Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 7. Леся Українка «Ви щасливі, пречистії зорі», «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати», «Давня казка»

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 8 клас>>Українська література: Леся Українка «Ви щасливі, пречистії зорі», «Давня весна», «Хотіла б я піснею стати», «Давня казка»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА (1871—1913)


Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень...
Леся Українка
 
Леся Українка (справжнє ім'я Лариса Петрівна Косач) — геніальна українська поетеса, яку називають дочкою Прометея за її художнє слово, сповнене волелюбності й оптимізму, за силу духу і романтичність її непересічної особистості. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинськомув інтелігентній сім'ї. Дитячі роки Лесі минули на Волині — в Луцьку та селі Колодяжному Ковельського повіту, куди переїхала сім'я Косачів. У родині спілкувалися українською мовою, шанували народні звичаї, читали українські книжки, а також видання російською, англійською, французькою, італійською та іншими іноземними мовами. Діти (а їх було шестеро) змалку ходили в національному одязі, співали народних пісень, гралися разом із сільськими ровесниками.
У дитинстві Леся найбільше товаришувала з братом Михайлом, який на півтора роки був старший за неї. Мишко рано відчув потяг до книг і навчив чотирирічну сестричку читати разом з ним. Косачі любили слухати класичну музику, самі грали на різних музичних інструментах. Леся чудово грала на фортепіано, та ще й складала музичні твори.
У десять років дівчинка захворіла на туберкульоз кісток, тому відвідувати школу не могла, на жаль, мусила відмовитись і від музичних занять: у 1883 році було прооперовано ліву руку. Згодом вона напише автобіографічний вірш «До мого фортепіано», в якому виллє свою журбу:
Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго... Жаль мені!
З тобою звикла я ділитися журбою,

Відвідувать думки веселі і сумні.
Завдяки самоосвіті Леся стала високоерудованою людиною, вивчила більше десяти мов. Великий вплив на творче становлення поетеси мала родина, передусім  — письменниця й фольклорист Олена Пчілка і дядько — видатний діяч культури Михайло Драгоманов. У 19 років вона написала для молодшої сестри книжку Стародавня історія східних народів».
У 1893 році у Львові вийшла перша збірка поезій Лесі Українки «На крилах пісень», яку високо оцінив Іван Франко. Друга поетична збірка
«Думи і мрії» — побачила світ у Львові в 1899 році. її відкривала поема «Давня казка», з якою ви ознайомитеся і з'ясуєте роль митця і мистецтва в суспільстві.
До золотого фонду вітчизняної та світової літератур увійшли драматичні поеми Лесі Українки «Одержима» (1901), «Кассандра» (1907), «Камінний господар» (1912), «Оргія» (1913), «Бояриня» (1913), в яких письменниця підносить ідею свободи особи та свободи суспільної. Вершиною творчості Лесі Українки стала драма-феєрія «Лісова пісня» (1911). Її вірним побратимом і чоловіком став відомий український фольклорист Климент Квітка, з яким вона одружилась у 1908 році. Леся Українка в останні роки свого життя часто їздила на лікування до Криму, Італії, Єгипту, Грузії.
Померла письменниця 1 серпня 1913 року в грузинському містечку Сурамі. Похована в Києві на Байковому кладовищі.
У 1971 році за рішенням міжнародної організації ЮНЕСКО 100-річчя з дня народження Лесі Українки святкувалося в Усьому світі.
За кращі твори для дітей у галузі літератури, живопису і театрального мистецтва з 1972 року присуджується премія Члені Лесі Українки.


Се талант наскрізь мужній, хоч не позбавлений жіночої грації і   ніжності... «Крила пісні» для Лесі Українки — це не поетична  Фраза, а потреба душі... {Микола Євшан).
 

У якій сім'ї народилася Лариса Косач? Що сприяло її літературному розвитку? Де дівчина здобувала освіту?
2.    Розкажіть, у яких жанрах працювала письменниця. Які її твори ви знаєте?
3.    Які риси характеру Лесі Українки визначили її особисту й творчу діяльність?
 
