KNOWLEDGE HYPERMARKET


Конспект уроку на тему: “ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “

Гіпермаркет знань>>Українська література >> Українська література: Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Розвиток малих та великих епічних жанрів; театру та кінодраматургії.


План-конспект уроку з курсу «Українська література 11 клас» з теми «“ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “».



Методична розробка літературної композиції на тему:

                                                  “ Осінь - не пора року, осінь - стан душі “

                                                                   ПЛАН    ЗАНЯТТЯ


Тема : Осінь - не пора року, осінь -  стан душі
Мета : поглибити знання лірики сучасних поетів, пригадати класиків, ознайомитися з лірикою наших земляків та  студентів  нашого технікуму, розвинути почуття поваги до рідного слова , до поетичних рядків, виховувати чутливу до оточуючого світу особистість
         
Тип : літературна композиція
    
                           На початку  композиції  звучить  пісня  Ю.Шевчука  “Что такое осень?”.

1 - й  читець :      Мудрість  природи


В.Буденний

Задумались повінчані сади,
Фата весільна кинута додолу,
Вже в сповитку зав’язані плоди
Чекають  на  свою  осінню  долю.
Їм пити  дощ , і сонце, і озон,
З грудей землі живлющі пити соки,
І літо промайне, мов дивний сон,
Лишивши пам’ять по собі глибоку.
Поосеніє, прийде садівник
По Їхню щедру і достиглу вроду...
Такий короткий,та прекрасний вік!
Така глибинність мудрої природи.

2 - й читець :                                                   

А.С.Пушкин
Унылая пора! очей очарованье!
Приятна мне твоя прощальная краса -
Люблю я пышное природы  увяданье,
В багрец и в золото одетые леса,
В их сенях ветра шум и свежее  дыханье,
И мглой волнистою покрыты  небеса,
И редкий солнца луч, и первые морозы,
И отдаленные седой зимы  угрозы.

Ведучий 1 :

Падає, падає листя.

Падає листя пожовкле на Твою голову,на руки. В прозоро - блакитному, ніжно - холодному сонячному повітрі жовто - золоті сльози жалю за минулим...
Осінь - то вогневий птах, що, майнувши злото – пломінним крилом,сконає,спопеліє дощенту. Шалений танок різнобарвної смерті, що ниже в бурштинове намисто гаї і садки. Ти полюбив осінь.

Покохав осінь і зненавидів весну. Так безупинно. Ти покохав осінню красу і, коли пожовкло листя , забував про весну.
Коли пожовкне листя... Ти кохав... Коли пожовкне листя і полетить, повисне в павутинному повітрі...Твоя душа полине услід їм прозорим золотаво - блідим листком і подібно їм лишиться в павутинному повітрі...Ти кохав...
Студент І курсу Лигач І. виконує пісню про осіннє кохання.

Ведучий  2 :

Люблю осінь. Вона так часто приходить непомітно...

Шелестить під ногами листя. Я в тихій задумі йду по парку. Сьогодні мені нікуди поспішати. І хочеться побути наодинці з природою, зі своїми думками. Тривожно і сумно...Відчуваю себе такою самотньою, забутою всіма. Але раптом щось ніжно торкнулося моєї щоки, опустилось на плече і, плавно кружляючи, опустилось під ноги. З подивом опускаю очі. Золотом сяє  дитя осінньої природи - листя дуба. І тоді я ніби прокинулась од сну.

3 - й  читець:

Л.Прачева
Осінь чаклує - серце чарує :
Чи то від смутку, чи від розлуки
Фарби жовтаві бере у руки.
Колір червоний, де заманеться,
Наче надія, в серці озветься...
Жовтогаряча і жовтокоса
Марить, чаклує красуня - осінь...
А  поруч - жовтень, стрункий, високий,
Золоточубий, зеленоокий...                                                                                                

1 -    й  читець:

В. Черепков
Давно своё отпели соловьи,
Лишь журавли по небу
                     грусть разносят.
Я улыбаюсь, потому что
                                    осень
Ко мне явилась праздником любви.     
Рябины  догорают без огня,
На травах иней оставляет
                                   проседь.
Я улыбаюсь, потому что
                                       осень
Весны  дороже стала
                             для меня.
Чтоб грустные оставить письмена,
Ленивый  дождь линует
                             небо косо,
Я улыбаюсь, потому что    
                              осень
Любовью осчастливила
                               меня.

