Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Сталінська Індустріалізація в Україні

Гіпермаркет Знань>>Історія України>>Історія України 10 клас>> Історія України: Сталінська Індустріалізація в Україні



УКРАЇНА І ЗМІНА ПОЛІТИЧНОГО КУРСУ ВКП(б)

Згадай:
1. Які зміни відбулися в економічному житті України в роки непу?
2. Чи були вичерпані можливості розвитку України на рейках непу?

Зміни в політичному керівництві СРСР 1927 р.

У партійно-державному керівництві СРСР точилася гостра боротьба навколо питань подальшого розвитку країни. Прискорення економічного розвитку, створення новітніх галузей промисловості, модернізація сільського господарства, всіх сфер життя були об'єктивною необхідністю, з якою в керівництві ВКП(б) погоджувалися всі. Без цього надії на створення соціалістичного суспільства всередині країни і близьку світову революцію розвіювались, як міраж. Розбіжності виникли лише щодо темпів розвитку, джерел індустріалізації, пріоритетів різних галузей народного господарства. Навколо цих питань розгорнулася боротьба, коли особисті та групові амбіції керівників заступали суспільство з його реальними потребами.
Гострої критики зазнав, зокрема, потенціальний суперник Сталіна у боротьбі за лідерство у партії Л. Троцький. Його звинувачували у «підкопі під неп», закликах до індустріалізації за рахунок зниження закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію і підвищення їх на промислову. Майже всі керівники України, в тому числі Л. Каганович (тоді генеральний секретар ЦК КП(б)У), Д. Мануїльський, Г. Петровський, М. Скрипник, В. Чубар виступили проти Л. Троцького. Нечисленні його прихильники в Компартії України — І. Дашковський, Н. Гордон, М. Голубенко, Я. Дробніс - не мали підтримки.
XV з'їзд ВКП(б) (грудень 1927 р.) висловився за прискорення темпів розвитку народного господарства при збереженні рівноваги між різними галузями, за госпрозрахунок та інші елементи непу. Й. Сталін переконав більшість з'їзду, в тому числі М. Бухаріна та його прихильників, виключити Троцького з партії. Тим самим з політичної арени був усунутий один з найпослідовніших противників Й. Сталіна. Останньому це відкрило шлях до необмеженої влади в партії та державі.

План першої п'ятирічки 

XV з'їзд ВКП(б) прийняв директиви щодо першого п'ятирічного плану розвитку народного господарства СРСР. Модернізаційні процеси, згідно з цим планом, мали охопити усі сфери життя, у тому числі промисловість.
Відповідно до основних показників п'ятирічного плану розроблялися плани економічного розвитку України. У травні 1929 р. вони були затверджені XI Всеукраїнським з'їздом рад.
Капіталовкладення в економіку України центр визначив у сумі 13 млрд крб. Це досить багато, якщо зважати, що в цілому на капітальне будівництво в СРСР планувалося виділити 64 млрд крб. Планувалося завершення будівництва Дніпровської гідроелектростанції, інших електростанцій, спорудження багатьох шахт, заводів, фабрик. Виробництво електроенергії передбачалося збільшити в 2,5 раза, продукції машинобудування, головним чином важкого, - у 3 рази, хімічної промисловості - у 3,5 раза.
П'ятирічний план потребував великих зусиль українського народу, але не обіцяв відповідного поліпшення його життя. Він закріплював традиційну структуру народного господарства, усталену ще до революції, котра ґрунтувалася на видобувних галузях і первинній обробці сировини.

Хлібозаготівельна криза 1927-1928 рр. та її наслідки

Відразу після завершення роботи XV з'їзду ВКП(б) почався перегляд його рішення вести господарське будівництво в рамках нової економічної політики. Приводом до цього стала хлібозаготівельна криза взимку 1927/28 р. Урожай 1927 р. був невисоким. Ціни на хліб, установлені державою, не задовольняли селян, тому вони не погодилися здавати зерно на заготівельні пункти. Подібна ситуація мала місце взимку 1925/26 р. Тоді для оздоровлення обстановки довелося підвищити закупівельні ціни і «заморозити» деякі новобудови.
Однак 1928 р. події розгорталися за іншим сценарієм. У січні И. Сталін у виступах перед місцевим партійно-радянським активом Сибіру звинуватив заможні верстви селянства в саботажі хлібозаготівель і закликав працівників судів та прокуратури застосувати до них 107-му статтю Кримінального кодексу РСФРР про спекуляцію. Це був перший крок до згортання непу. Економічні методи хлібозаготівель замінювались адміністративно-судовими. По суті, йшлося про повернення до продовольчої розкладки.
Аналіз кризи хлібозаготівель розглядався на квітневому і липневому пленумах ЦК ВКП(б) 1928 р. На цих пленумах виявилися розбіжності в підходах Й. Сталіна і М. Бухаріна до розв'язання економічних проблем. М. Бухарін був одним з найпослідовніших прихильників непу. Кризу хлібозаготівель 1927-1928 рр. він пояснював недоліками в роботі державного апарату, його невмінням враховувати економічну кон'юнктуру. Зі свого боку, Й. Сталін головну причину кризи вбачав у виступах проти радянської влади «класових ворогів», передовсім зміцнілого за умов непу селянства. На його думку, по мірі «просування до соціалізму» опір «класового ворога» зростатиме. Ця теорія всі труднощі й проблеми в економіці та інших сферах суспільного життя списувала на прояви підступності противників радянської влади. А через те і подолання труднощів соціально-економічного розвитку зводилося до боротьби із «внутрішнім ворогом».
Незгода з поверненням до методів «воєнного комунізму» проявлялась і серед партпрацівників в Україні. На липневому пленумі ЦК КП(б)У 1928 р. секретар Запорізького окружкому М. Ікс заявив: «Я не без деякого остраху хочу внести пропозицію, що пролунає різким дисонансом. Я хочу запропонувати з 1 липня, або із сьогоднішнього дня, припинити ударні темпи хлібозаготівель, які ми тепер проводимо... Треба прямо заявити, що останнім часом ми хліб не купуємо, а збираємо». Пропозиція М. Ікса була відкинута, а настрої, що відбилися в його промові, секретар ЦК КП(б)У II. Постишев оголосив «небезпечними».

Відновлення репресивної політики

Після поїздки Сталіна до Сибіру по СРСР прокотилася хвиля арештів селян, яка охопила й Україну. Протягом 1928-1929 рр. у республіці «за спекуляцію» було притягнуто до суду 33 тис. селян. Заможні господарства обкладалися великим податком. 5 % селянських дворів оцінювались як куркульські, вони мали сплачувати 30 - 40 % суми сільськогосподарського податку. ЦК КП(б)У 1928 р. направив на село 6 тис. активістів для організації хлібозаготівель. За допомогою надзвичайних заходів у СРСР було заготовлено 115 млн ц хліба, у тому числі в Україні 42 млн ц, або майже 37 %.
«Класових ворогів» інтенсивно шукали і в місті. На початку 1928 р. відбувся сфабрикований ОДПУ процес над «шкідниками» (так звана «шахтинська справа»), а по суті - суд над старими спеціалістами вугільної промисловості Донбасу. Серед них були й колишні власники шахт, які мріяли про повернення старих порядків. Але на ті дії, в яких їх звинувачували («висаджували в повітря і затоплювали шахти, псували устаткування, підпалювали електростанції, свідомо зривали продовольче й промтоварне постачання гірників»), ці здебільшого літні інтелігенти були просто не здатні. Із 49 засуджених 7 осіб розстріляли. Розглядаючи «шахтинську справу» в контексті нового політичного курсу ВКП(б), історики дійшли висновку, що вона була задумана та здійснена з єдиною метою: залякати стару інтелігенцію і змусити її працювати на новий режим.
Восени 1929 р. ОДПУ оголосило про викриття іншої підпільної організації - «Спілки визволення України» (СВУ). Процес над нею відбувся в березні 1930 р. Підсудними були 45 видатних діячів української національної інтелігенції, в тому числі академіки С. Єфремов, М. Слабченко, колишній голова уряду УНР В. Чехівський, А. Ніковський, Й. Гермайзе, Л. Старицька-Черняхівська та інші. Їх звинувачували в намірах реставрувати в Україні буржуазно-поміщицький лад. У зв'язку зі справою СВУ по всій республіці було репресовано близько 5 тис. студентів, учителів, лікарів тощо.

