Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Сучасна політична карта світу

Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 10 клас>>Сучасна політична карта світу. Відмінність понять "країна", "держава", "залежна країна", "колонія". Етапи формування політичної карти світу. Політичні та економічні системи країн. Типологія держав


На сучасній політичній карті світу налічується 236 країн і територій; незалежних, самостійних держав серед них - 194. Політична карта відображає тривалий історичний розвиток людського суспільства впродовж багатьох тисячоліть. Територіальний поділ світу постійно змінюється, тому й політична карта характеризується динамічністю і нестабільністю.


Політична карта є об'єктом вивчення політичної географії, яка є галуззю економічної і соціальної географії, що пов'язана з політологією. Політична географія вивчає формування політичної карти світу та окремих її регіонів, зміни кордонів, особливості державного устрою тощо. Зміни на політичній карті поділяють на кількісні та якісні.


Політична карта

Політична карта


Кількісні зміни відбуваються внаслідок приєднання відкритих земель; територіального поділу у зв'язку з воєнними діями, об'єднанням чи розпадом держав, передачею, купівлею або обміном певних територій; збільшенням чи зменшенням площ суходолу приокеанічних держав.


Політична карта світу постійно змінюється. Виникають і зникають держави, країни, території, змінюються кордони вже існуючих країн, з'являються нові назви. Не постійно на політичній карті була й Україна. Як незалежна держава вона була створена в 1991 р. А до цього Україна була у складі польсько-литовської Речі Посполитої, Австро-Угорської імперії, Російської імперії, СРСР.


Якісні зміни зумовлюються розвитком певної суспільно-економічної формації, виникненням міждержавних політичних союзів та організацій, прийняттям нової форми державного устрою.


У формуванні політичної карти світу розрізняють кілька періодів: стародавній, середньовічний, новий і новітній.


У стародавній період (до V ст.) відбувалось утворення могутніх держав: Єгипту, Римської імперії, Греції. Сусідні землі були мало досліджені, і тому політична карта мала уривчастий, неповний, приблизний характер. Вона постійно змінювалась внаслідок перерозподілу територій під час війн, формування внутрішнього й зовнішнього ринків.


У середньовічний період (з V по XV ст.) політична карта світу поступово змінювалася. Утворення в Європі таких великих держав, як Візантія, Велика Римська імперія, Київська Русь, Англійське королівство сприяло формуванню елементів ринкової економіки. Великі держави прагнули до далеких територіальних пошуків з метою загарбання нових земель. Політична карта набувала чітких контурів, особливо в європейській та азіатській частинах.


Новий період (з XV ст. до закінчення Першої світової війни) - найвагоміший у кількісному формуванні політичної карти світу. Епоха великих географічних відкриттів розширила і зміцнила міжнародні господарські зв'язки. Була сформована колоніальна система найбільших Європейських держав - Англії, Іспанії, Португалії, Франції, Німеччини, Нідерландів. Створювалися, вступали в міжнародні ринкові відносини нові держави переселенського типу в Америці та Австралії. Посилилась їх боротьба за незалежність.


Новітній період у формуванні політичної карти світу розпочався з територіального перегрупування після Першої світової війни. Почали розпадатися колоніальні супердержави, розпалася Австро-Угорська імперія. Водночас утворилася нова супердержава - СРСР, до складу якої входила і Україна як союзна республіка. З'явилися нові незалежні країни: Польща, Фінляндія, Югославія, Чехословаччината ін.


Після Другої світової війни знову відбувся перерозподіл територій і політичних сил на політичній карті світу, почався розпад колоніальної системи. Багато країн Африки, Азії здобули незалежність. Останні за часом (кінець XX ст.) істотні зміни відбулися після краху комуністичного режиму і розпаду трьох соціалістичних країн: СРСР, Югославії, Чехословаччини. Водночас відбулося об'єднання двох держав — Федеративної Республіки Німеччини (ФРН) і Німецької Демократичної Республіки (НДР) в єдину державу -Німеччину(мал. 4). На політичній карті світу з'явилися 23 нові незалежні держави, у тому числі й Україна.


Одиниці політичної карти світу. Основними одиницями політичної карти світу є держава, країна, територія. Держава - це суверенне політичне утворення з визначеними територією, господарством і політичною владою, наприклад Україна, Франція, Канада. Кожна держава має свою визначену територію та кордони, проводить власну внутрішню і зовнішню політику на світовій політичній арені, має міжнародне визнання та державну символіку: герб, прапор і гімн. Будь-яку державу можна назвати країною, але не кожну країну можна назвати державою.


Країна — це територія з визначеними кордонами і населенням, що в політи-ко-географічному відношенні може бути незалежною або залежною. Територія — це частина земної поверхні, що має певні просторові межі та географічне положення. Вона охоплює частину суходолу і частину морської поверхні (територіальні води держав, що мають вихід до моря). Наприклад, Острови Хука — територія, що має внутрішнє самоврядування; Джерсі — залежна територія Великої Британії на однойменному острові в Нормандському архіпелазі.


Залежні країни і території перебувають під політичною та військовою владою суверенних держав. Вони поділяються на колонії, де владарює іноземна держава (метрополія) і які не мають політичної та економічної самостійності, та протекторати, що мають відносну державну внутрішню незалежність.


Наприклад, Ґваделупа — країна, яка розташована на островах у Карибському морі, є володінням Франції. Її зовнішньополітичні відносини контролюються метрополією. До залежних відносять і підопічні території, які тимчасово передано Організацією Об'єднаних Націй (ООН) під контроль незалежних держав унаслідок виникнення певних політичних умов (наприклад, Палау в Тихому океані). Наприкінці XX ст. на земній кулі існувало 35 колоній, протекторатів і підопічних територій.


Особливого територіального статусу набула Антарктида — нейтральна демілітаризована (без збройних сил і військових об'єктів) територія. Усі держави світу мають право проводити на ній мирні наукові дослідження.


У світі існує понад 230 країн. Щоб полегшити ознайомлення з ними, їх групують за різними критеріями: за площею території, кількістю населення, географічним положенням, політико-територіальним устроєм, структурою господарства, рівнем соціально-економічного розвитку тощо.


Групування за кількісними показниками. За кількісними показниками країни групують, враховуючи величину площі території, кількість населення тощо. За величиною території виділяють найбільші та найменші країни. Найбільших країн, площа кожної з яких становить понад 3 млн квадратних кілометрів, у світі є 7: Росія, Канада, Китай, США, Бразилія, Австралія, Індія. На їх частку припадає близько 10% усієї території Землі. Найменші за площею території (менш як 1 тис. квадратних кілометрів) — країни-карлики: Сан-Маріно, Ліхтенштейн, Монако, Ватикан, Мальта.


За кількістю населення виділяють найбільші країни. У світі налічують 10 країн з населенням понад 100 млн осіб:Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Росія, Пакистан, Японія, Бангладеш, Нігерія.


Групування за географічним положенням. За географічним положенням країни поділяють на континентальні, які не мають прямого виходу до моря (Монголія, Афганістан, Казахстан), і приморські (Франція, Україна, Бразилія, Китай). Приморські країни бувають півострівні (Італія, Данія), острівні (Велика Британія, Куба) та країни-архіпелаги (Індонезія, Японія, Філіппіни).


Форми правління. Форма правління (організація державної влади) залежить від способу утворення і правового положення вищих органів влади, а також статусу глави держави. Серед форм правління розрізняють республіки, монархії, співдружності націй.


Республіка - форма правління, за якої суверенні права на владу належать усім або більшій частині дієздатних громадян. Це найпоширеніша форма державного правління. Республіки поділяють на: президентські, в яких главою держави є президент, обраний населенням країни (США, Мексика, Бразилія, Україна, Росія), президентсько-парламентські, в яких президента обирає парламент (Італія, Франція, Індія) та парламентські (Австралія, Канада).


