Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література >>Зарубіжна література 9 клас>> Зарубіжна література: Педро Кальдерон — видатний драматург і поет іспанського бароко. «Життя — це сон» як втілення світоглядних і художніх принципів бароко.

Фішки для допитливих до предмету Зарубіжна література 9 клас.

Тема «"Письменник про себе"».

                                                                 "Письменник про себе"

Моє життя досить довге - 81 рік (1600-1681), і припало воно на складний для Іспанії період. Мені не поталанило з часом... Колись могутня й багата країна перебувала в кризі, знесилена Тридцятилітньою війною, втратою Нідерландів, Португалії та її гігантських заокеанських колоній. З поразкою Великої Армади в минуле відійшло владарювання іспанського флоту на морі. Країна потерпала від розрухи, повстань у провінціях, жорстокої влади інквізиції. Це все спричинило занепад літератури та театру. Для постановок перед широкою публікою були дозволені лише п'єси релігійного змісту—ауто, а світська культура обмежувалася вузьким колом тем і слугувала переважно дворянству.

А мої сучасники заздрісне казали, що я щасливець - "народився з окрайцем хліба за пазухою", бо походив із заможної та шляхетної родини. Повне моє ім'я - Педро Кальдерон де ла Барка Енао де ла Барреда і Ріаньо. Названий я на честь діда-священика, який заклав добробут нашої сім'ї. Прізвище Кальдерон ("казан") має коріння ще в 13 ст, коли одного з моїх предків, що при народженні не подавав ознак життя, опустили в котел з гарячою водою, і він не лише вижив, а й став пізніше визначною людиною, улюбленцем короля Альфонсо Мудрого. Друге прізвище - Барка також пов'язане з історією роду, це назва маєтку предка, що загинув у боротьбі з маврами під час Реконкісти. Наш шляхетний рід мав свій герб, на якому було зображено 5 казанів, замок, бойова рукавиця й гасло: "Померти за віру".

Отже, я, народившись 17 січня 1600р., мав продовжити славні традиції свого роду. Мій батько - королівський придворний, секретар казначейства, мріяв, аби я став, як дід, капеланом. Тому він не шкодував грошей на мою освіту: спочатку коледж єзуїтів, а потім - Саламанкський  університет. Та потрібно визнати, що характер у мене був зовсім не підходящий для священика: дуже запальний, я постійно ув'язувався у сварки та бійки. Знайомі говорили, що я "легко ображався, був достатньо вразливим і дещо пихатим". Напевно, причиною цього був мій вулканічний темперамент, та й життя не давало підстав для спокою: коли мені було 14 років, померла мама і нам з братами довелося судитися за спадщину із зажерливою мачухою.

Проте ці негаразди допомагало долати захоплення театром. Свою першу п'єсу я написав у 13 років, а юнаком після закінчення університету брав участь у літературних змаганнях і навіть був відзначений похвалою короля іспанської "золотої драми" Лопе де Веги. Однак я був незадоволений успіхами в літературі, а до прийняття духовного сану ще не готовий, і тому вирішив змінити долю. Молодий, запальний, у 22-літньому віці я став солдатом, брав участь у військових походах до Італії, Нідерландів, у придушенні заколоту в Каталонії.

Та все ж любов до театру виявилася сильнішою від потягу до авантюр¬них пригод, і я знову взявся за перо. Поступово моє ім'я ставало все відомішим, і вже на початку 30-х років я мав славу одного з кращих драматургів Іспанії, перевершивши навіть свого вчителя —Лопе де Вегу. Мої найзнаменитіші п'єси "Стійкий солдат", "Дама-примара", "Чарівний маг", "Життя - це сон" стають відомими по всій країні, а я отримав посаду придворного драматурга короля Філіпа IV Однак доля готувала мені, окрім успіхів, ще випробування та нещастя: загибель двох братів, втрату високого покровителя, смерть коханої та єдиного сина. Особисті невдачі посилилися гоніннями на театр, обмеженням святою інквізицією тематики п'єс, різкою зміною королем Філіпом IV свого ставлення до мистецтва. У всій Іспанії дозволено було грати лише одній трупі в Мадриді, до того ж заборонено включати до репертуару любовні комедії й навіть зображати на сцені незамужніх жінок.

Ці утиски та розчарування спонукали мене у 50-літньому віці знову кардинально змінити долю-розпрощатися з театром і прийняти духовний сан, відтак у 1653 р. я став настоятелем собору в Толедо. Проте моя слава драматурга негативно оцінювалася стовпами інквізиції, і вони заявляли, що писання п'єс несумісне з такою посадою. І останні ЗО років свого життя, до смерті в 1681 р., я ніколи вже не писав п'єс світського змісту, а лише твори на релігійні теми - ауто.
Що я залишив по собі? Думаю, що немало: 120 комедій, 78 ауто, близько 20 інтермедій, 2 поеми, ліричні вірші і трактат "Апологія комедії", на жаль, назавжди втрачений. Мої п'єси поділяються за тематикою на історичні, філософські, релігійні драми та трагедії, а також побутові комедії.

Надіслано учителем зарубіжної літератури Міжнародного ліцею "Гранд" Іванченко Л.М.

_{Зарубіжна література скачати, завдання школяру 9 класу, матеріали з зарубіжної літератури для 9 класу онлайн}