Личные инструменты

2168
з математики

132
учня

168
для 11 класу

443
відкореговано


Вашій увазі

24638
уроків


Тема 27. Наука і мистецтво

Гіпермаркет Знань>>Людина і суспільство>>Людина і суспільство 11 клас>>Людина і суспільство: Наука і мистецтво


§ 27. Наука і мистецтво

Людина пізнає багатогранність світу в процесі предметно-матеріальної, духовно-практичної та духовно-теоретичної діяльності. У процесі історичною розвитку людства розширюються межі людської діяльності, яка дотепер набула космічного характеру. Ці процеси значною мірою визначають розмаїття форм творчої діяльності, історія культури людства свідчить, що спочатку головна увага приділялася дослідженню різних аспектів художньої, згодом — наукової творчості, а в останні десятиліття увагу дослідників почали привертати особливості науково-технічної творчості. Такі процеси відображають розвиток і зміну поглядів на творчість як на найближчий виток культури. У цілому культура постає як нерозривна єдність творчих процесів самореалізації особи, орієнтири якої — Істина, Добро й Краса. Реалізація цих ідеалів, викликає до життя такі форми культури, як наука, мораль і мистецтво. На думку видатного німецького мислителя Йога на Готфріда Гердера (1744—1503). «в основі всього прекрасного лежить істина, будь-яка краса повинна вести до істини й добра». Однак, за всієї своєї вза-смозв'язапості. наука і мистецтво виникають із майже цілковито протилежних форм пізнання світу й мають свої закони існування.


У чому ж специфіка цих двох форм культури?


У системі координат ціннісно-смислового світу культури цілком певне місце посідає величезний комплекс знань про світ, суспільство й людину. Призначення цього комплексу — пізнання істини - факту, тобто тієї грані істинного, яка відкривається нам у процесі матеріально-перетворюючої діяльності, у безпосередньому контакті зі світом, який нас оточує. Цю грань істини можна дослідно перевірити і "виміряти» як певну одиницю. Цей комплекс знань якраз і дістав назву «наука».


Отже, наука—це, насамперед, системи тань про світ, суспільство, людину або, інакше кажучи, про об'єктивну дійсність, людину та її свідомість.


Основи та нотатки наукового пізнання починають розвиватися ще в Стародавній Греції, приблизно у VII—VI століттях до н. е., коли греки почали на практиці застосовувати математичні знання, запозичені у спіптяп, і зробили перші спроби теоретичного обгрунтування своїх дослідів. На відміну від єгиптян, для яких ці знання були елементами магічного культу, греки з'єднали знання з логікою і навчились теоретизувати замість того, аби просто рахувати і вимірювати. Ця схильність до строгого, величного, об'єктивного опису спостерігалася не лише в математиці. Уже в ці часи з'являються перші географічні та історичні описи, природознавство, в цілому як натурфілософія (умоглядне тлумачення природи, її причин, основ, розглядуваних як єдине ціле).


Виникнувши в античному світі й розвиваючись у нерозривній єдності з філософією, наука, як і філософія, тривалий час мала переважно споглядальний характер. Вона ще мало була пов'язана з дослідом і практикою. І тільки в період зародження капіталістичних відносин у Європі (XVI—XVI] століття) цей зв'язок стає постійним, цю і стало стимулом до «наукової революції» XVII століття і бурхливого розвитку науки на зовсім нових теоретичних та світоглядних засадах. Відкриття, здійснені Галілеєм, Кеплером, Декартом, Ньютоном, формували нове бачення світу, підриваючи монопольне панування релігійної форми світогляду. У ХVIІ столітті виникають і розвиваються дві головні коонцепції наукового пізнання —дослідна й теоретична, засновниками яких були, відповідно, Ф. Бекон і Р. Декарт. Саме завдяки теоретичним розробкам цих мислителів наука дістала два нові методи пізнання: індуктивний і дед у кт и в іі ий, а в філософії починають розвиватися два напрями — емпіризм і раціоналізм, які значною мірою визначили подальші шляхи розвитку філософського знання протягом усієї епохи Нового часу. Навіть у художній культурі XVII століття панує два напрями: бароко як художнє вираження чуттєво-емоційного світу людини і класицизм як апеляція до верховенства розуму в естетичному освоєнні дійсності. Упродовж XVII—XIX століть сформувались як самостійні науки математика, механіка, фішка, хімія, біологія, соціологія, політична економія тощо. Усі вони ґрунтуються на теоретичних досягненнях наукової революції XVIІ століття.


