Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 10. Генрік Ібсен (1828—1906). Ляльковий дім

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас'>>Зарубіжна література: Тема 10. Генрік Ібсен (1828—1906). Ляльковий дім

Генрiх Ібсен
(1828 — 1906)
 
 
НОВАТОР У ЦАРИНІ ДРАМИ
Коли у 1825 році батько Генріка Ібсена, купець Кнут Ібсен, одружився на подрузі свого дитинства Маріхен Альтен-бург, портове купецьке містечко Шиєн нараховувало усього три тисячі мешканців. Але в усій Норвегії тої пори було не більше мільйона жителів, з них — лише десята частина городян. Прибережне містечко Шиєн існувало за рахунок експорту лісу до Англії, суднобудування, торгівлі, вітрильного флоту, як і вся Норвегія, країна гір та моря, сильних та мужніх людей. Вони не зазнали кріпацтва, що й спричинило прийняття у 1814 році найдемократичнішої в Європі конституції. Але країна не була незалежною: спочатку підпорядковувалася Данії (згадаймо, як шекспірівський персонаж із «Гамлета», норвезький принц Фортінбрас, просить дозволу у датського короля пройти його територією), згодом — Швеції. І лише у 1905 році боротьба Норвегії за незалежність завершилася перемогою. Населення країни говорило на багатьох діалектах. Офіційною мовою була датська (близька до норвезької). Датчани вважали норвезьку мовою неосвічених людей. Тому перед норвезькою інтелігенцією XIX століття стояло завдання створити єдину національну мову. Це століття стало «золотим» для норвезької культури, так само, як і для російської. Слава великих норвежців XIX століття сягає далеко за межі власної країни. Це — Генрік Ібсен (1828 — 1906), Бйорнсон Б'єрнстьєрне Мартініус Б'єрнсон (1832 — 1910), Кнут Гамсун (1859 — 1952).
У другій половині XIX століття було створено так званий риксмол — літературну мову, що поєднувала елементи норвезької та датської. Інша група письменників боролася за лансмол, тобто норвезьку розмовну мову. Врешті офіційною мовою незалежної Норвегії став саме лансмол, або новонорвезька мова.


Хоча серед норвезьких письменників були талановиті романісти, але не роману, а норвезькій драмі судилося здобути світове визнання.
Тематика п'єс Генріка Ібсена не зводилася лише до національних питань. Норвезький драматург писав про те, що турбувало інтелігенцію Європи наприкінці XIX століття. Його п'єси обговорювалися і на сторінках різномовної преси, і в літературних вітальнях багатьох країн, де не знали норвезької мови. Вистави за його п'єсами «Ляльковий дім», «Пер Гюнт», «Примари» були значними подіями найславетніших театрів світу. Глядачі ставилися до художніх персонажів Ібсена як до реальних людей, тож не дивно, що через багато років після смерті драматурга з'явилося продовження «Лялькового дому», де головна героїня Нора проживала вже інше життя...


У заможній родині Ібсенів усі чоловіки були комерсантами та морськими шкіперами, які возили до Англії ліс. Ібсени належали до купецької аристократії, переконаної, що важливіше набути практичний життєвий досвід, ніж вивчити грецьку та латинську мови. Тож дітей змалку спрямовували на засвоєння комерційних знань і навичок. У єдиній в Шиєні школі навчали найнеобхіднішого — читання, письма, лічби та Закону Божого. Все інше діти опановували в школі життя.
«Я народився в будинку, що стояв на ринковому майдані й називався будинком Стокмана, — згадував письменник. — Він розташовувався перед церквою з високою папертю і великою дзвіницею. Праворуч від церкви стояв міський ганебний стовп, а ліворуч будинок, де були розміщені зала міської ради, арестантські камери і палати для божевільних. З четвертого боку майдану містилися класична гімназія та міська школа. Сама ж церква височіла посередині відкритого майдану. Таким був краєвид, що вперше відкрився моїм очам. Лише будівлі; ані клаптика зелені; ані натяку на привілля сільського ландшафту. Окрім того, простір, затиснутий у цьому чотирикутнику з каменю та дерева, цілодобово сповнювався гуркотом та шумом від Монастирського та інших водоспадів, а вдень, тобто з ранку до вечора, гуркіт цей перекривався чимсь схожим на стогнуче, хрипке чи верескливе жіноче лементування. Це працювали на водоспадах сотні лісопилень. Читаючи пізніше про гільйотину, я завжди згадував оті лісопильні».


Ці спогади засвідчують, як важкі обставини формували суворий, самозаглиблений, відлюдкуватий характер хлопця. З усіх братів та сестер Генрік був близьким лише з сестрою Хедвіг. Молодші Ібсени захопилися ідеями релігійного відродження і стали сектантами, яким заборонялося читати літературні твори. Брат Ібсена вже після смерті Генріка зізнався, що майже нічого не читав з творів свого геніального брата. Дослідники творчості митця, неспроможні пояснити, звідки в родині  купців та  шкіперів з'явився  письменник,  висунули гіпотезу, нібито батьком Ібсена був поет, що віршував теле-маркською мовою. Достовірнішим видається припущення, що батьки Ібсена були людьми художньо обдарованими, але їхній спосіб життя не сприяв розвитку творчих здібностей.


