Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тоталітаризм.Повні уроки

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Тоталітаризм. Повні уроки


Тема:   Тоталітаризм

Мета: Дати визначення і пояснити термін “тоталітаризм». Пояснити причини появи такого державного ладу.

Структура уроку:

1. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

2. Дискусія 

3. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ. РОЗПОВІДЬ (ЧИТАННЯ КЛАСОМ ПО ЧЕРЗІ)


1.1 Передумови виникнення тоталітаризму. Різновиди тоталітарних режимів. 


У найдраматичніші періоди своєї історії людство намагалося знайти єдино правильний вихід із ситуації, що склалася. Інколи йому це вдавалося, інколи - ні. Початок XX ст. приніс людям чимало страждань і розчарувань: економічні кризи, жорстокі повстання та революції і, нарешті, світова війна. Демократія, на яку покладалося стільки надій, не спромоглася убезпечити народи від небачених руйнувань і багатомільйонних жертв. Перед тими, хто ще вчора беззастережно вірив у демократизм, міжнародне право та недоторканність особи і майна, постали запитання, на які не знаходилося відповіді: чому так сталося, хто винен, як уникнути подібних катастроф у майбутньому?

   Обивателі, не у змозі самостійно розібратися у причинах такого стану речей, у всьому звинуватили демократію. Саме в ній вони вбачали корінь зла і схилялися до думки, що лише «сильна» влада може забезпечити їм спокійне й сите життя. Найбільше такі погляди були поширені у країнах, які або програли війну (Німеччина та Росія), або ж не отримали від перемоги в ній того, на що, на їхню думку, вони заслуговували (Італія). Боягузтво і лицемірство, підлість і зрада, визнання будь-якої влади і будь-якого «вождя» — усе це не видавалося за надмірну плату за власне благополуччя і спокій. В ім'я кращого майбутнього та задоволення власних інтересів такі люди зголошувалися відсторонено спостерігати злочини влади, аби вони лише не стосувалися їх особисто.

гитлер

   І поки інтелектуали та політики розробляли рецепти повоєнного облаштування світу й безуспішно намагалися пропонувати їх народам, владу захоплювали ті, хто давав прості й зрозумілі людям відповіді та обіцяли заманливі перспективи. З цього жорстокого часу, який розпочався 1914 р., й виросла небачена до тоді протилежність демократії - тоталітаризм.

Термін тоталітаризм походить від пізньолатинського слова totalis, яке означає “цільність”, “повнота”. Він виник і отримав розповсюдження в 20-30-ті роки ХХ ст. і використовувався для означення політичних режимів у фашистській Італії, нацистській Німеччині та більшовицькому СРСР. 

 В 20-х роках XX ст. для характеристики встановленою в Італії політичного і державного режиму лідер фашистського руху Беніто Муссоліні вперше вжив поняття тоталітаризму. 

Ще Платон у стародавні часи писав, що при досконалій державі не тільки безумовне підпорядкування індивіда державі, але і його власності на землю, будівлі тощо. Тотальність державного регулювання розповсюджувалася і на розпорядок дня і ночі, обов'язкове сповідування єдиної релігії. Платон підкреслював необхідність для держави очищати себе від неугодних осіб смертною карою або вигнанням

Тоталітаризм – характерна для диктаторських режимів ХХ століття система управління яка прагнула до цілковитого підпорядкування суспільства державі за допомогою:

1)       монополії на інформацію та пропаганду;

2)       офіційної державної ідеології, обов’язкової для громадян;

3)       терору таємних служб;

4)       масових монопартій.

Творці теорії (Г.Арендт, З.Бжезінський, К.Фрідріх) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.

Фашизм – це:

1) диктатура й культ вождя (дуче) і підпорядкування йому політичної еліти;

2) ліквідація опозиції, парламенту, інститутів самоврядування і всіх нефашистських партій;

3) втручання у всі області суспільного життя при збереженні вільно-ринкового господарства і приватної власності.

Нацизм (націонал-соціалізм, гітлеризм) – політичний рух (з 1919 р.), ідеологія, державний режим у Німеччині (т. зв. ІІІ Рейх). Нацизм як світоглядний напрям та ідеологія був поєднанням елітарних та расистських (переважно антисемітських) концепцій, що намагалися обґрунтувати права Німеччини на завоювання інших народів, особливо слов’янських і на панування над світом. 