Монархія — це форма правління, за якої верховна державна влада належить суверену (королю, імператору, султану, еміру) і передається у спадок. Монархії поділяють на: абсолютні, в яких влада монарха-суверена не обмежена (Саудівська Аравія, Катар, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Оман); конституційні, в яких монарх не має законодавчої і виконавчої влади (Бельгія, Іспанія, Марокко, Швеція, Японія), та теократії, де монархічна влада належить главі панівної церкви (Ватикан, Саудівська Аравія). Своєрідну монархічну форму правління мають країни Співдружності (Британської Співдружнасті націй), до якої належать 14 країн (Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Антигуа і Барбуда, Тувалу, Багамські Острови, Барбадос, Гренада, Сент-Вінсенті Гренадини, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Ямайка). Вони є колишніми колоніями Великої Британії, тому в них формальною главою держави є англійська королева, а безпосередньо керує в країні генерал-губернатор.


Унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади, а державні рішення приймаються усім народом, сформувалася лише в одній країні світу — Соціалістичній Народній Лівійській Арабській Джамахірії (Лівії).


Форми державного устрою. За політико-територіальним устроєм країни поділяють на єдині (унітарні) та складні (федерації та конфедерації) (табл. 2).


Унітарна країна має єдиний законодавчий і виконавчий орган влади, єдину конституцію, керівництво здійснюється з одного центру. Нині у світі більше є унітарних держав (Франція, Італія, Швеція, Японія, Південна Корея та ін.)


Федеративна країна охоплює окремі територіальні одиниці: республіки, штати, землі, провінції тощо, які, крім загальнодержавних, мають власні законодавчі та виконавчі органи влади (Росія, Німеччина, Бельгія, СІЛА, Канада, Бразилія, Індія, Нігерія, Ефіопія).


Конфедеративна країна — це союз суверенних держав, створений з метою досягнення певних політичних або військових цілей. У світі формально існує одна конфедерація — Швейцарія.


Структура господарства. За структурою господарства розрізняють країни аграрні, аграрно-шдустріальні, індустріально-аграрні, індустріальні та постіндустріальні.


В аграрних країнах провідною галуззю господарства є сільське господарство (Індонезія, Свазіленд, В'єтнам, Сомалі).В аграрно-індустріальних та індустріально-аграрних країнах розвинуті всі галузі господарства з незначним переважанням першого чи другого напряму господарювання (Венесуела, Саудівська Аравія, Росія, Україна).


Форми правління та держаний устрій країн світу

Форми правління та держаний устрій країн світу



Економічна і соціальна географія світу: Підручник для 10 кл. О.М. Топузов, Л.В. Тименко



Що вивчає курс соціально-економічної географії світу
Економічна і соціальна географія світу як наука. Економічна і соціальна географія є основним осередком суспільної географії — сукупності усіх географічних дисциплін, що займаються вивченням суспільних явищ.


Економічна і соціальна географія світу — це суспільно-географічна наука, предметом вивчення якої є загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на земній кулі, а також в окремих регіонах та країнах.


Найважливішими цілями її дослідження є пошук раціонального розселення і розміщення господарства та оптимізація відносин між розвитком суспільства і природи.


Основні методи економічної і соціальної географії та її зв'язки. У своїх дослідженнях економічна і соціальна географія використовує такі основні методи: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний (схема 1).


Методи

Картографічний метод передбачає складання та аналіз тематичних карт світу, окремих регіонів і країн.
Статистичний (математичний) метод полягає в аналізі цифрових даних та побудові на їх основі найрізноманітніших графіків, діаграм, карт для всебічного аналізу сучасного стану й визначення тенденцій розвитку соціально-економічних процесів і явищ.


Для складання прогнозів щодо ефективного розміщення нових галузей та підприємств на певній території застосовують порівняльно-географічний метод, який передбачає зіставлення різних регіонів, країн, міст та ін.
Усі сучасні економіко-географічні процеси є результатом тривалого історичного розвитку. Тому, вивчаючи формування територій держав, їх заселення та господарське освоєння, використовують історичний метод.
Останнім часом у дослідженнях економічної і соціальної географії набувать поширення методи моделювання та прогнозування щодо розвитку суспільних процесів з використанням новітніх інформаційних технологій.
Регіональна економічна і соціальна географія світу має тісні зв'язки з іншими напрямами географічної науки, зокрема широко застосовує також теоретичні положення розміщення продуктивних сил, світового господарства, розселення населення тощо. Теоретичні знання будь-якої галузі науки формуються з найсуттєвіших елементів, представлених науковими концепціями та гіпотезами, які об'єднують певні погляди на сутність досліджуваних процесів та явищ.


Видатні економ-географи світу та сучасні концепції розвитку економічної географії.
Значний внесок у становлення та розвиток економічної географії зробили вчені Костянтин Арсентьєв (1789-1865 рр.), Петро Семенов-Тянь-Шанський (1827-1914 рр.), Іван Алексан-дров (1875-1936 рр.), Микола Колосовський (1891-1954 рр.), Микола Баранський (18811963 рр.) та інші.


Протягом XX століття активно розроблялась теорія регіонального розвитку. Зокрема, російські вчені Іннокентій Герасимов та Юліан Саушкін вважали вчення про райони (їх формування, розвиток, перспективи, практичне значення) ядром усіх географічних наук, в тому числі економічної і соціальної географії. На основі теорії регіоналізму виникли регіональна економіка, регіональна політика, регіональна демографія, регіональна екологія тощо.


У 60-70-ті роки XX століття була розроблена концепція проблемного країнознавства. Одним з її засновників був Ян Машбиць, який запропонував проблемний підхід в економіко-географічному країнознавстві зарубіжного світу. Ян Машбиць розробив нову схему комплексної характеристики країн, до тематичних блоків якої увійшли: своєрідність території, географічне положення, історико-географічні етапи формування, природа і природокористування, населення і культура, розселення, суспільство, господарство, райони, стан довкілля, перспективи розвитку.
У XX столітті виникла концепція «полюсів зростання», сформульована французьким економістом Франсуа Перру. Згідно з цією концепцією розвиток виробництва у різних галузях господарства відбувається нерівномірно. Виділяють динамічні галузі, які стимулюють зростання економіки і є своєрідними «полюсами розвитку».
Здебільшого таким полюсом виступає місто, іноді район, який внаслідок концентрування має сприятливий господарський вплив на навколишню територію. Ця концепція у різних варіантах була покладена в основу планів і програм регіональної політики багатьох країн світу.


Однією з сучасних концепцій економічної і соціальної географії є концепція глобальних (світових) міст. Її автор Джон Фрідман для виділення глобальних міст запропонував такі критерії: чисельність населення, роль міста як потужного фінансового центру, важливість міжнародних функцій і наявність міжнародних організацій; швидке зростання сфери ділових послуг; концентрування галузей обробної промисловості; роль великого транспортного вузла. Прикладами глобальних міст у світі за цими критеріями є Нью-Йорк (США), Токіо (Японія), Лондон (Велика    с Рудницький Британія), Париж (Франція).


До видатних вітчизняних економ-географів слід віднести Степана Рудницького, Павла Тутковського, Костянтина Воблого, Володимира Кубійовича, Олексія Діброву.


Фундатором української географії є Степан Рудницький (1877-1937 рр.), який розробив теоретичні засади географії як науки. Загальну географію він поділяв на чотири дисципліни — математичну, фізичну, біологічну географію та антропогеографію. У складі антропогреографії розрізняв географію людини (населення), географію культури, економічну географію (в її складі — географію виробництва, промисловості, сільського господарства, комунікації) і політичну. У 1927 р. С. Рудницький заснував Український науково-дослідний інститут географії та картографії.
Костянтин Воблий (1876-1947 рр.) досліджував проблеми економічної географії Польщі та України, міграції населення, внутрішньої й зовнішньої торгівлі, розвитку продуктивних сил, розробив наукову схему економічного районування України. Олексій Діброва (1904-1973 рр.) розробив схему економічних районів України на основі природно-історичних особливостей територій.