Наприкінці 30-х років на ринку торгівлі лісом сталася криза, і батько Ібсена збанкрутував. Добробут родини похитнувся, подружжя Ібсенів розлучилося. Все це посилило трагічне світосприйняття мовчазного, схильного до рефлексій підлітка. Можливо, драматичність сімейних стосунків героїв усіх п'єс Генріка Ібсена пояснюється власним сумним досвідом...
Цей самотній підліток мріяв про фах лікаря. Тому після конфірмації (церковного обряду повноліття) п'ятнадцятирічний хлопець рушає у Грімстад і стає помічником аптекаря. Оскільки платня у Генріка була невеличкою, а батьки йому не допомагали, майбутній митець дуже бідував. Він не мав ні окремої кімнати, ні зимового одягу, ні пристойного взуття. Обіду в будинку аптекаря часто не було навіть під Різдво. Становище Ібсена поліпшилося лише через чотири роки, з появою нового власника аптеки, який підвищив юнакові платню й надав окрему кімнату. Генрік одержав змогу багато читати, займатися самоосвітою. Незабаром він познайомився з молодими людьми, що поділяли його погляди, і замкнутий характер юнака змінився на краще: він бував веселим, інколи збирав друзів у себе. Молодь потягнулася до інтелектуального товариства, де точилися дискусії з серйозних питань. Ібсен ввійшов у світське товариство, почав брати уроки латини та грецької, деякі науки вивчав самостійно. Згодом почав писати вірші, створив свою першу драму «Катіліна», де з'явилася головна для п'єс Ібсена тема — бунт сильної самотньої особистості. З маленького похмурого дивака за аптекарським прилавком Ібсен перетворився на письменника-початківця і вирішив переїхати до Крістіанії (колишня назва норвезької столиці Осло), щоб здобути вищу освіту. Спочатку Генрік відвідував так звану «фабрику студентів» Хальмберга, щоб отримати атестат зрілості. Зарахування до університету відбувалося за результатами шкільних випускних іспитів. Ібсен з багатьох предметів мав посередні оцінки, адже не отримав належних знань у дитинстві, тож до університету не потрапив. Зате, склавши іспити, він увійшов у Студентське товариство — духовну еліту норвезької молоді.


Ібсен відчув себе справжнім драматургом, коли інсценізували його п'єсу «Нормани», більше відому під назвою «Богатирський курган». Хоча виставу не можна вважати успішною, але вона започаткувала сценічне життя п'єс Ібсена. Якийсь час Генрік та його друг випускали газету, брали участь у робітничому русі, врешті розгромленому урядом.


Саме в цей час на батьківщину, в рідний Берген, повернувся уславлений скрипаль Уле Бюлль. Він висунув ідею створення національного норвезького театру, адже на сцені єдиного професійного театру країни, у Крістіанії, грали датські актори. Уле Бюлль створив першу театральну школу, на основі якої і виник Бергенський національний театр. Посаду драматурга Уле Бюлль запропонував Ібсенові. З 1852 року, створюючи репертуар для театру, Ібсен водночас працював другим режисером, який відповідав за мізансцени і реквізит. Крім того, йому доводилося вести бухгалтерські розрахунки. Врешті Ібсена призначили керівником театру. Одна з поставлених ним п'єс провалилася. Іншу драматург побудував за мотивами народної творчості, тож вона мала глядацький успіх.


Тим часом боротьба за «норвегізацію» театру розпочалася і в столиці. Діячі норвезької культури мріяли про культурницьку самостійність від датського впливу. Вони прагнули відродити давню норвезьку мову, поєднати національні традиції з новою норвезькою культурою. Вирішено було призначити керівником Норвезького театру норвежця за національністю. Найкращу кандидатуру виявили серед театральних діячів Бергена. Ним у 1857 році став Генрік Ібсен.
Тогочасне театральне життя Норвегії було досить незвичним для наших сучасників. Так, Ібсен був не лише директором Норвезького столичного театру, а й писав п'єси, виступав у пресі з рецензіями на вистави датського театру. Професії режисера, драматурга, директора театру і театрального критика ще не були розділені. Надто мало норвежців мали сміливість присвятити своє життя мистецтву. Тому Ібсенові доводилося працювати за кількох, щоб плекати самобутню національну культуру. Його історична хроніка «Боротьба за престол» також була пронизана пафосом національного об'єднання норвежців. Але надії Ібсена на швидке повернення норвезької культури до національних витоків, створення театру як центру духовності народу — не виправдалися. Це була справа довгих десятиріч, і зробити це він мав власним внеском у драматургію, так само, як і його колега й друг Б'єрнсон, котрий допоміг Ібсенові отримати стипендію для закордонної поїздки.
В Римі Ібсен написав драматичну поему «Брандт» (1866) — першу п'єсу, що отримала світовий резонанс. Головний герой Брандт — молодий пастор, який працює у віддаленому куточку Північної Норвегії, на своїй батьківщині. Він відстоює високі моральні принципи, не визнає компромісів. Гасло цього максималіста: «Все або нічого». Бути самим собою — життєве кредо Брандта і самого драматурга, адже воно стає головною темою усіх наступних п'єс Ібсена. Безкомпромісність Брандта межує з жорстокістю. Він відмовляє у пасторському прощенні гріхів своїй вмираючій матері, бо вважає, що вона повинна віддати всі свої гроші бідним. Він не погоджується везти свою хвору дитину для лікування на південь, бо не вважає можливим покинути свою паству, людей, що вірять йому. Коли дочка вмирає, він забороняє дружині зберігати як пам'ять дитячі речі, щоб не бути під владою ілюзій, і нещасна жінка незабаром вмирає від горя.


Брандт, впевнившись, що усі його моральні зусилля йдуть на користь лише тим, хто має владу і гроші, веде вірних йому людей в засніжені гори. В критичну хвилину натовп повертає назад, залишивши ватажка помирати в сніговій пустелі. Перед смертю Брандт чує милозвучний, божественний голос, що промовляє: «Бог — то милосердя». Адже саме душевної доброти, милосердя не вистачало цьому непохитному борцю за ідею. Замінивши Христа, який вчив, що «Бог є любов», на суворого, жорстокого бога перших років християнства, Брандт вивищив ідею досконалої людини над самою людиною.


Ідейний романтизм у новій європейській культурі бере початок від Великої французької революції і стає справжнім лихом XIX — XX століть. Як відомо, усі тоталітарні державні системи створювалися ідейними фанатиками. Романтичний максималізм брандтового девізу «Все або нічого» втрачав першу частину і ставав апокаліптичним гаслом загибелі людини: «Нічого», або «№пі1» латиною. Російські нігілісти, революціонери були духовними братами Брандта, хоч персонаж Ібсена був ідеалістом і романтиком, а нігілісти — матеріалістами і прагматиками.


