Гіпермаркет Знань>>Економіка>>Економіка 10 клас. Повні уроки >> Економіка: Виробництво та його фактори: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва.Повні уроки

Мета уроку: Ознайомитись з поняттям виробництво та вивчити його основні фактори.

Головні питання уроку: 1. Зміст виробництва. Способи і форми виробництва. 2. Структура виробництва. 3. Економічні ресурси або фактори виробництва. 4. Крива виробничих можливостей. Закон спадної продуктивності

Основним засобом задоволення потреб людини є виробництво. Основна мета виробництва – задоволення споживчих благ. Усі потреби прямо або опосередковано залежать від виробництва.

Виробництво – це вплив людини на матеріальний світ природи з метою надання йому властивостей і форм природи, придатних для задоволення потреб людини. Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу існування будь-якого суспільства. Воно є рушієм технічного процесу і розвитку людини. Для розуміння змісту виробництва необхідно визначити основні елементи процесу виробництва: працю, предмети праці та засоби праці.

Праця – це цілеспрямована діяльність людей для досягнення мети – виробництва певного продукту. Предмети праці – це об’єкти, на які діє людина (земля, сировина, матеріали). Людини діє на предмети праці за допомогою засобів праці.

Засоби праці – це машини, інструменти, обладнання, виробничі споруди тощо. Засоби праці та предмети праці у сукупності становлять засоби виробництва. Поєднання праці та засобів виробництва використовують як критерії для виділення технічних етапів у розвитку виробництва. За цими критеріями розрізняють такі технологічні способи виробництва: реміснича (інструментальна) технологія, машинне та сучасне автоматизоване виробництво. У процесі виробництва люди вступають між собою у відносини, які називають виробничими відносинами. Вони виникають при використанні ресурсів, розподілі прибутків, організації управління тощо. Суспільне виробництво – розвинута форма, що прийшла на зміну товарній. Основа його – поділ праці всередині гігантських компаній, коли їх філії у багатьох країнах є постачальниками деталей та вузлів, які не є товаром у повному розумінні цього слова.

У структурі виробництва виділяються матеріальна і нематеріальна складові.

Матеріальне виробництво – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення і розвиток нематеріального виробництва. Водночас, нематеріальне виробництво має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Нематеріальне виробництво охоплює галузі, де створюють нематеріальні блага і послуги (охорона здоров’я, освіта тощо). Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Вона охоплює підприємства й галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги.

Праця у сфері обігу (оптової торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням гання та пакування засобів виробництва, що також є продовженням процесу виробництва.

Роздрібну торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв’язок, що задовольняє потреби людей, відносять до нематеріальних послуг. Структуру виробництва можна розглядати також з позиції того, що одні види виробничої діяльності є похідними від інших. Відповідно до цього виділяють первинне, вторинне і третинне виробництво. Первинне виробництво базується на привласненні готових природних ресурсів (сільське господарство, гірничодобувна промисловість, лісництво, рибальство та ін.). Вторинне виробництво ґрунтується на первинному. Воно охоплює галузі обробної промисловості, що створюють засоби виробництва та продукти споживання, а також будівництво. Третинне виробництво – створення різноманітних послуг, які обслуговують виробництво й особисті потреби. Сукупність галузей, які обслуговують виробництво, становлять виробничу інфраструктуру.

 Це підприємства транспорту, зв’язку, торгівлі, фінансово-кредитної сфери, інформації, реклами тощо. Галузі, які надають особисті послуги людині, становлять соціальну інфраструктуру.

Соціальна інфраструктура охоплює ті підприємства, які безпосередньо впливають на стан і розвиток окремих людей, надаючи їм нематеріальні форми багатства, і задовольняючи соціальні та духовні потреби.

У соціально-економічній літературі є два основних підходи до характеристики передумов виробництва. В одному випадку їх називають економічними ресурсами, а в іншому – матеріальними й особистими факторами. Згідно з першим, економічні ресурси поділяються на матеріальні та людські.

До матеріальних ресурсів відносять землю і природні матеріали та капітал, а до людських – працю і підприємницьку діяльність. Другий підхід характерний для нашої економічної науки. Згідно з ним передумовами виробництва є матеріальні й особисті фактори виробництва. До матеріальних факторів відносять засоби виробництва, які включають засоби праці й предмети праці. До особистих факторів виробництва належать, з одного боку, робоча сила (праця), а з іншого – сама людина як носій робочої сили (праці).

Робоча сила – це потенційний фактор виробництва, який стає реальним лише тоді, коли відбувається процес праці. Праця – це процес взаємодії між людиною і природою, внаслідок якого предмети природи змінюють свою форму, набуваючи здатності задовольняти людські потреби, тобто життєвими благами.

Важливе співвідношення процесів виробництва і праці. На цю проблему є два погляди: перший – ці два процеси ототожнюються, а в другому – розмежовуються. Спільними рисами для праці й виробництва є робоча сила, засоби і предмети праці. Відмінність між ними полягає у змісті.

