Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 8. Діяльність людини

Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Діяльність людини


§ 8. Діяльність людини


Діяльність — це всі форми людської активності, які відрізняють людей від тварин і є способом їх існування. Відмінні риси людської діяльності — усвідомленість, цілеспрямованість і перетворюючий характер. Саме в діяльності відбувається формування і розвиток людини, її самореалізація. Тому без аналізу й розуміння діяльності не можна по-справжньому зрозуміти і саму людину.


Потреби — рушійна сила людської діяльності.
Якщо проаналізувати людські вчинки, то стане зрозумілим, що люди починають діяти лише тоді, коли відчувають у чомусь нестачу: в їжі, питві, одязі, безпеці, справедливості, спілкуванні тощо, і перестають діяти, коли ця потреба вже задоволена. Тому найзагальніша формула будь-яких людських дій може бути виражена так: Потреба — Діяльність — Задоволення потреби.


Звичайно, нестачу в чомусь, потребу чогось людина відчуває у зв'язку з тим, шо вона нерозривно пов'язана з навколишнім світом та іншими людьми, потребує певних умов для свого існування. Тому потребу слід визначати не просто як нестачу, а як залежність людини від певних умов свого існування. Це може бути залежність людини від тих чи інших предметів, від певних станів зовнішнього середовища (температури повітря, його вологості, атмосферного тиску), від тих людей, які необхідні людині для спільних дій або спілкування, від певного способу життя, свого внутрішнього стану тощо. У всіх випадках потреба виступає, насамперед, як необхідність у чомусь або комусь.


Проте однієї лише зовнішньої необхідності недостатньо, аби людина почала діяти. Сама по собі необхідність ще не змушує людину щось робити. Одна з найважливіших особливостей потреб полягає в тому, що кожна з них — це не просто зовнішня, об'єктивна необхідність, а водночас і необхідність внутрішня, суб'єктивна, тобто, яка відчувається, переживається, усвідомлюється людиною. Усе, що спонукає людину діяти, має «пройти через її голову», відобразитися в її свідомості. Тому правильніше потребу можна визначити не просто як залежність, а як таку залежність, яка обов'язково відчувається, переживається, усвідомлюється людиною.


Чим менше у людини можливостей задовольнити свою потребу і чим більше труднощів виникає при цьому, тим сильніше людина бажає її задоволення і тим сильніше відчуває залежність від предметів своїх потреб. У свою чергу, ця залежність, що так гостро переживається людиною, може формувати у неї хибні уявлення про предмети своїх потреб. Вона може наділяти ці предмети якоюсь особливою силою, приписувати їм якісь фантастичні риси, ідеалізувати їх тощо. Єдиний спосіб позбутися залежності від своїх потреб — це їх задоволення.


Людські потреби насамперед поділяються па біологічні та соціальні. Біологічними є потреби, задоволення яких необхідне для підтримання здоров'я та нормального функціонування людського організму, забезпечення існування і розвитку людини як природної істоти.


Соціальні потреби виникають тільки з появою суспільства і характерні лише для людей. Це, наприклад, потреби у спілкуванні, у праці, у творчості, у пізнанні тощо. їх задоволення необхідне для існування та розвитку людини як представника певного суспільства, тобто як особистості. Про розвиток людини як особистості можна судити насамперед із того, наскільки у неї розвинуті саме соціальні потреби.


Виділяють також матеріальні й духовні потреби. Матеріальні потреби — це потреби людини в одязі, житлі, засобах пересування, знаряддях праці, побутових предметах тощо. Духовні потреби — це потреби у виконанні свого морального обов'язку, у пізнанні світу, у милуванні красою природи чи творами мистецтва, у додержанні існуючих законів, у дружбі, коханні, милосерді тощо.


Існує також поділ людських потреб на предметні та функціональні. Перші задовольняються різноманітними предметами. Другі — завдяки самій діяльності. До функціональних потреб відносяться потреби у русі, у розвитку, у пізнанні, у творчості, у праці, у спілкуванні тощо. Це свого роду вторинні потреби, оскільки мета, на досягнення якої вони спрямовані, раніше була лише засобом досягнення інших намірів і задоволення інших потреб.


Поряд із потребами окремої людини (індивідуальними) існують також потреби, задоволення яких необхідне для нормального існування і розвитку людських груп або усього суспільства. Останні називаються груповими, або суспільними потребами.