Нігілістична ідея межі століть значною мірою вплинула і на українську інтелігенцію. Відгук ібсенового «Брандта» знаходимо в п'єсах Володимира Винниченка та Олександра Олеся. «Щаблі життя» Винниченка демонструють український різновид брандтівського девізу. Замість «Все або нічого» — гасло героя Винниченка: «Чесність з собою». А сюжетні колізії подібні: як і Брандт, Винниченків герой відмовляє у милосерді власній матері, вважаючи, що її, невиліковно хвору, краще вбити. Ідея «чесності з собою» визначає не тільки ранню драматургію Винниченка, а й прозу; один з його романів навіть має назву «Чесність з собою». Людина — суддя власних вчинків і має право робити те, що сама вважає моральним, не беручи до уваги моральні норми суспільства. Власне, гасла «Все або нічого» і «Чесність з собою» пов'язані зі спільним філософським джерелом — ніцшеанством. Та якщо Винниченко з творами німецького філософа був обізнаний, то Ібсен, пишучи «Брандта», їх не міг знати, оскільки головні свої твори Ніцше опублікував на двадцять років пізніше. Але загальний настрій епохи був характерним для «Брандта».


Сюжет драми Олександра Олеся «По дорозі в Казку» теж подібний до п'єси «Брандт». Герой цієї драматичної поеми веде натовп крізь лісові хащі до чарівної омріяної країни — Казки. Не витримавши випробувань, знесилені люди закидають свого зверхника камінням і вертаються назад. Перед смертю герой дізнається, що він — на узліссі, з якого вже видно країну щастя — Казку... Але якщо в цій символічній поемі чарівна країна Казка таки існує насправді, то Брандт веде натовп до засніженої церкви, де на нього чатує смерть. Любов до людства взагалі важко поєднати з любов'ю до конкретної людини. Ідейний фанатизм безконечно далекий від Бога любові та милосердя...


Драматична поема «Пер Гюнт» (1867) — це спроба Ібсена розкрити внутрішній світ сучасника. її головний герой, на відміну від Брандта, — не виняткова особистість, фанатик ідеї, а людина слабовольна, що втрачає свою індивідуальність у вирі життя. Він має риси національного характеру, як вважають самі норвежці. Та й саме ім'я — Пер Гюнт — запозичене Ібсе-ном з норвезької народної казки. Один з літературних критиків писав, що, покидаючи Норвегію, можна не брати з собою нічого, але твір «Пер Гюнт» треба захопити обов'язково. Сам Ібсен зазначав, що «головною дійовою особою є один з народних норвезьких напівміфічних, напівказкових героїв новітнього часу». На початку поеми Пер — легковажний селянський парубок, гульвіса і жартівник, на зразок українського Енея. Наприклад, він забавляється тим, що висаджує свою матір на дах будинку. Зате, на відміну від Брандта, Пер не відмовляє помираючій матері у милосерді, адже любить стареньку, тож повертається, незважаючи на небезпеку, до неї і заспокоює її своїми вигадками, казками. Невдало завершується його спроба викрасти колишню кохану, а тепер чужу наречену Інгрід просто з весілля. За Пером біжить цілий натовп весільних гостей, і хлопець тікає до лісу. Там він потрапляє до потворних тролів — злих духів гір, ворожих людям, — і збирається стати їхнім королем, одружившись на принцесі. Він ладен погодитися, щоб йому причепили хвіст, але не хоче жертвувати своїм оком, щоб бути схожим на справжнього троля і бачити все у спотвореному вигляді. Гасло тролів, яке згоден прийняти Пер, протилежне за змістом гаслу Брандта. Якщо Ібсен устами Брандта казав: «Будь самим собою», — то тролі стверджують: «Будь задоволений самим собою». Кредо гірських духів — це відмова від особистості, від індивідуальності. Втікаючи від тролів, Пер Гюнт зустрічає фантастичну істоту, сліпу на одне око, — Великого Кривого, який радить парубкові «залишатись завжди осторонь». Довго Пер Гюнт мандрує світами. На відміну від свого фольклорного прототипу, Пер Гюнт завжди переможений, він не протистоїть злу, скоряється життєвими обставинам. В Америці він стає работорговцем, заробляє і втрачає гроші; в божевільні його проголошують царем. Пограбований кілька разів, старий і немічний, повертається він на батьківщину. Драматург подає алегоричні образи, що символізують втрату індивідуальності Пера, його духовну смерть. Під ногами у героя — сухе листя, що уособлює його думки, яких він так ніколи й не додумав до кінця. В повітрі линуть пісні, які він не доспівав у своїй душі. Краплини роси — то його непролиті сльози, які не розтопили егоїзму героя. Пер зустрічає Ґудзикаря, який збирає у ложку душі втрачених в духовному й суспільному розумінні людей. Переплавивши кілька таких душ, він відливає одну справжню особистість. Але Пер Гюнт з цим присудом не згоден. Ґудзикар пропонує йому знайти принаймні одного свідка, який би підтвердив, що Пер Гюнт був особистістю й щось вартісне в житті зробив. Усі свідки спростовують твердження Пера, що він жив гідно, був самим собою. Лише його колишня кохана Сольвейг, яка постаріла і осліпла, багато років чекаючи на Пера у лісовій хатинці, змогла подарувати йому спасіння. Адже в її серці Пер Гюнт залишився особистістю. Образ Сольвейг символізує вірність і кохання, уособлює милосердного Бога, що подає надію вмираючим (у п'єсі «Брандт»), рятує духовно спустошених (як це сталося з Гюнтом).


