KNOWLEDGE HYPERMARKET


Японія.

Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>> Всесвітня історія: Японія.

1.Наслідки Першої світової війни для Японії.

Оголошуючи у серпні 1914 р. війну Німеччині, Японська імперія плекала плани розширення зони свого впливу в Китаї, на Далекому Сході й отримання німецьких володінь у зоні Тихого океану. На другому році війни Японія пред'явила Китаю так звану «21 вимогу», задоволення яких фактично перетворили б цю країну у вотчину Японії. Власне, щодо Китаю й Тихого океану, то тут японці частково д осягли мети. Щодо далекосхідного регіону Росії, то реалізувати задумане через невдалу інтервенцію в цю країну, охоплену громадянською війною, не вдалося.

За давньою японською традицією, колону солдатів, що відправлялися на війну, очолював вояк, який ніс на плечі списану ієрогліфами двометрову збільшену копію «самодзі» - круглої лопатки, якою в японській сім'ї розкладають рис у тарілки. Такими лопатами японські генерали сподівалися «черпати» багаті трофеї на полях битв Першої світової війни. По війні їх спіткало гірке розчарування - Вашинґтонська мирна конференція 1921-1922 рр. проголосила політику «відчинених дверей» - рівних можливостей для всіх країн - у Китаї. І хоча у Вашинґтоні Японії було надано право мати на Тихому океані третій за потужністю (після США й Великої Британії) військово-морський флот водотоннажністю 315 тис. т, вона вважала себе несправедливо обійденою західними державами, насамперед Сполученими Штатами.
  

Економічна нестабільність у повоєнній Японії призвела до соціальних заворушень, одним з найбільших із яких були «рисові бунти» 1918 р., коли близько 10 млн чоловік протестували проти спекулятивних цін на рис - головний продукт харчування японців.
  

Акціями невдоволення весь час намагалося скористатися задля пробудження «самурайського духу» і мілітаристських настроїв вище армійське командування. Армія в Японії, як і в більшості азійських держав, вважалася елітною частиною суспільства й користувалася значним авторитетом і мала певну автономію щодо парламенту. Армійські кола вели серед японців агітацію, що повоєнні труднощі спричинені несправедливим ставленням до Японії її колишніх партнерів по антинімецькій коаліції.
  

Хірохіто - регент, а з 1926 р. - імператор Японії, після поїздки в 1921 р. до Європи вбачав свою роль у політичному житті країни як конституційного монарха на кшталт Великої Британії, Бельгії, Голландії та Італії. Він прагнув не втручатися надто активно у відносини армійської верхівки з парламентом, балансуючи між цими двома силами.
  

Головний тягар труднощів, пов'язаний з повоєнним періодом, ліг на плечі уряду прем'єр-міністра Такаші Хари (1856-1921). Найперше, він поставив собі за мету позбавити впливу олігархів, які надмірно посилились в епоху «реставрації Мейдзі», і зміцнити роль політичних партій у суспільному житті. Т. Хара виявився неперевершеним майстром партійного будівництва й знавцем бюрократичного партійного механізму, зумів заручитися заступництвом впливових японських бізнесменів. Умілий політичний інтриган, він створював для партій умови для перебирання ними влади від бюрократії та старої політичної еліти.
  

Незважаючи на несприятливі внутрішні й зовнішні чинники, Т. Харі вдалося стабілізувати економіку, демократизувати суспільство, забезпечити розквіт інтелектуального й мистецького життя. Проте посягання на владу бюрократії не зійшло йому з рук і в листопаді 1921 р. його було вбито правим терористом.

2.Мілітаризація країни.

Після загибелі Т. Хари в Японії значно активізувалися мілітаристські партії й організації. Спекулюючи на самурайських традиціях, вони ставили за мету відновлення зовнішньої експансії імперії. У 1927 р. прем'єр-міністр Танака надіслав імператору таємний план («меморандум Танаки») витіснення США з Тихого океану й експансії на Далекий Схід.
  

Мілітаристські настрої як не можна краще для їх провідників накладалися на прояви в Японії світової економічної кризи, яка до того ж охопила фінансову систему країни ще в 1927 р. До нестатків і злиднів більшості населення, особливо сільського, долучився небачений раніше крах банків, що порушив нормальну діяльність всієї економіки.
  