Цінність, значення, авторитет кожної людини значною мірою визначаються тим, наскільки гармонійно в її діяльності поєднуються Індивідуальні та колективні чи суспільні потреби.


За наслідками задоволення розрізняють здорові та нездорові, природні та штучні потреби. Здоровими, або природними, вважаються ті потреби людини, задоволення яких приносить їй користь, сприяє її розвитку, робить її життя щасливішим. Проте є потреби, які виникають штучно, внаслідок шкідливих звичок, наприклад куріння, споживання алкоголю, наркотиків, через лінощі, безвілля, і які називаються штучними, оскільки їх задоволення для людини або некорисне, або навіть шкідливе.


Потреби людей не залишаються незмінними. Як довели вчені, існує закон зростання людських потреб, відповідно до якого задоволення людиною елементарних потреб зумовлює виникнення у неї нових — складніших чи вищих, що є однією з головних причин постійного суспільного розвитку. З іншого боку, таке розширення людських потреб криє в собі й певну небезпеку; подолавши бідність, нестачу в чомусь, людина може стати рабом своїх потреб, хотіти все більше й усе іншого, прагнучи до нестримного, стихійного, неконтрольованого їх розвитку. Тому гідними людини є лише розумні потреби, задоволення яких збагачує саму людину і приносить користь іншим людям, суспільству.


Творча і нетворча діяльність. Види творчості.

Свідома діяльність людини не завжди буває творчою, тобто такою, у процесі або внаслідок якої виникає щось нове: нові думки, нові програми діяльності, нові предмети тощо.


У житті існує закономірність — більшість своїх потреб людина задовольняє, діючи стандартно, завдяки чому економить сили і час для створення нових шляхів і засобів їх задоволення.


Стандартна діяльність існує у різних формах. її найпростіший прояв — рефлекс. Складніші форми здійснюються за наперед заданим зразком або відповідно до певних норм, що визначають поведінку людини у тій чи іншій ситуації.


Навчаючись чогось, людина завжди наслідує певні зразки, прагне бути схожою на свій ідеал. Характерно, що наслідування, яке серед тварин особливо розвинуте у мавп, відіграє дуже важливу роль і в житті людини. Воно — важливий засіб навчання й виховання, основа багатьох стандартних дій.


Своєрідними формами таких дій є також різноманітні звичаї, традиції тощо. Вони побутують у культурі будь-якого народу.


Першочергове значення у розвитку людини і суспільства належить творчій діяльності. Саме від того, що нового було створено, чим збагачено людство, залежать місце і роль творчої людини в історії.


Наслідки творчої діяльності залежать не тільки від кількості талановитих людей і міри їхньої обдарованості, а й від того, чи існують у суспільстві умовк для творчості. Свобода людини і можливості для розвитку її задатків і здібностей, матеріальна незалежність і наявність вільного часу, заохочення нового та змагальність — ось лише деякі з тих умов, які необхідні для плідної творчості, що забезпечують прогресивний розвиток суспільства в цілому.


Будь-який вид людської діяльності може бути творчим або нетворчим. стандартним. Найважливіший вид творчої діяльності — це історична творчість народних мас. Уміння свідомо творити свою історію, забезпечувати нові, прогресивніші умови і форми життя людей надзвичайно важливе, бо від цих умов залежить, чи можлива творчість взагалі. Звичайно, творити історію на благо людей набагато складніше, ніж творчо працювати, писати, малювати та інше.


Як окремі види творчої діяльності виділяються також технічна, наукова та художня творчість.


Технічна творчість — це вдосконалення існуючих або створення нових машин, механізмів, апаратів. Вона — обов'язкова умова технічного прогресу.


Наукова робота — такий вид людської діяльності, де обійтися без постійної творчості просто неможливо. Проте наукова творчість, спрямована на відкриття нових законів, вироблення оригінальних ідей, проведення складних експериментів, має свої особливості. Щоб відкрити їлось нове, вчений мусить досконало вивчити все, що було зроблено у тій чи тій галузі науки раніше. Один із найбільших учених XX століття А. Ейнштейн (1879—1955) говорив, що йому вдалося  створити свою знамениту теорію відносності лише завдяки тому, що він спирався на «плечі титанів», тобто засвоїв усі цінні досягнення своїх попередників-фізиків.


