Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 10 клас>> Зарубіжна література: Тема 3. Оноре де Бальзак (1799—1850).“Гобсeк”

КНИГА ПРО СУЧАСНУ ЦИВІЛІЗАЦІЮ
На кладовищі Пер-Лашез в Парижі над могилою одного з найбільших письменників Франції — Бальзака його співвітчизник, інший великий французький письменник Віктор Гюго сказав: «Всі його твори складають єдину книгу, повну життя, яскраву, глибоку, де рухається та діє уся наша сучасна цивілізація, втілена в образах досить реальних, але овіяна сум'яттям та жахом. Чудова книга, яку її автор назвав комедією та міг би назвати історією, книга, в якій поєднуються всі форми і всі стилі». Грандіозний витвір Бальзака називається «Людською комедією» і складається з 96 романів, повістей, оповідань, п'єс. Але насамперед це — цілісний задум письменника, який хотів усебічно змалювати життя французького суспільства, закономірності й тенденції його розвитку, головні рушійні сили. Романи поєднуються спільними персонажами — а їх в епопеї більше двох тисяч. І кожен має свої біографію, вдачу, долю. Один з провідних героїв циклу — Растіньяк, бідний молодий провінціал, студент, який поступово позбувається ілюзій про можливість чесного життя, входить до вищого паризького світу, одружується з дочкою мільйонера, стає міністром та пером Франції. Він є головним героєм у романі «Батько Горіо», другорядним — в «Шагреневій шкірі»; з'являється або згадується він у романах «Втрачені ілюзії», «Кузина Бета», «Банкірський дім Нусінгена», «Розкоші та злидні куртизанок», «Комедіанти безвідома про це», «Депутат від Арсі». Колишній каторжник Вотрен діє в романах «Батько Горіо», «Розкоші та злидні куртизанок», драмі «Вотрен». Про загибель Люсьєна де Рюбампре, головного героя «Втрачених ілюзій», ми дізнаємось з роману «Розкоші та злидні куртизанок».
 
В епопеї Бальзака постають детальні картини життя провінції та столиці, всі прошарки населення: від селян, дрібних буржуа та службовців, лікарів, адвокатів — до вищої аристократії, міністрів та всевладних банкірів. «Людська комедія» — унікальне явище в історії європейської цивілізації за дві тисячі років. Вражає, що створила її одна людина протягом 20 років. Щоправда, Бальзак помер від серцевого нападу в 50 років: далися взнаки величезні перевантаження організму. В листах до матері, сестри, а пізніше — до Евеліни Ганської, польсько-української багатої поміщиці, яка стала дружиною Бальзака за чотири місяці до його смерті, письменник описує свій робочий день: «З півночі до півдня я працюю, тобто сиджу дванадцять годин у кріслі, творю і переробляю. Потім з півдня до четвертої години виправляю гранки, о п'ятій обідаю, о пів на шосту я в ліжку, а опівночі встаю і знову починаю працювати».

Задум про об'єднання романів в гігантську епопею виникає у Бальзака у 1834 році, коли вже вийшли друком і мали великий успіх його перші романи: «Шуани», «Гобсек», «Шагренева шкіра», «Ежені Гранде». Спочатку митець задумав видання двох серій: «Етюди про звичаї», або «Соціальні етюди», і згодом додав до них третю — «Аналітичні етюди». У свою чергу, «Соціальні етюди» складалися із шести частин, або сцен: «Сцени паризького життя», «Сцени провінційного життя», «Сцени приватного життя» тощо.

Спроба систематизувати явища життя і творчості характерна не лише для Бальзака, а й для науки XIX століття, зокрема філософії позитивізму — логічного, системного знання про життя, на противагу описовому, ірраціональному. Системними були біологічні теорії Ламарка і Дарвіна, періодична таблиця Менделєєва, вчення про зміну суспільно-економічних формацій, на ґрунті якого виросла економічна теорія Маркса, систематизація художніх епох, методів та стилів в естетиці (що пізніше дало підстави марксистам звести все розмаїття художніх методів до реалізму, вважати їх тільки недосконалим підґрунтям реалізму). На початку ж 30-х років набула популярності природнича теорія «єдності організмів» Жофруа де Сент-Ілера, якою захоплювався Бальзак. Йому імпонувала думка про системну єдність усього живого. Подібну єдність він вбачав і в суспільному житті Франції.
Назва «Людська комедія» виникла трохи пізніше і пов'язувалась з назвою славетної «Божественної комедії» Данте Аліг'єрі. Але чому серію своїх романів Бальзак назвав «комедією»? Деякі дослідники стверджують, що тогочасне суспільне життя — гонитву за успіхом, визнанням, кар'єрою, грошима — Бальзак оцінював як комедію, на противагу трагедії Великої французької революції кінця XVIII століття, що проголосила,але не здобула свободу й рівність людей. Термін комедія Баль-зак застосував у тому сенсі, що й деякі його сучасники, називаючи комедією великий епічний твір, подібний до Дантових «Пекла», «Раю», «Чистилища». Як невдовзі переконаємося, для Бальзака XIX століття стало трагедією втрачених ілюзій.