Період хоч і повільного, але все ж таки економічного зростання в попереднє десятиріччя змінився інфляцією, падінням цін на сільськогосподарську продукцію, руйнуванням товарного ринку, безробіттям.
  

Економічна криза істотно загострила політичні протиріччя в суспільстві. Японські військові, особливо після підписання в 1930 р. Лондонського морського договору, який доповнив рішення Вашинґтонської конференції, спекулювали на тих часах, коли безпека японських інтересів і колоніальних військ у заморських володіннях була беззастережною.
  

Тепер же, переконували вони співгромадян, в умовах нав'язування Японії «несправедливих» договорів потрібно було накопичувати військові сили для «відновлення справедливості» і ввести в оману західну дипломатію щодо дійсних намірів Японії на міжнародній арені.
  

У 1928 р. майже одночасно з прийняттям «Закону про загальні вибори», за яким кількість виборців зросла з понад З млн чоловік до 12,5 млн, було прийнято «Закон про охорону громадського порядку», яким було передбачено до десяти років тюремного ув'язнення за «антимонархічні» та «антидержавні» дії. Насправді ж під ці формулювання можна було підвести будь-які вияви невдоволення офіційною урядовою політикою.
  

Ідеологічним прикриттям нагнітання мілітаристських настроїв слугувала ідея про нібито божественне походження Японії. У школах дітям розповідали, що їхня батьківщина - священна земля, якою безперервно управляють нащадки міфічного імператора Дзімми. У центрі шкільної карти «Сусіди Японії» було позначено японську столицю Токіо, а довкола неї було проведено п'ять кіл, що означали етапи експансії Японії. Перше коло охоплювало власне Японію, друге - тихоокеанські острови, Корею, Маньчжурію і частину Монголії, третє - Північний Китай і частину російського Сибіру, четверте - решту Китаю, Індокитай, Борнео й Гавайські острови, п'яте - західне узбережжя США й Канади, Австралію.
  

Політика уряду представника партії Мінсейто Осаші Хамаґучі (1929-1931) не відрізнялася оригінальними заходами, спрямованими на виведення економіки з кризи, а в основному полягала у закликах заощаджувати, вести аскетичний спосіб життя тощо. Урешті-решт прем'єр виявився нездатним справитися з проблемами внутрішнього життя країни. Активізація крайньо правих партій з їхніми закликами до встановлення «сильної» влади й наступальної зовнішньої політики знаходила відгук у середовищі молодих офіцерів, політиків, учнівської й студентської молоді, вихованої на самурайському романтизмі, кримінальних елементів. О. Хамаґучі потрапив під шквал критики за безпорадне борсання в трясовині проблем і загинув у результаті терористичного акту правих бойовиків.
  

Спекулювання на соціальних проблемах, звернення до самурайського минулого й терор стали невід'ємною складовою дій мілітаристів. У 1932 р. група молодих офіцерів вчинила заколот з метою насадження у країні військової диктатури. Спроба виявилася невдалою, але вона сприяла збільшенню фінансової допомоги мілітаристам з боку крупного японського бізнесу, насамперед пов'язаного з виробництвом зброї. Особливо велику прихильність виявляли до них керівники дзайбацу - потужних трестів і концернів, котрі контролювали такі ключові сектори економіки, як важка промисловість, транспорт, торгівля, фінанси. Об'єднання «Міцуї», «Міцубісі», «Ніссан», розраховуючи на прибутки від майбутніх колоніальних загарбань, не шкодували коштів на підтримку зусиль мілітаристських націоналістичних організацій і груп.
  

Японські мілітаристські сили, претендуючи на роль об'єднавчого осередку всіх азійців проти Заходу, докладали зусиль для пропаганди в закордонній частині Азії ідеї зверхності азійської раси. У 1934 р. в Японії було засноване об'єднання «Дай-Айя-Кіотай», головними завданнями якого були пропаганда японської культури та мови на Азіатському континенті, поширення торговельного впливу Японії, «визволення» інших азійських народів під протекторатом Токіо. Організація приділяла значну увагу ідеологічному вихованню молоді, об'єднаної в окрему спілку «Молода Азія».
  