Крім того, будь-яке відкриття потребує максимальної зосередженості на проблемі, уміння нестандартно її розв'язати, побачити її зв'язки з іншими науковими проблемами та інше. Нарешті, наукова творчість неможлива без самовідданості та любові до своєї справи, яка нерідко стає головною справою всього життя.


Особливий вид людської творчої діяльності — художня творчість, завдяки якій були створені кращі культурні цінності. Ця діяльність неможлива без образного мислення, або вміння «думати образами, картинами». Таке мислення, поряд з понятійним, тією чи іншою мірою притаманне кожній людині. Однак у людей, художньо обдарованих (артистів, письменників, композиторів, художників тощо), воно є переважаючим. Важливо також уміти втілювати ці образи, створені уявою та фантазією, у поемах, танцях, картинах, музичних творах тощо. А це вимагає досконалого володіння технікою письменницького ремесла, живопису, хореографії чи музичної майстерності, яке досягається лише найзавзятішою постійною працею.


Існує ще один дуже важливий вид творчої діяльності — уміння бути творцем самого себе і свого життя. Адже кожна людина певною мірою — творець свого житія. Але один живе «за течією», а інший — щоденно пам'ятає проте, щоб зробити себе ще кращим, ще чоітюь добитися, досягти. Бути творцем свою життя і самого себе па повну силу — це розвивати свої здібності та реалізовувати можливості, знаходити свій шлях у житті і пройти його до кінця, лишатися самим собою за будь-яких життєвих обставин, прожити життя так, щоб дістати максимум задоволення для себе і принести якнайбільше користі та щастя іншим людям. Чим більше успіхів досягне людина у цьому, тим більший вона творень.


Види діяльності.
Залежно від того, хто конкретно є діячем: окрема людина, певна соціальна група чи суспільство в цілому, розрізняють індивідуальну чи суспільну діяльність.


Суспільну або групову діяльність не можна розглядати лише просто як суму дій окремих людей. Вона якісно інша порівняно з індивідуальною діяльністю. Об'єднання зусиль багатьох людей на основі спільної мети дає змогу досягти результатів, які б не могли бути досягнуті поодинці. Наприклад, збудувати піраміду Хеопса або навіть звичайний будинок люди ніколи б не змогли, якби діяли незалежно один від одного, кожний сам по собі.


Завдяки спільній діяльності стають можливими спеціалізація діяльності окремих людей, а також обмін між ними своєю діяльністю та її результатами. Завдяки тому, що люди живуть у суспільстві, вони, залежно від своїх нахилів, здібностей, умов існування, можуть займатися переважно якоюсь однією справою: вирощуванням сільськогосподарської продукції, виробленням певних товарів та машин, науковими пошуками чи написанням книг, досягаючи у цьому найбільшої досконалості.


Основною формою людської діяльності є предметно-практична, або матеріальна діяльність, у процесі якої людина змінює навколишнє середовище і саму себе, виробляє різноманітні предмети, необхідні для її існування.


Існує діяльність, спрямована на формування, збагачення та удосконалення внутрішнього світу людини (її почуттів, емоцій, знань, думок), на пізнання світу і самопізнання, на створення або вироблення певних образів, теорій, ідей тошо. Вона називається духовною діяльністю.


Але вони — не цілком протилежні. Будь-яка матеріальна діяльність не може здійснюватися без певних почуттів, мети, норм, думок, мотивів, ідей. А духовна діяльність у кінцевому підсумку, як правило, втілюється у певні матеріальні форми. Наприклад, письменник матеріалізує свої задуми у вигляді книги, скульптор втілює свої образи у скульптурних зображеннях, робітник, виробляючи деталь, реалізує задум конструктора щодо цієї деталі та інше.


Оскільки предметно-практична діяльність спрямована на зміну природних умов життя людей, використання природних сил, стихій та ресурсів із метою повнішого задоволення людських потреб, то її ще можна схарактеризувати як природоперетворюючу. Це насамперед виробнича (промислова та сільськогосподарська) діяльність.


Діяльність людей, яка здійснюється у вигляді різноманітних реформ, соціальних рухів, революцій тощо і спрямована на певні зміни у самому суспільстві або в окремих сферах суспільного життя (економіці, політиці, культурі тощо), називається суспільноперетворю-ючою. її мета — прогресивний розвиток суспільства, створення кращих умов для існування людей.


