Гіпермаркет Знань>>Зарубіжна література>>Зарубіжна література 8 клас>>Зарубіжна література: Гомéр “Іліада”: Заспів, “Щит Ахілла”, “Двобій Ахілла й Гектора”, “Пріам у Ахілла”

ГОМЕР

Як, за висловом Гомера, усі ріки й потоки мають початок в Океані, так будь-яке словесне мистецтво виток мае в Гомері.
Михаїл Хоніат, XII—XIII ст., Візантія

Що ми знаємо про легендарного основоположника європейської літератури Гомера? Майже те саме, що й елліни, тобто нічого достеменного. Греки вважали, що Гомер жив у IX-VIII ст. до н. е., коли ще не стерлася пам'ять про «добу героїв», і оспівав її в героїчних піснях (епічних поемах) про Троянську війну. Буцімто, він був божественного походження, сліпим і бідним, ходив від оселі до оселі, декламуючи свої вірші, і тим заробляв на життя. Як і належить нащадкові богів і Поету, йому збудували храм — Гомерейон. Кажуть, Гомера нагадує сліпий аед Демодок з «Одіссеї». Хтось доводив, що ніякого Гомера взагалі не існувало, а одна людина не може написати дві такі різні поеми, як «Іліада» й «Одіссея». Отож ще в давні часи постало знамените гомерівське питання, яке включало чимало дрібніших. Ось лише деякі з них: чи існував Гомер як конкретна історична особа, чи це вигаданий образ? Чи «Іліаду» й «Одіссею» створила одна людина, чи вони виникли спонтанно і їх зібрав «редактор» або група «редакторів»? Чи поеми виникли з розрізнених пісень, зібраних воєдино, чи з одного «зерна» (т. зв. «Пра-Іліади» та «Пра-Одіссеї»)? Але хіба так уже й важливо, був Гомер чи були Гомери? Головне, що людство має два шедеври — «Іліаду» й «Одіссею».

Епічні (героїчні) поеми «Іліада» й «Одіссея», що уславили ім'я Гомера, називають епопеями — монументальними художніми творами, у яких широко зображені й уславлені яскраві характери та значні історичні, переважно героїчні, події минувшини; порушені й глибоко висвітлені важливі проблеми загальнонародного значення.

Гомерівський епос має дві основи — міфологічну й історичну. Перша пов'язана з троянським міфічним циклом, інша визначилась у зв'язку з археологічними знахідками (зокрема — з відкриттям у XIX ст. Г. Шліманом руїн Трої на пагорбі Гіссарлик, у сучасній Туреччині), про які ви дізналися з курсу всесвітньої історії. На думку сучасних учених, історична Троянська війна відбулася приблизно в XIII ст. до н. е., а на початку І тис. до н. е. легенди й міфи про неї були взяті за основу героїчних пісень, які складали аёди (автори-виконавці) і співали по всій Елладі. У VIII ст. до н. е. (тобто через 400-500 років після походу ахейців на Трою) якийсь талановитий аед (Гомер?) відібрав серед багатющого епічного матеріалу й поєднав те, що згодом дістало назву «Іліади» й «Одіссеї». Популярність поем була величезною, їх почали виконувати рапсоди (не автори-виконавці, як аеди, а лише виконавці), щось додаючи та змінюючи в тексті поем. Бажання зберегти тексти «Іліади» та «Одіссеї», не дати їм розчинитися в численних імпровізаціях спонукало в середині VI ст. до н. е. створити в Афінах комісію, що зафіксувала тексти поем письмово в тому вигляді, у якому вони дійшли й до сьогодення. А в III ст. до н. е. греки розділили поеми Гомера кожну на 24 пісні, за кількістю літер давньогрецького алфавіту, тим самим ніби натякаючи, що в поемах Гомера, як у абетці від «альфи» до «омеги» (наше «від А до Я»), зосереджені всі початки та кінці...

Які літературні відкриття зробив Гомер? У чому виявився його геній? Велич теми (Троянська війна як уособлення кінця величної героїчної епохи) потребувала особливої оповіді — повільної та монументальної. Припускають, що саме для неї Гомер винайшов поетичний розмір — гекзаметр (шестимірник); бо в кожному довгому рядку є по шість наголошених складів: «Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелёя Ахілла...» Ще однією важливою ознакою цих поем є характер оповіді, що отримав назву «епічного (гомерівського) спокою». Проте спокій, неспішність оповіді зовсім не тотожні байдужості автора до зображуваного. Прямі оцінні висловлювання становлять п'яту частину (!) усього тексту «Іліади». Гомер зайняв чітку етичну позицію: війна — це горе, лихо для людей. Так, сам Зевс лає свого сина Ареса, бога несправедливої війни: «...Найненависніший ти із богів, що живуть на Олімпі! / Любі тобі лише звади, та війни, та січі криваві...» У тексті поеми є прямі докори богам щодо їхньої причетності до розпалювання Троянської війни: «...Пріам же покликав Єле-ну:/ "Мила дитино моя, тут проходячи, трохи спинися, — /В нашій біді ти не винна: боги, гадаю, в ній винні"».