Перетворення навколишнього світу може принести людству успіх лише тоді, коли воно грунтується на знаннях об'єктивних законів розвитку світу. Головне ж завдання науки якраз і полягає в тому, шоб виявити ці закони, створити систему знань про них. У чому ж полягає особливість наукового пізнання порівняно з іншими формами духовної діяльності людини?

Особливості й методи наукового пізнання.
Наукове знання є знанням особливого виду- Воно здобуте не просто чуттєвим — зоровим, слуховим тощо — сприйняттям світу, а й з допомогою досить непростих наукових методів, які формувалися століттями й тисячоліттями. Як і всі інші форми духовної діяльності людини, наука, наукове пізнання необхідні для того, щоб скеровувати й регулювати практику. Різні види пізнавальної діяльності по-різному виконують цю функцію. Аналіз иих відмінностей с необхідною умовою визначення особливостей наукового пізнання.


Від інших форм пізнання науку відрізняє її зорієнтованість на вивчення об'єктів, які прилучені або можуть бути пршіучені до діяльності, а також їх вивчення як таких, що функціонують і розвиваються за об 'єктивними законами. Так. наприклад, на відміну від наукового дослідження, у мистецтві об 'єкти реального світу не відділяються від суб'єктивних факторів, а навіть навпаки, беруться в ідності з суб'єктом. Причому для більшості художніх напрямів, особливо XX століття, пріоритетним є саме суб'єктивне сприйняття світу, ті емоиії, переживання, почуття, шо їх викликає в людині той чи той предмет, явише. Деякі ж напрями сучасного мистецтва взагалі можна розглядати як «безпредметні», суто «суб'єктивні». Наука ж орієнтується безпосередньо на   предметне,  об'єктивне   дослідження дійсності. Однак це не означає, звичайно, шо певні особливості характеру, ціннісні орієнтації вченою не відіграють жодної ролі в науковій творчості й не можуть впливати на її кінцевий резудьіат. Крім того. наукове пізнання відображає об 'єкти не у формі споглядання, а у формі практики. Наука завжди прагне створити комплекс знань для майбутніх форм практичної зміни світу. Суспільство ж завжди потребує прогнозування таких майбутніх способів і форм освоєння та перетворення дійсності. Критерієм істинності в науці с практика, яка постійно розвивається і впливає на сам процес пізнання, визначаючи його предмети й напрями. Практика постає й основою для розмежування істинності на «абсолютну» і «відносну». Під відносною істиною розуміють істинні знання, які досягнуті на певному рівні пізнання й практики, а під абсолютною — ті, які є всебічними, досконало повними і вичерпними, точними знаннями про будь-які явища.


