Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 22. Степан Васильченко «Басурмен», «Свекор»

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 6 клас>>Українська література: Степан Васильченко «Басурмен», «Свекор»

СТЕПАН ВАСИЛЬЧЕНКО (Степан Васильович Панасенко)
(1878-1932)

Степан Васильченко народився на Чернігівщині

Степан Васильченко виріс у родині селянина-шев-ця. Закінчивши вчительську семінарію, працював на Полтавщині та Київщині. Згодом закінчив і вчительський інститут (по-сучасному — педагогічний інститут чи університет).
Дуже цікавими є спогади Степана Васильченка про своє дитинство, а воно в нього було непростим: «Спогади про раннє дитинство остались у мене трохи хаотичні. Пригадую зими: морози великі, а хата холодна, харч убогий, та чад, та брак одежі... Поки діждешся того тепла. Ну, а тоді брала наша: стави, майдани, бур'яни, крамні смітники... Забуваєш, було, що є в тебе якась там хата. Мати казала: влітку зовсім діти дичавіють — треба якої принади, щоб залучити їх до хати. В цей час виховання звичайно ішло «самопас» — під єдиним доглядом жаркого сонця.
У барвистому квітникові моїх дошкільних спогадів й до цього часу найцвітнішими збереглися чогось спогади, на перший погляд, неістотні, дрібні. Такі, наприклад, були мрії про срібну гору. В зимові, холодні вечори, лежачи на полу під замурованим вікном, крізь яке лізли льодові роги, зігнувшись під легеньким рядном, я марив про те, що, діждавшись тепла, я зроблю собі срібну гору. Мріяв так уперто, так довго, жагуче, що, зрештою, почав робить підготовку. Чим реальніше, правда, підходив до цієї химерної мрії, тим більше доводилось обмежувати її. Гора в моїх мріях усе меншала й меншала і, зрештою, перетворилась у невеличкий обеліск, завбільшки з аршин, облитий замість срібла, якого, звичайно, я не мав надії добути, звичайним оливом. Почав навіть збирати олив'яні пломби по смітниках коло крамниць. Коли прийшла весна, тепло, зелень, радість, ці мрії розтопились, випарувались без сліду. Коли я пригадав їх весною, вони тоді ж здалися мені химерними і нецікавими. Було дивно, чого я так довго і так жагуче з ними, так гаряче водився».
На початку розповіді ми згадали, що С. Васильченко навчався в учительській семінарії. А які ж у той час опановували предмети, аби стати вчителем? У свідоцтві, виданому майбутньому письменникові, згадані такі: Закон Божий, педагогіка, російська й церковнослов'янська мови, математика, історія, географія, природознавство,
співи, каліграфія, малювання й креслення, а також гімнастика. Зверни увагу, української мови тоді не вивчали, проте С. Васильченко писав свої твори саме українською.

Степан Васильченко багато уваги приділяв у своїй творчості Тарасові Шевченку. Він мав намір створити трилогію (три твори) про життя Тараса Шевченка під назвою «Широкий шлях», однак устиг написати лише першу частину — «У бур'янах».