Гомер писав так неспішно, ніби замість одного віку Зевс подарував йому цілих три. Характерною ознакою його стилю є детальний опис (т. зв. «гомерівський каталог») подій, предметів, ознак тощо, причому не обов'язково пов'язаних із війною. «Іліаду» й «Одіссею» недаремно називають енциклопедією життя стародавніх греків, у них можна знайти найрізноманітніші відомості про Елладу. Так, у знаменитому описі щита Ахілла втілені тогочасні відомості з астрономії, судочинства, тактики бою, обрядовості, різних сільськогосподарських робіт тощо.

Гомерові притаманний також «епічний об'єктивізм» (А. Білець-кий), тобто неупереджене, об'єктивне ставлення до подій і героїв твору. Здавалося б, Гомер мав би вихваляти греків («своїх») і зневажати троянців («чужих»). Але він ставиться до всіх однаково. Типовий приклад — оцінка Гектора й Ахілла перед їхнім останнім двобоєм, коли ахеєць гнався за троянцем під мурами Іліона: «Сильний попереду мчав, настигав же, як вихор, багато/Дужчий від нього...»
Гомер ще й ідеалізує Ахілла та Гектора. Попри свою належність до протилежних таборів, обидва вони є ідеалами воїнів гомерівської доби. їм притаманні мужність, твердість у бою, готовність швидше померти, ніж зганьбити себе, свої рід і плем'я негідним учинком. Так, Гектор, добре знаючи про неминучість своєї загибелі, не захотів ховатися від двобою з Ахіллом. Андромаха благала його залишитися під захистом міцних мурів, не сиротити її та їхнього сина. Та Гектор твердо відказав дружині: «...Сором страшенний /Був би мені від троян і трояноку довгім одінні,/Як боягузом би став далеко від бою ховатись. Та не дозволить і дух мій цього...» Ідучи на смерть, він думав не про власний порятунок, а про свою честь і славу поміж нащадків.

Та не лише героїку битви оспівав Гомер. «Одіссею» присвячено поверненню додому царя Ітаки. І знову автор виявив неймовірну для тієї ранньої доби художню майстерність. Насамперед це стосується гармонійного поєднання в поемі пригодницького (поетизація подорожей, відкриття нових земель), казкового (чарівні персонажі й перетворення) і побутового (порання Поліфема біля отари, побут Ітаки) елементів. Провідним пафосом «Одіссеї» є звеличення людського розуму, винахідливості та допитливості. Саме вони допомагають Одіссеєві перемогти значно сильнішого циклопа Поліфема, який, нехтуючи священними законами гостинності, почав убивати ахеїв. Одіссей описаний різнобічно: він не лише мужній воїн, а й мудрий ватажок, люблячий батько й син, ніжний чоловік, допитливий мандрівник і патріот. Гомер засуджує як беззаконня, несправедливу силу циклопа Поліфема, так і самовпевненість і пиху Одіссея, який знущається над осліпленим сином Посейдона.

Якби не Гомер, можливо, історія людства пішла б іншими шляхами. Так, під подушкою великого завойовника Александра Македонського щоночі поряд із кинджалом лежала «Іліада», яку він постійно возив із собою в коштовно оздобленій скриньці. Під час східного походу Александр наказав знайти гробницю Ахілла, якого вважав своїм пращуром. Він відвідав її та оплакав власну долю: на відміну від Ахілла, полководець не мав свого Гомера, який увічнив би його подвиги в пам'яті людства... А наші пращури вірили, що великий троянський герой Гектор похований у Києво-Печерській лаврі й навіть знаходили докази щодо цього в славетному «Слові о полку Ігоревім»... Отож можна повторити слідом за елліном Філіппом Фессалоніком:

Вигаснуть зорі скоріш на склепінні широкого неба,
Гелій освітить скоріш Ночі святої лице,
Хвиля солона скоріш буде людям напоєм солодким,
Мертвий з Аїду скоріш вернеться знов до життя,
Ніж славнозвісне ім'я меонійця Гомера забудуть,
Ніж його древні пісні кануть у млу забуття.