Хоч у поемі діють численні фантастичні герої, твір є узагальненням не тільки життя норвезького народу, а й життя взагалі, у філософському розумінні. Це — шлях людини від юності до смерті, шлях зради самого себе як особистості. Герой мріє про прекрасне — і здійснює безчесні вчинки, любить — і продає свою любов, шукає сенсу життя — і присвячує власне існування меті збагачення будь-якою ціною. Саме це робить драматичну поему філософською.


Жанр філософської казки, що дуже далеко відходить від першоджерела, розробляє в українській літературі Леся Українка. П'єси «Пер Гюнт» і «Лісова пісня» мають спільну тему — тему зради самому собі і смерті як спокути за зраду. Образ Лукаша у Лесі Українки більш поетичний, ніж образ Пера Гюнта у Ібсена, але Лукаш теж зраджує і кохану Мавку (як Гюнт зрадив Сольвейг), і свою безсмертну творчу душу заради спокуси матеріальних благ, побутових зручностей.
«...А тільки — смутно, що не можеш ти / своїм життям до себе дорівнятись», — пророчо каже Лукашеві Мавка. Сам образ Мавки, що символізує вірне кохання, багато в чому нагадує образ Ібсенової Сольвейг. В кінці драми-феєрії Мавка, як і Сольвейг, залишається єдиним свідком людської особистості Лукаша, перетвореного на вовкулаку. Саме її заступництво рятує Лукаша. Споріднює обидві п'єси й те, що в них діє багато міфологічних персонажів. І ще одна подібність є між двома літературними шедеврами: вони обидва надихнули композиторів на створення прекрасних музичних творів. Балет Михайла Скорульського «Лісова пісня» та опера Едварда Гріга «Пер Гюнт» стали явищами світової музичної культури.
Плідно попрацювавши у жанрі драматичної поеми, Ібсен створив аналітичну п'єсу на злободенну сучасну проблематику — «Стовпи суспільства» (1877).


Події в аналітичній п'єсі є результатом того, що сталося раніше, до початку дії. Тож одні дійові особи розгадують таємниці минулого життя інших героїв. Таку форму впровадив ще Софокл. Так, події його трагедії «Цар Едіп» пов'язані з таємницею народження героя та з ПОДІЯМРІ звільнення Фів від влади сфінкса. Батько Едіпа, наляканий пророцтвом, що його новонароджений син стане батьковбивцею та чоловіком своєї матері, наказує позбутися дитини. Та немовля знаходять і вси-новлюють інші люди, яких він вважає своїми батьками. Юнаком Едіп назавжди залишає домівку, але в дорозі випадково вбиває подорожнього, який виявляється його рідним батьком і царем Фів. Звільнивши Фіви від сфінкса, Едіп, за тодішнім законом, бере шлюб з царицею, тобто своєю матір'ю. Трагічний для царської родини фінал подано на початку сценічної дії, а хід дії прояснює всі таємниці.


Є чимало таємниць і в минулому героїв п'єс «Ляльковий дім» (1879), «Примари» (1881), «Дика качка» (1884), «Росмерс-хольм» (1886). Свою злочинну кар'єру герой п'єси «Стовпи суспільства» консул Бернік почав з обмови друга, а продовжив будівництвом непотрібної, але вигідної для нього залізниці та страхуванням погано відремонтованих кораблів, які він відправляє у плавання, прирікаючи на загибель пасажирів та екіпаж.
Має свою таємницю і Нора з «Лялькового дому», що призводить родину Хельмерів до катастрофи.
В «Примарах» ми дізнаємося про історію фру Альвінг, яка в молодості намагалася покинути свого розбещеного чоловіка-алкоголіка, та піддалася його умовлянням повернутися і все життя приховувала від сторонніх його вади. Доля покарала жінку й тим, що її син, талановитий маляр, успадкував від батька хворобливу схильність до алкоголю, яка призводить до втрати здорового глузду, й мати вирішує проблему, чи дати йому отруту, щоб припинити свої і синові муки.
У п'єсі «Дика качка» мораліст Грегерс Верле настільки захоплений ідеєю родинного перевиховання свого друга у дусі чесності й правдивості, що необережно посвячує його маленьку дочку в родинну таємницю: батько, якого вона любить понад усе, їй не рідний. Вражена звісткою, дівчинка йде з життя, щоб довести свою любов до батька.