Упродовж півтораста років внесок Бальзака в історію літератури оцінювався як «звинувачувальний акт» буржуазному суспільству, де панує єдина влада, — влада грошей (таке розуміння капіталістичного суспільства вперше було запропоновано Марксом та Енгельсом у «Маніфесті Комуністичної партії»). Марксистська критика оголосила Бальзака найяскравішим виразником «критичного реалізму». Твори письменника були використані у політичній боротьбі XIX — XX століть. Фрідріх Енгельс зауважив, що з творів Бальзака він дізнався про історію, політику, економіку Франції першої половини XIX століття більше, ніж з наукових праць істориків, політиків та економістів, разом узятих.

Розглядали твори письменника і як історію індивідуального честолюбства, спроможного сильну людину піднести на найвищі суспільні щаблі (Ежен Растіньяк), а слабку — знищити (Люсьєн Левен). «Людську комедію» сприймали і як історію шлюбу XIX століття, і як становлення самосвідомості людини у новітньому суспільстві. Нарешті, твори Бальзака розглядали просто як картини життя, які можуть зацікавити читача динамічними сюжетами, яскравими характерами. А може, Бальзак у новонародженому буржуазному суспільстві першої половини XIX століття угледів закономірності вічного, а не історичного існування людства? Спробуємо розібратися.

ПИСЬМЕННИЦТВО ЯК БІЗНЕС
Оноре де Бальзак народився 20 травня 1799 року у французькому місті Турі. Його батько мав прізвище Бальса, яке переробив на Бальзак, додавши шляхетну частку «де» — де Бальзак. Батько Оноре — чоловік практичний, енергійний та вольовий — став секретарем Королівського суду, під час революції 1792 року був головою секції Прав людини, членом Великої ради комуни міста Парижа. У 1793 році відкрив власну юридичну контору. Деякі факти з життя Франсуа Бальзака його син використав у художній біографії «батечка Горіо». Від батька письменник успадкував такі риси, як життєлюбство, енергійність, впевненість у собі, віру в успіх.
Мати Бальзака — уроджена Анна-Лаура Саламб'є — була жінкою розумною, добре вихованою. Але нерівний шлюб наклав відбиток на її долю. Вона була нервова, дуже вразлива, нестійка   в   уподобаннях,   схильна   до  рефлексій.   З-поміж
чотирьох дітей вона любила найбільше молодшого сина Анрі, бо його батьком був чоловік, якого вона кохала. Оноре згадує у листах до сестри, як страждав у дитинстві через байдужість, холодність, з якою ставилася до нього мати. На восьмому десятку свого життя вона стала управителькою майна та справ Оноре. їхнє ділове листування тієї пори мало схоже на листи матері та сина. Батьки видатного митця мали спільну рису — здатність до бізнесу. їх об'єднали прагнення будь-що розбагатіти й посісти високе суспільне становище, віра в те, що гроші — головне у житті.

Навчався Оноре у Вандомському колежі в Парижі, потім в Турі, у ліцеї Карла Великого, де відрізнявся від інших учнів тільки тим, що дуже багато читав. Після закінчення Школи права 1819 року Оноре Бальзак деякий час працював приватним юристом. Батьки мріяли, щоб він став нотаріусом. Але юнак серйозно вивчає філософію, історію літератури і вирішує стати письменником.
Проаналізувавши стан справ у книговиданні, Бальзак дійшов висновку, що XIX століття — доба читачів романів і здобути славу можна саме у цій царині. Він вклав у письменство все, що мав: гострий розум та широкі знання, феноменальні пам'ять, працездатність, цілеспрямованість, спостережливість, вміння аналізувати життєві явища, бачити й розуміти людську сутність («бачити — значить знати», — стверджується у романі «Шагренева шкіра»), здатність постійно розвивати свій художній хист, удосконалювати майстерність. Хоч Бальзак опублікував величезну кількість романів, проте не збагатився, навіть чимало років жив і помер у боргах. Але він досяг своєї мети — уславитися — і залишився в історії найзначнішою фігурою нової цивілізації.
У першій половині XIX століття головним видом інтелектуальних розваг було читання. Попит на художню літературу настільки зріс, що поетичну збірку Ламартіна було видрукувано й розпродано накладом у шістдесят тисяч примірників. Фантастичними тиражами виходили романи Дюма-батька. Виникла потреба задовольнити читацький попит. Тому прозаїк-початківець Бальзак сприймав літературу насамперед як бізнес.

Перша невдача його трагедії «Кромвель», що була зорієнтована на естетичні канони класицизму, не засмутила молодого автора: «Це просто значить, що трагедії — не для мене». Бальзак спробував створити роман у листах «Стені, або Філософські хиби», але не завершив твір: автору не вистачило майстерності.
Бальзак співпрацює з «фабрикою романів», розробляючи популярний на той час стиль розважального роману жахів підписуючись псевдонімом Орас де Сент Обрен. Невдовзі Бальзак повернувся до написання серйозних творів і видрукував свій перший роман «Останній з шуанів» (1829). Історичну лінію Бальзак поєднав з історією кохання шляхетного ватажка шуанів Монторана та шпигунки Марі де Верней. Бальзаку вдалося показати трагізм стосунків закоханих, втягнутих у вир запеклої політичної боротьби.

