Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 1. Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Загальна характеристика розвитку культури та літератури XIX ст., стильове розмаїття літератури



СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОПЧНА ПРОЗА XIX СТОЛІТТЯ
ЯК ПРАЦЮЄ МЕХАНІЗМ ІСТОРІЇ?
У минулому навчальному році ви закінчили вивчення європейської літератури доби романтизму — першої половини XIX століття. Однак у багатьох літературах Європи ця доба збіглася у часі з добою початку нового художнього стилю, або напряму, який сьогодні умовно називають реалізмом.



Як ви пам'ятаєте, у російській літературі перші паростки нового методу — реалізму — пробивалися вже у 20—30-ті роки XIX століття. Так, наприклад, пушкінський роман у віршах «Євгеній Онєгін» (1830) — не лише ліричний твір, в якому поет висловлює свої думки і почуття, своє сприйняття світу. Це твір також епічний — перший російський реалістичний психологічний роман. А Микола Гоголь у ЗО—40-х роках створив реалістичні типові образи в комедії «Ревізор» і поемі-романі «Мертві душі».
Отже, реалізм виникає насамперед із спроби митця з'ясувати зв'язок між долею людини і долею країни, суспільства. Наступний крок — спроба зрозуміти рушійні сили історії, що впливають на долю країни, поступ суспільства. Куди мчить гоголівська Русь-«трійка»?.. Чому Тетяна Ларіна не кидає чоловіка заради Онєгіна?.. Для читачів — як і для самих авторів! — це далеко не риторичні запитання.



Термін реалізм виник набагато пізніше, ніж саме явище. Стендаль і Бальзак, яких ми вважаємо засновниками реалізму, не знали цього слова, а Флобер, творчість якого є вершиною нового методу, все життя воював зі словом «реалізм», яке у 50-ті роки XIX ст. ввели письменники Дюранті й Шамфлері.
 
Уже з першої половини XIX століття стає очевидним, що історія кожної країни і людства загалом має свої об'єктивні закони. І ці закони стосуються кожної людини. Іноді людям здається, що вони живуть так, як вони бажають. Насправді вони бажають того, чого має прагнути людина конкретного суспільства. Те, що є цінним для сучасної «цивілізованої» людини, не є цінністю для людини, що живе поза межами цивілізації.



У 30—40-ві роки XIX століття французький письменник Проспер Меріме (1803—1870) написав цикл екзотичних новел, серед яких найвідоміші — «Маттео Фальконе», «Колом-ба», «Таманго» і «Кармен». У екзотичних творах зображуються незвичайні для літератури явища, які на тлі традиції вражають особливими, нетиповими якостями. Мораль головних героїв згаданих новел Меріме протилежна до моралі «сучасної цивілізованої людини». Ці герої нічим не відрізняються від так званої «природної людини», відомої вам з творів просвітителів і романтиків. Змінилося лише ставлення до літературних персонажів автора твору.
Маттео Фальконе живе собі на екзотичному острові Корсиці, за словами Меріме, «чесно, тобто нічого не роблячи». Він з презирством ставиться до зиску, і коли його десятирічний син продає те, що Маттео Фальконе вважає честю родини, то розгніваний батько, недовго думаючи, бере рушницю і вбиває сина. Бо Маттео Фальконе — славний «макі» (український відповідник цього слова — «козак»). І коли 1832 року було надруковано російський переклад новели Меріме, вона справила таке велике враження на 23~річного Миколу Гоголя, що він почав писати повість про козака, який убив свого сина. Ви добре знаєте цю повість... І хоча твір Меріме був написаний раніше, ніж твір Гоголя, віднесення «Тараса Бульби» до попередньої літературної доби — «доби романтизму», а твору Меріме — до «доби реалізму» — є цілком слушним. Чому?
У гоголівському «Тарасі Бульбі» є виразні, яскраві прикмети української історії. Проте немає головної прикмети реалістичного історичного твору — історизму, тобто розуміння відносності, історичної змінності людських цінностей. До свого головного героя Гоголь ставиться саме так, як Жан Жак Руссо і (під впливом останнього) усі романтики — до «природної людини». До речі, на відсутність об'єктивного історизму в «Тарасі Бульбі» вказували Пушкін і Меріме. Останній знав російську мову і прочитав повість Гоголя у пошуках матеріалу для історичних студій, над якими саме тоді працював: «Козаки України та їхні останні отамани» і «Богдан Хмельницький». Меріме, звичайно, не впізнав у Тарасі Бульбі свого Маттео Фальконе, як не впізнав і «козака», відомого йому з вивчення історичних матеріалів, і закидав російському письменнику «захоплення якимись бандитами»... Такий літературний казус стався тому, що сам Меріме, на відміну від романтиків, не ідеалізував своїх «екзотичних» героїв, а розглядав їх з позицій історизму. Один із сучасних істориків культури пише: «Історизм — типовий продукт тих націй, для яких історія не була безперервним жахом». Для росіян і українців історія була «безперервним жахом» і лишалася такою за часів Гоголя і Пушкіна у відсталій феодальній імперії, де всі народи страждали під гнітом російського царату.
Французам за часів Меріме щастило більше. Не те щоб їхнє життя було раєм, але хоча б дехто з них міг реально впливати на перебіг історичних подій і, отже, знав, як працює механізм історії, точніше, що він таки працює. Залишилося зрозуміти, як саме.