Як суспільний рух, керований А.Гітлером, встановив 1933 р. в Німеччині тоталітарний режим, що спирався на:

-            монополію націонал-соціалістичних робітничої партії Німеччини;

-            заперечення християнства;

-            терор супроти противників, який поєднував з масовою демагогічною пропагандою.

Авторитаризм – антидемократична система правління, при якій владу посідає військо, партія чи політична група, зосереджені навколо лідера. Зазвичай авторитаризм є наслідком державного перевороту (скажімо, авторитарний режим Ф.Франко в Іспанії 1939-1975 рр.) Тоталітаризм же спирається на масові рухи.

Одним з перших термін використав італійський автор лівої орієнтації Дж. Амендола, який у своїй промові 20 березня 1924 року заявив, що фашизм, як і комунізм являє собою тоталітарну реакцію на лібералізм і демократію. Часто використовував цей термін і Б.Муссоліні, який називав свій режим lo stato totalitario, тобто тоталітарна держава. До політичного лексикону термін “тоталітаризм” увійшов після промови Муссоліні 22 липня 1925 р. Що стосується А.Гітлера та його соратників, то вони при характеристиці свого режиму віддавали перевагу терміну “авторитарний”.

І все ж в “Енциклопедії соціальних наук” 1933 року ще немає терміну “тоталітаризм”. Вперше поняття “тоталітарний” згадане в додатковому томі Оксфордського словника англійської мови 1933 року і процитоване з квітневого номеру журналу “Контемпорарі ревю”, де розповідалося, що фашизм виконує свої функції як тоталітарний режим. Поступово в демократичних країнах Заходу цей термін отримує все більше поширення і використовується для означення спочатку фашистських режимів в Італії й Німеччині, а потім і більшовицького режиму в СРСР.


Стосовно режиму в СРСР термін тоталітаризм вперше було застосовано у листопаді 1929 р. англійською газетою “Таймс”. Напад гітлерівської Німеччини на СРСР і вступ останнього у Другу світову війну змусили західних авторів дещо пом’якшити свої оцінки радянського режиму й направити критику головним чином проти фашизму і нацизму. Під час війни “тоталітаризм” слугував для них в якості узагальнюючого поняття для характеристики фашистського і націонал-соціалістичного режимів та їх розмежування з радянським соціалізмом. З початком “холодної війни” комунізм знову почав розглядатися західними дослідниками як різновид тотальної ідеології, а радянська держава – як тоталітарна.

Виникнення тоталітаризму пов’язане передовсім з труднощами модернізації, переходу суспільства до індустріальної стадії розвитку, зі спробами правлячої еліти подолати ці труднощі за  допомогою надзвичайних заходів: одержавлення, надбюрократизації, політизації та мілітаризації всього суспільства.

Суть тоталітаризму в тому, що в результаті названих процесів встановлюється бюрократична (військово-бюрократична) диктатура, що захищає інтереси державного (партійно-державного) апарату і, частково, інтереси представників різних маргінальних груп, декласованих елементів.

сталин, гитлер

Тоталітаризм необхідно розглядати як соціальну систему, як суспільно-політичний і соціально-економічний лад, ідеологію, модель “нової людини”. Деякі з учених вважали, що тоталітаризм – результат розвитку усієї історії людства, починаючи з появи деспотичних режимів. Однак реальні умови для формування тоталітарних режимів, на думку більшості, з’явились лише на початку ХХ ст. з переростанням домонополістичного капіталізму в імперіалізм, з розвитком виробничих сил і НТР, виникненням та розвитком загальної кризи капіталізму.


1.2  Класифікація тоталітаризму

Вирізняють два типи тоталітаризму:

1)       праворадикальний (фашизм і націонал-соціалізм);

2)       лівоекстремістський (комунізм).

Перший характеризується відкритою терористичною диктатурою, що спирається на мілітаризацію усіх сфер життя, придушення демократичних свобод. В основі – войовничий антикомунізм, шовінізм, расизм і спекуляція на потребах мас.