Поетичні перлини Лесі Українки
Прочитавши першу поетичну збірку Лесі Українки «На крилах пісень», Іван Франко так визначив місце письменниці в українській літературі: «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте...» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хороброї дівчини...»
Вірші Лесі Українки підкуповують справжнім ліризмом, непідробною щирістю, мелодійністю слова, громадянським пафосом. Поетеса захоплює нас незламною силою духу, адже перемагаючи постійний біль, вона мужньо вела «тридцятилітню війну» з невиліковною хворобою і творила оптимістичні вірші:
Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

Чи пісня й думка кволі?
Леся Українка неодноразово висвітлювала у своїй творчості тему гармонійної єдності людини і природи, що яскраво розкрита у поезіях "Ви щасливі, пречистії зорі", "Давня весна", "Хотіла б я піснею стати", "Стояла я і слухала весну" тощо.


* * *
Ви щасливі, пречистії зорі,

ваші промені — ваша розмова;

якби я ваші промені мала,

я б ніколи не мовила слова.
Ви щасливі, високії зорі,

все на світі вам видко звисока;

якби я так високо стояла,

хай була б я весь вік одинока.
Ви щасливі, холоднії зорі,

ясні, тверді, неначе з кришталю;

якби я була зіркою в небі,

я б не знала ні туги, ні жалю.

ДАВНЯ ВЕСНА
Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки.
Все ожило, усе загомоніло —

Зелений шум, веселая луна!

Співало все, сміялось і бриніло,

А я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,

Дарунки всім несе вона, ясна,
Для мене тільки дару не придбала,

Мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене

Заглянули від яблуні гілки,

Замиготіло листячко зелене,

Посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
Він про весняну волю заспівав,
А з ним прилинули пісні пташині,
І любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
Того дарунку, що весна дала;

Весни такої не було й не буде,
Як та була, що за вікном цвіла.
 
 
* * *
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,

Щоб вітер розносив луну.
Щоб геть аж під яснії зорі

Полинути співом дзвінким,

Упасти на хвилі прозорі,

Буяти над морем хибким.
Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,

Ясніші, ніж зорі яснії,

Гучніші, ніж море гучне.
1.    Самостійно проаналізуйте вірш «Ви щасливі, пречистії зорі», розкривши його ідейний зміст та художню форму.
2.    У чому полягає автобіографічний характер вірша  «Давня весна»? Як у ньому виражена тема гармонійної єдності людини і природи? Чим вразила вас ця поезія?
3.    Розгляньте і опишіть репродукцію картини Олени Кириченко «Починається день» (с. 125). Чи співзвучний настрій героїні картини із ліричною героїнею вірша «Давня весна»? Обґрунтуйте свою відповідь. Як ви розумієте назву картини? Чи можна назвати цей твір живопису символічним?
4.    Визначте основний пафос поезії «Хотіла б я піснею стати». Знайдіть у тексті епітети і порівняння, поясніть їх роль.
5.    Який вірш Лесі Українки вам найбільше сподобався і чим саме?
6.    Визначте, чим співзвучні ці поезії Лесі Українки із віршем Михайла Лєрмонтова «Парус», знайшовши текст у шкільній бібліотеці.
7.    Вивчіть вірш «Хотіла б я піснею стати» напам'ять.
Трискладові віршові розміри
Із двоскладовими віршовими розмірами — хореєм та ямбом — ви вже ознайомились.
У творах, написаних трискладовим віршовим розміром, наголос може падати на перший, другий чи третій склад.
Трискладова стопа з наголосом на першому складі називається дактилем, з наголосом на другом складі Іч—амфібрахієм, з наголосом на третьому складі — анапестом.
Візьмемо перші два рядки з вірша Лесі Українки «Хотіла о я піснею стати» і з'ясуємо, як чергуються в них наголошені и ненаголошені склади:
Хотіла б я піснею стати   
У сюю хвилину ясну.
Отже, у цій поезії стопи складаються з трьох складів і наголоси в них падають на другий склад. Це тристопний амфібрахій. А тепер складемо схему чергування наголошених і ненаголошених складів у вірші «Ви щасливі, пречистії зорі». СЛІД пам'ятати, що визначаємо не фонетичні, а ритмічні наголоси, тобто ті, яких вимагає віршовий ритм (службові частини лови та займенники часто вимовляються як ритмічно ненаголошені):
Ви щасливі, пречистії зорі,   
все на світі вам видко звисока.   
Як бачимо зі схеми, це тристопний анапест.
Громадянське слово поета
Однією з найкращих поем Лесі Українки є «Давня казка» (1893). У ній порушено питання про роль поета і поезії у суспільному житті. Зі сторінок твору постає образ вільнолюбного співця, який своїм словом здатен підняти дух людей для визвольної боротьби.