Утвердження сталінського єдиновладдя

Проти репресивних методів, по суті, повер- нення «воєнного комунізму», виступав не
лише М. Бухарін. Його підтримали члени По-літбюро О. Риков і М. Томський. Вони звинувачували сталінське керівництво у «воєнно-феодальних» методах експлуатації селянства.
На боці Й. Сталіна виступили К. Ворошилов, М. Калінін, В. Молотов. М. Бухаріна та його групу звинувачували в капітуляції перед куркульством, так званому правому ухилі.
У 1929 р. тиск Й. Сталіна на групу Бухаріна посилився. Листопадовий (1929) пленум ЦК ВКП(б) вивів М. Бухаріна зі складу Політбюро. Рикова і Томського було суворо попереджено. Останні перепони на шляху до повної відмови від нової економічної політики були ліквідовані. Країна вступила в довгу смугу деспотичного єдиновладдя Й. Сталіна.
У керівництві України послідовників М. Бухаріна, які б наважилися відверто захищати свої погляди, було мало. Тому на листопадовому пленумі ЦК КП(б)У обмежилися боротьбою «з правоопортуністичною практикою», «примиренством у ставленні до правого ухилу». Ці розпливчасті формулювання були своєрідною нагайкою, якою в умовах партійної чистки, що розпочалась у травні 1929 р. і тривала рік, «підправляли» керівників і рядових комуністів, незадоволених відмовою від непу, переходом до силових, адміністративно-командних методів управління економікою і суспільними процесами.


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Охарактеризуй умови, в яких здійснювалася підготовка XV з'їзду ВКП(б).
2. Наведи факти, які б свідчили про згортання непу в 1928-1929 рр.
3. Поясни значення історичних термінів: «правий ухил», «Спілка визволення України», «група М. Бухаріна».
4. У чому різниця у поглядах Сталіна, Троцького і Бухаріна?


ДОКУМЕНТИ
1. Із постанови об'єднаного засідання Політбюро ЦК КП(б)У і ЦКК КП(б)У від 10 лютого 1929 р. щодо позиції М. Бухаріна і його прихильників
Ми рішуче відкидаємо висунуті як у заяві т. Бухаріна, так і в заяві трьох (тт. Бухарін, Риков, Томський) звинувачення проти ЦК і проти партії, що нібито партія проводить щодо селянства політику військово-феодальної експлуатації і що нібито ця неправильна політика є основною причиною утруднень, які переживає країна. ...Труднощі наявні, але більшовики звикли труднощі долати, а не впадати перед ними в паніку і відступати. Цит. за: Шаповал Ю. І. У ті трагічні роки. Сталінізм на Україні. -
К.: Політвидав, 1990. - С. 77.
2. Із матеріалів справи СВУ. Зізнання обвинувачених на слідстві
Студент М. П. Павлушков:
Зустрівши якось у Києві машину Ворошилова, коли той приїжджав, здається, на маневри, я дуже шкодував, що не було у мене зброї, бо я обов'язково вчинив би замах на цього наркома.
Вісті (Харків). - 1930. - 1 березня.
Письменник М. Є. Івченко:
Я вилаштовував свої твори таким чином, щоб вони змальовували радянське життя з негативного боку, надавали йому негативних рис, не притаманних йому... Подавали факти так, щоб в них затьмарювалися основні перспективи лінії радянського будівництва.
Вісті (Харків). - 1930. - 8 березня.
Фрагмент конфіденційної розмови на засіданні із засудженим у «Справі СВУ» професором Й. Ю. Гермайзе: Усе від початку до кінця вигадка слідчих. Підслідчі у своєму інтелігентському ідіотизмі усе це підтвердили.
Костюк Г. Зустрічі і прощання.- Едмонтон (Канада),
1987. - Т.1.- С.412.


ЗАВДАННЯ І ЗАПИТАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ №1.
Прочитай уважно документ і, використовуючи текст параграфа, спробуй довести справедливість звинувачень проти керівництва ЦК, висунутих групою М. Бухаріна.
2. Документ № 2.
Уважно прочитай документ і текст параграфа. Порівняй звинувачення, висунуте членам СВУ, з їхніми «зізнаннями». Зроби висновки.



ПОЧАТОК СТАЛІНСЬКОЇ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ УКРАЇНИ

Згадай:
1. Чому радянське керівництво прийняло рішення згорнути неп?
2. Чим вирішено було замінити неп?

Початок першої п'ятирічки

У перший рік п'ятирічки економіка СРСР ще відчувала імпульси непу, які забезпечили їй високий темп розвитку. Валова продукція промисловості УСРР у 1928/29 р. збільшилася на 20 % проти 16,5 % за п'ятирічним планом.
З початку п'ятирічки верхівка СРСР почала шукати нових методів інтенсифікації праці робітників, зокрема шляхом організації масового виробничого змагання. Поштовхом до цього послужилася публікація 20 січня 1929 р. у газеті «Правда» статті В. Леніна «Як організувати змагання?», написаної зразу після Жовтневого перевороту 1917 р., але досі не відомої масовому читачеві. Керівництво шахт «Центральна» і «Північна» тресту «Артемвугілля», яке 31 січня 1929 р. підписало першу в країні господарсько-політичну угоду про змагання, виступило його ініціатором. Прагнучи перетворити ударну працю в норму, ЦК ВКП(б) 9 травня прийняв постанову «Про соціалістичне змагання фабрик і заводів», якою зобов'язував профспілки забезпечити організацію змагання. Загальне керівництво ним здійснювала партія. Це рішення цілком відповідало уявленням більшовиків про профспілки як «приводні паси» між робітничим класом і партією.

Перехід до форсованої індустріалізації

Успіхи першого року п'ятирічки на тлі жорстокої економічної кризи, що охопила 1929 р. капіталістичний світ, створили ілюзію можливості швидко, «за одним махом» вирватися з економічної відсталості, перейти в розряд економічно розвинутих держав. Багато хто з більшовиків, саме працівників партійного й державно-господарського апарату, схилявся до курсу максимального напруження сил, здійснення економічного «стрибка» і завдяки цьому побудови соціалізму за декілька років. Сьогочасні потреби народу до уваги не бралися. Вважалося, що безконфліктне й сите майбутнє варте кількох років напруженої праці та повного самообмеження.
З осені 1928 р. у містах почалося введення карток на хліб для робітників і службовців. Масло й цукор одержувала лише частина населення, для більшості трудящих ці продукти стали недоступними.
У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКІІ(б) було вирішено «за всяку ціну» прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості. Таким чином, йшло ся не про гармонійний, всебічний розвиток економіки, а про максимальне нарощування окремих виробництв, аби забезпечити умови для побудови нових заводів і фабрик. Й. Сталін у статті «Рік великого перелому», опублікованій до 12-ої річниці Жовтневого перевороту, обнародував запланований приріст великої промисловості на 1929/30 р. - 32 %. Це рішення не підкріплювалося відповідними матеріальними ресурсами. У липні наступного року, коли до закінчення господарського року залишалося кілька місяців і його підсумки ще не були відомі, відбувся XVI з'їзд ВКП(б), на якому Сталін виступив з пропозицією декретувати на 1930/31 господарський рік 45 % приросту промислової продукції. Це майже втроє більше того, що свого часу пропонував Л. Троцький, звинувачений у прихильності до «надіндустріалізації».

Централізація управління промисловістю

Старий госпрозрахунковий народногосподарський механізм, який формувався за умов
непу, для реалізації авантюристичних сталінських директив був непридатний. З початку п'ятирічки здійснювалася заміна трестівського госпрозрахунку господарським розрахунком на рівні підприємств. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про реорганізацію управління промисловістю», згідно з якою підприємства, а не трести стали головними ланками управління. Але підприємства були позбавлені економічної самостійності, яку мали трести.
Велика промисловість України - основа індустріальної могутності республіки - перейшла в підпорядкування загальносоюзних наркоматів. Республіканські наркомати керували лише місцевою промисловістю. Ця обставина зменшувала і без того незначні владні повноваження місцевого партійно-державного керівництва. Несміливі спроби довести центрові економічну недоцільність вилучення з-під контролю республіканських органів великих підприємств були проігноровані. Українська СРР, як і всі інші радянські республіки, була позбавлена економічної самостійності.
Нові, впроваджені Москвою адміністративно-директивні методи управління характеризувалися централізацією і суворою регламентацією. Кредитна й податкова реформи 1930 р. ліквідували фінансові обмеження для підприємств.

