестанти, єврейські колоністи, татари, греки, поляки. Занепадала українська національна культура, інтелектуальний потенціал нації. Посилилася економічна і політична залежність України від центру. Внаслідок репресій відбулося остаточне утвердження тоталітарного режиму, абсолютної влади Сталіна. Незважаючи на прийняття Конституції УРСР 1937 р., якою гарантувалися широкі демократичні права і свободи, запроваджувалося загальне виборче право, її норми грубо порушувалися. На практиці мали місце партійно-державний диктат.


1.4 Індустріалізація. Колективізація. 

У січні 1933 року на пленумі ЦК ВКП(б) Сталін заявив про дострокове виконання першої п’ятирічки — за 4 роки й 3 місяці. Мовляв, план за загальним обсягом промислового виробництва виконаний на 93,7%, а по важкій промисловості — на 108%. А оскільки головним було підняти важку промисловість, то, мовляв, наші успіхи дозволяють говорити про досягнуту ціль. 

Й.Сталін

Й.Сталін


Розглянемо детальніше, що приховували парадні фанфари 1933 року, бо йдеться про класичну методику фальшування статистичних даних, якою потім користувалися в СРСР аж до його кончини. По-перше, Сталін напередодні свого виступу на пленумі ЦК підписав секретну телеграму щодо заборони всім і вся (від центрального до районного відомства) оприлюднювати будь-яку статистичну інформацію до публікації офіційних документів Держплану; але і після такої публікації будь-яка місцева статистика мала друкуватися виключно з дозволу Москви. Це призвело до різкого скорочення публікації статистичних даних, а ті, що оприлюднювалися, були «узгоджені» на найвищому рівні.



 По-друге, оті сакраментальні 93,7% та 108% були вирахувані за ціновими показниками, причому без врахування росту оптових цін на промислову продукцію. Іншими словами, якщо при укладанні плану вважалося, що вантажівка Московського заводу коштуватиме 50 тисяч рублів, а на початку 1933 року вона коштувала 85 тисяч, то план виконувався і перевиконувався, фанфари гриміли, а фізична кількість автомобілів була меншою, ніж планувалося. 

По-третє, зазначені цифри були «підрихтовані» в бік підвищення за рахунок подвійного обліку, коли при оцінці роботи підприємства оцінювалися і заготовки, і кінцевий продукт, у нашому прикладі — і кузова вантажівок, і самі вантажівки (разом із кузовами). Реально ж (і ці цифри Держплан тоді мав, тільки вони були суворо засекречені) за першу п’ятирічку в СРСР випуск промислової продукції збільшився удвічі, а продукції групи А — у 2,7 разу, тоді як планові завдання становили відповідно 2,8 та 3,3 разу. Особливо значним виявилося відставання від плану виробництва предметів споживання — ріст на 56% замість збільшення у 2,4 разу.

стаханов

Олексій Стаханов – за одну зміну виконав 14,5 норми видобутку вугілля

Про групу Б промисловості — виробництво товарів широкого споживання — і говорити не доводиться. Щоб не обтяжувати читача цифрами, зазначу тільки, що план першої п’ятирічки з виробництва бавовняних тканин був виконаний тільки 1954 року, а з виробництва вовняних тканин — 1957 року...

І що цікаво: перехід від НЕПу до властиво директивно-мобілізаційної економіки дав істотне сповільнення росту в ключових галузях. Скажімо, середньорічні темпи приросту видобутку вугілля становили у 1926—1927 роках 39,9%, а в роки першої п’ятирічки — близько 15%, середньорічні темпи приросту виробництва сталі — 37,6% і 8,2%, цементу — 34,4% і 17,1%. Іншими словами, неефективність сталінської економіки виявила себе одразу ж; воно і не дивно — за НЕПу «старі кадри» могли спокійно працювати, робітники на зароблені гроші здатні собі щось купити, рівень життя суспільства повільно, але поліпшувався, а політичні грози гримотіли здебільшого десь «нагорі» — абсолютний контраст із тим, що розгорнулося в СРСР починаючи з 1929 року, з «великого переламу», і набрало найбільшої сили у 1930—1933 роках. Знищення культурних сільських виробників та сільськогосподарської кооперації із заміною їх колгоспами та радгоспами мав результатом те, що за 1929— 1933 роки виробництво м’яса, молока і яєць в СРСР скоротилося відповідно у два, півтора і три рази, виробництво цукру — на 39%. Замість запланованого росту сільськогосподарської продукції за 1929 —1933 роки у 1,5 рази, у 1933 році її виробництво становило менше, ніж 2/3 рівнів 1929 та 1913 років. Воно й не дивно: тракторний парк СРСР у 1932 році мав загальну потужність у 1,1 млн. кінських сил, а кількість коней (тобто тих самих кінських сил) в державі з 1930 по 1933 рік скоротилося на 13,6 млн. Додайте до цього ще мільйони втрачених волів (загальне число великої рогатої худоби з 60,1 млн. голів у 1928 році знизилося до 33,5 млн. у 1933 році) — і картина повної енергетичної деградації «соціалістичного сільського господарства» буде завершеною. До цього додамо ситуацію у фінансах. Як відомо, радянський рубль часів НЕПу мав золотий вміст і був твердою валютою. Але з початком індустріалізації-колективізації був запущений друкарський станок, а золотий вміст, ясна річ, скасований. За 1928—1932 роки об’єм грошової маси, яка перебувала в обігу, зріс уп’ятеро, результатом чого (попри всі картки, талони й купони) стало зниження купівельної спроможності рубля на 60% (і це тільки в системі державної торгівлі, оптової та роздрібної).