ДАВНЯ КАЗКА
(Скорочено) І
Десь, колись, в якійсь країні,

Де захочете, там буде,
 Бо у казці, та ще в віршах,
 Все можливо, добрі люде...
Десь, колись, в якійсь країні

Проживав поет нещасний,

Тільки мав талан до віршів
Не позичений, а власний.
На обличчі у поета
Не цвіла урода гожа,
Хоч не був він теж поганий,—
От собі — людина Божа!..
Та була у нього пісня
І дзвінкою, і гучною,
 Бо розходилась по світу

Стоголосою луною.
І не був поет самотнім,—

До його малої хати
Раз у раз ходила молодь

Пісні-слова вислухати.
Теє слово всім давало
То розвагу, то пораду;

Слухачі співцю за теє

Ділом скрізь давали раду...
Як навесні шум зелений

Оживляв сумну діброву,

То щодня поет приходив

До діброви на розмову.
Так одного разу ранком
Наш поет лежав у гаю,
Чи він слухав шум діброви,
Чи пісні складав — не знаю!
Тільки чує — гомін, гуки,
Десь мисливські сурми грають.

Чутно разом, як собачі
Й людські крики десь лунають.
Тупотять прудкії коні,
Гомін ближче все лунає,
З-за кущів юрба мисливська

На долинку вибігає.
Як на те ж лежав поет наш
На самісінькій стежині.
«Гей! — кричить він,— обережно,
Віку збавите людині!»...
Попереду їхав лицар,
Та лихий такий, крий Боже!

«Бачте,— крикнув,— що за птиця!

Чи не встав би ти, небоже?»
«Не біда,— поет відмовив,—

Як ти й сам з дороги звернеш,

Бо як рими повтікають,
Ти мені їх не завернеш!..
В мене рими-соколята,
Як злетять до мене з неба,

То вони мені вполюють,

Вже кого мені там треба!»
«Та який ти з біса мудрий! —

Мовить лицар,— ще ні разу
Я таких, як ти, не бачив.
Я тепер не маю часу,
А то ми б ще подивились,

Хто кого скорій вполює.

Хлопці! геть його з дороги!

Хай так дуже не мудрує!»
«От спасибі за послугу! —
Мовить наш поет,— несіте.
 Та візьміть листки з піснями,
Он в траві лежать, візьміте».
«Він, напевне, божевільний,—

Крикнув лицар.— Ну, рушаймо!

Хай він знає нашу добрість —

Стороною обминаймо.
А ти тут зажди, небоже,

Хай-но їхатиму з гаю,
Я ще дам тобі гостинця,
А тепер часу не маю».
«Не на тебе ждать я буду,—
Так поет відповідає,—
Хто ж кому подасть гостинця,
Ще того ніхто не знає»...
Розтеклись ловці по гаю,

Полювали цілу днину,
Та коли б же вполювали

Хоч на сміх яку звірину!..
Гурт мисливський зголоднілий

Весь підбився, утомився,
Дехто ще зоставсь у гаю,
Дехто вже й з дороги збився.
Геть одбившися від гурту,

Їде лицар в самотині.
Зирк! — поет лежить, як перше,
На самісінькій стежині.
«Ах, гостинця ти чекаєш! —

Мовив лицар і лапнувся
По кишенях,— ой, небоже,

Вдома гроші я забувся!»
Усміхнувсь поет на теє:
 «Не турбуйсь за мене, пане,
Маю я багатства стільки,

Що його й на тебе стане!»
Спалахнув від гніву лицар,

Був він гордий та завзятий,

Але ж тільки на упертість
Та на гордощі багатий.
«Годі жартів! — крикнув згорда, -

Бо задам тобі я гарту!»
А поет йому: «Та й сам я
Не люблю з панами жарту...
Бачиш ти — оця діброва,

Поле, небо, синє море —

То моє багатство-панство

І розкішне, і просторе.
При всьому сьому багатстві
Я щасливий завжди й вільний».