ІЛІАДА

Хріс, жрець Аполлона, просить Агамемнона повернути йому полонену доньку. Коли ватаг ахеїв брутально відмовляє, Аполлон насилає на військо греків моровицю. Ахілл скликає раду, щоб знайти спосіб запобігти нещастю. На раді жрець Калхас каже, що моровиця скінчиться тільки тоді, коли полонену Хрісеїду повернуть до батька. Розлючений словами жерця, якого підтримав Ахілл, Агамемнон погоджується повернути полонянку, але наказує замість неї відібрати в Ахілла його полонянку Брісеїду. Ображений Ахілл віддає Брісеїду, відмовляється від участі в битві й просить захисту у своєї матері Фетіди. Феті-да благає Зевса заступитися за Ахілла й покарати ахеїв.

Протягом чотирьох днів відбуваються чотири битви. Починається бій. З троянських лав виходить Паріс і викликає на бій найхоробрішого з ахеїв — виступає Менелай. Побачивши його, Паріс ховається, але, присоромлений Гектором, згоджується на бій. Цей поєдинок має стати закінченням війни; нагорода переможцеві — Єлена з усіма скарбами, які вона привезла до Трої.

Озброївшись, Паріс і Менелай виходять і б'ються; але Афродіта, захищаючи Паріса, виносить його потай з бою в його власну опочивальню, куди силоміць приводить і Єлену. Менелай даремно шукає супротивника; наслідок двобою залишається не вирішеним. Гектор, відчуваючи силу греків, закликає троянських жінок помолотись Афіні, щоб вона захистила троянців. Андромаха, дружина Гектора, благає його не йти на бій, а подбати про неї та їхнього сина. Але Гектор повертається на поле бою.

На бенкеті богів Зевс радиться з ними, чим закінчити справу: чи розпочати нову битву, чи примирити народи, повернувши Єлену Менелаєві, і врятувати Трою. Бій починається знову. Зевс спостерігає з високої гори за бойовищем і зважує на терезах долі тих, хто б'ється. Доля греків на шальці терезів опустилася донизу — без участі Ахілла ахеї перемогти не зможуть. І їх починають перемагати вороги. Троянці, сподіваючись, що завтра переможуть греків, розташовуються табором навколо грецьких кораблів. Уранці греки, засмучені невдачами, радяться, що робити далі. Нестор радить Агамемнонові помиритися з Ахіллом. До нього виряджають посланців з дарунками, але він їх не приймає і не згоджується помиритися з Агамемноном, а наступного дня збирається поїхати додому. Звістка про невдачу переговорів ще більше засмучує ахеїв. Уранці розпочинається жорстокий бій. Занепокоєний Ахілл посилає свого друга Патрокла дізнатися про стан справ. Нестор умовляє Патрокла, щоб хоч він, одягнувши зброю Ахілла, виступив і допоміг ахейському війську. Тим часом невдачі ахеїв тривають. Гектор приступом бере стіну ахейського табору, заганяє ахеїв між ряди їхніх кораблів і вже має намір спалити їх, але ахеї, підбадьорені Посейдоном, одчайдушно борються. Щоб дати, урешті, їм перевагу, богиня Гера приспала Зевса; ахеї перемагають, але ненадовго: Зевс прокинувся і відновив попередній стан сторін, що борються. Троянці повинні перемагати доти, доки не виступить Ахілл, бо тільки йому призначено перемогти ворогів: така воля владаря богів. Бій переноситься вже на кораблі: вогонь загрожує грецькій флотилії. Дізнавшись про все це від Патрокла, Ахілл, нарешті, погоджується відпустити його в бій. Ударивши зі своїм військом в одязі Ахілла на стомлених троянців, Патрокл примушує їх відступити, жене їх під саму Трою, забувши, що обіцяв Ахіллові не робити цього. Але біля стін Трої бог Аполлон відбирає в Патрокла силу і зброю; Гектор виступає проти Патрокла і вбиває його. З великими труднощами греки відбивають тіло Патрокла. Розпач Ахілла від звістки про смерть друга безмежний. Богиня Фетіда, утішаючи сина, обіцяє йому дістати зброю, яку викує сам бог Гефест. На зборах ахейських вождів відбувається примирення Ахілла з Агамемноном, після якого Ахілл, оплакавши Патрокла, виїжджає на бій. Зевс дозволяє всім богам узяти участь у битві троянців з ахеями. Ахілл б'ється спершу з Енеєм, якого рятує Посейдон, потім з Гектором, якого Аполлон робить невидимим. Ріка Ксант, або Скамандр, переповнюється трупами вбитих Ахіллом троянців. Бог цієї ріки даремно вмовляє Ахілла припинити масове винищування троянців. Розгніваний невблаганністю героя, Скамандр виходить із берегів, заливає водою поле бою і ледве не топить Ахілла. Щоб приборкати річкового бога, Гера наказує Гефестові підпалити ріку Ксант. Після цього наляканий бог повертається у своє річище. Тим часом усі троянці, які не загинули від руки Ахілла, ховаються за мурами свого міста. Поза мурами залишається один Гектор. На терезах Зевса доля Гектора опускається вниз, до Аїду. У двобої з Ахіллом він гине. Ахілл тягне труп Гектора за колісницею навколо могили Патрокла. Пріам, батько Гектора, іде до ворожого табору, щоб просити Ахілла віддати йому тіло сина. Наступного ранку Пріам з тілом Гектора повертається додому. Поема закінчується описом плачу за Гектором і картиною його похорону.