Існує й така форма людської діяльності, як людинотворча, завдання якої — формування та розвиток самої людини. Це культурно-освітня, педагогічна, профорієнтаційна, медична робота та інше.


Особливої уваги заслуговує трудова і професійна діяльність. Які ж її особливості?


Це, насамперед, її цілеспрямований, свідомий характер. Трудова діяльність не може бути інстинктивною, тому шо вона потребує певних знань, умінь і навичок, які набуваються людиною у ході її індивідуального розвитку. Крім того, розпочинаючи якусь справу, людина повинна, насамперед, мати певну мету. Нарешті, вона мусить знати і те, як це зробити. Трудова діяльність здійснюється за допомогою певних знарядь праці, які підсилюють фізичні зусилля людини, роблять ефективнішою трудову діяльність. А їх постійне удосконалення — невід'ємна умова прогресивного розвитку суспільства.


Нарешті, трудова діяльність — це суспільно корисна діяльність. Хоч би на що вона була спрямована: на виготовлення якихось предметів або речей, на зміну або вдосконалення умов життя, на створення наукових теорій або художніх творів — у будь-якому разі це засіб задоволення різноманітних людських потреб.


Ось чому праця є не лише найголовнішою людською діяльністю, а, по суті, основою самого людського існування. Саме у вільній, творчій праці на благо суспільства найповніше розвиваються здібності та можливості людини, реалізується її соціальна сутність, утверджується особистість. Водночас праця — і головний засіб розвитку людини. Насамперед у творчій діяльності удосконалюються фізичні й розумові якості, відточуються вміння та навички, цінується допомога інших людей і час життя.


У кожному суспільстві трудова діяльність здійснюється у різноманітних професійних формах, які визначаються змістом і структурою людських потреб. Тому зі зростанням потреб збільшується кількість професій, а кожна з них стає все більш спеціалізованою. Якщо, наприклад, у первісному суспільстві невеличка група людей змушена була забезпечувати себе всім необхідним І поділ праці між ними був дуже незначний (мисливці, полюючи на тварин, задовольняли потреби членів свого роду у знаряддях праці, одязі, житлі), то тепер, щоб задовольнити потреби навіть однієї людини, необхідна праця сотень і навіть тисяч людей, одні з яких забезпечують продуктами харчування, другі — одягом, треті — житлом, четверті дбають про духовні потреби...


Відомо, що спеціалізація зумовила і підвищення майстерності працівника. Сьогодні, щоб вести будь-яку професійну діяльність, необхідна спеціальна, фахова, підготовка, часто дуже висока. Кількість професій у будь-якому сучасному суспільстві надзвичайно велика. Тому перед кожною молодою людиною неодмінно постає питання: яку з них обрати?


Шоб свідомо обрати майбутню професію, необхідно, насамперед, мати чітке уявлення про те, шо це за професія, які вимоги вона ставить перед людиною. Недостатньо тільки одного бажання стати лікарем чи поетом, для цього ще й необхідно мати і певні дані. Тому людина повинна хоч трохи знати й саму себе: свої задатки, здібності, таланти, особливості свого організму і психіки, свої смаки і вміти «приміряти» їх до своєї майбутньої справи. Інакше, будучи навіть у чомусь талановитою, але не зумівши вибрати діяльність, у якій найповніше може проявитися цей талант, людина лишиться звичайнісінькою, а ще гірше — станс вічно невдоволеною, нещасною людиною. І не треба в молодості марнувати час і сили, не треба боятися випробувати себе у різних видах діяльності, шоб зважити свої можливості і не помилитися.


Свобода і відповідальність. Вам, звичайно, доводилося бувати у ляльковому театрі. І ви, мабуть, знаєте, що ляльок рухають артисти за допомогою невидимих для глядачів дротинок або ниток. Чи не з'являлася у вас думка про те, що і наші — людські — дії також зумовлені якимись незалежними від нас самих силами або істотами і шо ми також нагадуємо ляльок? Так, принаймні, вважало і вважає нині чимало людей.