Перший художній твір Бальзака про життя сучасників — повість «Гобсек» (1830), у центрі якої постав образ лихваря-філософа. Автор розповів про трагедію родини де Ресто, накресливши сюжетні лінії і типажі «Людської комедії».

«БАЖАТИ» ТА «БУТИ В ЗМОЗІ» («ШАГРЕНЕВА ШКІРА»)
У 1831 році побачив світ роман «Шагренева шкіра», який приніс Бальзакові справжню славу. Шагрень — фантастична шкіра віслюка онагри — стала таким же символом в уяві читачів, як казкові образи живої та мертвої води. Фантастичні елементи перепліталися з реалістичною історією про юного науковця Рафаеля, який намагався проводити досліди, переборюючи нестатки. Загнаний у глухий кут, юнак зважується на самогубство, але його рятує загадковий антиквар, подарувавши шагреневу шкіру. Напис на чарівній шкірі, зроблений на санскриті, пояснював, що усі бажання її власника будуть виконуватися, але щоразу шкіра буде зменшуватися, як і життя цієї людини. Рафаель дивовижним чином збагачується, але разом з тим розміри шкіри катастрофічно зменшуються. Усвідомивши загрозу близької смерті, Рафаель намагається позбутися шкіри або розтягнути її, але марно. Врешті, він захворює. Йому не можуть допомогти ні лікарі, ні кохана дружина. Рафаель тікає з міста подалі від спокус, але позбутись усіх бажань неможливо, тож шкіра усе зменшується, і коли зникає зовсім, її власник умирає.
Цей філософський роман Бальзака здобув величезну популярність, адже приваблював читачів тим, що традиційна романтична фабула переплелася в ньому із сучасним сюжетом із світського життя Парижа. Хоча це було не просто поєднання романтизму та реалізму. Романтична фантастика у творі завжди може мати реальне тлумачення, тому історія зі шкірою може вважатися маренням героя. Адже його бажання вико нуються насправді, нібито без впливу шкіри. Захотів він розважитись на бенкеті — друзі запрошують його на вечірку з нагоди відкриття нової газети. Побажав Рафаель грошей — і він неждано отримує величезну спадщину. Але й розміри шкіри зменшуються.

Філософський зміст роману криється в опозиціях «бажати» та «бути в змозі». їхнє протистояння розкриває Рафаелеві на початку роману старий антиквар. Сам же він обирає третю можливість «знати». Відмовившись від пристрастей, що вкорочують людині вік, антиквар давно гамує в собі будь-які емоції, живе і втішається тим, що пізнав істину. Рафаель, заволодівши шкірою, бажає, щоб старий закохався у танцівницю. Бажання здійснюється, і в фіналі ми бачимо кумедного закоханого дідугана. Бальзак висміює самовпевнених філософів, які вважають, що збагнули сенс життя.
Лише єдиний раз шкіра не зменшилася після висловленого бажання: коли Рафаель пристрасно прагнув кохання Поліни. Але ж вона і раніше його кохала, шкірі не довелося втручатися. Тобто єдине, що непідвладне закону життя, — це щире почуття, любов, спроможна протистояти смерті. Останнє бажання Рафаеля — вмерти в обіймах коханої — теж виконується. Поліні протиставлено в романі холодну й жорстоку Феодору, що заради власного спокою відмовляється від кохання і дітей.
Бальзак викриває основну ваду сучасника — егоїзм. Розвитку цієї негативної риси посприяла епоха Наполеона, коли не походження, а передусім індивідуальні якості людини вирішували її долю, кар'єру. Зворотним боком індивідуалізму як особистої ініціативи став егоїзм. «Рафаель міг все. Але не здійснив нічого», тому що бажав щастя й багатства лише для себе.
Образом Рафаеля Валантена починається галерея баль-заківських молодих честолюбців, які, втрачаючи ілюзії в жорстокому світі, поступово змінюють моральні орієнтири і перетворюються на егоїстичних кар'єристів (Растіньяк) або гинуть (Люсьєн де Рюбампре).

У «Шагреневій шкірі» Бальзак торкнувся багатьох тем, які згодом розвинув у «Людській комедії». Це тема злочинного багатства, художньо втілена в історію банкіра Тайфера (оповідання «Червоний трактир»). Це тема «блиску та злиднів куртизанок», розгорнута в історії Аніліни. Це тема продажної паризької журналістики та багато інших. У романі діють вчені і лікарі, паризькі денді та сільські трудівники, які неодноразово з'являться на сторінках «Людської комедії».
Роман «Шагренева шкіра» відкрив перед Бальзаком двері літературних та аристократичних салонів, дав змогу жити на широку ногу.
Митець отримував велику читацьку пошту. З далекої України писала йому таємнича іноземка. Вона аналізувала роман «Шагренева шкіра» незгірш за літературного критика. її роздуми про мистецтво зацікавили письменника, почалося листування, що тривало багато років. Іноземкою виявилась багата польська аристократка Евеліна Ганська, що жила із своїм чоловіком неподалік від Бердичева у маєтку Верхівня. її чоловік був багатим землевласником, дуже шляхетним, але хворобливим і набагато старшим за дружину. Родинного щастя Евеліна не зазнала. Бальзак вперше зустрівся з нею за кордоном, а після смерті її чоловіка приїздив до Верхівні, Києва, Петербурга. Незадовго до смерті Бальзака Ганська погодилася стати його дружиною, хоч письменник був уже невиліковно хворим і мав величезні борги, які Евеліні довелося сплачувати з власних коштів.