В історіографії проблеми вивчення фашизму є три класичні його інтерпретації:

1)            теорія “моральної хвороби Європи” Б.Кроче. Він вважав, що фашизм – це реакція на ідеали доби Просвітництва;

2)            друга інтерпретація фашизму ― радикальна. Її прихильники відповідальність за появу фашизму і нацизму покладають на італійську та німецьку буржуазію;

3)            третя інтерпретація належить марксистам, які говорять, що фашизм – породження імперіалістичної стадії капіталізму, форма антипролетарської реакції.

Для комунізму характерним є державний соціалізм, тобто соціальна відчуженість людини: в політичній сфері – відсторонення мас від влади, в економічній – відчуження від засобів виробництва через надмірне їх одержавлення.

Тоталітарні режими – це наслідок Першої світової війни, яка посилила націоналістичні тенденції. З одного боку, в умовах війни складалася державно-монополістична економіка, характерними рисами якої стали мілітаризація праці, загальна трудова повинність і централізація постачання. З іншого – Перша світова війна викликала глибоку кризу норм і цінностей в європейському суспільстві. Зокрема, були відкинуті моральні обмеження, стала низькою “вартість” людського життя.

У цій ситуації непотрібність та ізольованість “маленької людини” в мирному суспільстві протиставлялись військовому братству і схожим на нього групам фаші. Націоналістична пропаганда переконувала маси: ми нічого не отримали замість наших зусиль і жертв. Так, в Італії “вкрали перемогу” при переділі світу, а Німеччина на мирній конференції була оголошена єдиним винуватцем у розв’язанні війни. Матеріальні та психологічні труднощі стимулювали відчуття “національного приниження” і незадоволення демократією, що нездатна встановити порядок в країні.

Чому фашистський рух став масовим?

«Маленька людина» залишилася сам на сам зі світом гігантських концернів і бюрократичних структур і втратила смисл свого існування. Фашизм запропонував взамін сильну державу, владу і головне – вождя. Масова свідомість таким чином була підготовлена до сприйняття тоталітаризму.

Встановлення фашистських режимів відбулося в умовах злиття в надзвичайних умовах економічної і державно-політичної кризи двох факторів – росту переважно фашистських рухів і намагання певної частини правлячих кіл передати їм владу, сподіваючись використати їх у власних інтересах. Тоталітарний режим в СРСР, а точніше сталінська диктатура була встановлена “зверху”, на відміну від фашистських режимів, які виросли з масових тоталітарних рухів. Тобто, якщо фашизм вводив свої рухи в державу, то сталінізм трансформував партію та інші організації в державні інститути.

Коли ж встановлюються тоталітарні режими?

М.Кертіс, професор університету Рутгерса (США), вважає, що зародження тоталітарної влади в Італії, покликане, зокрема, прийняттям обмежень свободи друку в 1924 р., а в Німеччині – після прийняття закону, що дозволяв арешти за підозрою в підривній діяльності в лютому 1933 р.

Стосовно ж Радянської Росії, то автор вважає, що початок утворення тоталітарного більшовицького режиму, поклали дві події, що відбулися протягом 1918 р. Зокрема, йдеться про розпуск Установчих зборів у січні 1918 р. і початок “червоного терору” восени цього ж року.

Нині відбувається інтенсивний процес трансформації політичних структур нових незалежних держав на всьому просторі колишнього СРСР, причому спроби створити модель суспільного устрою за західним ліберально-демократичним зразком, як правило (виняток становлять країни Балтії), виявилися неефективними. Між тим поява в грудні 1991 р. СНД стала можливою саме завдяки швидкому прогресуванню нових демократичних інституцій та демократичних відносин, що зрештою змусили зійти з політичної арени Радянський Союз як закриту, циліндричну систему. З висоти ж пройденого після розпаду СРСР другого десятиріччя ми спостерігаємо майже цілком зворотне явище: демократія не в змозі відвоювати належне їй місце у пострадянському просторі (за винятком Балтії) і вкотре стає "пустим словом" - підмінюється модернізованим авторитаризмом, який подекуди навіть відповідає класичним ознакам тоталітаризму.

