KNOWLEDGE HYPERMARKET


Оксана Сенатович. Коротка розповідь про письменницю. Малий Віз
Строка 3: Строка 3:
'''''<metakeywords>Українська література, клас, урок, на тему, 5 клас, Оксана Сенатович, коротка розповідь про письменницю, Малий Віз.</metakeywords>Оксана Сенатович'''''  
'''''<metakeywords>Українська література, клас, урок, на тему, 5 клас, Оксана Сенатович, коротка розповідь про письменницю, Малий Віз.</metakeywords>Оксана Сенатович'''''  
-
'''''[[Image:005005173.jpg]]'''''
+
'''''[[Image:005005173.jpg|148x170px]]'''''  
Відома українська письменниця Оксана Павлівна Сенатович<br>вважала себе вічною мандрівницею, хоча реально мандрувала небагато, а більшість свого життя провела у Львові, де здобула вищу освіту, одружилася, народила й виховала двох синів, творила поезію і прозу. Народилася ж вона в містечку Бережанах на Тернопільщині у родині вчителів, які змалку прищепили їй любов до рідного слова.<br>Поетична творчість Оксани Сенатович яскрава і самобутня, по-жіночому лірична. А твори для дітей особливо добрі й щирі, саме такі, які може розповідати любляча матуся. Для малечі письменниця написала чимало поезій. Окремим виданням вийшов твір «Не виростуть хлопці без дощу», а повість «Про Люлька Смока і Котів — місто чудес(не)» друкувалася лише уривками в газеті «Діти Марії», редактором якої Оксана Сенатович працювала в останні роки життя. Перекладала вона також твори для дітей зі слов'янських мов.<br>Як же все починалося? Перший вірш письменниці для дітей «Дорога» був надрукований у журналі «Барвінок» і відразу полюбився дітям. Він обійшов усі збірки, читанки, перекладався<br>різними мовами.<br>Відтоді було написано чимало, і кожен твір письменниці був близьким і зрозумілим для малечі. Адже Оксана Сенатович знала особливий секрет, яким поділилася з читачами в одній зі своїх поезій: «Як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату — так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього».<br><br>'''''МАЛИЙ ВІЗ'''''<br>Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Де ти поночі вештаєшся? — запитала Дмитрика мама.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Витягав з води Віз, — відповів син, за сунув Віз під ліжко і ліг спати.<br>Ще й заснути не встиг, як закрутилися Возові колеса, і Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чому в невідоме? — заперечив Дмитрик. — Ось минаю село, он Кам'яна гора.<br>Ось і товариство чекає на мене.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Це тебе ми чекаємо? — взяв руки в боки сивовусий козак. — І кого ж це ми дочекалися?<br>Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру. Чекали кого завгодно — турків, татар, друзів, недругів, але такого дива не сподівалися. На возі — ліжко, а на ліжку хтось спросоння лепече, що вони на нього начебто чекали.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ні, пане-брате, таких, як ти, ми не<br>чекаємо. Лежнів серед нас немає, обійдемося і без тебе, — почали козаки обмахуватись руками від лежачого хлопця.<br>Дмитрик сів на ліжку, ноги звісив з побічні, не знає, що йому робити. А козаки ще мить — і за шаблі візьмуться, щоб одігнати від себе ману.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Згинь з очей! Кінних, піших приймаємо у свій кіш6, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п'ють каву,<br>може, тобі до ліжка її подадуть.<br>Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спільну мову з козаками. Почав злазити з ліжка. Воно перехилилось, Дмитрик<br>разом з ним бабахнувся на землю. А Віз, почувши волю, відкотився набік.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Так тобі і треба, — розсміялися козаки. — Будеш знати, як до нас іншим разом їздити. Тепер спробуєш сам занести ліжко на<br>плечах додому.<br>Сивовусий козак узяв велику ложку і затиснув її у Дмитриків кулак.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Якщо не спиш, то сідай їсти з нами. Поїси і скажеш, чого прийшов.<br>Дмитрик втиснувсь у коло. Одному козакові, вмощуючись, притиснув ногу.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ще не встиг познайомитись, а вже з моєї ноги стілець собі робиш! Скільки років тобі? — запитав козак, якому Дмитрик при<br>тиснув ногу.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Десять, — Дмитрик притиснув ложку<br>до грудей, — скоро десять!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А нам по триста десять.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; І ви ще не повмирали?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи ти вже навсидячки спиш? — тристадесятилітній козак зачерпнув ложкою куліш і звернувся до своїх побратимів: — їжте,<br>хлопці, бо помремо з голоду, поки цей хлопчисько повірить, що ми на світі є.<br>Дмитрик наївся, перечекав, поки козаки викотили казан, і почав говорити несміливо:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Я маю справу до Івана Сірка. Чи не&nbsp; <br>скажете, де його можу зустріти?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Еге, отамана Сірка сьогодні не побачиш. Він зараз у Львові, там один письменник книжку пише про нього. І Сірко днює і ночує на дев'ятому поверсі в його будинку. Хоче перечитати написане, щоб той чого не добрехав... Може, ми зможемо залагодити<br>твою справу?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та... ми з одним товаришем посперечалися. Я кажу, що за часів отамана Сірка були в козаків підводні човни. А мій товариш<br>не хоче вірити...<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Багато хочеш знати, — хитро усміхнувся старий козак. — Наш отаман саме радиться у Львові, чи називати ті човни<br>підводними. Незабаром прочитаєш про це.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чекати довго, — Дмитрик скривився. — Не маю часу чекати.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не кривися, як середа на п'ятницю. Як<br>не маєш часу чекати, то сам оглянь човна.<br>Пішли вони разом до ріки. При березі бився об хвилі човен. Він був подібний до великої жовтої черепашки. Дмитрик захотів витягнути його на берег — не стало сили, тільки хвиля в очі бризнула.<br>Хотів залізти всередину, та козаки не пускають туди і кажуть: лягай швидко в ліжко, бо вже скоро будитимуть тебе.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А хіба я сплю?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не спиш. Але он, на сході, небо заясніло. Козацька ракета ось-ось вистрелить.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Це ваша ракета? Ви придумали ракету?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; І човна підводного, і ракету, — промовив гордо найстарший козак і почав з товариством віддалятися.<br>Козацька ракета вистрелила. Стало ясно-ясно. Підводний човен зблід, занурився у воду і швидко зник.<br>Через кілька днів Дмитрик прийшов до міста. Підгайці — маленьке містечко, за годину можна обійти його вздовж і впоперек. Дмитрик по боках не розглядався, зайшов одразу в книгарню.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи є вже книжка про Івана Сірка? — запитав.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Немає, незабаром буде.<br>Чому той письменник бариться? Козаки придумали підводного човна, перші зробили ракету, а книжки про це досі немає.<br>Дмитрик ще трохи почекає. А ні, то сяде він на Малого Воза і сам вирушить до Львова. Обійде всі дев'ятиповерхові будинки — отамана Сірка знайде! Отаман сягне рукою по Великий Віз, і поїдуть вони... Куди? Про це в книжці не буде писатися. Книжка про козаків, а Іван Сірко ще не знає: Дмитрик — справжній козак чи такий собі звичайнісінький шукач пригод.<br><br>Перевірте правильність поданих тверджень. <br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Дмитрик вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його<br>з озера.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ліжко Дмитрика стояло на санях.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; У Києві один письменник писав книжку про отамана Сірка.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; За часів отамана Сірка були в козаків підводні човни.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Човен був подібний до великої жовтої мушлі.<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Знайдіть у тексті деталі оповіді, завдяки яким ми вважаємо цей<br>твір казкою.<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Які фантастичні елементи ви помітили? Яка їх роль у творі?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поясніть, яким чином письменниці вдалося поєднати минуле і<br>сучасне.<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Охарактеризуйте образ Дмитрика. Якими рисами характеру наділений хлопчик?<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Спробуйте відтворити в уяві різні картини чарівного сну хлопчика.<br>Коротко перекажіть їх.<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Перечитайте ще раз казку О. Сенатович «Малий Віз» і підготуйтеся до її переказу.<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Пофантазуйте та спробуйте намалювати ілюстрацію до казки.<br><br>Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br> <sub>[[Українська література 5 клас|Календарно-тематичне планування]] української літератури, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|завдання школяру]] 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу </sub> <sub>Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас</sub> <sub>Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків [[Українська література|з української літератури 5 класу]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу</sub>  