«ПИЛЬНУЙ ЗОЛОТО!» («ЕЖЕНІ ГРАНДЕ»)
У 1833 році вийшов роман «Ежені Гранде», у якому, за словами його автора, «драма полягає у найпростіших обставинах приватного життя». Фабула роману така: у провінційному містечку Сомюрі точиться боротьба за руку і серце найбагатшої нареченої — Ежені Гранде. Колишній бондар, Фелікс Гранде, як і батько Горіо, зумів розбагатіти під час Великої французької революції. Заволодівши колишніми дворянськими землями, він став мером рідного міста, був нагороджений орденом. У період Реставрації його капітал подвоївся. Проте Фелікс Гранде — страшенний скнара: маючи дев'ятнадцять мільйонів, тримає дружину і дочку напівголодними, восени починає опалювати свій будинок пізніше за всіх. Він суворо покарав Ежені за те, що вона подарувала кілька золотих монет коханому. Помираючи, Гранде заповідає дочці пильнувати його золото і позвітувати батькові на тому світі. Перед нами постає людина, яка присвятила свої неабиякі здібності фанатичній ідеї збагачення, так і не зрозумівши, що в житті існують інші цінності.

Ежені Гранде ми спочатку сприймаємо як жертву батька-тирана. Співчуваємо цій нещасній жінці, коли її зрадив коханий. Захоплюємося, коли ніжна, чуттєва Ежені виявляється сильною особистістю, що зуміла гідно витримати удари долі. Вона благородно повелася щодо свого зрадливого обранця, сплативши два мільйони боргів його покійного батька, свого дядечка, щоб кузен не вважався сином банкрута. Ежені продовжила родинний бізнес, але частину коштів спрямувала на допомогу бідним та на розвиток освіти.
«Ежені Гранде» — роман передусім соціальний, адже автора цікавлять певні соціальні типи, втілені в персонажах твору.
Саме після публікації цього роману Бальзак вирішив у художній епопеї подати галерею соціальних типів своїх сучасників. «Тип, —писав Бальзак, — це персонаж, що має характерні риси всіх тих, хто подібний до нього». За Бальзаком, не тільки люди, а й важливі події можна типізувати.
Перший твір,  створений за загальним  планом епопеї, — роман «Батько Горіо» (1834) — мав великий читацький успіх. Кілька років письменник працює над романом «Втрачені ілюзії» у трьох частинах. Головний герой твору — Люсьєн Шардон — молодий честолюбець, який прибув з провінції до Парижа, щоб зробити кар'єру. Поетично обдарований, ерудо-ваний красень, вихований з дитинства як вундеркінд і улюбленець сім'ї, Люсьєн вважає, що генію дозволено переступати закони моралі. До того ж, він не здатен на копітку постійну працю. Звісно, врешті Люсьєн зазнає поразки і наприкінці роману «Блиск та злидні куртизанок» гине.
Люсьєнові в романі протиставлено його родича і друга Давіда Сешара — талановитого винахідника. Позитивна програма автора втілена не тільки в характері та планах Давіда, а й в історії членів спілки «Співдружність», які поставили собі за мету творчу працю, служіння улюбленій справі. Однак важко цілком віддатися творчій праці у суспільстві, в якому панує ідея збагачення. Благородного Сешара знищують жорстокі конкуренти.

Після роману «Втрачені ілюзії» було опубліковано наступний — «Розкоші та злидні куртизанок», де на перший план виступає уже знайомий читачам каторжник Вотрен. Його життя зазнає кардинальних змін: вчорашній бандит працює в паризькій поліції.
З-поміж останніх романів Бальзака тісно пов'язані два — «Кузина Бета» (1846) і «Кузен Понс» (1847), присвячені темі розпаду родинних зв'язків. Роман «Селяни» змальовує боротьбу за землю як джерело економічної та політичної влади.
В історії літератури існує міф, згідно з яким Бальзак був поганим підприємцем. Та в перспективі кожен діловий вибір письменника виявлявся не тільки правильним, а й міг приносити у майбутньому величезні прибутки. Іронія долі полягає в тому, що Бальзак помер, не дізнавшись про свій діловий успіх. Так, у 40-х роках він вклав весь свій статок і частину грошей Ганської у компанію Північної залізниці. Справа була новою, залізниці щойно починали діяти, тому спочатку акції цієї компанії різко падали. Це закон біржі. Бальзак, а після його смерті Ганська, розпродали акції, втративши великі кошти на їх падінні. Разом з Бальзаком вклав гроші в Північну залізницю інший відомий чоловік. Він не продав жодної акції — і став одним з найбагатших людей світу. Це був Ротшильд, прототип барона Нусінгена у «Людській комедії». Іронія долі полягає і в тому, що невеликий будинок на вулиці Фортюне, з любов'ю облаштований Бальзаком, було з роками знесено, і на його місці було побудовано великий особняк для однієї зі спадкоємиць Ротшильда.
 