Справа полягає в тому, що комуністична ідея в посттоталітарному просторі не спромоглася на реванш (за винятком результатів лютневих парламентських виборів 2001 р, у Молдові) і доводить свою утопічність у свідомості нових поколінь. Але в цілому ряді країн СНД (Росія, Україна, Грузія, Вірменія, Казахстан, Узбекистан) авторитарна президентська влада вміло користується "політичною імпотенцією" комуністичних лідерів, підтримуючи в масовій свідомості уявлення про начебто загрозу "червоного реваншу". Така тактика дозволяє владі паралельно чинити утиски правої та лівоцентристської опозиції, залишаючи їй роль аутсайдера. У результаті на президентських виборах (в один чи два тури) діючий президент "бореться" з лідером республіканської компартії і... здобуває переконливу перемогу під полегшене зітхання номенклатури.

карикатура

Зовсім інший, альтернативний шлях посткомуністичного розвитку на теренах колишнього СРСР демонструють протягом останнього десятиліття країни Балтії, що наполегливо проводять курс на повернення до євроатлантичної цивілізації. В Естонії, Латвії та Литві раз і назавжди обрано західноєвропейську модель суспільно-політичного устрою з розвиненим парламентаризмом і особливим наголосом на тому, що носієм державності є нація.

моя родина

Верховній Ради прибалтійських республік ще задовго до серпневої 1991 р. спроби державного перевороту в СРСР ініціювали ухвалення цілого комплексу законодавчих актів, спрямованих на ізоляцію від радянської правової й політико-адміністративної системи. 

Усі балтійські держави є парламентарними республіками з чітким реальним поділом влад. Законодавча влада належить однопалатним парламентам - Державним Зборам Естонії (101 депутат) та Сеймам Латвії (100 депутатів) й Литви (141 депутат), що обираються на 3-4 роки із застосуванням пропорційної системи. Віковий ценз для активного і пасивного виборчого права встановлений відповідно у 18 і 21 рік (у Литві - 25 років). Обраний депутат набуває всіх прав представника народу лише після складання ним присяги на вірність державі, нескладення її або складення умовно означає втрату депутатського мандата. 

Главами прибалтійських держав є президенти, що обираються в Естонії (на 5 років) й Латвії (3 роки) парламентами, а в Литві (5 років) - шляхом загальних і прямих виборів. Не лише законодавче, але й практично в цих країнах забезпечувана змінюваність президентів після не більше, ніж двох термінів повноважень. 

Країни Балтії в стислі терміни добилися повного виведення зі своєї території російських військ, рішуче поклали край неодноразовим спробам Москви втручатися у свої внутрішні справи під приводом захисту прав російськомовного населення, в односторонньому порядку здійснили демаркацію державних кордонів з Росією і створили високоефективну ринкову економіку. Природно, що вони стали першочерговими кандидатами вступу до Євросоюзу і НАТО.


1.3 Тоталітаризм правого толку

 Після першої світової війни Німеччина виплачувала величезні репарації переможцям війни. Почуття приниженої нації породжувало бажання реваншу. На шляху до влади Гітлер обіцяв відновити в країні порядок, покінчити з інфляцією, здійсниш великі державні соціально-економічні програми і, разом з тим, відгороджувати власність від націоналізації і одержавлення тощо. Звернення і обіцянка Гітлера стосувались промисловців, військових кіл, великого числа дрібних придатних власників, які і стали його масовою опорою. Ідея відновлення національного престижу Німеччини стала фактором, що згуртовує, об'єднує все німецьке суспільство. Тоді-то в гітлерівській Німеччині на озброєння взята теорія домінування арійської раси та знищення раси циган, євреїв та інших національних меншин. В середині 30-х років в Німеччині здійснюється націоналізація капіталу, транспорту, що належать іноземним (американським) фірмам та компаніям та ін. Аналогічні події і політичні, соціально-економічні процеси тоді відбувалися і в фашистській Італії. Відомо, що після приходу до влади в Росії більшовиків здійснюється націоналізація підприємств великих власників і капіталістів. Одержавлення і великого і середнього, і дрібного промислового, і сільськогосподарського виробництва - стає ідеальною ситуацією в умовах тоталітаризму. Схильними до тоталітарного режиму виявляються країни, де є незадоволення недемократичною владою тощо. 


 1.4. Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи.