ЗАСПІВ

Гнів оспівай, о богине, нащадка Пелея Ахілла
Згубний, що дуже багато ахеям лиха накоїв,
Душ багато героїв славетних в Аїд він спровадив,
}хні тіла на поживу собакам і птицям покидав.
Так от над ними збувалася Зевсова воля святая.
Сталося це з того часу, коли розійшлись, посварившись,
Цар аргів'янських народів Атрід¹ і Ахілл богорідний.

Переклад П. Ніщинського

¹ Атрід — син Атрея, Агамемнон.

ЩИТ АХІЛЛА

Приготував він насамперед щит — міцний і великий,
Гарно оздоблений всюди, ще й викував обід потрійний,
Ясноблискучий, та ззаду посріблений ремінь приладив.
Щит той з п'ятьох був шарів шкіряних, а поверх він багато
Вирізьбив різних оздоб, до дрібниць все продумавши тонко.
Землю на нім він зобразив майстерно, і небо, і море,
Сонця невтомного коло, і срібний у повені місяць,
І незліченні сузір'я, шо неба склепіння вінчають,
Посеред них і Плеяди, й Пади, і міць Оріона,
Й навіть Ведмедицю — інші ще Возом її називають.
Крутиться Віз той на місці й лише вигляда Оріона —
Тільки один до купань в Океані-ріці непричетний.
Вирізьбив ще на щиті він для смертних людей два прекрасні
Міста. В одному із них — весілля та учти справляють,
Юних дівчат при світлі ясних смолоскипів виводять
З їхніх світлиць і ведуть через місто під співи весільні.
Жваво кружляють в танку юнаки, і лунають довкола
Флейти й формінги дзвінкі, а жінки, стоячи на порозі
Власних осель, на юні веселощі з подивом зирять.
Сила народу на площі міській гомоніла.
Знялась там Буча бурхлива — двоє мужів про пеню сперечались
За чоловіка убитого. Клявся один при народі,
Що заплатив, а той — заперечував це при народі.
Врешті звернулись вони до судді, щоб зваду скінчити.
Гомін стояв навкруги: свойого підтримував кожен.
Люд вгамувати старались окличники. Колом священним
Сіли старійшини всі на обтесанім гладко камінні,
Берла у руки взяли від окличників дзвінкоголосих
І, встаючи із сидінь, вирікали по черзі свій вирок.
А посередині в них золоті два лежали таланти,
Щоб їх віддати тому, хто докаже, що має він слушність.
Друге з тих міст оточили навколо численні два війська
В зброї блискучій. Та в раді військовій вони розділились —
Чи зруйнувати все, силою взявши, чи скарби коштовні,
Що так багато їх в місті прекраснім, навпіл поділити.
Ті ж не здавались і засідку потай нову готували.
Вийшли на мури міські боронить їх і любі дружини,
Й діти маленькі, й мужі, яких уже старість зігнула,
Бої ж пішли. На чолі їх — Арей і Паллада Афіна,
Йшли золоті вони та в золотому одінні обоє,
Збройні, величні, прекрасні, як справжні богове, усюди
Зразу помітні: багато-бо нижчі від них були люди.
Швидко дійшли вони місця, де мала їх засідка бути,
Біля ріки, куди ходять стада усі до водопою.
Там заховались вони, блискучою міддю укриті.
Двоє підглядачів спереду йшли, окремо від війська,
І дожидали приходу овець та биків круторогих.
От підійшли вони; два пастухи їх спокійно гонили,
Награючи на сопілках, — ніякого лиха не ждали.
Ті ж, лише-но здаля їх побачивши, кинулись раптом
І зайняли срібнорунних отару овець і велику Череду
гарних корів, пастухів же обох повбивали.
Гомін і шум біля стада почули іздалеку в стані,
Сидячи в раді військовій, і зразу на коней рисистих
Скочили всі, і, миттю до берега річки домчавши,
У бойовому порядку у бій з ворогами вступили,
І один одного мідними били завзято списами.
Далі родючих ланів змалював він широкі простори,
Зорані тричі, й багато на них орачів із плугами
Впряжених в ярма волів туди і назад поганяли.
А як, дійшовши межі на ріллі, завертать уже мали,
Келих вина, наче мед той, солодкого, в руки щоразу
Муж подавав їм. І борозну знову вони повертали,
