Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Моральна культура

§ 28. Моральна культура

Що таке моральність? Людина завжди живе серед людей. Вона постійно перебуває у певній системі взаємовідносин із подібними до себе, у своїй життєдіяльності спричиняє певні дії стосовно інших людей. Так само, як у виробничій діяльності впливає на навколишній світ. Але, якщо стосовно природного середовища, скажімо у продуктивній діяльності, людина керується доцільністю, прагненням до мети, то у стосунках, власне, з людьми цього, напевне, замало. Тут вступають у дію доцільності мізіслюдських стосунків, що не зводяться лише до правил простої доцільності. Вони, насамперед, виражені в поняттях добра і зла.

Відповідність людських дій і вчинків категоріям добра і зла становить основу моральних відносин у суспільстві. Систему усвідомлених норм, традицій, правил поведінки, почуттів та уявлень, що віддзеркалю-ютіп:я через розуміння добра і зла, які є наслідком усього суспільно-історичного досвіду людства, ми й називаємо моральною культурою суспільства.

Моральність криється у повсякденному бутті людини, у її буденних вчинках, підсвідомих діях, відчуттях. Вона витворюється непомітно, але завжди реалізується самим людським життям, мірою в ньому добра і зла. Оцінюючи своїх друзів, знайомих, ми оцінюємо їх крізь призму моральності — відповідності їхнік учинків нашому розумінню добра і зла. Ми ніби застосовуємо свій спосіб визначень до повсякденного життя, поділяючи все в ньому на добре і зле, хороше і погане, достойне і негідне.

Як бачимо, моральні судження і поняття задіяні безпосередньо в кожен день нашого життя, у наше мислення і спілкування, у нашу систему цінностей. Але моральність має й іншу сферу буття, сокровеннішу.

Аналізуючи себе, кожна людина в тій чи іншій формі ставить перед собою питання: чи все мені у цьому світі дозволено? Що дозволено мені в моїх вчинках стосовно інших людей? Чи існує межа в моїх діях стосовно людей, яка б залежала не тільки від обставин чи зовнішньої доцільності? Подібні питання часто стають предметом роздумів письменників. Пам'ятаєте, як запитує себе Раскольніков, герой Ф. М. Достоєвського: «Скотина я тремтяча, чи право маю?»

Чим, зрештою, визначається це «право» або «безправ'я»? Законом? Уявіть собі на хвилинку, що закони та їх охоронці раптом зникли. Чинив би в такому випадку кожен те, що хоче, що вигідне тільки йому? Чи. можливо, знайшлися б люди, яким просто стало б соромно чиниш зло? Очевидно, у кожної людини є свій в н у т р і ш н і й закон, який регулює і скеровує її вчинки, стримує від зла. спонукає до добра. Свого часу Сократ називав це своїм „Демоном”, внутрішнім голосом, який розмежовує гідне і негідне, чесне і безчесне. Цей внутрішній моральний закон — тс, що люди називають совістю.

Саме совість визначає паші тії стосовно собі подібних як гідні чи негідні, можливі чи неприпустимі. Вона — внутрішній регулятор людських взаємовідносин, який постас осіюшю осередків людської спільноти: сім'ї, нації, суспільства. Совість у люпині дорівнює світові: адже відомо, шо докори совісті можуть завдати більших тортур, ніж усі жахи снігу. Німецький філософ Кант у XVIII столітті писав, шо пні речі у світі вражають ііою найбільше: "Це зоряне небо наді мною іпа .моральний шкон у мені».
Совість постас неусвідомленнм суддею та внутрішнім регулятором наших учинків з точки зору добра і зла, .допустимого і недопустимого у наших діях стосовно людей, природи і світу в цілому.

Як моральна категорій, совість характеризує особистість і точки зору здатності жити в людському середовищі, будувати гармонійні стосунки з іншими людьми. Із цього випливає також, шо совість — це особливий, вищий рівень внутрішньої самовизначеності особистості. Моральність, як слідування внутрішнім чинникам совісті, передбачає відношення до реально здійснюваного способу життя, до цінностей, мотивів суспільної людини, її можна визначити як цінність цінностей, мотив мотивів. Моральність вистулас і як суспільна культура організації співжиття, і як внутрішній регулятор та особистий суддя індивідуальних вчинків, внутрішній закон дії особистості з точки зору добра і зла.

Із точки зору суспільної свідомості моральність — це сукупність об'єктивних, загальнозначущих, безумовних норм, що визначають відносини між людьми то існують у формі ідеальних оріїштіріа, еталонів поведінки. Вона акумулює в собі й моральну свідомість, і моральні відносини в суспільстві.

Якщо моральність притаманна людській природі, то в чому її передумова? Чи має вона свою історію, чи. може, безумовно закладена в структурі нашої евіломосіі? Чи вона — невід'ємна властивість людської природи, чи, може, наслідок історичного розвитку?

Виникнення й розвиток моралі. Первісне або родове суспільство не знало розгалуженої системи духовного життя, писаних законів, які б регулювали суспільні та міжособистісні стосунки. Діями роду керували звичаї та традиції. Напеино. людина із самою початку визначення себе як клопі, шо відрізняється від тварин, у своєму лрагиснні вижити, повинна була утворити певну організацію, яка історично зафіксована як родова організація — іа родинними (тобто кровними) зв'язками.

Передумови такої організації існують і в тваринному світі: зграї, стада, прайди. Вони базуються на піклуванні про молодняк, на взаємообороні, на спільних способах полювання тощо. Очевидно, що первісних людей також об'єднували турботи про дітей, про збереження роду, шо й зумовлювало певні способи та традиції повсякденного слідкування. Вироблення та збереження них традиції має дуже давню й довготривалу історію: адже первісний період людської історії, за даними сучасної науки, нараховує десятки тисяч років. Поступово творилися норми, які б найдосконаліше забезпечувати самозбереження людського ролу, гарантували б мир та злагоду серед членів первісного колективу.

Російський філософ XIX століття Володимир Соловков вважав, що моральні відносини та стосунки між людьми починаються зі статевих заборон, з обмеження стосунків шлюбу серед членів одного роду. Це підтверджується відкриттям так званої екзогамної структури організації роду в різних племен і народів минулого. Кожен рід ділився, принаймні, на дві фратрії (сім'ї), і вибирати собі шлюбного партнера дозволялося лише з іншої фратрії. Заборона крово змішування (інцесту) лежить в основі сюжетів багатьох міфів та легенд різних народів. Одним Із перших моральних понять постас сором, який перетворював шлюб па таїнство, надавав йому особливого, сакрального значення. Шлюбні заборони встановлювали мир у роді, знімали суперництво чоловіків за жінок, тим самим зміцнюючи рід, надаючи йому переваги в жорстокій боротьбі за існування.

Як і вся суспільна свідомість того часу, екзогамні заборони набували магічного значення, значення табу: всі члени роду вважалися родичами, крім усього — і через уявне походження від певного тотема (тваринного предка), тому тотем-прародитель, як єднальна ланка роду, зумовлював єдність усіх родичів у єдину тілесність. Тому шлюбні стосунки всередині роду сприймались як святотатственне єднання із самим тотемом.

Таким чином, перші моральні норми виникають у вигляді моральних заборон (табу), які обмежували інстинктивні потяги людей. Звичайно, ці обмеження стосувалися не тільки шлюбних стосунків, а и інших ланок суспільно-родового життя: виготовлення зброї, способів полювання, ритуалів ініціації — перехід юнаків і дівчат у дорослість,— словом, усіх проявів життя первісного колективу. Поступово на їх основі вироблялися традиції, які з дитинства сприймалися новими поколіннями і свято зберігалися як певні елементарні норми та правила людського співжиття.

В історичні часи обмежуюча функція моралі усвідомлювалась у понятті міри. «Знай міру»,— було написано на стіні знаменитого храму Аполлона в Дельфах — святилищі всіх еллінів. Моральні традиції та норми визначали культурні особливості людських спільнот, закріплювалися в міфах, казках, легендах та висловах мудреців давнини. Водночас складалося розуміння людських доброчинностей, які закріплювалися в образах героїв, як зразки для наслідування.