ХАРАКТЕРИ ТА ОБСТАВИНИ
Слава прижиттєва і слава посмертна не завжди супроводжують одних і тих самих осіб. Часто геніїв не визнавали їхні сучасники. А уславлені за життя митці нерідко бували забутими вже наступним поколінням.
У XVIII — першій половині XIX століття митці та читачі всієї Свропи послуговувалися французькою мовою. Хоч улюбленим літературним жанром був роман, мало хто тоді читав Бальзака. І майже ніхто не читав Стендаля. Навіть читачі, котрим, як пушкінській Тетяні, романи «замінили все», віддавали перевагу зовсім іншим письменникам.
Кумиром європейської молоді 20-х років XIX століття був Бен-жамен Констан (1767—1830) — автор роману «Адольф» (1816). Головний герой та оповідач роману (основна частина твору написана від першої особи) — типовий романтик. Пошук щастя — його спосіб життя, і щастя він шукає у коханні. Відчайдушно кидається у вир пристрастей, але щастя не знаходить...
Зберігся примірник роману Констана, який свого часу прочитав Пушкін і на берегах книжки залишив свої зауваження. Там, де Адольф розмірковує про розрив з черговою коханкою і з подивом каже, що «ми жорстоко страждаємо, покидаючи тих, біля кого перебували без задоволення», — Пушкін закреслює слово «задоволення» (ріаініг) і пише слово «щастя» (Ьоппеиг). Без задоволення така людина, як Адольф, нічого не робила б... А от щастя — немає.
Абсолютний егоїст, який шукає тільки власного задоволення, Адольф у своїх нещастях, у своєму розчаруванні в житті звинувачує... суспільство. Це воно, мовляв, розчавило нестандартну особистість, змусило Адольфа, такого на інших не схожого, жити, як усі...


Однак Адольф — тільки оповідач своїх нещасть, а не автор роману. Автор, який нібито знайшов рукопис Адольфа (типовий прийом романтичної літератури), суворо засуджує свого нещасного героя. І дуже важливо — за що саме: Констан засуджує Адольфа .ш те, що він слабкий: «Я ненавиджу, — проголошує він, — цю слабкість, яка завжди звинувачує інших у власному безсиллі і не бачить, що зло криється у ній самій. Обставини значать мало, характер — все».
Тим самим Констан перекрив «шлях відступу» — шлях соціального романтизму та соціального сентименталізму (на цьому шляху, навпаки, «характер значить мало, обставини — все»). І цим же самим засудженням людської слабкості Констан відкриває шлях до реалі.іму. Реалізм — це насамперед історично обґрунтоване усвідомлення взаємин людини і суспільства — характеру і обставин.
Де є перебільшення одного з двох чинників (або характеру, або обставин), про новий метод — реалізм - іще не йдеться. Засуджуючи «закоренілого романтика» Адольфа, Констан, однак, засуджує його з романтичних позицій. При цьому він прагне показати героя, типового для свого суспільства.