БАСУРМЕН1

Семен стоїть у сінях, заглядає в одчинені хатні двері.
Він недавно прибіг знадвору, і в очах йому темно. Хата йому здається за темний льох, вікна — за дірки, в які зазирає ясний день. Вся стіна перед дверима обставлена чорними сумними іконами, перед ними горить три лампадки, привішені вряд на довгих шнурках. Десь далеко-далеко, як у глибокій норі, горять у печі дрова.
Коло печі порається підтикана2 мати, червона од огню, з пасмами на чолі кіс, що вибилися з-під очіпка.
— Мамо, дайте снідать!..
— А Богу молився? Не помолишся, до самого вечора не дам — так собі й знай, — казала мати, сердито тьоригаючи3 рогачем. — Людські діти в неділю, поки з церкви не вийдуть, то й ріски в рот не беруть, а ти, такий лобаню, схопився, лоба не перехрестивши, та до хліба зараз тягнешся? Безстрамнику!..
— У дядька ж Микита більший за мене, а його ще ні разу не молили! — гуде плаксиво Семен.
— Бач, з кого він привод4 бере? З Микити! Та то ж шибеник на те, на те він махамет.
— А дядина казала ж, що ми обидва з Микитою махамети.
Мати побожно скривилася й заплющила очі.
— Що ти вдієш із таким кателиком... Із таким лобурем, таким харцизякою! — Далі скривилася й, зітхнувши, почала всовіщати5: — І що ти собі думаєш, Семене, коли ти порозумієш? То ж тільки невіра, бусурмени Богу не хочуть молитися, а ти ж хрещена тварюка. Та тебе ж за цеє в пекло, в огонь негасимий завдадуть. Он глянь, що будуть робити на тім світі грішникам! — мати показала рукою на стіну.
Семен спідлоба зиркнув у той бік, де висіла на стіні велика картина страшного суду; од неї завжди смерділо Семенові духом чортячого кубла.
Він одступив далі й промовив уперто:
— Хай завдають.
— На сковороді на гарячій будеш сидіти, гарячу смолу будеш пити.

1 Басурмен (бусурман, бусурмен) — у давнину так називали людину іншої віри (переважно мусульман).
2 Підтикана — з підтиканою, підгорнутою спідницею.
3 Тьорйгати, торгати — тягнути різкими рухами; ворушити, смикати, термосити.
4 Привод — приклад.
5 Всовіщати — умовляти зрозуміти свою неправоту, хибність поведінки, намагатися викликати докори сумління, спонукати до каяття.

— Дарма...
— Будуть тебе куці залізним гаком за язик тягнути. Язик у Семена в роті боязко заворушився, покотилась слина, і він сплюнув.
— А я втечу-у...
— Куди? Дурню! Скрізь вони тебе знайдуть, скрізь впіймають. Упіймають тебе, басурмена, потягнуть на саме дно в пекло і вкинуть тебе, неблагословенного, в казан у киплячий...
Шелевіють6, тріскотять перед іконами лампадки; знадвору доліта тягучий дзвін, ніби скрізь сон скликаючи людей до служби: «Бе-ем!.. Бе-ем!..»
Мати порається коло печі, очі її тьмаряться, туманіють, і вже лагідним, тихим голосом, як побожну казку, розповідає вона про всі пекельні муки, які дожидають на тім світі грішного Семена.
— Мамо, а казан буде такий, як ото москалі кашу варять? — довірчиво вже перепитує він матір.
— Буде казан великий, великий та глибокий... Стоїть Семен, схилившись на причілок7, задумався.
Довго він щось міркував собі, зважував, далі зітхнув, тихо вийшов на середину хати й промовив:
— Ну, моліть...
Тихо в хаті. Чути тільки, як тріскає в печі.
Мати одхилила голову од печі, схилилася на рогач, тихо проказує молитви. Перед іконами стоїть, як солдат на варті, Семен — одна рука, як прив'язана, друга маха, як заведена. Плаксивим голосом повторяє він за матір'ю слова молитви, намагаючись тримати такий же, як і в неї, тон і інтонацію.
Раз по раз тихе молитовне буркотання переривається сердитими вигуками:
— Стій рівно! Бий поклони! Не верти головою, як коняка! — І далі знову лагідне, побожне: — «І остави нам... долги наша... яко же і ми...»
У печі щось зашкварчало, зашипіло, ніби його ошпарено окропом.
Мати охнула й миттю крутнулася до печі:
— Триста ж твоїй матері сяких та таких! Чи ти ж не сказився, чортового коріння горщик! — Торохтить рогачем, хапається як швидше витягнуть із огню оскандалений горщик, почала гримати на його та докоряти, як живого.
— Мамо: «якожеїми»... Мамо!.. — нудьгуючи, навертає її до молитви Семен.
Мати, заклопотана і сконфужена, доливає горщик водою, бубонить щось до його, про Семена забула.

6 Шелевіють — колихаються.
7 Причілок — бокова стіна будинку.