«Штурмівщина»

Однак, незважаючи на привілейоване становище промисловості, керівників новобудов, котрі приступили до реалізації сталінських директив, спіткали численні труднощі: нестача коштів, устаткування, брак кваліфікованих кадрів, загальна техніко-економічна відсталість. Плани й технічна документація часто переглядалися, що спричиняло постійну лихоманку. Так, генеральний план будівництва Дніпрокомбінату в Запоріжжі був офіційно затверджений 4 листопада 1930 р., а проекту спорудження та устаткування окремих ліній, цехів на той час ще не створено. Це призводило до неритмічних поставок обладнання, металоконструкцій. Не менш складною була ситуація і на підприємствах, що підлягали реконструкції. На Дніпровському металургійному заводі ім. Петровського план капітального будівництва протягом року змінювався 13 разів, а на заводі ім. Дзержинського у Дніпро-дзержинську - 10 разів, і врешті-решт десятий варіант збігся з першим. Спостерігаючи з-за кордону за ходом промислового будівництва, Л. Троцький у «Бюлетені опозиції» писав: «Тепер гасло одне: без оглядки вперед! План переглядається у бік збільшення... Посилання на об'єктивні перешкоди - погане обладнання, нестачу сировини або її погану якість - прирівнюється до зради революції. Зверху вимагають: розмах, ударність, наступ! Усе інше - від лукавого!». Це була точна оцінка тієї економічної ситуації, яка склалася в роки першої п'ятирічки в СРСР.

Провали й досягнення першої п'ятирічки

Економічне безумство, що охопило всі рівні
керівництва, тривало й у 1932 р. Г. Орджонікідзе в доповіді на XVII конференції ВКП(б) повідомив про запланований на 1932 р. приріст промислової продукції - 36 %. Ніяких серйозних обґрунтувань такого феноменального стрибка зроблено не було. Та й не дивно. Як і попередні, ця цифра була абсолютно нереальною.
Ось чому, коли настав час підбивати підсумки п'ятирічки, Політбюро своїм рішенням від 1 лютого 1933 р. заборонило всім відомствам друкувати будь-які цифрові дані з цього приводу. Населенню запропонували підсумкову версію, сформульовану И. Сталіним: по випуску валової продукції, обчисленої в карбованцях, промисловість за 4 роки і 3 місяці виконала п'ятирічний план, причому важка промисловість - на 108 %. Натуральних показників (у кілограмах, тоннах, метрах, штуках), як правило, не наводилося. Такий підхід мав на меті створити картину безперервних успіхів і приховати справжній стан справ.
За роки першої п'ятирічки виникли нові виробництва. Це давало змогу з допомогою цін нарощувати «вал». Крім того, в умовах інфляції стрімко підвищувалися ціни на всі види промислової продукції. Насправді ж досягти накреслених И. Сталіним рубежів не вдалося. Протягом п'ятирічки темпи розвитку промисловості зменшилися від 23,7 % у 1928/29 р. до 5 % у 1933 р.
У середньому, після «великого перелому» 1929 р., щорічний її приріст становив 15,7 %, що було менше передбаченого директивами XV з'їзду ВКП(б).
Розглянемо для прикладу стан розвитку чорної металургії та вугільної промисловості Донбасу - ключових галузей індустрії України.
П'ятирічний план України передбачав збільшення виплавки чавуну з 2,4 у 1928 р. до 6,6 млн т - у 1933 р. Згодом план переглянули, й перед металургією України було поставлено завдання збільшити обсяги виплавки чавуну втроє. Фактично у 1933 р. було виплавлено 4,3 млн т.
Подібна ситуація склалась і у вугільній промисловості Донбасу. П'ятирічним планом передбачалося довести видобуток вугілля з 27 до 53 млн т. Пізніше завдання шахтарям різко під-вищили. Наприкінці п'ятирічки вони мали видобувати до 80 млн т вугілля. Але фактично їм вдалося досягти лише 45-мільйонного показника.
Незважаючи на провал політики форсованого розвитку, країна за п'ятирічку зробила великий крок уперед.
В Україні реалізувалося близько 20 % усіх капіталовкладень СРСР. У різних галузях промисловості УСРР будувалося близько 400 нових підприємств. 1 травня 1932 р. дала перший струм найбільша в Європі Дніпровська гідроелектростанція в Запоріжжі - Дніпрогес. На той час уже діяли інші новозбудовані електростанції: Криворізька, Київська й Харківська. У Донбасі почали діяти 53 нові шахти загальною потужністю 21 млн т вугілля на рік. На діючих металургійних заводах республіки було збудовано 12 доменних і 24 мартенівські печі. Став до ладу завод інструментальних сталей у Запоріжжі - «Дніпроспецсталь». У Харкові на тракторному заводі, збудованому за 15 місяців, 1 жовтня 1931 р. з конвейєра зійшов перший трактор -«ХТЗ».

Життєвий рівень народу

Форсованому економічному розвитку було принесено в жертву життєвий рівень народних мас. Максимальна концентрація коштів на розвиток важкої промисловості загострила й без того скрутну ситуацію в легкій промисловості. Це негативно відбилося на добробуті трудящих. Деяке номінальне підвищення заробітної плати не забезпечувалося товарною масою. Емісія грошей викликала їхнє знецінення. Державні позики з'їдали заощадження.
У 1927-1929 рр. розповсюджувалися три позики індустріалізації; у 1930 р. - позика «П'ятирічка за чотири роки», у 1931 р. - позика «Третього вирішального року», у наступному - позика «Четвертого завершального». У роки першої п'ятирічки держава розгорнула широку торгівлю алкогольними напоями. У вересні 1930 р. Сталін дав вказівку Молотову «відкрито піти на максимальне збільшення виробництва горілки...» В умовах гострої продовольчої кризи, голоду в селі сталінське керівництво продовжувало експорт хліба. У побут радянських людей надовго ввійшли черги, продовольчі картки, дефіцит найнеобхіднішого. Сотні тисяч людей, які виїхали із села й стали робітниками, не могли одержати житла. Плинність робочої сили була величезною. На Донбасі, наприклад, протягом другої половини 1930 р. було прийнято на роботу 195 тис. чол., а звільнено 180 тис. Всюди панував принцип: «Спочатку завод, а потім місто». Диктат адміністрації щодо робітників наростав. У республіці, як і в країні в цілому, була організована кампанія, у ході якої робітники брали зобов'язання до кінця п'ятирічки не змінювати місця роботи. Інтереси народних мас мало що значили для Сталіна та його оточення, всупереч їхнім демагогічним заявам.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які економічні завдання планувалося вирішити в першій п'ятирічці і якими методами?
2. Яку роль у виконанні завдань п'ятирічки відводилося виробничому змаганню?
3. Під впливом яких факторів і коли відбувався перехід до форсованої індустріалізації? У чому проявлявся цей перехід?
4. У чому проявлялася централізація управління промисловістю і які наслідки мала вона для України?
5. Що таке «штурмівщина»?
6. Що було зроблено в роки першої п'ятирічки і яких завдань не вдалося вирішити?
7. Як сталінське керівництво фальсифікувало результати першої п'ятирічки?
8. Як змінився в роки п'ятирічки життєвий рівень народу? У чому проявлялися ці зміни?

ДОКУМЕНТИ
1. Дані про становище робітників металургійної промисловості - вчорашніх колгоспників
а) З листа редактору заводської газети Сталінського металургійного заводу «Металіст» від завербованих колгоспників
Мы обращаемся ко всем организациям завода с просьбой улуч-шить наши бытовые условия... Много наших товарищей-колхоз-ников дезертировали назад. Почти каждый день берут 10-15 человек расчет.
б) 3 листа законтрактованих для будівництва «Запоріжсталі»
(1931)
Дожились до нищенского образа, нет ни обуви, ни одежды.
Центральний держархів громадських організацій України.-Ф. 539. - Оп. 9. - 6. Спр. 1433. - Арк. 37.
в) Письменник Ф. Гладков, який працював на будівництві Дніпрогесу і підприємств Запорізького металургійного комплексу, про харчування робітників
Я бываю на фабрике-кухне и меня тошнит от одного вида гнусно-го ядева. Я бываю на участках работ, куда пища привозится в термосах. Это синяя болтушка смердит трупом и выгребной ямой. Рабочие предпочитают только хлеб с водой. Цит. за: Платонов О. А. Русский труд. - М., 1991. - С. 241-242.
2. Забезпеченість житловою площею металургів України в порівнянні з Уралом (на 1 душу: в % до підсумку, 1930 р.)