Як же сталося так, що неправдиве тлумачення подій, ба повне фальшування не далекої історії, а сьогодення та близьких у часі подій виявилося таким успішним? Карально-репресивна машина? Так. Тотальна промивка мізків за допомогою потужних пропагандистських інституцій? Так. Ізоляція СРСР від усього світу? Так. Але є ще один важливий момент, який сприяв успішності сталінської політики: до своїх шоу він постійно включав — на різних рівнях — чималу кількість зацікавленого й навіть незацікавленого люду.

карикатура

Візьмімо ту саму першу п’ятирічку — навіть за монопартійного режиму її провал мав би призвести до заміни групи Сталіна на чолі ЦК на якусь іншу групу, тим більше, що існувала група впливових партійних лідерів, яка мала свій варіант проведення індустріалізації. Це Микола Бухарін, Олексій Риков, Михайло Томський, Микола Угланов — три члени політбюро (Риков ще й очолював уряд СРСР) та перший секретар Московського міському ВКП(б). Їх скинули з посад у 1930-му, звинувативши у «правому ухилі», — але ж події яскраво засвідчили їхню правоту! Проте «колективний Сталін», який виріс за роки владарювання більшовиків навколо свого нового вождя та його найближчого оточення, не був зацікавлений у корекції курсу: це означало втрату влади і всіх можливостей, пов’язаних із нею, відкидання на маргінес правлячого класу, а то і взагалі за його межі. Тому весь багатотисячний (чи, скоріше, багатодесятитисячний) «колективний Сталін» початку 1930-х брав активну участь у всесоюзному шоу, постановником якого став генсек. Бо ж майже всі вони, ці номенклатурники різного рангу, насправді провалилися на своїх посадах і зі страхом чекали на покарання з боку невмолимого ЦК, — а тут раптом вождь кинув усім і кожному рятувальний круг: п’ятирічка виконана за 4 роки і з місяці! Про це говорять усі газети, всі журнали, всі радіостанції, всі кінопересувки — зрештою, і сам повіриш, що не все так погано, що випущені твоїм заводом трактори, які ламаються через 100 кілометрів пробігу, — це дрібниця у порівнянні із загальними грандіозними успіхами, що, зрештою, навіть такі трактори поки що кращі, ніж ніякі. А продуктові картки та талони на споживчі товари — наслідки неврожаю та підступів шкідників...


У спогадах, надиктованих у другій половині 1960-х років, Микита Хрущов, ще недавно всемогутній лідер СРСР, а тепер пенсіонер, зі щирим подивом — ідеологічна полуда почала спадати з його очей, — відзначає, що на початку 1930-х він, молодий та успішний номенклатурник, жив у матеріальному плані відчутно гірше, ніж до революції, працюючи слюсарем у Донбасі. І наводить навіть розрахунки, які підтверджують цей висновок. Щоправда, потім Хрущов починає говорити, що це, мовляв, була неминуча плата за прогрес індустрії, за побудову комунізму... але якось невпевнено. Схоже, ще кілька років життя — і він би дійшов більш радикальних висновків, — але не судилося...

Цей приклад я навів, щоб показати: тільки через два десятиліття по смерті Йосифа Сталіна високопоставлені учасники його шоу (котрі в принципі мали доступ до багатьох секретних матеріалів) почали позбуватися викривленого бачення дійсності, а деякі (Молотов та Каганович) навіть у 1980-ті роки були переконані, що все свого часу діялося правильно, успішно, грандіозно.