Однак у науковому дослідженні напевне важливим є не дише сам результат, якою ми досягаємо, а й ті шляхи, які ведуть до істини. Такими шляхами постають методи наукового пізнання. Метод у загальному розумінні — це сукупність прийомів і правій, які людина використовує у своїй діяльності. Серед методів наукового пізнання слід, насамперед, виділити найуніверсальніші, тобто ті, якими користуються всі чи більшість наук. Такі методи називають загальнонауковими; найважливішими серед них є: аналіз, синтез, абстрагування, індукція, дедукція тощо. Усі ні методи «працюють» на рівні теоретичного пізнання й дослідження; поряд із ними існують також і методи емпіричної"о пізнання, користуючись якими вчені досліджують не уявну модель об'єкта, а сам об'єкт, безпосередньо контактуючи з ним і впливаючи на нього. До таких методів належать: спостереження, вимірювання, експеримент. На цьому рівні можна з'ясувати природні якості та властивості об'єкта: колір, масу, розміри, густину, прозорість і таке інше. Системні ж якості можна виявити лише на теоретичному' рівні, коли з'ясовуються закономірні, істотні зв'язки в об'єкті. До теоретичних методів належать також історичний і логічний методи, гіпотеза, формалізація, сходження від абстрактною до конкретного тощо.


Сучасна класифікація наук.
Із виникненням філософії і перших спроб інтегрування наукових знані, виникає й потреба їх систематизації, необхідність диференціювати й класифікувати науки. Перші спроби класифікації наук постали вже у філософії Демокріта, Платола й Арістогеля. Епікур поділяв усі науки на фізику (вчення про природу), логіку (вчення про шляхи пізнання природи й людини) п етику (вчення про шляхи досягнення щастя). У XVII столітті Ф. Бекон ділив науки на історію, поезію і філософію, виподн'ш критерієм їх розмеж) ішішя не відмінність між об'ємами, а властивості людської свідомості. Гегель виділяє як основні три розділи природознавства: «механізм», «хімізм» і «організм».


Сучасна класифікація наук передбачає розмежування їх передусім відповідно до форм руху матерії. Саме за таким критерієм в основному поділяються природничі науки і саме таким чином виділяються в окрему галузь знання науки соц і ал ьні. До перших можна віднести, наприклад, фізику, хімію, біологію; до других — політичну економію, соціологію, політологію тощо. В окремий клас виділяються також гуманітарні науки, такі як філологія, історія та інші. Однак навіть така класифікація не вичерпує всього розмаїття існуючих наук. Як, наприклад, класифікувати медицину, інформатику, як бути з розмежуванням наук на «точні» та «при кл ад н і»? Виникають також, і «суміжні» науки, тобто на збігові різних галузей знання — біохімія, фізична хімія, соціальна педагогіка та психологія і тому подібні. Сьогодні існує тенденція до розмежування за принципом «фундаментальні — прикладні». До перших належать науки, що вивчають глибинні закони природи, суспільства й людської діяльності. До прикладних — ті, що вивчають конкретні проблеми, грунтуючись на результатах фундаментальних наук, породжені безпосередньо потребами практики і науково-технічного прогресу (мікроелектроніка. інформатика, біотехнологія, робототехніка). Процес диференціації наук триває. Поряд Із ним відбувається їх інтеграція, яка .характеризується взаємодією і взаємозбагаченням окремих наук.


Характерним прикладом інтеграції наук про природу, суспільство й людину є розвиток у сучасних умовах такої галузі знань, як глобалістика, яка в світоглядному ключі розглядає економічні, політичні, правові, моральні, естетичні, психологічні проблеми, тісно пов'язані з життям і діяльністю людини в сучасному світі.

Ще К. А. Гельвецій підкреслював багатоманітність проблем, пов'язаних із вивченням людини. Він зазначав, шо людина — пе модель, виставлена для огляду різними художниками, кожен з яких бачить лише деякі її особливості, але ніхто не бачить її з усіх боків. Ця складність людини та її пізнання властива й сучасному стану наукових досліджень. Багатовимірність людини і велика кількість наук, що її вивчають, породжують проблему комплексного вивчення людського буття. Постає необхідність вироблення єдиної системи гуманітарних наук, знань про людину, яка б узагальнювалася в цілісній теорії людини на світоглядному рівні.

