KNOWLEDGE HYPERMARKET


Томас МАНН (1875–1955). Життєвий і творчий шлях письменника.

Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 11 клас>>Зарубіжна література: Тóмас МАНН (1875–1955). Життєвий і творчий шлях письменника. Т.Манн – німецький письменник, який піднімав проблеми боротьби з тоталітаризмом.


«Природа, що не знає зусиль, - це дикість. Дух, що не знає зусиль, - це відсутність коріння і сутності. Урочиста зустріч духу и природи, що пристрасно тягнуться одне до одного, - це людина».
                                                                                                     Т. Манн

ТОМАС МАНН
(1875-1955)
- німецький письменник, лауреат Нобелівської премії, автор інтелектуально-філософських романів і витончених новел, літературний критик і публіцист. У своїй художній прозі поєднував традиції класичної літератури XIX ст. із здобутками модерністського мистецтва. Творчість Томаса Манна розвивалася під гаслом обстоювання гуманістичних засад західної культури.

Сторінками життя митця


Життєві випробування «улюбленця долі»
Томас Манн народився 6 червня 1875 р. у Любеку. Це стародавнє німецьке місто славилося міцним купецтвом, яке задавало тон бюргерському укладу життя й визначало дух політичної незалежності. З родових купців походив і батько письменника, сенатор Томас Йоґанн Генріх Манн. Він був одним із найзамож-ніших і найавторитетніших громадян Любека. Від нього син успадкував прихильність до бюргерського способу життя, що ґрунтувався на «етиці суворої дисципліни й працьовитості» , повазі до усталеного порядку й дідівських звичаїв, життєстійкості та практичності, турботі про матеріальний фундамент буття.

Поняття «бюргерство» Т. Манн трактував специфічно. «В жодному разі, - зазначає український літературознавець К. Шахова, - це поняття для Манна не було ідентичним поняттю "буржуазія" в інтернаціональному його розумінні. Бюргерство в Німеччині межі ХІХ-ХХ ст. означало для письменника... соціальний прошарок, який створив багатство й культуру країни, її позитивну етику, виробив релігійні та моральні принципи нації, сини якої являли собою титанів духу, як Мартін Лютер і Альбрехт Дюрер, Ґоттґольд Ефраїм Лессінґ і Йоґанії Вольфґанґ Ґете, Фрідріх Міллер і Артур Шопенгауер».



Мистецькими ж рисами своєї вдачі Т. Манн, як він вважав, завдячував матері. Дочка німецького плантатора й бразилійки португальсько-креольського походження, красуня-сенаторша вирізнялася у бюргерському оточенні своєю екстравагантністю.


«Південний» темперамент, природний артистизм, схильність до мистецтв, потяг до речей небуденних, не узгоджених з вимогами «моралі поміркованості», зумовили її досить вільне ставлення до бюргерського способу життя. У характері сина ця материнська спадщина обернулася духом авантюризму, «циганства», одвічного хлоп'яцтва, що їх письменник вважав характерними ознаками творчо обдарованої людини.


Крім Томаса, у родині Маннів було ще четверо дітей. Старший брат Генріх також був письменником, широковідомим за межами рідної країни. Можна навіть сказати, що спочатку слава Генріха, який писав здебільшого белетристичні твори, дещо перевершувала славу його молодшого брата, твори якого здебільшого були розраховані на читача-інтелектуала. Втім, згодом саме Томасу судилося увійти до сузір'я найвидатніших класиків XX ст.

Дитинство Томаса було щасливим і безтурботним. Хлопчик зростав у атмосфері батьківської любові, шумних розваг сестер і братів, плекання сімейних традицій. Домашнє виховання залишало йому достатньо вільного часу, аби віддаватися власним фантазіям. Однак раювання дитячих та юнацьких років було затьмарене шкільною муштрою, з якою чутливий хлопчик стикнувся спершу у прогімназії доктора Буссеніуса, а потім і у гімназії «Катареніум». Сумних вражень від вчителів, що нав'язували жорстоку дисципліну й націлювали на прагматичне ставлення до знань, не могла розвіяти навіть радісна нагода долучитися - як автору і співредактору - до видання гімназійного часопису «Весняна буря». Проте у своїх шкільних невдачах уже дорослий Манн звинувачував не лише консервативну систему освіти кайзерівської Німеччини, а й власну мистецьку натуру з притаманною їй меланхолійною мрійливістю та зосередженістю на внутрішньому житті.