До середини 1930-х карусель уже розкрутилася на повну потужність. «Кремлівський горець» не мав змоги, як його берлінський колега, радувати людей реальним і відчутним підвищенням їхнього добробуту, тож винайшов кілька ерзаців такого «поліпшення життя вже сьогодні». По-перше, це було кіно, яке показувало щасливе й заможне життя радянських людей. По-друге, введення для Москви спеціального постачання, яке зробило радянську столицю ледь не раєм земним в очах провінційних візитерів. По-третє, кілька десятків елітних за рівнем комфорту санаторіїв та піонерських таборів, куди могли потрапити не тільки номенклатурники та їхні діти, а й — у певній кількості — представники «простих радянських людей». По-четверте, це були грандіозні масові дійства — не наївні комсомольські імпровізації 1920-х з незмінною «нашою відповіддю Чемберлену» у вигляді дулі, припасованої до носа червонозоряного літака замість пропелера, а ретельно відпрацьовані вистави, коли земля двигтіла від сотень танків, а повітря — від сотень літаків, коли тисячі фізкультурників із дерев’яними (поки що) гвинтівками в руках робили видовищні групові вправи на площах найбільших міст, коли над Москвою, Ленінградом, Києвом злітали аеростати з велетенськими портретами «великого вождя всіх трудящих світу». І все це ретельно фільмувалося, щоб побачити дійство могли не тільки десятки тисяч його безпосередніх спостерігачів та учасників, а весь Радянський Союз.

Але це ще не все. Найкращими елементами шоу Йосифа Сталіна, найбільш ефективним прикриттям його найкривавіших гекатомб та найвиразніших провалів стали вияви справжніх мужності та героїзму, які трапляються у всі часи і за всіх режимів. Перші спроби роздмухування суспільного шалу, коли всі славлять героїв, а заодно (і передусім) політбюро ЦК ВКП(б), пов’язані з досягненнями радянських льотчиків та стратонавтів у першій половині 1930-х. Та першою справді грандіозною кампанією, яка перетворила в масовій свідомості поразку на перемогу, став порятунок і зустріч челюскінців. Нагадаю, що влітку 1933 року у плавання Північним морським шляхом вирушив криголамний пароплав «Челюскін». Восени втратив хід, він був затертий плавучим льодом і 13 лютого 1934 року роздушений ним. Одна людина загинула. На кригу зійшов екіпаж та пасажири судна. Два місяці тривала рятувальна операція, і зрештою всі моряки і пасажири (здебільшого науковці) були порятовані радянськими льотчиками, деяким із яких асистували американські бортмеханіки. Це справді було героїчне дійство, спричинене, однак, бардаком, який панував у сталінській імперії: геть непристосований для плавання у важких льодах пароплав рушив у рейс на місяць пізніше, ніж того вимагала льодова обстановка. Проте це забули, натомість щедро сипалися державні нагороди, льотчикам-рятівникам було присвоєне щойно встановлене звання Героїв Радянського Союзу (одним із перших Героїв у силу загального бардака став Сигізмунд Леваневський, який не вивіз жодного челюскінця, бо поламав свій літак, а от Михайло Бабушкін, чий гідролітак-розвідник був на борту судна і який сам долетів до материка й вивіз свого механіка, одержав тільки орден Червоної зірки). А далі — спеціальний поїзд із Владивостока до Москви, всюди мітинги, танці, пісні, радість... і арешти всіх, хто насмілився сказати хоч якесь критичне слово на адресу не самих челюскінців — їхній подвиг справді шанували, — а на адресу тих начальників, котрі послали їх на майже вірну смерть.


А через півроку — таємнича смерть Кірова — грандіозні похорони — і перша, ще нетривала хвиля Великого терору, «очистка» міст від «класово чужого» елементу.