Мистецтво як форма духовно-практичного відтворення та освоєння світу.
Подібно до інших форм духовного освоєння світу — таким само багатогранним, із різноманітними властивостями, рисами, особливостями, функціями та зв'язками зі світом — постає мистецтво як втілення художньої культури. Воно водночас є і формою суспільної свідомості, і засобом пізнання, і галуззю духовного самовираження особистості. Як опредметнена культура воно постає способом духовного освоєння світу и самореалізації особистості з точки зору ідеалів Краси й Гармонії. Художня культура несе в собі весь багатовіковий досвід чуттєвого образного пізнання. Що ж це'за особливий вид пізнання, у чому його природа й сутність?


Особливості художнього образу.
У мистецтвознавстві поняття «образ» вживається у багатьох значеннях. Образ постає і як конкретна дійова особа твору, і як прийом чи засіб художнього вираження. У загальному розумінні поняття образу передбачає характеристику творчого мислення митця, створений результат цього мислення, втілений у конкретному художньому творі, а також сприйняття цього твору глядачем, слухачем, читачем тошо. У чому ж відмінності цього поняття від понять наукових?
У наукових поняттях передусім визначається загальне, закономірне в абстрактному вигляді. Натомість художній образ розкриває реальне явище не через загальне, а через конкретне, особливе, індивідуально-неповторне. Для митця практично не існує «явища взагал і». У своїй творчості він вибудовує конкретно-чуттєвий образ, який безпосередньо впливає на людські почуття і є результатом так само чуттєвого відображення дійсності (об'єктивної чи суб'єктивної) різними засобами мистецтва.

Природі мистецтв, як і природі художнього образу, притаманні такі риси: подібність, умовність, уява і фантазія. У процесі творення бере участь і асоціативна здатність людського мислення, коли на підставі однич уявлень виникають інші, що породжує неоднозначність різних художніх образів.


Ще однією особливістю художнього образу с його індивідуальна визначеність і неповторність. Глибина й багатство художнього образу значною мірою залежні від об'єктивних умов творчості митця, тобто і від ступеня історичного розвитку, і від соціальних умов та іншого. Не меншою мірою важливі і його суб'єктивні якості (розумові здібності, талант, розвиненість чуттєво-образного бачення світу). Порівняно з наукою, де основний акцент робиться на розумові, інтелектуальні дані, емоційність с специфічною особливістю мистецтва. Адже сприйняття художнього твору — це процес усві-домлення-переживанля, співпереживання, коли слухач, глядач, читач гоню стає на рівень творця-художника, «розшифровуючи», «домислюючи», «дописуючи» той чи інший твір. Цей процес образного спївтворення складає необхідну умову існування змісту, сенсу образного пізнання світу.


Отже, образне пізнання світу с синтетичною єдністю думок і емоцій, раціонального й чуттєвого, загального й окремого, об'єктивного і суб'єктивного, образного і виразного. Специфічність цього синтезу зумовлена особистістю автора, жанром і видом мистецтва, соціальним середовищем,  культурним досвідом народу, соціальною традицією тощо.


Як ядро художньої культури мистецтво розглядають із точки зору різних форм (видів) художньої діяльності, так само, як і з точки зору суб'єктів художньої творчості (професійне, народне, самодіяльне мистецтво). Види м и стс цтва — не особливі галузі художньої творчості, які різнобічно відображають чи виражають життя й різняться матеріалом, формою втілення й характером художніх образів, способом задоволення естетичних людських потреб.


Загальновизнаною точкою зору с поділ мистецтва на два великі класи: образотворче і виразне (вир(попторче). Перший клас характерний тим, що види мистецтва, які належать до нього, мають на меті художнє віло-б раже н н я об'єктивного і суб'єктивного світу, тобто втілення художнього образу в певні площинні чи просторові рамки, у матеріальну форму. Сюди належать живопис, графіка, скульптура, декоративно-прикладне мистецтво. До другого класу належать види мистецтва, які виражають суто суб'єктивне враження митця від сприйняття світу, а також весь внутрішній суб'єктивний світ героя чи автора. Сюди входять: література (проза, поезія, драматургія), музика тощо.