Відома українська письменниця Оксана Павлівна Сенатович<br>вважала себе вічною мандрівницею, хоча реально мандрувала небагато, а більшість свого життя провела у Львові, де здобула вищу освіту, одружилася, народила й виховала двох синів, творила поезію і прозу. Народилася ж вона в містечку Бережанах на Тернопільщині у родині вчителів, які змалку прищепили їй любов до рідного слова.<br>Поетична творчість Оксани Сенатович яскрава і самобутня, по-жіночому лірична. А твори для дітей особливо добрі й щирі, саме такі, які може розповідати любляча матуся. Для малечі письменниця написала чимало поезій. Окремим виданням вийшов твір «Не виростуть хлопці без дощу», а повість «Про Люлька Смока і Котів — місто чудес(не)» друкувалася лише уривками в газеті «Діти Марії», редактором якої Оксана Сенатович працювала в останні роки життя. Перекладала вона також твори для дітей зі слов'янських мов.<br>Як же все починалося? Перший вірш письменниці для дітей «Дорога» був надрукований у журналі «Барвінок» і відразу полюбився дітям. Він обійшов усі збірки, читанки, перекладався<br>різними мовами.<br>Відтоді було написано чимало, і кожен твір письменниці був близьким і зрозумілим для малечі. Адже Оксана Сенатович знала особливий секрет, яким поділилася з читачами в одній зі своїх поезій: «Як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату — так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього».<br><br>'''''МАЛИЙ ВІЗ'''''<br>Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Де ти поночі вештаєшся? — запитала Дмитрика мама.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Витягав з води Віз, — відповів син, за сунув Віз під ліжко і ліг спати.<br>Ще й заснути не встиг, як закрутилися Возові колеса, і Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чому в невідоме? — заперечив Дмитрик. — Ось минаю село, он Кам'яна гора.<br>Ось і товариство чекає на мене.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Це тебе ми чекаємо? — взяв руки в боки сивовусий козак. — І кого ж це ми дочекалися?<br>Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру. Чекали кого завгодно — турків, татар, друзів, недругів, але такого дива не сподівалися. На возі — ліжко, а на ліжку хтось спросоння лепече, що вони на нього начебто чекали.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ні, пане-брате, таких, як ти, ми не<br>чекаємо. Лежнів серед нас немає, обійдемося і без тебе, — почали козаки обмахуватись руками від лежачого хлопця.<br>Дмитрик сів на ліжку, ноги звісив з побічні, не знає, що йому робити. А козаки ще мить — і за шаблі візьмуться, щоб одігнати від себе ману.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Згинь з очей! Кінних, піших приймаємо у свій кіш6, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п'ють каву,<br>може, тобі до ліжка її подадуть.<br>Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спільну мову з козаками. Почав злазити з ліжка. Воно перехилилось, Дмитрик<br>разом з ним бабахнувся на землю. А Віз, почувши волю, відкотився набік.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Так тобі і треба, — розсміялися козаки. — Будеш знати, як до нас іншим разом їздити. Тепер спробуєш сам занести ліжко на<br>плечах додому.<br>Сивовусий козак узяв велику ложку і затиснув її у Дмитриків кулак.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Якщо не спиш, то сідай їсти з нами. Поїси і скажеш, чого прийшов.<br>Дмитрик втиснувсь у коло. Одному козакові, вмощуючись, притиснув ногу.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ще не встиг познайомитись, а вже з моєї ноги стілець собі робиш! Скільки років тобі? — запитав козак, якому Дмитрик при<br>тиснув ногу.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Десять, — Дмитрик притиснув ложку<br>до грудей, — скоро десять!<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А нам по триста десять.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; І ви ще не повмирали?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи ти вже навсидячки спиш? — тристадесятилітній козак зачерпнув ложкою куліш і звернувся до своїх побратимів: — їжте,<br>хлопці, бо помремо з голоду, поки цей хлопчисько повірить, що ми на світі є.<br>Дмитрик наївся, перечекав, поки козаки викотили казан, і почав говорити несміливо:<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Я маю справу до Івана Сірка. Чи не&nbsp; <br>скажете, де його можу зустріти?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Еге, отамана Сірка сьогодні не побачиш. Він зараз у Львові, там один письменник книжку пише про нього. І Сірко днює і ночує на дев'ятому поверсі в його будинку. Хоче перечитати написане, щоб той чого не добрехав... Може, ми зможемо залагодити<br>твою справу?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Та... ми з одним товаришем посперечалися. Я кажу, що за часів отамана Сірка були в козаків підводні човни. А мій товариш<br>не хоче вірити...<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Багато хочеш знати, — хитро усміхнувся старий козак. — Наш отаман саме радиться у Львові, чи називати ті човни<br>підводними. Незабаром прочитаєш про це.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чекати довго, — Дмитрик скривився. — Не маю часу чекати.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не кривися, як середа на п'ятницю. Як<br>не маєш часу чекати, то сам оглянь човна.<br>Пішли вони разом до ріки. При березі бився об хвилі човен. Він був подібний до великої жовтої черепашки. Дмитрик захотів витягнути його на берег — не стало сили, тільки хвиля в очі бризнула.<br>Хотів залізти всередину, та козаки не пускають туди і кажуть: лягай швидко в ліжко, бо вже скоро будитимуть тебе.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; А хіба я сплю?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Не спиш. Але он, на сході, небо заясніло. Козацька ракета ось-ось вистрелить.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Це ваша ракета? Ви придумали ракету?<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; І човна підводного, і ракету, — промовив гордо найстарший козак і почав з товариством віддалятися.<br>Козацька ракета вистрелила. Стало ясно-ясно. Підводний човен зблід, занурився у воду і швидко зник.<br>Через кілька днів Дмитрик прийшов до міста. Підгайці — маленьке містечко, за годину можна обійти його вздовж і впоперек. Дмитрик по боках не розглядався, зайшов одразу в книгарню.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Чи є вже книжка про Івана Сірка? — запитав.<br>—&nbsp;&nbsp;&nbsp; Немає, незабаром буде.<br>Чому той письменник бариться? Козаки придумали підводного човна, перші зробили ракету, а книжки про це досі немає.<br>Дмитрик ще трохи почекає. А ні, то сяде він на Малого Воза і сам вирушить до Львова. Обійде всі дев'ятиповерхові будинки — отамана Сірка знайде! Отаман сягне рукою по Великий Віз, і поїдуть вони... Куди? Про це в книжці не буде писатися. Книжка про козаків, а Іван Сірко ще не знає: Дмитрик — справжній козак чи такий собі звичайнісінький шукач пригод.<br><br>Перевірте правильність поданих тверджень. <br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Дмитрик вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його<br>з озера.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Ліжко Дмитрика стояло на санях.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; У Києві один письменник писав книжку про отамана Сірка.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; За часів отамана Сірка були в козаків підводні човни.<br>•&nbsp;&nbsp;&nbsp; Човен був подібний до великої жовтої мушлі.<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Знайдіть у тексті деталі оповіді, завдяки яким ми вважаємо цей<br>твір казкою.<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Які фантастичні елементи ви помітили? Яка їх роль у творі?<br>3.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Поясніть, яким чином письменниці вдалося поєднати минуле і<br>сучасне.<br>4.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Охарактеризуйте образ Дмитрика. Якими рисами характеру наділений хлопчик?<br>5.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Спробуйте відтворити в уяві різні картини чарівного сну хлопчика.<br>Коротко перекажіть їх.<br><br>1.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Перечитайте ще раз казку О. Сенатович «Малий Віз» і підготуйтеся до її переказу.<br>2.&nbsp;&nbsp;&nbsp; Пофантазуйте та спробуйте намалювати ілюстрацію до казки.<br><br>Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.<br>Вислано читачами інтернет-сайту<br> <sub>[[Українська література 5 клас|Календарно-тематичне планування]] української літератури, [[Гіпермаркет Знань - перший в світі!|завдання школяру]] 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу </sub> <sub>Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас</sub> <sub>Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків [[Українська література|з української літератури 5 класу]], книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу</sub>  