До суїциду вдається й героїня драми Ібсена «Росмерсхольм» Ребекка Вест, не витримавши докорів сумління за те, що колись занапастила життя своєї суперниці, щоб заволодіти коханим чоловіком.
Минуле героїв «аналітичних п'єс» Ібсена пов'язане або із злочином (як у долях консула Берніка, Ребекки Вест), або з помилкою (як у житті фру Альвінг). Але сюжет таких п'єс завжди пов'язаний зі спокутуванням персонажами гріхів минулого.
«Аналітична п'єса» має ще одну прикметну ознаку: постійні дискусії дійових осіб. Власне, це і є «п'єса-дискусія» — жанр, пізніше уславлений Бернардом Шоу. Герої не потребують втручання професійного психолога у своє життя: вони здатні самі обговорювати і прояснювати минуле. Фру Альвінг у дебатах з пастором, який колись умовив її повернутися до чоловіка-алкоголіка, спростовує всі його докази на власному страшному прикладі. Нора веде з Хельмером дискусію про сім'ю і доводить слушність своїх висновків. Мітинговий характер мають виступи доктора Стокмана в п'єсі «Ворог народу» (1883), де герой бореться за закриття водопостачання курорту, яке не відповідає санітарним нормам. Ця п'єса була дуже популярною в Росії у постановці та виконанні Станіславського у період суспільних рухів 1901 року. На жаль, російські революціонери звинуватили героя у ніцшеанстві, тоді як доктор Стокман, поділяючи людство на «пуделів» (аристократів духу) та «простих псів» (натовп, не здатний прогресивно мислити), мав на увазі зовсім не соціальний розподіл людства, а моральний. Тобто «пси» при бажанні можуть стати «пуделями». Недаремно доктор Стокман прагне виховати з вуличних хлопчаків «аристократів духу». Взагалі ж питання про Ібсена і ніцшеанство досить складне й неоднозначне, як і питання впливу на драматурга поетики декадансу, а саме символізму, натуралізму. Його п'єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894) свідчать про зацікавлення майстра надбаннями символізму. Образи доктора Ранка в «Ляльковому будинку» та Освальда в «Примарах» доводять, що Ібсен поділяв дуже модну наприкінці століття теорію спадковості, покладену в основу натуралізму.
Патологічні моменти у діяльності людської психіки стають об'єктом дослідження у п'єсі «Гедда Габлер» (1890), героїня якої свідомо підштовхує до самогубства свого колишнього чоловіка. Але ця патологія є тільки закономірним завершенням розвитку егоїстичного характеру, мета якого — самоствердження за рахунок приниження інших.
Ібсен першим з європейських драматургів звернувся до відкритого обговорення на сторінках своїх п'єс найсучасніших проблем доби. Традиції театру Ібсена продовжили європейські драматурги XX століття. Норвежець започаткував поняття «нова драма», тож цей термін завжди асоціюється з іменем ГенрікаІбсена.
1.    З'ясуйте спільні риси  історичного розвитку Норвегії у XIX столітті та України в XX столітті. Як вирішувалося питання
відродження духовності,  мови,  національної культури в обох країнах після здобуття державної незалежності?
2.    Які обставини сприяли тому, що Ібсен став драматургом? У чому полягає внесок Ібсена у створення й розвиток національного норвезького театру?
3.    Які п'єси Ібсена глибинно пов'язані з норвезьким фольклором? У чому це виявляється?
4.    Що таке «аналітична п'єса»? Коли вона виникла? У чому полягає різниця між аналітичними п'єсами Софокла та Ібсена?
5.    Які п'єси Ібсена засвідчують його інтерес до модерних літературних напрямів? Назвіть ознаки натуралізму й символізму в цих творах.


ПРОСИМО НЕ ГОВОРИТИ ПРО «ЛЯЛЬКОВИЙ ДІМ»
Перших читачів п'єси «Ляльковий дім» неприємно вразила її цілковита умовність і нежиттєподібність. Звісно, якщо розглядати фабулу твору з реалістичних позицій, то незрозуміло, як історія з підробленим підписом на векселі могла призвести до втечі матері від своїх малих дітей та їхнього батька. Такий вчинок не можна виправдати навіть за сьогоднішніх умов жіночої емансипації, а в часи Ібсена це було цілковитим скандалом. Актриси відмовлялися грати фінал п'єси, де мати покидає власних дітей і чоловіка. У Німеччині, наприклад, глядачі влаштовували демонстрації в театрах під час вистави, обурені «аморальністю» фіналу. Коли славетній німецькій акторці Хедвіг Нирман Раабе запропонували роль Нори, вона рішуче вимагала змін у трагічному фіналі. Ібсен змушений був переробити фінал «задля екстреного випадку», що було, як він висловився, «варварським насильством над п'єсою». Нора бачить крізь відчинені двері дитячої кімнати своїх сплячих дітей і безсило опускається на стілець — під завісу. До речі, та ж сама акторка через кілька років грала п'єсу з попереднім фіналом і мала більший успіх у глядачів. Через вісімдесят років знову були спроби змінити фінал. Цього разу шведська акторка відмовилася покинути «ляльковий дім». Взагалі роль Нори — значне випробування для кожної виконавиці. Навіть видатна італійська актриса Елеонора Дузе, хоч і справляла на глядачів найсильніше враження у фіналі, але грала його у скороченому вигляді і не змогла пов'язати характер Нори в перших актах з внутрішнім світом героїні у фіналі: це була нібито інша жінка.


Грала цю роль і відома російська трагічна актриса Віра Комі-саржевська, яка повністю зберігала авторський текст. Сам же Ібсен зазначав, що п'єсу написано заради заключної сцени, що сприймалася як скандал. Виникали такі бурхливі суперечки у суспільстві, що подекуди у вітальнях вивішували оголошення: «Просимо не говорити про «Ляльковий дім». Дискусія переходила зі сцени у глядачевий зал, далі — у приватні вітальні.


Власне, цією п'єсою Ібсен започаткував різновид п'єси дискусії, де для персонажів головним є не досягнення життєвого успіху, а доведення істини в діалозі. Не дивно, що п'єса-дискусія викликала надто жваві дискусії і в житті. Зазвичай Ібсенові закидали, що, захоплений темою дискусії, він забув про правдоподібність характерів. Згідно з тогочасною естетичною доктриною, персонаж повинен бути адекватним самому собі. Тобто вважалося, що є певна логіка розвитку характеру в художньому творі, згідно з якою розглядаються вчинки героя. Нічого несподіваного, згідно з цією концепцією, бути в житті героя не може. Справді, в реальному житті ми можемо прогнозувати вчинки людини, яку добре знаємо. Але людина складніша за логіку розвитку характеру і може діяти нестандартно. Тож і вчинки літературних героїв не завжди прогнозовані та вмотивовані. Коли любляча мати без жалю залишає напризволяще трійко малих дітей після сварки з чоловіком, то це, на думку критиків п'єси, порушує психологічну мотивацію цього образу. Вони не розуміли, як могла ця «пташечка», що за інтелектуальним рівнем не набагато перевершила своїх дітей, наважитися на різкий розрив сімейних стосунків і послідовно відстоювати свою точку зору. Чому саме щасливе завершення катастрофи з фальшивим підписом викликає у Нори бажання стати іншою? Як міг її люблячий чоловік, котрий щойно так ніжно називав дружину «жайворонком» та «білочкою», виявитися таким жорстоким, щоб позбавити її дітей? Як зуміла непрактична Нора здобути гроші та кілька років справно сплачувати борг за векселем? Якби Ібсен був пересічним письменником, його твір треба було б визнати психологічно невмотивованим. Але, на щастя, Ібсен був новатором у галузі драматургії, тому психологічна неадекватність його персонажів символізує неадекватність суспільних відносин людській індивідуальності. Власне, вимога психологічної вмотивованості іде від визнання єдиним видом мистецтва — мистецтво реалістичне, соціально-психологічне, тобто пошук типових явищ і типових персонажів у соціумі і показ еволюції створених характерів. За формою п'єса Ібсена дійсно соціально-психологічна. Але фінальний вчинок Нори — винятковий, тому і сюжет п'єси, і характер героїні — виняткові.

