Гіпермаркет Знань>>Історія всесвітня>>Всесвітня історія 10 клас>>Всесвітня історія 10 клас. Повні уроки>> Всесвітня історія: Чехословаччина. Розчленування Чехословаччини.Повні уроки

Тема:      Чехословаччина. Розчленування Чехословаччини. 

Мета:      Охарактеризувати  зовнішню політику Чехословаччини.та обставини за яких  відбувалися затвердження кордонів держави.

Структура уроку:

1. Опитування домашнього завдання

2. Бесіда. Розповідь. Читання матеріалу класом. Перегляд відео.

3. Дискусія робота  по групам

4. Домашнє завдання 

ХІД УРОКУ

ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1.1 Утворення Чехо-Словаччини.

 До 1918 р. спільної незалежної держави чехів і словаків не існувало. Напередодні Першої світової війни обидва ці народи входили до складу Австро-Угорської імперії. Воєнні поразки монархії значно активізували зусилля чехів і словаків у боротьбі за незалежність. Для узгодження дій було створено два керівні центри: Національний чехословацький комітет у Празі та Чеський національний комітет у Парижі. Саме зусиллями паризького комітету, очолюваного Томашем Масариком, на території Росії з військовополонених чехів та словаків було сформовано легіон чисельністю близько 200 тис. солдатів та офіцерів. Цей військовий підрозділ мав увійти до складу військ держав Антанти.

  28 вересня Національний комітет у Парижі проголосив себе тимчасовим урядом Чехо-Словаччини. Главою уряду було обрано Т. Масарика.

   Після офіційного визнання уряду державами Антанти 28 вересня 1918 р. Національний комітет проголосив Чехо-Словацьку республіку (ЧСР). 14 грудня Національні збори (парламент) проголосили про скасування влади Габсбурґів. Невдовзі Т. Масарика було обрано Президентом ЧСР, а провідного діяча Національно-демократичної партії К. Крамаржа - главою уряду.

   1.2. Визначення кордонів.

 За Версальським, Сен-Жерменським та Тріанонським мирними договорами до складу Чехословацької республіки увійшли Чехія, Словаччина, Австрійська Сілезія з районом Цешина, населеним переважно поляками, та колишнє королівство Богемія з Судетською областю з переважаючим німецьким населенням. Практично всі території, що межували з Австрією і на які претендувала Прага, були майже стовідсотково «перенесені» на карту ЧСР. Ситуація, за якої німці станом на 1918 р. становили у Богемії, Моравії й Сілезії близько 3,5 млн чоловік (34,9 %), а чехи і словаки - 6,25 млн (62,5 %) об'єктивно спонукала до майбутніх етнічних конфліктів. Так, наприклад, уже в грудні 1918 р. німецька меншина Чехословаччини здійснила спробу проголосити утворення «Німецької Богемії» й приєднатися до Німеччини.

   На Паризькій мирній конференції міністр закордонних справ ЧСР Едуард Бенеш домагався задоволення територіальних вимог чехів, які, за його словами, були «споконвічним бастіоном» слов'ян проти «германізму». Та все ж головним аргументом майбутнього чехословацького президента була економічна доцільність - Богемія була найрозвинутішою областю Австро-Угорщини.

   1.3  Конституція 1920 р.

 Засади облаштування державного устрою країни було закріплено конституцією, прийнятою у березні 1920 р. За нею народ визнавався єдиним джерелом державної влади. Абсентеїзм (відмова від участі у виборах) карався грошовим штрафом.

   У цілому, Конституція Чехо-Словаччини увібрала у себе кращі набутки тогочасного конституційного права й була однією з найдемократичніших у Європі.

  1.4.Внутрішня й зовнішня політика Т. Масарика та Е. Бенеша. 

Сформований після виборів 1921 р. коаліційний уряд Е. Бенеша зумів за короткий час домогтися як стабілізації курсу крони, так і оздоровлення економіки в цілому. Проте досягнуто цього було завдяки надзусиллям більшості населення. 1922 р. кабінет Е. Бенеша був змушений подати у відставку й поступитися урядові на чолі з представником Аграрної партії А. Швеглою. На тлі урядової кризи активізувалися радикальні політичні сили, що вдавалися до екстремістських методів боротьби. У відповідь на це Національні збори у березні 1923 р. прийняли закон «Про охорону республіки». Серйозну загрозу суспільній злагоді становили фашистські групи «Чеське фашистське товариство» та «Національна ліва», які організаційно оформилися у 1926 р. Небезпека з боку партій полягала не у їхній чисельності (вона була незначною), а у самому факті існування організацій, побудованих на фашистських засадах.

   На міжнародній арені Чехо-Словаччина орієнтувалася на Францію. Це насамперед зумовлювалося небезпечним сусідством з Німеччиною, яка не приховувала своїх намірів приєднати території, населені німцями. У 1934 р. ЧСР уклала з Францією договір про взаємодопомогу, а у травні наступного року таку ж угоду було підписано з СРСР. Щоправда, радянські війська могли прийти на допомогу ЧСР лише через територію Румунії у тому разі, якщо таку допомогу спочатку надасть Франція. За умов зростання загрози з боку Німеччини Т. Масарик, а також Е. Бенеш, який став президентом у 1935 р., майже половину державного бюджету спрямовували на зміцнення збройних сил країни, оснастивши їх, зокрема, найкращою, за оцінкою фахівців, стрілецькою зброєю.

   1.5 «Судетська проблема». 

Після приходу до влади в Німеччині націонал-соціалістів з їхнім гаслом об'єднання у кордонах Райху всіх німців, Чехо-Словаччина стала одним із першочергових об'єктів гітлерівської агресії. Наміри знищення Чехо-Словаччини були втілені у розроблених у Берліні планах «Шулунг», «Рот» і «Грюн». А. Гітлер припинив ведення будь-яких переговорів із Прагою та розгорнув у німецькій пресі шалену античехословацьку пропаганду. Приводом до таких дій стало питання про громадян ЧСР німецької національності, які жили в Судетській області. За переписом 1930 р. у країні було З 231 тис. німців, з яких у Судетах - 3070 тис.

   Після аншлюсу (приєднання) у 1938 р. в Австрії, яке А. Гітлер назвав «родинною справою», об'єктом номер один німецької експансії стала Чехо-Словаччина. Тараном, яким нацисти планували зруйнувати цю державу, було обрано Судетсько-німецьку партію, очолювану колишнім учителем гімнастики Конрадом Генляйном. Організація, яка до 1933 р. змушена була маскувати свої справжні наміри, з приходом до влади А. Гітлера взяла курс на відокремлення Судетської області від ЧСР.

   Керівництво Чехо-Словаччини опинилося в украй складному становищі: Англія й   Франція як гаранти безпеки ЧСР наполягали на задоволенні вимог судетських німців (на парламентських виборах 1935 р. за генляйнівців віддали свої голоси 70 % німецькомовного населення), оскільки не були готовими для збройної відсічі Німеччині у разі її нападу на Чехо-Словаччину.

   У травні 1938 р. у німецько-чехословацьких відносинах настала криза: поблизу чехословацьких кордонів було зосереджено до 200 тис. німецьких військ, але чехи і словаки виявили готовність воювати. В останній момент німецькі війська було зупинено й відведено від кордонів ЧСР, після чого відбулося відведення й чехословацьких частин. Генляйнівські загони ще раз спробували спровокувати конфлікт у вересні 1938 р., але впродовж 48 годин були розсіяні урядовими військами.

   Це стало черговим приводом для активізації античехословацької пропаганди у Німеччині. Погрози у бік Праги стали постійними. 28 вересня А. Гітлер наказав привести війська у бойову готовність. Того ж дня британський прем'єр Н. Чемберлен заявив: «Ситуація загострилася до краю. Єдиний спосіб уникнути війни - передати Німеччині Судетську область». Єдиним з чільних британських політиків, хто рішуче виступив проти такої політики, був В. Черчілл: «Франція й Англія мали вибір між війною й ганьбою. Вони обрали ганьбу і одержали війну».

   Остаточно долю Чехо-Словаччини було вирішено в ніч з 29 на 30 вересня 1938 р. в 

Мюнхені.

Документи, матеріали

Із Декларації чеських депутатів австрійського парламенту. 30 травня 1917 р.

Депутати чеського народу, виходячи з глибокого переконання, що теперішню дуалістичну форму держави було створено… на шкоду спільним інтересам пануючих і пригноблених народів і тільки перетворення Габсбурзько-Лотаринзької монархії у федеративну державу вільних і рівноправних національних держав усуне будь-які національні привілеї та забезпечить всебічний розвиток кожної нації в інтересах імперії та династії.

В цей історичний момент, спираючись на природне право народів на самовизначення і вільний розвиток, посилене у нас, крім того, і невід’ємними історичними правами і повністю визнаними державними актами, ми на чолі свого народу будемо домагатися об’єднання всіх гілок чеської нації в чеську демократичну державу,  включно зі словацькою гілкою нації,   яка проживає в нерозривній єдності з чеською історичною бать ківщиною.

Запитання до документа

1. Які основні вимоги лідерів чеського національно-визвольного руху? Чим аргументували вони свою позицію?

2. Яким способом мало відбуватися відновлення чеської державності згідно з декларацією?

Із заяви міністра закордонних справ Чехо-Словаччини К.Крофта послам Англії, Франції та Італії (вересень 1938 р.)

Для нас це катастрофа… Я не знаю, чи одержать ваші країни вигоди від прийнятого в Мюнхені рішення. В одному ми впевнені — ми, звичайно, не останні, після нас постраждають інші.

Запитання до документа

1. Аргументуйте позицію чеського міністра закордонних справ.

2. Які наслідки мала Мюнхенська угода для Чехо-Словаччини?

3. Хто був наступною жертвою агресорів?

Домашнє завдання:

1. Як відбувався процес створення ЧСР?

2. Охарактеризуйте політичний розвиток ЧСР у 1920-1938 рр.

3. З’ясуйте особливості економічного розвитку ЧСР у міжвоєнний період.

4. Дайте оцінку політики чехо-словацького уряду щодо національних меншин у 20-30-х рр.

5. Чому стала можливою Мюнхенська угода?

6. З’ясуйте причини ліквідації Чехо-Словаччини.

Запам’ятайте дати:

28 жовтня 1918 р.   Проголошення Чехо-Словацької Республіки.

Червень-липень 1919 р.   Словацька радянська республіка.

15 березня 1939 р. Проголошення незалежності Карпатської України.

15 березня 1939 р.   Загарбання ЧСР Німеччиною.

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.