Основні ознаки, риси тоталітарної політичної системи: загальна ідеологія, монополія однієї політичної партії, контроль над економікою, організований терор і переслідування інакомислячих та ін. Ідеологія в тоталітарній державі становить офіційну теорію, що дає відповідь на всі питання життя людини, включає тлумачення історії, економіки, майбутнього політичного та соціального розвитку суспільства, здійснює філософське тлумачення проблем політики, економіки, соціальної сфери тощо. 

Однопартійна диктатура.

 Партія в тоталітарній країні будувалася на військовій дисципліні на кшталт середньовічних рицарських орденів. Причому, у Німеччині й Італії ієрархічність у націонал-соціалістичній та фашистській партіях була впроваджена відвертіше, ніж у більшовиків. У СРСР Й. Сталін хоч би для видимості, час від часу імітував партійну демократію - з'їзди, вибори керівника партії тощо. Вожді нацизму А. Гітлер і фашизму Б. Муссоліні й цього не потребували, свідомо видаючи, що вони втілюють у собі й націю, і партію, і державу. Вони зображувалися пропагандою як основа партії і чільний елемент держави, у той час як більшовики постійно наголошували, що для них вище за все були народні маси. До того ж більшовики заборонили усі інші, крім власної, партії, а нацисти і фашисти, навпаки, зберегли і створили ряд «дружніх» партій. Проте, незважаючи на ці незначні відмінності, усі три режими трималися саме завдяки придушенню своїх політичних опонентів. 


Триумф воли

«Триумф воли», режиссер Лени Рифеншталь (Германия)


Культ особи «вождя»

культ вождя


 Культ особи «вождя» є неодмінною рисою усіх без винятку тоталітарних режимів. Він базується, насамперед, на звеличенні його персони, а разом з цим - ідеї, яку він уособлював. На це працювали цілі пропагандистські індустрії. Цілодобово населенню нав'язували образ турботливого «батька народу», який піклується не про власне благо, а лише про співвітчизників. Сотні тисяч прижиттєвих скульптурних зображень, мільйонні наклади біографій, газети, нашпиговані фотознімками вождя повинні були укорінити у свідомість людей переконання, що він є втіленням їх самих. Вождь ніколи не помилявся, володів даром провидця. Ті ж, хто мав необачність ставити це під сумнів, ставали не лише ворогом диктатора, а й кожного громадянина.

В умовах тоталітаризму існує легально одна політична партія, що виступає стрижнем всієї політичної системи, політичного режиму на чолі такої партії стоїть лідер, що ототожнює загальну доктрину і долю держави до такого ступеня, що доки він стоїть у владі, навколо нього створюється культ особистості. Муссоліні - в Італії, Гітлер - в Німеччині, Мао Цзедун - в Китаї, Сталін - в СРСР, Кім Ір Сен – в Кореї, Чаушеску - в Румунії та ін. здаються безсуперечними авторитетами. Але ця вимога обов'язкова навіть в тому разі, якщо особистість не у всьому відповідає. Досвід обов'язкового створення атмосфери винятковості навколо лідера політичної партії привів до появи цікавої ситуації «культу і без особистості» (Леонід Брежнєв, Михайло Горбачов та ін.). Часто-густо вибори фальсифікуються владою або ж проходять формально. 

карикатура

Партійно-державна еліта

Але жоден з тоталітаристів не міг здійснювати свою політику самотужки, тому до управління залучалися нові кадри. Ці люди, наділені недоступними для інших правами і благами, складали своєрідну касту. У Німеччині та Італії основою правлячої еліти були представники середніх класів, а в СРСР - робітництва та селянства. Проте й тих, і інших ніколи не допускали до найвищих ешелонів влади, гуртуючи біля підніжжя владного Олімпу, на якому були вождь та його свита, нерідко представлена ділками з кримінальним минулим та пристосуванцями з невдах-інтелігентів.

   У цьому середовищі діяли особливі писані й неписані закони, панували кругова порука й чіткий поділ на ранги. Схема підлеглості й зверхності була відпрацьована до найменших дрібниць. Навіть з того, наскільки близько стояв до диктатора партійний чиновник, можна було безпомилково визначити його ранг серед інших. Практично не існувало таких злочинів, на які не йшли такі люди задля збереження свого становища.

Цілковитий контроль над економікою. 