Бальзак міг би бути талановитим консультантом у справах комерції та бізнесу. Але сталося так, що він став геніальним письменником.
1.    Розкажіть історію створення «Людської комедії».
2.    Долі яких героїв творів Бальзака нагадує історія його батька? Чим саме?
3.    Чи поділяєте ви точку зору молодого Бальзака на літературу як бізнес? Чи можна вважати сучасне книговидання комерційним?
Наведіть приклади.  Чим відрізняється  «Людська комедія» від сучасних бестселерів?
4.    Чим ви можете пояснити раптовий перехід Бальзака від написання низькопробних комерційних творів до високохудожніх?
5.    Що таке, за Бальзаком, типовий персонаж, типові обставини? Чи заперечує принцип типізації індивідуалізацію персонажа? Наведіть приклади.
6.    Розгляньте образ Растіньяка як типовий. Чи все в цьому персонажі характерне для певного типу людини?

ЦЕЙ НЕЩАСНИЙ ГРАФ ДЕ РЕСТО
Повість «Гобсек» (1830) складається з трьох історій. Передусім це історія оповідача, адвоката Дервіля, який допоміг віконтесі де Гральє повернути свої статки, експропрійовані революцією, і хоче прислужитися родині ще раз, допомігши Каміллі вийти заміж за молодого графа де Ресто. Наступна історія — це оповідь про старого лихваря Гобсека, з яким доля пов'язала Дервіля. І нарешті, це трагічна історія родини де Ресто. Графиня, віддавши всі гроші коханцеві Максиму де Траю, йде на злочин, щоб забезпечити своїх молодших дітей, яким старий граф де Ресто не був батьком.
Постать графа у «Гобсеку» змальовано з більшою симпатією: він — жертва пристрастей власної дружини, яка витрачає усі їхні кошти, навіть збуває лихварю фамільні діаманти його матері, щоб сплатити картярські борги свого коханця.
За часів Бальзака жінка в шлюбі була в нерівному майновому становищі з чоловіком, адже її посаг належав чоловікові, та на деяких фінансових документах вимагався і її підпис. Граф, таємно перевівши свою нерухомість на лихваря Гобсека, хотів залишити документ, згідно з яким Гобсек у випадку смерті старого графа мав повернути все майно його старшому синові, вказавши при цьому долю молодших дітей. Саме останнього не знала графиня, гадаючи, що граф має намір позбавити спадщини молодших дітей. Вона ізолювала помираючого чоловіка в його кімнаті, нікого не пускаючи до нього. Тому де Ресто не зміг передати адвокатові свій заповіт. Одразу після його смерті графиня шукає скрізь у кімнаті цей документ, перекидає тіло
небіжчика, вириваючи в нього з руки папір. Але, почувши кроки адвоката і лихваря, спалює, не прочитавши, папірець, тим самим позбавляючи спадщини власних дітей.

Нам не зрозуміло, чому так побивається графиня. Адже її старший син, хоч і позбавлений спадщини, яку захопив Гобсек внаслідок помилки матері, все ж отримав блискучу освіту. Дійові особи повісті оцінюють становище графині, як злиденне. Але ми добре розуміємо, що справжні «злидні» не дали б змоги юнакові отримати прекрасну освіту й відвідувати ті аристократичні салони, де він згодом зустрівся зі своєю нареченою. Згадаймо, як переживав Бальзак, коли не мав достатньо грошей, щоб одягтись як належить справжньому паризькому денді. Згадаймо також розрахунки Вотрена та Растіньяка в романі «Батько Горіо» стосовно того, скільки коштовних речей потрібно мати юнакові, щоб з'явитися у вищому світі. Тобто «злидні» графині та її дітей — не крайня бідність, а вимушене обмеження забаганок аристократів. Тож важко звинувачувати Гобсека за те, що він не поспішає повернути юнакові спадщину. Його аргументи мають виховний характер: «Нещастя навчить його знати ціну грошам і людям, чоловікам і жінкам. Нехай поплаває по паризькому морю. А коли стане вправним лоцманом, ми дамо йому корабель». Так і сталося, адже батечко Гобсек був чесною людиною, і після його смерті юнак отримав всю спадщину свого батька.
У цій історії немає винних. Всі — жертви. Графиня де Рес-то — не лиходійка, а нещасна жінка, яка багаторічним піклуванням про дітей і добропорядністю спокутувала свій гріх. Старий граф — теж страдник. Безперечно, у ролі лиходія не виступає також і лихвар, чого можна було чекати згідно з його амплуа. Хто ж винен? Може, справа у владі над людиною грошей, як дехто вважає? Спробуймо уявити собі цю ситуацію без грошей і без спадщини. Хіба граф, який колись справді кохав свою дружину, не розгнівався б, дізнавшись, що його дружина багато років кохала іншого, народила від нього двох дітей? А хіба графиня, самовіддано кохаючи Максима де Трая, не була б вкрай уражена його зрадою та брехнею, — без втручання будь-яких грошей? А хіба малі діти у родині де Ресто, які ще не розуміли вартості грошей, не були б травмованими на все життя через ворожнечу між батьками і усвідомлення того, що їхній батько — насправді їм не рідний?
Програвши психологічну ситуацію в родині де Ресто без участі в ній грошей, ми переконалися, що вона залишається глибоко трагічною. Навіть позбувшись влади грошей над своєю свідомістю, людина не уникне драматичних життєвих ситуацій.
 