Й.Сталін та інші керівники СРСР на похоронах С.Кірова

Й.Сталін та інші керівники СРСР на похоронах С.Кірова

Найприкметнішим, утім, стало поєднання масового терору з галасливою кампанією перших «виборів без вибору» до Верховної Ради СРСР за новою Конституцією (написана невеликою групою партійних інтелектуалів на чолі з Бухаріним, публічно оголошена «сталінською») і великими авіаційними перельотами. Отже, згадаймо як це було. 1 липня 1937 року після схвалення на пленумі ЦК ВКП(б) проекту Положення про вибори до Верховної Ради СРСР він був затверджений від імені президії ВЦВК (тоді — номінально найвищого органу влади на чолі з «президентом» Калініним), а 9 липня перевтілився у постанову IV сесії ВЦВК VII скликання. На відміну від таємної постанови політбюро «Про антирадянські елементи», ухваленої тоді ж, Положення про вибори було широко розпубліковане. Вивчення порядків денних засідань політбюро показує, що з 2 липня аж до самих виборів 12 грудня 1937 року паралельно ухвалювалися рішення про антирадянські елементи (конкретно по окремих краях і областях) і про підготовку до виборів по виборчих округах. Ба більше, закінчити «зачистку» було передбачено теж до моменту виборів. Наказ НКВД «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та ін. антирадянських елементів», затверджений політбюро 31 липня, визначав почати операцію, в залежності від регіону, з 5 по 15 серпня, а закінчити її в чотиримісячний строк. А разом із тим, крім підготовки до виборів, улітку-восени 1937 року розгорнулася низка масових кампаній і свят — перельоти Чкалова і Громова до Сполучених Штатів Америки через полюс, ушанування учасників полярної експедиції тощо. Усі ці святкування відбувалися одночасно з масовими арештами та знищенням людей НКВД і відправкою нових контингентів до ҐУЛАҐу за затвердженими згори лімітами на репресії.

Отаким воно було, шоу Йосифа Сталіна.

Ба більше: коли американці 1937 року захоплено зустрічали екіпажі Чкалова і Громова, вони й не уявляли собі, що насправді йшлося про випробування нового бомбардувальника супердалекої дії — цивільна назва АНТ-25, військова — ДБ-1. Два полки, які повинні були одержати на озброєння ці літаки, мали з радянської території досягнути будь-якого міста на території Північної Америки, Європи, Азії, Північної Африки, а після виконання бойового завдання приземлитися на таємних аеродромах, підготовлених місцевими агентами Комінтерну. Ідея не була вповні реалізована — можливо тому, що почалися арешти авіаконструкторів, потрапив у в’язницю й автор АНТ-25 Андрій Туполєв. Наступною модифікацією цього літака, зробленою вже без нього, став ДБ-2. На спеціально оснащеному екземплярі його (названому «Родина») льотчиці Гризодубова, Раскова та Осипенко у вересні 1938 року здійснили переліт на Далекий Схід. Нова хвиля ентузіазму, прославлення героїзму льотчиць... і нова хвиля Великого терору.

Цікаво, що якраз у цей час Сталін втрачає інтерес до рекордів, до гучних пропагандистських прославлянь реального героїзму радянських людей; йому пропонують політ через Південний полюс та обліт земної кулі без посадки — він до цього ставиться байдуже. Сталін готується до нових шоу, від яких скоро здригнеться світ: до підписання пакту з Німеччиною та «визвольних походів» на Захід. Утім, про полярників доведеться згадати: невдала «зимова війна» з Фінляндією. 812 діб тривав дрейф у книзі Льодовитого океану пароплава «Георгій Сєдов». У січні 1940 року до нього на виручку пробився криголам «Йосиф Сталін». Усі моряки «Сєдова» стали Героями; щедро нагородили й учасників рятувальної експедиції, був здійнятий грандіозний галас, на тлі якого губилися не надто оптимістичні повідомлення з фронту...

Матеріали і документи:

Про виселення "куркулів"

У 1930 р. було виселено 115 231 сімей, а 1931 р. — 265 795 сімей. За два роки, відповідно, було виселено на Північ, до Сибіру і Казахстану 381 тис. сімей. Деяка частина "куркульських" сімей (200-250 тис.) "саморозкуркулилася", тобто ліквідувала майно і виїхала головно до міст і на промислове будівництво. Приблизно 400-500 тис. сімей "куркулів" було розселено у віддалені поселення в межах країв та областей попереднього мешкання. У 1932-1938 рр. широка кампанія "розкуркулення" не проводилася. Загальне число ліквідованих у ці роки "куркульських" господарств не перевищувало 100 тис.

 Питання до документа

1. Спираючись на наведені в документі цифри, з’ясуйте масштаби і наслідки "розкуркулення".

2. Підрахуйте, яку кількість людей безпосередньо заторкнув процес "розкуркулення".

 

З"Відкритого листа Сталіну" повноважного представника СРСР у Болгарії Ф.Ф.Розкольникова

Сталін, ви оголосили мене "поза законом". Цим актом ви зрівняли мене у правах — точніше, в безправ’ї, — з усіма радянськими громадянами,   які під вашим владарюванням живуть поза законом.