Що вивчає шкільний курс «Соціально-економічна географія світу».

Шкільний курс соціально-економічної географії світу складається з двох розділів: «Загальна економіко-географічна характеристика світу» і «Регіони та країни світу».


З першого розділу ви дізнаєтеся про політичну карту світу та етапи її формування, сучасну економічну типологію країн та розмаїття державних устроїв у світі, міжнародні організації та провідні напрями їхньої діяльності. Ознайомитеся також з демографічними, сировинними, економічними, екологічними та іншими глобальними проблемами людства. Поміркуєте, що очікує нашу цивілізацію в майбутньому. По-новому подивитеся на місце України в сучасному світі, порівнявши особливості розвитку її населення і господарства з відповідними відомостями інших держав.


В основу другого розділу покладено регіональний та країнознавчий принципи. У ньому подано загальну економіко-географічну характеристику різних регіонів з їх специфічними особливостями. Перед вами постануть Європа й Північна Америка з високим рівнем розвитку господарства; Азія, що вражає своїми контрастами; Латинська Америка з її проблемами економічного розвитку; Африка з її найбіднішими в світі країнами, де проблеми дедалі більше загострюються; а також далекі, неповторні й самобутні Австралія та країни Океанії.


У другому розділі ви ознайомитеся з окремими країнами: США і Японією — лідерами світового господарства за багатьма показниками; Великою Британією, Францією, Німеччиною та Італією, які становлять основу європейської економічної системи; переселенськими країнами Канадою й Австралією, що за порівняно короткий час досягли високих економічних показників; Китаєм та Індією, відомими найбільшою чисельністю населення; країнами-сусідами України, які мають схожі з нашою державою проблеми економічного і соціального розвитку.


Таким чином, шкільний курс соціально-економічної географії дає уявлення про територіальну організацію суспільства у різних регіонах та окремих країнах світу.


коротко про головне:
Наука «Економічна і соціальна географія світу» вивчає загальні закономірності розвитку та розміщення населення і господарства на Землі, а також в окремих регіонах та країнах.


Основними методами дослідження економічної і соціальної географії світу є: картографічний, статистичний, порівняльно-географічний, історичний.


В основу сучасного розвитку економічної географії покладені концепції проблемного країнознавства, «полюсів зростання» та глобальних (світових) міст. Над їх обґрунтуванням працювали російський економ-географ Ян Машбиць, французький економіст Франсуа Перру та американський вчений Джон Фрідман.


Серед українських економ-географів найбільше відзначилися Степан Рудницький, Павло Тутковський, Костянтин Воблий, Володимир Кубійович, Олексій Діброва.


Вчені


С. Г. Кобернік, Р.Р. Коваленко, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів



Формування політичної карти світу
Політична карта світу та її особливості. У широкому розумінні слова політична карта світу є зібранням відомостей про політичну географію світу. У вузькому розумінні це — географічна карта, на якій показано кольором поділ світу на держави та залежні території з нанесенням існуючих кордонів. На ній також позначені столиці держав та інші великі міста, найважливіші транспортні магістралі (див. перший форзац).


Держави — суверенні політичні утворення, що здійснюють владу на певній території та забезпечують в її межах господарську діяльність. Головне місто держави — столиця— адміністративно-політичний центр країни. Зазвичай столиця є місцем перебування найвищих органів державної влади, військових, судових та інших установ. Кожна держава має свої атрибути: прапор, герб, гімн, мову, грошову одиницю.


Обмежує територію країни державний кордон — вертикальна площина, що відокремлює її від інших країн. До складу території держави входять: площа суходолу, що обмежена державним кордоном, включно з надрами, внутрішніми водами, а також повітряний простір над державою (схема 2). Згідно з Конвенцією ООН з морського права власністю держави є територіальні води — акваторія моря або океану, що прилягає до берега в межах 12 морських миль (22,2 км). Крім того, нині 40 % Світового океану поділено на морські економічні зони завширшки понад 200 морських миль (370,4 км) та на глибину шельфу до 500 м. У межах своєї морської економічної зони держава розвідує й розробляє мінеральні та біологічні ресурси, споруджує і використовує штучні острови, веде наукові дослідження.


Територія країни
Територія країни


Пригадайте, між якими державами в сучасному світі відбуваються збройні конфлікти через спірні території. Покажіть їх на карті.


Непорушність державних кордонів означає визнання їх іншими країнами, тобто відсутність територіальних претензій та неможливість їх перетину без узгодження з даною країною.


Існують так звані спірні території, на які претендують кілька держав. Як правило, такі «гарячі точки» є наслідком штучного проведення кордонів, які не враховують національних ознак. Часто це пов'язане з колоніальним минулим країн. Звідти беруть початок регіональні збройні конфлікти. Таких міждержавних сутичок трапляється в середньому по 10 на рік.


Залежні території (колонії) — це країни, що перебувають під владою іноземних держав-метрополій. Вони позбавлені політичного суверенітету й економічної самостійності. Управління ними здійснюється на основі спеціального режиму. Головне їх місто називають адміністративним центром. На політичній карті колонії позначені тим самим кольором, що й країна-метрополія, яка ними володіє.


Політична карта нестабільна. У процесі історичного розвитку утворюються нові держави, змінюється їхній політичний статус, країни об'єднуються та втрачають свій політичний суверенітет, уточнюються кордони, змінюються назви держав. Інколи столиці переносять до іншого міста або змінюють свої назви. Усі ці зміни фіксує політична карта світу. Головною її властивістю є динамічність, тобто здатність постійно змінюватися.


Періоди і етапи формування політичної карти світу. Постійно змінюючись, сучасна політична карта пройшла тривалий шлях формування. У її розвитку умовно виділяють чотири періоди (схема 3), кожний з яких має свої особливості: античний (до V ст.), середньовічний (V-XV ст.), колоніальний (XV — початок XX ст.) та новітній (ХХ-ХХІ ст.).


Античний період був початком формування перших держав. На політичній карті того часу з'явилися Єгипет, Месопотамія, згодом — Стародавня Індія, Стародавній Китай, Стародавня Греція. Пізніше виникли нові імперії: Алексан-дра Македонського, Римська імперія, що підкорили величезні території Середземномор'я.


Середньовічний період ознаменувався занепадом та розпадом величезних імперій у Європі. Натомість формувалися нові держави. Так, на сході Європи у VП-IX ст. утворюється держава Київська Русь. Вона, як й інші держави, зазнала феодальної роздробленості. Роздроблені європейські держави стали об'єктом загарбання арабів, монголів, норманів. Це змусило феодальні князівства об'єднуватися. Так, у Європі виникають нові могутні держави, які самі починають захоплювати великі території в різних частинах світу. Спочатку це були Іспанія і Португалія, а згодом — Англія і Франція.


Розгляньте політичну карту світу початку XX ст. (картосхема 1). Зіставивши її з сучасною політичною картою, з'ясуйте, які регіони світу зазнали найістотніших змін.


Періоди формування політичної карти світу
Періоди формування політичної карти світу


Колоніальний період розпочався з пошуків Іспанією та Португалією — двома великими морськими державами того часу — судноплавного шляху до Індії. Це привело до відкриття у 1492 р. Христофором Колумбом Америки. З цього часу починається період поділу світу на колоніальні імперії. У Центральній та Південній Америці, яку в XX ст. назвуть Латинською через панування тут латинської католицької церкви, виникають колонії Іспанії.

Португальською територією стає Бразилія. Португалець Васко да Гама у 1498 р. досяг Індії, обігнувши Африку. Португальці облаштовують свої колонії на деяких узбережжях Африки та на заході Індії, проте вглиб суходолу не просуваються. Московська держава завойовує території Поволжя, Уралу, Західного Сибіру.