— Мамо! — з мукою, з слізьми благає Семен, переступаючи нетерпляче з однієї ноги на другу, як на гарячому камені. — Мамо! Чуєте чи ні? Мамо!
— Та чого тебе мордує лиха година? Ну, кажи, чого тобі? — витріщилась на нього мати, повернувшись од горщика.
— Чого мордує! Забули вже? «Якожеїми»...
Мати пролупується, побожно, крадькома хреститься, зітхає і знову переходить на тихий молитовний тон.
Семен б'є поклони, не торкаючись коліньми долівки, і охоче задержує голову на землі. Коли він обіпреться чолом об землю, крізь власні його ноги, як у вилазку, йому видно все, що діється позаду його.
Із хати двері одчинені в сіни, а із сіней видно двір і комору в дворі. Ген дядьків Рябко стоїть коло комори, здається великим-великим, як світ. «Чого ж то він зазирає в комору?» — думає собі Семен. Далі, кинувшись, гукає, як несамовитий:
— Мамо! Собака до сала в комору лізе!
— Де? — ще голосніше крикнула перелякана мати.
Семен схоплються на ноги і трьома пучками, які в нього були складені для хреста, показує на двері:
— А дивіться!
Мати щось кинула, щось ухопила і зникла за дверима, як буря. Залишившись у хаті сам, Семен зажмурив очі і солодко-солодко потягнувся. Далі засміявся, підстрибнув і тихенько, навшпиньках почав витанцьовувати:
Тра-та-та! Тра-та-та! Сіла баба на кота!..
А в хаті тихо, тільки піч сама собі порядкує — топиться. Семен відразу змовкає. Очі його загораються радісним, розбійницьким блиском.
Зирк, зирк! — ними по хаті.
На вікні — великий недокурок, що батько ще звечора забув.
У Семена — аж ноги затремтіли: вхопив він його жменею, як метелика, взяв у пучки, роздивляється.
Швидко виліз на лаву, прихилив до ікони близько свою голову, прикурює. Дим застеляє йому очі, шпигає в ніс — він кривиться, ноги тремтять од страху й радощів, і лице аж міниться од щастя. Розпаливши цигарку, він устромив її в зуби, взявся в боки, осміхається сп'янілою посмішкою.
— Семене!
Семен озирнувся — мати.
Мовби крізь сон пам'ятає Семен, як сама собою випурхнула з його зубів цигарка, іскрами опаливши губу, як чиясь холодна рука тіпала його по губах; чув, як щось гупало в спину і далі, мов на крилах, миттю винесло його в сіни.
— Іди мені геть! Іди, безбожнику, іди, невіро, з хати зовсім! — наказує йому мати. — Іди собі до басурменів, живи з ними, а додому не вертайся.
І Семен, гірко ридаючи, спотикаючись, біг із сіней у далекі, невідомі світи...
Набитий, Богові неугодний, вигнанець із рідної хати, — де йому більш підходяще місце у світі, як не за клунею в кропиві?..
Сидить Семен там, зігнувшись, поклав голову на коліна й гуде. Гуде й гуде — вже й спина переболіла, і сліз нема, а він гуде.
Жаль йому на маму, думає, чим би і їй жалю завдати.
«Коли вже ви виганяєте мене з дому, то краще мені вмерти».
— Гу-гу!.. — тягне він ліниво, а думка малює жалісну картину.
Ось він умер, і несуть його до ями з попами, з корогвами, а мама йде за його труною, полою утирається та плаче-плаче:
«А куди ж це ти, мій синочку, виряджаєшся?!»
А Семен їй докірливо одповідає:
«Не знаєте куди — в пекло!»
«А на кого ж ти, мій голубчику, покидаєш?!»
«Ага, тепер «голубчику», — думає собі Семен, — а тоді — «басурмен»! Ні, несіть далі — не встану». Аж ось і яма вже близько. Тут Семен засовався на місці й кашлянув.
«Щоб, чого доброго, справді, не роздивившись гаразд, не вкинули його в яму, — подумав він боязко, уже тільки сам собі. — Ні, нехай яма буде ще да-леко-далеко-далеко...»
Сонце підбилося вище на небо і стало через бур'яни гріти на Семена. За городами видно небо, синє-синє та кругле, ніби велетенська полив'яна піч випалюється на огні, міниться, а під синявою неба геть-геть аж до лісу рябіє усякими квітками зелений луг.
Дивиться Семен — квітки злодійкувато повиставляли головки з трави та всі, як одна, моргають йому:
«Тікай, Семене, сюди! Тікай, Семене, сюди!»
У Семена в голові думки плутаються, похорон зразу ліквідується: тільки хотіли його вкинути в яму — він з труни та далі! А піп за ним із кадилом: держи, лови його! Мати: то це ти дурив мене, лоботрясе? Стій же ти, кателику, вернешся додому!
У заплаканих очах Семена виплив несподівано і затремтів блискучий сміх. Одразу він перестав густи, як одрубав; зачервонівся і закихкотів дрібним невтри-маним сміхом.
Схопившись, вистрибом через капусту, через буряки подався до лугу, широко розставляючи руки.
Лежить Семен горілиць у високій траві, виставив уверх коліно, дивиться у синє небо, голова — низько на землі.
Перед очима летить маленький комар...
Здається, десь високо в небі журавель лине. Над головою недалеко манячить8 стеблина звіробою, і здається вона Семенові високим-високим, аж до неба, гіллястим та рясним деревом... І друге вже таке, і третє...
І ось уже всі квіти й травини видаються Семенові височенним та густим чи то лісом, чи садом із дивних, невідомих квіток-деревин. Листки на них великі-вели-кі, як зелені химерні покришки, а квітки — ніби поначіплювані червоні миски, сині чашки та чугуни, блакитні дзвони, жовті цебри, жовтогарячі діжі, а з того густого лісу, ніби верховина якоїсь скелі, визирає його власне коліно.
Шугають величезні метелі у білих, синіх, темно-рожевих, позолочених шовках. Сідають на квітки, хитають крилами, як мальованими ворітьми.
Ген-ген ніби із самого неба шумить, гуде патлатий, волохатий джміль у дорогих ризах, перетятий шовковими поясами.
Летить, гуде, ніби диякон у церкві службу Божу починає:
«Миром... Господу... по-мо-о-о...»
Далі спинився він над однією чашкою, зазирає:
«Що у вас тут таке?.. — Покоштував, подумав, пробурчав: — А нічого собі... — І знову: — Помо-о-о...»
І подавсь, подавсь, подавсь, кільки видно над верховинами дивовижних квітчастих лісів.
Комарі, мушки, усякі кузки запищали цілими роями, кожне по-своєму, як той голосливий хор: «І... і... і... і...»
Семен простяг руки, починає махати ними, як регент у церкві, підспівує їм тоненьким голоском, лад дає: — Господи, по-ми-и-и...