Регіон до 2 кв.м 2-3 кв.м 3-4 кв.м 4-6 кв.м 6-8 кв.м 8-12 кв.м понад 12 кв.м Середній розмір на 1 робітн.

Україна 





Урал







39.10





21.10







16.40





11.80







12.70





12.00







16.00





21.10







7.00





13.10







5.80





12.30







3.00





7.60







3.80





5.30











 
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документи № 1 а, № 1 б. Яку інформацію містять ці листи про рівень зарплати колгоспників, законтрактованих для роботи в промисловості?
2. Документ № 1в.
В які умови слід було поставити робітників, щоб вони погодилися працювати на об'єктах при такому харчуванні?
3. Документ № 2.
Порівняй дані по Україні і дані по Уралу. Зроби висновки.


ДРУГА І ТРЕТЯ П'ЯТИРІЧКИ ТА ЇХ ПІДСУМКИ

Згадай:
1. Якими були провали й досягнення першої п'ятирічки?
2. Як змінився життєвий рівень народу в ході п'ятирічки?

План другої п'ятирічки

У плані другої п'ятирічки (1933-1937), розвинулися суперечливі тенденції попередніх років. Особлива увага надавалася створенню модернізованої технічної бази промисловості, завершенню будівництва й освоєнню нових підприємств. В Україні передбачалося ввести в дію гіганти чорної металургії - «Запоріжсталь», «Азовсталь», «Криворіжсталь», великі машинобудівні заводи - Новокраматорський, Харківський турбогенераторний, Луганський паровозобудівний та інші. Провали першої п'ятирічки не минули марно. Передбачалося, що приріст продукції промисловості СРСР у 1933-1937 рр. щорічно становитиме 16,5 %. Другий п'ятирічний план містив програму соціальних перетворень: остаточне витіснення капіталістичних елементів і «ліквідацію поділу суспільства на класи взагалі».
Якщо економічний бік п'ятирічного плану був більш-менш виваженим, то соціальна програма - продовженням «воєнно-комуністичного» штурму. «Витіснення капіталістичних елементів» втілилося в закритті тих нечисленних приватних торговельно-промислових закладів, котрі ще залишалися після першої п'ятирічки. Ця обставина посилювала товарний голод на ринку предметів повсякденного вжитку. Що ж до «ліквідації поділу суспільства на класи взагалі», то це була чергова утопія.

Стахановський рух

Сталінізм продовжував експлуатувати революційний ентузіазм тієї частини робітничого класу, яка вбачала в плані п'ятирічки вирішальний шлях до соціалізму - ідеального, безконфліктного й безпроблемного суспільства, досягнення котрого вимагало нового напруження всіх сил країни. Саме ця частина робітничого класу дала ініціаторів нових трудових починів, активних учасників виробничого змагання другої п'ятирічки.
Найвідоміший трудовий почин другої п'ятирічки пов'язаний з іме- нем Олексія Стаханова. У ніч з 30 на 31 серпня 1935 р. вибійник шахти «Центральна-Ірміне» в Кадіївці О. Стаханов застосував новий метод роботи, заснований на розподілі виробничих операцій між вибійником і кріпильниками. У результаті за зміну було вирубано 102 т вугілля, що у 14,5 раза перевищувало норму, яка на той час дорівнювала 7 т. О. Стаханову допомагали два підсобних робітники, а результат приписали йому одному. В цьому і полягав головний «секрет» успіху.
Преса широко розрекламувала почин О. Стаханова як видатний трудовий подвиг. При цьому замовчувалося головне - з О. Стахановим працювала ціла ланка.
В інших галузях народного господарства з'явилися послідовники стахановського методу роботи. У верстатобудуванні стахановський рух розпочав фрезерувальник Московського верстатобудівного заводу ім. Г. Орджонікідзе І. Гудов, в автомобілебудуванні - коваль Горьковського автозаводу О. Бусигін. На залізничному транспорті новаторські методи вперше впровадив П. Кривоніс - машиніст депо «Слов'янськ» Донецької залізниці.
Ретельно організовані почини стахановців та їхні феноменальні результати були використані владою для посилення тиску на трудящих. Якщо О. Стаханов перевиконав норму в 14,5 раза, то чому пересічний робітник працює по-старому? Розпочався перегляд виробничих норм усіх робітників і планових завдань підприємств. Норми виробітку зросли на 35—45 %. Далеко не скрізь це робилося достатньо обгрунтовано. У багатьох випадках підвищення норм призводило до перенапруження виробничого процесу, незадоволення робітників та інженерно-технічних працівників. Це, у свою чергу, викликало репресії НКВС, який у всіх зривах на виробництві, новобудовах, на транспорті вбачав підступи «класових ворогів».

Підсумки другої п'ятирічки

Друга п'ятирічка була новим важливим етапом індустріалізації. В Україні особливо швидко розвивалося машинобудування, було налагоджено виробництво радіальних, свердлильних, шліфувальних та інших верстатів, потужних паровозів, доменного й прокатного обладнання, великих турбогенераторів, підйомних кранів тощо. Новокраматорський завод важкого машинобудування, введений у дію 1934 р., став одним із найбільших заводів цього профілю в Європі. У перші роки другої п'ятирічки стали до ладу гіганти металургії: «Запоріжсталь», «Криворіж-сталь», «Азовсталь».
Характерною особливістю другої п'ятирічки був також швидкий розвиток легкої та харчової промисловостей. Сталінське керівництво фальсифікувало підсумки розвитку країни в 1933-1937 рр., як і результати першої п'ятирічки. Було оголошено, що промисловість СРСР, як і УСРР, справилася із завданням п'ятирічки 1 квітня 1937 р., тобто за 4 роки і 3 місяці. Це не відповідало дійсності. Проаналізувавши 46 найважливіших показників другої п'ятирічки, дослідники дійшли висновку, що лише по 10 з них завдання були виконані. Якщо виходити з усіх показників, то процент виконання плану п'ятирічки не перевищував 70-77.

Третя п'ятирічка

План третьої п'ятирічки, розрахований на 1938-1942 рр., був прийнятий XVIII з'їздом ВКП(б), який відбувся в березні 1939 р. Європа стояла на порозі нової світової війни, тому були збільшені асигнування на оборону. В 1939 р. вони становили 25 % державного бюджету, в 1941 р. — 43,4 %. Передбачалося досягти швидкого розвитку насамперед воєнно-промислових галузей.
У республіці планувалося збільшення видобутку вугілля, нарощення потужностей машинобудівної промисловості, хімічних підприємств, електроенергетики.
Темпи розвитку промисловості в роки третьої п'ятирічки не відставали від запланованих. Це було результатом надзвичайних заходів, які фактично означали прикріплення робітників та інженерно-технічних працівників до підприємств, новобудов, установ. Наприкінці грудня 1938 р. ЦК ВКП(б), РНК СРСР разом із профспілками прийняли спільну постанову «Про заходи щодо впорядкування трудової дисципліни, поліпшення практики державного соціального страхування та боротьбу із зловживаннями в цій справі», якою запроваджувалась єдина трудова книжка. У червні 1940 р. Верховна Рада СРСР прийняла указ «Про перехід на 8-годинний робочий день, на 7-денний робочий тиждень і про заборону самовільного залишення робітниками й службовцями підприємств і установ». Порушення дисципліни прирівнювалося до кримінального злочину й каралось ув'язненням.