У XVII-XVIII ст. центром політичного та економічного життя в Європі стає Англія. Згодом вона створює найбільшу в історії людства Британську колоніальну імперію, до складу якої увійшли Північна Америка, Австралія, Нова Зеландія, Південна Азія, Східна та Південна Африка, деякі країни на узбережжі Гвінейської затоки Африки та багато островів в Океанії. Франція, що пройшла крізь горнило буржуазної революції та наполеонівські війни, набуває сучасних меж і починає колоніальні захоплення в Західній та Екваторіальній Африці, Індокитаї, в Океанії.
Британські колонії у Північній Америці, більшість населення яких становили переселенці, розвиваються дуже швидко. У 1776 р. перші 13 англійських колоній на сході Північної Америки проголошують незалежність нової держави — США. За наступні 85 років існування США розширюють свою територію в 10 разів шляхом завоювання, купівлі та оренди земель.


У XIX ст. колоніальні імперії Великої Британії та Франції охоплюють величезну територію. Британська Індія стає найбільшою з колоній, її називають «найкращим діамантом у короні англійської королеви». Тим часом колись великі морські держави Іспанія і Португалія внаслідок національно-визвольної боротьби втрачають свої колонії в Латинській Америці. У 1870-1871 рр. відбувається об'єднання феодальних мікродержав на території Німеччини та Італії. Набувши сили, нові країни претендують на свою частку світу. Водночас швидко зростає могутність Японії.


Політична карта

Територіально розширилася Російська Імперія. Протягом XVII-XIX ст. росіяни освоюють увесь Сибір, Чукотку, Аляску, приєднують Україну, Казахстан, Середню Азію, Кавказ, Фінляндію, Польщу.


Новітній період формування політичної карти світу почався з Першої світової війни і мав чотири етапи (схема 4).
Перший етап охоплює час між Першою і Другою світовими війнами (19141939 рр.). Незадоволена перерозподілом світу Німеччина та її союзники (Австро-Угорщина, Італія, Османська імперія) почали війну за колонії з Великою Британією, Францією, Росією, США, Японією.


Перша світова війна завершилася поразкою Німеччини та її союзників. Німецькі колонії були поділені між країнами-переможницями. Основна їх частина відійшла до Великої Британії та Франції. Розпалися Австро-Угорщина та Турецько-Османська імперія.


Проаналізувавши " політичну карту світу початку XX ст. (картосхема 1), назвіть країни, що залишалися в той час незалежними. З'ясуйте, між якими державами були поділені території в Африці, Азії, Океанії.


З їхніх окремих територій у 1918 р. була створена Югославія, яка штучно об'єднала кілька дуже різних за культурою, мовою, релігією народів.


У 1917 р. відбулася революція в Російській імперії. Внаслідок цього виник ряд суверенних держав. Не всім молодим державам удалося відстояти незалежність. У 1922 р. вони були втягнуті до Радянського Союзу (СРСР), зокрема, й Україна. Лише Польщі й Фінляндії поталанило відстояти свободу: у 1918 р. вони були проголошені незалежними країнами.


Другий етап тривав від початку Другої світової війни до середини 50-х рр. XX ст. Нову війну розпочинає Німеччина, не задоволена розподілом колоній. У ній встановлюється нацистський режим. Німеччину підтримує фашистська Італія. На сході у війну вступає мілітаристська Японія.


Друга світова війна призвела до перегляду кордонів у Європі. Після поразки Німеччина втратила частину своїх земель (Східна Прусія), які були передані Польщі та Радянському Союзу. Саму Німеччину було поділено на зони окупації. У 1949 р. в зоні окупації союзників (Великої Британії, Франції, США) було проголошено Федеративну Республіку Німеччини (ФРН), а в зоні окупації Радянського Союзу — Німецьку Демократичну Республіку (НДР), в якій установлено тоталітарний соціалістичний режим. Колишню столицю Німеччини також було поділено на зони окупації. Східна частина Берліна стала столицею НДР. Західний Берлін, окупований союзниками, набув особливого політичного статусу.


Етапи формування політичної карти

Після війни в Центральній Європі утворюється табір соціалістичних країн. До його складу увійшли: НДР, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, Албанія.


На Близькому Сході в 1948 р. було створено державу Ізраїль. За міжнародними угодами на цих землях мало бути дві держави: єврейська й арабська. Проте всі арабські території окупував Ізраїль, що спричинило проблему арабських біженців. Усупереч вимогам світової громадськості Ізраїль проголосив своєю столицею м. Єрусалим, яке забрав у Йорданії.


Третій етап ознаменувався руйнуванням величезних колоніальних імперій. Він охоплює період від середини 50-х до кінця 80-х рр. XX ст. Ослаблені війною європейські країни були не в змозі вести колоніальні війни та утримувати окупаційний режим на залежних територіях. Втрачають більшість своїх колоній Велика Британія і Франція. Позбуваються колоній також Нідерланди, Бельгія, Іспанія. На місці колишніх імперій виникають понад 100 суверенних держав в Азії, Африці, Океанії. 1960 р. було проголошено Роком Африки. За цей рік проголосили незалежність 17 африканських країн. Останньою розпалася Португальська колоніальна імперія — в 1974 р., після повалення в країні фашистського режиму.


Четвертий етап формування політичної карти розпочався наприкінці 80-х рр. XX ст. і триває й нині. Поштовхом до змін на політичній


карті світу став крах соціалістичної ідеї. Ряд країн, штучно розділених кордонами через ідеологічні розбіжності, об'єдналися. У 1990 р. це відбулося з Німеччиною. Берлін у 1991 р. знову став єдиною столицею Німецької держави. У 1990 р. дві арабські держави о б'єдналися в єдину країну Ємен.


На початку 90-х рр. XX ст. розділилися на суверенні держави багатонаціональні країни, що були утворені на основі колишніх імперій. У 1991 р. Радянський Союз розпався на 15 держав, а в 1993 р. Чехословаччина — на дві суверенні країни. У кілька етапів йшов розпад Югославії. У 1991 р. на її теренах утворилися 5 держав. У 2006 р. відбулося відокремлення Чорногорії від Сербії, а у 2008 р. автономний край Косово в односторонньому порядку проголосив про вихід зі складу Сербії. Його суверенітет визнали не усі держави світу.


Наприкінці XX — на початку XXI ст. тривають процеси деколонізації. У 1990 р. звільнилася остання велика колонія в Африці — Намібія, що була окупована Південною Африкою. У 1991 р. позбулися опіки США острови Мікронезії в Тихому океані. Тут виникло кілька суверенних держав. Китаю було повернено Великою Британією на особливих правах Сянган (Гонконг) у 1997 р., а Португалією — Аоминь (Макао) у 1999 р. У травні 2002 р. звільнився Східний Тімор, що майже 30 років перебував під окупаційним режимом Індонезії.


Зіставляючи сучасну політичну карту світу з картою початку XX ст., назвіть приклади країн з різних частин світу, що звільнилися в повоєнні роки.


За політичною картою світу назвіть незалежні держави, що виникли після розпаду Радянського Союзу, Югославії й Чехословаччини, та їхні столиці.


Політична карта залишається динамічною, її формування триває.


Сучасна політична карта світу. Сучасна політична карта світу охоплює близько 240 держав та залежних територій. Кількість суверенних держав у XX ст. постійно зростала. Нині їх офіційно 193. Крім того, фактично незалежною країною є Тайвань, хоча за конституцією Китаю він вважається провінцією цієї держави.


Крім суверенних держав, у світі існує понад 40 залежних територій, які мають різний політичний статус. Переважно це невеликі острівні володіння. Залежні території мають Велика Британія (зокрема Гібралтар, Фолкленд-ські Острови, Бермудські Острови, Острів Святої Єлени), Франція (Французька Полінезія, Нова Каледонія, Гвіана), США (Пуерто-Рико та деякі інші острови в Карибському морі та Океанії), Данія (Гренландія), Іспанія (міста Сеута і Мелілья на півночі Африки), Нідерланди (Антильські Острови та о-в Аруба), Австралія та Нова Зеландія (групи островів в Океанії). Крім того, територія Західної Сахари окупована Марокко. Її майбутнє підлягає врегулюванню згідно з відповідними рішеннями ООН. Залишаються окупованими Ізраїлем Палестинські території. Тут триває процес формування самоврядування в рамках мирного врегулювання на Близькому Сході.