8 Манячити — виднітися.

Десь у гущавині, сховавшись у тіні велетня-листка, у срібні струни вдарив невидимий цимбаліст.
Закували срібними молоточками ковалики, золоті десь вінчики куючи. Святі кравчики зашуміли на срібних машинках. І роботу роблять, і службу Божу правлять.
Семен піднімає вгору руки, ніби підбираючи мотузки од небесних дзвонів, і починає працювати руками й ногами, і голос його, як грім, розноситься далеко по всьому зеленому світу:

Бом, дзень,
Сав-ка вмер!
Положили Сав-ку
На ду-бову лав-ку!
Лав-ка гнеть-ся,
Сав-ка смієть-ся!

Припікає сонце, парить починає — і пахощами обкурюється увесь квітник-ліс. Жарко дихає материнка, п'яним духом дише деревій, озивається святим куривом смілка.
Бринить, шумить святий гармидер все голосніше й ширше. І над усім гамом геть-геть лунають могучі передзвони радісного нового паламаря.


Відтворюємо прочитане
1. Хто під час молитовних поклонів Семена й матері лізе в комору до сала:
а) дядьків Микита; б) сусідчин Мурко; в) дядьків Рябко; г) хтось невідомий?
2. Куди подався Семен одразу після «ліквідації похорону»: а) до лугу; б) у поле; в) у долину; г) до річки?
3. Чиї передзвони лунають над Семеном у кінці оповідання:
а) попа; б) регента; в) «нового паламаря»; г) про це нічого не сказано?
Аналізуємо зміст і особливості художнього твору
4. Які емоції виникали в тебе під час читання оповідання С. Васильчен-ка «Басурмен»?
5. Опиши, яким зовні тобі видався Семен, а якою мати.
6. У які часи, на твою думку, відбуваються події в оповіданні? Що ти знаєш про роль, яку відігравала тоді церква в житті українських селян?
7. Звідки, на твою думку, узялися забобони в Семенової матері, якими вона живе і якими лякає сина?
8. Як ти розцінюєш поведінку Семена?
9. Знайди й прочитай той фрагмент в оповіданні, що свідчить про Семенове вміння бачити красу природи. Чи багата його творча уява?
10. За допомогою яких слів в оповіданні досягаються комічні ефекти?
11. До якого виду комічного — сатири чи гумору — належить це оповідання? Обґрунтуй свою відповідь.
12. Що, на твою думку, хотів С. Васильченко сказати читачеві оповіданням «Басурмен»?
Творчо мислимо
13. Підготуйся до виразного читання за ролями уривку, де мати спілкується із сином.
14. Знайди й випиши до зошита слова церковного вжитку. Поясни, яку роль вони відіграють у творі.
15. Чи таким виник у твоїй уяві Семен, що лежить у травах, як зображено на ілюстрації до оповідання. Якщо ні, то яким?
16. На уроках української мови ти познайомився з поняттям «інтер'єр». Визнач особливості зображеного на малюнку інтер'єру Семенової хати. Знайди й виразно прочитай уривок з оповідання, що відповідає цьому малюнкові.
Виконуємо домашнє завдання
17. Поділи текст оповідання С. Васильченка «Басурмен» на частини, добери до них заголовки (письмово).
18. Підготуйся до усного переказування оповідання С. Васильченка «Басурмен» від першої особи.