Зі свого боку, відповідаю повною взаємністю: повертаю вам вхідний білет у побудоване вами "царство соціалізму" і пориваю з вашим режимом.

Ваш "соціалізм",  за панування  якого його будівникам знайшлося місце лише за ґратами, так само далекий від справжнього соціалізму,   як свавілля вашої особистої диктатури не має нічого спільного з диктатурою пролетаріату…

Ніхто в Радянському Союзі не почуває себе у безпеці. Правий, винуватий, герой Жовтня і ворог революції, старий більшовик та безпартійний, колгоспник і повпред, народний комісар і робітник, інтелігент і Маршал Радянського Союзу — всіх рів ною мірою піддано ударам вашого батога, все обертається в диявольській кривавій каруселі…

Ви розпочали криваві розправи з колишніми троцькістами, зинов’євцями та бухарінцями, потім перейшли до винищення старих більшовиків, згодом знищили партійні та безпартійні кадри,  що виросли під час громадянської війни,   які винесли на своїх плечах будівництво перших п’ятирічок, і організували побиття комсомолу… З жорстокістю садиста ви знищуєте кадри корисні й потрібні країні: вони здаються вам небезпечними під кутом зору вашої особистої диктатури.

Напередодні війни ви знищуєте Червону Армію, любов і гор дість країни, оплот її могутності…

У створеній вами гнилій атмосфері підозрілості, взаємної недовіри, загального розшуку і всемогутності наркому внут рішніх справ,   якому ви віддали на розправу Червону Армію і всю країну, будь-якому "перехопленому" документу вірять — або прикидаються,  що вірять,  як незаперечному доказові…

Слідом за Гітлером ви воскресили середньовічне спалювання книг. Я бачив на власні очі великі списки книг,   які розсилаються радянським бібліотекам, що їх належить негайно та безумовно знищити.

…Ви повністю зруйнували весь апарат Народного коміса ріату закордонних справ.

Знищуючи скрізь і всюди золотий фонд країни, її молоді кадри, ви винищили у розквіті літ талановитих і багатообіцяючих дипломатів.

 

Запитання до документа

1. З яких позицій Ф.Розкольников викривав диктатуру Сталіна?

2. Які злочини Сталіна викриває у своєму листі Ф.Розкольников?

 

Запам’ятайте дати:

1925 р.   Рішення XІV з’їзду ВКП(б) про індустріалізацію.

1927 р.   Рішення XV з’їзду ВКП(б) про колективізацію.

1929 р.   Початок суцільної колективізації. "Рік великого перелому".

1932 1933 рр.   Голодомор в Україні

5 грудня 1936 р.   Прийняття другої конституції СРСР („Сталінська конституція”)..


Домашнє завдання

1.  Покажіть методи впливу тоталітарної системи на економіку, політику, духовне життя.

2.  З якою метою проводилась індустріалізація в СРСР?

3.  Покажіть наслідки індустріалізації, колективізації та "культурної революції" для України.

4.  Визначте позитивні й негативні підсумки індустріалізації в СРСР. Якими методами вона проводилась?

5.  З’ясуйте мету проведення колективізації в СРСР. Якими методами проводилася колективізація?

6.  Охарактеризуйте основні наслідки колективізації.

7.  Що сприяло встановленню режиму одноосібної влади в СРСР?

8.  Яка мета масових репресій? До яких наслідків призвели масові репресії в СРСР?

9.  Поміркуйте, у чому виявлялися суперечності суспільно-політичного розвитку радянського суспільства у 20-30-х рр.?

10.  Проаналізуйте причини голодомору 1932-1933 р. р. в Україні.

11.  Чому сталінське керівництво взяло курс на згортання українізації, і почало репресії проти української культурі («розстріляне відродження»)?

12.  Проаналізуйте причини і характер масових репресій в 1930-х роках?


 Список використаної літератури:

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ «Антикризовий менеджер» Сталін та його політтехнології 2010р

За основу взятий  тематичний план вчителя історії Рената Мавлютова 

За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Олександровича (Росія) 

Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998

Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: “Знання”

Шляхтун П.П. Політологія  Підручник. – К.: Либідь, 2002

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 

Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 


Скомпоновано та відредактовано Муха О.



Над уроком працювали

Яковлев Д. О.

Мавлютов Р.

Муха О.

Білозерко Д.Т.



Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.

Предмети > Всесвітня історія > Всесвітня історія 10 клас