Процес виробництва завжди є результатом взаємодії відповідних факторів, які в економічній науці одержали назву фактори (ресурси) виробництва. Останні поділяють на дві великі групи: матеріально-речові та особисті. У свою чергу, матеріально-речові фактори поділяються на засоби виробництва, створені людиною (капітал), і природні фактори, що об'єднуються поняттям "земля". Особистий фактор визначається поняттям "праця".

    Земля як фактор виробництва відіграє особливу роль. Відомий англійський економіст, класик економічної науки Вільям Петті ще в XVII ст. підкреслював, що земля - мати багатства. І понині значення цього фактора не зменшується. Земля - це засіб праці, створений природою. Поняття "земля" як фактор виробництва має широкий зміст: земля є одночасно операційним базисом виробництва (у промисловості), сховищем природних ресурсів (родовища мінералів, нафти, газу), природною основою сільськогосподарського виробництва (орні землі, ліси, водоймища). У сільському господарстві земля - це й основний засіб праці, і предмет праці. Природа зробила різні землі якісно неоднаковими. З метою диференціації земель щодо продуктивності розробляють кадастри - бальні оцінки різних земельних ділянок.

    Праця як фактор виробництва охоплює людські ресурси: фізичні та розумові здібності, освітній та професійний рівень, виробничий досвід зайнятих у виробництві. Відомо, що з розвитком виробництва вдосконалюються й істотно змінюються засоби виробництва, виникає повністю автоматизоване і роботизоване виробництво, нетрудомісткі технології тощо. Але роль особистого фактора при цьому не тільки не зменшується, а за деяких умов і зростає. Зумовлюється це такими обставинами. По-перше, під впливом науково-технічного прогресу вдосконалюються засоби виробництва і технології, відповідно виникає потреба у вищій кваліфікації працівників. По-друге, виробництво стає дедалі більш наукомістким, тобто таким, що потребує наукового забезпечення. По-третє, виробництво розв'язує складніші завдання, орієнтовані на зростаючі потреби людей і все більше обмежені ресурси, отже, досконалішим має бути й управління. По-четверте, збільшується частка ризикових виробництв (наприклад, атомна енергетика), що вимагає від людини не лише високої кваліфікації, а й значного психічного напруження.

     Зростання ролі особистого фактора висуває нові вимоги не лише до кваліфікації компетентності та знань працівників, а й до загальноосвітнього рівня. Культурна, освічена людина інакше розуміє відповідальність, є ініціативнішою, вимогливішою до себе. Основи знань з багатьох наук людина здобуває в школі, там же закладаються основи її світогляду. Тому школа відіграє не меншу роль у творенні майбутнього фахівця, ніж, скажімо, професійне училище, коледж чи університет.
Капітал (матеріальний або фізичний) як фактор виробництва -це засоби виробництва, що належать підприємцям або іншим власникам і використовуються в процесі створення речей і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, сформований. Капітал існує у продуктивному використанні саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном. Частина цих доходів повертається у виробництво, нагромаджуючи капітал і забезпечуючи кошти для вдосконалення виробництва.

     Якщо засоби виробництва не використовуються у створенні речей і послуг, то вони не є капіталом. Нагромадження засобів виробництва у випадку, коли таке виробництво стає збитковим, втрачає для їх власника будь-який сенс.

    Капітал - засоби та предмети праці - перебуває у процесі постійних змін, що втілюються у переході до вищих технологічних укладів

    Крім трьох уже згаданих факторів (ресурсів) виробництва - землі, праці та капіталу, існує особливий, четвертий фактор: здатність до підприємництва. Він знаходить своє матеріальне втілення лише у кінцевих результатах виробництва - у доході, який отримує підприємець. Роль здатності до підприємництва надзвичайно важлива. Для того, щоб якась справа (бізнес) була започаткована, хтось має виявити ініціативу, відшукати незадоволену потребу, придбати засоби виробництва, найняти людей. Щоб розпочате виробництво продовжувало діяти і розвивалось, його необхідно щоденно організовувати. А для процвітання справи хтось має ризикувати: знаходити додаткові джерела фінансування, вчасно скорочувати або розгортати виробництво тощо. Всі ці здібності і навички й охоплюються поняттям "підприємництво". Здатність до підприємництва є рідкісним талантом, яким володіє незначна частина людей. Учені вважають, що лише 5-7% громадян країни мають природну здатність до підприємництва. Якщо врахувати те, що не всі ті, хто має цей талант від природи, правильно обирають свою професію, здобувають необхідну освіту, то зрозуміло, чому справжні підприємці є багатством нації. Детальніше зміст явища підприємництва розглядатиметься у подальших розділах підручника.

     Економічна наука з другої половини ХХ ст. виокремлює ще два важливі фактори (ресурси) сучасного виробництва - людський капітал та соціальний капітал.

     Людський капітал близький, але не тотожний за своїм змістом поняттю "ресурс праці". Носіями людського капіталу є працівники, що мають сучасні знання, навички та мотиви до трудової діяльності. Вважається, що нагромадження людського капіталу передбачає розвиток системи освіти, культури, підвищення кваліфікації, охорони здоров'я, інформаційної мережі. Отже, більший потенціал людського капіталу має та країна, в економіці якої зайняті працівники з такими рисами, як освіченість, здатність пристосовуватися до технологічнихзмін, гарний фізичний стан, поінформованість щодо потреб ринку праці.