Особливий статус має Антарктида. Згідно з договором від 1 жовтня 1959 р. вона є континентом нейтральним, без кордонів, де заборонена будь-яка господарська та військова діяльність.


Коротко про головне:
На політичній карті світу позначено держави та залежні території з їхніми кордонами. Держави є суверенними (політично незалежними) утвореннями. Залежні території (колонії) перебувають під владою іноземних держав. Головною особливістю політичної карти є її змінюваність (динамічність). На сучасній політичній карті позначено майже 240 держав і територій. З них 193 — суверенні держави. У світі ще залишається понад 40 залежних територій.


У формуванні політичної карти світу виділяють чотири періоди: античний (до V ст.), середньовічний ^-М ст.), колоніальний (XV — початок XX ст.) та новітній (ХХ-ХХІ ст.). Кожний з періодів мав свої особливості в розвитку політичної карти. Найбільше змін на політичній карті світу відбулося в XX ст. Головними подіями, що спричиняли зміни, були Перша й Друга світові війни, розпад колоніальних імперій, розпад світової соціалістичної системи. Державний суверенітет України було відновлено у 1991 р., після розпаду Радянського Союзу.


С. Г. Кобернік, Р.Р. Коваленко, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернет-сайтів



Предмет соціально-економічної географії світу. Джерела економічних знань


Географічна розминка
Пригадайте з курсу географії 9-го класу, що є предметом вивчення еконо-щ мічної і соціальної географії України.
Назвіть відомі вам джерела географічних знань.


Предмет економічної і соціальної географії світу. З попереднього курсу географії вам уже відомо про існування «родини» географічних наук, в якій належне місце посідає й економічна і соціальна географія. Також ви маєте пам'ятати, що економічна і соціальна географія поділяється на три великі галузі. Усі ці галузі - економічну географію, соціальну географію і географію населення - об'єднує те, що вони вивчають територіальну організацію - виробництва, життя людей або населення відповідно. Інакше кажучи, вони вивчають різні сторони просторової організації суспільства.


Територіальна організація суспільства - це просторова організація життя людей, що включає розміщення населення і господарства, а також їхні прос торові комбінації, поєднан ня за певни ми закона ми на певній території. Такою територією в курсі географії 9-го класу було обрано Україну. Тепер у фокусі нашої уваги буде увесь світ, уся планета загалом, а також окремі держави (країни) або їхні частини.


Предметом вивчення економічної і соціальної географії світу є територіальна організація суспільства в міждержавному масштабі, а також у різних країнах, районах і місцевостях.


Територіальна організація суспільства - дуже містке поняття, що включає розміщення насе лення відносно природного середовища і використання його ресурсів, підприємств матеріального ви робни цтва й неви-робни чої сфери, різних типів суспільно-територіальних сис тем (ви робни-чих, обслуговування населення, рекреаційних тощо), які функціонують на певній території. З огляду на це, слід зазначити, що у наш час визнаєть ся необхідність са ме територіального підходу до планування господарства. Адже територія як особливий тип просторового угруповання ресурсів нині стає ціннішою за власне речовинні ресурси - корисні копали ни, земельні і водні ресурси тощо.


Така думка ґрунтується на тому, що майже будь-які ресурси так чи інакше можна замінити або, принаймні, компенсувати їхню втрату. Тим часом територія - ресурс вичерпний і невідновлюваний, його нічим не можна замінити. До того ж, територія - це ще й арена життя людей з їхніми соціальними, культурними, національними і духовними інтересами, потребами тощо.


Основна мета економічної і соціальної ге ографії - пошук спо собів підвищення продуктивності суспільної праці на основі раціонального використання території і розміщення виробництва та населення.


Джерела географічних знань. Вам уже відомо, що є джерела первинної і вторинної географічної інформації. Разом вони забезпечують повноцінні ге ографічні знання.


Первинні джерела суспільно-географічних знань пов'язані з суспільно-географічними польовими дослідженнями, коли об'єкти вивчаються пря мо на місцевості зав дя ки безпосереднь ому знайомству з ни ми, завдяки спостереженням, інструментальним вимірюванням, а також опитуванню, анкетуванню тощо. Це зазвичай дослідження окремих господарств і підприємств (сільськогосподарських, промислових, будівельних, рекреаційних тощо), а також населених пунктів і місць зосередження виробни цтва й інфраструкту ри (сукуп ності споруд і служб, що забезпечу ють функціонуван ня га лузей виробництва та умов життєдіяльності суспільства).


Первинним джерелом суспільно-географічних знань може також бути польове спеціальне (тематичне) картографування досліджуваної території - фактичного використання земель, розселення населення, рівнів техногенного навантаження на територію, її екологічного стану і т. д. Для потреб такого картографування як основу зазвичай використову ють топографічні кар ти або ж пла ни землекористування чи земельно-господарського устрою адміністративно-територіальних одиниць, окремих господарств, міст.


Первинні джерела зазвичай забезпечують суспільно-географічні знання про власну державу, адже не так часто дослідни кам випа дає на года здійснити необхідні польові дослідження за кордоном. Тому основними джерелами суспільно-географічних знань про світ є вторинні джерела.


Вторинні джерела суспільно-географічних знань - це такі, що добуті і певним чином упорядковані іншими дослідниками. Класичним прикладом є різноманітні літературні джерела - історична, географічна, природо-охорон на літерату ра.


Нині завдяки Інтернету існує можливість не виходячи з власної оселі «відвідувати» найбільші бібліотеки світу. Серед таких закладів - бібліотека Конгресу США, Німецька національна економічна бібліотека, Російська національна бібліотека, Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського тощо.


Для набуття знань у галузі соціальної і економічної географії дуже важливі різноманітні джерела, що містять упорядковану статистичну інформацію. В Україні такими джерелами є органи державного управління - обласні й районні державні адміністрації, а також державні управлінські структури - екологічної безпеки та природних ресурсів, санітарно-епідеміологічної служби, водного господарства, лісового господарства, залізничного й водного транспорту, електро- й газопостачання та ін.


Важливі географічні дані нерідко містяться також у місцевих органах влади - обласних, районних, міських, селищних, сільських радах тощо. Так само корисними часто виявляються окремі підприємства, господарства, установи з їхньою оперативно-обліковою та звітно-статистичною інформацією.


Корисними є також науково-дослідні та проектні заклади й організації, що накопичують фондову інформацію та наукові й проектні розробки за своїм профілем. Цікаву суспільно-географічну інформацію можуть мати й громадські організації та рухи - етно культурні, конфесійні, політичні (партійні), професійні і т. д.


Щодо інформації про різні держави, регіони або загалом про світ, то вона є на сайтах Організації Об'єднаних Націй, Світової організації торгівлі, Організації економічного співробітництва і розвитку, Всесвітньої туристичної організації та інших відомих міжнарод них організацій.


Ключові терміни і поняття
Територіальна організація суспільства, первинні і вторинні джерела суспільно-географічних знань.



В.Ю. Пестушко, Г.Ш. Уварова, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернету



Методи досліджень соціально-економічної географії. видатні економгеографи світу


Географічна розминка
Пригадайте з попередніх курсів географії джерела географічних знань.


Назвіть вітчизня их учених-економгеографів.


Методи досліджень соціально-економічної географії. Як наукова дисципліна соціально-економічна географія дуже складна. Адже вона оперує природними, економічними, соціальни ми і політич ни ми понят тями і факта ми. Тому спектр методів, які застосовують у суспільно-географічних дослідженнях, досить широкий, він включає як загальнонаукові, так і галузеві методи.