Тут покликнув лицар: «Боже!

Чоловік сей божевільний!»
«Може буть,— поет відмовив,-

Певне, всі ми в Божій волі.
Та я справді маю щастя,
І з мене його доволі.
Так, я вільний, маю бистрі

Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
Все, чого душа запрагне,

Я створю в одну хвилину,

В таємні світи надхмарні

Я на крилах думки лину.
Скрізь гуляю, скрізь буяю,
Мов той вітер дзвінкий в полі;
 Сам я вільний і ніколи
Не зламав чужої волі!»
Засміявсь на теє лицар:
 «Давню байку правиш, друже!
Я ж тобі скажу на теє:
Ти щасливий, та не дуже.
Я б віддав отой химерний

Твій таємний світ надхмарний
За наземне справжнє графство,

За підхмарний замок гарний...»
Щось поет хотів відмовить

На недбалу горду мову,
Та вже сонечко червоне

Заховалось за діброву.
Надійшла сільськая молодь,
Що з роботи поверталась,
І побачила поета,
З ним приязно привіталась.
Тут поет взяв мандоліну,
І на відповідь гуртові
Він заграв, і до музики

Промовляв пісні чудові.
Всі навколо нерухомі,

Зачаровані стояли,
А найбільше у дівчаток

Очі втіхою палали.
Довго й лицар слухав пісню,

Далі мовив на відході:
«Що за дивна сила слова!

Ворожбит якийсь, та й годі!»
II
...«Добрий вечір!» — «Добрий вечір».

Став тут лицар і — ні слова.
Щось ніяк не починалась
Тая пильная розмова.
«Де ж твоя, мій гостю, справа?» —

Далі вже поет озвався.
Лицар стиха одмовляє:
«Я, мій друже, закохався...
На мою журбу й зітхання

Я відповіді не маю,
Чим я маю привернути

Серце милої — не знаю!
Може б, краще їй припали
Мандоліна залунала,
Із потоку гуків чулих

Серенада виринала...
А як стихли під балконом

Любі гуки мандоліни,
До Бертольда полетіла
Квітка з рожі від дівчини...
ІІІ
...Час летів, немов на крилах,
І, мов сон, життя минало,
Та незчувсь Бертольд, як лихо

Несподівано настало.
Забажалось королеві
Звоювать чужеє царство,
Розіслав він скрізь герольдів
На війну скликать лицарство...
І пішло одважне військо

Через нетрі та пустині;

Не один вояк смутився

По своїй рідній країні.
Та коли вже надто тяжко

Туга серце обгортала,
То співці співали пісню,

Пісня тугу розважала...
І Бертольдові спочатку

Справді щастя панувало,

Довелося звоювати

Городів чужих чимало.
От вже він на стольне місто

Погляда одважним оком,

Але тут-то саме щастя

Обернулось іншим боком.
Чи то врешті у Бертольда

Притомилося лицарство,
Чи то владар бусурменський
Міцно так тримавсь за царство,—
Тільки твердо так трималось

Місто гордеє, уперте,
Раз одбилось, потім вдруге,

Потім втретє, ще й вчетверте.
Тут прийшлось Бєртольду з лихом:

Край чужий, ворожі люде,
Голод, злидні, військо гине...
Що то буде, що то буде?!.
Місяць, другий вже ведеться
Тая прикрая облога,
Серед війська почалися
Нарікання і тривога...
Хтів Бертольд розумним словом

Люте військо вгамувати,
Та воно дедалі гірше

Почало репетувати.
Далі кинулись до зброї...
 Бог зна, чим би то скінчилось...

Але тут хтось крикнув: «Стійте!»,

Військо раптом зупинилось.
Вийілли тут наперед війська

Військові співці славутні,
Всі вони були при зброї,
А в руках тримали лютні.
З них один промовив:
 «Браття! Часу маємо доволі,
Щоб Бертольда покарати,
Він же й так у вашій волі.
Ми б хотіли тут в сій справі

Скілька слів до вас сказати,

Та співцям співати личить,

Отже, ми почнем співати».
Тут один із них тихенько

Струни срібнії торкає,

Усміхається лукаво
І такої починає:
«Був собі одважний лицар,

Нам його згадать до речі,
Він робив походи довгі —
Від порога та до печі.
Він своїм язиком довгим

Руйнував ворожі міста...

