Версия 07:59, 21 июля 2009

«ЧОРНОБИЛЬСЬКА МАДОННА»

Наприкінці XX ст. Україні випало пережити ще одне жахливе випробування—чорнобильське лихо. Письменники, перейняті народним болем, намагалися осмислити цю катастрофу, розкрити її страшну правду, приховану за товщею офіційної брехні радянської пропаганди. З таким завданням прагнули впоратися Б. Олійник (поема «Сім»), В. Яворівський (роман „Марія з полином в кінці століття”), Ю. Щербак (документальна повість «Чорнобиль») та ін.

Особливе місце в тогочасному літературному доробку на цю тему посіла поема І. Драча «Чорнобильська мадонна», опублікована спочатку в журналі «Вітчизна» (1988, № 1), а потім у збірці «Храм сонця» (1988). На відміну від інших авторів, поет волів не так зобразити перебіг жахливих подій, як висвітлити їх крізь призму вистражданого людського серця, показати у сконцентрованій місткій метафорі людську розтерзану долю на перехресті конкретного життя та всесвітньої історії. Відтак витворюється враження перетину віків на площині постійних трагедій. Центральний образ—образ мадонни, матері, покликаної захищати свій рід і свій народ, концентрує, в собі різночасові рівні минулого, сучасного та майбутнього, охоплює їх переживанням відповідальності за долю нації та людства. Постать Мадонни—надзвичайно узагальнена у пластичній конкретності «від Рубльова до Леонардо да Вінчі, від Вишгородської Мадонни і до Сікстинської, від Марії Оранти до атомної Японки». Мати Божа, втілена в земне єство, набуває різнопланового символічного вигляду, являється у вигляді то скіфської мадонни, то «хрещатицької», яка рятує світ від самогубства, то колишньої ув'язненої німецького концтабору та ін. Змальовуючи її в такому розмаїтті, І. Драч почував неабияке утруднення творчого характеру, гостро переживаючи перевтілення у цей глибоко життєвий образ, що став частиною його єства:

Ти намагався писати про Неї.— Вона пише тобою,
Як недолугою ручкою, як нікчемним пером, як олівцем,
Хапливим і ошалілим, покручем-олівцем...

Поет переймався біблійними та шевченківськими мотивами не тільки тоді, коли осмислював постать Чорнобильської мадонни, а й у багатьох ліричних, сатиричних, гротескових фрагментах свого твору, позбавленого традиційної композиційної послідовності, охопленого стихією розчахненої атомною катастрофою дійсності, яка ніби втратила звичну протяжність. Не дотримання версифікаційних канонів правило пером І. Драча, а могутній сплеск людського страждання. Він не міг дозволити собі спокійно описувати трагічні події. Така манера видалась би фальшивою. Само-вимога найвищої точності у формулюванні поетичної думки полягала у максимально усвідомленій щирості, коли вже йшлося про засвоєння постійно нехтуваних людством уроків минувшини й сьогодення, в якому постійно повторювалися біди за майже незмінним сценарієм. Тут потрібна була неординарна мистецька сила, аби правда постала такою, якою вона є:

Я нипалив до чорнота жури

Свою прокляту одчайдушну душу

І жестами, німий, возговорив...

Хай жестами. Але сказати мушу.

Поет намагався бути лаконічним, строгим у конкретних промовистих деталях, навіть коли застосовував метафору чи інші засоби художньої умовності:

Було все мов на лезі,
Якому все стинати —
І квітку прямо в цезій
Поцілувала Мати.

І. Драч ставав безкомпромісним, змальовуючи абсурдні, потворні явища суспільного життя, прояви паразитування на людському горі. Гостра сатира досягала своєї мети, викриваючи знікчемнілого мародера, чи боягуза-конформіс-та, чи державного функціонера, байдужого до чорнобильської катастрофи, здебільшого її винуватця, що так і не зазнав справедливого покарання, підставивши замість себе так званих стрілочників. Особливого загострення цей мотив набув у розділі «Роздуми під час відкритого Чорнобильського суду в закритій зоні на стару тему: "Ірод і Пілат"». Звертаючись до євангелічних персонажів, безпосередньо винних у розп'ятті Христа, поет вбачає у них вічні риси злочинців, що проступають на виду наших сучасників, здатних спритно «умити руки», тобто уникнути відповідальності. Питання про людське сумління існувало завжди, але розв'язувати його доводиться кожному окремо, хоч би за якої доби він жив. Болючих обрисів набувало воно і для І. Драча. Він осуджував себе самого за хибні захоплення ідеєю ентеерівського (від НТР —науково-технічний прогресі прогресу, відображеного в «Поліській легенді» (зоірка «Корінь і крона»), де благословлявся неприродний фатальний шлюб цнотливої Прип'яті з підступним «мирним» атомом тощо. Адже, коли маєш осуджувати когось, слід починати із себе,—таким непом» іьним євангелічним принципом користувався поет, звертаючись до свого, а відтак до вселюдського сумління, загострюючи пересторогу існування світу.

 акселеративні методи на уроці                         національні особливості
 виділити головне в уроці - опорний каркас             нічого собі уроки
 відеокліпи                                            нова система освіти
 вправи на пошук інформації                            підручники основні допоміжні
 гумор, притчі, приколи, приказки, цитати              презентація уроку
 додаткові доповнення                                  реферати
 домашнє завдання                                      речовки та вікторизми
 задачі та вправи (рішення та відповіді)               риторичні питання від учнів
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)    рівень складності звичайний І
 знайди інформацію сам                                 рівень складності високий ІІ 

 ідеальні уроки                                      рівень складності олімпійський III
 ілюстрації, графіки, таблиці                          самоперевірка
 інтерактивні технології                               система оцінювання
 календарний план на рік                               скласти пазл з різних частин інформації
 кейси та практикуми                                   словник термінів 
 комікси                                               статті
 коментарі та обговорення                            тематичні свята
 конспект уроку                                        тести
 методичні рекомендації                                шпаргалка 
 навчальні програми                                    що ще не відомо, не відкрито вченими