Ведучий  2 :

Сяє сонце. Осіння позолота вже торкнулася всього,що оточує мене. Лагідний вітерець грайливо опускає на землю листя. Воно, сяючи, кружляє в осінньому танку. Ніжне й лагідне, це осіннє золото війнуло на мене теплом і спокоєм.
Листя, плавно кружляючи навколо мене, заглядало мені в обличчя,м’яко опускалось під ноги.
І раптом здалось: мене тут розуміють, співчувають. Так хороше стало на душі, така охопила радість і вдячність до цих ніжних, чарівних дітей природи.

5 - й  читець :

                                                                                        Л.Прачева
                         Осінні   подарунки
Синє небо - небокрай !
На землі - осінній Рай !
Золото дарує осінь
Людям безкоштовно зовсім.
Щиро радість роздає
І усе, що в неї є:
      З листя килими чарівні,
       Ніжні спогади предивні
       І надії пречудові,
       І живе, безсмертне слово.

6 - й  читець:

                                                                                        Л.Прачева
                             Праздник   увяданья
Кустов осенние букеты.
Шуршанье листьев
                              под  ногами.
Скворцов прощальные
                                        приветы
Их грусть,оставшаяся
                                    с  нами...
Цветов и красок
                             полыханье
Души  щемящее
                           томленье...
Сквозь щедрый
                       праздник увяданья -
Седой зимы
                     предупрежденье.

7 - й  читець:
                                                                                   Л.Прачева
                       Осінь, гарно мені з тобою!
Жовтим листям осінь шлях мені вистилає.
Наше місто знову осінь прикрашає.
Йду назустріч і милуюсь: як чудово!
Знов зустрілись ми з тобою, осінь, знову!
Вітерець ласкавий лагідно кружляє,
Радий зустрічі з тобою він, я знаю.
Я ще вчора тебе, осінь,не любила,
 Та сьогодні твої чари  зрозуміла.
Ти приваблива, чарівна, гарна дуже.
Отакою, як і ти, я бути мушу!
Хай сховає завтра сонечко негода
І змарніє жовте листя, наче врода,
І нехай дощами вкриється обличчя,-
Не хвилюйся, осінь, це тобі теж личить.
Хоч туман твою яскравість приховає.
Таємничість до лиця тобі буває.
А як коси від морозу побіліють,
В твоїм серці проросте зерням  надія
І любов розквітне квіткою ясною!
Осінь, гарно мені поруч із тобою.
  Студентка  ІІІ курсу  виконує пісню

Ведучий  2 :

Чарівниця осінь повела своєю дивною паличкою - і все перетворюється в казковий золото - багряний світ. Тихий шелест падаючого листя видається чимось захоплюючим, всеосяжним. Дивні шерехи і звуки заповнюють тишу і переносять нас у світ фантазій та мрій.

8 - й  читець:
                                                                                       Вл.Федоров
                          Русская  осень
                       Пахнут опавшие
                       Мокрые листья
                       Чем-то забытым,
                       Далеким, как детство,
                       Гаснут рябин
                       Раскаленные кисти,-
                       Я же у них
                       Не успел отогреться.
                            
                                  Не надышался
                                  Запахом прели.
                                  Острым и грустным
                                  Запахом прели.
                                  Прель, что пророчит
                                  Наимную зелень,
                                  Прель, что травинки
                                  Пронзают в апреле
                        Вспыхнут
                        Давно отгоревшие
                        Кисти
                        Пламенем ярким,
                        Юным, беспечным...
                        Всё возрождается -
                        Травы и листья.
                        Всё. Только люди
                        Уходят навечно.
 
 Ведучий 2:

Непорушний спокій цієї дивної казки наповнює все наше єство невимовним захопленням і радістю буття. Лиш де-не-де поодинокий лист востаннє кружляє в захоплюючому танку і повільно спускається на свій спочинок. Тихо все і непорушно... Все підкоряється владарці осені. Лише грайливий вітерець бентежить тендітні листочки і, примушуючи їх востаннє стрепенутись. Він, бешкетник, вривається в непорушну картину осінньої урочистості, надаючи цій красі життєдайної сили і натхнення.

4 - й   читець :
                                                                                  Л.Прокопова
                                      Осень
Заглянуть спешит в окошко осень
Виноградным пламенем листа.
В небесах не синь,а только просинь
Грустью расставанья налита.
           Легкий ветер паутину носит,
           И хотя денек прозрачен, чист,
           Мне в глаза заглядывает осень,
           За окошком увядает лист.