Подібні погляди поділяють також і деякі філософи, які доводять, що всі людські дії визначаються певними природними незмінними законами. Але якщо це так, то все, що відбувається у світі, або все, шо ми робимо, визначено наперед цими постійно діючими законами. А раз так, то й людина — лише іграшка цих законів чи сил, оскільки вона повністю підпорядкована їм, не може їх змінити і не має свободи вибору. Така точка зору, як ми вже згадували й више, називається фаталізмом(від латинського слова «фатум», що означає неминуща доля).


Проте у різні часи завжди знаходилися й інші люди, які вважали принизливим розглядати людину як іграшку в руках якихось непідвладних їй сил. На їхню думку, людина вільна у своїх діях.


Чи означає людська свобода свавілля, тобто можливість чинити все, що заманеться, не рахуючись ні з чим? Більшість людей вважає, що це не так. Хоча, безперечно, є й такі, хто заперечує подібну думку. Навіть серед філософів знаходилися люди, які стверджували, шо кожна людина може діяти, виходячи лише з власних міркувань і бажань.


Таким чином, одні визнають людину абсолютно підневільною у своїх діях, інші, навпаки, доводять, шо вона нічим не обмежена у своїх вчинках, крім власної волі. Проте істину, мабуть, слід шукати в «золотій середині».


Так, у світі справді існують певні об'єктивні закони, що діють незалежно від бажань чи настроїв людей. Тому справді вільними у своїх діях люди можуть бути не тоді, коли вони не звертають уваги на існуючі закони, а тоді, коли пізнають ці закони і використовують їх у своїх цілях, для задоволення своїх потреб. Через цс часто свободу визначають як усвідомлену необхідність.


Усі наші дії визначаються безліччю різноманітних законів, які панують як у природі, так і в суспільстві. І чим більше ми цих законів уже пізнали, чим повніше і глибше ми їх усвідомлюємо, тим вільнішими у своїх діях ми будемо. Звичайно, людина ніколи не зможе пізнати до кінця усі ці закони і свідомо використовувати їх у своїй діяльності. Однак вона може і повинна знати хоча б найголовніші з них, щоб бути вільною. Це, насамперед, закони, які обумовлюють розвиток та існування людського організму, а також становлення і самореалізацію людини як особистості. Тому свободу людини можна розглядати також як реальну можливість всебічного розвитку і задоволення розумних потреб.


Кожна людина у своїх діях керується певними законами, потребами чи бажаннями. Водночас вона повинна завжди рахуватися з тими умовами та обставинами, в яких їй доводиться діяти. Залежно від них одна й та сама діяльність може призводити до різних, а інколи і протилежних наслідків.


Будь-яка діяльність може бути плідною, результативною лише за певних умов. Однак якщо належних умов немає або ці умови несприятливі, то чи повинна людина відмовитися від здійснення своїх намірів і бажань?


Байдужість і пасивність, особливо громадська, є мовчазним схваленням усіх тих лих і несправедливос-тей, які існують навколо нас. Якщо нічого не робити для поліпшення умов життя, то це означає сприймати їх як належне, визнавати їхню владу, підкорятися їм. «Више голови не скочиш»,— ось мудрість тих, хто змирився з існуючими обставинами, тобто пристосуванців. Пристосуванець, подібно до хамелеона, може легко змінювати «свій колір» залежно від умов.

Мета та засоби її досягнення. Наміри і наслідки.
Людська діяльність, як відомо, здебільшого цілеспрямована, тобто має певну мету. Проте мало поставити мету, людина також повинна обрати і шлях, який би привів до цієї мети. Кожна мета потребує своїх, особливих засобів. Навіть одна й та сама мета, залежно, наприклад, від існуючих умов, може бути досягнута різними шляхами. У зв'язку з цим людина змушена вирішувати, який саме шлях вибрати. Побутує думка, що мета виправдовує засоби, тобто усі засоби підходять, якщо вони сприяють досягненню мети. Проте чи правильно це?


Можливо, ви вже читали або чули про «подвиг» давнього грека Герострата, який прагнув за всяку ціну увічнити своє ім'я. І він таки свого досяг. Але як? Спаливши храм богині Артеміди, що вважався одним із семи чудес світу. І тим «прославився». На віки. Однак, па превеликий жаль, герострати існують і в наші дні.