Сьогодні актуальною постає проблема синтезу образотворчих і виразних мистецтв у єдине ціле. Історично першими зразками такого синтезу є театр, хореографія, згодом виникають кінематограф, анімація (мультиплікація), телебачення, мистецтво світломузики. В усіх цих видах поєднуються різні мистецтва (наприклад, музика і пластика — в хореографії; література, живопис, пластика і музика — в оперному мистецтві й таке інше), що, у свою чергу, задіюс в процес сприйняття мистецтва всі органи чуття людини (явище синестезії).


Естетичні цінності. У сфері художньої культури — в естетичній сфері,— як і в інших галузях культури, створюється свій особливий світ цінностей, що уособлює багатство естетичних потреб людини І відображається в естетичних категоріях. Саме в системі цих категорій закріплюється досвід художньо-образного освоєння світу. Естетичні категорії — прекрасне, піднесене, трагічне, комічне тощо — це духовна модель мистецької практики.


Найзагальніша з основних цінностей і категорій є естетичне, вона акцентує увагу на суспільній значущості речі, явища з огляду на її чуттєво-емоційне сприйняття й оцінку. Естетичне— це специфічно духовне ставлення людини до світу, яке реалізується через чуттєвість. Найважливіша риса естетичного ставлення — здатність людини в ньому реалізуватися цілісно і різнобічно. Народжуючись разом із практичною, естетична потреба зростає й розвивається лише в міру розвитку свободи особи, її незалежності від навколишнього світу, від природної необхідності. Світ естетичного і Краси — це світ, де .падина почуває себе вільною від нагальної практичної потреби, і це дає їй можливість діяти вільно, розвивати в собі все багатство людської природи.


Найвищою естетичною цінністю постає прекрасне. Прекрасне у мистецтві пов'язане зі здатністю людини творити світ «за законами краси». Вільне оволодіння силами й матеріалом природи, вміння підпорядкувати їх певним їакономірностям, втілювати в їх формі якусь осмислену мету викликають у людині високу естетичну насолоду. Втілюючи у своїх образах ідеали краси, мистецтво пробуджує в людині естетичні почуття творців, учить ЇЇ відчувати й розуміти прекрасне, формує естетичну ціннісну орієнтацію.


Мистецтво, обравши своїм предметом людину, її моральні та соціальні проблеми, покликало до життя особливий його вид — драм у в двох головних її різновидах: трагедія і комедія, з якими пов'язане формування ще двох естетичних цінностей — трагічного і комічного. Трагічне характеризує певний конфлікт, шо виникає і розгортається у процесі людської діяльності й супроводжується стражданнями або навіть загибеллю людини. Герої античних трагедій діють у межах певної необхідності (долі, фатуму), якої вони не в змозі змінити, і саме це визначає трагізм їхньої долі. Так, у трагедії Есхіла Прометей здійснює подвиг в ім'я людства, але через цс боги прирікають його на довічні тортури. Суть трагедії найчастіше полягає втому, що все суспільство мусить розвиватися в людині й через людину, але в жодному разі — за рахунок людини; з іншого боку, розвиток особистості повинен відбуватися в суспільстві, в ім'я суспільства й людства, але не за рахунок останніх. Саме такий шлях гуманістичного вирішення проблеми людини і суспільства, пропагований кращими зразками трагедійного мистецтва.