ЦЕЙ РОМАНТИК ГОБСЕК
В образі лихваря Гобсека ми бачимо абсолютну владу грошей над людиною. Образ скнари — це мандрівний образ у світовій літературі: Шейлок у Шекспіра, скнара у Мольєра, скупий лицар у Пушкіна та ін. Образ скупія переходить з епохи в епоху, з однієї країни в іншу, маючи певні спільні «родові» риси. Який же лихвар у Бальзака?
Зображуючи Гобсека, автор поєднує дві літературні традиції — романтичну та реалістичну. В романтичній зовнішності героя переважають кольори золота, срібла, бронзи, тобто дорогоцінних та благородних металів. Вчинки персонажа порівнюються з діями безпристрасної людини-автомата. Його вік неможливо визначити одразу. Гобсек, як і антиквар з «Шагреневої шкіри», жив довго, завдяки заощадженню життєвої енергії, приборкуючи в собі всі почуття. Таким же похмурим був і його будинок. Навіть ставши одним з найбагатших людей Парижа, він не поміняв будинок на графський особняк, лише наймав його кімнати, щоб жити на самоті.

Автор змальовує Гобсека і як лихваря-професіонала. Його здібності показано в сценах купівлі діамантів у графині Ресто і перепродажу їх графові. Він обдурює графиню, видавши їй гроші готівкою лише частково, а решту сплативши векселями Максима де Трая. Знаючи, що й ці гроші підуть на картярство, Гобсек переграв молодика, адже свої векселі той ніколи не спроможеться сплатити. Тобто батечко Гобсек викликає в нас захоплення своєю кмітливістю. Інша ситуація з графом де Ресто, який викладає гроші за власні діаманти. Гобсек, очевидно, співчував графові, тому, хоч і виявив «таку спритність і зажерливість, що перевершив би учасників будь-якого дипломатичного конгресу», все ж повернув діаманти, що коштували сто тисяч франків, лише за вісімдесят тисяч. Звісно, лихвар в накладі не залишився, адже графині віддав п'ятдесят тисяч, заробивши упродовж години тридцять тисяч франків. Такі закони бізнесу. Як людина ділова, Гобсек радить графові перевести нерухомість на іншу людину, з правом повернення старшому синові. Старий де Ресто невдовзі скористався цією порадою, обравши довіреною особою самого Гобсека як людину чесну. Ділова ініціатива та здібності Гобсека виявляються і в тому, як він розпоряджається нерухомістю графа: здаючи в найм особняк, влітку жив у маєтку і будував ферми, лагодив млини, шляхи, насаджував дерева. Його діяльність несла практичні результати для суспільства — він виступав у ролі благодійника.
Але головне в Гобсекові — не його професіоналізм і чесність, а його схильність до філософії. Власне, цим він і цікавий.

Минуле Гобсека теж має романтичний ореол: він об'їздив увесь світ як юнга, корсар чи торговець діамантами та людьми (адже добре знався на тому і на тому), а також державними таємницями. Недаремно саме його, старого лихваря, запросили працювати в комісії з ліквідації майна колишніх колоніальних маєтків: адже він добре знав державні справи колоній. Життя його було сповнене жорстоких випробувань, і він духовно загартувався. Це обов'язкова риса романтичного героя. Гоб-сек дійшов висновку, що «переконання і мораль — пусті слова. Непохитне тільки одне-єдине почуття, яким наділила нас природа: «інстинкт самозбереження», або «особистий інтерес». З усіх земних благ, — вважає цей філософ-аматор, — є тільки одне, досить надійне, щоб людина прагнула його. Це... золото. В золоті втілено всі людські сили». Оскільки багатії протистоять біднякам, Гобсек вважає за краще «самому утискувати, ніж дозволяти, щоб тебе утискували інші».
Коли Гобсек у Бальзака абсолютизує владу золота у суспільстві, він виступає як романтичний герой. Не тільки його зовнішність, поведінка, оселя свідчать про це, а й мета його філософських роздумів. Коли людина ставиться до грошей тільки як до грошових знаків, за які можна щось придбати, — цю людину можна назвати реалістом. Коли ж людина любить владу, яку дають гроші, як це сталося з Гобсеком, то ця людина переймається, як це не парадоксально звучить, романтичним світосприйняттям. Для неї ідея стає важливішою за реальне життя. Так сталося з антикваром із повісті «Шагренева шкіра» та Гобсеком, що сприймає гроші як символ володіння світом. Лихварю здається, що він має владу над людьми, не втомлюючи себе, а світ не має над ним ані найменшої влади. Але фінал повісті засвідчує інше. Гобсек втрачає почуття реальності, перебуваючи у світі власних ілюзій. Він не продає харчі, що несуть йому з колоній як хабар, не тому, що є скнарою. Продукти масово псуються, і страшне видовище вражає Дервіля у порожніх кімнатах будинку, де вмирає Гобсек. Звісно, практичний лихвар не міг цього не розуміти. Та справа в тому, що перед смертю він перестав бути лихварем-реалістом, залишаючись філософом-романтиком. Його рішення передати весь свій спадок не відомій йому онуці сестри, паризькій куртизанці — теж рішення романтика, для якого родинні зв'язки, якими б вони не були далекими, важливіші за багаторічну дружбу з Дервілем. Було б справедливіше залишити спадщину єдиній близькій людині — чесному та порядному адвокатові, який багато років підгодовував старого і надавав йому юридичні консультації. Адвокату Гобсек залишає купи зіпсованих харчів, а його милій дружині — сервіз роботи видатного майстра. З іншого боку, якби Дервіль став спадкоємцем Гобсека, хіба
міг би він так об'єктивно розповісти читачам цю історію? Гоб-сек та Дервіль багато в чому — антиподи. Наприклад, якщо Гобсек — філософ-романтик, то Дервіль в усьому — реаліст. Скажімо, адвокат відмовився від пропозиції віконтеси сприяти його кар'єрі, бо не мав особливого таланту до юриспруденції. Саме реалістичний погляд на життя спричинив одруження Дервіля з працьовитою паризькою робітницею, яка одержала чималий посаг від дядечка, що дало змогу молодому адвокатові повернути Гобсекові борг за контору. Для реаліста гроші — це тільки гроші, у даному випадку — засіб повернути борг і стати власником майна. Тобто справа не в самих грошах чи їхній міфічній владі. Справа в ідеалістичному або ж прагматичному ставленні до них. Будь-який фанатизм, абсолютизація ідеї — це риси романтичного світогляду. Гобсек-філософ романтизує дійсність тільки тоді, коли йдеться про «пунктик» цього фанатика влади грошей. Коли ж він розмірковує про інші речі, то висловлює настільки мудрі міркування, що не можна з ним не погодитися.