У нашому повсякденному житті всім людям доводиться часто робити вибір, які засоби можна використовувати для досягнення своїх намірів, а які — ні. І при цьому, насамперед, виходити з того, наскільки дійовими, ефективними вони будуть, чи дадуть можливість з найменшими зусиллями досягти найкращих результатів. Проте цього мало. Необхідно постійно враховувати і те, чи не суперечать ці засоби існуючим нормам поведінки, тобто чи вони чесні, законні, чи протиправні, чи не завдадуть шкоди іншим людям.


Кожна людина відповідає не тільки за ті засоби, які використовує, а й за наслідки самої діяльності. Тому, збираючись щось зробити, варто подумати про можливі наслідки і тільки після цього приймати остаточне рішення  робити чи ні. Адже наміри і мета на практиці далеко не завжди відповідають наслідкам дій. Так, існує, зокрема, прислів'я про дорогу в пекло, яка вимощена добрими намірами; тобто найкращі наміри можуть призвести, реалізуючись, до дуже поганих наслідків, які не передбачалися заздалегідь.


Почуття відповідальності— і не лише за свої власні вчинки, а й за дії інших людей, за те, що відбувається у суспільстві й навіть у всьому світі,—сьогодні одна з найважливіших рис справжнього громадянина. Кожний із нас має добре усвідомити, що він живе не в пустелі, а серед інших людей і що будь-який непродуманий учинок може когось образити чи комусь зашкодити або, навіть, зробити нещасним. Усі наші дії тісно переплетені з діями інших людей; тому, як малесенький камінчик, необережно кинутий у горах, може викликати каменепад, так і наш безвідповідальний вчинок може призвести до неочікуваних негативних наслідків.


Отже, перш ніж діяти, слід добре зважити можливі наслідки, намагатися передбачити як найближчі з них, так і віддалені, як позитивні, так і негативні. І завжди пам'ятати, що ти — людина, а отже, мусиш відповідати за всі свої вчинки.


Регуляція і саморегуляція діяльності.
Людині притаманні регуляція і саморегуляція її діяльності. Однак на відміну від інших істот людина може здійснювати регуляцію і саморегуляцію своїхдій цілком свідомо, керуючись при цьому певними «дороговказами».


Насамперед людина регулює свою діяльність на основі пізнаних нею законів. Знаючи ті чи інші закони природи або суспільства, людина свідомо намагається діяти так, щоб вчинки не суперечили цим законам, а, навпаки, спиралися на них. Від знання законів і їх правильного застосування залежить і успіх людської діяльності.
Водночас людська діяльність регулюється не стільки науковими законами, скільки певними нормами, які визначають, як має поводитися людина в тій чи іншій ситуації, що вона повинна робити і що не повинна. Норми — це певні вимоги до людини та її діяльності з боку всього суспільства чи окремих груп людей, які вважаються обов'язковими для виконання.


Найголовнішими з цих норм є моральні норми, які регулюють поведінку людини у суспільстві та взаємовідносини між людьми і підтримуються громадською думкою.
Поряд із моральними нормами регуляторами людських дій і взаємовідносин є норми і закони права, відповідно до яких людські вчинки оцінюються, як справедливі або несправедливі, як законні чи протизаконні. На відміну від моральних правові норми і закони регулюють стосунки не тільки між окремими людьми, а и між різними людськими спільнотами і навіть країнами. Крім того, якщо виконання моральних норм підтримується громадською думкою, то за виконанням правових законів і норм стежать спеціальні правові органи: суд, прокуратура, міліція тошо. Тому за порушення певних правових норм людина може бути покарана позбавленням матеріальних благ і навіть волі. Порушення правових законів у будь-якому цивілізованому суспільстві вважається злочином.


Крім моральних норм і правових законів, люди у своїх діях керуються також політичними принципами, які виражають інтереси певних суспільних верств або класів, держав і націй і регулюють відносини між ними.


Нарешті, у людському суспільстві, причому на всіх його історичних етапах, існують ще й так звані естетичні норми, відповідно до яких людські вчинки оцінюються як гарні чи потворні, відразливі. Людина, яка знає ці норми і свідомо керується ними у житті, як правило, має розвинутий естетичний смак, відчуває радість і задоволення від сприйняття будь-якої краси — чи то природи, чи самої людини. Відповідно і сама вона прагне бути красивою і зовні, і в своїх вчинках.