В усіх тоталітарних країнах міжвоєнної доби відбулося одержавлення господарства. Провідні галузі економіки втрачали самостійність у виборі форм господарювання, виробництва та збуту продукції. В умовах тоталітарного режиму економіка і виробництво перебувають під жорстким централізованим контролем держави. Це забезпечує могутність держави, можливість мобілізувати всі ресурси та зосередити пріоритети в економічній сфері на створенні та розвитку військово-промислового комплексу, вимушено або свідомо жертвуючи інтересами інших галузей економіки. Сферу економічної діяльності держава використовує і як засіб політичного управління. Однак, складається парадоксальна ситуація, коли успіхи в освоєнні космосу супроводжуються дефіцитом і нестачею найнеобхідніших товарів народною споживання і продовольства, які режим змушений імпортувати із-за кордону. Тоталітарні системи формують у громадян особливе розуміння цінностей і пріоритету суспільного розвитку саме як загальнодержавного розвитку. Ідеологічний апарат формує почуття гордості за гігантські звершення в суспільстві і державі, жорстко протиставляючи їх антицінностям індивідуалізму.

Організований терор. 

При тоталітарному режимі в життя суспільства проникає не стільки внаслідок настанови на «знищення класових ворогів», що прямо декларувалося, а як вимушений засіб примусових заходів для встановлення «ідеальних» порядків, суспільного ладу, проголошених політичною силою, що прийшла до влади. Органи охорони суспільного порядку і державної національної безпеки трансформуються в таємні політичні розшуки і органи збереження ідеологічних устоїв. Виникнення такого політичного явища як політичні злочинці - інакомислячі та ін. Практика всіх тоталітарних режимів показує, що логіка боротьби з ідеологічними супротивниками засобами правоохоронних органів веде до втрати почуття законності в суспільстві, до свавілля і непідконтрольності силових правоохоронних структур і органів 

  Вторгнення у приватне життя людини - сферу, де, здавалося б, людина від природи має цілковиту свободу, також монополізує тоталітарна держава. Керівники тоталітарних країн фактично одноосібно перебрали владу до своїх рук і встановили контроль над життям громадян. Будь-який вияв індивідуальності розцінювався як загроза владі.

   Такий цілковитий контроль був неможливим в авторитарних суспільствах минулого. Натомість вожді новітніх тоталітарних систем через пресу, радіо, кіно і телебачення цілодобово впливали на розум і почуття людей. Наявність же відданих поліції та армії «гарантувала» кожному незгодному бути у будь-яку хвилину заарештованим, ув'язненим чи навіть знищеним.

   Тоталітарні режими сформували особливий тип людей, своєрідних «гомо тоталітарикус» з цілком певними рисами: вірою в ідеальне суспільство, патологічною агресивною прихильністю до авторитету, розривом з минулим, його культурними надбаннями, зневагою до інтелекту, некритичним ставленням до дійсності, покірністю, схилянням перед силою і владою, шаблонним мисленням, ототожненням себе із системою, партією, вождем, фанатизмом.

   Такій людині з її украй низькими потребами й безпорадністю, позбавленій власних бажань, сумнівів і думок, звідусіль оточеній «ворогами», залишалося лише одне - долати труднощі й поборювати «ворогів».

   Про все інше дбав вождь. Якщо ж реальних ворогів не виявлялося, то їх негайно видумували: «троцькісти» й «шпигуни» в СРСР, євреї - у Німеччині, заможні західні держави - в Італії.

   Як відомо, у демократичному суспільстві обмеження прав людини застосовується лише до злочинців і душевнохворих. При тоталітаризмі зникає сама різниця між злочином і невинуватістю. Тоталітаризм карає людину незалежно від того, чи винувата вона насправді. Тотальна несвобода на тлі суцільних житейських обмежень могла бути замінена лише одним - в'язницею або стратою. Уникнення їх повинно було створювати в людей ілюзію «щастя». Людина, над якою було занесено меч тоталітарного «правосуддя», відчувала, що її хтось за щось (хоч вона й не відала, за що саме) карає. При цьому звинувачення, як правило, не пред'являлося. Відтак із свідомості й з реального життя зникало відчуття різниці між Добром і Злом. Запровадивши всезагальну карність і переслідування, тоталітаризм «скасував» ті моральні цінності, які, власне, роблять людину Людиною.