Зображення літературного персонажа як типового відкриває можливості для використання його у подальшому розвитку світової літератури. І коли Пушкін, прочитавши «Адольфа», задумав свого «Євгенія Онєгіна», він тим самим уже погодився з типовістю як характеру, так і обставин, змальованих Кон-станом. Полемізуючи з автором «Адольфа» в своєму романі, Пушкін показав не погоню за задоволенням, а спробу знайти щастя. Однак і герой пушкінського роману якимось незрозумілим для нього чином потрапив «під колесо історії». Як саме, чому?.. Відповіді на ці запитання Пушкін не дає так само, як і Констан.
Не випадково кумиром європейської молоді 30 —40-х років став Альфред де Мюссе (1810—1857), автор роману «Визнання сина століття» (1836). Адже він намагався відповісти саме на ці фатальні запитання.
Брак щастя, який так гостро відчули на собі люди попереднього покоління, усі ці Адольфи і Чайльд-Гарольди, Мюссе називає «хворобою нашого століття» і зазначає дві її причини: перемогу Наполеона у війні громадянській (1893) і його ж поразку у війні світовій (1814). Героя роману Мюссе 1893 р. не було ще на світі, а 1814 р. він був надто малий, аби щось запам'ятати... Проте відповідь автора роману про «причини хвороби» на той час усіх задовольнила. І не в останню чергу тому, що мало хто прочитав написаний на шість років раніше роман Стендаля «Червоне та чорне», де йдеться, власне, про те ж саме...


Чому ж роман Стендаля пройшов повз увагу читацького загалу? Мабуть тому, що десь поміж творами Мюссе і Стендаля, у перехідній епосі ЗО-х років, і проходила та, досить умовна, «межа», що розділила старе й нове в мистецтві, — романтизм і реалізм. Заслугою ж французьких романістів першої половини XIX ст. перед світовою літературою є те, що вони створили складну й привабливу форму соціально психологічного роману, найбільш придатну для дослідження гострої, «хворобливої» залежності людини від суспільства.



Однак для того, щоб відкрити справжні причини цієї залежності та віднайти способи боротьби проти неї, необхідно було, щоб її суб'єктивне відчуття переросло в об'єктивне розумій ня. Розуміння ж, як правило, приходить зовсім не звідти, звідки його чекають, до того ж буває надто жорстоким. І має спливти певний час, аби люди до нього звикли...
Ось чому далеко не завжди одні і ті ж самі письменники здобувають прижиттєву славу і славу посмертну.




ЩО ТАКЕ РЕАЛІЗМ?
Хоч якою умовною була б «межа» поміж романтизмом і реалізмом, однак саме тут література набула нових рис, які до цього не були виражені так чітко і які змушують говорити про появу нового літературного напряму. Причому найбільш яскраво вони виявилися саме в жанрі соціально-психологічного роману. Які ж основні риси нового напряму — реалізму?
1.    Історичний та соціальний детермінізм. Людина розглядається як продукт історії, поведінка її соціально обумовлена,  адже особа належить до певної соціальної групи. Гіпертрофія цього  принципу  передусім  спричинила  появу  натуралізму,  провісником якого став Е. Золя. Натуралізм визначає життя людини    не    стільки    соціальними    чинниками,    скільки  фізіологічними (спадковість, статевий потяг тощо). По-друге, принцип соціального детермінізму призвів до появи такого ідеологізованого монстра, як соціалістичний реалізм літератури XX століття.
2.    Цікавість до фактів, подробиць повсякденного життя. Починався    реалізм    з    фізіологічних    нарисів    під    назвою  «Фізіологія Парижа», або «Фізіологія Петербурга». Фізіологія Парижа — це жанрові замальовки неофіційного життя міста — побут вулиць, темних дворів, ринків, будинків розпусти, життя злодіїв, повій, п'яниць. Фактографія гіпертрофована веде до  фотографії, цікавість до якої теж є ознакою доби. Відірвана від духовності мистецтва, фактографія вироджується у копіювання дійсності.
3.    Психологічний детермінізм. Внутрішнє життя людини розглядається як певна «діалектика душі», позбавлена невмотивованості та ірраціональності. Все можна пояснити і описати як безперервний внутрішній рух. Особливо виразно цей принцип розвивається в творчості Л. Толстого. Пізніше було доведе но, що людина — істота більш ірраціональна, ніж позитивна.
4.    Створення соціальних типів, адже людина — продукт суспільства. Адекватність соціальної поведінки людини: якщо ти  лихвар,  то  й  поводься   відповідно.   Проте  цей  принцип порушено вже у творах Бальзака. Ще Пушкін зазначав у нотатках про Шейлока у Шекспіра, що лихвар, крім скупості, має багато інших рис.
5.    Віра в те, що література може вплинути на життя, зміни ти його на краще. Ця наївна віра робить реалізм привабливим  у важкі часи існування людства, незважаючи на те, що ідеологічна догматика XX століття використовувала поняття «стиль  епохи» та «метод» у власних корисних цілях і виправдовувала саме реалізмом тоталітаризацію мистецтва та культури.