Чули ви його розповідь:

«Я один, а їх аж триста!»
Ну, та сей одважний лицар

Якось вибрався до бою.
І вернув живий, здоровий;

Талісман він мав з собою.
Я гадаю, талісман сей
Кожен з вас тут знать готовий,
Се було речення мудре:
«Утікай, поки здоровий!»
«Утікай, поки здоровий!» —
Всі співці тут заспівали;
Вояки стояли тихо,
Очі в землю поспускали.
Раптом зброя заблищала,
І гукнуло військо хором:
«Ми готові йти до бою!
Краще смерть, ніж вічний сором!»
І метнулися у напад
Так запекло, так завзято,
Що не встигла й ніч настати,
Як було вже місто взято.
Місто взято, цар в полоні

Бусурменський. Перемога!

От тепер уже одкрита
Всім у рідний край дорога.
Тут на радощах Бертольдо

Всіх співців казав зібрати
І, коли вони зібрались,

Привселюдно став казати:
«Ви, співці славутні наші,

Ви, красо всього народу!
Ви нам честь відрятували,

Вам ми винні нагороду!»
Та співці відповідали:
«Ні, не нам, ласкавий пане,

Той, хто сих пісень навчив нас,

Нагороду хай дістане...
Він зостався, щоб піснями

Звеселять рідну країну,
Там він має розважати
Не одну сумну родину».
«Знаю я сього поета

І його величну душу,

І тепер йому по-царськи
Я подякувати мушу.
Тільки б дав нам Бог щасливо

Повернутися додому,
Срібла, золота насиплю
Я співцеві дорогому!.. 
IV
Кажуть, весь поміст у пеклі
З добрих замірів зложився,

Для пекельного помосту
І Бертольдо потрудився...
Вже давно Бертольд вернувся

Із далекої чужини,
Знов зажив життям веселим

Біля милої дружини.
Знов у нього в пишнім замку

Почалося вічне свято,—
О, тепер було у нього

Срібла, золота багато!
Окрім того, що набрав він

На війні всього без ліку,

Ще король йому в подяку

Нагороду дав велику.
Сила статків та мастків!
Вже Бертольдо граф заможний!

Він живе в своєму графстві,

Наче сам король вельможний.
Та околиця, де жив він,
Вся була йому віддана,
Люд увесь в тім краю мусив

Узнавать його за пана.
Тож спочатку того щастя

Справді був Бертольдо гідний,

Правий суд чинив у панстві,
До підданих був лагідний.
Але то було недовго,
Він дедалі в смак ввіходив
І потроху в себе в графстві

Інші звичаї заводив.
Що ж, напитки та наїдки,
Та убрання прехороші,
Та забави, та турніри,
А на все ж то треба гроші!
Та й по всіх далеких війнах

Граф привчився до грабунку,

А тепер в своїй країні
Він шукав у тім рятунку.
Почалися нескінченні

Мита, панщина, податки,

Граф поставив по дорогах

Скрізь застави та рогатки.
Трудно навіть розказати,

Що за лихо стало в краю,—

Люди мучились, як в пеклі,

Пан втішався, як у раю.
Пан гуляв у себе в замку,—

У ярмі стогнали люде,
І здавалось, що довіку
Все така неволя буде.
Розливався людський стогін

Всюди хвилею сумною,
 І в серденьку у поета
Озивався він луною...
Ось одного разу чує
 Граф лихі, тривожні вісті,

Донесла йому сторожа,
 Що не все спокійно в місті;
Що співці по місту ходять
 І піснями люд морочать,

Все про рівність і про волю

У піснях своїх торочать.
Вже й по тюрмах їх саджають,

Та ніщо не помагає, їх пісні ідуть по людях,

Всяк пісні ті переймає.
«Ну,— гукнув Бертольд,— то байка!

Я візьму співців тих в руки!»