Навіть найактивніші захисники концепції  «психологічної
достовірності» п'єси змушені визнати, що фінал її скоріше аналітичний, інтелектуальний, ніж психологічно достовірний. Переконуємося, що це — п'єса аналітична, починається вона як соціально-психологічна, а в кульмінаційний момент перетворюється на п'єсу-дискусію, ігноруючи життєподібність ситуації.
Таким чином життєва психологічна недостовірність, винятковість образу Нори змінюється його художньою достовірністю, що узагальнюється до символічного значення. Психологічна адекватність і адекватність художня — різні речі. Це доводить Ібсен своїм твором. Нора може покидати дітей і чоловіка, може блискуче доводити логіку своїх поглядів на суспільне, родинне життя, можелід безумства раптово переходити до розсудливості, — все це буде художньо достовірним, хоча і нежиттєподібним.
Створивши «аналітичну», а не суто психологічно-побутову п'єсу, Ібсен зробив крок уперед. Адже сучасним глядачам вже не дуже цікаво, яким був тип заміжньої жінки у датсько-норвезькому суспільстві сто п'ятдесят років тому. Зате їх цікавить, як людина наважується різко змінити життя, щоб бути самою собою — всупереч всьому. Як відстоює власну індивідуальність і власну свободу думки та почуття. Як не боїться діяти всупереч суспільним нормам, якщо вони суперечать її особистим переконанням. «Мені треба з'ясувати, хто правий — суспільство чи я», — каже Нора чоловікові.


Створюючи п'єсу нового типу, Ібсен не відкидав принципів побудови психологічно-побутової п'єси.
Починається «Ляльковий дім» з різдвяної ялинки, яку купила та принесла додому Нора на Свят-вечір. Різдво для християн є найголовнішим святом року, це уособлення сімейного затишку, родинного тепла. Разом з чоловіком Нора роздивляється пакунки з різдвяними подарунками для дітей. Ретельно описані у ремарках інтер'єри оселі Гельмерів. Ми стаємо свідками того, як пані Лінде допомагає Норі лагодити неаполітанське вбрання, в якому Нора танцюватиме тарантеллу на вечірці у сусідів. У цьому вбранні Нора починає рішучу розмову з чоловіком в останній дії, згодом виходить, щоб переодягтись у звичайний одяг. Зміна одягу, що вражає Торвальда, передує докорінній зміні поведінки Нори, так само несподіваній, як і зміна вбрання.
Ідучи від чоловіка, Нора бере з собою невеликий саквояж, забравши лише ті речі, які привезла колись із дому. Вона немовби звільняється від речей лялькового будинку: від ялинки з прикрасами, спочатку свіжої, а потім обшарпаної, від різдвяних подарунків, від неаполітанського вбрання, від листів і векселів, що згоряють у каміні, від комфорту цієї затишної оселі, за яким криється нещирість.


ЧИ ВАРТО ПОДІЛЯТИ СВІТ НА ЖІНОК ТА ЧОЛОВІКІВ?
У сприйнятті п'єси «Ляльковий дім» можливі дві точки зору — феміністична і загальнолюдська.
Самого Ібсена дуже дивувало, що феміністичний рух його доби, якраз переживаючи період романтичного піднесення в усій Європі, сприйняв п'єсу як зброю у боротьбі за права жінки і вважав цей твір своїм маніфестом. Хоч письменник до цього руху ставився прихильно, але був непослідовним у своїх діях.
У своїй промові у Спілці норвезьких жінок 26 травня 1898 року письменник сказав: «Дякую за пост, але повинен відхилити від себе честь свідомого сприйняття жіночого руху. Я навіть не вельми збагнув його сутність. Та справа, яку відстоюють жінки, мені здається загальнолюдською. І той, хто уважно прочитає мої книжки, зрозуміє це».
Звісно, неправдоподібні з точки зору жіночої психології сентенції у фіналі п'єси Ібсена були близькі феміністкам. Коли Нора вирішила залишити сім'ю, а чоловік нагадує їй про сімейні обов'язки, героїня заявляє: «У мене є й інші і такі самі святі. Повинності перед собою». Хельмер вдається до останнього аргументу: «Перш за все ти жінка і мати. Це найважливіше». Та дружина парирує: «Я вже в це не вірю. Думаю, що перш за все я людина, така ж, як і ти... або, принаймні, повинна дбати про те, щоб стати людиною».

Сучасний фемінізм, хоч і відрізняється від руху за емансипацію жінок у XIX столітті, теж міг би підтримати Нору, обурену тим, що закони пишуть чоловіки, не враховуючи жіночого погляду на світ. Це, власне, позиція автора п'єси.
Може, праві опоненти феміністичної критики, і боротьба за звільнення жінки у п'єсі виявляється окремим випадком боротьби за звільнення людини взагалі? А «Ляльковий дім» слід розглядати як соціально-критичну драму, де розкривається невідповідність між благополучним зовні життям і його внутрішнім неблагополуччям? Спробуйте самостійно, відповісти на це, знайшовши переконливі аргументи на користь певної думки.