Оскільки художні напрями мають свій термін історичного життя, то вже в останні десятиліття XIX століття цей напрямок вичерпав себе і був замінений іншими, об'єднаними словом «декаданс», або «декадентство», що не зовсім правильно, тому що декаданс — це світовідчуття, філософія життя, а напрямок чи течія — суто художнє, естетичне явище. Цей час визначається як доба кризи гуманістичної культури. Формуються такі визначальні течії в мистецтві, як символізм, імпресіонізм. Соціально-психологічний роман замінюється на суб'єктивно-психологічний.


Завдяки зростанню рівня освіти читання у XIX столітті стає масовим, виникає попит на сюжетну літературу. Збагачуються книговидавці, письменницька праця стає прибутковою, адже романи мають великий успіх у читача. Але якщо сучасний масовий роман чітко розподіляється на історичний, детективний, еротичний, авантюрний тощо, то у XIX столітті всі ці ознаки мав роман соціально-психологічний. Стендаль і Баль-зак, Діккенс і Толстой, Флобер і Достоєвський створили високоякісну романну продукцію з погляду духовної культури людства, тобто спробували розв'язати одвічні філософські питання, проблеми особи і суспільства, сенсу людського життя. При цьому майже в кожному тогочасному романі ви знайдете і детектив, і історію кохання, і авантюрний сюжет. Чим ближче до межі століть, тим більше письменники віддаля-
Декаданс — (</'р. сіесасіепсе — занепад) — узагальнена назва кризових явищ у літературі й мистецтві другої половини XIX ст. ли авантюрну фабулу від справжнього філософського змісту твору, перетворюючи детектив, еротику та авантюру на вишукану гру з довірливим читачем. Тому нам легше розуміти твори Бальзака, ніж твори Оскара Уайльда. Але прийнявши умови гри, навчаємося бачити за авантюрним — не тільки соціальне чи психологічне, а й суто художнє. Просто слід погодитись із тим, що література — не відображення, а альтернативна форма життя. І в неї власні правила — закони художнього слова.



1.    Як ви оцінюєте вчинок головного героя новели П. Меріме «Маттео Фальконе»?
2.    Простежте розвиток мотиву синовбивства у творах «Маттео Фальконе»   П.   Мсфіме,   «Тарас  Бульба»   М.  Гоголя  та   «Гайдамаки»


Т. Шевченка.
3.    З історії відомо, що Гонта не вбивав своїх синів. Чим ви можете пояснити появу цього мотиву в поемі Т. Шевченка: літературними впливами; прагненням трагічно загострити, романтизувати історичний образ чи іншими причинами? Поміркуйте, за якими ознаками поему  «Гайдамаки»  можна віднести до романтичних чи реалістичних творів.
*4. Чи погоджуєтесь ви з тезою про приналежність повісті «Тарас Бульба» до романтичних, а новели «Маттео Фальконе» — до реалістичних творів? Обґрунтуйте свою відповідь.
5.    Поясніть термін соціально психологічний роман.
6.    У чому полягає різниця між об'єктивною істиною та суб'єктивною думкою? Чи може літературний твір бути абсолютно об'єктивним чи абсолютно суб'єктивним? Відповідь обґрунтуйте.
*7'. Які з прочитаних вами літературних творів XIX— XX століть ви можете віднести до реалістичних? Чи всі із зазначених вище рис реалізму притаманні названим вами творам? Які з ознак реалістичного твору ви вважаєте основними?