Таким чином, люди керуються у своїх діях не тільки відомими їм науковими законами, а її різноманітними нормами, які є невід'ємною складовою культури будь-якого суспільства. Знання цих норм і уміння підпорядковувати їм свої дії — це також і прояв людської вихованості, культурного розвитку.


Різноманітні закони і норми — це, насамперед, зовнішні вимоги, якими регулюються людські дії. Однак вони далеко не завжди збігаються з прагненнями і бажаннями самої людини. Що ж тоді робити? Якшо людина підкоряється зовнішнім вимогам зі страху перед покаранням, яке може настати за їх порушення, це, як правило, свідчить про досить низький рівень саморегуляції людських дій. Вищим рівнем такої саморегуляції є той, на якому людина діє згідно з певними нормами не тому, шо вона боїться можливих наслідків або покарання за їх невиконання, а тому, що усвідомила необхідність виконання цих норм, переконана в їх обов'язковості і для самої себе, і для інших людей. У такому разі людина змушує себе чинити те, що треба, а не те, що їй хочеться, завдяки певним вольовим зусиллям. Та, крім волі, внутрішніми сильними само-регуляторами дій людини є совість, людський або громадянський, обов'язок, людська гідність та честь.


Видатний німецький філософ І. Кант (1724—1804) казав, що совість — це закон, який живе в нас самих, а французький філософ П. А. Гольбах (1723—1789) називав совість нашим внутрішнім суддею. І це справді так. Бо совість — це ті вимоги, які людина ставить до самої себе. Здатність людини самостійно оцінювати себе з точки зору суспільно необхідних вимог і відповідати за свої дії не тільки перед іншими, а й. перед собою — свідчення моральної зрілості.


Морально зріла людина сама регулює свої дії, причому незалежно від того, контролює її суспільство, чи ні. Вона дорожить чистим сумлінням і почуттям виконаного обов'язку, а найгірша кара для неї — муки власної совісті.


Кожна морально зріла людина регулює свої дії. керуючись також своїм обов'язком. Обов'язок людини - це моральна або правова вимога суспільства до всіх його членів. І ця вимога сприймається кожною конкретною людиною як її особисте завдання. Можна сказати інакше: обов'язок — не розуміння того, що саме я повинен робити, як повинен діяти у певних умовах.

Виконання життєвого обов'язку і численних зобов'язань перед іншими людьми буває дуже нелегким, потребує мужності, людяності, працьовитості, сили волі й обов'язково — свободи. Бо людина, яка не може сама вирішувати, що, як і коли їй робити, а змушена лише виконувати вказівки інших, позбавлена можливості добровільно виконувати свій обов'язок. Щоправда, це не знімає з неї відповідальності за свої дії, тому що принаймні одне зобов'язання — мати можливість виконувати свій обов'язок — залишається за людиною завжди, за будь-яких обставин.


Не менш важливими рисами, які дають змогу людині самій керувати своїми діями, с її гідність і честь. У гідності виражається уявлення про самоцінність особистості, її рівність з усіма іншими людьми. Уже тільки тому, що людина є людиною, причому неповторною істотою, вона заслуговує на повагу з боку інших і має право на різноманітні прояви своєї особистості, якщо, звичайно, вони не заважають жити іншим людям.

Саме усвідомлення своєї гідності не дозволяє людині принижуваліся, плазувати перед сильнішими за себе, бути підлабузником або лішеміром. Можна пригадати чимало людей, які віддали навіть життя, але не поступилися своєю людською гідністю. Взагалі там, де принижується або приноситься у жертву чомусь іншому гідність людини, вільний розвиток людської особистості неможливий.


Людина, яка усвідомлює свою гідність, не може не поважати саму себе. А поважаючи себе, ніколи не дозволить собі зневажливо ставитися до інших людей. Отже, справжня повага до самого себе обов'язково передбачає і повагу до інших. Як зазначав відомий французький мислитель Монтень (1533—1592), від недостатньої поваги до себе спричинюється стільки ж зла, скільки й від надмірної до себе поваги.


Засобом саморегуляції людської діяльності є і честь. Якщо гідність залежить насамперед від самої людини та її властивостей, що визначають її цінність, то честь, як правило, пов язується з тими людськими рисами, які зумовлюються певніш становищем людини у суспільстві, родом її діяльності. Так, наприклад, коли мова йде про професійну честь лікаря або вчителя, мають па увазі їх кращі професійні якості.


Честь людей ґрунтується на їх особистих або колективних заслугах перед суспільством. Тому піклуватися про свою честь або честь свого колективу — це означає підтверджувати попередні заслуги перед суспільством, підтримувати своїми діями хорошу репутацію.


У минулому честь людини визначалася тільки її становищем, належністю до певих верств населення. Відповідно до цього людина знатного роду, наприклад лицар, повинен був вести такий спосіб життя, який би не принижував його честі. Честь людини пов'язували і з її багатством чи владою. Істинна ж людська честь, як і повага, визначається діяльністю самої людини, насамперед її працею на користь інших людей. Тому завоювати таку честь і підтримувати її можна також лише хорошими справами.


Організація людської діяльності. Ще з дитинства нас привчають жити за певним розпорядком дня. І в цьому чималий сенс. Людина навчається наперед планувати свій день: шо коли робити і за який час. Але чим дорослішою стає людина, тим більше у неї виникає різних справ і обов'язків, тим більш урізноманітнюються обставини, в яких їй доводиться діяти. А відтак — вже недостатньо дише простого розпорядку дня, а потрібне продумане планування діяльності.


Планувати свої дії хоча б на день дорослій людині слід обов'язково. Та краще це робити не вранці, коли завжди не вистачає часу, а ввечері, перед сном. Деякі люди виробляють у себе хорошу звичку: перш ніж заснути, вони аналізують, що зроблено за минулий день, а що треба зробити завтра.


План майбутніх дій, і не тільки на найближчий день, а й на більший проміжок часу, має бути гнучким, тобто при його складанні слід враховувати, що можуть змінитись ті чи інші обставини, виникнуть нові справи. Тому можна «програти» у своїй уяві різні можливі варіанти таких обставин і відповідно спланувати різні способи своїх дій. Не менш важливо передбачати можливі наслідки дій, що може застерегти від прикрих помилок. Нарешті, обов'язково треба вміти об'єктивно оцінити свої сили і відповідно до цього планувати справи і час.


Важлива умова досягнення високих результатів — програмування своєї діяльності. Наприклад, необхідно виконати якусь складну справу. Перш ніж узятися за неї практично, слід у своїй уяві виділити з неї найпростіші складові частини, а потім відповідно до них — певні етапи наших дій І послідовність їх виконання.


Нарешті, щоб правильно організувати свою діяльність, слід виділяти час не тільки на працю, а й на відпочинок. Нам лише здається, що, невпинно працюючи, ми можемо зробити більше. Насправді ж людина швидко втомлюється від одного виду діяльності, І результати її праці залежать не лише від кількості витраченого часу. Іноді саме своєчасний відпочинок забезпечує швидке і якісне виконання роботи. Крім того, справжній відпочинок — це не марнування часу, не бездіяльність. Активний відпочинок — це переключення з одного виду діяльності на інший. Тому кожна людина повинна змістовно проводити свій вільний час, знайти собі заняття до душі, а не просто байдикувати.

Давно доведено, що той, хто не вміє відпочивати, не вміє і працювати.

Запитання і завдання
1. У чому ви бачите відмінності та особливості людської діяльності у порівнянні з поведінкою тварин чи дією машин?
2. Проаналізуйте свої потреби й спробуйте відповісти на запитання:

а) які потреби у вас переважають?

б) чи сприяють ці потреби вашому розвитку?

в) від яких, можливо, варто відмовитись, а яким — віддати перевагу?
3. Охарактеризуйте особливості творчої діяльності. Який із видів творчості вам уявляється привабливішим? Поясніть, чому?
4. Охарактеризуйте головні ознаки трудової діяльності.
5. Чи ви вже вибрали свою майбутню професію? Які людські якості для неї необхідні і чи є вони у вас?
6. Як співвідносяться між собою наміри, цілі й засоби діяльності? Чому наслідки наших дій не завжди відповідають нашим намірам?
7. Поясніть, чим і як регулюються дії людини?
8. Що необхідно робити для того, аби правильно організувати свою діяльність?


Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту


Людина і суспільство обучатись онлайн, безкоштовні підручники, календарне планування уроків людина і суспільство, домашнє завдання запитання та відповіді


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.