Тому й дійшов висновку, що має насамперед покладатися на самоосвіту та самовиховання. Так воно й склалося. Манн не закінчив гімназії. І не лише через відразу до здебільшого не цікавої для нього шкільної науки, розрахованої на звичайних дітей бюргерів. Річ у тім, що в останні роки його перебування у гімназії сімейне життя Маннів зазнало серйозних змін. Помер батько, а після його смерті пішли «з молотка» успадкована фірма й будинок, зведений, здавалося, на століття; мати з молодшими дітьми переїхала до Мюнхена, що на той час був одним із найзначніших культурних центрів Німеччини. Туди ж, покинувши гімназію на останньому році навчання, перебрався й Томас, який відтепер вирішив подальшу освіту здобувати самостійно, обираючи зі світової книжкової скарбниці лише те, що пасувало його схильностям і зацікавленням, розвивало його письменницьку майстерність.

Спершу Манн влаштувався на службу у страховій компанії звичайним клерком. Утім, за конторкою у бюро він потайки писав свій перший художній твір. Під назвою «Падіння» ця новела була надрукована у лейпцизькому журналі «Ді Ґезель-шафт» і одразу ж помічена літературними критиками. Приємно вражений її успіхом, автор-початківець рішуче відмовився надалі марнувати час у бюро. Відтепер його професією мала стати література. Відчуваючи потребу поглибити свою освіту, Манн почав відвідувати лекції в Мюнхенському університеті.



Важливу роль у мистецькому житті Т. Манна відіграла подорож до Італії, куди він 1896 р. вирушив разом зі старшим братом. Італія постала перед уродженцями європейської півночі екзотичною красунею, що тішила око розкішними південними краєвидами. Однак найважливішим було те, що саме в Італії він навчився дисципліні творчої праці. Саме тут склався «розклад» робочого дня письменника, якого він дотримувався протягом усього свого життя: до обіду - робота над рукописом, по обіді - читання й збір матеріалів для роботи над твором.



Плодами років, проведених Т. Майном в Італії (1896-1898), стали збірка новел «Трістан» (1903) та перші розділи роману «Будденброки». 1901 р. цей великий твір, що не поступався епопейним полотнам XIX ст., вийшов друком у престижному видавництві «Фішер». Переповівши історію розквіту та загибелі родини заможних купців Будденброків, двадцятишес-тирічний автор заявив про себе як цілком зрілий майстер (саме за цей роман, щоправда, із запізненням майже на тридцять років, він одержав Нобелівську премію).

Рукопис «Будденброків» існував в одному примірнику. Тому, відправляючи поштою до видавця стос густо списаних аркушів, автор вирішив його застрахувати, зазначивши на пакунку поруч із написом «рукопис» його цінність, що дорівнювала приблизно тисячі марок. Помітивши цю цифру, поштовий чиновник мовчки посміхнувся.

Вже визнаним письменником Т. Манн познайомився з майбутньою своєю дружиною Катею Принґсгайм. Вона була дочкою відомого у Мюнхені професора математики, який захоплювався колекціонуванням творів мистецтва. Дівчина не відразу прийняла освідчення, адже розуміла, як непросто бути дружиною знаменитого письменника.

Переконуючи кохану, Т. Манн писав у листі до неї: «Ви знаєте, що як особистість, як людина я не міг розвиватися подібно до багатьох молодих людей, що талант інколи поводить себе як вампір - висмоктує кров, поглинає; Ви знаєте, яким холодним, збіднілим, суто виконавчим, суто репрезентативним* життям я жив багато років; знаєте, що багато років, і років важливих, я взагалі не цінував себе як людину й волів, аби мене сприймали лише як митця... І Ви розумієте, що таке життя не може бути легким, веселим... Вилікувати мене від репрезентативної штучності, від браку простодушної довіри до особисто людської частини мого «я» може лише одне - щастя; тільки Ви, моя розумнице, моє серденько, кохана моя королево!.. Чого я прошу у Вас, на що сподіваюся, чого від Вас очікую - це довіри, це безсумнівної готовності бути на моєму боці навіть усупереч світові, навіть усупереч мені самому, це щось схоже на віру, коротше - це любов... Станьте моїм ствердженням, моїм виправданням, моїм завершенням, моєю визволителькою, моєю - дружиною!»