Раптом чує десь близенько

Залунали пісні гуки:
«В мужика землянка вогка,
 В пана хата на помості;
Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів біліші кості!
У мужички руки чорні,
В пані рученька тендітна;
Що ж, недарма люди кажуть,

Що в панів і кров блакитна!
Мужики цікаві стали,
Чи ті кості білі всюди,
Чи блакитна кров проллється,
Як пробити пану груди?»
«Що се, що? — кричить Бертольдо,-

Гей, ловіть співця, в'яжіте!
У тюрму його, в кайдани!
Та скоріш, скоріш біжіте!»
Коли се з-за мурів замку

Обізвався голос долі:
 «Гей, біжіте, панські слуги,

Та спіймайте вітра в полі!
Не турбуйся ти даремне,
Все одно, вельможний пане,

Вловиш нас сьогодні десять,

Завтра двадцять знов настане!
Нас таки чимале військо,
Маєм свого отамана,
Він у нас одважний лицар,

Врешті, він знайомий пана...»
Мов крізь землю провалився

Той співець, утік од лиха.

А Бертольд сидів і думав,

Далі так промовив стиха:
«Маєм свого отамана! —
Ось де корінь цілій справі!

Ну, та я тепера хутко

Положу кінець забаві!»
Тут він двох щонайвірніших

Слуг до себе прикликає
І до нашого поета
У хатину посилає:
«Ви скажіть йому від мене,

Що я досі пам'ятаю,
Як пісні його втішали
Нас колись в чужому краю.
Власне, я тепер бажаю

Дать йому за них заплату,

Я поетові дарую
В себе в замку гарну хату.
Я його талан співацький
 Так високо поважаю,
Що співцем своїм придворним

Я зробить його бажаю.
Ви скажіть, що він у мене

Буде жити в шані, в славі,

Тільки, звісно, хай забуде

Різні вигадки лукаві!»
Слуги зараз подалися

До убогої оселі,

Принесли вони поету

Ті запросини веселі.
Усміхаючись, він слухав

Те запрошення знаднеє,
А коли вони скінчили,

Так промовив їм на сеє:
«Ви скажіте свому пану,

Що заплати не бажаю,
Бо коли я що дарую,
То назад не одбираю.
Хай він сам те пригадає,

Що то ж я йому дав злото,

Хоч тепер об тім жалкую,

Краще б кинув у болото!
Ви скажіть, що я не хочу

Слави з рук його приймати,
Бо лихую тільки славу
Тії руки можуть дати.
Золотих не хочу лаврів,
З ними щастя не здобуду.
Як я ними увінчаюсь,
То поетом вже не буду.
Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Не поет, хто забуває
Про страшні народні рани,

Щоб собі на вільні руки

Золоті надіть кайдани!
Тож підіте і скажіте,
 Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!..»
Аж скипів Бертольд, почувши

Гордовитую відмову,
До поета посилає
Посланців тих самих знову:
«Ви скажіть сьому зухвальцю,

Що тепер настав день суду,

Що терпів його я довго,
Але більш терпіть не буду.
Коли він складання віршів

Бунтівничих не покине,
То в тюрму його закину,
Там він, клятий, і загине!»
Знову слуги подалися
До убогої хатини
І, підходячи, почули
Тихий бренькіт мандоліни.
У вікно зирнули слуги,

Бачать: зібрана громада,

Всі стоять навколо ліжка,

Мов якась таємна рада!
Утомивсь поет від праці,

Третій день лежить в недузі,

Слухачі навколо нього

Посхиляли чола в тузі...
Всі Бертольдові погрози

Слухав мовчки, усміхався,
А коли скінчили слуги,
Так до них він привітався:
«Ви скажіть свойому пану,
Що готовий я в дорогу,
Тільки хай велить прислати

Слуг ще двох вам на підмогу.
На запросини ласкаві
Я не можу встать з постелі.