Таким чином формувалися поняття гідної та негідної поведінки в суспільстві, належні взірці ставлення до різних людей: дітей, жінок, слабких і вбогих. Формувалися також норми та звичаї гостинності, поваги до старших, але водночас — і кровної помсти, людських жертвоприношень та інші. Первісна моральність базувалася на ототожненні людиною своєї особи з родом, на поділі людей на «своїх» та «чужих». Виникають поняття честі, хоробрості, доблесті, але водночас щодо ворога (або взагалі чужинця, з яким немає родинних стосунків) традиція допускала вбивство, шахрайство, навіть каппібалізм. «Чужі» не вважалися за людей, на них не поширювалися правила родової моралі, їх не стосувалися моральні заборони.

Риси первісної моралі зберігаються в суспільстві ще лоиго після переводу на виші шаблі історичного розвитку навіть і в наш час. Це пояснюється живучістю традицій, які можуть лишитися незмінними и підсвідомо відтворюватися в стереотипних діях людей навіть після того, як уже зникла соціальна основа, на якій вони виникли.

Пережитками печерної свідомості неодноразово користувалися «вожді» різних соціальних заворушень, проголошуючи гасла: «Хто не з нами, той проти нас», «Якщо ворог не здасться, його знищують». «Кожному ворогові — кулю» і таке інше. Зрозуміло, що до моральності такі первісно-печерні гасла не мають відношення.

У розвитку суспільної свідомості питання моральності та моральної поведінки традиційно були предметом розгляду релігії. Це було закономірно, адже релігійна культура й виникає як не тільки певна форма світогляду, а й як відповідна форма організації людського співжиття. У процесі розвитку моралі дещо відживало, губилося в часі, а те, що витримувало ііого плин, залишалося у загальнолюдській скарбниці моральних цінностей. Такі цінності та сталі моральні норми людського співжиття концентрувалися насамперед у релігіях: племінних, а далі у національних, котрі вийшли за межі родинно-родових стосунків і звернулися до особистих моральних якостей.

Але справжнім носісм та осередком концентрації загальнолюдських принципів та норм морального житгя стали світові релігії, у віровченні яких уперше постає питання про індивідуальну відповідальність людини перед вищим моральним законом, (з найбільшою виразністю це демонструє християнство, у якому вищим моральним авторитетом виступає Бог, котрий своєю жертовністю спокутував людські гріхи. Головна теза християнства про с покуту вал ь ну жертву Христа набуває мо рал ьно го значення. Якшо практично в усіх інших релігійно-етичних системах головною запорукою дотримання віруючими моральних норм с страх перед Божим гнівом та посмертним покаранням, то цей аспект у християнстві відступає на другий план. Насамперед, головним законом християнства постає любов. Християнського Бога не треба боятися, бо він є Любов. Бог любить людину, доказом чого є мученицька добровільна смерть Сина Божого па хресті в ім'я спасіння людини. Заради спокутування гріхів кожної людини.

І головною вимогою до людини християнство проголошує теж любов. Найперша заповідь християнства: «Люби Господа Бога свойого всім серцем своїм». Здавалось би, абсолютно релігійно характерна вимога. Але християнство вимагає від людини не просто покірності надприродній істоті, а любові, сприйняття її серцем. Віра переноситься у внутрішній план людини, набуваючи значення морально-смислового підношення, у Біблії дається відповідь, де ж саме шукати Бога. Не н розумі, не у відчутті, а саме у серці своєму. Тобто Бог не зовні, він у нас самих. Тільки треба вміти його віднайти.

Якщо перша заповідь закликає любити Бога, то аруга розкриває зміст цієї любові. Любов до Бога здійсненна лише через любов до людей: "Люби свого ближнього як самого себе". Любов до Бога і людини відразу підносить моральний план людини на виший щабель — вона постає як уособлення всезагального відношення — любові. Ствердження останньої як найвищої моральної цінності закладає фундамент розвитку вселюдської моральності, побудованої на принципах рівності й братерства.
Християнство закладає основи розуміння вселюдського характеру моральної особистості. Адже «немає ані елліна, ані Іудея... варвара, скіфа, невільника, вільного,— але все та у всьому Христос»,— говориться в Біблії.

Важливою рисою християнської моральності є проголошення свободи волі людини у прагненні моралі. Тільки через власне серце, власне внутрішнє прагнення людина спроможна досягти добра й любові, тільки через власне творення добра відбувається моральне вдосконалення особи. Християнські положення закликають до терпимості, всепрощення, милосердя, свободолюбства. Але основним закликом лунає прагнення до духовного. Визнаючи пріоритет «царства Небесного» над земним, християнин тим самим прагне духовних цінностей культури, залучається до них — адже головною умовою Христової віри є саме внутрішнє сприйняття моральних заповідей, вільна творча духовна праця {праця душі), спрямована до вищих смислів буття. Священні тексти християнства, що містять цілу скарбницю моральних роздумів та настанов, були визначним кроком уперед в духовно-моральному розвитку.

Звичайно, слід відрізняти моральне вчення християнської релігії від духовно-практичної діяльності та вимог до поведінки людей у практиці релігійних організацій християнства — церков. Всупереч виголошеним у Біблії принципам, церкви переслідували інакомислячих, спалювали єретиків, освячували хрестові походи, війни. Проголошення вищих моральних принципів не означає їх автоматичного сприйняття, адже за проголошеними принципами добра завжди може приховуватися най-чорніще зло, що полюбляє надягати маски.

Загальнолюдські моральні цінності та історичні форми моралі. Мораль має свій розвиток в історії. На кожному історичному шаблі виробляються певні сталі системи принципів поведінки та системи норм співжиття, котрі вважаються для даної доби обов'язковими, або ж допустимими. Так, для рабовласника цілком природним було мати рабів і відповідно до них ставитись, для феодала — користуватися правом першої шлюбної ночі, для підприємця доби «дикого капіталізму» — експлуатувати працю дітей тощо. Тому, здавалось би, праві ті, хто стверджує, ніби кожне суспільство виробляє свої моральні норми, що мораль взагалі визначається становими чи класовими Інтересами, що моральним є те, що «вигідно» з точки зору пануючої соціальної сили.

Але тоді моральними постають будь-які дії, котрі визначають корпоративний, груповий інтерес, але у відношенні до інших груп є злом. Тоді поняття добра і зла втрачають будь-який загальний сенс. Корпоративним інтересом, який визначається як доцільний, неодноразово намагалися виправдати репресії, терор, насильство взагалі.
Добро і зло — абсолютні виміри вселюдської духовної культури. За всіх часів вважалося аморальним вбивати, красі и, зраджувати, ставитись без пошани до батьків тощо. Моральність, як загальнолюдське явище, завжди зберігалась у скарбниці народної мудрості та провіщалась у проповідях духовних пророків усупереч сталим нормам та традиціям, які визначали груповий інтерес та користь. Конкретна «мораль» будь-якої групи мас частковий характер, визначає правила поведінки у певних, конкретно визначених верствах людей. Так, існує «злодійський закон», є «правила політичної гри», е морально-кастові традиції (в Індії), є «китайські церемонії» як правила етикету та поведінки тощо. Все це не с моральністю.

Моральність постає як узагальнення та усуспільнення інваріантних вимог до людини, які випливають із духовно-культурного надбання, із самої природи людини. Мораль безпосередньо пов'язана з таким явищем, такою якістю особистості, як духовність.

Що ж таке духовність? Це поняття найчастіше використовується в релігійному значенні слова. У релігійній свідомості духовність постає як відчуття Бога як морального чинника та духовного Абсолюту, але не тільки. Це шс й відчуття особистого внутрішнього зв 'мису з Абсолютом як найсуттєвішого чинника людської духовної дії. Божественний Абсолют поста для віруючого як вищий моральний закон, як головний критерій розрізнення добра і зла, а також верховний Суддя, котрий визначає особисту відповідальність за вчинки віруючого.

Таке розуміння духовності, безперечно,— одне з вищих досягнень людської моральної культури. Але чи обов'язково духовність має сугубо релігійний характер? Чи всі невіруючі є бездуховними? Як уже зазначалося, поняття ніри не обов'язково релігійне. Віра є тим психічним феноменом, який притаманний кожній людині. Вона може виступати як релігійна, але й як віра у світ взагалі, в істини науки, в абсолюти Добра, Краси, творчості, справедливості, зрештою, в Космічний Розум та «літаючі тарілки». Сьогодні, коли у свігі і нашій країні існує свобода совісті та полі конфесій не суспільство, тлумачення духовності як суто релігійної постає як певне її звуження. Так само, як віра, духовність — значно ширше поняття.

Духовність у її найширшому розумінні є усвідомленим переживанням особистістю своєї єдності з усією родовою історією людства, з буттям світу в цілому у його найвищих граничних проявах то з певним особистим духовніш Абсолютом, котрий визнається зо вищий закон буття. Цей закон може витлумачуватись людиною та сприйматися нею як Божественний, світовий Дух, Світовий Закон тощо. Головне, що духовність — це відчуття людиною чогось вищого, ніж її особа, вкоріненість у ньому вищому та дія відповідно до нього. Тоді й поняття добра і зла постають абсолютними критеріями самовизначення людини як духовної істоти.

Серед загальних моральних цінностей найголовнішою усвідомлюється цінність людського життя, цінність кожної людини, її свободи, її духовного розвитку. Саме розуміння неповторності особистості складає зміст гуманістичної традиції в духовній культурі.

Визнання цінності життя і свободи особи зумовлює і моральні основи людських взаємин, які можна сформулювати як «золоте правило моралі», котре приписують давньогрецькому філософу Фалесу, а також мудрецю стародавнього Китаю Конфуцію: «Не чини стосовно інших так, як ти не хотів би, щоб вони чинили тобі».
Загальнолюдські моральні цінності непорушні при будь-якому суспільстві, їх вироблення знаменує прогрес моральної культури. Серед них ще можна відзначити
повагу та шану до батьків, любов до батьківщини, толерантність (тобто визнання припустимості іншої точки зору та повага до неї), незрадливість, дотримання слова,— словом, усе те у взаєминах людей, що спрямоване на їх гармонізацію і що єднає людей у суспільну духовну єдність.

Сьогодні все більше у світі, як у нашій країні, так і в розвинутих країнах Заходу і Сходу, усвідомлюється головна моральна істина людства: людина не може бути засобом досягнення будь-якої мети (нехай навіть найблагороднішої), бо вона, власне, і є мстою,сенсом суспільного життя. Людина не може бути звелена до ролі виконавця певної соціальної ролі, бо кожна людина є духовним Всесвітом, «атомом вічності», індивідуальною неповторністю. Свобода розвитку людини повинна бути недоторканною, гарантованою через святенність Ті особи, майна, свободи думки і слона, свободи совісті. Розуміння вічності та абсолютності цих вселюдських моральних вимог і цінностей на фоні жахливих лихоліть, то їх зазнало людство в XX столітті саме через нехтування особистістю, виступає сьогодні як фактор виживання людини у світі та надія на досягнення нею гідного існування. Тому звернення до вселюдських моральних норм та принципів, особливо після довготривалого панування в нашій країні класово-корпоративних підходів до моралі, постає як умова духовного розвитку людини й суспільства в Україні.

Людина як моральний вимір. Критерії морального становлення особистості. Як суспільна істота, людина є носієм соціальної дії та соціальної свідомості, суб'єктом суспільного історичного процесу. Водночас вона виступає як представник всезаглльного життя ну планеті, як біологічна істота зі своїми потребами у забезпеченні матеріального існування, враховувати які необхідно як з точки пору матеріальної доцільності, так і з точки зору моральної культури. Але цим не вичерпується зміст людини. Людина, насамперед, являє' собою неповторну індивідуальність, котра визначає її духовність.

Отже, людина постає не тільки часткою природного та соціального світу, а як така, котра причетна до найсокропенніших основ буття у своїй духовній дії. самосвідомості, у споему розрізненні добра і зла. Як індивідуальна духовна Істота, вона має свободу вибору добра і зла.

Звичайно, можна виміряти всі соціальні відносини лютнни, її соціальний стан, національність, професію, освітнпі рівень, сімейний стан тощо. Але чи можна виміряти саму неповторність її індивідуального духовного існування, її власну визначеність серед понять честі, гідності, доброчинності, віри, переконань? Душа людська — загадка,— мовить народна мудрість, вона не піддається соціологічному аналізу. У своїй неповторній унікальності людина постас як моральний вимір.

Будучи   духовно-тілесною істотою, людина живе не тільки соціальним, а и духовним життям, у світі своїх переживань, розумінь, уяви, пристрастей та уподобань, моральних якостей та світоглядних переконань. Як носій та чинник моралі, кожна особа проходить шлях становлення своєї самосвідомості, формуючи індивідуальне духовне обличчя. З дитинства іі розвиток є послідовним ототожненням власної особи і родиною, нацією, станом, державою, суспільством, світом у цілому. Відповідно розвиваються її моральні якості, індивідуально забарвлене ставлення до сім'ї, народу, професії, батьківщини, людства.

Сім'я (родина) — найщільніша та найстародавніша форма людської спільноти. Саме в родині відбувається розвиток найелементарніших духовних якостей особистості.

Дитина залучається до людського, тут у неї вперше формується уявлення про добро і зло, почуття любові до батьків, поваги до старших, усвідомлення моральних заборон, відчуття цінності людини. У сімейному вихованні закладаються основи національного самовизначення та національної самосвідомості, основи побутової культури тощо.

Завдяки своїй національній належності особа прилучається до національної культури, переймаючи риси національного характеру. У цьому процесі формуються якості моральної культури особистості: вміння цінувати й любити своє і з повагою ставитися до іншого, повага до культури інших націй та народностей. Якості моральної особистості в процесі національного самовизначення постають у патріотизмі. Це гордість іа переживання за долю свого народу, відчуття єдності з ним, прагнення бути гідним представником своєї нації.

Усвідомлюючи своє соціальне становище, людина ототожнює себе з певним станом, групою, класом суспільства, професійно визначається. У зв'язку з ним вона формує власні моральні цінності та якості: землероба, ремісника, робітника, інтелігента, бізнесмена. Особі відкривається істина й краса її праці, формується повага до неї, професійна гордість. Людина переймається інтересами колективу, пізнас особливості свого роду занять.

Коли особа усвідомлює себе громадянином певної держави, її моральність насичується громадянським змістом, правосвідомістю. Особа постає тут як політична істота, визначає свої політичні уподобання, переймається почуттям громадянського обов'язку як суб'єкт держави. Нарешті, усвідомлюючи себе представником людства, особа бере на свої плечі тягар переживання за все людство. її моральнісіь насичується вселюдськістю, усвідомленням себе як носія вселюдських норм культури та чинника загальносуспільної дії суб'єкта соціуму у цілому.

Найвищий щабель у розвитку особи — віднайдення нею єдності з певним морально-духовним Абсолютом, який надає її моральним якостям визначень духовності. Духовність для особистості — ие вселюдськість і надлюдськість, водночас, вона означає розуміння та сприйняття цінності та пріоритету кожної індивідуальності, кожної людської спільноти, передусім, як духовно неповторних. Прагнучи єдності зі своїм Абсолютом — чи у релігійній вірі, чи через філософське розуміння незмінних основ буття Всесвіту, через естетичне сприйняття краси культурного спадку, творчості, людина вчшачас своє місце у світі, шукає сексу свого існування, орієнтує себе у світоглядних визначеннях. Усвідомлюючи та відчуваючи свою причетність до всього існуючого, людина прагне до культурної дії, до реальної моральної діяльності, вчинку. Мірою такої причетності визначається ступінь духовності особистості. Як духовна істота, людина живе за совістю, за своїм внутрішнім законом, котрий дорівнює Всесвітньому законові буття. Совість як індивідуально визначена моральність с поєднанням індивіда і роду, доброчипностей і норм поведінки, людини і людства.
Отже, кожна людина має можливості для розвитку своїх моральних якостей до самоусвідомлення як носія духовного морального закону, постаючи в такому разі як в с е з а г а л ь н о - і н ди в і д у а л ь н а істота, моральний вимір. її розвиток як морального суб'єкта становить критерій прогресу людської спільноти.

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте єдність суспільних і особистих категорій моральної свідомості та моральної поведінки.
2. У чому, на ваш погляд, слід шукати причини виникнення та розвитку моральності?
3. Як співвідносяться пізнавальні та морально-етичні аспекти людської діяльності?
4. Спробуйте визначити відмінності моральності людства від конкретно-історичних форм існування моралі.
5. Як співвідносяться між собою загальнолюдські та класово-соціальні (корпоративні) моральні цінності?
6. Поміркуйте, чим визначаються моральні риси національного характеру на приклад» української нації. Визначте ці якості та їх співвідношення із загальнолюдськими моральними цінностями.
7. Спираючись на Новий Заповіт, дайте характеристику моральних принципів християнства.

Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту

_{Вся шкільна программа онлайн, безкоштовні підручники, конспекти уроків, рефератів, питання та відповідді.}

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.