Промисловість України напередодні Другої світової війни

Довоєнні п'ятирічки вивели Україну на якісно новий рівень економічного розвитку. Три- валий час для ілюстрації цього вказували на зміну співвідношення промислової й сільськогосподарської продукції. В усіх підручниках стверджувалося, що за роки другої п'ятирічки питома вага промисловості у валовій продукції народного господарства УСРР досягла 77,4 %. Вважалося, що це є одним із найважливіших досягнень п'ятирічок. При цьому в основу обчислення бралися вартісні показники. Але відомо, що ціни на продукцію сільського господарства в ті роки були штучно занижені водночас із підвищенням цін на промислову продукцію. Тому точно визначити питому вагу різних секторів у загальному обсязі продукції неможливо. І все ж не викликає сумніву, що в результаті перших п'ятирічок відбулось історичне зрушення: здебільшого аграрний характер економіки України відійшов у минуле. На карті Європи з'явилась індустріальна Україна. Досягнуто це було переважно за рахунок форсованого розвитку чорної металургії й вугільної промисловості. За обсягом виплавки чавуну Україна посідала друге місце в Європі (після Німеччини), а за видобутком вугілля — четверте місце у світі.
Швидко нарощувалися також потужності підприємств важкого машинобудування.
В Україні було збудовано сотні великих і середніх заводів, фабрик, шахт, електростанцій. Серед них сім промислових гі-гантів-новобудов: «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азов-сталь», «Дніпрогес», Дніпровський алюмінієвий у Запоріжжі, Краматорський машинобудівний і Харківський тракторний заводи. На величезні підприємства перетворилися п'ять реконструйованих об'єктів - Луганський паровозобудівний завод, Макіївський, Дніпродзержинський, Дніпропетровський і Комунарський металургійні заводи. Вартість кожного з тих дванадцяти заводів за тогочасним обчисленням перевищувала 100 млн крб. Таких промислових гігантів у СРСР було близько трьох з половиною десятків.
Напередодні Другої світової війни частка України в Радянському Союзі становила: у видобутку вугілля — 50,5 %, залізної руди - 67,6 %, у виплавці чавуну — 49,7 %, виробництві сталі — 48,9 %. Однак вражаючі темпи розвитку важкої індустрії не супроводжувалися відповідним приростом продукції легкої і харчової промисловостей, соціально-культурної сфери. Індустріальна потужність України була зорієнтована на первинну переробку сировини і «виготовлення машин для виробництва машин», а не на задоволення повсякденних потреб людини.
У роки довоєнних п'ятирічок мало що змінилось і в географії української промисловості. Приріст виробництва відбувався в традиційних промислових центрах — Донбасі, Придніпров'ї, а також у Харкові, Одесі, Києві, деяких інших великих містах республіки.
Радянське керівництво постійно наголошувало на прагненні ліквідувати фактичну економічну нерівність, що склалась між центром і національними районами за імперських часів, сприяти гармонійному розвитку всіх радянських республік. Однак на практиці цього не відбувалося. Хронічна нестача всього штовхала керівництво на пошук найлегших, найекономічніших варіантів розміщення новобудов: споруджували там, де були кадри відповідного профілю і кваліфікації, де існували запаси сировини й корисних копалин. Переважно зі стратегічних міркувань нові виробництва розгортались у східних регіонах СРСР. У результаті цього закріплювалася традиційна економічна структура, яка ще до революції прив'язувала народне господарство України до потреб імперії, а за нових умов служила засобом підпорядкування республіки центру. Що ж до досягнень важкої промисловості, то в умовах, коли Українська СРР остаточно втратила свій економічний і політичний суверенітет, її продукцією розпоряджалися центральні відомства.

ЗАПИТАННЯ і ЗАВДАННЯ
1. Як радянське керівництво досягало «виконання» і «перевиконання» планів перших п'ятирічок?
2. Виходячи з тексту, з'ясуй, які економічні суперечності сформувалися в ході перших п'ятирічок?
3. У чому полягав авантюристичний характер сталінських директив щодо економічного розвитку?
4. Чим ти можеш пояснити виникнення і поширення стахановського руху в роки другої п'ятирічки? Розкажи про нього.
5. Яку роль відіграла друга п'ятирічка в індустріалізації України?
6. Які нові риси характеризують завдання й методи їхнього впровадження в третьому п'ятирічному плані?
7. Дай узагальнюючу характеристику економіки України напередодні Другої світової війни.


ДОКУМЕНТИ
1. Російський філософ М. Бердяєв про соціально-економічну суть п'ятирічок
Пятилетний план есть очень елементарная и прозаическая вещь. Россия - страна индустриально отсталая. Необходимо во что бы то ни стало ее индустриализовать. На Западе это происходило под законом капитализма и так должно быть по Марксу. Но в России индустриализация должна проходить под знаком коммунизма. При коммунистическом режиме это можно сделать, лишь создав энтузиазм индустиализации, превратив ее из прозы в поэзию, из трезвой реальности в мистику, создав миф о пятилетке. Но все это происходит не только при помощи энтузиазма, поэзии, мистики и мифотворчества, но и путем террора ГПУ Народ поставлен в кре-постную зависимость по отношению к государству.
Бердяев Н. Историки и смысл русского коммунизма. -
М., 1990. - С. 119.
2. XIII з'їзд КП(б)У про підсумки виконання другого п'ятирічного плану в Україні
... Продукция социалистической индустрии выросла больше чем в два раза. Быстро развивались промышленные центры Украины как старые, так и новые. Пущен целый ряд новых крупнейших предприятий (Запорожский комбинат, Ново-Краматорский машиностроительный завод, Харьковский турбогенераторный, Ни-копольский трубопрокатный, Криворожский металлургический завод и т. д.). Проведена большая работа по реконструкции в промышленности. Успешно ликвидируется отставание черной металлургии, вышедшей в ряд самых передовых отраслей нашего социалистического хозяйства. Выполняется указание XVII съез-да ВКП(б) о ликвидации разрыва между выплавкой чугуна и про-изводством стали и проката.
...В связи с выполнением программы второй пятилетки увеличе-но почти вдвое производство предметов широкого потребления для удовлетворения быстрорастущих потребностей трудящихся. Советская Украина имеет значительные успехи в развитии местной промышленности.
За отчетный период подготовлены значительные кадры и новых советских специалистов - инженеров и техников. Вырос количественно, политически и культурно рабочий класс Украины, ставший инициатором народного стахановского движения - важнейшего фактора успеха нашего социалистического
строительства.
КП Украины в резолюциях и решениях съездов, конференций и пленумов ЦК. -Т.1. - С. 918-919.


ЗАПИТАННЯ 1 ЗАВДАННЯ ДО ДОКУМЕНТІВ
1. Документ №1.
а) В чому вбачав філософ історичне завдання п'ятирічок?
б) Що було джерелом «ентузіазму індустріалізації»?
Чи згоден ти з висновками М. Бердяєва?
2. Документ № 2.
Чому у звіті про завершення другої п'ятирічки в промисловості на XIII з'їзді КП(б)У не наведено жодної конкретної цифри? Чому наводяться лише відносні показники і немає жодного абсолютного?

Новітня історія України 10 клас, Ф. Г. Турченко






ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА ТА ІНДУСТРІАЛЬНОЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ НА ПОЧАТКУ ХХ ст.
ЗГАДАЙТЕ:
Хто такі підприємці?
Що ви знаєте про розвиток підприємництва в українських землях наприкінці ХІХ ст.? Які особливості індустріалізації в Україні? Як розвивався наприкінці ХІХ ст. кооперативний рух?
1. Вітчизняний та іноземний капітал в економіці українських земель
Читаймо для розуміння
Визначте, як співвідносилися вітчизняний та іноземний капітал в економіці українських земель. Якими були наслідки такого розподілу?
Значний промисловий потенціал Наддніпрянської України не залишався поза увагою іноземного капіталу. Західну буржуазію приваблювали
величезні природні багатства, дешева робоча сила, висока норма прибутку, ринки збуту. Наприклад, тільки англійський підприємець Дж. Х'юз, отримавши від російського уряду концесії* на будівництво металургійного заводу та видобуток вугілля, за 25 років своєї підприємницької діяльності на шахтах Донбасу вивіз до Англії 25 млн руб. золотом.
Французький, бельгійський, англійський і німецький капітал захопив чільні позиції в кам'яновугільній, залізорудній та металургійній промисловості. У 1900 р. у видобутку вугілля іноземцям належало 63% основного капіталу, а в металургії - 90%. Могутній синдикат «Продуголь» фактично цілком контролювався французькими інвесторами. Провідну роль відігравав іноземний капітал і в сільгоспмашинобудуванні, адже із 170 засновників заводів сільгосптехніки в Україні були: 35,0% — іноземці, 22,3% — росіяни, 20,5% — євреї, 10,0% — поляки, 4,0% — українці.
На західноукраїнських землях спостерігались такі ж процеси, насамперед у видобутку нафти. У ХІХ ст. тут господарювали австрійські підприємці, на початку ХХ ст. розпочалось активне проникнення в галузь німецького, а згодом американського та англійського капіталу. Напередодні Першої світової війни вкладений у нафтовидобувну промисловість Прикарпаття капітал оцінювався у 310 млн австрійських крон, з яких майже 1/3 припадала на австрійський, 1/5 — на англійський, по 12-15% — на німецький, французький і місцевий галицький, по 2% — на американський та бельгійський капітали. Австрійський капітал посідав провідні позиції в лісопильній та деревообробній галузях промисловості. Іноземні підприємці скуповували на західноукраїнських землях тисячі гектарів лісу. Хижацьке розроблення лісових масивів призводило до зменшення їхніх площ. Лише за 1912 р. вони скоротилися більше ніж на 1100 га.

