Текущая версия на 08:28, 26 октября 2009Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 8 клас>>Зарубіжна література: Софóкл “Антігона”. Пісня хору “Дивних багато в світі див”. Театр у Давній Греції. Виникнення трагедії та комедії СОФОКЛ Окрім драматургії, Софокл займався ще й політикою. Щоправда, існує думка, що більшість почесних посад Софокла були йому подаровані не за здібності політика, а за талант драматурга. Напевно, частка правди в цьому є: коли Самос повстав проти влади Афін, їхні мешканці були в такому захопленні від «Антігони», що доручили митцеві керівництво армією. А коли 85-річний Софокл узяв участь у невдалому заколоті, від кари його врятували лише 24 лаврові вінки, якими він був нагороджений як переможець славетних змагань трагіків на Діонісіях. Урятувала його трагедія й від неслави. Сталося це так: син Со-фокла звернувся до суду з позовом на батька. Він стверджував, що той збожеволів, і вимагав права розпоряджатися майном родини. Софокл не виправдовувався, він лише прочитав свою трагедію, яку за життя так і не побачив на орхестрі. Вирок суду був на його користь. Помирав драматург у складний для Афін час: під мурами міста стояла ворожа армія. Здавалося, на порятунок сподіватися марно. Та раптом військо зняло облогу й відступило. Радіти б афінянам, але й горе прийшло до них — Софокл помер. Як переказують, у ту ніч, коли помер великий драматург, воєначальнику ворожого війська наснився бог Діоніс, який сповістив про смерть Софокла й наказав зняти облогу, щоб брязкіт зброї не заважав афінянам попрощатися з великим митцем. А хто насмілиться не послухатися бога?..
Перемігши аргосців, фіванці з почестями поховали Етеокла й убитих земляків, а Полініка, який привів іноземне військо під Фіви, Креонт ховати заборонив. Едіпова донька Антігона опинилася перед страшним вибором. З одного боку, вона мала поховати рідного брата, з іншого — порушення наказу Креонта загрожувало смертною карою. Однак вона все-таки оплакує тіло Полініка. Довідавшись про це, Креонт розгнівався і зажадав від Антігони зізнання в злочині. Проте вона й не думала заперечувати свою провину. Антігона порушила веління Креонта, але виконала закон і волю богів. Ісмена, сестра Антігони, просить Креонта помилувати наречену його сина. Але Креонт невблаганний. Він відповідає, що не дозволить своєму синові одружитися зі злочинницею. Фіванці співчували Антігоні, бо усвідомлювали, що вона здійснила подвиг, але мовчали зі страху перед Креонтом. Креонтів син Гемон, довідавшись про загрозу життю своєї нареченої, просить батька помилувати Антігону. Проте Креонт гнівається і велить воїнам привести Антігону й убити її на очах у Гемона. Дарма фіванці застерігали Креонта, що гнів, із яким пішов від нього Гемон, принесе лихо. Антігону ведуть на жахливу страту, адже Креонт звелів поховати її живцем у гробниці. До нього приходить сліпий віщун Тіресій. Боги розгнівані: Креонт образив їх, поховавши Антігону живою в гробниці, збезчестивши труп Полініка, порушив їхні закони. Гнів богів упаде на того, хто найдорожчий Креонтові. Віщування Тіресія злякало Креонта. Поховавши Полініка, він із почтом іде до гробниці, щоб вивести звідти Антігону. Та вже запізно, вона мертва. Креонт застає в гробниці Гемона, який на очах у батька простромлює собі груди мечем. У розпачі Креонт із тілом сина на руках іде до свого палацу. Тут на нього чекає нове горе: він довідується про смерть дружини, яка не змогла перенести загибелі сина. Гордий, властолюбний дух Креонта зламано. У розпачі він кличе смерть, аби припинилися його страждання. Антистрофа 1 Строфа 2 Антистрофа 2 Переклад Бориса Тена
Вночі на дім Софокла з хмар орел злетів, Переклад А. Гризуна
ЕЛЛІНСЬКИЙ ТЕАТР З усього надбання еллінів трагедія найпіднесеніша і найсміливіша. Театральні вистави в Елладі були пов'язані зі святами на честь «умираючого й воскресаючого» бога родючості та виноградарства Діоніса — Діонісіями. Ці свята складалися з двох протилежних за настроєм частин: похмурої і радісної. «Смерть/зникнення» бога пов'язували з настанням безплідної зими, а його «воскресіння/повернення» — із приходом родючої весни. Відповідно й театральні дійства складалися з двох етапів: спочатку глибока жалоба за померлим богом (похмура тональність трагедії), а потім нестримні радощі з приводу його воскресіння (веселощі комедії). Слово трагедія(від грец. tragos — цап, ode — пісня) буквально означає «цап'яча пісня». Існує кілька версій його походження. Припускають, що спочатку слово «трагедія» означало пісні хору на Діонісіях. Він складався з почту Діоніса — сатирів, людей, одягнених у шкури цапів, з прив'язаними цап'ячими копитами та бородами. Через таку «цап'ячу» зовнішність їх іноді називали просто цапами, а їхні пісні — «трагедіями» («піснями цапів»). Дехто вважає, що під час Діонісій цапа приносили в жертву, співаючи ритуальних пісень, які й називалися трагедіями (пісня, яку співають біля жертовного цапа). Згодом назва поширилася на драматичний твір, де зображено гострі