Комічне. Сміх завжди очищував людину. Однак сміх і комічне — ие зовсім не одне й те саме, і не все смішне може бути комічним. Комічне — це продукт розвитку людської культури, здатність людини подивитися на себе збоку, піднятися над буденністю. Зміст комічного полягає в суперечностях. Ще давні мислителі зазначали, що комізм — наслідок контрастів, розладу, неспів-розмірності, дисгармонії. Ця дисгармонія, дисонанс виявляється в Арістотеля як протистояння прекрасного і потворного, у Канта — неістотного і піднесеного, у Шсл-лінга — доконечно визначеного і безмежної сваволі, у Ге-геля — хибного, уявно обґрунтованого і значного, істинного, у Шопенгауера — безглуздого і розсудливого, у Чернншевського — внутрішньої порожнечі і зовнішньої пихи, претензії на значущість. Ці окремі приклади визначень характеризують один із типів комедійних суперечностей, для яких суттєве те, шо перша за часом дії частина суперечності має «солідний» вигляд, справляє значне враження (Тартюф у Мольєра, наприклад), друга ж — наче інший бік монети — цілком протилежне, розчаровуючи своєю примітивністю. Як правило, людина частіше сприймає світ всерйоз, але коли явище постає у потворпо-перебільшеному, комічному вигляді, то це, природно, викликає у неї сміх. Комедійний сміх спрямований здебільшого проти недосконалості світу, допомагає людині сміхом очиститись, позбутися своїх недоліків, оновити своє життя.


Крім згаданих вище, існують також і інші естетичні цінності й поняття, в яких відображено все чуттєве розмаїття і багатство мистецтва та реального життя. Це категорії піднесеного і низького, а також — жахливого, особливу увагу якому приділяли письменники-романтики XIX століття (А. Гофманн, М. Шеллі, В. Скотт та інші).


Освоєння мистецтвом світу здійснюється па основі специфічних законів художньої творчості та художнього сприйняття дійсності. Закони художньої творчості реалізуються в діяльності з використанням певного художнього методу, в процесі якої створюється оригінальний художній світ (світ культурного тексту), де відображена реальність і творчий задум митця.


Основні напрями мистецтва. Під напрямами мистецтва розуміють систему концептуальних уявлень про світ і людину, які характеризуються тривалістю для цілих історичних періодів і великих (національних, територіальних тощо) груп художників і змінюються лише за зміни історичної дійсності.


Так, для античного мистецтва були властивими героїчна концепція людини, ідеал гармонії внутрішнього світу індивіда та його єдності з суспільством. В епоху Середньовіччя мистецтво ввібрало і втілило в художній формі християнські чесноти та ідеали, стверджуючи підпорядкованість світу й людини Божому провидінню. В епоху Відродження художники намагалися передати світ таким, яким він є, звільняючи ілдивідуольнісіь від пут середньовічного аскетизму. У мистецтві Нового часу, як ми вже зазначали на початку параграфа, формуються два напрями — бароко і класицизм,— на зміну яким приходять просвітництво, сентименталізм, романтизм, критичний реалізм тощо.


У мистецтві XX століття помітна тенденція відходу віл традиційних художніх цінностей у бік пошуку нових, від реалістичного зображення до вираження внутрішнього свігу особи, від суто площинного чи просторового мистецтва в образотворчій сфері — до мистецтва об'єднуючого, синтетичного. Окрім того, помітними є тенденції до самовираження художника будь-якою ціною і відходу від суто предметно-образної структури культурного тексту. З'являється так зване «безпредметне мистецтво» в розумінні відсутності предмета відображення. Виникаючи і «процесуальні» види мистецтва, де головну роль відіграє не результат, а лише сам процес його створення.


Увесь величезний перелік художніх напрямів, який можна було б тут ще навести, свідчить про те, що художня культура створюється різними шляхами, значною мірою залежними від історичної дійсності та від «духовного заряду» епохи.


Таким чином, як бачите, наука і мистецтво, постаючи двома формами вираження творчого ставлення людини до світу, водночас, цілковито відрізняються одна від одної. Вища мета науки — дата людям знання про світ; техніка, спираючись на здобуті наукою знання, має на меті задовольнити матеріальні та частину духовних потреб людини. Мста ж миапецпню — всебічний розвиток особи.