видобуток залізної руди

Звернімося до джерел
Із публікації Д. Висогіна «Бельгійські кандали» (Харків, 1908 р.)
«Трамвай і конка — найвигідніше і найприбутковіше комерційне підприємство. Ось чому іноземні капіталісти, як хижі ворони, зграями налітають на кожне місто, де тільки постає питання про прокладання конки чи трамвая... і начебто схоже на те, що прийшли чужоземці в Харків, завоювали його, обклали обивателів даниною і щороку вивозять її за свій кордон. Бельгійці радісно підраховуватимуть прибуток... а місто буде без бруківок, без світла, без благоустрою. Міська дума змушена буде збільшувати податки в той час, коли місто має такі золоті розсипи, як трамвайна справа... Проте на цих золотих розсипах господарюватиме не місто, а чужоземне бельгійське суспільство».
Як оцінює автор діяльність іноземних капіталістів? Чим обумовлена його позиція? Яка мета цієї публікації? Чи є в тексті фрази, які свідчать про упередження автора проти іноземних капіталістів? 
Така ситуація гальмувала і деформувала економічний розвиток не тільки українських земель, а й обох держав, адже місцевий виробник витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін і державних військових замовлень, вивозилася за кордон.
2. Стан українського підприємництва
Читаймо для розуміння
Читаючи текст, поставте до нього «тонкі» й «товсті» запитання. Записуйте ці запитання у таблицю, а потім колективно з'ясуйте відповіді.
«Тонкі» запитання
«Товсті» запитання
Як працюватимемо
І «Тонкі» запитання — це запитання, що потребують конкретної відповіді з одного-двох слів і часто починаються зі слів: що, де, коли. «Товсті» запитання — це запитання, що потребують роздумів, залучення додаткових знань, умінь аналізувати, порівнювати тощо. Вони починаються зі слів: чому, з якою метою, навіщо, з якої причини.
На початку ХХ ст. в українських землях активно розвивалося підприємництво. За даними перепису 1897 р., понад 100 тис. людей записували своєю рідною мовою українську і жили за рахунок прибутку від капіталу і нерухомого майна. До підприємництва залучалася частина поміщиків, які створювали на своїх землях товарні господарства, забезпечені сучасною технікою і фахівцями відповідно до обраної спеціалізації (сільськогосподарське виробництво, харчова промисловість тощо). Окремі з них, зосередивши великі капітали, ставали успішними промисловцями та банкірами, як сім'ї Бобринських, Фальц-Фейнів та ін.
У підприємництві успішно утверджувались і представники інших соціальних верств: купці, селяни, ремісники, корчмарі та ін. Люди працьовиті, кмітливі, з гнучким розумом, вони, накопичивши гроші, вкладали їх у прибуткову справу, аби примножити свій капітал. Зокрема, із селян походили відомі родини підприємців: Харитоненки, Яхненки, Симиренки, Терещенки та ін.
Знайомимось ближче
Михайло Яхненко був кріпосним, чоботарював, шив кожухи, якими торгував на ярмарках. Розбагатівши, викупився із сім'єю на волю і разом із синами Кіндратом, Терентієм, Степаном і зятем Федором Симиренком заснував фірму з торгівлі зерном, худобою, а також оренди та будівництва млинів на Черкащині. У 1843р., після смерті батька, підприємство очолив Кіндрат Яхненко, надавши йому торгово-промислового характеру: на орендованих млинах вони переробляли зерно. Згодом Яхненки стали купцями першої гільдії в Одесі, одержали звання почесних громадян міста. Їхній небіж Семен уже мав вищу освіту і протягом 1860-1863 рр. був одеським міським головою.
Старший син у сім'ї Федора Симиренка і Анастасії Яхненко Платон Симиренко ініціював перехід фірми до виробництва цукру. Закінчивши 1843 р. Паризький політехнічний інститут, він став першим в Україні дипломованим інженером-технологом цукрової промисловості, технічним керівником родинної справи. За його ініціативи було запроваджено парові двигуни, що привело до справжньої революції в цукроварінні, почалося виробництво
сільськогосподарської техніки на Городищенському машинобудівному заводі, започатковано сучасне пароплавство в Україні. Завдяки його підприємницькому хисту, творчій енергії, глибоким знанням було розбудовано справжню комерційно-промислову імперію Яхнен-ків-Симиренків.
Його молодший брат Василь започаткував власний бізнес. Купивши напівзруйновану цукроварню в с. Сидорівка Канівського повіту і до 500 десятин землі, він створив найпотужніше у цукровій галузі підприємство. Маючи освіту Паризького політехнічного інституту, він за власним проектом і кресленнями відновив Сидорівську цукроварню, удосконалив виробничий процес, спроектувавши новий тип машин для рафінації цукру, започаткував виробництво мармеладу та пастили, які постачав на внутрішні та зовнішні ринки. Якщо на початку 80-х років завод виробляв продукції на 193 тис. руб,, то в 1910 р. — на 500 тис. руб. Наприкінці життя його майно оцінювалося в 10 млн руб.
Засновник сімейної справи Харитоненків Іван Герасимович (1820-1891) спершу чумакував, потім займався бакалійною торгівлею, промислами, орендував землі. Після реформи 1861 р. почав скуповувати поміщицькі землі та будувати на них промислові підприємства. У 1863 р. вже був купцем першої гільдії. Основні земельні ділянки Харитоненків зосереджувалися в Харківській та Чернігівській губерніях. На початку ХХ ст. його син Павло володів 90 тис. десятин землі.
Протягом 1860-1880-хрр. ним було побудовано шість цукроварних і рафінадний заводи — найпотужніших в Україні та Росії, кожний з яких щорічно виробляв до 900 тис. пудів цукру. До заводських комплексів вхо -дили цегельні підприємства, ремонтні майстерні, парові млини. Харитоненки вкладали гроші не лише в землю та цукропромисловість, а й брали участь у багатьох акціонерних товариствах, зокрема в Сумському машинобудівному, були співзасновниками товариства Білго-род-Сумської залізниці.
> Які верстви населення репрезентували Яхненки, Симиренки та Харитоненки?
Що в цих біографіях привернуло вашу увагу?
Основними рисами українських модернізаторів були підприємницький дух, життєва енергія, рішучість, потяг до ризику, який поєднувався з тверезим розрахунком, висока господарська культура, освіченість, відкритість до нового в техніці, науці, духовній сфері, активна громадянська позиція. Представників української модернізаторської еліти було не так багато у тлумі підприємців, серед яких був великий відсоток росіян, греків, німців, поляків, французів, євреїв. Особливості нових підприємців — Яхненків, Симиренків, Терещенків, Харитоненків полягали в тому, що вийшли вони із самих глибин українського народу і зберігали духовний зв'язок з народними традиціями, ідеалами, культурою.
Найчисленнішу та найпродуктивнішу групу українських підприємців у структурі селянського населення України становили заможні селяни — самостійні господарі, власники торговельно-промислових закладів, але насамперед хлібороби. Саме вони складали групу селян-підприємців, фермерів, яким належало 40% усіх надільних і приватних селянських земель, а також 50% усієї продуктивсті.