Вам нести мене прийдеться
Аж до нової оселі.
Та й в темниці буду вільний, -
Маю думи-чарівниці, 
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.
І мого прудкого слова
Не затримає темниця,
Полетить воно по світі,
Наче тая вільна птиця.
З словом зіллються в темниці
Гіркий жаль і тяжка туга,
І тоді потрійна стане
І страшна його потуга.
І поет від свого люду
Не почує слів догани
В день сумний, коли на нього
Накладатимуть кайдани!»
Так довіку у темниці
Довелось поету жити,
За тюремний спів він мусив
Головою наложити.
Та зосталися на світі
Молоді його нащадки,
Що взяли собі у спадок
Всі пісні його, всі гадки.
Здійнялось повстання в краю,
І Бертольда вбили люде,
Та й гадали, що в країні
Більш неволі вже не буде.
Та зостався по Бертольду
Молодий його нащадок,
І пиху його й маєтки
Він забрав собі у спадок.
І тепер нащадки графські
Тюрми міцнії будують,
А поетові нащадки
Слово гостреє гартують.
Проти діла соромного
Виступає слово праве —
Ох, страшне оте змагання,
Хоч воно і не криваве!
А коли війна скінчиться

Того діла й того слова,
То скінчиться давня казка,

А настане правда нова.


1.    Хто є головним героєм поеми «Давня казка»? Яким змальовано поета на початку твору? Яке враження він справляє на молодь? Процитуйте відповідні рядки з тексту.
2.    Розкажіть про першу зустріч поета з лицарем. Які риси вдачі виявляють персонажі в цьому епізоді?
3.    Чим допоміг поет лицареві? Як віддячив Бертольдо своєму рятівнику?
4.    З'ясуйте значення  епітетів,  що  характеризують  поетичне слово народного співця.
5.    Чому співець відмовився стати придворним поетом? Знайдіть афористичні рядки у його відповіді.
6.    Назвіть основні елементи сюжету. Який конфлікт лежить в його основі?
7.    Які засоби комічного використано у сатиричній пісні, складеній поетом?
8.    Знайдіть у поемі приклади антитези (протиставлення), порівнянь і метафор. З якою метою використано ці художні засоби у творі?
9.    Чому поема Лесі Українки називається «Давня казка»? Що спільного має цей твір з казкою за змістом і будовою?
10.    Визначте основну думку поеми. Процитуйте рядки, в яких вона виражена.
11.    Доведіть, що «Давня казка» -    ліро-епічна поема.
12.    Які епізоди із твору проілюстрували художники ? Як у цих малюнках розкриваються характери основних персонажів поеми? Яким бачать поета обидва художники? Що
спільного   й   відмінного  у  створених   ними   образах   цього персонажа поеми?
13.    Яким віршовим розміром написано «Давню казку»? Визначте, яке римування притаманне твору — перехресне, кільцеве чи суміжне.
14.    Користуючись пам'яткою, складіть план порівняльної характеристики поета і пана Бертольда. Доберіть за ним цитати з поеми.
15.    Вивчіть напам'ять уривок з поеми «Давня казка» від слів:«Трудно навіть розказати...» — до слів: «Завтра двадцять знов настане» або від слів: «Золотих не хочу лаврів...»  — до слів: «Золоті надіть кайдани!».
 
скласти порівняльну характеристику персонажів
Складаючи  порівняльну  характеристику образів  твору потрібно визначити в них спільні й відмінні риси, обов'язково зазначити, хто вони за соціальним станом, особливості їхньої зовнішності  (портрета),  вчинків,   індивідуальні особливосте мови, як ставляться до них інші персонажі та автор.

Для тих, хто хоче більше знати
Весною 1879 року заарештували в Петербурзі другу батькову сестру, нашу «тьотю Єлю», енергійну, завзяту людину, разом з тим дуже добру та справедливу. Леся з Мишею знали її з найменшого малечку і дуже любили та поважали її за хорошу, яскраву вдачу...
Звістка ця дуже вразила й засмутила Лесю, і Леся під впливом її в Луцьку, в кінці 1879 чи на початку 1880 року написала свого першого вірша «Надія»... (Ольга Косач-Кривинюк).
Надія
Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро,—

Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки...
Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.
 
 Радимо прочитати
Леся Українка. Поема «Роберт Брюс, король шотландський».
У поемі Лесі Українки, написаній у пригодницькому стилі на історичну тему, оспівано національно-визвольну війну шотландського народу проти англійських колонізаторів у XIII—XIV століттях.


В.Цимбалюк, Українська література, 8 клас

Надіслано читачами з інтернет-сайту


Підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки, електронні видання української літератури, домашнє завдання запитання та відповіді


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.