ЩО ТАКЕ «СПРАВЖНЄ ПОДРУЖЖЯ»?
Розгляньмо п'єсу «Ляльковий дім» неупереджено, із сучасних позицій. Перш за все, це справді п'єса про сім'ю та сімейні стосунки. Якщо, скажімо, в «Гамлеті» з відносин між найближчими родичами сюжетні колізії тільки починаються, і помилковим було б характеризувати п'єсу Шекспіра як «сімейну», то у п'єсі Ібсена все цими взаєминами і завершується. Не будемо ж шукати в ній неіснуючого творення певного типу суспільно-економічних відносин, хоча основний фабульний конфлікт пов'язаний із фінансовими операціями, історично зумовленими.
Згадаймо останню репліку Нори, коли вона покидає чоловіка, який ще має надію відновити їхні стосунки: «То треба, щоб сталося найдивніше чудо... Таке, щоб ти і я так змінилися, щоб, спільно живучи, ми могли стати справжнім подружжям». Отже, взаємини Гельмерів досі були несправжніми і тільки у майбутньому, можливо, стануть щирими, справжніми. Цю надію залишає автор у покинутому будинку.


Що ж саме було «несправжнім»?
Взаємини мешканців «лялькового будинку» дуже нагадують дитячу гру, хоча самі «гравці» вже давно дорослі і мають власних дітей. Але таке буває з дорослими людьми. Ця дитинність, що не відповідає вікові людини, називається у психології інфантилізмом. Ця хвороба вразила не лише Нору, якій врешті набридає бути «дитиною», а й Хельмера, а ще раніше — батька героїні твору. Цим поважним і гідним чоловікам потрібна була в житті «лялька». Мабуть, вони не догралися в дитинстві. Або у дорослому віці ще не звільнилися від підліткового комплексу стверджувати свою дорослість будь-якою ціною. У даному випадку — за рахунок перетворення іншої дорослої людини у підлеглу істоту, за яку можна вирішувати усе: чи їсти їй солодощі, як вдягатися, як танцювати, як витрачати гроші тощо. Для дорослих людей, які ще не остаточно виросли, — твердять сучасні психологи, -- така схильність до заволодіння душею та життям живої «лялечки» є нереалізованим комплексом жаги до влади. Доки людина дозволяє комплексам грати своєю свідомістю, вона залишається несамостійною. Інфантилізм дорослих людей інколи вважається рисою характеру, а інколи — межовим станом між нормою і патологією. У свідомості осіб, що патологічно рвуться до влади — над світом, над власною країною, над найближчим соціумом, над близькими людьми, — ми можемо знайти той же тінейджерівський інфантильний комплекс.
Таким чином, з двох опонентів у п'єсі Ібсена — чоловіка та жінки — більш дитинним виявляється саме чоловік. В інфантилізмі гіршим за нерозуміння недоречності повної влади над іншим є моральна нестійкість, що у критичні моменти зраджує людину, змушуючи її швидко погоджуватися на безчесні, аморальні вчинки. Покійний батько Нори, якого вона так поважала, залишив по собі спомин не тільки той, що грався з дочкою, як з лялькою, а й той, що у своїй службовій діяльності не зміг відокремити дозволене від недозволеного. Хельмер, що контролював його по службі, власне, врятував його задля Нори не тільки від безчестя, а й від суду.

Сам Торвальд у своєму дорослому інфантилізмі не помічає, наскільки комічно виглядає, повчаючи не лише дружину, а й її подругу, чужу для нього людину. Наприклад, він радить фру Лінні не плести, а вишивати, і виголошує лекцію про те, як слід тримати голку, які рухи робити. Хельмер настільки само-впевнений, що втрачає почуття реальності. Саме такими виглядають звичайно тінейджери, коли їм здається, що вони знають все значно краще за інших. Та головне — в інфантильній свідомості ще не вироблений імунітет проти аморалізму. Тому Хельмер вдається у фіналі п'єси до несподіваної жорстокості, навіть ненависті, звинувачуючи Нору.


Прихильники психологічного вмотивування вчинків персонажів п'єси таку різку переміну у ставленні Хельмера до Нори (від «білочки» й «жайворонка» — до «лицемірки», «брехухи» та «злочинниці») пояснюють награністю, нещирістю стосунків в цій добропорядній родині, відсутністю справжнього кохання чоловіка до дружини. Насправді не все пояснюється лише цим.
Чи звернули ви увагу на те, що Хельмер навіть не поцікавився, для чого Нора брала злополучний вексель, навіщо їй знадобилися гроші? Контролюючи усі її грошові витрати до дрібничок, він не поцікавився такою значною сумою. Адже ці гроші були потрібні для його власного лікування! Він, ділова людина, свого часу не перевірив, що Нора одержала гроші не від батька! Але Хельмер, як дитина, спокійно витратив гроші, не розмірковуючи про джерело надходження, як діти не цікавляться, звідки батьки беруть гроші на їх утримання. Тобто дорослий чоловік поводиться, як дитина, але має повноваження, яких діти позбавлені, — вирішувати всі сімейні питання. Цим і страшний дорослий інфантилізм.
Навіть любов такого «дорослого підлітка» — одновимірна, егоїстична. Пригадаймо сцену, коли Хельмер, повертаючись із дружиною з гостини, не помічає пригніченого морального стану Нори. Він відчуває до неї суто фізіологічний потяг. Навіть звістка про те, що при смерті найближчий друг родини, доктор Ранк, не вгамовує його, і Норі доводиться нагадувати чоловікові про доречність скорботи в такий момент. Свою схильність до влади Торвальд стверджує спочатку в своїй сім'ї, потім — на службі, беручи на роботу та звільняючи з банку тих, кого заманеться. Єдиною причиною звільнення Крогстада стає той же «підлітковий» комплекс Хельмера: він боїться, що давній приятель за звичкою буде казати йому «ти» в офіційному колі, що принизить його авторитет керівника. Хіба впевнена в собі людина цього злякалася б?
Таким чином, інфантильна людина приречена повік обертатися у колі власних дитячих комплексів. Нора ж намагається з цього кола вийти, «подорослішати». В ній ще багато дитячого,але в доброму розумінні: і солодке вона потайки від чоловіка їсть, і з власними дітьми бавиться, як їхня ровесниця. Доросле життя починається для неї несподівано під час гри: коли мати трьох дітей ховається від них під столом і не помічає, що завітав кредитор.