Зарубіжна література 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського


Вислано читачами з інтернет-сайту


Золотий Вік літератури

Розвиток письменства завжди пов'язаний із розвитком чи-тацтва. ХІХ століття — Золотий Вік літератури, коли читання стає масовим. Однак процес читання літератури ніколи не переривався, його розвиток продовжується і сьогодні.
У цьому навчальному році, як і в минулому, основний сюжет наших студій складатимуть історія літератури, літературний процес. У ході літературного процесу відбуваються становлення і розвиток літературних (художніх) напрямів.
Однак літературний напрям — це суто зовнішня, історична спільність літературних явищ, зумовлена подібністю духовних і соціальних чинників естетичної еволюції. Внутрішньо така єдність може і повинна характеризуватися подібністю індивідуальних стилів письменників, що тяжіють до одного напряму. Тоді говорять про великий стиль, або стиль епохи. Скажімо, романтизм — це літературний напрям і великий стиль епохи романтизму, тобто кінця ХVШ — першої половини ХІХ століть. У ХІХ столітті літературні напрями урізноманітнюються, що пов'язано з невпинним зростанням свободи вибору для індивіда. Так, саме в епоху романтизму постає новий художній напрям — реалізм. У період розквіту реалізму (друга половина ХІХ століття) виникають натуралізм, імпресіонізм і символізм.
Читання самих художніх творів важливіше, ніж читання про них. Читач читає конкретну книжку конкретного автора. Автори підручника теж читачі — і готові не тільки поділитися з вами своїми знаннями, думками з приводу прочитаного, а й пропонують вам вступити в дискусію. Запитання та завдання у підручнику спрямовані на те, щоб викликати вас на диспут, дати змогу висловити власні оцінки твору, обґрунтувавши свої твердження.
Література як мистецтво не існує не лише без читача, а й без обговорення творів між читачами. Дуже часто в таке обговорення художнього твору вступає і його автор. Однак один з парадоксів мистецтва полягає у тому, що коли мистецький твір завершено, його автор втрачає над ним будь-яку владу. Подальша доля твору залежить від сприйняття читачів, слухачів, глядачів... У школі ви дізнаєтеся, як саме слід читати художні твори певної доби і що корисного для нашого життя можна звідти почерпнути. Отже, мета вивчення літератури полягає не в тому, аби засвоїти прийняті тлумачення, а в тому, щоб виробити більш-менш прийнятні.
Пушкін говорив, що письменника слід оцінювати лише за тими законами, «які він сам над собою визнає». Зміна цих законів в основному і відбувається у формі розвитку літературних напрямів. Ваше завдання — пізнати ці закони щодо ХІХ століття: їх мінливість, а не сталість. Гнучкість читацького сприйняття і вміння одержувати естетичне задоволення — це і є культура читання. А культуру не можна знати — тільки мати. Так само і літературу: читаючи, ти ніби привласнюєш собі певний досвід, він уже твій і ніхто не може його в тебе відібрати. Але ж привласнити цей досвід для тебе або замість тебе не зможе жоден підручник... Отже, наше завдання хоча й подвійне (бути і довідником, і співрозмовником), проте досить скромне.


Звиняцьковський В.Я. Свербілова Т.Г.Чебанова О.Є.Зарубіжна література, 10 клас
підручник для загальноосвітніх навчальних закладів

Надіслано читачами з інтернет - сайтів


Повний перелік тем з зарубіжної літератури по класам, календарний план по всім предметам згідно шкільної програми, календарний план по зарубіжній літературі 10 клас





Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.