Giu2.jpeg
Мал. 4. Іван Харитоненко (1820-1891)


Файл:Ггггггггггг.jpg

Файл:Giu3,jpeg
Мал. 5. Реклама найму прислуги та здачі квартир
> Який товар чи послуги пропонують реклами підприємців?
До якої категорії населення належать потенційні споживачі?
Поясніть свої міркування.
Які явища у повсякденному житті українського суспільства відображала реклама підприємців?
ної робочої худоби, і які відігравали основну роль в економіці села. Головними видами діяльності цієї групи селян-підприємців було товарне виробництво сільськогосподарських культур, промисли, торгівля, лихварство.
На західноукраїнських землях у 1904 р. вітчизняній буржуазії належало декілька десятків кредитних товариств, 9 промислових і декілька інших підприємств. У цілому вона була кількісно і якісно слабкою.
Розмах благодійної діяльності підприємців в Україні припав на кінець XIX — початок XX ст. Вони часто клопоталися вирішенням соціальних проблем своїх робітників, у неврожайні роки годували тисячі селян, розв'язували проблеми місцевого життя. Приміром, у Млієві, поблизу цукрорафінадного заводу, підприємці Яхненки, Симиренки побудували містечко для робітників і службовців на 150 будинків, гуртожитки для чоловіків і жінок. У містечку була 6-класна школа, де вчилося від 85 до 110 дітей, лікарня на 150 ліжок. Це містечко мало церкву, бібліотеку, аматорський театр.
Українські підприємці-меценати відігравали важливу роль у розвитку української культури.
Наприклад, В. Симиренко власним коштом утримував майже всі українські
газети і журнали, що видавалися на території Російської імперії, фінансував історико-етнографіч-ні експедиції, театральні трупи, виплачував стипендії відомим українським письменникам, ученим, діячам мистецтва, заповів величезні гроші  на розвиток української науки і культури. Варвара і Богдан Ханенки передали 3145 цінних експонатів Київському художньо-промисловому музею (нині Художній музей). Федір і Надія Терещенки створили в Києві картинну галерею, Єлизавета Терещенко виділила 200 тис. руб. на школу малювання, по 30 тис. — іще двом навчальним закладам, 100 тис. — для допомоги бідним тощо. Вінцем добродійності сім'ї Терещенків можна вважати виділення Миколою і Федором 425 тис. руб. — величезної на ті часи суми — на будівництво і оснащення двох училищ.
Видатний діяч Галичини початку XX ст. митрополит галицький Андрей, граф Шептицький дбав про школи, заснував Науковий інститут для студій, сполучений з Богословською академією, та «Академічний дім» у Львові, допомагав приватним школам, власним коштом відправляв молодих священиків для студій до Рима та Відня, давав стипендії світській молоді для навчання за кордоном, допомагав дитячим садкам і сиротинцям, заснував український шпиталь — «Народну лічницю» у Львові, підтримував видавництва. Глибокий знавець мистецтва, він підтримував митців, різьбарів і допоміг О. Новаківському (уродженцю Наддніпрянщини) відкрити власну художню школу. У 1913 р. заснував у Львові найбільший в Україні Український національний музей, де зібрано рідкісні пам'ятки українського мистецтва.

Звернімося до джерел
Із книги Т. Лазанської «Історія підприємництва в Україні (на матеріалах торгово-промислової статистики ХІХ ст.)»
«...сучасні дослідники звертають увагу на неоднозначне становище підприємницького класу в суспільстві та ставлення суспільства до цього класу. З одного боку, під-приємець-капіталіст сприймався суспільством як "носій прогресу", який своєю підприємницькою активністю "сприяв розвиткові економіки", з іншого, — як "павук" або "глитай", тобто "експлуататор армії найманих робітників", який збагачувався за їхній рахунок". .. Такі негативні риси характеру молодої буржуазії, як деспотизм, обмеженість інтересів, безкультур'я, знайшли відображення в пресі та художній літературі.
Позитивні риси підприємницького класу ... пов'язані, по-перше, з політикою соціального партнерства між робітниками та підприємцями, що була ініційована організаторами та творцями економічного життя ... передбачала участь підприємців в організації медичної допомоги робітникам, системи соціального страхування, вирішення житлової проблеми та проблеми освіти робітників. По-друге, у зв'язку з економічним поступом, суттєвих змін зазнала психологія торгово-підприємницького класу, усвідомлення ним зв'язку між своїм, особистим і суспільним багатством, необхідністю дбати не лише про власні, а й громадські інтереси, що знайшло втілення у таких заходах представників великого бізнесу, як благодійність і меценатство».
Як характеризує підприємців Т. Лазанська? У чому, на її думку, полягали причини прояву саме таких рис? Чи знаєте ви літературні твори, які описували би два обличчя українських буржуа?
Читаймо для розуміння
Складіть план короткого повідомлення на тему: Прояви індустріальної модернізації в українських землях на початку ХХ ст.
На межі ХІХ-ХХ ст. із завершенням промислового перевороту в провідних галузях української промисловості виникли матеріально-технічні та соціальні передумови для подальшого розвитку економіки та індустріалізації. Так, на початку XX ст. у Наддніпрянській Україні працювало 17 металургійних заводів. Найбільш потужно металургійна промисловість розвивалася у Катеринославській та Херсонській губерніях.
Розвиток металургійної промисловості у Катеринославській та Херсонській губерніях на межі ХІХ-ХХ ст.
металургійна промисловість
У 1900 р. порівняно з попереднім десятиріччям виробництво заліза і сталі збільшилось у 27 разів. Енергооснащеність металургійних підприємств в Україні у 42 рази перевищувала аналоги Уралу, а продуктивність праці робітника металургійного заводу була в 6 разів вища. На металургійних заводах широко впроваджувалися електричні двигуни. Південноукраїнські металургійні підприємства були достатньо великими. Наприклад, на Юзівському заводі працювало 5-6 тис., Олександрівському — 4 тис., Кам'янському — близько 3 тис. осіб
Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі темпи розвитку нової галузі важкої індустрії — коксового виробництва. На відміну від кам'яновугільних копалень, воно одразу виникало у вигляді великих підприємств. Продуктивність коксових устаткувань металургійних заводів становила 3,5-4,5 млн пудів на рік, тоді як копалень — 0,3-1,8 млн пудів.
Південь також став центром сільськогосподарського машинобудування. У Катеринославській губернії діяло 33, Таврійській — 19, Херсонській — 16 підприємств із виробництва сільгоспмашин і знарядь. Заводи Одеси, Харкова, Єлиза-ветграда, Білої Церкви, Києва відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей промисловості. Одначе машини, виготовлені українськими підприємствами, за своєю вартістю та якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для самої промисловості, зокрема для машинобудування.
На межі століть набагато швидше, ніж в інших промислових районах Російської імперії, розвивалась і залізорудна промисловість у Наддніпрянській Україні. Тут понад 75% загального обсягу продукції припадало на велике машинне виробництво.
Технічно передові великі кам'яновугільні підприємства поступово перетворювались на переважну форму виробництва кам'яновугільної промисловості Донбасу. За перше десятиріччя ХХ ст. потужність механічних двигунів у Донбасі зросла в 10 разів. Тут вперше почалося дослідне застосування врубових машин. Але технічний прогрес у цій галузі не набув широкого розвитку, оскільки вона мала великі резерви дешевої робочої сили.
Галузями великої промисловості всеросійського значення стали цукрове, борошномельне, спиртогорілчане виробництво. З галузей, що переробляли тваринницьку продукцію, успішно розвивалася шкіряна.
На західноукраїнських землях процеси індустріальної модернізації охопили нафтодобувну промисловість. Істотні зміни відбулися із застосуванням глибинного буріння. Зростала кількість парових двигунів. За кілька десятиріч технічна оснащеність праці у нафтодобуванні значно підвищилась. Якщо в середині ХІХст. у всій галузі працювало 5 парових машин, то 1904 р. їх нараховувалось уже 347. На початку XX ст. нафтодобувна промисловість зазнала технічної реконструкції: закривалися невеликі криниці, ями, розпочалося буріння свердловин завглибшки понад 1000 м. Внаслідок застосування нової бурильної техніки зростав щорічний видобуток нафти: з 40-70 тис. т в останнє десятиріччя ХІХ ст. до 325 тис. т 1900 р.
Крок уперед зробила лісопереробна та хімічна промисловість, де на початку ХХ ст. працювало три великих на той час підприємства (у Великому Бичкові в Закарпатті, у Тур'ї-Бистрій, у Перечині), кожне з яких нараховувало по 300-600 робітників. У цілому індустріальна модернізація в західноукраїнських землях відбувалася повільніше, ніж у підросійській Україні.
Індустріальні відносини в сільському господарстві поширювалися в основному в Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Київській, Подільській, Волинській губерніях. У Чернігівській губернії переважала відробіткова система, змішана система господарювання домінувала у Полтавській і Харківській губерніях. У Східній Галичині майже 47% фільварків* перебували в оренді у підприємців-фермерів. Одночасно у 35 з 50 повітів були поширені відробітки.
У чому полягали особливості українського кооперативного руху? Чому кооперативний рух очолили і пропагували інтелігенція та священики? Яким чином за допомоги кооперативного руху вони хотіли змінити повсякденне та суспільне життя українців?
На початку ХХ ст. в українських землях розвиваються різні форми економічних об'єднань населення. Найважливішою з них стає кооперація як рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення. Ведення господарства вимагало від селянина не лише важкої щоденної праці, а й економічної кмітливості. Мало було щось виростити чи вигодувати. Необхідно було ще й вигідно продати, аби потім закупити сільськогосподарський реманент і багато чого вкрай необхідного для життя в селі. Часто такі послуги пропонував місцевий поміщик чи заможний селянин, чи перекупник. Але майже в усіх випадках це були грабіжницькі операції, які підривали і без того слабке селянське господарство.
Пожвавлення діяльності кооперативів на межі століть було пов'язано з діяльністю відомого українського кооператора — «артільного батька» Миколи Левитського. Він після закінчення юридичного факультету Харківського університету повернувся до
рідної Таврії, де організував першу хліборобську артіль, члени якої об'єднали свої земельні ділянки, робочу худобу, реманент. Спільними зусиллями селяни вели господарство, а прибутки розподіляли відповідно до кількості працюючих та площі землі. Артіллю керував староста, якого обирали голосуванням. З Херсонщини артільний рух швидко поширився на Катеринославщину, Полтавщину, Чернігівщину, Київщину та Донеччину.
М. Левитський розробив загальні економічні, правові та моральні принципи організації та існування хліборобських артілей.
Кооперація (від лат. сооре-гаїіо — співпраця) —добровільне об'єднання людей для спільної господарської діяльності. Артіль — одна з форм кооперативного об'єднання,товариство повноправних осіб, що об'єдналися для трудової, виробничої мети.