2 - й   читець :
                                                                                   Л.Прачева
           Сегодня пасмурно
           В душе и наяву,
           Сквозь мелкий дождик
           Молча медленно
                                          плыву...          
И небо серое
Нахмурилось,молчит,
А ветер чем - то
Недоволен и шумит.
Сегодня пасмурно.
Наверно, потому
В душе настыло,
Как в нетопленом
                                          дому.
            И сердце птицею
            Озябшею молчит,
           И, как сквозь сон,
           Стихов предчувствие
                                          томит...

Ведучий 2 :
І хоч дерева в цей час одягаються в своє найдорожче вбрання,а земля встелена вишуканим килимом, у моєму серці печаль. Чому? Шукаю відповідь давно. Може, з роками зможу її знайти...
Хіба знайдеться людина, серце якої не стривожить прощання. А восени прощань...З тужливим криком пролітають наді мною дикі гуси. Важко їм прощатися з милою землею. Чи всі вони повернуться навесні додому?

       Студентка виконує пісню “Ой летіли дикі гуси ”

9 - й  читець :
                                                                                     І.Франко

          Осінній вітер, що могучим стоном
          Над  лісом стогнеш, мов над сином мати,
          Що хмари люто гониш небосклоном,
          Мов хочеш зиму,сон і смерть прогнати;
Що у щілинах диким виєш тоном
І рвеш солому із сільської хати,
Зів’яле листя гоном - перегоном
По полю котиш,- вітре мій крилатий!
           Я довго пильно слухав стону твого
           І знаю,чом так стогнеш ти і плачеш:
           Тобі жаль сонця, цвіту, дня літнього!
О вітре - брате! Як мене побачиш
Старим, зів’ялим чи й по мні заплачеш,
Чи гнівно слід буття завієш мого?..

Ведучий  2 :
                                                                                Н.Рь/балко
             Осень, будто дорогая гостья,
             Уходила тропкою своей.
             Ветер листья ей бросал по горсти
             И бежал без устали за ней.
Было тихо, сладостно и горько.
И, до  рощи осень проводя,
Ветер с ней простился на пригорке,
Прослезившись каплями дождя...

 Пісня у виконанні М . Боярського “ЛИСТЬЯ ЖГУТ...”

ВЕДУЧИЙ  1 - Й :

А ось зграйка ластівок сидить на дротах. Так вони щоосені збираються перед далекою дорогою, набираючись сил. А потім, черкаючи крилами землю, прощаючись з нею,ці милі пташки відлетять у теплі  краї.
І знову прощання. А мені - чекання.
А хіба можна без суму дивитися на осінні квіти?Ось гордовита троянда, що не встигла доцвісти,ніби запитує: ”Хіба такий короткий мій вік7”А жоржини...Ще цвітуть, та вже перші приморозки безжально згублять їхню вроду.
А які ж сумні осінні дощі. Спадаючи сльозами,плаче природа, плаче...Чому? За чим ? За  ким?
Де ж відповідь на питання, чому сумує восени моє серце ?

1 - й   читець :

                                                                                                           Л.Українка
Рветься осінь руками кривавими
до далекого сонечка любого;
кров на шатах препишних шаріється,
оксамит і парчу залива.
        Так для сонечка осінь убралася,
        мов цариця у свято убралася,
        все, що є на сім світі найкращого,
        все зібрали на пишний убір.
Але дні все коротшають, міняться;
гляне сонечко й знову  захмариться...
Журить осінь - сухітниця сонечко.
бо нема в ній весняних надій.
    Рветься осінь.Терни невидимії
їй все тіло поранили, змучили,
а вона розпачливо  всміхається:
“Сонце, сонечко, глянь, я сміюсь!”
             Заховалось за горами сонечко,   
             з гір повіяло холодом, вогкістю,
             сиві хмари на небо насунули.
             “Ось я йду!”- обізвалась зима.
Осінь шарпнула шати кривавії,
аж до ніг їй упали, розсипавшись,
непокрита,нічим не захищена,
застогнала:”Іди, бо вже час...”

Пісня у виконанні    ДДТ     “Последняя осень”



                                                                                              



Надіслала викладач будівельного технікуму транспортного будівництва Ясинуватський Муравльова Оксана Володимирівна, Донецька обл., м. Ясинувата


Реферати, домашня робота з української літератури скачати, підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки, запитання та відповіді

Предмети > Українська література > Українська література 11 клас > Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Розвиток малих та великих епічних жанрів; театру та кінодраматургії > Розвиток української літератури на новому історичному етапі. Конспект уроку і опорний каркас