конфлікти, які найчастіше закінчуються загибеллю героїв. Пізніше гострота (трагічність) цих конфліктів зумовила виникнення сучасного значення слова «трагедія» — велике нещастя, важлива подія з великими втратами. Друга частина Діонісій, навпаки, була нестримно веселою: бог родючості мав пересвідчитися, що люди нетерпляче чекали на його повернення, аби винагородити їх багатим урожаєм. Тому той, хто щойно лив гіркі сльози, раптом починав виявляти безмежну радість: танцювати, жартувати, співати пісень, але вже інших, жартівливо-веселих. Цей буйний натовп називався «комосом», а його пісні — «комодіями» (букв, «піснями веселого натовпу»), звідси згодом комедія — драматичний твір із веселим, смішним або сатиричним сюжетом. А вже потім слово «комедія» набуло значення «кумедний випадок, що-небудь смішне». Найвідомішими в Елладі були Великі Діонісії, які святкувалися ранньою весною. Вистави йшли протягом чотирьох днів, по 8-9 годин щодня. Перші три дні змагались автори трагедій, ца четвертий день — автори комедій. Постановки відбувалися просто неба, найчастіше там, де утворювався природний амфітеатр. В Афінах театр Діоніса знаходився на південно-східному схилі Акрополя й умі~ щував одночасно 17 тисяч осіб, які сиділи на спеціальних глядацьких місцях — театрбнос (звідси — театр). Через велетенські розміри театру, що нагадував стадіон, актори були змушені збільшувати свою статуру: носили довжелезний одяг, височенні головні убори, робили дуже високі зачіски, узували котурни — черевики на високих (до 20 см) підошвах, одягали великі маски з пристосуваннями (на кшталт мегафонів) для посилення звучання голосу. У таких «обладунках» було важко рухатися, про міміку, зміну виразу обличчя взагалі не йшлося. Тож особливого значення набували голос, жести й інтонація акторів. Долі дійових осіб у трагедіях іноді набували несподіваного повороту, який називався перипетією. Так, перипетією було несподіване звільнення Зевсом Прометея, який тисячі років страждав прикутий до скелі. А перипетія, що призводила до кризового стану дії чи долі персонажа, називалася катастрофою. Так, катастрофою є той момент трагедії Софокла, коли виявилося, що Антігона вже мертва. Згодом цей прийом використав і В. Шекспір у трагедії «Гамлет» — це викриття короля Клавдія за допомогою гри мандрівних акторів, яка отримала назву «мишоловка». Вистава розпочиналася виходом хору на майданчик — орхестру (звідси — оркестр). Вступна частина трагедії називалася прологом (переднім словом). Далі спів хору чергувався з рухами, монологами й діалогами акторів, що називались епісодіями (звідси — епізод). Виголосивши свою чергову промову, актор ішов із майданчика, і хор, залишившися сам, виконував стасим {стояча пісня). Зазвичай у трагедії хор виступав з трьома стасимами, які симетрично поділялися на строфи й антистрофи. В афінському театрі Діоніса в центрі орхестри стояв бюст Діоніса. Пісня хору під час руху навколо нього з правого боку орхестри до лівого називалася строфою (грец. strophe — коловорот, кружіння); а під час зворотного руху — антистрофою. Між виходами на орхестру актори переодягалися чи міняли маски в спеціальному приміщенні — скене (звідси — сцена). Скене згодом почали використовувати і як театральну декорацію — на ній малювали, наприклад, колони храму або дерева — те, що відповідало змісту трагедії. Тож сучасний театр завдячує еллінам не лише термінами, а й технікою та реквізитом. Трагедія досягла розквіту в Афінах у V ст. до н. е., тоді вона вважалася найвищим серед літературних жанрів. На цей період припадає творчість трьох великих трагіків: Есхіла, Софокла, Евріпіда, а також комедіографа Арістофана. Уже сам перелік цих славних імен є свідченням того, що вони творили в золоту добу — період найвищого розквіту еллінської літератури. Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас
Зміст уроку конспект уроку і опорний каркас презентація уроку акселеративні методи та інтерактивні технології закриті вправи (тільки для використання вчителями) оцінювання Практика задачі та вправи,самоперевірка практикуми, лабораторні, кейси рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський домашнє завдання Ілюстрації ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа реферати фішки для допитливих шпаргалки гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати Доповнення зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ) підручники основні і допоміжні тематичні свята, девізи статті національні особливості словник термінів інше Тільки для вчителів ідеальні уроки календарний план на рік методичні рекомендації програми обговорення
|
Авторські права | Privacy Policy |FAQ | Партнери | Контакти | Кейс-уроки
© Автор системы образования 7W и Гипермаркета Знаний - Владимир Спиваковский
При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов -
гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других "взрослых" тем.
Ждем Ваши замечания и предложения на email:
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email: