KNOWLEDGE HYPERMARKET


Тема 21. Людина в політичній системі

§21. Людина в політичній системі


Відкриваючи нову сторінку підручника, ми з вами вступаємо в світ політики, знайомимося з невідомими раніше політичними категоріями і поняттями. Нові знання в ній галузі допоможуть краще зорієнтуватися у складних явищах сучасного суспільного життя, що відбуваються в політичній сфері. Політичне життя нашої країни набуває нової якості, доповнюється змістом, що відрізняється численними процесами і явищами, котрим не завжди можна дати однозначне визначення. Зміст даного розділу допоможе зорієнтуватися в суттєвих змінах, і особливостях сучасних політичних систем. Тут ви, можливо, й не знайдете відповіді на всі виникаючі у вас запитання. Але матеріал розділу забезпечить вас інструментарієм, необхідним для пошуку відповідей самостійно.


Політика. Політичне життя суспільства. «Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільна обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування» (Конституція України. Стаття 38). У щоденному житті ми часто зустрічаємо словосполучення: політичне життя, політичні відносини, політична система. Щоб правильно зрозуміти пі визначення, необхідно знати, що ж таке політика? Саме політика є родовим поняттям для всіх політичних категорій. Політика, у перекладі з грецької мови, означає мистецтво управління громадянами, державою. Дане поняття відноситься до античності і пов'язане, в першу чергу, з ім'ям Арістотеля. Давньогрецький мислитель назвав „Політикою” свою працю, в якій досліджував політичний устрій стародавніх держав.


Існують різноманітні тлумачення ідієї категорії. Так, Платон вважав, що політика — це «царське мистецтво, котре прямим сплетінням з'едпус звичаї мужніх і розважливих людей, об'єднуючи їх життя одностайністю думок і дружбою, створюючи таким чином найчудовішу й найпишнішу із тканин. Сучасне визначення політики виходить далеко за межі античних уявлень. На думку німецького вченого М. Вебера, поняття політики має надзвичайно широкий зміст і охоплює всі види діяльності із самостійного керівництва. Мову ведуть про валютну політику банків, про політику профспілок під час страйку, можна говорити про шкільну політику. І, нарешті, навіть про політику розумної дружини, яка прагне керувати своїм чоловіком. Політика означає прагнення бути причетним до влади чи до виявлення впливу па її розподіл чи то між державами, чи то всередині держави, поміж групами людей, яких вона мас. За всієї різноманітності підходів і тлумачень даної наукової категорії с можливість виділити головне. Політика існує там, де порушуються інтереси частини суспільства, і перш за все тоді, коли йдеться про завоювання, утримання чи використання державної влади.


Серед політичних категорій існує своя субординація. Найсуттєвіша з них, що вмішує в собі всі інші визначення.— «політичне життя». Політичне життя існує як у межах даної держави, так і в масштабах світового співтовариства, де проявляється у формі міждержавних відносин. Яскраво відображений політичний характер мала акція групи країн щодо улагодження ситуації в колишній Югославії. Якщо говорити про політичне життя в межах окремої держави, то воно досить різноманітне і передбачає всі політичні відносини, процеси і явища, що існують у суспільстві. Політичне життя існує в різних формах: політичному співробітництві або, навпаки,— конфронтації, у діяльності партій і політичних рухів, у формі воєн і революцій, у процесі формування політичних структур і так далі. В політичному житті беруть участь як значні соціальні спільноти: класи, нації, групи, так і окремі особи різного ідейного забарвлення: «червоні» (комуністи), «чорні» (анархісти), «зелені» (захисники навколишнього природного середовища), віруючі й атеїсти, республіканці й монархісти.


Характер і особливості політичного житія визначаються пануванням у даний історичний момент типу політичних відносин. Так, в епоху гострої класової боротьби (початковий період розвитку капіталізму) в політичному житті суспільства переважає політичне суперництво, яке може набирати ту чи іншу форму відкритого збройного протистояння різних соціальних сил (повстання, революції, громадянські війни). У сучасних же цивілізованих державах сформувались інші політичні відносини, що виключають кровопролиття; в їх основі лежить прагнення до співробітництва, до вирішення складних проблем шляхом компромісів.


Зміст і види політичної діяльності.
«Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України» (Конституція України. Стаття 15). «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування» (Конституція України. Стаття 39). Політична діяльність —це індивідуальна чи колективна, стихійна чи органі ювана діяльність суспільних суб'єктів (громадян, урядів, партій, класів, держав тощо), яка відстоює їхні політичні інтереси. Ця діяльність здійснюється в межах існуючих політичних відносин чи всупереч їм. Головним змістом політичної діяльності є завоювання, утримання чи користування політичною владою.


У структурі політичної діяльності слід розрізняти діяльність як політичну участь (участь будь-кого в політичному житті суспільства) і діяльність як політичне функціонування (апаратна політична діяльність), яка має переважно професійний характер.


Конкретні форми політичної участі можуть схилятися до екстремістського стилю чи до взаємного улагодження інтересів. Екстремізм — ие належність у політиці та ідеях до крайніх поглядів і дій. У політичному плані екстремізм бореться зі сформованими суспільними структурами, намагається порушити їх стабільність, розхитати і скинути їх для досягнення своєї мети насильницькими методами. Для цього екстремістські організації і рухи використовують запальні лозунги і заклики, відверту демагогію, організують і провокують безпорядки, терористичні акції, метоли партизанської війни. Лідери екстремістів та їхні прихильники відкидають у принципі будь-які компроміси, переговори, угоди, що базуються на взаємних поступках, керуючись у своїх діях гаслом — "все або нічого".

Політична діяльність у стилі узгодження інтересів базується на принципі толерантності. Толерантність (від лат.— терпимість) — позиція тих чи інших політичних сил, що вказує на їх намагання пракювати в стилі улагодження конфліктів мирним шляхом, допускати діяльність опозиції в своїх лавах та інше. У житті окремої особи толерантність — це здатність прислуховуватися до думок політичних опонентів, визнавати правоту їхньої позиції, йти на компроміси.


Чи може людина в сучасному суспільстві не займатися політичною діяльністю? Так. може. Байдужість населення до політичного життя, ухилення від участі в ньому має назву абсентеїзм (від лат. аbsens (аbsensis) — відсутній). Відмова виборців від участі в голосуванні с одним із проявів абсентеїзму. Наскільки небезпечне для держави це явище? Уявімо собі, що значна кількість населення з тієї чи Іншої причини відмовиться від участі в політичному житті. Наприклад, у виборах президента, парламенту, місцевих органів влади, не буде висувати своїх представників кандидатами у депутати тощо. У результаті країна може опинитися без належного керівництва, з одного боку, а з іншого — відкриється «зелена вулиця» для честолюбців різних відтінків, що рвуться до влади. їм, за відсутності справжньої конкуренції, неважко буде досягти виборних посад і депутатських мандатів.


В історії політики відомі випадки прийняття законодавчих актів, що спрямовані на політичну активність частини населення. Так, один із наймудріїпих правителів Стародавньої Греції Солон ше в середині І тисячоліття до н. е. прийняв оригінальний закон, який проголошував: «Хто під час заколоту в державі не стане зі зброєю в руках ні за тих, ні за інших, того слід ганьбити і позбавити громадянських прав». Цей захід був спрямований на політичну активізацію середніх верств населення, з допомогою яких Солон иамаїнвся нейтралізувати і понизити активність крайніх полюсів смути — верхів і низів.


Політична діяльність різноманітна як за формою, так і за змістом. Це пов'язано, по-перше, зі значною кількістю суб'єктів політики — від окремого індивіда до співдружності держав. По-друге, ця різноманітність обумовлена конкретно-історичними, культурними і навіть географічними умовами кожної країни. Необхідно враховувати і такі фактори, як політичні традиції, норми політичних відносин, особливості законодавчої системи, політичної культури в цілому, відмінні в кожній державі.


Найпоширенішими видами політичної діяльності є вибори, політичні демонстрації, маніфестації й мітинги, лоббізм, політичний тиск, ненасильницькі дії, політичне реформування та ін.


Політична система суспільства. Політичні режими. Тоталітаризм. Принциповою відмінністю політичної системи від політичного життя с, по-перше, те, що політична система — це складова частина політичного життя, одна з форм його прояву. По-друге, політичне життя (явищ, подій, які відбуваються в суспільстві) в цілому ніхто штучно не створює, і не створить. Політична ж система свідомо (штучно) створюється в інтересах соціальних спільнот: класів, партій, груп людей і навіть окремої особи (як правило, диктатора. їло спирається па сімейний клан чи вузьку групу однодумців). Головне завдання політичної системи полягає в управлінні суспільством, підкоренні його волі владних суб'єктів, а простіше — правителів. Сучасні політологи визначають політичну систему як будь-який стійкий тип людських відносин, котрий вміщує в собі як головні компоненти владу, керівництво чи авторитет.


Для детальнішого ознайомлення з політичною системою розіб'ємо її умовно па п'ять складових частин (підсистем):

1) інституніональну;

2) регулятивну;

3) функціональну;

4) комунікативну;

5) ідеологічну.


Інституціональну підсистему (від слова «інститут») складають: держава, партії та інші організації, які мають політичні наміри (наприклад, церква, там, де вона активно втручається в політичне життя і діє в інтересах тих, хто перебуває при владі).


Регулятивна (нормативна) підсистема включає сукупність суспільно-політичних норм, засобами яких здійснюється регулювання суспільно-політичних відносин в інтересах владних структур. Сюди відноситься, перш за все, Конституція — Основний закон життя суспільства, а також різні правові та нормативні акти. Ті, у кого в руках політична влада, можуть, у принципі, видавати будь-які закони, що мають на меті збереження і зміцнення всієї повноти влади. Так, у антидемократичних режимах часто ухвалюються закони, які забороняють діяльність опозиційних партій, і, навпаки, узаконюють для правлячої еліти рілюманітні привілеї.


Функціональна підсистема характеризує основні форми і напрями діяльності політичної системи, прийоми й засоби впливу на суспільне життя.


Комунікативна (від слова «комунікація», що в перекладі з латинської означає сполучення, зв'язок) передбачає взаємозв'язки політичної системи з аполітичною сферою і політичними системами інших країн.


Ідеологічна підсистема містить домінуючу ідеологію, а також увесь механізм ідеологічного впливу на маси. Слід зазначити, що в політичних системах розвинутих західних країн ідеологія не здійснює значного впливу на внутрішню політику. Політична система може буги стабільною лише в тому разі, коли володарі політичної влади в змозі ефективно контролювати і неполітичну сферу. У протилежному випадку всі управлінські рішення можуть бути заблоковані тими, у кого в руках економічна, фінансова, військова влада.


Аналіз структури політичної системи, форм її інститутів не дає повної уяви про характер діяльності, специфічні особливості функціонування даної системи. Як правило, форма управління не відповідає її змісту. Загально визнано, наприклад, що республіка — демократичній^ форма правління порівняно з монархією. Але монархії бувають і значно демократичніш!, ніж певні республіки. Тому, з мстою більш вдалого визначення суті політичного ладу, у науковий обіг впроваджується поняття політичний режим, котрий дає якісну характеристику політичній системі.


Усі політичні режими можна поділити на три основні груші: демократичні, авторитарні (тоталітарні) й перехідні.


Демократичні політичні режими характеризуються такими ознаками:

допускається діяльність різних партій;

представницькі органи влади, що формуються на основі демократичних принципів (через парламент чи загальні вибори) мають широкий спектр повноважень;

дотримується демократична конституція; здійснюється принцип «поділу влад» (виконавчої, законодавчої, судової).

На основі цих ознак демократичними можна вважати політичні режими більшості розвинутих країн Європи, Азії та Америки.


На відміну від демократичних авторитарні режими в цілому характеризуються повною або частковою від-сутніспо прав і свобод громадян, забороною діяльності опозиційних партій та організацій, одержавленням правлячої партії, ліквідацією центральних і місцевих представницьких органів влади (парламенти, муніципалітети, ради) чи перетворенням їх у маріонеткові заклади, відмовою від принципу „поділу влад”, застосуванням політичних репресій. Багато ознак авторитарного режиму спостерігалося в практиці функціонування жх держав, де владу утримують військові.


Особливим видом політичних режимів є тоталітаризм. Термін походить від французької «total» — повний, всеохоплюючий. На відміну від авторитарного режиму, який встановлює лише суворий політичний контроль, тоталітарний режим претендує на загальність контролю: і в політиці, і в економіці, і в соціальному та духовному житті. По суті, в такому суспільстві держава встановлює тотальний контроль над усіма суспільно-важливими сферами життя громадян, і за їхнім способом мислення також.