СВЕКОР

Тими сірими великими очима, що суворо оглядали всякого з-під великого чола, тією поважною ходою Василько завжди викликав усмішку в дорослих. Коли б хто почув, як, було, гукне він улітку, одвертаючи од гречки корову, то, не бачивши його, подумав би, що то гримає старий, бородатий Микита-чабан, а не малий Василько, якому тільки цієї весни пошили штани.
Дома Василько часом як почне «старувати», то всі тільки дивуються!
За обідом нехай тільки хто покришить хлібом на столі або розіллє борщ з ложки, — Василько так і гукне, чи то буде свій, чи чужий: «А нащо так накришувати та наляпувати!» Або забуде хто шапку в хаті зняти, — він зразу видереться на лаву або на ослін, підбереться, скине шапку й пучкою на образи покаже, мовлячи суворо: «Он бач, що там таке!»
Не вподобається йому що-небудь — зараз на піч, укриється рядном і почне звідтіль вичитувати та всі непорядки в хазяйстві перебирати: і те в нас недобре, і те не так, як у людей, ведеться!
Батько, було, слухає, а потім і скаже:
— Десь ти, Василю, старшиною будеш колись, що такий сердитий!.. Отакий Василько. Недурно всі в сім'ї взивали його свекром.
Свекор, свекор, а проте кожного ранку любив лазити під піч, де в його було сховане в куточку з деяких цяцьок ціле хазяйство. Часом з ранку до самого обіду сидить там, цяцьками бавиться, щось до їх бубонить собі. ,
— Ти б, Васильку, взяв краще букваря та азбуки вчився, — каже йому одного разу мати, — тебе он женити пора, а ти раз у раз шмаруєшся попід піччю.
— Ну, так і женіть, коли пора! — озвався з-під печі Василько.
— От такої!.. — сміється, дивуючись, мати. — А до школи ходити вже й не хочеш?
— Що мені та школа — хліба дасть? — старує десь у куточку Василько, перекладаючи бляшки та стекольця.
Увечері до хати посходилась уся сім'я: батько, мати, два старших брати, сестра-дівка. Після вечері батько сів край столу, схилився на руку, глянув на матір, на діти та й промовляє:
— Хай його батько стеряється!..1 Не хочу вже робити: ось і ноги подерев'яніли, спину ломить, руки болять, — старий роблюся вже!.. Треба, мабуть, женити котрого-небудь з хлопців та й хазяйство з рук передати. Нехай хазяйнують молоді, а нам вже з старою й одпочити можна!
Василько сидить на полу коло вікна, немов дивиться на місяць, як він срібні свої ріжки вистромив над вербами; а сам все ж ухо наставляє, щоб почути батькову мову.
— Тільки котрого б нам з трьох женити? — міркує батько далі. — Миколі он на осінь у москалі2 треба йти, Петро не скінчив ще науки своєї... хіба Василь? Він же й до хазяйства більше має охоти, ніж до вчення.
Василько спідлоба поглянув на батька й знову дивиться у вікно, немовби не про його й річ...
— То як ти скажеш, Василю? — вдався вже до його батько. — Тебе будемо женити, чи, може, пождемо, поки Петро школу скінчить?
— Ги!.. — засміявся Василько, соромливо закриваючись рукавом. Батькова розмова йому до вподоби, проте він стережеться, чи не жартує батько.
— Ну, то чого ж там сміятися! — промовляє поважно батько. — Кажи: коли женити — будемо женити, коли ні — підождемо.
— Кажи, Васильку, — то, може, сьогодні де-небудь і засватаємо дівчину, — обізвалася й мати.
Василько оглянув усіх — ніхто не сміється.
«Чому б і справді мені не женитись?» — подумав він собі. Було б добре, коли б у його була жінка: обід варила б йому, сорочки прала, а він лежав би собі на печі та погукував би до неї: «Стара, а принеси огню, я люльку запалю!..»
— Ну, то як же? — казала мати. — Хочеш одружитися?
Василько втер рукавом носа, почервонів трохи й промовив, закриваючи рот рукою:
— Хо-чу!..
— Ну, от і гаразд! — каже батько. — Тепер тільки молоду треба йому вибрати. Чи, може, в тебе вже є на приміті яка?
А в Василька й справді є вже одна дівчина на думці. Давно вже сподобалась йому чорноброва Ганна — ще тоді, як вирятувала його з багнюки, як він був загруз колись, вертаючись з церкви; тоді Ганна вирятувала спершу його самого, потім його чоботи, що тільки халявки визирали з калюжі; втерла йому носа, заплакане обличчя та на додачу й поцілувала ще.
— Ганну хочу, — промовив Василько сміливіше.
— Ганну то й Ганну, — згоджується батько, — тобі видніше. Та коли казати правду, то й дівка вона хороша: доброго роду, й на вроду гарна, й здорова... та, може, ще й приданого сот п'ять дадуть!.. Поможи тобі Боже, Василю!
Василько знає, що тут йому слід було б подякувати батькові, та чогось соромився й тільки чмихнув носом.
— Ну, то не будемо ж і гаятися, — каже далі батько, — будемо зараз одягатися та й по рушники підемо!.. Подай-но йому Петрову свитку! — гукнув до матері.
Мати стягла з жердки свитинку, червоного пояса — кличе Василька одягатись. Василько зліз з полу, взяв палець у рот, боком виходить на середину хати. Трохи немов соромно йому, ну та в новину це, — то й не дивно. Одягла його мати в свитину, поясом підперезала, в кишеню поклала батькову люльку, папушу тютюну за пояс застромила. Батько взяв зі столу хліб, дає йому під пахву. Взяв Василько той хліб, обома руками вчепився в його, насилу вдержить.
— Ну, сину, помолимося Богу й підемо, поки зовсім не спізніло, — каже до його батько. — Тільки треба тобі ще дещо сказати, попереду як іти. Чи будеш же ти за мене в громаду ходити, податки платити?
В громаду ходити — Василько залюбки ходив би, а от податки платити — то вже й не до душі йому...
— А де ж я грошей візьму? — спитав він.
— Як де грошей візьмеш? — дивується батько. — А ти ж будеш заробляти! Будеш орати, косити... Ти ж тоді хазяїном будеш у нас. Ми тебе всі будемо слухати.
— Е-е!.. — протяг Василько з непевністю.
— Будеш уже сам усе робити, — себе й жінку годувати й зодягати, сестру заміж оддаси, а мене з матір'ю до смерті доглядати мусиш. Будеш доглядати? — перепитав батько.
Василька в жар кинуло, а уші зашарілись. Він уже й не радий був, що розпочав таку справу!
— Я не хо... — промовив він і схлипнув. Очі зразу налилися слізьми.
— Ну, а як же, сину? — ласкаво й тихо казав батько. — Хто ж нас з матір'ю стане годувати та доглядати? Поки ми здужали — робили, вас усіх годували, до розуму доводили, а як постарілися, то невже ж ти виженеш із хати, щоб ми з торбинками пішли попідвіконню?
Василькові зробилось і боязно чогось, і, Боже, як шкода тата з мамою... Хліб випав у його з рук, і він на всю хату так і заголосив:
— Я ма-а-лий ще!..
Всі, що були в хаті, далі не могли вже втерпіти й весело зареготали.
Василько глянув кругом і зрозумів, що то все були жарти. Він з радощів аж сам засміявся. Потім засоромився, закрився руками та, скинувши Петрову свитку, вистрибом так і метнувсь на піч!
Часто після того питали його:
— А що, Василю, швидко будеш женитися?
Василько, було, помовчить трохи, а потім поважно одмовить:
— Так-то й женитись!.. Там тобі така морока, що нехай його й кат візьме!..


1 Стерятися — розгубитися.
2 Іти в москалі — іти в солдати.


Відтворюємо прочитане
1. Як відреагував Василько на материну пораду «взяти краще букваря та азбуки вчитися»:
а) попросив придбати азбуку й буквар;
б) почав навчатися;
в) сказав, щоб його женили, коли пора;
г) не звернув увагу на пораду?
2. Чим сподобалася Василькові Ганна:
а) тим, що дуже гарна й чепурна;
б) тим, що здорова;
в) за неї, може, ще й приданого «сот п'ять дадуть»;
г) бо вирятувала з багнюки, коли він повертався з церкви, та «на додачу поцілувала»?
3. Як пояснив причину відмови від одруження Василько в кінці оповідання:
а) бо не хоче працювати, щоб на життя заробляти;
б) бо не хоче в громаду ходити та ще й податки платити;
в) бо малий ще;
г) бо не навчився ще грамоти?
Аналізуємо зміст і особливості художнього твору
4. Що в поведінці Василька викликає усмішку? Чому головного героя твору прозвали «свекром»?
5. Чи часто діти, на твою думку, намагаються вдавати із себе дорослих? Чи траплялося з тобою таке раніше? Чим це було викликано?
6. Чому батьки вирішили розіграти Василька?
7. До якого виду комічного — сатири чи гумору — належить це оповідання? Обґрунтуй відповідь.
8. Чого навчає оповідання С. Васильченка «Свекор»?
Творчо мислимо
9. Перекажи уривок з оповідання, що відповідає малюнку.
Виконуємо домашнє завдання
10. Намалюй ілюстрацію до найкомічнішого моменту в оповіданні.
11. Опрацюй оповідання так, щоб на наступному уроці, узявши участь у конкурсі на кращий малюнок, тобі вдалося фрагментом-переказу-ванням передати зображене твоїми однокласниками.
Перевіряємо себе
• Я вмію визначати основні думки вивчених оповідань С. Васильченка.
• Я вмію характеризувати образи Семена та Василька, аналізувати їхню поведінку.
• Я можу визначити засоби комічного в оповіданнях С. Васильченка.


Українська література. 6 клас. Авраменко О.М., Шабельникова Л.П.
Вислано читачами інтернет-сайту.


Українська література скачати, завдання школяру 6 класу, матеріали з української літератури 6 клас, безкоштовні підручники

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.