Giu6.jpeg
Мал. 8. Микола Левитський (1870-1935)
Звернімося до джерел
Микола Левитський про спілкові умови для хліборобських спілок
1. Вся наша земля на всіх наділах наших, а також орендована об'єднується разом в одне ціле і передається в нероздільне і загальне володіння і використовування всієї артілі.
2. Все рухоме і нерухоме майно, різні будови і т.д. належать нероздільно і перебувають в загальному користуванні всієї артілі.
3. Кожне суспільство живе окремо і влаштовує своє домашнє життя, по своєму бажанню.
4. Урожай весь обов'язково звозиться в один двір.
5. Урожай, після виплати артільних боргів, податків і ін., ділиться між всіма учасниками по числу робочих душ без відмінності статі (причому хлопці 14-17 років і дівчатка 13-16 років одержують половину того, що належить дорослим учасникам).
6. Щоб наша артільна справа йшла добре, ми всі повинні жити в добрій згоді, любові і мирі, як брати і справжні християни; ми не повинні ні лаятися, ні сваритися, ні пиячити...
Про що йдеться в документі? Які правила і цінності співжиття пропагував Микола Левитський?Чи згодні ви з ними? Якщо так, то чому?
З 1903 р. «артільний батько» зосередив основну увагу на організації ремісничих артілей у містах, зокрема в Єлизаветграді, Києві та ін. Після прийняття
1902 р. царським урядом закону про виробничі артілі в українських містах виникли виробничі спілки робітників, портових вантажників, конторських працівників, інженерів. У 1906 р. було засновано артіль київських друкарів. У 1912 р. на Наддніпрянщині діяло 2500 споживчих кооперативів. Під керівництвом М. Ле-витського бурхливу кооперативну діяльність розгорнуло товариство «Просвіта». На початку XX ст. ним були створені сотні ощадно-позикових кас, лавок, громадських комор.
Значного розвитку набули і кредитні товариства. Основний капітал таких товариств становили запозичені чи пожертвувані суми. Вони здебільшого отримували на основний капітал позику з державного банку під відповідальність їхніх членів. Позики в кредитних товариствах були довгострокові та видавалися лише на виробничі потреби. У 1914 р. в Україні вже діяло 2181 кредитне і 911 ощадно-позикових товариств, що об'єднували та обслуговували понад 1,7 млн членів.
У 1907 р. кредитні кооперативи Київської, Волинської та Подільської губерній об'єднались у Союз Південно-західного краю (згодом Київський кредитний банк — Союзбанк), що швидко став важливим організаційним та фінансовим осередком не тільки Київщини, а й усієї Наддніпрянської України. Він почав здійснювати торгово-посередницькі операції, організовував промислові підприємства, проводив видавничу діяльність, скликав кооперативні наради, а з 1913 р. навіть видавав свій двомовний часопис «Муравейник — Компанія». Такі об'єднання поступово розвивались і в інших губерніях.
Значного поширення набув український національно-кооперативний рух у Східній Галичині. Під керівництвом молодих національно свідомих юристів, священиків, учителів населення міст і сіл організовувало кредитно-позикові та споживацькі кооперативи, будувало народні доми, громадські лавки, комори, каси, читальні. На межі століть у Галичині постають численні кооперативні союзи: Сільський союз «Господар» (1898 р.), Крайовий кредитовий союз (1898 р.), Союз молочарських спілок (1904 р.), Союз для збуту худоби (1904 р.) та ін. Активно діяла кооперативна організація «Народна торгівля».
Свій внесок у розвиток кооперативної справи зробив митрополит А. Шепти-цький, який у своєму посланні (1904 р.) зобов'язав священиків очолити кооперативні організації та установи на місцях. Він писав: «Рішуче фальшивим є напрям занедбування сторони суспільно-економічної. Церква тих речей довгочасних і матеріальних не занедбує... Священик, що навіть на жадання парохіян не хоче утворити читальні, склепику, шпихліра господарського... є противний, не відповідає своєму становищу...».
Відбувається не тільки зростання кількості, а й об'єднання окремих кооперативних союзів. У 1911 р. на базі 30 торговельних сільськогосподарських спілок постав великий Сільськогосподарський крайовий союз торговельних спілок, що 1914 р. об'єднував 609 товариств. На Буковині такі самі функції виконувала з
1903 р. «Селянська каса», у віданні якої перебували десятки виробничих, кредитних і споживацьких кооперативів. Керував «Селянською касою» професор Чернівецького університету С. Смаль-Стоцький.
1. Покажіть на карті райони України, пов'язані з індустріальною модернізацією, та проілюструйте свою думку прикладами.
2. Заповніть прогалини у тексті, використовуючи наведені слова.
Значний промисловий потенціал Наддніпрянської України не залишався поза увагою... Західну буржуазію приваблювали величезні..., дешева..., висока..., ринок... Наприклад, тільки англійський підприємець Дж. Х'юз, отримавши від російського уряду...на будівництво металургійного заводу та видобуток вугілля, за 25 років своєї... на шахтах Донбасу вивіз до Англії 25 млн крб. золотом.
Французький, бельгійський, англійський і німецький капітал захопив чільні позиції у... Така ситуація гальмувала і деформувала не тільки .українських земель, а й обох держав, адже . витіснявся з ринку, а більша частина прибутків, одержаних за рахунок монопольних цін та державних військових замовлень, вивозилася. Слова: концесії, місцевий виробник, кам'яновугільна, залізорудна та металургійна промисловість, норма прибутку, природні багатства, іноземний капітал, робоча сила, збут, підприємницька діяльність, економічний розвиток, за кордон.
3. Які ознаки та прояви індустріальної модернізації ви побачили в розвитку промисловості українських земель?
4. Чому українські підприємці зосереджували свою діяльність в основному на сфері легкої та харчової промисловості?
5. Як ви розумієте позицію авторів підручника, що засилля іноземного капіталу в економіці українських земель гальмувало і деформувало економічний розвиток не тільки Наддніпрянської України, а й усієї Російської імперії? Чи згодні ви з такою оцінкою?
6. У чому сутність індустріальної модернізації економіки українських земель на початку ХХ ст.?
7. Порівняйте прояви індустріальної модернізації у промисловості і сільському господарстві на початку ХХ ст. у Наддніпрянській Україні та на західноукраїнських землях між собою, а також з аналогічними загальноєвропейськими.
8. Яку роль відігравали кооперативи у житті українського населення? Чи погоджуєтесь ви з їхньою назвою «рух самооборони економічно слабких і соціально принижених верств населення»? Чому?
9. Оберіть одного з типових представників українського підприємництва на початку ХХ ст. Складіть його характеристику і представте класу.


Н.М. Гупан, О.І. Пометун, Г.О. Фрейман Історія України 10 клас
Надіслано читачами з інтернет-сайту



Історія України 10 клас, історія України підручник, підручник з історії України, історія України в школі




Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас 
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів 
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.






Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.