У тоталітарній державі встановлюється єдиний світогляд. Особи, які відкрито не поціляють державної ідеології, караються. Механізм становлення тоталітарного режиму обов'язково пов'язується з існуванням ідеологізованої тотальної мети: тисячолітній рейх (фашистська Німеччина), соціалізм або комунізм (Китай, СРСР). Засобом досягнення може бути тотальна війна (зокрема, і проти свого народу), «великий стрибок». Метою для виправдання такої політики можуть слугувати ідеї національної винятковості або логіка всесвітньо-історичного процесу (так «визначила» історія).


Тоталітаризм невід'ємно пов'язується з мілітаризацією економіки. Властивою рисою таких режимів с всевладність правлячої, як правило, масової партії з вождем па чолі та існування розгалуженої системи терористичної таємної служби безпеки.


Між різними видами тоталітаризму існують деякі відмінності. Так, однією з визначальних особливостей фашизму й нацизму є культ шовінізму, пропаганда расової  винятковості, зверхність власної нації — з одного боку, і цинічне, зневажливе ставлення до інших народів — з іншого.


Особливість тоталітаризму — це одержавлення особистості. Тоталітарна модель взаємовідносин особистості і влади виходить із безумовного пріоритету цілого над частиною, повного підкорення особистості державі, розпилення індивідуального «Я» в колективному «Ми» — у партії, класі, нації, народі. Тоталітаризм не дас людині свободи ідеологічного, соціально-економічного і політичного вибору, перетворює її повністю на беззахисну перед всесильною і всепоглинаючою владою. Він прагне сформувати новий масовий тип людини, характерними рисами якої є ідеологічна одно-вимірність і екзальтованість, самовіддана вірність вождям, скромність і невибагливість, ретельність, ентузіазм у виконанні керівних рішень та вказівок. Перетворити людину на «гвинтик» прагнули не для реалізації утопічних конструкцій, а для утримання і поширення влади. Суверенність особистості була небезпечною і недопустимою, оскільки підривала саму основу тоталітарної влади — її тотальність. Під гаслом змінюючих одна одну кампаній боротьби проти «ухилів», «групівщини», «дрібнобуржуазності» і тому подібного кінець кінцем здійснювалося постійне, цілеспрямоване і групове насильство над думкою, почуттям і бажанням людини. Теоретичні викладки стосовно суспільної природи людини слугували перш за все виправданням концепції державної належності людини — чогось подібного до універсального державного холопства і такого самого універсального рабського підкорення.


Врешті-решт такий лад заводить країну в тупик, руйпус головне джерело сили держави і суспільного багатства — вільну особистість, людину-творця. Самоізоляція, відсутність демократії, конструктивної опозиції, агресивна зовнішня політика призводять такий лад до загибелі. Це може статися внаслідок соціального вибуху, або внаслідок воєнної катастрофи. Історія зафіксувала багато подібних випадків (нацистська Німеччина, правління «червоних кхмерів» у Кампучії, режим Чаушеску в Румунії тощо).


Запитання і завдання


1. Які політичні категорії вам відомі?
2. Дайте визначення категорії «політика».
3. Чим відрізняється політична система від політичного життя суспільства?
4. Знайдіть у словнику визначення поняття «лобізм», «тиск», «паблик рілейшнз».
5. У чому полягає принципова відмінність демократичного політичного устрою від тоталітарного?
6. Чому соціально небезпечний екстремізм?

• акселеративні методи на уроці                        • національні особливості
• виділити головне в уроці - опорний каркас            • нічого собі уроки               
• відеокліпи                                           • нова система освіти
• вправи на пошук інформації                           • підручники основні допоміжні
• гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             • презентація уроку
• додаткові доповнення                                 • реферати    
• домашнє завдання                                     • речовки та вікторизми       
• задачі та вправи (рішення та відповіді)              • риторичні питання від учнів
• закриті вправи (тільки для використання вчителями)   • рівень складності звичайний І
• знайди інформацію сам                                • рівень складності високий ІІ
• ідеальні уроки                                       • рівень складності олімпійський III
• ілюстрації, графіки, таблиці                         • самоперевірка
• інтерактивні технології                              • система оцінювання
• календарний план на рік                              • скласти пазл з різних частин інформації
• кейси та практикуми                                  • словник термінів
• комікси                                              • статті
• коментарі та обговорення                             • тематичні свята                         
• конспект уроку                                       • тести
• методичні рекомендації                               • шпаргалка     
• навчальні програми                                   • що ще не відомо, не відкрито вченими