Текущая версия на 12:30, 17 августа 2009

 Класифікація прислівників. Групи прислівників

Є три класифікації прислівників.

1) Класифікація прислівників за значенням і роллю у реченні 

Прислівники поділяються на такі розряди:

• обставинні:

• способу дії;

• міри і ступеня;

• місця;

• часу;

• причини;

• мети;

• предикативні;

• модальні.

Обставинні прислівники називають різні обставини дії або стану, а також міру якісно-відносної ознаки предмета. У реченні – це обставини. Прислівники відповідають на такі запитання:

• способу дії - як? яким способом? (гуртом, поволі, казна-як, помалу, спідлоба); 

• міри і ступеня - якою мірою? наскільки? (дуже, більш, менш, трохи, удвічі, набагато); 

• місця – де? куди? звідки? (там, угорі, збоку, праворуч);

• часу - коли? доки? відколи? (уранці, взимку, спочатку);  

• причини - чому? з якої причини? (спересердя, згарячу, мимохідь); 

• мети - навіщо? з якою метою?: (навмисне, наперекір, напоказ).

Запам’ятайте добре питання, якими виділяються різні типи обставинних прислівників. Це необхідно для успішного вивчення синтаксису.

Предикативні прислівники виступають у ролі присудків в безособових реченнях (безособові – це речення, у яких немає підмета: Йому сумно. У хаті було тихо.)

Вони виражають: 

• стан природи: морозно, вітряно, хмарно, сонячно, холодно; 

• стан людини: душно, страшно, приємно, байдуже, образливо; 

• потребу і необхідність: треба, потрібно, слід, необхідно, можна, варто, пора.

Прислівники, що виражають стан природи і людини, можуть вживатися у двох синтаксичних функціях: обставини та предикативній:

Обставини: Він холодно придивився до мене. Вона все робить байдуже  

Присудки: Мені холодно. Їй байдуже 


Отже, ці прислівники належать як до обставинних, так і до предикативних.

Прислівники, що виражають потребу і необхідність, вживаються як частини дієслівних присудків, сполучаючись з інфінітивами: Нам треба іти . Це варто знати . Необхідно встигнути на поїзд.

Модальні прислівники виражають ставлення мовця до сказаного і виступають у ролі вставних слів. Вони виражають: 

• достовірність: безперечно, очевидно, справді;

• недостовірність: мабуть, може;

• емоційну оцінку: на жаль, сором, на щастя;

• порядок викладу змісту: по-перше, по-друге, отже;

• джерело інформації: по-моєму, по-нашому.

Модальні прислівники не є членами реченнями, оскільки вставні слова стоять поза синтаксичними зв’язками з іншими словами і відділяються від них пунктуаційними знаками (–, / ,–, / ,–.).

2) За походженням прислівники бувають: 

• а) первинні тут, де, коли, як, сюди, тоді;
• б) вторинні (похідні від частин мови):  
•  відприслівникові: ніде, колись, хтозна-як, відтоді, повсюдно; 

•  відприкметникові: тихо, здалеку, по-старому, досита; 

•  відіменникові: згори, сором, жаль, вночі, навесні; 

•  відчислівникові: вперше, надвоє, утричі; 

•  відзайменникові: нізащо, потім, надто; 

•  віддієслівні: навприсядки, нехотячи, перегодя.

3) За будовою прислівники бувають:

• а) прості;
• б) складні;
• в) складені.

Прості прислівники мають один корінь: бігом, по-вовчи, внизу, добре, заодно, забагато, по-латині;

Складні прислівники мають два і більше коренів і пишуться разом або через дефіс : голіруч, стрімголов, нашвидкуруч; тишком-нишком, рано-вранці, де-не-де, тихо-тихо;

Складені прислівники мають форму словосполучень: сам на сам, кінець кінцем, час від часу, плече до плеча, раз у раз.

Роблячи синтаксичний аналіз речення, слід визначати такі прислівники як одне ціле, тобто приписувати синтаксичну функцію не окремим словам, а цілому словосполученню. Напр., Ми зустрілися (як?) сам на сам (обставина способу дії).

Не плутайте прості прийменникові сполуки типу: до речі, з розгону, на славу, які вживаються у ролі обставин, із складеними прислівниками, які завжди мають форму словосполучень – тобто одиниць, утворених з 2-х і більше самостійних слів.

Резюме для самоперевірки 

• прислівник – це самостійна частина незмінювана мови, слова якої характеризують дію, стан або якісно-відносні ознаки предметів (як? яким способом? де? куди? коли? чому? навіщо? ); 

• прислівник не має морфологічних ознак, оскільки є незмінюваною частиною мови; 

• найвиразнішою частиномовною ознакою прислівника є його синтаксична функція – обставини; 

• деякі прислівники можуть уживатися й у функції присудків (іменних або дієслівних) у безособових реченнях типу: Йому тепло; Надворі зимно; 

• деякі прислівники (кількісно обмежена група) вживаються у ролі вставних слів – вони не виконують ніяких синтаксичних ролей, оскільки не пов’язуються з окремими членами речення, а стосуються речення в цілому; 

• за значенням і роллю в реченні прислівники поділяються на три групи: обставинні, предикативні і модальні;

• серед обставинних виділяють такі підгрупи прислівників: способу дії; міри і ступеня; місця; часу; причини і мети; 

• предикативні прислівники є характерними ознаками стану природи, стану людини та потреби й необхідності виконання дії; 

• модальні прислівники (вставні слова у формі прислівників) виражають достовірність/недостовірність змісту речення, його емоційну оцінку, порядок викладу змісту й вказують на джерело інформації; 

• за походженням прислівники поділяються на дві групи: первинні й вторинні. Переважно прислівники є вторинними, вони утворюються від самостійних та службових слів; 

• за будовою прислівники поділяються на три групи: прості, складні та складені. Прості – містять один корінь; до них належать також прийменникові сполуки іменників, які, як правило, вживаються в ролі обставин. Складні – містять 2 і більше коренів, пишуться разом або через дефіс. Складені – мають форму словосполучення (з двох або більше повнозначних слів), які виконують роль обставини.