А після заручин із Катею щасливий наречений так пояснював братові Генріху зміни у своєму житті:
«Щастя - це щось зовсім-зовсім інше, ніж його уявляють ті, хто його не знає. Воно, безумовно, не вносить у життя спокій, задоволеність і безтурботність, і я рішуче заперечую його здатність забезпечувати веселощі та полегшення. Я знав це. Я ніколи не вважав щастя чимось веселим і легким, а завжди чимось так само серйозним, важким і статечним, як саме життя. Я його не "виграв", воно мені не "випало" -я його взяв на себе, скоряючись певному почуттю обов'язку, певній моралі...»



Шлюб, як і сподівався Т. Манн, насправді виявився щасливим. Разом із Катею, яка була поруч в усіх випробуваннях долі, поділяла радощі його творчої праці й життєві знегоди, письменник прожив півстоліття. Разом із нею він побудував справжню «бюргерську» родину, в якій народилося й виросло шестеро дітей, з-поміж котрих були й творчо обдаровані натури (донька Еріка стала акторкою, син Клаус слідом за батьком обрав своїм ремеслом літературу).



Роки Першої світової війни відзначилися світоглядною й творчою кризою в житті письменника. Він відклав новий роман, над яким почав працювати 1913 р. (через одинадцять років цей твір побачить світ під назвою «Чарівна гора»), і, захопившись політичним життям своєї країни, зосередився на публіцистиці. Позиція, яку він обстоював у статтях того часу, зводилася до підтримки участі Німеччини у Першій світовій війні. Ця позиція спиралася на певні націоналістичні настрої. Пізніше письменник відверто називав свої тодішні погляди хибними та й взагалі оцінював той період свого життя як один із найважчих. Згодом, у 20-х роках, на тлі бурхливого розвитку фашистських настроїв у Німеччині маннівська позиція співчуття войовничому германізму змінилася на однозначну опозицію до нього.



Про духовне одужання письменника свідчило його повернення до художньої творчості. Він завершує «Чарівну гору» -свій перший інтелектуально-філософський роман, що мав гучний успіх. З часом письменник береться за новий твір - роман про біблійного Йосифа Прекрасного («Йосиф та його брати»). Робота над ним тривала довгих сімнадцять років. За цей час задум книжки під пером письменника розрісся у величезну тетралогію. Паралельно, у паузах, які Т. Манн вважав відпочинком від виснажливої праці над книгою-велетнем, писалися новели, літературно-критичні статті, навіть ще один роман, «Лотта у Ваймарі» (1939), який на тлі інших маннівських епопей виглядає майже мініатюрним. Закінчивши «Йосифа», того ж таки 1943 р. письменник розпочинає роботу над романом «Доктор Фаустус». Безперечно, період від закінчення Першої світової війни до закінчення Другої був для Т. Манна часом найзначніших творчих досягнень. Слава його стрімко зростала. Численними накладами видавалися й перевидавалися його книжки, що знаходили чимало прихильників не лише у Німеччині, а й за її кордонами. На батьківщині його заслуги були відзначені наданням звання почесного доктора Боннського університету й почесного громадянина рідного міста Любека. Знаком міжнародного визнання письменника стало нагородження його Нобелівською премією у 1929 р. Проте починаючи з другої половини 20-х років суспільно-політична атмосфера у Німеччині згущувалася: під натиском новітніх «василісків» (за виразом Т. Манна) на чолі із Гітлером важко було не лише творити, а й дихати. За родиною письменника було встановлено таємний нагляд. Життя митця перебувало під загрозою. У фатальному для країни 1933 p., коли було здійснено гітлерівський переворот, Т. Манн став емігрантом. Притулок він знайшов спочатку у Швейцарії, пізніше - у США. По закінченні Другої світової війни митець знову повернувся до Швейцарії.



Після 1933 р. у гітлерівській Німеччині розгорнулася кампанія ідейного переслідування письменника: він та члени його родини були позбавлені громадянства, його майно було конфісковане, його ім'я стало об'єктом істеричного цькування нацистської преси.