ФРАНЦУЗЬКІ ЛИХВАРІ ЧАСІВ БАЛЬЗАКА ТА УКРАЇНСЬКІ ХАЗЯЇ ЧАСІВ КАРПЕНКА-КАРОГО
Тема влади грошей у світовій літературі є невичерпною. Як ви вже знаєте, сюжет про скупого багатія, що вмирає у злиднях, вважається одним із класичних мандрівних сюжетів. Для української літератури XIX століття цей сюжет світової культури стає знаковим. Можна пояснювати це явище з точки зору історії, національної психології тощо. Українська проза та драматургія не оминули досвід Бальзака у створенні соціально-психологічного роману. Філософію Гобсека сповідують численні персонажі українських повістей та п'єс, але роблять це так своєрідно, що першоджерело вже важко визначити. Спробуємо простежити мотив влади грошей у класичній п'єсі Івана Карпенка-Карого «Хазяїн», інсценізованій на зламі XIX та XX століть. Для тогочасної європейської літератури характерне посилення уваги до екзистенційних питань на тлі конкретно-історичного зображення.
Зазвичай у п'єсі Карпенка-Карого вбачали сатиричне зображення вітчизняних «глитаїв», що походять із селян, «бурякових» та «овечих» магнатів, які стають володарями суспільного життя. Але за перипетіями фабульного руху в цій класичній п'єсі проглядає відомий сюжет про сенс людського буття, про хибність способу життя заради накопичення грошей. Сам автор висловлював побоювання, що новаторська природа його трагічної комедії не буде зрозумілою глядачам. «Комедія ця дуже серйозна, — писав Карпенко-Карий — і я боюся, що буде нудною для публіки, котра від комедії чекає тільки сміху. «Хазяїн» — зла сатира на любов до стяжання, без жодної іншої мети». Автор побоювався, що глядач кінця XIX століття, звикнувши до примітивного комізму ситуацій та положень, не в змозі буде оцінити серйозну сатиру. Та й небагато читачів початку XXI століття, шукаючи в класичній літературі сатиричні викривальні тенденції, зможуть збагнути її узагальнюючий екзистенційний зміст. Той зміст, що перетворює повість Бальзака на маленький шедевр, а в українській класичній трагікомедії відкриває сучасні проблеми.

Згадаймо, що у Бальзака Гобсек бере участь у сумнівній юридичній грі із заповітом, і цей сюжет існує паралельно з внутрішнім сюжетом — історією занепаду людської особистості. Так само і Терентій Пузир не просто розробляє на українському національному ґрунті шахрайство із банкрутством, а й робить його значно трагічнішим, зверненим до екзис-тенційних питань буття.

І Гобсек, і Терентій Пузир оточені резонерами, тобто персонажами, які не відіграють значної ролі у дії, але дають моральну оцінку вчинкам інших дійових осіб. Це Дервіль у Бальзака і Золотницький з Калиновичем у Тобілевича. Резонери у п'єсі «Хазяїн» докладають зусиль, щоб врятувати темного Пузиря від неминучої смерті, на яку прирікає себе персонаж своєю відмовою від хірургічної операції. Так само безуспішно Дервіль намагається порятувати помираючого Гобсека, який втратив розум.