Версия 14:38, 19 марта 2010

Гіпермаркет Знань>>Українська література>>Українська література 5 клас>>Українська література 5 клас>> Українська література: Оксана Сенатович. Коротка розповідь про письменницю. Малий Віз

Оксана Сенатович

005005173.jpg

Відома українська письменниця Оксана Павлівна Сенатович
вважала себе вічною мандрівницею, хоча реально мандрувала небагато, а більшість свого життя провела у Львові, де здобула вищу освіту, одружилася, народила й виховала двох синів, творила поезію і прозу. Народилася ж вона в містечку Бережанах на Тернопільщині у родині вчителів, які змалку прищепили їй любов до рідного слова.
Поетична творчість Оксани Сенатович яскрава і самобутня, по-жіночому лірична. А твори для дітей особливо добрі й щирі, саме такі, які може розповідати любляча матуся. Для малечі письменниця написала чимало поезій. Окремим виданням вийшов твір «Не виростуть хлопці без дощу», а повість «Про Люлька Смока і Котів — місто чудес(не)» друкувалася лише уривками в газеті «Діти Марії», редактором якої Оксана Сенатович працювала в останні роки життя. Перекладала вона також твори для дітей зі слов'янських мов.
Як же все починалося? Перший вірш письменниці для дітей «Дорога» був надрукований у журналі «Барвінок» і відразу полюбився дітям. Він обійшов усі збірки, читанки, перекладався
різними мовами.
Відтоді було написано чимало, і кожен твір письменниці був близьким і зрозумілим для малечі. Адже Оксана Сенатович знала особливий секрет, яким поділилася з читачами в одній зі своїх поезій: «Як у світ виходять вікна, як заходять двері в хату — так мені з моїм дитинством: ні ввійти, ні вийти з нього».

МАЛИЙ ВІЗ
Червневе небо обтрушувало в озеро зорі. Зоряне озеро — як небо, здавалось, дай нурка і полетиш. Дмитрик полетів, намацав ногою дно неба, розплющив очі. Вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його з озера. Прогуркотів небом Великий Віз і заїхав за хмари. А Малий Віз повіз Дмитрика додому.
—    Де ти поночі вештаєшся? — запитала Дмитрика мама.
—    Витягав з води Віз, — відповів син, за сунув Віз під ліжко і ліг спати.
Ще й заснути не встиг, як закрутилися Возові колеса, і Дмитрик разом з ліжком поїхав у невідоме.
—    Чому в невідоме? — заперечив Дмитрик. — Ось минаю село, он Кам'яна гора.
Ось і товариство чекає на мене.
—    Це тебе ми чекаємо? — взяв руки в боки сивовусий козак. — І кого ж це ми дочекалися?
Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру. Чекали кого завгодно — турків, татар, друзів, недругів, але такого дива не сподівалися. На возі — ліжко, а на ліжку хтось спросоння лепече, що вони на нього начебто чекали.
—    Ні, пане-брате, таких, як ти, ми не
чекаємо. Лежнів серед нас немає, обійдемося і без тебе, — почали козаки обмахуватись руками від лежачого хлопця.
Дмитрик сів на ліжку, ноги звісив з побічні, не знає, що йому робити. А козаки ще мить — і за шаблі візьмуться, щоб одігнати від себе ману.
—    Згинь з очей! Кінних, піших приймаємо у свій кіш6, а ти котися зі своєю «канапою». Там за лісом пани-ляхи п'ють каву,
може, тобі до ліжка її подадуть.
Дмитрик розгубився. Йому так хочеться знайти спільну мову з козаками. Почав злазити з ліжка. Воно перехилилось, Дмитрик
разом з ним бабахнувся на землю. А Віз, почувши волю, відкотився набік.
—    Так тобі і треба, — розсміялися козаки. — Будеш знати, як до нас іншим разом їздити. Тепер спробуєш сам занести ліжко на
плечах додому.
Сивовусий козак узяв велику ложку і затиснув її у Дмитриків кулак.
—    Якщо не спиш, то сідай їсти з нами. Поїси і скажеш, чого прийшов.
Дмитрик втиснувсь у коло. Одному козакові, вмощуючись, притиснув ногу.
—    Ще не встиг познайомитись, а вже з моєї ноги стілець собі робиш! Скільки років тобі? — запитав козак, якому Дмитрик при
тиснув ногу.
—    Десять, — Дмитрик притиснув ложку
до грудей, — скоро десять!
—    А нам по триста десять.
—    І ви ще не повмирали?
—    Чи ти вже навсидячки спиш? — тристадесятилітній козак зачерпнув ложкою куліш і звернувся до своїх побратимів: — їжте,
хлопці, бо помремо з голоду, поки цей хлопчисько повірить, що ми на світі є.
Дмитрик наївся, перечекав, поки козаки викотили казан, і почав говорити несміливо:
—    Я маю справу до Івана Сірка. Чи не 
скажете, де його можу зустріти?
—    Еге, отамана Сірка сьогодні не побачиш. Він зараз у Львові, там один письменник книжку пише про нього. І Сірко днює і ночує на дев'ятому поверсі в його будинку. Хоче перечитати написане, щоб той чого не добрехав... Може, ми зможемо залагодити
твою справу?
—    Та... ми з одним товаришем посперечалися. Я кажу, що за часів отамана Сірка були в козаків підводні човни. А мій товариш
не хоче вірити...
—    Багато хочеш знати, — хитро усміхнувся старий козак. — Наш отаман саме радиться у Львові, чи називати ті човни
підводними. Незабаром прочитаєш про це.
—    Чекати довго, — Дмитрик скривився. — Не маю часу чекати.
—    Не кривися, як середа на п'ятницю. Як
не маєш часу чекати, то сам оглянь човна.
Пішли вони разом до ріки. При березі бився об хвилі човен. Він був подібний до великої жовтої черепашки. Дмитрик захотів витягнути його на берег — не стало сили, тільки хвиля в очі бризнула.
Хотів залізти всередину, та козаки не пускають туди і кажуть: лягай швидко в ліжко, бо вже скоро будитимуть тебе.
—    А хіба я сплю?
—    Не спиш. Але он, на сході, небо заясніло. Козацька ракета ось-ось вистрелить.
—    Це ваша ракета? Ви придумали ракету?
—    І човна підводного, і ракету, — промовив гордо найстарший козак і почав з товариством віддалятися.
Козацька ракета вистрелила. Стало ясно-ясно. Підводний човен зблід, занурився у воду і швидко зник.
Через кілька днів Дмитрик прийшов до міста. Підгайці — маленьке містечко, за годину можна обійти його вздовж і впоперек. Дмитрик по боках не розглядався, зайшов одразу в книгарню.
—    Чи є вже книжка про Івана Сірка? — запитав.
—    Немає, незабаром буде.
Чому той письменник бариться? Козаки придумали підводного човна, перші зробили ракету, а книжки про це досі немає.
Дмитрик ще трохи почекає. А ні, то сяде він на Малого Воза і сам вирушить до Львова. Обійде всі дев'ятиповерхові будинки — отамана Сірка знайде! Отаман сягне рукою по Великий Віз, і поїдуть вони... Куди? Про це в книжці не буде писатися. Книжка про козаків, а Іван Сірко ще не знає: Дмитрик — справжній козак чи такий собі звичайнісінький шукач пригод.

Перевірте правильність поданих тверджень.
•    Дмитрик вхопився рукою за дишель Малого Воза і витягнув його
з озера.
•    Козаки сиділи біля куреня, варили куліш, підкидали хмиз у ватру.
•    Ліжко Дмитрика стояло на санях.
•    У Києві один письменник писав книжку про отамана Сірка.
•    За часів отамана Сірка були в козаків підводні човни.
•    Човен був подібний до великої жовтої мушлі.

1.    Знайдіть у тексті деталі оповіді, завдяки яким ми вважаємо цей
твір казкою.
2.    Які фантастичні елементи ви помітили? Яка їх роль у творі?
3.    Поясніть, яким чином письменниці вдалося поєднати минуле і
сучасне.
4.    Охарактеризуйте образ Дмитрика. Якими рисами характеру наділений хлопчик?
5.    Спробуйте відтворити в уяві різні картини чарівного сну хлопчика.
Коротко перекажіть їх.

1.    Перечитайте ще раз казку О. Сенатович «Малий Віз» і підготуйтеся до її переказу.
2.    Пофантазуйте та спробуйте намалювати ілюстрацію до казки.

Українська література 5 клас. Шабельникова Л. П.
Вислано читачами інтернет-сайту
Календарно-тематичне планування української літератури, завдання школяру 5 класу, курси учителю української літератури 5 класу Гіпермаркет знань, Українська література, Українська література 5 клас Онлайн бібліотека з підручниками і книгами, плани-конспекти уроків з української літератури 5 класу, книги та підручники згідно каленадарного плануванння української літератури 5 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення



Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.