Мілітаризація в 30-х рр. політичного клімату досягла кульмінації в 1936 р. під час так званого інциденту 26 березня. Цього дня група молодих офіцерів здійснила спробу знищити у повному складі урядовий кабінет і захопити владу в країні. Заколот було придушено, але відтепер у Японії постав могутній блок цивільної влади з вищим армійським командуванням. Це були люди, які мали підтримку бізнесових кіл,  впливових засобів масової інформації, чиновників. Вони готували націю до експансії в Азію і до тотальної (загальної) війни проти Заходу, свідченням чому став вихід Японії з Ліги Націй та агресивні акції на міжнародній арені.

3.Демократичний рух.

Природно, що у країнах з тоталітарним чи авторитарним устроєм демократичні сили змушені діяти у вкрай складних умовах. У подібній ситуації перебували й демократично орієнтовані люди в міжвоєнній Японії. Коли офіційна пропаганда з усіх сил намагалася прищепити нації войовничий дух, коли слова «самурай» і «патріот» вживалися як синоніми, потрібно було мати велику громадянську мужність, щоб протистояти цьому. Особливість Японії, як, власне, й Німеччини та Італії, полягала в тому, що тут до демократичного табору належали всі, хто виступав проти диктатури мілітаристів усередині країни й проти агресивної зовнішньої політики на міжнародній арені. Відтак демократичний табір складали досить ідеологічно різнобарвні сили: інтелектуали, які віддавали собі звіт у неминучих згубних наслідках для народу політики режиму військових, комуністи, які розцінювали порядки в Японії як «імперіалізм», пацифісти, які були проти будь-якої війни як протиприродного явища, окремі чиновники та військові. Щоправда, останніх було напрочуд мало.
  

Демократичний рух у Японії потерпав від того, що його учасники були розрізненими й не мали загальнонаціональних центрів. Зокрема, на відміну від Великої Британії з її Британським конгресом тред-юніонів, у Японії не було єдиного профспілкового центру, який би скеровував боротьбу найманих працівників за їхні соціальні права. Це, наприклад, чітко виявилося під час страйку токійських залізничників на початку 20-х рр., який так і не переріс у загальнонаціональний.
  

Ліві організації й групи, як, наприклад, «Танемаку хіто» («Сіяч») на чолі з Омі Комакі чи створена в липні 1922 р. Комуністична партія Японії (КПЯ), через свою малочисельність та захоплення теорією на шкоду конкретним діям не справляли вирішального впливу на політику японського уряду та громадську думку. КПЯ, що утворилася внаслідок розколу в анархо-синдикалістському русі з активістів профспілок, насамперед соціалістів і радикалів, була не стільки серйозною політичною силою, скільки зібранням інтелектуалів, що сповідували комуністичну ідеологію. Навіть її лідери, як-то Хітоші Ямакава, більше опікувалися словесною підтримкою комунізму в СРСР, ніж розраховували на його поширення в Японії.
  

Упродовж 20-30-х рр. партійні активісти КПЯ неодноразово переслідувались владою; не додавала партії авторитету й безперервна боротьба між різними фракціями в ній. У тактиці КПЯ переважали маніфестації і мітинги, її політична лінія досить часто змінювалася чи то відповідно до вказівок Комінтерну, чи то залежно від того, яка фракція брала гору в партійних дискусіях. Починаючи з 1933 р. в результаті поліцейських акцій більшість керівників партії були або заарештовані, або емігрували.

Ті в Японії, хто передбачав загрозливі для нації наслідки мілітаризації країни, намагалися протидіяти скочуванню її до війни. Так, у листопаді 1930 р. противники мілітаризації поширили серед японських військових воєнних моряків у Шанхайському порту антивоєнні листівки. Того ж року постало «Товариство противників японо-китайської війни».
  

У цілому ж демократичний рух перебував у надзвичайно складних умовах, оскільки урядові кола намагалися в зародку придушувати будь-яку діяльність, що йшла врозріз із їхньою політикою. Так, наприклад, сталося зі святкуванням 1 травня 1935 р. Міжнародного дня солідарності трудящих, яке відразу ж було заборонене.


Всесвітня історія 10 клас. Полянський П. Б.


Збірка конспектів уроків по всім класами, домашня робота, скачати реферати з всесвітньої історії, книги та підручники згідно каленадарного плануванння з всесвітньої історії для 10 класу

Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.