Художня культура сприяє формуванню творчої свідомості людини, розвиває смаки, ціннісні орієнтації, що, у своєю чергу, дозволяє їй діяти цілеспрямовано, творчо, продуктивно б усіх сферах життя. Наука формує і дисциплінує розум, людське мислення, привчає людину ставитися до світу обдумано іі раціонально. Мистецтво здатне впливати на людину всебічно — на її почуття, розум, волю, а тому постає як потужний стимул творчого самовдосконалення й самореалізації особистості. Прилучаючись до культурного досвіду людства, особистість збагачує свій власний досвід, через нього оцінює дійсність, готує себе до перетворення навколишнього світу за законами Істини й Краси, Гармонії та Добра.

Запитання і завдання

1. У чому полягають відмінності між науковим і художнім сприйняттям світу?
2. Перерахуйте й спробуйте пояснити відомі вам методи наукового пізнання.
3. Охарактеризуйте види художньої творчості.
4. Як, на вашу думку, реалізується свобода особи в науці та в мистецтві?
5. Спробуйте пояснити такий вислів: «Ми створили цивілізацію, яка знає ціну всьому, але не знає цінностей'.
6. У чому, на вашу думку, полягає завдання гуманітарних наук у подоланні кризи індустріального суспільства й людського духу?
7. Спробуйте провести гру-дискусію на тему: "Що важливіше й потрібніше для людини й суспільства—наука чи мистецтво?" Як ви вважаєте, чи можна дати відповідь на таке питання?


Арцишевський Р.А., Бондарук С.О., Бортников В.І., Возняк С.С., Кондратик Л.Й., Остапйовський І.Є., Провальський С.Р., Сищук А.А. Людина і суспільство 11 клас

Вислано читачами з інтернет-сайту


Підручники скачати безкоштовно, онлайн уроки людина і суспільство, реферати, домашнє завдання запитання та відповіді

1236084776 kr.jpg акселеративні методи на уроці                        1236084776 kr.jpg національні особливості
1236084776 kr.jpg виділити головне в уроці - опорний каркас            1236084776 kr.jpg нічого собі уроки
1236084776 kr.jpg відеокліпи                                           1236084776 kr.jpg нова система освіти
1236084776 kr.jpg вправи на пошук інформації                           1236084776 kr.jpg підручники основні допоміжні
1236084776 kr.jpg гумор, притчі, приколи, приказки, цитати             1236084776 kr.jpg презентація уроку
1236084776 kr.jpg додаткові доповнення                                 1236084776 kr.jpg реферати
1236084776 kr.jpg домашнє завдання                                     1236084776 kr.jpg речовки та вікторизми
1236084776 kr.jpg задачі та вправи (рішення та відповіді)              1236084776 kr.jpg риторичні питання від учнів
1236084776 kr.jpg закриті вправи (тільки для використання вчителями)   1236084776 kr.jpg рівень складності звичайний І
1236084776 kr.jpg знайди інформацію сам                                1236084776 kr.jpg рівень складності високий ІІ 

1236084776 kr.jpg ідеальні уроки                                     1236084776 kr.jpg рівень складності олімпійський III
1236084776 kr.jpg ілюстрації, графіки, таблиці                         1236084776 kr.jpg самоперевірка
1236084776 kr.jpg інтерактивні технології                              1236084776 kr.jpg система оцінювання
1236084776 kr.jpg календарний план на рік                              1236084776 kr.jpg скласти пазл з різних частин інформації
1236084776 kr.jpg кейси та практикуми                                  1236084776 kr.jpg словник термінів 
1236084776 kr.jpg комікси                                              1236084776 kr.jpg статті
1236084776 kr.jpg коментарі та обговорення                           1236084776 kr.jpg тематичні свята
1236084776 kr.jpg конспект уроку                                       1236084776 kr.jpg тести
1236084776 kr.jpg методичні рекомендації                               1236084776 kr.jpg шпаргалка 
1236084776 kr.jpg навчальні програми                                   1236084776 kr.jpg що ще не відомо, не відкрито вченими


Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.