Серед за гальнонау кових методів суспільно-географічних досліджень тра диційно засто совують спогля дання, спостереження за подіями та фактами, їх опис і по яс нен ня за до по мо гою аналізу. Зокрема, існує метод аналізу аналогових об'єктів, який застосовують у тих випадках, коли досліджувані об'єкти подібні (аналогічні) і коли про один з них є достовірне знання. У ць ому разі основні результати вже дослідженого об'єкта переносять на всі інші аналогічні об'єкти. Успішно використовують і давній порівняльно-географічний метод, зокрема у просторових дослідженнях політико-географічних явищ і процесів.


Наука стверджує

Накладаючи карти одна на одну, здобувають нові знання. Накладанням політичних карт на кліматичні, геоморфологічні, мінеральних ресурсів, ґрунтів, рослинності, економічні виявляють певні господарські, соціально-економічні та політичні залежності й закономірності. Так, англійський учений П. Тейлор таким методом довів, що політичні центри світу зосереджені у середніх широтах Північної півкулі, у країнах з вологим кліматом і багатих на вугілля.


Помітне місце серед загальнонаукових методів посідає історичний метод, що дає змогу вивчати динаміку і тенденції соціально-економічного розвитку.


У суспільній геог рафії користують ся та кож за гальнонау ковим ба лан-совим методом, коли, зіставляючи певні компоненти, визначають повну відповідність, співвідношення між ними. Так, наприклад, часто розглядають баланси природних ресурсів, населення та трудових ресурсів, палива, електроенергії, продовольства, вантажопотоків, виробництва і споживання, прибутків і видатків. Більш спеціальним є метод міжгалузевих ба лансів, за яким аналізують рух тих чи тих ресурсів між галузями і між регіонами. Такі дослідження, де є численні кількісні показники, потребу ють математичних методів обробки даних.


Для одержання оперативних даних нерідко застосовують аерометоди, космічні мето ди з комп'ютерним дешифруван ням здобу тої інформації. Для суспільно-географічних узагальнень також використовують комп'ютери, за допомогою яких створюють інформаційні бази даних з подальшою метою їх обробки, аналізу та інтерпретації. У практиці суспільно-географічних досліджень широко застосовують методи моделювання (заміщення реального об'єкта чи процесу його спрощеним аналогом, моделлю), у тому числі математичного та комп'ютерного, а також прогнозування суспільно-географічних подій і явищ.


Картографічний метод, що здавна є традиційним у географії, нині набув нового поштовху до розвитку завдяки ГІС-технологіям. Адже тепер зчиту вання і аналіз карт можна виконувати в автоматичних режимах. До того ж для соціально-економічної географії, що часто оперує досить динамічними характеристиками, надзвичайно важливим є часова узгодженість ГІС. Адже, на відміну від звичайної географічної карти, ГІС -активна ба гато функціональна ба за да них, яка мо же постійно допов ню ва-тися і оновлюватися.


Видатні економгеографи світу. Вам уже відомі славетні імена вітчизняних учених економгеографів. Проте сучасна суспільна географія формувалася завдяки вченим різних часів і народів.


Перші наукові напрями в царині соціальної та економічної географії сформувалися упродовж XVIII ст. Саме тоді в працях німецьких географів Г.Ахенваля і А.-Ф. Бюшінга було обґрунтовано новий напрямок у географії - камеральна статистика. Назва «камеральна статистика» (від лат. - стан, становище; держава) може бути перекладена як «описове державознавство». У підручниках із камеральної статистики описувалися території держав, адміністративний устрій, державний апарат управління, галузі господарства, фінанси, бюджет і навіть збройні сили та зовнішні зв'язки. Все це супроводжувалося всілякими відомостями, цифрови ми довідками. Власне, це були економічна, політич на й військова географії, зведені в єдиній навчальній дисципліні.


У першій половині XIX ст. І. Тюнен (1783-1850) започаткував новий напрямок в економічній геог рафії. Він уперше використав модель просторового моделювання, застосувавши її до вирішення конкретного зав-дан ня щодо розміщення сільськогосподарського ви робни цтва. За цією модел лю, існує цент ральне місто, навколо якого і розміщу ють ся сільські господарства. Залежно від відстані до ринку змінюються спосіб використання землі й система сільського господарювання. Метод дослідження, який запропонував учений, дав помітний науковий поштовх. Саме завдяки І. Тюнену нині вивчають так звані кільцеві приміські зони, що утворюються навколо великих міст.


На початку XX ст. з'явилася праця французького географа П. Відаля де ла Бланша (1845-1918) «Географія людини як частина географії життя», яка започаткувала формування школи географії людини у Франції (мал. 1). Головну увагу в ній приділено характерним особливостям при-стосу вання жит тя людей до своєрідних умов геог рафічного середовища, реаліза ції місцевих при род них можли востей господар ства у процесі історичного розвитку окремих територій.


Наприкінці XIX - на початку XX ст. закладаються підвалини міжнаціональних і національних наукових шкіл. Серед їхніх засновників і німецький географ Ф. Ратцель (1844-1904) - фундатор антропогеографії. У своїй «Антропогеографії» він узагальнив дані про розселення людства, характер поселень, господарської діяльності й побуту населення у зв'язку з відмінностями навколишнього географічного середовища.


Економгеографи
Економгеографи


У праці «Політична географія» вчений географічними умовами пояснює особливості політичної історії різних держав, їхні протиріччя й конфлікти.


Ж.Ж.Е. Реклю (1830-1905) можна вважати засновником сучасного країнознавства. Йому належить багатотомна праця «Нова всесвітня географія. Земля і люди». Це була перша в історії географії праця, де вміщено опис усіх країн планети на базі достовірних наукових даних. Тут, зокрема, є розділи, присвячені Україні.


Чималий внесок у розвиток майбутньої суспільної географії зробив німецький економіст і соціолог А. Вебер (1868-1958). Він виявив певні просторові закономірності в географії промисловості, висунувши теорію «штандорта» (з німецьк. - місцеположення). За цією теорією, розміщення промисловості визнача ють три гру пи чин ників - вит рати на транспорт, орієнтація на робочу силу і на насе лені пункти, щоб використати переваги виробничої та соціальної інфраструктури.


У першій половині ХХ ст. німецький географ В. Кристаллер (18931969) висунув «теорію центральних місць», яка помітно вплинула на подальший розвиток економічної географії (мал. 2). Він створив модель території, яка ще недостатньо заселена і, аналізуючи закономірності взаємного розта шуван ня насе лених пунктів, на ма гався визначити головне місце розта шу ван ня май бутнь ого цент рального міста.


У 1950-х роках у зв'язку з розвитком обчислювальної техніки і накопиченням ба гатого фактичного матеріалу в економічній географії виникла школа просторового аналізу. Представни ки цієї школи розробля ли те орії, які ма ли допомогти з'ясувати закономірності у розміщенні підприємств і населених пунктів, а також у форму ванні транспорт них мереж.


Найяскравішим представни ком школи просторового аналізу є видатний німецький економіст і географ А. Льош (1906-1945). У своїй основній праці «Географічне розміщення господарства» він запропонував нову те орію (концепцію економічного ланд шаф ту) розміщення ви робни цтва і територіальної організації промисловості в умовах ринкової економіки. Фактично це була модель територіальної самоорганізації суспільства і його економічного життя.


Ідеї В. Кристаллера і А. Льоша розвивав У. Айзард (1919) - американський економіст і географ. Метою географії Айзард вважав аналіз територіального розподілу соціально-економічних явищ для виявлення законів їхнього розвитку. Він запропонував інтегральну територіальну модель соціально-економічного життя суспільства, сукупність складових еле ментів якої визначає так зва ний еко номічний ланд шафт території.


Серед видатних представників школи просторового аналізу були також учені-теоретики - американський географ В. Бунге (1928) і британський географ П. Хаггет (1933) (мал. 3). Американський географ Е. Тейф (1921-2001) зробив великий внесок у географію транспорту.


Серед найвідоміших постатей соціальної і економічної ге ографії останнього періоду слід також назвати американських географів Р. Хартшорна (1899-1992) і Е. Ульмана (1912-1976), а також шведського географа Т. Хагерстранда (1916-2004).


Р. Хартшорн є засновником поведінкової географії. Він вивчав традиції і зви чаї насе лення різних тери торій, поведінку їх меш канців. Вва жав їх тісно взаємопов'яза ни ми з інши ми при род ни ми і соціально-економічними яви ща ми, характерни ми для тієї чи іншої території. Зро бив значний вне сок у розвиток те орії політич ної і культурної ге ографії.


Е. Ульман - один із засновників сучасної географії транспорту. Т. Хагер-странд відомий як автор те орії просторової дифузії інновацій, тоб то поширення нововведень, нових явищ.


Практичне завдання
За додатковими джерелами підготуйте коротку доповідь (2-3 хв) про видатного економгеографа світу (за вибором) на тему «Наукові доробки вченого».


Узагальнення

  • Суспільна географія користується загальнонауковими і галузевими методами досліджень.
  • Головні наукові напрямки в царині соціальної та економічної географії світу почали формуватися з ХVІІІ ст.


Ключові терміни і поняття
Методи досліджень: споглядання, спостереження, аналізу, історичний, балансовий, математичний, аерометод, космічний, моделювання, прогнозування, картографічний.


В.Ю. Пестушко, Г.Ш. Уварова, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернету



Політична карта світу


Географічна розминка
Пригадайте, як поділяють географічні карти за змістом.


Наведіть приклади тематичних карт.


Етапи формування політичної карти світу. Політична карта - це географічна карта, на якій відображено територіально-політичний поділ світу, материків або окремих регіонів (див. форзац). Сучасна політична карта світу формувалася поступово, в ході історичного розвитку.


Наче у калейдоскопі простору та часу, на п'яти континентах планети виника ли, зрос та ли і процвітали чергові територіаль но-політичні ут во-рення. Плинув час, і вони розпадалися і зникали з політичної арени, даючи ученим матеріал для наукового аналізу процесу державотворення. Формування політичної карти світу вивчає одна з гілок суспільної географії, окрема наука - політична географія.


Етапи формування політичної карти світу
Етапи формування політичної карти світу


Формування політичної карти світу налічує декілька тисячоліть. У цьому процесі визначають чотири етапи: стародавній, середньовічний, новий і новітній (мал. 4).


Новітній етап поділяють на три періоди. Визначальними подіями першого періоду (1914-1939 рр.) були розпад Австро-Угорської імперії і поява на політичній карті світу групи нових незалежних країн. Зокрема, на політичній карті Європи з'явились такі держави, як Австрія, Угорщина, Польща, Чехословаччина, Фінляндія, Литва, на короткий час Українська Народна Республіка та ін. Загалом в 1939 р. була 71 суверенна країна.


До того ж у цей період утворилася величезна держава з командно-адміністративним типом економіки - СРСР і світ розколовся на дві системи за ідеологічним принципом.


Третій період новітнього етапу формування політичної карти світу позначився розпа дом Ра дянського Сою зу в 1991 р. і кра хом соціалістичного табору. Як наслідок, на політичній карті світу замість 15 колишніх республік СРСР з'явилася ціла низка незалежних країн. Крім того, об'єдналася Німеччина і, навпаки, розпалися Союзні Республіки Юго-с лавія та Чехос ловач чи на. Виник ли нові неза лежні держа ви і в Океанії, в Африці. Визначено долю Гонконгу та Аоминю, які відійшли до Китаю.


Сучасна політична карта світу. Головними за значенням об'єктами політичної карти світу є держави, країни і території.


Держава - заселена територія з визначеними кордонами, що в політи-ко-ге ографічному відношенні неза леж на від інших держав у внутрішніх і зовнішніх відносинах. Зважаючи на це, часто кажуть, що держава є су верен ним політич ним ут ворен ням.


Реалії сьогодення
«Державна мозаїка» світу. На початок 2010 року на політичній карті світу налічувалося 193 незалежні держави. В Європі - 44 (з Росією), в Азії - 47, в Африці - 53, Північній і Центральній Америці - 23, Південній Америці - 12, Австралії і Океанії - 14. Крім того, ще три держави розташовані водночас у двох частинах світу: Туреччина - в Азії та Європі, Єгипет - в Африці та Азії, Росія - в Азії та Європі.


Неза леж но від свого розта шу ван ня, усі дер жа ви є повноцінни ми суб'єкта ми міжнародного пра ва. При цьому деякі держави продовжують визнавати главою держави правителя іншої держави, з якою вона пов'язана колоніальним минулим. Прикладами є колишні домініони Великої Британії (англ. йотіпіоп - володіння, влада - Канада, Австралія тощо), де гла вою формально виз нається британсь кий монарх. Нині вони входять до скла ду Бри танської Співдруж ності Націй. Так са мо формально володіють князівством Андорра дві інші європейські держави - Франція та Іспанія (так званий кондомініум, від лат. - сумісне володіння). Реальну ж владу в Андоррі має глава її уряду.


Узагальнення

  • Політична карта - це географічна карта, на якій відображено територіально-політичний поділ світу, материків або окремих регіонів.
  • Процес формування сучасної політичної карти світу тривалий і налічує чотири етапи: стародавній, середньовічний, новий і новітній.
  • Головними об'єктами політичної карти світу є держави, країни, території. Ключові терміни і поняття
  • Політична карта держава країна територія домініон кондомініум невизнана держава залежна країна колонія протекторат


В.Ю. Пестушко, Г.Ш. Уварова, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернету



Політичні та економічні системи країн. Типологія держав


Географічна розминка
Поясніть, чим держава відрізняється від країни.


Політичні системи країн. Політична система - це сукупність норм, які визначають права та обов'язки держави, політичних партій, суспільних та громадських організацій, церкви і регулюють їхні взаємовідносини.


Політична система залежить від політичного режиму, який визначає конкретні форми керівницт ва держа вою, конт ролює й управ ляє усіма процесами в суспільстві. Розрізня ють такі головні ти пи політич них режимів: демократичний, авторитарний і тоталітарний. Різновидами є також режим фашистський, теократичний, військової диктатури, або хун ти, тощо.


Демократія (з грец. - народ і влада) - система політичної влади, що передбачає народовладдя, тобто участь народу у формуванні органів державної вла ди і в управлінні державни ми справа ми. Це відбуваєть ся безпосередньо - шляхом волевиявлення у процедурах виборів чи референдумів і опо серед кова но - через представни цтво у виборчих орга нах, у тому числі парла менті.


Основни ми прин ци па ми демократії є верховенство за кону, рівноп рав-ність громадян, захищеність їхніх прав і свобод тощо. Саме тому демократичну держа ву іноді назива ють пра вовою держа вою.


Нині демократична система правління характерна для більшості країн світу. Причому демократичність політич ного ре жи му може втілюватися у різних, не тільки республіканських формах державного правління. Приміром, цілком демократич ни ми вва жа ють ся пар ла мен тські монархії в Швеції і Нідерландах, у Великій Британії і Японії тощо.
Авторитаризм (від лат. аиіогііаз - влада, вплив) - система політичного володарювання, що характеризуєть ся зосередженням абсолютної чи значної більшості влади в руках однієї особи або обмеженої групи осіб. Авторитарна система є протилежною демократії. Адже за умов авторитаризму політичні права і свободи громадян та політичних організацій помітно обмежені або зовсім скасовані.


Опорою авторитарного режиму є силові структури влади - армія, каральні орга ни. Особли во яскра во це помітно у крайніх про я вах авторитаризму, коли він набуває ознак військової диктатури (лат. йіеіаіига - необмежена вла да), або хун ти (назва диктату ри в іспа номовних країнах). У минулому таке траплялося у ряді країн Африки, Азії, Латинської Америки.


Загалом авторитарні політичні системи дуже поширені в історії людства. Нині вони при та манні передусім абсолют ним монархіям.