   Порядність, чесність, людинолюбство втрачали будь-який сенс порівняно зі служінням ідеї. У більшовиків такою ідеєю була «світова комуна», у фашистів - «Великий Рим», у нацистів - «Тисячорічний Райх». Єднало ці ідеї те, що вони були нездійсненними, утопічними.



Парламентська асамблея ОБСЄ запропонувала заснувати один день пам'яті жертв сталінізму і нацизму.

Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії ухвалив резолюцію "Возз'єднання розділеної Європи", яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів.

В документі від Росії як учасника ОБСЄ вимагають відмовитися від демонстрацій на славу радянського минулого і позбавити від структур, які "прикрашають історію".

Автори резолюції зазначають, що в XX столітті європейські країни постраждали від двох потужних тоталітарних режимів, які несли з собою геноцид і злочини проти людства, - нацистського і сталінського.

Для беззастережного засудження тоталітаризму ОБСЄ запропонувала заснувати загальноєвропейський день пам'яті жертв сталінізму і нацизму, приурочивши його до підписання пакту Ріббентропа-Молотова 23 серпня 1939 року (цим документом Німеччина та СРСР розділили між собою Європу).

У Москві документ вже визнали "новим політичним демаршем проти Росії", "образливим антиросійським випадом" і "насильством над історією".

"Ті, хто ставить на одну ступінь нацизм та сталінізм, забули, що саме сталінський Радянський Союз поніс найбільші жертви і зробив найбільший внесок до справи звільнення Європи від фашизму", - заявив голова російської делегації в ОБСЄ, заступник глави комітету Держдуми у міжнародних справах Олександр Козловський.

Як зауважують ЗМІ, образу російської делегації могли викликати не тільки історичні паралелі. Так, серед заходів із засудження тоталітаризму ОБСЄ пропонує країнам-учасницям відмовитися від "структур і моделей поведінки, націлених на те, щоб прикрасити історію".

Цей пункт Кремль може тлумачити як докір на адресу президента Дмитра Мєдвєдєва, який нещодавно створив комісію для боротьби з фальсифікацією історії.

З того часу вже трапилося декілька історичних скандалів - на центральних каналах і на сайтах державних відомств стали оприлюднювати версії, що покладають провину за початок Другої світової війни зокрема на Польщу.

Крім того, розвиток цієї теми може мати і конкретні наслідки: у країнах Балтії та в Україні ставиться питання про те, щоб Росія як спадкоємиця СРСР компенсувала "збитки від окупації".

карикатура


Завдання для класу: 

Звести у таблицю хронологічні дати подій 30 років, вивести відмінності режимів таких країн як Росії, Німеччини та Італії в таблицю.

Визначення термінів: «тоталітаризм», «фашизм», «комунізм», «авторитарний», «деспотизм», «диктатура», «республіка», «тиранія», «лібералізм», «монархія»


   Домашнє завдання:

Передумови появи тоталітаризму?

Основні види тоталітаризму?

Відмінності тоталітаризму Росії, Італії, Німеччини?

Культ вождя?

Цінності та життя громадян тоталітарних держав?


Список використаної літератури:

За основу взятий урок з Всесвітньої історії Яковлева Дениса Олександровича (Росія) 

Політологія За загальною редакцією І. С. Дзюбка, К. М. Левківського, Київ, 1998

Гелей С.Д., Рутар С.М. Політологія: Навч. посіб. – 5-те вид., перероб. і доп. – К.: “Знання”

Шляхтун П.П. Політологія  Підручник. – К.: Либідь, 2002

Ладиченко Т.В., Осмоловський С.О. Всесвітня історія 2010 рік 

Щупак І.Я., Морозова Л.В. Всесвітня історія 2010 рік 

П.Б. Полянський  Всесвітня історія 10 клас 

Рожик М.Є , Ерстенюк М.І., Пасічник М С., Сухий О М., Федик 1. Бірюльов І.М. Всесвітня історія. Частина перша. Нові часи 


Скомпоновано та відредактовано Муха О.


Над уроком працювали

Яковлев Д. О.

Супрун Л.С.

Король Б.Ю.



Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов  высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.

Предмети > Всесвітня історія > Всесвітня історія 10 клас