Але дитяча гра Нори не виглядає ідилічною не тільки тому, що доросле життя нагадує про себе. Ця мати зі своїми дітьми тільки забавляється, і бачать вони її рідко. Про все інше дбають вихователі та прислуга. Нора покидає дітей спокійно, вважаючи, що їм буде краще без матері, адже чого може навчити дітей жінка, яка ще не знайшла свого шляху в житті, не пізнала саму себе? Такий парадокс, може, і психологічно недостовірний, але досить послідовний стосовно принципів аналітичної драми. Нора зовсім не така слабка, якою видається спочатку. Величезна психічна напруга, яку вона витримує упродовж дії п'єси, могла б зламати її, якби вона була тільки «лялечкою». Героїня скоріше підіграє власному чоловікові, що бавиться нею. Наївність Нори у п'єсі виглядає сумнівно. Так, двозначність її поведінки з доктором Ранком змушує його зізнатися в своєму коханні до Нори. Та вона припиняє кокетувати або ж вдавати наївну дівчинку, коли доктор пропонує Норі взяти у нього гроші, щоб анулювати заборгованість по векселю. Нора вважає аморальним брати гроші у Ранка, який щойно освідчився їй у коханні, на яке вона не в змозі відповісти. Героїня розуміє, що врятувати від краху її може лише диво. Адже чоловік не піддався умовлянням Нори не звільняти Крогстада з банку, і той помстився, надіславши Хельмеру листа про злочинні дії його дружини — підробку батькового підпису на документі про позику. Отже, Нору судитимуть і навряд чи виправдають, адже закони не враховують добрих намірів злочинців. Катастрофу відвертає одруження Крогстада з фру Лінне, подругою Нори. Щасливе подружжя повертає боргову розписку, яка могла б скомпрометувати Хельмерів. Нора ж вирішує морально випробувати чоловіка, сподіваючись, що він візьме її провину на себе. Та гірким було її розчарування, коли Торвальд прочитав листа і заявив, що Нора заслуговує на найсуворіше покарання й віднині буде позбавлена подружніх стосунків і спілкування з дітьми. У цей час Хельмеру принесли боргову розписку, він радіє, що врятований, і заявляє, що прощає дружину. Та Нора вже знає справжню ціну його словам і почуттям, тому й вирішує зруйнувати цей ілюзорно щасливий шлюб. Вона хоче переосмислити своє життя. Нора відмовляється від довіри до авторитетів. Вона говорить чоловікові крамольні речі: «Ах, Торвальде, я ж не знаю добре, що то релігія. [...] Я знаю про неї тільки те, що говорив пастор Гансен, як готував мене до конфірмації. Він казав, що релігія — оте й оте. Як я піду звідси і зостанусь сама, то поміркую й про це. Хочу перевірити, чи правду казав пастор Гансен».


Нора, як і російські нігілісти, потребує перегляду всіх усталених істин. Це — ознака усього XIX століття, нащадка раціоналізму та позитивізму доби Просвітництва. Ібсен створив образ сміливої та героїчної особистості, що стверджує себе у дорослому існуванні, відмовляючись від найглибших авторитетів людського буття. Майстерність драматурга, помножена на умови суспільної рецепції п'єси на межі століть, призвела до парадоксального результату: саме фінал п'єси на багатьох виставах викликав найбільше емоційне захоплення у глядачів — катарсис. Цей термін, як ви пригадуєте, ввів Арістотель стосовно античної трагедії. Під катарсисом він розумів душевне очищення через співчуття й страждання. Аналітична драма Ібсена стає такою трагедією нового часу, де герой не вмирає, але розвінчуються його ідеали, гинуть його ілюзорні уявлення про світ. Якщо він знаходить сили для морального відродження, ми відчуваємо катарсис.


Кілька варіантів п'єс різних письменників були спробами продовжити сценічне життя героїв «Лялькового дому» після смерті Ібсена, та жоден з них не викликав катарсису.
1.    Чому п'єса «Ляльковий дім» викликала негативний резонанс у суспільстві? Як оцінила її тогочасна критика?
2.    Що таке «психологічна достовірність»  художнього образу? Чи завжди вона необхідна?
3.    Які риси соціально-психологічної драми притаманні п'єсі «Ляльковий дім»? Визначте у цьому творі ознаки «нової драми».
4.    Якою постає Нора у першій дії? Чи щаслива вона у шлюбі?
5.    Що таке «інфантилізм»? Кому з героїв п'єси він притаманний? Дайте своє тлумачення назви твору.
6.    Схарактеризуйте фру Лінне. Чи схожа вона чимось на Нору і що цих жінок пов'язує?
7.    Як ви  можете схарактеризувати психологічний стан  Нори у другій дії? Пригадайте для цього почуття героїні під час репетиції
тарантели. На яке диво очікує Нора?
8.    Як ви гадаєте, чи любив Хельмер свою дружину? Які епізоди це красномовно засвідчують?
9.    Чи вважаєте ви Хельмера сильною людиною? А Нору?  Свою відповідь аргументуйте.
10.    Як відбувається становлення особистості Нори — поступово чи в якийсь рішучий момент? Який епізод є кульмінаційним у п'єсі?
11.    Чому Ібсен стверджував, що написав свою п'єсу заради фіналу?
12.    Які світоглядні питання вирішила з'ясувати Нора? Чому вона піддає сумніву моральні норми, релігійні догми, юридичні зако
ни? Як ви думаєте, протест героїні проти суспільних стереотипів є виявом фемінізму чи має загальнолюдську основу? Як характеризував з цього погляду проблематику п'єси сам автор?
 


Зарубіжна література 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського

Вислано читачами з інтернет-сайту


Календарно-тематичне планування зарубіжної літератури, завдання школяру 10 класу , курси учителю зарубіжної літератури для 10 класу



Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.