Авторитарним є пряме президентське правління, застосування якого в надзви чай них си туаціях (стихійне ли хо, тех ноген на аварія, соціальні за ворушення тощо) передбачає законодавство ба гатьох країн світу. Проте авторитарних ознак може набути будь-яка форма державного правління, якщо якась із гілок вла ди - законодавча чи ви конавча (чи президент) - пере бере на се бе функції та повноважен ня інших.


Тоталітаризм (від лат. іоіаііз - увесь, цілий, повний) - це політична система, якій притаманний повний (тоталітарний) контроль над усіма сферами суспільного життя. Тоталітарна система ігнорує конституційні права і свободи громадян і жорстоко переслідує тих, хто намагається виступати проти неї. Характерним також є насадження культу вождя -«батька народів і учителя». Саме така політична система панувала в Україні під час перебування її у складі СРСР, до здобуття незалежності.


Економічні системи країн. Економічна система є способом економічного життя, це спосіб ведення економіки. Розрізняють дві основні економічні системи: ринкову і планову. Крім того, у багатьох країнах світу спостерігаєть ся перехідна економічна система - від пла нової економіки до ринкової.


За умов ринкової економіки обмін товарами та послугами, а також ціни на них залежать від попиту і пропозиції. Власне, місце зустрічі попиту і пропозиції і називають ринком. Основу ринкової економіки становить кон ку ренція. Характерни ми озна ка ми рин кової економіки є приватна власність, свобода підприємницт ва, особистий інтерес.


Проте і ринкова економіка має недоліки, як-от: соціальна нерівність, нестабільність економічного розвитку тощо. Тому нині за певних умов визнається можливим втручання у ринкове господарство з боку держави.


Планова економіка, на противагу ринковій, нехтує свободою підприємницької діяльності. Головну роль відіграє держава, яка, володіючи товарами і послугами, а також ресурсами для їхнього виробництва, розподіляє їх через державну торгівлю. За умов планової економіки штучно обмежуються доходи і немає або слабо виражений особистий інтерес. Водночас планова економіка регулює безробіття і забезпечує мінімальний рівень життя.


Типологія держав. Типологія - це групування країн за певним критерієм. Необхідність типології виникає (у зв'язку з вирішенням теоретичних і практичних завдань) через велику різноманітність країн світу. Вам уже відомо, що держа ви різнять ся за форма ми державного уст рою і правління. Так са мо вони не одна кові за географічним положенням, площею і формою території, національним скла дом і мова ми, ма ють різну кількість населення і природних ресурсів тощо (мал. 7, 8).



Діаграми

Реалії сьогодення
Державні гіганти. За величиною території виділяють найбільші держави, площа яких перевищує 2 млн км2. Усього таких понад десяток. Вони охоплюють площу 82,6 млн км2, тобто 57 % території суходолу. Безумовним лідером за розмірами території є євразійська держава -Росія (понад 17 млн км2). Крім неї, почесні місця у цьому рейтингу держав посідають азійські (Китай, Індія, Казахстан, Саудівська Аравія), американські (Канада, США, Бразилія, Аргентина), африканські держави (Судан, Алжир, Демократична Республіка Конго) і Австралія.


Одна з найважливіших ознак, за якою виділяють різні типи країн, -це рівень соціаль но-економічно го розвит ку (див. форзац). За гально виз на-ними універсальни ми показни ка ми, що характеризують стан економіки, передусім є ва ловий внутрішній продукт (ВВП) і ва ловий національний продукт (ВНП) країни (мал. 9).
Валовий внутрішній продукт - сукупна ринкова вартість усього обся гу кінцевих товарів і пос луг, ви роб лених і ре алізованих за один рік на тери торії даної країни (вра ховуючи над ход жен ня від їхнь ого експорту).


Валовий національний продукт - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених і реалізованих за один рік тільки національни ми виробни ка ми як на тери торії власної країни, так і за її межа ми.
Близькі за ВВП країни можуть дуже відрізнятися за рівнем економічного розвит ку (мал. 9), зокрема через різну чисельність насе лення. Тому під час типології використовують ще й показник середньодушового доходу за рік.
Зважаючи на такі ознаки, виділяють три основні типи країн сучасного світу.


1.  Економічно розвинуті країни. Вони відрізняються найвищим рівнем добробуту населення. Доходи на душу населення становлять 20-50 тис. дол. США. Втім, ця група є неоднорідною.


Високий рівень доходів на 1 мешканця мають головні країни, або так звана Велика сімка. Це - США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада. Крім того, високий рівень доходів мають такі країни, як Нідерланди, Бельгія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія, Норвегія, Данія, Австрія та деякі інші європейські держави. Вони належать до 20 розвинутих країн світу. Іноді окремо розглядають країни «переселенського типу» - Австралію, Нову Зеландію, Ізраїль, Південно-Африканську Республіку. Усі вони вирізня ють ся значни ми пози тивни ми економічними зрушеннями.


2.    Країни перехідного типу економіки - колишні соціалістичні країни, що пе ре будо ву ють національну еко номіку відповідно до рин кових засад. Нині до таких країн належить більшість колишніх республік Югославії та країн СНД. Країни Центральної Європи (Словенія, Угорщина, Польща, Чехія, Словаччина) та країни Балтії (Естонія, Латвія і Литва) завершили перехідний етап розвитку і визнані країнами з ринковою економікою.


3.    Країни, що розвиваються, - дуже строката та неоднорідна група. Адже країни тут значно відрізняються одна від одної за економічним потенціалом і темпами розвитку. Високими прибутками вирізняються нові індустріальні країни, як-от: Бразилія, Мексика, Аргентина, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Індонезія, Філіппіни. Так само високі прибутки мають і нафтодобувні країни - Саудівська Аравія, Оман, Бахрейн, Кувейт, ОАЕ, Лівія, Алжир, Бруней, Габон.


Зазвичай ще розрізняють найменш розвинуті країни, що мають низькі і дуже низькі доходи. Це переважно африканські країни, зокрема Ангола, Ефіопія, Сомалі, Судан, Танзанія та ін. Серед азійських країн найменш розвинутими є Афганістан, Бангладеш, Непал, М'янма тощо, у Латинській Америці - Гаїті.


Невелику, але специфічну групу країн да ного типу ста новлять соціалістичні країни - Корейська Народно-Демократична Республіка, Куба, Китай і В'єтнам. Вони дотримуються централізовано керованої економіки, але вод ночас зап ровад жують в економіку рин ковий механізм.


Економічні лідери світу

У сучасній соціально-економічній географії не існує усталеної типології країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку. Усі запропоновані типології є умовними, оскільки покладені в основу будь-якої з них критерії обираються здебільшого на розсуд автора. Тим часом ті чи інші типології необхідні для аналізу та порівняння соціально-економічного розвитку країн. І певну типологію обирають залежно від завдань, що ставляться під час вивчення та дослідження країни. Запропонуйте власну типологію країн світу.


Узагальнення

  • Політична система - це сукупність норм, які визначають права та обов'язки держави і суспільних об'єднань і регулюють їхні взаємовідносини. ф Головні типи політичних режимів - демократичний, авторитарний і тоталітарний. ф Економічна система є способом економічного життя; основні економічні системи - ринкова, планова і перехідна (від планової економіки до ринкової).
  • Розрізняють три основні типи країн сучасного світу: економічно розвинуті країни, країни перехідного типу економіки і країни, що розвиваються.


Ключові терміни і поняття

  • політична система
  • демократія
  • авторитаризм
  • тоталітаризм
  • економічна система
  • ринкова економіка
  • планова економіка
  • валовий внутрішній продукт
  • валовий національний продукт
  • економічно розвинуті країни
  • країни перехідного типу економіки
  • країни, що розвиваються



В.Ю. Пестушко, Г.Ш. Уварова, Географія, 10 клас
Надіслано читачами інтернету




Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з географії, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з географії для 10 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.