1936 p. Т. Манн отримав повідомлення декана Боннського університету про позбавлення його звання почесного доктора. У відповідь на це опальний митець написав листа, який набув форми відкритого протесту проти гітлерівського режиму.



«Я й гадки не мав, що вже у літньому віці на мою голову впадуть безчестя й прокльони, що мені доведеться стати емігрантом, позбавленим майна й оголошеним поза законом на батьківщині, що я буду відчувати глибоку потребу у політичному протесті. З того часу, як розпочалося моє духовне життя, я відчував, що мене єднає із моїм народом глибоке розуміння його глибинних властивостей, його духовних традицій. Я значно більше придатний для того, щоб бути виразником настроїв народу, ніж мучеником, для того, щоб принести у світ хоч трохи вищої радості, ніж для того, щоб розпалювати боротьбу й роздувати ненависть. Мало статися щось конче хибне, аби моє життя так спотворилося, стало таким протиприродним. Своїми слабкими силами я прагнув зупинити цю лиховісну брехню, однак своїми вчинками визначив власну долю, що тепер маю примирити зі своєю вдачею, якій, власне кажучи, все це є глибоко чужим...



Досить подумати про те, ким є ці люди, які волею випадку здобули жалюгідну й суто формальну владу позбавити мене німецької національності, аби зрозуміти, наскільки сміховинним є цей акт...



До чого ж вони довели Німеччину за неповних чотири роки! Вони сплюндрували, духовно й фізично спустошили її підготовкою до війни, якою вони загрожують усьому світові... й заважають йому виконувати його істинні завдання, великі й справжні завдання встановлення загального миру».



В еміграції Т. Манн закликав чинити опір силам, що перетворили його батьківщину на варварську, ворожу світові державу. Єдиним засобом подолання пошесті фашизму письменник вважав гуманізм, який за нових умов мав, на його думку, змінитися - позбутися слабкості, «одягнутися в броню».



Особистим внеском Т. Манна у боротьбу з гітлерівською Німеччиною за часів Другої світової війни став цикл радіопередач для німецьких слухачів. Від 1940 до 1945 р. письменник підготував близько 60 таких виступів. Як головний аргумент у них лунала думка про те, що гуманістична мораль є невід'ємною складовою німецької культури і що лише вона може захистити свідомість _ німців від страшних деформацій, спри- чинених тиском нацистської ідеології.



По закінченні Другої світової війни митець так і не наважився повернутися на батьківщину, розколоту на два ворожих табори - ФРН та НДР. Проте до останніх днів він відчував духовний зв'язок із нею. 1955 p., незадовго до смерті, він погодився взяти участь у шиллерівських читаннях, що відбувалися в обох частинах Німеччини. Це рішення не було лише даниною цивілізаторській місії митця, на якій неодноразово наголошував Т. Манн. Воно було актом ствердження єдності німецької культури та перемоги загальнолюдських моральних цінностей над ідеологічними кордонами.



Останнім проектом Т. Манна була ідея звернення до урядів усіх держав з приводу захисту людини, над якою нависла загроза зникнення внаслідок відкриття атомної бомби й наростання напруженості в атмосфері «холодної війни». Під цим епохальним документом, за задумом письменника, мали підписатися видатні діячі науки, мистецтва та культури. Втіленню цієї ідеї у життя завадила смерть письменника. Він помер 12 серпня 1955 р. у Цюриху.

1. Які сторінки життя Т. Манна найбільше вам запам'яталися?
2. Чи можна його життя назвати благополучним?
3. Розкрийте зв'язок біографії письменника із сучасною йому добою.
4. Як атмосфера родини вплинула на формування внутрішнього світу майбутнього письменника?
5. Наведіть факти з біографії Т. Манна, які виявляють його позицію активного обстоювання гуманістичних принципів.

Зовнішні впливи та власні пріоритети
Серед зовнішніх чинників, що вплинули на розвиток Т. Манна-письменника, слід насамперед згадати спілкування із старшим братом - автором таких відомих романів, як «Вірнопідданий», «Молоді роки Генріха IV», «Зрілі роки Генріха IV» та ін. Справді, попри те, що взаємини братів інколи були доволі напруженими і навіть відверто конфліктними, Генріх відіграв значну роль у мистецькому становленні Томаса, особливо на початку його письменницької кар'єри. Утім, ще важливішим, мабуть, був життєвий приклад Генріха, який, прислухавшись до свого мистецького покликання, покинув звичний для роду Маннів «світ торгівлі» і приєднався до «світу мистецтва». І пізніше, з гідністю подолавши кризу взаємин, брати постійно підтримували творчі та людські взаємини.



Називаючи себе «духовним сином XIX століття», Т. Манн відчував тісний зв'язок із традиціями німецької класичної літератури. Г. Гайне та Ф. Шиллер з дитячих років і до глибокої старості залишалися його улюбленими митцями. Однак головним кумиром був Й.В. Ґете, з яким Т. Манн, за власними словами, відчував «містичну спорідненість». Ґетевська спадщина була одним із найпотужніших джерел його натхнення.



Значний вплив на письменника справили й традиції інших національних літератур XIX ст. Багато чого він навчився у французьких натуралістів — братів Ґонкурів, Е. Золя. Ще більший вплив справили на нього російські прозаїки, з-поміж яких він особливо виділяв Л. Толстого. Знайомство з творами цього генія, за словами Т. Манна, заряджає істинний талант «силою, свіжістю, органічною радістю, здоров'ям». Як і Толс-той, він у своїх творах обстоював моральні засади життя. Як і Толстой, він тяжів до створення широких епічних картин, до багатих і пластичних описів матеріального світу. Прагнучи відтворювати реалістичну правду й точність фактів, Манн переносив у твір «фрагменти» життя, яке спостерігав безпосередньо навколо себе, а також свідчення, узяті з газет, енциклопедій, особистого листування.

Відомо, що, описуючи побут родини Будденброків у першому своєму романі, Т. Манн звернувся до матері з проханням дати йому рецепт традиційної сімейної страви. Надіслана нею інформація майже без редагування увійшла до художнього тексту. Так само і щемлива сцена хвороби Ганно Будденброка була, за словами автора, художньою обробкою статті про тиф, яку він «переписав» із енциклопедичного словника. У приватних архівах письменника збереглися дагеротипи та фотографії купців і промисловців, надруковані у різних часописах останньої третини XIX - початку XX ст. На них, як з'ясували дослідники, письменник здебільшого й спирався, створюючи у «Будденброках» портрети бюргерів.



Настанова митця на «наслідування* життя інколи призводила до курйозів, ба й навіть скандалів. Неодноразово знаходилися люди, які, «впізнавши» себе у маннівських творах, обурювалися чи ображалися. Один із найяскравіших випадків трапився зі знаменитим австрійським композитором А. Шенберґом. Довідавшись, що описані у романі «Доктор Фаустус» новації у музичній творчості головного героя надто прозоро перегукуються із його власним мистецтвом, Шенберґ був розлючений.



Однак з боку Т. Манна такі художні «вправи» у жодному разі не були продиктовані бажанням фотографічно копіювати дійсність. Під поверхневу «реалістичність» подій та образів у його творах здебільшого підводився символічний підтекст, збагачений тонко розробленою системою лейтмотивів. На рівні художньої форми це відрізняло його твори від спадщини відомих реалістів XIX ст. Відрізняла їх і зовсім інша проблематика, що концентрувалася навколо питань мистецтва, культури, духовного життя європейця за умов кризи гуманізму, тобто відповідала духові модерністської доби.



Були у внутрішньому житті Т. Манна й проводирі нового світосприймання. Це три його великих співвітчизники - філософи А. Шопенгауер і Ф. Ніцше та композитор Р. Ваґнер. Твори цих уславлених синів Німеччини доносили до свідомості молодого письменника найважливіші питання життя й мистецтва на межі століть. Це і популярна за декадентської доби ідея «занепаду» життя (особистості, європейської культури), під якою розуміли складне поєднання «послаблення» життєвої енергії та зростання духовної витонченості, а також хворобливий потяг до смерті. Це і поривання людини до досконалого. Це і концепція протистояння «етики» та «естетики» у мистецтві, а також спроба замінити релігію мистецтвом... Багато з ідей, що його зачаровували у юнацтві, Манн згодом критично переосмислив. Утім, світлоносний слід сузір'я Шопенгауер -Ваґнер-Ніцше проходив через усю його творчість.

УЗАГАЛЬНЮЄМО ПРОЧИТАНЕ
Наскрізні теми творчості Т. Манна - це «взаємини художника і бюргера» (тобто проблема протистояння мистецтва та світу банального життя); осмислення кризи гуманістичної культури й напружений пошук засобів її подолання та ін.

Провідні жанри художньої творчості - роман і новела. Ці класичні для західної літератури жанри зазнали під пером Т. Манна суттєвого оновлення. Зокрема, у новелах наголос був перенесений зі змалювання зовнішніх подій на внутрішнє життя, з характеру героя - на уособлену в ньому духовну проблему; великого значення набули інакомовний план сюжету, підтекст, символічні деталі й лейтмотиви, оповідний ритм. Те ж саме здебільшого стосувалося й романів письменника, в яких, окрім того, значно збільшилося інтелектуально-філософське навантаження.



Вершинними досягненнями художньої творчості письменника вважаються новели «Тоніо Креґер» і «Смерть у Венеції», а також п'ять романів: «Будденброки», «Чарівна гора», «Йо-сиф та його брати», «Лотта у Ваймарі», «Доктор Фаустус».



СТОРІНКАМИ ТВОРІВ МИТЦЯ
«Я стою між двох світів...»
Одна з найулюбленіших новел Т. Манна — «Тоніо Креґер» (1903). Критики вважають її програмним твором письменника, адже в ній вустами головного героя, наділеного багатьма автобіографічними рисами, він відкрито висловив власне творче кредо й розуміння мистецької вдачі.

Зображений у новелі письменник Тоніо Креґер - «напівбюр-гер-напівмитець». Це спричинює його подвійне відчуження -і від світу мистецтва, для якого він - «надто» бюргер, і від світу обивателів, в якому до нього ставляться як до підозрілого дивака, а одного разу навіть приймають за злочинця. Та й у внутрішньому своєму світі Тоніо не знаходить спокою. «Бюргерську» частину його душі приваблюють прості втіхи обивательського світу, однак «мистецька» її частина потребує повної самовіддачі. Відтак він, скоряючись суворій дисципліні творчої праці, відмовляється від звичайного людського щастя. Символічним уособленням привабливого бюргерського життя, про яке мріє, але яке не може собі дозволити герой-митець, виступає пара пересічних обивателів - Ганс Гансен та Інґа Гольм. їхнє життя схоже на граціозний танок - легкий, природний, позбавлений мук творчості, величезної духовної напруженості й виснажливої творчої праці. Тоніо навіть трохи заздрить цій життєрадісній і гармонійній парі. Втім, він залишається вірним своєму покликанню. А потяг до «бюргерського життя» переплавляється у його серці на любов до людей обивательського світу, ту любов, що наповнює вітрила його мистецтва силою людяності, надає його творам душевної теплоти та духовної значущості.



Розмірковуючи над любов'ю дожиття, Тоніо підкреслює: «... коли з літератора щось і може зробити поета, то це якраз моя міщанська любов до всього людського, живого, звичайного. Від неї походить вся доброта, весь гумор, і мені навіть здається, що це і є та любов, про яку в Святому Письмі сказано, що людина може говорити мовою людською і ангельською, та без любові голос її однаково буде лише гудінням міді та брязкотом кімвала».



Іншим боком проблема взаємин митця із «життям» повертається у новелі «Смерть у Венеції» (1911), яка здобула славу шедевра світової літератури XX ст. Тут розповідається трагічна історія митця Ґустава Ашенбаха, що знехтував своїм мистецьким покликанням й занурився у вир життєвої стихії. Уособленням краси життя для нього постає чотирнадцятирічний Тадзьо. Спочатку юнак впав в око письменнику як еталон досконалої вроди. Однак естетичне захоплення Ашенбаха швидко набуває характеру душевної прихильності, а згодом - пристрасті, котра повністю руйнує його особистість. Він зрікається всього, що досі було сенсом його життя - творчості з її щоденною каторжною працею, моральних засад, які він палко обстоював у своїх творах, зрештою, почуття власної гідності. Наприкінці новели Ашенбах справляє враження жахливої карикатури на самого себе - такого, яким він був до зловісної подорожі до Венеції.

Порівняйте фотографію прототипу Тадзя з описом юнака у новелі:
«... Тадзьо усміхнувся Ашенбахові: уста його поволі розтулилися, і на них заграла промовиста, довірлива, мила, відверта усмішка. То була усмішка Нарциса, що схилився над водою, глибока, чарівна, знадлива усмішка, з якою той простягав руки до відображення своєї власної вроди, - трохи гірка усмішка, бо його прагнення ніколи не здійсниться, ніколи він не поцілує в чудесні губи свою тінь, кокетлива, допитлива, ледь болісна, зачарована й чарівлива» (переклад Є. Поповича).



Смерть Ашенбаха ставить останню крапку в історії його падіння. Символічною паралеллю до духовного розпаду головного героя є пошесть холери у Венеції. Хвороба, що лютує у місті, яке Т. Манн сприймав як колиску ренесансної культури, символізує також крах гуманістичних традицій у Європі XX ст.



Новела «Смерть у Венеції» вражає своєю художньою довершеністю. Тут є і двійники головного героя, котрі уособлюють його підсвідомі бажання, і лейтмотиви, які створюють «другий вимір» подій, що відбуваються у його внутрішньому світі, і багаті описи, оздоблені символічним підтекстом, і відлуння філософських концепцій А. Шопенгауера, Р. Ваґнера, Ф. Ніцше.



Вершинні романи Т. Манна давно увійшли до скарбниці літературної класики XX ст. Звісно, читати їх нелегко, адже вони порушують складні духовні проблеми. Відтак, мабуть, краще з ними знайомитися вже у дорослому житті. Пропонуємо короткий анонс для тих, хто зацікавився творчістю німецького письменника і згодом бажав би повернутися до його творів.



Тетралогія «Йосиф та його брати» (1943) майстерно відтворює світ біблійної давнини. (Цікаво, що секретарка Т. Манна, яка передруковувала рукопис, захоплено сказала:
«Тепер знаєш, як все було насправді».) В основу твору покладено старозавітний сюжет про Йосифа Прекрасного. Під пером німецького письменника ця історія розрослася у грандіозну епічну панораму людського буття за біблійних часів. З гумором переповідаються у романі перипетії біографії Йосифа, якого життя двічі (спочатку через гостру ненависть братів, а потім - через несамовиту любов жінки) кидало у «колодязь» і який щоразу, долаючи важкі перешкоди, сходив на вершину влади. У фінальній частині роману Йосиф, що став першим радником фараона й фактичним правителем Єгипту, знову зустрічається з братами, які колись мало його не занапастили... «Улюбленець долі», Йосиф постає речником гуманізму, давнього, як сама історія людства. Твір вражає яскравими описами побуту давніх євреїв та оздоблення єгипетських палаців, численними міфопоетичними паралелями, глибиною філософського осмислення проблем духовного буття.



Іншому «улюбленцеві долі» - Й.В. Ґете - Т. Манн присвятив роман «Лот та у Ваймарі» (1939). Основу сюжету склав реальний епізод із життя німецького «короля поетів» - зустріч із жінкою, яка стала прототипом героїні його роману «Страждання молодого Вертера». Ця зустріч відбувається через сорок чотири роки після виходу «Вертера» у світ. Упродовж зазначеного періоду Ґете жодного разу не бачив своєї колишньої коханої. Весь цей час Лотта, що стала щасливою дружиною й ніжною матір'ю дев'ятьох дітей, була змушена нести тягар репутації музи молодого Ґете, співіснувати з тією сумішшю «поезії та правди», яку він, переповідаючи історію свого кохання до неї, втілив в образах своєї знаменитої книжки. На схилі літ вона хоче ще раз побачитися з колишнім своїм залицяльником й дещо в нього запитати...



Анекдотична зустріч Ґете з постарілою «героїнею» його роману використовується Т. Майном як можливість поміркувати над феноменом великого митця. Кохання у житті Ґете, його взаємини з найближчим оточенням, неосяжне розмаїття його внутрішнього світу, злети творчого духу й кумедні риси характеру - ось чим наповнюється зовні проста й навіть розважальна сюжетна канва.



Головний герой роману «Доктор Фаустус» (1947) - також геніальний митець. Однак, на противагу «сонячному» Ґете із «Лотти у Ваймарі», він має талант дисгармонійний, «демонічний». Революціонер у музиці, Адріан Леверкюн (так зветься герой) прагне у своїй творчості досягти абсолютної естетичної досконалості. Саме тому він - «Фауст XX ст.» - укладає угоду з дияволом, який обіцяє йому здійснення найзаповітнішої мистецької мрії. Щоправда, за це Адріан має назавжди відмовитися від щастя людського кохання. Через обумовлених в угоді двадцять чотири роки настає час жахливої розплати...

Перевірмо себе
Тести для самоконтролю



І. Знайдіть правильну відповідь:
1. Хто із членів родини справив значний вплив на мистецьке становлення Т. Манна?
а) батько;
б) дружина;
в) брат.
2. Нобелівську премію письменник отримав за:
а) художню майстерність своїх творів;
б) служіння гуманістичним ідеалам;
в) роман «Будденброки»;
г) роман «Йоснфта ного брати».



II. Знайдіть неправильну відповідь:
1. У своїй творчості Т. Манн прагнув:
а) зруйнувати традиції класичної літературної спадщини XIX ст.;
б) поєднати традиції класичного роману XIX ст. з ідеями мислителів декадентської та модерністської доби;
в) насичувати точні й розлогі описи зовнішнього світу символічними значеннями.
2. Прозу Т. Манна вирізняє:
а) значне інтелектуально-філософське навантаження;
б) широке використання техніки «потоку свідомості»;
в) перенесення наголосу із зовнішніх подій на внутрішнє життя героїв.
3. У своїй романістиці Т. Манн розробляв:
а) жанр інтелектуально-філософського роману;
б) жанр «сімейної хроніки»;
в) жанр антиутопії.



III. Знайдіть зайве:
1. Особливу роль у творчому розвитку Т. Манна відіграли:
а) Й.В. Ґете, Е.Т. А. Гофман, Г. Гайне, В. Шекспір;
б) О. Пушкін, Л. Толстой, І. Тургенєв;
в) Стендаль, брати Ґонкури, Е. Золя.
2. Т. Манн є автором:
а) новел «Трістан», «Токіо Креґер», «Джакомо Джойс», • Смерть у Венеції»;
б) романів «Будденброки», «Портрет Доріана Грея», «Чарівна гора», «Доктор Фаустус».
запитання для розгорнутої відповіді 1. Що поєднувало Т. Манна з мистецьким досвідом Й.В. Ґете, Л. Толстого, німецьких мислителів другої половини XIX ст.?

2. Як розробляється тема митця та мистецтва у новелах і романах письменника?
3. Чи зберігає сьогодні свою актуальність маннівська тема протистояння митця та бюргера?
4. Які з творів Т. Манна ви б хотіли мати у власній домашній бібліотеці? Чому?

Є.Волощук "Зарубіжна література 11 клас"


Вислано читачами інтернет-сайту


Матеріали з зарубіжної літератури 11 класу, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, плани конспектів уроків з зарубіжної літератури 11 класу


Зміст уроку
1236084776 kr.jpg конспект уроку і опорний каркас                      
1236084776 kr.jpg презентація уроку 
1236084776 kr.jpg акселеративні методи та інтерактивні технології
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)
1236084776 kr.jpg оцінювання 

Практика
1236084776 kr.jpg задачі та вправи,самоперевірка 
1236084776 kr.jpg практикуми, лабораторні, кейси
1236084776 kr.jpg рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
1236084776 kr.jpg домашнє завдання 

Ілюстрації
1236084776 kr.jpg ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg фішки для допитливих
1236084776 kr.jpg шпаргалки
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
1236084776 kr.jpg зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
1236084776 kr.jpg підручники основні і допоміжні 
1236084776 kr.jpg тематичні свята, девізи 
1236084776 kr.jpg статті 
1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg словник термінів                          
1236084776 kr.jpg інше 

Тільки для вчителів
1236084776 kr.jpg ідеальні уроки 
1236084776 kr.jpg календарний план на рік 
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації 
1236084776 kr.jpg програми
1236084776 kr.jpg обговорення


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.


Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.