Щоб якнайшвидше родючі лани до кінця доорати.
Наче поорана нива, рілля іззаду чорніла,
Хоч була з золота вся. Таке-то він вирізьбив диво.
Далі лани змалював владареві. Достигле колосся
Скрізь по тих нивах женці гостролезими жали серпами.
Падали густо на землю колосся важкі оберемки,
їх снопов'язи тоді перевёслами туго в'язали.
Три снопов'язи стояли оподаль. А хлопчики ззаду
Зжате збирали колосся й, його охопивши обіруч,
їм подавали ретельно. І тут же, радіючи серцем,
Мовчки стояв на межі володар, на берло обпершись.
Далі під дубом окличники учту уже готували,
В жертву принісши бика, й навкруги метушились; а жони
Борошном ячним його приправляли женцям на вечерю.
Далі він вирізьбив ще обважнілий від грон виноградник
З золота, — кетяги сині, аж чорні, по ньому рясніли;
Віття його на срібних підпорах трималось надійно;
Ровом він темним обведений був, а навкруг олив'яний
Тин височів, лиш одна пролягала крізь нього стежина
Для носіїв, що проходили нею на збір винограду.
Стежкою тою дівчата і хлопці, веселощів повні,
В плетених кошиках грона несли, наче мед той, солодкі.
Хлопчик, між ними йдучи, награвав на дзвонйстій формінзі
І про прекрасного Ліна виспівував пісню чудову
Голосом ніжним. А ті, його співам вторуючи дружно,
Тупали в лад їм ногами, і весело всі танцювали.
Далі він череду вирізьбив дужих биків круторогих.
Деякі з золота, інші із олова їх поробив він.
Голосно мукали всі, ідучи із кошари на берег
Річки бурхливої, густо порослий гнучким очеретом.
Четверо йшло золотих пастухів по боках проводжати
Череду, й бігало дев'ять за ними собак прудконогих.
Спереду раптом два леви жахливі на стадо напали
Й поволокли вже бика, що ревів і мукав страшенно
В лев'ячих кігтях, а пси й юнаки поспішали на поміч.
Пастівень вирізьбив далі кульгавий митець незрівнянний
І білорунних отару овець в тій чудовій долині,
Криті хліви, й курені, і кошару, й повітки пастуші.
Далі іще змалював на всі руки митець незрівнянний
Місце для танців, подібне до того, що в Кносі просторім
Славний Дедал Аріадні колись спорудив пишнокосій.
В розквіті сил юнаки й багатьом жадані дівчата,
Міцно за руки побравшись, кружляли у танці веселім.
 Юрмами купчились люди навколо й втішалися вельми
Тим хороводом. Співаючи звучно, співець божественний
Грав серед них на формінзі, й під музики тої звучання
Два скоморохи стрибали в середині людного кола.
Далі він вирізьбив хвилі могутні ріки Океану
З самого краю щита, що його змайстрував так старанно.

Ю.І.Ковбасенко, Л.В.Ковбасенко, Зарубіжна література, 8 клас
Вислано читачами інтернет-сайту.

_{Бібліотека онлайн, завдання та відповіді з зарубіжної літератури по класам, плани-конспекти уроків з зарубіжної літератури}

Зміст уроку
 конспект уроку і опорний каркас                      
 презентація уроку 
 акселеративні методи та інтерактивні технології
 закриті вправи (тільки для використання вчителями)
 оцінювання 

Практика
 задачі та вправи,самоперевірка 
 практикуми, лабораторні, кейси
 рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
 домашнє завдання 

Ілюстрації
 ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
 реферати
 фішки для допитливих
 шпаргалки
 гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
 зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
 підручники основні і допоміжні 
 тематичні свята, девізи 
 статті 
 національні особливості
 словник термінів                          
 інше 

Тільки для вчителів
 ідеальні уроки 
 календарний план на рік 
 методичні рекомендації 
 програми
 обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь - Образовательный форум