Подвійна природа сміху в трагікомедії «Хазяїн» яскраво розкривається в історії з нещасним випадком, що призвів Пузиря до смерті. Коли фанатик накопичення біжить відганяти гусей від копиці пшениці, хоча має двадцять дві тисячі таких копиць, це смішно. Але коли при цьому падає і внаслідок удару згодом помирає від пухлини — це вже трагічно. «Якось не приходиться висміювать... трагічністю своєю перемагає сміх», — зауважують Золотницький з Калиновичем в останній дії. Завершення п'єси нетипове для комедії. «Що я скажу слідователю?» — питає урядник і одержує відповідь: «Скажіть слідователю, що Терентій Гаврилович одібрав повістку від смерті і скоро дасть показаніє перед Богом». Смертю Гобсека завершується і твір Бальзака.
Отже, і трагікомедію Карпенка-Карого «Хазяїн», і повість Бальзака «Гобсек» можна трактувати як історію самознищення сильної людини, що втратила справжні моральні орієнтири. Накопичення заради накопичення, коли мета виправдовує засоби, — таким є кредо цих персонажів. Тема нагромадження капіталу заради влади над людьми актуальна й нині. Мотив володарювання за допомогою грошей у Бальзака обґрунтовується філософією Гобсека. У «Хазяїні» цей мотив прихований, але прочитується у підтексті. Тема влади грошей у світовій літературі закономірно пов'язується з темою влади над людьми.

«Відбери в мене гроші, — каже помічник Пузиря Фіноген, — я повішусь». Йому, як і Пузиреві, не спадає на думку, що людське життя має більшу цінність, ніж гроші. Адже для нього гроші — фетиш, божество, ідол. «Ідольське... Прокляте діло!» — так завершує свій останній монолог Пузир. Іронія у даному випадку полягає в тому, що хазяїн патетично викриває такого ж стяжателя, як він сам, але цього не усвідомлює: «Чуєте? Он які люде понаставали: прохвости із прохвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі! Чи чувано коли про такі діла?.. (Багатіють) не по дням а по часам, тисячі бідолах несуть їм гроші, як у банк, на проценти, а потім раптом шарах: банкрот!.. Злодій, мошенник, грабитель...» Збагачення будь-якою ціною, що стає гаслом суспільства, призводить до загибелі як фанатиків збагачення, так і самого суспільства. Найстрашніше, що Пузир, як і його попередник Гобсек, вже не в змозі вирватися зі свого «хазяйського кола» навіть ціною життя. Вони не усвідомлюють величного значення смерті. Останні слова Пузиря наївно-дитячі й стосуються овечок: «хвостик», «ніжка», «чорненький лоб», «біленька з кордючком». Він міг би бути доброю людиною: поранених овечок жаліє. Та жаль його по суті меркантильний, адже не тільки худоби шкода, якщо загине, а й для господарства «потеря». Себе Пузир вважає чесною людиною: «Я сорок літ недоїдав, недосипав, кровію моєю скипіла кожна копійка...» Навіть халат собі новий не справив! Цей халат — дуже яскрава деталь комедійної дії, адже не використані хазяїном гроші підуть на пам'ятник Котляревському, якого Пузир і знати не хоче. Згідно з національною специфікою культури, гроші, що залишаються після Гобсека, будуть витрачені на паризьку куртизанку...

Сатирично-викривальний пафос п'єси Карпенка-Карого спрямований проти ділків, які своє життя перетворюють на гонитву за прибутками: «...комерція, бариші — оце життя! А для чого б тоді і жить на світі, коли не мать цього нічого?»
Справді, для чого?
1.    Знайдіть у романі «Батько Горіо» характеристику, яку дає Гобсекові Вотрен. Чи збігається вона з тим образом, що виник у вашій уяві під час читання повісті «Гобсек»?
2.    Чим опис трагічних подій у родині графа де Ресто в романі «Батько Горіо» відрізняється від інтерпретації цих подій у повісті «Гобсек »?
3.    Як ви гадаєте, чию точку зору поділяє оповідач — графа чи графині? Аргументуйте своє твердження.
4.    Що таке мандрівний образ, мандрівний сюжет? Наведіть приклади. Чи можна вважати Гобсека скнарою? Доведіть свою думку.
5.    Чим відрізняється романтизм як ознака світосприйняття людини від романтизму як історико-культурного стилю епохи, напряму в мистецтві? Наведіть приклади. Визначте, де в повісті «Гобсек» романтизм є світовідчуттям персонажа, а де — стильовою характеристикою авторського художнього методу.
6.    Доведіть,   що  Гобсек   був  однаково  захопленим  і   своєю  ко
мерційною діяльністю, і власною філософією.
7.    Навіщо, за Гобсеком, слід мати багато грошей? А як ви вважаєте?
8.    У чому різниця в художньому змалюванні образів Гобсека та Дервіля? В чому специфіка образу оповідача в літературі взагалі?
Чи може бути оповідач негативним персонажем, наприклад злочинцем? Чи можете ви назвати детектив, де б розповідь велася від імені вбивці? Чий образ більш художньо довершений — Гобсека чи Дервіля? На основі чого ви дійшли такого висновку?
9*. У чому полягають особливості трактування теми влади грошей Бальзаком і Кариенком-Карим? Порівняйте образи Гобсека і Пузиря, з'ясуйте їхні спільні риси. З'ясуйте актуальність повісті «Гобсек» і п'єси «Хазяїн» для наших сучасників.

_{Онлайн бібліотека з підручниками і книгами із зарубіжної літератури, плани конспектів уроків зі всіх предметів із зарубіжної літератури 10 класу}

Зарубіжна література. 10 клас. За заг. ред. В.Я. Звиняцьковського
Вислано читачами з інтернет-сату

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності залач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум.