KNOWLEDGE HYPERMARKET



2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Фішки для допитливих з теми «Прості і складні речовини. Поняття про неорганічні та органічні речовини.»

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

   Ще у стародавньому світі давньогрецький філософ Демокріт (V-ІV ст. до н. е.) вважав, що увесь світ складається з найдрібніших неподільних часток – атомів. Але довести це експериментально вдалося лише у 1808 році. Це зробив англійський хімік та фізик Джон Дальтон (1766 – 1844). Але атом також має складну будову.

     Англійський вчений Ернест Резерфорд у 1911 році запропонував планетарну будову атома. За нею, атом складається з центрального ядра (з позитивним зарядом) та електронів (негативно заряджених часток), які обертаються навколо нього своїми орбітами різної форми: колової, гантелепобідбої). Електрони у мікроскопі не помітні, адже перебувають у постійному русі. Вони залишають по собі лише сліди пересування – електронні хмарини. Від кількості електронів залежать хімічні властивості речовин. За сучасними уявленнями ядро атома складається з позитивно заряджених часток протонів (з грецької protos – перший) та нейтральних часток нейтронів (з латини neuter – ні той, ні другий). Маса атома  та його розміри надзвичайно малі, а ядро ще у 10-100 разів менше за атом. Якби атом був би за розміром, як Земля, його ядро мало б радіус лише 30-60 м. 

     Багато важливих хімічних елементів було відкрито у ХVІІ-ХІХ ст. За часів видатного російського хіміка Дмитра Менделєєва (1834-1907) було відомо їх 63.     

     Нині – 116. Нові хімічні елементи стали відомі у ХХ ст. Їх відкриття тривають й дотепер. Деяким з хімічних елементів навіть поки не присвоєні назви, а дані лише номери: 110, 111, 112, 114.

     Фосфор (з грецької – той, що світиться) був відкритий у 1669 р. гамбургським алхіміком Х. Брандом. Шукаючи, філософський камінь, він пропікав у закритій посудині сухий залишок від випарування сечі з річковим піском та деревним вугіллям. Після цього посудина почала світитися білим світлом. Це й був фосфор. Є відомості, що подібну речовину знали й араби ще у ХІІ ст.

     Гідроген (з грецької – той, що народжує воду) став відомим у 1766 р. завдяки англійському фізику й хіміку Генрі Кавендишу. Він дослідив цей газ й назвав “горюче повітря”. При спалюванні воно давало воду. За кілька років завдяки дослідам французького хіміка Антуан Лоран Лавуазьє стало відомо, що “горюче повітря” входить до складу води й може бути одержаним з неї. Тоді вчений дав йому назву гідроген, тобто “той, що народжує воду”.

     Оксиген та нітроген були відкриті майже водночас у ХVІІІ ст.

     Роком відкриття нітрогену вважають 1772 р. Тоді його відкрив шотландець Д. Резерфорд у складі продуктів спалювання вугілля, сірки та фосфору як газ, непридатний для дихання та горіння (“задушливе повітря”). Згодом А. Лавуазьє прийшов до висновку, що цей газ є у повітрі й запропонував його назвати “азот”. Коли Генрі Кавендиш у 1784 р. встановив присутність азоту у селітрі, виникла його сучасна латинська назва – нітроген. Цей елемент є дуже важливою складовою речовин живих істот. Він входить до складу білків, нуклеїнових кислот, хлорофілу рослин, біологічно активних речовин.


     Про те, що у повітрі існує елемент, який підтримує життя, тоді було відомо багатьо хімікам. Шведський аптекар і хімік Карл Шеелє почав вивчати повітря у 1768 р. Протягом трьох років він розкладав нагріванням різні речовини й одержував “вогняне повітря”, яке підтримувало дихання та горіння. Але свої праці про це він опублікував лише у 1777 р. Одночасно з цим, англійський священик та натураліст Джозеф Прістлі у 1774 р. також одержав цей елемент, що підтримував горіння, зі сполук ртуті (HgO). Він не знав, що цей газ є у повітрі й повідомив, перебуваючи у Парижі,  про своє відкриття А. Лавуазьє та іншим вченим. Той у свою чергу прийшов до висновку, що у повітрі є два гази: 1) той, що необхідний для життя та підтримують горіння (оксисен – з грецької – той, що народжує кислоти; А. Лавуазьє вважав, що усі кислоти місять кисень) та 2) газ “протилежного характеру” – нітроген (з грецької – той, що народжує селітри, “азот” – з грецької – “позбавлений життя”).

     Хлор (з німецької  – зеленувато-жовтий) було відкрито лише у 1774 р., хоча кухонна сіль, до складу якої входить хлор, відома людям вже 5-6 тис. років. Можливо, маніпулюючи з кухонною сіллю, середньовічні алхіміки стикалися й з газом хлором. Проте вперше його одержав і вивчив швед Карл Шеелє у 1774 р. Нагріваючи соляну кислоту з мінералом піролюзитом (MnO2), від спостерігав виділення жовто-зеленого газу. Спершу помилково хлор вважали складною речовиною й намагалися розкласти. Але англійський вчений Гемфрі Деві у 1811 р. прийшов до висновку, що даний газ – проста речовина й їй відповідає хімічний елемент. Саме Деві запропонував назву елементу – “хлорин”, яке й понині існує у Великій Британії та США. У світі панує назів “хлор”, надна у 1812 р. французьким хіміком Жозефом Луї Гей-Люссаком.

     Силіцій було відкрито лише у 1823 р., хоча його сполуки (пісок, кремінь, кварц) були відомі з давніх-давен. Фактично його першими дослідниками були французи Жозефо Луї Гей-Люссак та Луї Жак Тенар. Вони у 1811 р. одержали буро-коричневу речовину, але не знали чим вона є за своєю природою. Тому відкривачем кремнію є шведський хімік Йєнс Якоб Берцеліус, який одержав такий само порошок, як й французи, й проголосив у 1824 р. про відкриття нового хімічного елементу, який назвав – силіцій (з латини – “кремінь”). У кристалах силіцій одержали лише у 1854 р.  

     Дифузію у металах вперше спостерігали наприкінці ХІХ ст. Дві добре відшліфовані пластинки (золоту й свинцеву) щільно притиснули одну до одної. Через 5 років молекули різних металів проникли з однієї пластинки в іншу на глибину в 1 мм. Дифузію у твердих тілах використовують при покритті поверхні виробів алюмінієм, нікелем, хромом, зварюванні металів тощо.

Надіслано вчителями Міжнародного ліцею "Гранд"


Прості і складні речовини. Поняття про неорганічні та органічні речовини. > Прості і складні речовини. Поняття про неорганічні та органічні речовини. > Прості і складні речовини. Поняття про неорганічні та органічні речовини. Фішки для допитливих