    Соціальний капітал - це такі відносини між учасниками процесу виробництва, які ґрунтуються на довірі та співробітництві, передбачають створення можливостей вільного доступу до освіти і культури усім громадянам. Соціальний капітал дуже важко виміряти. Але наслідком його нагромадження, а отже, створення відносин, що передбачають довіру і співробітництво у виробництві, стає прискорення соціального, економічного і технічного розвитку. Яскраві приклади такого розвитку у другій половині ХХ ст. демонстрували, наприклад, Німеччина та Японія, які завдячують своїм прискореним розвитком саме розбудові таких відносин. Закон спадної продуктивності Розвиток виробництва має межі, які зумовлені певним обсягом ресурсів. Для характеристики стану використання ресурсів застосовують такі поняття, як повна зайнятість і повний обсяг виробництва. Повна зайнятість означає, що всі придатні ресурси використовують у виробництві. Критеріями використання ресурсів є фізичний стан і соціальні обставини. Повний обсяг виробництва означає, що виробничі ресурси використовують у такій комбінації і на такій технічній основі, які дають змогу отримувати максимальний економічний результат.

Обмеженість економічних ресурсів зумовлює раціональні або альтернативні варіанти їх використання. Загальний орієнтиром у виборі таких шляхів використання ресурсів є досягнення повної їх зайнятості й повного використання. При виборі альтернативного варіанта використовують ті ресурси, які найбільше підходять для нього. За умови обмеженості ресурсів ми змушені використовувати менш придатні ресурси, при цьому витрати на одиницю продукції зростатимуть.

Для розгляду закону спадної продуктивності факторів виробництва нам необхідно розглянути закономірності поведінки виробника. Кожен виробник за умови відсутності визначених обсягів виробництва керується у своїй діяльності принципом економічної доцільності. Це означає, що він буде діяти відповідно до власних інтересів, суть яких – в отриманні максимальних прибутків, і вироблятиме стільки продукції, обсяг якої даватиме найбільший прибуток.

Кожна додатково вироблена одиниця продукції – це не тільки додаткова виручка на певну величину (що називається граничною виручкою), а й збільшення загальних витрат на величину граничних витрат (затрати на виготовлення одиниці продукції). Якщо збільшення обсягів виробництва забезпечує перевищення граничною виручкою граничних витрат, то прибуток зростатиме.

Закон спадної продуктивності – якщо один із факторів виробництва (ресурсів) є змінним, а інші – постійними, то, починаючи із певного моменту, гранична продуктивність кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Для будь-кого виробництва є змінні й незмінні фактори.

Контрольні завдання

 1. Земля одночасно є і засобом, і предметом праці. Запропонуйте для розгляду дві конкретні ситуації: коли земля є засобом праці і коли вона є її предметом.

 2. Як би ви пояснили те, що, незважаючи на вдосконалення засобів виробництва, впровадження у виробництво автоматів та комп'ютерних технологій, роль людини у виробництві не зменшується?

 3. Зайняте населення України у 2000 і 2007 рр. було розподілене за галузями:

 

 
Виконайте такі завдання:

  1) Заповніть колонки, тобто розрахуйте, який відсоток становили зайняті у кожній із галузей;
  2) Визначте, які зміни у структурі зайнятості відбулися за 1990–2000 рр.
  3) Виходячи звизначення капіталу, запропонованого утексті, дайте відповідь на питання:
       • Чи можуть вважатися капіталом засоби виробництва, що не використовуються для створення речей і послуг?
       • Чи є капіталом засоби виробництва збиткового підприємства?
       • Чому власник капіталу зацікавлений у його збільшенні (нагромадженні)?
       • Чи може природа створювати капітал?
       • В яких випадках комп'ютер і принтер стають капіталом?

 4) Розрахуйте ефективність праці одного робітника за годину, якщо у виробничомупроцесі брало участь 10 осіб, що працювали 3 повних робочих дня і виробили 480 одиниць продукції.

 5) Визначте, який продукт може бути створений з використанням 15 одиниць фізичного капіталу, якщо фондовіддача становить 15 одиниць продукції.

Список використаних джерел:

1. Задоя А. А., Петруся Ю. Е. Основы экономики: Учеб. пособие. – К.:Вища шк. – Знання, 1998.
2. Економіка: Підруч. для 10 кл. загально освіт. навч. закл./ Г. О.Ковальчук, В. Г. Мельничук, В. О. Огнев’юк. – К.: Навч.книга, 2003.– 352 с.: іл.
3. Економіка: Навч. посібник для 10 – 11 класів / За ред. З. Г.Ватаманюка, С. М. Панчишина.– К.: Либідь,1999.
4. Экономическая теория в вопросах и ответах: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Изд-во “Феникс”, 1998. – 512 с.
5. Экономическая теория: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений/ Под ред. В. Д. Камаева. – 5-е изд., перераб. и доп.– Гуманит. изд. центр ВЛАДОС,
1999. – 630 с.: ил.

Відредаговано і надіслано Прокопенко Ю.А.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.